ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍÀ ÀÊÀÄÅÌ²ß ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß Конспект книги



Сторінка1/6
Дата конвертації27.02.2016
Розмір1.48 Mb.
  1   2   3   4   5   6

ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍÀ ÀÊÀÄÅÌ²ß ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß

Конспект книги


Гальчинский А.С. Ещенко П.С. Палкин Ю.И. Основи економічної теорії/ -М.: Высшая школа, 1995. -471c.

виконаний студентом НАУ

Лужиним В.
Київ, 1998

Розділ 1
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

І ФОРМУВАННЯ РИНКУ

Тема 3. ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ — РУШІЙНІ СИЛИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

1. Економічні потреби як матеріальна основа інтересів

Головна рушійна сила соціально-економічного прогресу — лю­дина — одночасно є суб'єктом виробничих відносин, суперечностей, інтересів. Лише реалізуючи свої інтереси, вона справляє активний вплив на економіку, розвиває науку, техніку, бере участь у всіх сферах життя. Ось чому побудувати ефективну систему господарювання, досягти соціально-економічного прогресу суспільство може тільки орієнтуючись на реалізацію все зростаючих економічних по­треб та інтересів людини.


Економічні потреби і їх структура

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого спо­живання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежать дві визначальні причини. Перша має фізіологічний харак­тер, тому що людина, як жива істота, потребує певних умов і за­собів існування. Друга є результатом суспільних умов.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різ­номанітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його іс­нування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Зміст потреб у кожній країні залежить від сукупності суспіль­них умов розвитку цього конкретно історичного суспільства: рівня розвитку продуктивних сил, пануючих відносин власності, націо­нальних, історичних особливостей розвитку виробництва, взаємо­зв'язків з іншими країнами тощо.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним ку­том зору. Наприклад, суспільні потреби поділяються на економічні



30



Рис. 2. Структура особистих економічних потреб

та неекономічні, виробничі та невиробничі, їх можна розподілити з урахуванням суб'єкта споживання окремої людини, сім'ї, колективу підприємства, працівників певної галузі виробництва, жителів певних населених пунктів, суспільства в цілому або окремого класу.

Економічні потреби (рис. 2) — це лише певна частина потреб, якій належить провідна роль.


Закон зростання потреб

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають грунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних, вартостей у результаті зростання про­дуктивних сил призводить до зміни структури виробництва і витіс­нення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспіль­ного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктив­них сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють еконо­мічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширен­ня складу продуктів праці, а отже, до появи нових потреб. Це свідчить, що в суспільстві діє об'єктивний закон зростання потреб. Поява нових споживних вартостей спочатку має обмежений ха-

31

рактер і повністю задовольнити попит на них неможливо. Не зва­жаючи на обмеженість, нові споживні вартості стають суспільною потребою. Оскільки відразу всіх членів суспільства забезпечити новоствореними споживними вартостями неможливо, то між попи­том на них і пропозицією виникає суперечність. Вона може бути використана для розвитку виробництва через економічне стиму­лювання, тому що потреби не лише є результатом виробництва, а й впливають на нього. Виробництво завжди в кінцевому підсумку пов'язано з потребами, що склалися. Поза потребами неможливе і саме виробництво. Особливо динамічно зростають по­треби, змінюється їхня структура в умовах науково-технічного про­гресу. Під її впливом економіка набула такого розвитку, що може задовольняти не тільки такі важливі життєві потреби, за які боро­лося людство багато століть—їжа, одяг, житло, охорона здоров'я (первинні потреби), а й потреби, які дістали назву другої групи, породженої розвитком особистості, й у буденному житті виступа­ють як “потреби вільного часу”.

Як породження науково-технічного прогресу, “потреби вільного часу” стають революціонізуючим фактором розвитку людини і ви­робництва. Розвиваючи людину, вони удосконалюють її як інтелек­туальну силу, перетворюють виробництво, змінюють його структу­ру так, щоб випускати все нові й нові види продукції, послуг, які б задовольняли Їх виробників. У цьому полягає особливість вияву закону зростання потреб в умовах розвитку економіки, що грунту­ється на досягненнях науково-технічного прогресу. Сучасне суспіль­ство має .забезпечити умови для безперервного розвитку потреб. У цьому рушійні-сили його розвитку.

На жаль, ситуація, що склалася в нашій країні, свідчить про суперечності між потребами населення, які сформувалися з ураху­ванням таких високорозвинених напрямів, як обчислювальна та ла­зерна техніка, сучасні засоби зв'язку, передові досягнення світово­го виробництва, науково-технічного прогресу та можливостями їх задоволення, обмеженими як загальним рівнем розвитку економі­ки, так і структурою її, орієнтованою в основному на задоволення виробничих потреб. Розв'язати цю суперечність можна завдяки піднесенню економіки на якісно новий рівень, зміні її структури з метою формування потреб, спрямованих на розвиток людини.

Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці роз­винених країн в нинішніх умовах є те, що, з одного боку, відбу­вається перехід від масового виробництва і споживання до індиві­дуалізованого виробництва та споживання. Наприклад, люди хочуть різноманітніше одягатись, враховуючи особливості своєї зовніш­ності, віку, професії тощо. А з іншого боку, індивідуальні потреби, які динамічно розвиваються (творчі види праці, фізична культура і спорт, забезпечення чистоти навколишнього середовища, збере-

32

ження миру), можуть бути реалізовані лише на колективній основі, спільною діяльністю колективів, людей певного регіону, всієї планети. Отже, відбувається одночасний процес індивідуаліза­ції та колективізації потреб.


Формування потреб

Суспільству дуже важливо знати тенденції та перспективи розвитку потреб — ін­дивідуальних, сімейних, колективних, су­спільних, а також структурні зміни. Це не тільки впливатиме на напрями розвитку виробництва, а й сприятиме тому, щоб людина стала суб'єктом формування потреб, а не лише пасивним вироб­ником.

Формування потреб, у тому числі економічних, має контролю­ватися суспільством, щоб не допустити розвитку потреб, що дефор­мують психологію людини, шкодять її здоров'ю, загрожують життю на землі. Слід свідомо і цілеспрямовано через органи держав­ного регулювання, вартісні, правові важелі, а також виховні заходи впливати на об'єктивні умови життя людей, розвивати ви­робничу і соціальну інфраструктуру, які б спонукали кожного працівника відтворювати потреби, спрямовані на всебічний розви­ток людини.

Життя довело, що якщо виробництво перебуває на низькому рівні, деформована його структура, відсутні нормальне торговель­не, побутове, культурне обслуговування, немає сучасних засобів зв'язку, комунікацій, люди прагнуть придбати дефіцитні та пре­стижні товари. Регулювати потреби в таких умовах неможливо, більше того, це призводить до розширення тіньової економіки та спекуляції, а отже, до диференціації доходів, утвердження спожи­вацької психології. Це свідчить про те, що залежно від того, як розвивається і спрямовується виробництво, в суспільстві форму­ються і регулюються потреби.

Наукове обгрунтування економічних потреб має велике прак­тичне значення, оскільки дає можливість виробити соціальні нор­мативи, тобто науково обгрунтовані показники, що характеризують ступінь розвиненості соціальної сфери, рівень реальних доходів, умови праці та побуту, ступінь професійної підготовки і освіти різ­них соціальних груп населення. Особливо важливе значення для регулювання розвитку соціальної сфери має обгрунтування, опти­мального споживчого бюджету — кількісне вираження життєвих засобів, розраховане за нормами і нормативами раціонального спо­живання. Його застосовують для оцінки досягнутого рівня життя населення і вибору найбільш ефективних шляхів його підвищення.

Зіставлення фактичного рівня споживання з нормами оптималь­ного споживчого бюджету дає змогу пізнати ступінь задоволення потреб, виявити найбільш “вузькі” місця у споживанні та вжити необхідних заходів щодо розвитку виробництва і сфери послуг.

33

Соціальні нормативи мають постійно оновлюватися. Разом з науково обгрунтованими нормативами можуть розроблятися і нор­мативи, розраховані на мінімальний споживчий бюджет, за яким визначають мінімальні рівні заробітної плати, допомоги на дітей, стипендії тощо.



Розробка і застосування науково обгрунтованих соціальних нор­мативів є об'єктивною основою для прискореного розвитку соціаль­ної сфери. Ефективне їх використання є важливим фактором якіс­них перетворень економіки, змін рівня життя населення.
2. Економічні інтереси: сутність, види, взаємодія
субєкти економічних відносин, їхні економічні інтереси

Свої економічні потреби людина реалізує у виробництві, вступаючи у певні економічні відносини. Тому пізнати економічні інтереси, їх об'єкт можна лише через розкриття суб'єктів економіч­них відносин.

Суб'єкти економічних відносин — це сторони (фізичні та юри­дичні особи), які вступають у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання. Кожну з сторін, яких завжди є дві (прода­вець і покупець або виробник і споживач.), слід розглядати як ок­ремий суб'єкт, якому притаманний свій інтерес, і він, вступаючи у економічні відносини з іншим суб'єктом, намагається його реалі­зувати такою самою мірою, як і той, з яким вступають у відносини.

Суб'єктами економічних відносин є як індивід, так і різні соці­альні спільності (підприємство, товариство, асоціація, кооператив), а також держава в цілому, адже цілком очевидно, що в економічні зв'язки вступають не тільки фізичні, а і юридичні особи (фірма з фірмою або фірма з індивідуумом). У економічні відносини з при­воду різного роду форм виробничого, наукового, технічного спів­робітництва, торгівлі вступають також країни, що становлять со­бою такий суб'єкт господарювання, як держава.

Суб'єкти економічних відносин обов'язково мають бути власни­ками. Передусім мова йде про індивідуальну власність людини на суспільне виробничу силу її особистої праці (тобто здібності, знан­ня, досвід, носієм яких є кожна людина). Це зумовлює виключне право кожної людини вільно розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах. Разом з тим певні суб'єкти мають у своєму розпорядженні засоби виробни­цтва, використовують згідно зі своїми намірами, розпоряджаються створеними у процесі трудової діяльності благами — споживають, продають, направляють на розвиток виробництва. Ними можуть бути окремі індивідууми, сім'ї, підприємства, суспільні організації.

Становище суб'єктів економічних відносин динамічне, змінне.



34

Це зумовлено тим, що суб'єкти економічних відносин, які відбива­ють рівень розвитку продуктивних сил, розвиваються разом з ос­танніми, активно впливають на них через свої інтереси.

Досвід переконливо доводить, що уявлення про економічні від­носини, їх суб'єкти, які начебто спрощуються в процесі економіч­ного розвитку, є невірними. Процеси, що відбуваються у реально­му житті, свідчать, про зворотне, тобто про ускладнення економіч­ної структури суспільства. Витіснення багатоманітних форм госпо­дарювання (особистих, приватних, сімейних, колективних) підпри­ємствами, діяльність яких заснована на державній формі власнос­ті, паралізувало економічне життя багатьох суб'єктів виробничих відносин, не давало змоги реалізувати їхні інтереси повною мірою, Це стримувало розвиток економіки.

“Включати” всіх суб'єктів виробничих відносин, їхні інтереси в. економічне життя, надати суспільному виробництву динамізму, ви­вести економіку країни на якісно новий рівень — найважливіше завдання, його можна розв'язати не шляхом підпорядкування од­них інтересів іншим, а через поєднання різнобічних інтересів усіх суб'єктів господарювання.

Згідно з конкретним історичним характером економічних потреб економічні інтереси як форма їх реалізації мають також історичний . характер. Історична форма і соціальна зумовленість-економічних, інтересів у кожному суспільстві визначаються відносинами вироб­ництва, розподілу, обміну і споживання, які, у свою чергу, зале­жать від рівня розвитку продуктивних сил. Разом з тим у певній історичній системі виробничих відносин люди займають різне ста­новище, що зумовлює характер їхньої діяльності, їхні потреби та інтереси.

Економічний інтерес — це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток суб'єкта, тобто ство­рення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресив­них соціально-економічних досягнень. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, суб'єкти намагаються досягти своєї вигоди поза діючими економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку, займаються спекуляцією).


види економічних інтересів, взаємодія їх

Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, клас, суспільство, а кінцевим об'єктом — резуль­тат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, який іде на задоволення цієї потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного ін­тересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і еконо-
35
мічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими крите­ріями. За ознакою важливості розрізняють інтереси головні та дру­горядні, за часовою ознакою — поточні та перспективні, за об'єк­том інтересів — майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режи­му праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя; за сту­пенем усвідомлення — дійсні та помилкові.

Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів су­спільства завжди суперечлива. Інтереси конкретних індивідів (під­приємця і найманого робітника, продавця і покупця), підприємств (того, що виробляє продукцію, і того, що купує її), підприємства держави (підприємство зацікавлене в тому, щоб платити менший податок) не завжди збігаються.

Суперечності інтересів мають як суб'єктивну, так і об'єктивну основу. Перша пов'язана з проявами суб'єктивізму і волюнтариз­му. Друга заснована на відмінностях в економічному становищі різних суб'єктів.

У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію .кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. Осо­бистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства, на якому він працює. Отже, мають бути реалізовані інтереси підприємця, споживачів продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те що, кожний вид економічних інтересів є персоніфікованим, відокремленим, грунтує­ться на певній потребі, він органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Це створює підґрунтя для єдності визначаль­них (головних) інтересів і знаходить відбиття у меті виробництва.

Терміни і поняття

Економічні потреби

Суб'єкти економічних відносин

Соціальний суб'єкт

Стимул


Закон зростання потреб

Економічне стимулювання

Потреби вільного часу

Рушійні сили розвитку

Суперечності між потребами

Масове виробництво

Індивідуалізоване Виробництво

Формування потреб

Виробнича і соціальна інфраструктура

Тіньова економіка

Соціальні нормативи

Споживчий бюджет

Економічні інтереси

Економічна структура суспільства

Суб'єкти інтересів

Об'єкт інтересів

Єдність інтересів

Контрольні запитання і завдання

1. Поясніть характер походження потреб. Які фактори впливають на їхній зміст?

2. Сформулюйте сутність закону зростання потреб. Які особливості вияву цього закону в економіці розвинених країн?

3. Для чого потрібні знання про тенденції та перспективи розвитку потреб (індивідуальних, сімейних, колективних, суспільних) та їхні структурні зміни?

4. Хто є суб'єктом економічних відносин, яка головна ознака їх?

5. Яка різниця між економічною потребою та інтересом? Перелічіть суб'єкти і об'єкти економічних інтересів.

6. Дайте характеристику системи економічних інтересів.

7. На чому грунтуються суперечності економічних інтересів.

8. Як досягають єдності економічних інтересів у суспільстві?
Тема 4. РОЗВИТОК ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
1. Матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації

Загальний рівень культури особи, рівень інтелектуального по­тенціалу визначаються передусім її баченням об'єктивних основ і перспектив суспільно-історичного розвитку. Раніше це питання розглядалося однобічно. Основна увага приділялася характеристи­ці суто формаційних ознак суспільного розвитку, що значною мі­рою обмежувало можливості пізнавального процесу. В цьому на­вчальному курсі застосовано інший підхід. Розвиток сучасного цілісного світу розглядається з позицій діалектичної єдності цивілізаційних та формаційних аспектів цього процесу; Такий підхід дає змогу, з одного боку, глибоко усвідомити загальні основи ви­робництва життєвих цінностей, необхідних для розвитку людського суспільства, з іншого—визначити специфічні риси і характер взає­модії різноманітних форм суспільно-історичного прогресу, що роз­виваються в межах єдиної цивілізації.

Що ж являє собою розвиток загальноцивілізаційного процесу, які його об'єктивні основи та цільова спрямованість?

Насамперед визначимо, що цивілізація — це один з історичних етапів розвитку людського суспільства. Видатний американський вчений-етнограф Л. Г. Морган у своїй знаменитій книзі “Первісне суспільство”, яку по праву вважають однією з визначних пам'яток загальнолюдської культури, виділяв в історії людства три головні етапи — епоху дикості, варварства і цивілізації. У свою чергу, су­часна наука розмежовує кілька періодів самої цивілізації.

Така класифікація пов'язана з рядом об'єктивних факторів. Для того щоб розібратися у їхній сутності, слід ураховувати, що перші дві епохи, які передували цивілізації, грунтувалися на споживанні переважно готових продуктів природи. Пристосовані або штучно

37

створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення такого споживання.

Становлення цивілізації пов'язане з переходом від збиральної до переробної суспільно-виробничої технології. Виходячи з цього, слід передусім з'ясувати зміст поняття “суспільно-виробнича тех­нологія”. Воно є одним .з визначальних у характеристиці цивілізаційного процесу. У найбільш простому тлумаченні це поняття ви­користовують для визначення характеру праці людини, способу її взаємодії з природою, що сформувався в реальних життєвих умо­вах. Суспільна технологія відображає активне ставлення людини до навколишнього середовища, безпосередній процес створення ос­нов її життя, конкретно історичний характер обміну між суспіль­ством і природою. У кінцевому підсумку розвиток суспільно-вироб­ничої технології вказує на те, якими методами здійснюється праця і як на її основі виробляються матеріальні та духовні цінності, не­обхідні для забезпечення життєдіяльності людини, які засоби пра­ці використовуються нею у цьому процесі.. Мова, отже, йде про те, що перехід від однієї технології до іншої вирішальною мірою ви­значається змінами у розвитку засобів виробництва, прогресом на­уки і техніки.

У процесі становлення і розвитку цивілізації, як і в розвитку людського суспільства в цілому, особливе місце належить природ­ному середовищу.

Відомо, що на певному історичному етапі свого розвитку приро­да підготувала умови появи людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не відірвалась від її структури, не “вийшла” за її межі. Перетворюючи і пристосовуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишалася й залишається невід'єм­ною часткою її. З огляду на це можна зазначити, що природа — не лише наша мати, а й будинок, де ми живемо, де зосереджена уся наша життєдіяльність.

Більше того, слід ураховувати також те, що природні умови по­стійно впливають на розвиток і самої людини, їм належить важли­ва роль у визначенні змісту її праці, специфіки суспільно-виробни­чої діяльності. Згідно з цим засоби виробництва і передусім їхня найактивніша і динамічна частка — знаряддя праці, як і суспільно-виробнича технологія в цілому, пристосовуються до існуючих при­родних умов. Урешті-решт диференціація природних умов дістає своє специфічне відображення у багатоманітності цивілізаційного прогресу, що розвивається у просторі.

У своєму органічному поєднанні природні умови, специфіка виробничої технології та зміст праці людини, розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень матеріальної та духовної культури суспільства. Культура у широкому розумінні цього понят­тя відображає спосіб виготовлення матеріальних і духовних цін-

38

ностей, їх передачі й споживання, що склалися у суспільстві. Вод­ночас культура розглядається як система цінностей, що визначає, з одного боку, спосіб мислення людини, з іншого — специфіку її життєдіяльності в усіх сферах суспільного буття — економіці, по­літиці, в сфері соціальних відносин, мистецтві тощо. З огляду на це, поняття “культура” близьке за своїм змістом до поняття “циві­лізація”. Спільною основою їх є відповідний зміст людської праці, яка визначається не тільки як специфічна діяльність, спрямована на .виробництво засобів існування людини—предметів харчуван­ня, одягу, житла, а також духовних цінностей, що споживаються, а і як першооснова формування самої людини, суспільства у цілому, соціальної форми розвитку матеріального буття.

Згідно з цим цивілізація визначається як історично конкрет­ний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, суспільно-виробничою технологією та матеріальною і ду­ховною культурою, що відповідають їй. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характе­ристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою, її можливості відтворення на роз­ширеній основі умов свого існування і прогресу.
гуманістична спрямованість цивілізаційного процесу
Питання, що потребує особливої уваги, пов'язане з визначенням цільової спрямованості розвитку цивілізації. Як уже за­значалося, головним суб’єктом цивілізації є людина. Людина підпорядковує її розвиток насамперед задо­воленню власних потреб та інтересів. Останні є могутньою рушій­ною силою цивілізаційного прогресу. Вони утворюють ту “пружи­ну”, яка приводить у дію механізм розвитку, що формується у його структурі. Йдеться, отже, про те, що протиріччя між потреба­ми та інтересами людини, з одного боку, та можливостями і умо­вами розвитку виробництва, спрямованого на задоволення їх— з іншого, має розглядатися як найбільш загальна природна основа цивілізаційного процесу.

Водночас визначення цього протиріччя як основоположного у розвитку цивілізаційного процесу вказує на загальну спрямо­ваність суспільного виробництва взагалі, його цільову функцію. Йдеться про підпорядкування всього виробничого процесу задо­воленню постійно зростаючих потреб людини, розвитку її суттє­вих сил, здібностей, багатства людської особистості.

Таке визначення цільової спрямованості цивілізаційного про­гресу пояснюється причинами й іншого порядку. Воно пов'язане з загальною специфікою праці як матеріальної основи людської особистості, її основоположної соціальної і разом з тим фізіоло­гічної потреби. Праця — не тільки основа виробничого процесу і створення засобів існування, а й основна форма самоствердження

39

суспільної природи людини. Вона відображає її найбільш глибо­ку сутність, родову якість.

Відповідно до цього теорія суспільного розвитку розглядає працю як діяльність, що конституціює суттєві сили. людини. Ши­роко відому тезу про те, що праця створила людину, не слід роз­глядати, як це досить часто трапляється, лише з точки зору істо­ричного .процесу відокремлення людини від природного середови­ща, адже “створення” людини працею—не одноразова подія, що у сиву давнину відбулася з нашими предками. Цей процес, що визначає зміст всієї історії людства, розвивається постійно. Праця створила і водночас створює людину, конституціює її особливості, розвиває багатство її суспільної природи протягом усього розвитку людства.

Отже, мова йде про розуміння того, що з позицій цивілізаційного підходу людина розглядається не тільки як головний суб'єкт виробництва, а і як його безпосередня самоціль. Саме завдяки цьому цивілізаційний підхід до розвитку суспільства відображає людиноутверджуючу гуманістичну лінію історичного процесу.

У зв'язку з цим зауважимо, що науково обгрунтоване теорією суспільного розвитку матеріалістичне розуміння історії грунтується на розумінні заґальноцивілізованого прогресу як процесу без­посереднього розвитку людської особистості, реалізації її суттє­вих сил й можливостей.

Розвиток особи визначається свободою реалізації її внутріш­ніх потенцій. При цьому поняття свободи розглядається як не­обхідна умова самоствердження особи, реалізації її творчого по­тенціалу, інтелектуальних та фізичних можливостей.

Людина як біологічна, істота розпочинається тоді, коли її при­стосування до природи втрачає примусовий характер, коли вона отримує свободу дій. У цьому відношенні сутність особи і свобода способу її життєдіяльності неподільні. Проте ступінь свободи, яку суспільство здатне забезпечити особі, детермінується складним комплексом об'єктивних і суб'єктивних факторів, які в сукупності визначають цивілізаційний процес. На цій основі формується зво­ротна залежність: основним критерієм розвитку цивілізації є сво­бода, яку суспільство здатне забезпечити особі в процесі її само­розвитку.
основні етапи розвитку цивілізації

Цивілізація, що виникла після епохи варварства, у своєму розвитку пройшла ряд історичних періодів і етапів, їх мож­на класифікувати за двома аспектами — горизонтальним і верти­кальним. Горизонтальний зріз характеризує співіснування і вза­ємодію неоднорідних за своїм змістом типів одиничних та особ­ливих локальних цивілізацій окремих країн та народів, що роз­вивалися в історично визначені відрізки часу. Мається на увазі



40

розвиток цивілізацій у вузько специфічному розумінні цього по­няття. Такими цивілізаціями були древньогрецька, древньоримська, візантійська, цивілізації азіатських народів, англійська, північногерманська, цивілізація інків та ін. Вони відрізнялися одна від одної своєю неповторністю, унікальністю та соціально-історичною індивідуальністю. Окремі фахівці вважають, що можливе визначення і феномена російської цивілізації.

На противагу цьому вертикальний зріз характеризує розвиток цивілізації у широкому розумінні цього поняття. Він відображає історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одно­го ступеня своєї зрілості до іншого — більш високого. У цьому розвитку узагальнюється логіка суспільно-історичного прогресу людства, що відбивається у всесвітньому масштабі.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здій­снюється через глобальні за своїм змістом технологічні революції, що відбивають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способи її взаємодії з природою.

Першою в історії людства технологічною революцією, яка ді­стала назву неолітичної, стала революція, що забезпечила перехід від варварства до цивілізації. Поняття “неолітична революція” походить від грецького слова lіtоs — камінь. Завдяки цій рево­люції .у сільському господарстві почали широко використовувати відповідним чином оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від збирального до виробничого та пере­робного господарства. Революція, про яку йдеться, відкрила аграрну (сільськогосподарську) цивілізацію, для якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва ста­ла оброблювана земля. Аграрна цивілізація, що значно приско­рила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок історії людства—8—10 тис. років. Вона була панівною до се­редини XVIII ст. (рис. 3).

Промислова революція другої половини XVIII ст.—першої третини XIX ст. поклала початок індустріальній цивілізації, що розвивається й в наш час. Грунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна цивіліза­ція зробила новий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини, забезпеченні її панування над силами природи. Вперше в історії людства створені працею лю­дини засоби виробництва, передусім механічні знаряддя праці, стали основною формою багатства суспільства.

Індустріальна цивілізація забезпечила не лише механізацію виробничих процесів, а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробни­цтва. Вона розірвала натуральну структуру господарювання, що

41




Рис. 3. Періодизація історичного процесу розвитку людства

існувала протягом тисячоліть, та зробила панівною товарну фор­му виробництва та обігу.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що товарне вироб­ництво та ринок, економічна демократія та плюралізм власності притаманні за своїм змістом не суто капіталістичному устрою, як це вважалося до недавнього часу, а є невід'ємною прерогативою індустріальної цивілізації.

Саме з огляду на це стає зрозумілим, що багато з того, що до недавнього часу економічна теорія відносила лише до категорій капіталістичної суспільної формації, тепер цілком природно оці­нюється як загальноцивілізаційне надбання.

Разом з тим, забезпечивши небачені до цього можливості роз­витку виробничих сил та матеріального багатства суспільства, індустріальна цивілізація породила й власні економічні межі свого розвитку. Важливо зрозуміти, що таким лімітуючим порогом її подальшого прогресу є розвиток людської особистості, свободи її дій та самореалізації. Йдеться ось про що. Раніше наголошува­лося на тому, що за умов розвитку індустріальної цивілізації . вперше в історії людства основним засобом виробництва й голов­ною формою багатства суспільства є створені людиною механічні знаряддя праці—машина. Відповідно до цього втілена у машині минула (уречевлена) праця набувала панівного положення над безпосередньо живою працею людини. Це призвело до того, що виробник перетворився на придаток до машини, на часткового робітника, на лише один з факторів виробничого процесу. Зведен­ня людини праці до функції фактора виробництва визначило (та і визначає зараз) діапазон можливих меж її виробничої діяль­ності. Відповідним чином обмежувалися і обмежуються й так зва­ні соціальні інвестиції — безпосередні вкладення капіталу у відтворення людини, розвиток багатства її особистості.

Отже, сформувалося об'єктивне протиріччя між загальною ло­гікою історичного прогресу, який вимагає підпорядкування всього виробничого процесу розвитку людини, її потреб та здібностей,

42

і метою індустріального розвитку. Формою вирішення цього про­тиріччя стало зародження і нагромадження, розпочинаючи з се­редини XX ст. в межах індустріальної цивілізації, нових якісних елементів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цьому процесу надав сучасний етап науково-технічної революції, що по­чав інтенсивно розвиватися з кінця 70-х — початку 80-х років. Специфічність його полягає в тому, що за своїм змістом він несе на собі ознаки нової технологічної революції.

Відповідно до цього період, що нині переживає людство, кла­сифікується як перехідний: зберігаючи виробничі структури інду­стріальної цивілізації, він водночас знаменує собою вступ суспіль­ства у принципово нову постіндустріальну цивілізацію.

Природно, що у цьому випадку йдеться, з одного боку, про ви­робничі структури найбільш розвинених країн, а з іншого — про формування лише. початкових форм постіндустріального суспіль­ства, які ще тільки зароджуються. На жаль, ми не маємо змоги піддати їх аналізу, виходячи з досвіду розвитку нашої країни. Однак у західній суспільно-економічній літературі надруковано ряд фундаментальних наукових досліджень, які дають можли­вість визначити найбільш важливі процеси, що нині інтенсивно розвиваються.



2. Формування економічних основ постіндустріальної цивілізації

Ця проблема найбільш широко розглядається в працях відо­мих американських вчених Д. Белла і О. Тоффлера, японського економіста-соціолога Е. Масуди, французьких вчених Ж. Ж. Серван-Шрейбера, А. Турена та ін. Слід зазначити, що в економіч­ній та філософській літературі нашої країни до недавнього часу теоретичні розробки, про які йдеться, розглядалися лише з пози­ції критики. І це легко пояснити. Ми лише нещодавно усвідомили те, що формування основ постіндустріальної цивілізації відобра­жає реальні процеси сучасного суспільне історичного прогресу, на підвалинах яких тепер або у перспективі будуть розвиватися усі народи та держави, у тому числі наша країна. Це надає особливої актуальності глибокому осмисленню питань, що роз­глядаються.

Які ж основні риси нових економічних структур слід розгляда­ти як елементи постіндустріальної цивілізації?

Аналізуючи це, ще не достатньо теоретично обгрунтоване, пи­тання слід звернути увагу, по-перше, на розвиток нової техноло­гічної структури виробництва, що покликана забезпечити його комплексну автоматизацію. Основою цього процесу є формування замкнених автоматизованих систем, впровадження високої інфор-



43

маційно-інтелектуальної технології, що грунтується на електрон­ній автоматиці, інформатиці, біотехнології та забезпечує пріори­тетний розвиток матеріало-, ресурсо- та працезберігаючих вироб­ничих процесів. У кінцевому підсумку йдеться про розвиток само-відтворюваних технологічних структур, де автоматизовані системи відтворюються за допомогою автоматизованих систем.

Перехід до інформаційно-інтелектуальної технології перетво­рює її базову структуру—інформацію, безпосереднім носієм і ге­нератором якої є людина, на центральне ядро виробничої системи, її основний лімітований фактор, визначальний виробничий ресурс.

По-друге, відповідно до розвитку нових технологічних систем йде процес формування нового типу суб'єкта праці. Людина пра­ці перестає бути .безпосереднім агентом (фактором) виробництва; вона виходить з його структури, стає поруч, з ним, здійснює його цілеспрямоване регулювання, перебуваючи за його межами. На цій основі має відбутися перехід провідної ролі від матеріально-уречевлених елементів виробництва до ідеально-духовних, від минулої до безпосередньо живої праці. При цьому домінуючим типом такої праці стає не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями, творча праця. Це, врешті-решт, веде до зняття породжених розвитком індустріального виробництва основних форм відчуження людини, перетворення багатства людської особливості на основну форму багатства суспільства, безпосередню самоціль виробничого про­цесу.

По-третє, слід звернути увагу на глибокі перетворення струк­тури виробництва. Це передусім прогресуюче зменшення частки працюючого населення у промисловості й сільськогосподарському виробництві та всебічний розвиток третинного сектора економі­ки — сфери послуг. В деяких країнах, у тому числі у США, у дій сфері зайнято сьогодні приблизно 70 відсотків усіх працюючих. Та найбільш вагомі зміни, що відбуваються, пов'язані з всебічним розвитком інформаційного сектора суспільного виробництва, який спричиняє всезростаючий вплив на якісні перетворення усіх сфер життєдіяльності людини. Нині в США у сфері інформатики зайня­то більше половини всіх працюючих;

Розглядаючи нові тенденції у розвитку виробництва, слід звер­нути увагу і на такий надзвичайно важливий процес: якщо для індустріальної економіки визначальною була концентрація вироб­ництва, зростання його багатосерійності та масовості, то постіндустріальний розвиток характеризується змінами іншого поряд­ку. Йдеться про все більшу орієнтацію виробничого процесу на задоволення індивідуальних потреб споживача, дестандартизацію, виробництво продукції малими серіями. Саме це є основою фор-



44

мування й всебічного розвитку середніх і малих економічних структур, що інтенсивно розвиваються.

І, нарешті, по-четверте. Зміни, що відбуваються, у своїй сукуп­ності зумовлюють глибоку інтеграцію сфер матеріального і ду­ховного виробництва, органічне поєднання їх у структурну ціліс­ність. Відповідно до цього суттєво ускладнюється специфіка продуктивної праці. Поряд з працею у сфері матеріального виробни­цтва в нових умовах продуктивною стає також праця у духовній сфері суспільного життя, що найтісніше пов'язана з задоволенням духовних і соціальних запитів кожної людини, зростанням її ін­телектуального потенціалу, багатства її особистості. І це цілком природно. Постіндустріальна інформативна економіка спрямована не стільки на забезпечення фізіологічних потреб людини, (це зав­дання спроможна вирішити й індустріальна структура виробни­цтва), а передусім потреб більш високого порядку, тих, що забезпечують всебічний розвиток особи. Йдеться про задоволення так званих постматеріальних потреб, пов'язаних з забезпеченням ви­соких стандартів у сфері освіти, можливостями найбільш повної реалізації здібностей особи, гуманізацією всієї багатогранності суспільних відносин, гармонічними відносинами у сім'ї, повноцін­ним відпочинком тощо.

Розглядаючи процеси, що характеризують розвиток постіндустріального суспільства, потрібно враховувати, що остаточні ха­рактеристики багатьох з них ще не визначені. Як зазначив ще на початку 80-х років відомий американський економіст В. Леонтьєв, нова хвиля технологічних змін, пов'язана з інформацією виробництва, ще тільки розпочинається, її пік очікується років за 30—50. Однак це не зменшує, а, навпаки, збільшує значення уважного вивчення їх.


3. Діалектика цивілізаційних і формаційних процесів суспільного розвитку

співвідношення понять “цивілізація” і “суспільно-економічна формація”

Пізнавальне значення положень, що характеризують матеріальні основи загальноцивілізаційного розвитку, полягає у тому, що вони створюють необхідні передумови глибокого осмислення об'єктивних основ формаційно­го розвитку суспільства. У зв'язку з цим треба подолати штучне протиставлення понять “цивілізація” і “суспільно-економічна фор­мація”, “загальноцивілізаційний” і “формаційний” аспекти істо­ричного прогресу. Ці поняття співвідносяться як загальне і особ­ливе, зміст і форма. Цим визначається їхня органічна єдність і протилежність. У понятті “формація” втілюється якісна визначе­ність соціально-економічної та політичної структури суспільства,



45

що сформувалася на конкретному історичному етапі, головна спря­мованість і цільова функція її розвитку. На відміну від цього зміст поняття “цивілізація” включає все те, що характеризує, з одного боку, єдність суспільства, а отже, і суспільно-історичного прогресу, з іншого—зміст матеріальних і духовних цінностей, які людство успадкувало від попередніх поколінь і використовує на кож­ному етапі розвитку з метою свого розширеного відтворення. Саме ці цінності у кінцевому підсумку визначають об'єктивні умови і можливості, що зумовлюють виникнення й розвиток відповідних формаційних утворень.

Цивілізаційні характеристики визначають не лише об'єктивні внутрішні передумови, а й зовнішнє суспільно-історичне середови­ще, у межах якого утворюються, розвиваються і взаємодіють не­однорідні за своїм змістом соціально-економічні структури. Саме тому при визначенні специфічних характеристик певної формації слід обов'язково враховувати її взаємодії у межах єдиного цивілізаційного процесу з іншими формаційними структурами, а також наявність і в її власних межах неоднорідних суспільних угрупувань, перехідних і змішаних, старих і нових форм історичного роз­витку.

Разом з тим слід ураховувати і те, що теоретичне розмежу­вання, з одного боку, загальної спрямованості цивілізаційного процесу, за якою визначається гуманістична логіка суспільного прогресу, з іншого — історично конкретної (специфічної) мети розвитку, яка регулюється певним способом виробництва, визна­чає одне з принципових діалектичних протиріч кожної окремо взятої формаційної структури суспільства.

При аналізі економічного базису слід передусім з'ясувати, наскільки він сумісний з створенням умов, необхідних для розвитку людини. Йдеться про з'ясування причин того, якою мірою та чи інша система економічних відносин створює можливості при на­явних матеріальних і духовних ресурсах для всебічного розвитку особи. Саме з цих теоретичних міркувань слід оцінювати розвиток будь-якого суспільного устрою. І це слід глибоко, осмислити. Уся історія суспільного прогресу є не що інше, як безперервний роз­виток людської особистості, тому слід знати, що являє собою людська природа взагалі, як вона модифікується в кожну історич­но дану епоху.

Розглянуті теоретичні положення визначають пріоритетність цивілізаційних основ розвитку суспільства, їхню функціональну першість, провідну роль. Утворюючи домінуючу силу історичного прогресу, в кінцевому підсумку вони детермінують загальну логі­ку розвитку формаційних структур суспільства — конкретну спе­цифіку способу їх виробництва, економічного базису і політичної



46

надбудови. Кожен цикл цивілізації створює не лише відповідні передумови, а разом з тим висуває якісно нові, більш високі ви­моги до розвитку формаційних утворень.

Важливою проблемою є також урахування самостійності роз­витку цивілізації та формацій, що функціонують у її межах. Так само як з теорії цивілізації не можна визначити специфічні ха­рактеристики формації, так і за логікою розвитку формаційних структур не можуть бути сконструйовані основи цивілізаційного процесу. Цим у кінцевому підсумку визначається складність тео­ретичного аналізу закономірностей історичного розвитку суспіль­ного прогресу, який передбачає, з одного боку, логічне відособ­лення структур, що розглядаються, а з іншого — взаємний синтез узгодження і збагачення.

Проте самостійність розвитку формацій може бути лише від­носною. У цілому ж при вивченні об'єктивних основ суспільно-історичного процесу слід виходити з того, що його найбільш гли­бокі фундаментальні підвалини визначаються внутрішнью логікою розвитку загальноцивілізаційного прогресу. Завдяки цьому забез­печується відповідність матеріальної основи розвитку суспільства, що утворюється певною цивілізацією, його формаційним структу­рам. Для того щоб це зрозуміти, слід враховувати важливе теоре­тичне положення про те, що жодна економічна структура не зни­кає раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона. дає досить простору, а нові, більш розвинені виробничі відносини ніколи не з'являються раніше, ніж з'являться матеріальні умови існування їх в надрах найстарішого суспільства.

Історія підтвердила й підтверджує у наш час це наукове по­ложення. Аграрна цивілізація створила матеріальні основи для розвитку у найрізноманітних формах феодального суспільства. Характерним у цьому відношенні є й те, що капіталістичні вироб­ничі відносини дістали необхідний простір для свого розвитку лише на грунті індустріальної структури виробництва. Елементи капіталістичних відносин почали зароджуватися ще у XIV—XV ст. у вигляді мануфактурного виробництва у північних містах Італії та в Нідерландах. Потім був досить тривалий період так званого первісного нагромадження капіталу. Цей період, що становив своєрідну передісторію капіталістичного способу виробництва, його початковий ступінь, був вписаний в літопис історії, за сло­вами К. Маркса, “полум'яною мовою меча та вогню” як найжорстокіший період насильства над людиною. А це знову ж таки більш як два сторіччя людської історії. Однак низький рівень про­дуктивних сил аграрної цивілізації, що залишалася на той час панівною, не дав змогу капіталізму повністю витіснити феодальні структури суспільства. І лише завдяки промисловій революції, на

47

основі якої було створено матеріальну базу індустріального ви­робництва, капіталістичні виробничі відносини отримали необхід­ний простір для свого розвитку.



еволюція капіталізму

У підручнику “Економікс”, авторами якого є американські економісти К. Р. Макконелл і С. Л. Брю, визначені такі принципи капіталізму:

1. Приватна власність.

2. Свобода підприємництва і вибору.

3. Особистий інтерес як головний мотив поведінки особи.

4. Конкуренція.

5. Опора на систему цін або ринкову систему.

6. Обмежена роль уряду.

Реалізація цих принципів забезпечила не лише прогресуюче удосконалення капіталістичного способу виробництва, а й само­утвердження та всебічний розвиток особи як головного критерію загальноцивілізаційного процесу.

Водночас разом з самоствердженням людини капіталізм на усіх етапах свого розвитку утримував в собі й елементи самоза­перечення її особистості. При капіталізмі економічна діяльність заради отримання і нагромадження прибутку є самоціллю. Цей принцип став основою грандіозних досягнень як капіталістичного способу виробництва, так і цивілізаційного процесу суспільства а цілому. Однак суб'єктивно він примусив людину працювати в ім'я не особистої мети, перетворивши її на функціональний при­даток індустріальної системи. Людина стала своєрідною деталлю гігантської економічної машини. Якщо у її розпорядженні є до­статній капітал, то вона — велика шестірня, якщо капітал відсут­ній, то — гвинтик. Проте у будь-якому випадку людина — одна з деталей цієї машини і слугує меті, що є зовнішньою по відношен­ню до саморозвитку власної особистості. Розвиток особистості не е самоціллю. Він також відбувається, але опосередковано. Цей процес породжує елементи самозаперечення капіталізму. Станов­лення і розвиток їх збігаються з самозапереченням індустріальної системи цивілізаційного процесу. Як зазначав видатний англій­ський вчений А. Дж. Тойнбі, все, що народжується, приречене на розпад; навіть ідеальна за своєю побудовою структура не може існувати вічно і в решті-решт має надломитися.

Отже, підготувавши передумови для розвитку постіндустріальної структури виробництва, засвоївши їх, капіталізм починає сам себе заперечувати. У його підвалинах починають зароджуватися і набувати дедалі більшого значення принципово нові структури, які несуть на собі риси зовсім іншого суспільного устрою. Це якісно нові за змістом посткапіталістичні формування, розвиток

48

яких відображає антикапіталізацію капіталістичного способу ви­робництва.

Звідси висновок—сучасний капіталізм сам себе переріс. Об'­єктивні процеси загальноцивілізаційного розвитку вивели його на новий за своїми характеристиками суспільний порядок. І це не є насильство над історією, а природно обумовлений процес. Роз­виток капіталізму в його класичних структурах в умовах сучасних науково-технічних перетворень поступово втрачає свої перспекти­ви. Інакше кажучи, соціальний простір подальшого поглиблення і розвитку-власне капіталістичної системи в процесі остаточного оформлення пост індустріальної структури виробництва все більше звужується.

Технологічна революція і покликана нею до життя постіндустріальна, інформаційна цивілізація потребують повороту всієї суспільної системи до людини. Вони ставлять людину в епіцентр свого розвитку, вимагають переорієнтації мети виробництва, пря­мого і безпосереднього підпорядкування її розвитку людської осо­бистості. Від біблейських часів такі перетворення дістали назву соціалізації суспільства. Мова йде про .соціальну спрямо­ваність суспільного розвитку, його гуманізацію. А це і є та об'­єктивна основа, яка утворює відповідний базис для становлення нового посткапіталістичного способу виробництва, його соціалі­зації.

Процес соціалізації розглядається, з одного боку, як перма­нентний, з іншого—як прогресуючий. Звідси розуміння соціалізації не як застиглого стану суспільного устрою, що має сталі кри­терії, а як процесу, який має неоднакові у конкретних історичних умовах параметри і в ході свого розвитку наповнюється новим позитивним змістом.

Перманентність процесу соціалізації засвідчує і те, що амплі­туда його розвитку в часовому виміру надзвичайно широка. Істо­рія довела помилковість спроб втиснути його в одну формаційну систему і упередженість заперечень того, що елементи такого роз­витку започатковані вже у найбільш ранніх структурах людської спільності. Інша річ, що на попередніх стадіях орієнтири такого розвитку та його реальні структури були в силу об'єктивних об­ставин вкрай обмеженими, і лише досягнутий на сучасному етапі рівень суспільного прогресу створює об'єктивні передумови для переходу від поступових перетворень у нову якість. Існує точка зору, що перша стадія соціалізації капіталізму, його гармонізації розпочалася вже після Паризької комуни і тривала до “великої депресії” 1929—1933 рр. Друга охоплює період ЗО—70-х років, коли на Заході сформувалася розгалужена система соціального захисту населення. Нині розгортається третій етап соціалізації,



49
пов'язаний з переходом до постіндустріальних основ виробництва, його інформатизацією та інтелектуалізацією.

Разом з тим соціалізація — це не становлення “реального” соціалізму за зразками, що ми мали в минулому в СРСР та в інших країнах так званого соціалістичного табору. Сутність цього процесу зовсім інша. Вона полягає в подоланні не просто спе­цифічних ознак капіталізму, а у цілому класово-формаційних елементів суспільно-історичного розвитку і утвердженні на основі розвитку постіндустріальної системи загальнолюдських засад су­спільного життя, їх глибокій гуманізації. На цьому грунті від­бувається процес становлення якісно нового за своїми критерія­ми суспільства — суспільства “без ...ізмів”. Це суспільство, що поступово долає класичні класово-формаційні ознаки і повністю будує свої принципи на загальнолюдських цінностях. Мається на увазі розвиток процесу, за яким здійснюється демократизація відносин власності, долаються відчуження людини, протилежності між розумовою і фізичною працею, містом і селом. Як наслідок класові структури не лише держави, а й суспільства в цілому та інші усталені соціальні форми поступово перетворюються на більш вільні й гнучкі утворення. Разом з тим зростають можли­вості соціальної мобільності. Все це зумовлює розмивання фор­маційних детермінант діалектичного заперечення їх.


заперечення формаційних ознак суспільного розвитку
Заперечення класичних ознак формаційного розвитку має ще одну особливість. Воно здійснюється як планетарний процес, що реалізується на основі глобалі­зації в ході сучасного етапу науково-технічного процесу систем­них зв'язків різних суспільно-економічних структур. Такий розви­ток грунтується на об'єктивних процесах.

Поряд з визначеними раніше ознаками сучасного суспільно-історичного розвитку особливо важливим у характеристиці пост-індустріальної цивілізації, в яку поступово входить людство, є те, що за своїм змістом вона несе на собі риси структурно цілісної системи. Визнання зростаючої цілісності світової цивілізації — одне з найбільш фундаментальних положень, що характеризують сутність процесів, які розглядаються.

Добре відомо, що історія людської цивілізації визначалася всесвітністю розвитку і на попередніх етапах. Людство завжди було єдиним. І ця єдність мала місце навіть тоді, коли взаємодія між націями і народами за своїми зовнішніми ознаками ще не мала чіткого вираження.

Проте всі попередні цивілізації розвивалися лише за нормами сумативної цілісності. Принципова новизна постіндустріальної ци­вілізації полягає у тому, що її розвиток здійснюється в напрямі поступового переростання сумарної цілісності світу в структурну



50
цілісність. Яке значення для осмислення сучасних процесів су­спільно-історичного розвитку має це положення?

Головна особливість розвитку структурно цілісної системи по­лягає у тому, що елементи, які її конституюють, все більшою мірою підпорядковуються цілому. Вони вступають у нові взаємо­зв'язки, що диктуються цим цілим, перебудовуються згідно з зако­нами його, функціонування і розвитку. Йдеться про те, що форму­вання .структурної цілісності сучасного світового процесу супро­воджується подальшим посиленням ролі та значимості загально­цивілізаційних принципів розвитку.

Відповідно до цього змінюється субординація внутрішніх і зов­нішніх, формаційних та загальноцивілізаційних факторів розвит­ку. Останні набувають статусу верховенства, беруть на себе про­відну функцію у визначенні загальної траєкторії суспільно-істо­ричного прогресу. На цьому грунті відбуваються зближення різ­них формаційних систем, асиміляція, структурна конвергенція їх.

Таке зближення стає можливим завдяки нагромадженню люд­ством могутнього пласту матеріальних і духовних цінностей, що утворюють об'єктивну основу розвитку сучасного цивілізаційного процесу незалежно від того, у якій суспільне .формаційній формі він виступає: капіталістичній чи соціалістичній. Нагромадження загальнолюдських цінностей в економіці, політиці, культурі, мо­ралі стає дедалі вагомішим порівняно з пластом антагоністичних відносин між окремими формаційними утвореннями. Все це зу­мовлює, з одного боку, дифузію класово-формаційних детермі­нант, які завжди виступали як фактори, що утримували інтегра­ційні процеси у руслі дихотомічної (розгалуженої) структури, а з іншого — пріоритетність загальноцивілізаційних процесів.

Разом з тим перехід до нового типу спільності суспільства — структурної цілісності загальноцивілізаційного процесу, поступове подолання нерівномірностей суспільного розвитку окремих націй і народів не виключає, а, навпаки, передбачає широкий розвиток їхніх специфічних національних особливостей. У цьому процесі конвергенція різноманітних соціально-економічних структур здій­снюється не за принципом “чи — чи” і не на основі взаємного по­глинання, а за схемою, яку передбачав А. Д. Сахаров: шляхом зустрічного взаємозближення протилежних принципів розвитку. Таке зближення передбачає не подолання їхніх своєрідностей, а, навпаки, взаємозбагачення, подальший розвиток позитивних надбань, що у процесі розвитку перетворилося на загальнолюд­ські цінності.

Як засвідчує світовий досвід, саме за таким принципом роз­вивається економічний устрій країн соціально-орієнтованого рин­кового господарства. Еволюційний процес становлення і всебічно­го розвитку такого 'господарства в країнах Заходу відображає,

51

як це було показано у попередньому аналізі, наповнення функ­ціональних структур капіталізму соціальним змістом, його соціа­лізації. Розвитку соціалізації країн розвиненого ринкового гос­подарства, що здійснюється на основі глибоких якісних перетво­рень у системі технологічного способу виробництва, .сприяла від­критість його структур. Це давало змогу капіталістичній системі активно вбирати у себе все позитивне, що було напрацьовано людством, у тому числі те, що теорія відносила раніше до суто соціалістичних елементів розвитку.



За іншим сценарієм розвивалися країни командно-адміністра­тивної системи, у тому числі ті, що входили до складу колишнього СРСР. Конвергенція як двосторонній рух взаємозбагачення в умо­вах замкнутої структури лишалася можливістю лише у потенції, що так і не була реалізована. Саме на цій основі, якщо виходити з сутності процесів, і відбувалося самозаперечення “реального” соціалізму: увесь його позитивний матеріал увібрала в себе про­тилежна система, позбавивши таким чином свого формаційного .конкурента історичної ініціативи та власної перспективи.

У розвитку України така обмеженість поступово долається. Нове суспільство несе в собі реальну можливість активно вбирати в себе позитивні надбання протилежної системи і, вдосконалю­ючись, прилучатися до сучасних надбань загальноцивілізаційного процесу. З огляду на це можна стверджувати, що капіталізація соціалізму, яка по суті визначає основний зміст процесу, яким наповнюється нині наша державність, не є насильством над істо­рією, як дехто вважає. Навпаки, це прогресивно історичний про­цес суспільного розвитку. Він має не лише забезпечити асиміля­цію елементів соціальне спрямованого капіталізму, а й вивести у перспективі наше суспільство на рівень постформаційного розвитку. Це процес позитивного засвоєння суспільством широкого комплексу загальноцивілізаційних надбань, напрацьованих люд­ством.



Терміни і поняття

Цивілізація

Суспільно-виробнича технологія

Технологічна революція

Аграрна цивілізація

Індустріальна цивілізація

Постіндустріальна цивілізація

Інформаційно-інтелектуальна технологія

Суспільство “без ...ізмів”

Конвергенція



52

Контрольні запитання і завдання

1. Розкрийте зміст поняття “цивілізація”. Які фактори визначають розвиток цивілізаційного процесу? Чим визначається його гуманістична спрямованість?

2. Перелічіть основні етапи розвитку цивілізації.

3. Які ознаки постіндустріальної цивілізації?

4. Назвіть ознаки інформаційно-інтелектуальної технології.

5. Як співвідносяться поняття “цивілізація” та “соціально-економічна фор­мація”?

6. Перелічіть ознаки суспільства “без ...ізмів”.

7. Як здійснюється процес соціально-економічної конвергенції?




  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка