05 квітня 2012 р на базі Реваківського знз І-ІІІ ст



Скачати 293.09 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір293.09 Kb.
05 квітня 2012 р. на базі Реваківського ЗНЗ І-ІІІ ст. відбувся практичний семінар для слухачів курсів підвищення кваліфікації при ІППО ЧО вчителів українознавства з проблеми «Науково-дослідницька робота з українознавства та застосування методу проектів на уроках з предмета».

Хлібом-сіллю та вітаннями зустріли школярі учасників семінару. Директор Реваківського ЗНЗ Рощко З.Д. та заступник директора з навчально-виховної роботи Чоп’юк С.Д. презентували діяльність навчального закладу та освітнього округу у ЗНЗ.

У роботі семінару взяла участь методист з українознавства ІППО Чернівецької області Т.А.Мінченко, яка проінформувала про стан викладання українознавства у ЗНЗ області та підсумки Міжнародного конкурсу з українознавства у м.Києві.

Для вчителів українознавства області учні-переможці районного конкурсу «До оберегів відродження» та обласної, Міжнародної олімпіади з українознавства представили свої дослідження: Лакуста Ірина – «Хліб-символ життя», Сюрісь Станіслав – «Вода – наш оберіг», Тодорюк Ольга – «Українська хата», Вакарюк Анна «Хустка». Звеселяли душу запальним танком та віночком українських народних пісень призери обласного відбіркового туру фестивалю «Чисті роси» учасники фольклорного гурту «Дзвіночки». Вразили пісні у виконанні учениці Кривої Марії та сімейного дуету Вакарюк Світлани Степанівни та її дочки Анни-призера Всеукраїнської олімпіади з українознавства. Учасники семінару побували на уроці українознавства у 9 класі, який провела вчитель Сюрісь Оксана Василівна з теми «Українська діаспора. Причини її виникнення. Чотири еміграційні хвилі. Внесок української діаспори в націє- та державотворчі процеси в Україні», відвідали шкільний музей, Кімнату пам’яті, кімнату рушників та музей скульптур М.Лисаківського .





Сценарій заходу-захисту науково-дослідницьких робіт з українознавства
Із знання свого родоводу, історії рідного краю починається людина. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник – все це родовідна пам’ять, наша історія, наші символи, наші обереги. Саме сьогодні ми поведемо мову про обереги людини. Вашій увазі пропонується захист учнівських науково-дослідницьких робіт.
Хліб — символ життя. З давніх-давен він у великій пошані в народі. Недаремно у молитві до Бога «Отче наш...» люди, як великої милостині, просили не позбавити їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку хліб називають святим. Він завжди лежав на столі. Яке щастя, яке добро, що він є на світі. Спочатку в землі, потім у борошні, й, нарешті, на столі. Якби в нас було хліба стільки, що могли б ним прогодувати весь світ, ми все одно сказали б: бережіть кожну скибочку хліба, кожний колосок, кожну зернину, бережіть не тому, що ми скупі, а тому, що це наш хліб.
До захисту роботи запрошуємо Лакусту Ірину, ученицю 8 класу, переможця районної та учасницю обласної олімпіади з українознавства.

"Українська пісня – це одне з найбагатших джерел поезії всього світу". Пісня- це також оберіг. Вона народжувалася там, де збиралося багато людей. Велику силу має українська пісня. Вчені дослідили, що ті люди, що співають народні пісні і менше хворіють. Сьогодні вам бажають міцного здоров’я призери обласного відбіркового туру фестивалю «Чисті роси» учасники фольклорного гурту «Дзвіночки» із віночком українських народних пісень.

( Виступ ложкарів)

"Вода, у тебе немає ні смаку, ні кольору, ні запаху, тебе неможливо описати, тобою насолоджуються, не знаючи, що ти таке насправді. Не можна сказати, що ти є необхідною для життя: ти — саме життя.

Ти наповнюєш нас радістю, і це неможливо пояснити нашими почуттями".

Роботу «Вода – наш оберіг» презентує Сюрісь Станіслав, учень 6 класу, призер районного конкурсу захисту науково-дослідницьких робіт «До оберегів відродження»

Робота «Вода».
Українська хата — колиска нашого народу. Саме в ній знайшли яскравий вияв спадковість традиції, естетичні засади. Хату, як говорить народна мудрість, можна вважати справжньою візитною картою України. Багато теплих добрих слів про хату, садибу сказали наші письменники. Так, Олександр Довженко писав про неї: «… біла з теплою солом’яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без «можна?» і без «увійдіть!». Житло просте, як добре слово, й законне, немовби його творила не людська рука, а сама природа, немовби зросло воно, як плід серед зелені і квітів».
Учениця 10 класу Тодорюк Ольга, призер районного конкурсу захисту науково-дослідницьких робіт «До оберегів відродження» презентує свою роботу.
Український народний танець народився разом із піснею, разом з нею він зростав, збагачувався. «Пісня і танок – це рідні брат і сестра – слушно відзначив відомий фольклорист і хореограф Василь Верховинець - в танцях є весняний подих вітру, тепле лагідне літо, багата осінь і холодна зима». Наш народ ще від віків зжився з незайманою чистотою природи, передає в танцях усю її незрівняну красу.

(Танець)

Ой хустино, хустиночко!

Мережана, шита.

Українська хустина, дівоча і жіноча прикраса, оберіг, незмінна супутниця у житті прекрасної половини людства, оспівана у піснях, завжди була вагомим доповнюючим елементом жіночого народного одягу.



Видатний історик Михайло Грушевський писав у своїй «Історії України», що хустка відома на всій території України, починаючи з часів Київської Русі, вона була поширена в козацьку епоху і дійшла до наших днів. Змінювалися тільки кольори, а хустка залишалася хусткою.

До захисту науково-дослідницької роботи запрошується неодноразовий переможець районних, обласних олімпіад з українознавства, призер всеукраїнського конкурсу захисту науково-дослідницьких робіт, учениця 10 класу Вакарюк Анна

Робота «Хустка»

ХУСТИНА

Подаруй мені, мамо, хустину

Із червоним, як мак, бережком,

Запишаюся в ній, як дитина,

Як калина під білим сніжком.

Та хустина мені нагадає,

Як і ти молодою була.

І від років вона не линяє,

Тільки юність твою узяла.

Посивіло волосся в матусі,

І у зморшках вже стало чоло,

А от хустка лишилася й досі,

І на ній все цвіте, що було.

Звучить пісня «Мамина хустка»

Одним із оберегів людини є молитва. "Молитва - це розмова душі з Богом, гілка з дерева покори і лагідності, вияв радості і подяки, лік на журбу і втому, піднесення розуму до Бога. Як хліб служить на поживу для тіла, а чеснота — для душі, так молитва - це пожива розуму".

Перехід до молитви

Вклоняюсь, Вам люди, доземне,

Як батьківській хаті з далеких доріг,

Як хлібу, що матінка чемно

Й гостинно кладуть на вкраїнський рушник.

Бо ж нашому роду, нема переводу,

Хай пісня єднає коріння святі.

Дай, Боже, нам віру і братнюю згоду

На довгі роки, на вічні віки.

(Пісня «Молитва»)

Щороку з приходом весни ми зустрічаємо найвеличніше християнське свято, коли оновлюється та розквітає природа, пробуджується земля, тепло сонця по-справжньому зігріває наші серця та душі, наповнюючи їх світлими і радісними почуттями.



Великдень є символом перемоги та утвердження життя над смертю, добра над злом, віри над безнадією. Це свято спонукає кожного з нас ще раз замислитися над вічними християнськими цінностями, наповнити свої серця любов’ю до ближнього, всепрощенням і милосердям, зміцнитися духовно. Напередодні цього свята щиро бажаю вам, вашим рідним і близьким Великоднього гарного настрою, міцного здоров’я, довголіття, благополуччя, миру та спокою!

Нехай Сяйво Божественного Воскресіння увійде у кожну оселю, принесе радість, любов, достаток, укріпить віру кожного з вас у кращий завтрашній день!

Нехай Великодні дзвони об’єднають усіх нас, українців.

Вчитель українознавства Сюрісь О.В.,

вчитель української мови та літератури Вакарюк С.С.

Урок українознавства у 9 класі Вчитель українознавства Сюрісь О.В.

Тема уроку. Українська діаспора. Причини її виникнення. Чотири еміграційні хвилі. Внесок української діаспори в націє- та державотворчі процеси в Україні.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: інтегрований.

Обладнання: відеозаписи пісень у виконанні П.Дворського «Журавлині ключі», Квітки Цісик «Чуєш, брате мій»; мультимедіа; виставка книг представників української діаспори; інформаційні розгортки про представників діаспори; міні-підручник; плакати.

Перебіг уроку

1.Установчо-мотиваційний блок.

1.1 Психологічна настанова, внутрішня мотивація навчально-розвивальної діяльності учнів

Звучить музика. Вчитель під музику.

Вчитель.

Весна! Весна в п’янкім цвітінні!

В промінні сонця золотім!

І стільки щастя в небі синім,

І стільки радості у нім!

А в небесах курличе пісня,

Летять додому журавлі.

А в небесах курличе пісня

І поклоняється землі.

Та не всі журавлі повернулися із вирію. Вони відлетіли, аби більше не повернутись. Безмірна туга і печаль розносилися по світу від того журавлиного плачу. І здавалося, цьому безконечному, вічному пташиному лету не буде кінця. А зранене серце щемить, тужить. Скочується пекуча сльоза скорботи у роз'ятрене тіло матері—України.



1.2 Бесіда за питаннями

  • Хто ж ті журавлі, що не дочекалися весни на Батьківщині та залишилися у вирії так довго? Учні дають відповідь (Емігранти)

  • Чому саме цих людей асоціюють із журавлями? Що символізують ці птахи?
    //Символом туги за рідним краєм є журавель.

Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів, відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини.
2. Оголошення теми та мети уроку

Сьогодні, діти, ми дізнаємось про українську діаспору, визначимо причини її виникнення, вивчимо чотири еміграційні хвилі.



Вчитель Українська діаспора — наша українська родина, наша українська гордість, наша духовність, цвіт — інтелігенція. Не можна перелічити тих куточків світу, де знаходили вони свій захист, притулок, але не рідне гніздо.

Тож пригорнімося помислами і душею до мудрого, чистого, вірного, помережаного зморшками болю чола нашого єдинокровного брата-українця, якого доля закинула у далекі світи. Зрозуміймо нарешті, що наша єдина праматір – Україна, а ми всі – її діти. Різні, як у кожній родині. Близькі і далекі.

Яку мету я ставлю перед собою і вами? Нескладну. Ми просто повинні вникнути думкою і серцем у глибину почуттів і слова, що прийшли до нас з інших країв. Зрозуміти їх, хоч вони інколи тяжкі для сприйняття. Повірити їм. А те, що найбільше припаде до душі, взяти з собою в доросле життя. І як мудру пораду запам’ятати на все своє життя слова відомого сина України Василя Симоненка, величного у своєму слові-істині:

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.


Записують у зошиті теми уроку. Міні-підручник

3. Вивчення нового матеріалу. Робота учнів із міні-підручником.

3.1 Словникова робота.

Діаспора – це розсіяння по різних країнах народів, вигнаних за межі України.

Українська діаспора - …

3.2 «Мозковий штурм»

- На вашу думку, що змушувало в різні часи покидати рідну землю?

//- Пошук кращого життя; заробити більше грошей; отримати землю;



через політичні репресії та переконання.
Вчитель. Довгим-довгим ключем журавлиним вже більше ста років линуть українці у далекі краї. Історію української еміграції поділяють на кілька етапів (хвиль).
3.3 Робота у парах (Демонструється відео та пісня у виконанні П. Дворського

«Журавлині ключі»).

І ряд пара– «Історики». Завдання. Заповнити таблицю «Еміграційні хвилі»

ІІ ряд пара – «Географи». Завдання. Написати і позначити на карті світу країни, де перебувають українці.

ІІІ парта «Поети»: скласти сенкан
НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ

4 хвилини, відповіді учнів

3.4 Відеофрагмент «Чуєш, брате мій» .

Я пропоную вам послухати запис пісні і дати відповіді на питання:

- Кому належать ці слова, музика? (Братам Богданові /слова/ та Левкові /музика/ Лепким)

- Хто виконавець? (Американська співачка українського походження Квітка Цісик)



Вчитель. Ця сумовита, скорботно-задумлива пісня лунає скрізь, де тільки живуть у світі українці. Ця пісня – гімн емігрантів. Вона перекладена польською, німецькою, англійською, французькою, єврейською і навіть японською мовами.

Її співають хором і сольно, мелодію виконують духові оркестри у найтяжчі хвилини смутку й печалі, коли прощаються навіки з людиною.

Туга за Батьківщиною спонукала Богдана Лепкого перейти до Львівського університету, де він поринув в українську культурну стихію. Кількарічне навчання у Львівському університеті (1892 - 1895), по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 - 1899). Займається творчою діяльністю. Одне за одним Уявляються його перші оповідання: "Дідусь", "Нездала п'ятка", "Над ставом", "Гусій" та ін.

1899 р. - виїзд до Кракова, де він розпочав свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі.

Події першої світової війни привели Б. Лепкого з сім'єю до Німеччини. Потім він повернувся в Польшу, де і помер.
Левко Лепкий З початком Другої світової війни він назавжди прощається з рідною Україною, виїжджає спочатку до Кракова, а згодом і до Сполучених Штатів.

Після років поневірянь активно включається в українське громадське життя діаспори, відновлює видавництво «Червона Калина», друкує свої спогади, оповідання, вірші та нові пісні.

Літературна спадщина Лева Лепкого, зокрема твори стрілецького і міжвоєнного періодів, що були опубліковані раніше, а також взяті з рукописного архіву поета, зібрані у книзі «Лев Лепкий. Твори».
Кві́тка Ці́сик (англ. Kvitka Cisyk, "Kacey" or "Cassie" Cisyk; * 4 квітня 1953, Квінз, Нью-Йорк — † 29 березня 1998, Мангеттен, Нью-Йорк) — американська співачка українського походження (сопрано), виконавиця українських народних і популярних пісень.

3.5. Розповіді про представників місцевих емігрантів.

Вчитель. «Кожен із нас має оте святе – родовідну пам’ять». Діти, у кого з вас є родичі (дідусь, бабуся), які були за кордоном? (розповідь Ілюк Христини)
Вчитель . Сьогодні на нашому уроці присутня Ольга Дмитрівна Лук’ян, родинне коріння якої сягає далекої Канади.

Виступ

Вчитель. Щиро дякуємо, Ольго Дмитрівно. …

Отож , діти, ми зрозуміли, що на чужині емігранти зуміли зберегти найдорожче – пам’ять, якого вони роду, коріння. А грудочка рідної землі, привезена у вузлику з дому, додавала снаги, вселяла бодай якусь надію, хай навіть на далеке, а все-таки повернення на батьківщину.


3.6. Складання Вінка єднання. Звернення до карти світу.

Вчитель.Нашого цвіту по всьому світу.

На сьогодні за межами України проживає близько п’ятнадцяти мільйонів українців. Більшість діаспори складає науково-мистецька еліта, яка продовжує розвивати свої національні політичні, громадські, культурні, наукові та духовні ідеї і за головну мету своєї діяльності ставить повноцінне існування незалежної української держави.

Всесвітнє визнання здобув український художник Олександр Архипенко, який прибув до США 1923 року. Тут створив понад 750 композицій, Серед них — скульптури Володимира Великого, Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького, Михайла Грушевського, Івана Франка.

Відомий скульптор Сергій Литвиненко створив пам'ятник Івану Франку в м. Глей-Стей (штат Нью-Йорк) і надгробок Каменяреві на могилі І. Франка у Львові.

За проектом скульптора Михайла Черашньовського, різьбленням Антона Повлося у 1984 році встановлено пам'ятник Т. Шевченку в Елмайтра-Гайтс (штат Нью-Йорк). 1964 р. Лео Мол-Молодожанин спорудив монумент Кобзареві у Вашингтоні. Американські українці називають цей пам'ятник своєю статуєю Свободи.

(На екран проектуються фотографії).

Жили і живуть далеко від України, писали і пишуть свої твори українські письменники Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Іван Багряний, Улас Самчук, Василь Барка, Емма Андієвська, Віра Вовк «Чого бракує у вашому житті?» «України нам не вистачає. Цього ні за які гроші не купиш»., Ганна Черінь, Ігор Качуровський, Іван Кошелівець, Дмитро Нитченко, Марія Ревакович та багато інших знаменитих поетів, прозаїків, драматургів, літературознавців, музикантів, композиторів.

Емігранти – буковинці.

4. Підсумок уроку.

Вчитель .Дорогі учні! Сьогодні ми перегорнули ще одну сторінку нашого народу – процес еміграції. Колесо історії зупинити не можна. Багато сімей і на даний момент емігрують за кордон. І в нашій школі є учні, батьки яких зараз за кордоном. І в нашому класі вони. Це … Сумний перелік: Португалія, Англія, Австрія, Польща, Чехія, Словаччина, Італія... І якщо поспостерігати, то більшу частину складають жінки, наші найдорожчі, найрідніші, найулюбленіші. Мамо, чи чуєш? Сьогодні співає для тебе твоя донечка.

Крива Марія

Вертайтеся додому, журавлі! Летіть на українські зорі, сідайте на зелений моріжок, опускайте своє пір’ячко на стрункі і розлогі смереки. Омивайтеся водами голубих потічків, звивайте гніздечка, висиджуйте журавликів, бо тут ваша земля, ваші небеса, ваше коріння.

Все минеться: достатки, коштовності. А омріяна воля вічна, і землі ріднішої від своєї - немає. Бо як писав відомий поет Василь Симоненко:



Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил, бо всі ми — родина.




Журавлі

Минає все , тільки не присмак ностальгії,

що підкрадається тихенько по весні.

Коли так високо у небі , ніби мрії ,

летять десь рівними ключами журавлі.
Летять тудою де берези білобокі ,

весною плачуть і тече з них сік сльоза.

Їх бачать душі перемерзлі й одинокі,

в чужих містах і без домашнього тепла.
І хай несе на своїх крилах весна рання,

від нас привіт душі тепла цілющий грам,

в сезон туманів , що розбудить сподівання ,

відкриє шлях до оптимізму землякам.
І зазвучить як дзвін з високого собору,

небесний крик у дальніх мандрах журавлів.

Чоло піднімуть і поглянуть сумно в гору,

потонуть в згадках , ніби в хвилях нічних снів.
Міні-підручник до уроку

УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ В СВІТІ

Урок 1

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА. ПРИЧИНИ ЇЇ ВИНИКНЕННЯ. ЕМІГРАЦІЙНІ ХВИЛІ

Нашого цвіту - по всьому світу

Виникнення української діаспори

Блажен, хто гордо кинув рідний край

І з посохом в руці пішов шукати

На чужині незнаній дальній рай,

Куди веде його весна крилата.

Та тричі той блажен, який за гай

І хліб теж, не схотів себе продати,

Але минаючи тропу розлук,

Зостався, щоб зазнати хресних мук.

Юрій Клен.
Уривок з поеми «Прокляті роки»

«Нашого цвіту - по всьому світу». Хвилюючу глибину цього ві­домого вислову можна відчути тоді, коли знайомишся з дивовиж­ними долями українців за кордоном.

За даними Всесвітнього конгресу українців (Київ, 2002 рік) поза Україною проживає понад 12 млн українців у 64 країнах світу. Вони мають окремі громади у Північній та Південній Америці, Європі, Австралії та Новій Зеландії, на Близькому і Далекому Сході. Доля закидала їх з різних причин, проте об'єднувало їх одне - вони поки­дають рідний край з Україною в серці, з вірою і надією, що настане краща доля їхньої і доля їх Батьківщини. Та ніхто і гадки не мав, що їхня еміграція ввійде в історію. Ще зовсім недавно слово «діаспора» було мало відомим, а про українців за кордоном зовсім не говорили. Тільки в умовах україн­ської державності стало можливим вивчити реалії життя наших зе­мляків далеко за межами їхньої Вітчизни. Що ж примусило їх в різ­ні часи залишати рідну землю? Головні причини - соціально-еко­номічні та політичні. Еміграція: XIX століття - трудова, XX століт­тя - політична.

Історію української еміграції поділяють на декілька етапів (хвиль).



I хвиля: еміграція з кінця 70-х років XIX століття до Першої сві­тової війни (1914 р.,трудова). З територій, що належали Австро-Угорщині, а нині становлять західну частину України, виїхало понад 600 тисяч осіб. Це були бідні неписьменні селяни, які переважно прибули в Америку, щоб урятуватися від злиднів і отримати землю. Вони ви­їжджали цілими сім'ями, розташовувались у незалежних районах Канади, Бразилії, США. Переважну більшість українців, які виїхали за океан у ті роки, становили вихідці з Галичини, Буковини та Закарпаття - земель, що входили до складу Австро-Угорської імперії.

Це пояснювалося постійним політичним утиском, якого зазнавали галичанські, буковинські та закарпатські українці, а також національним гнітом із боку австро-угорських властей. Сваволя, знущання й зневага цісарських чиновників до українських землеробів ставили місцеве населення в положення людей нижчого ґатунку, викликали професійні протести. Особливо болісно сприймалася дискримінація української мови і культури.

Окрім прямого економічного тиску, існувало чимало інших факторів, які знекровлювали український народ: надто обтяжливі податки, неспроможність сплатити борги, зростання населення й подрібнення селянських землеволодінь, низька оплати праці промислових робітників. Усе це разом узяте пожвавлювало еміграцію, підводило трудящий люд до нелегкого рішення залишити батьківщину. Емігранти прагнули зберегти свою національну своєрідність, культурні та побутові особливості. Навіть території, де вони жили отримували українські назви: Київ, Галич, Карпати, Коломия, Сірко, Хмельницький, Прут, Січ, Козак та інші. Отже, основним суб'єктом першої міграційної хвилі було селянство Західної України: Закарпаття, Буковини, Галичини. Разом із тим міграційний потік на Захід ішов і з Лівобережної України. З кінця XIX до 20-х років наступного століття до США мігрувало 256,1 тис. осіб (у тому числі з Австро-Угорщини - 235 тис., із Росії - 5,4 тис.), до Канади - 135 тис., до Бразилії - 47,3 тис., до Аргентини - 15 тис. Виїзди були настільки масовими, що призводили до знелюднення цілих регіонів України. Так, зі Східної Галичини до початку першої світової війни емігрувало понад 302 тис. осіб, тобто майже половина її населення. Усього ж із 1877 по 1909 р. до американських країн виїхало понад 500 тис. мешканців України.

II хвиля: еміграція між двома світовими війнами (інтелектуальна). Виїхало близь­ко 100 тисяч людей. Це були переселенці нового типу - політичні. Люди ставали вигнанцями через свої політичні переконання - офі­цери, представники української інтелігенції, прихильники вільної незалежної України.
Період між двома світовими війнами вважається періодом другої хвилі української еміграції. Перша світова війна негативно позначилася на еміграційних процесах, бо українське населення опинилося по обидва боки фронту. Адже Росія й Австро-Угорщина належали до протилежних ворожих одна одній сторін. До традиційних труднощів поділу нації додалися страждання і втрати пов'язані з війною. Це, насамперед, масові мобілізації до війська, збільшення біженців, безперервні депортації населення з окупованих районів, арешти і переслідування "агентів" ворожої сторони тощо.

Однак основна перешкода для міграції була позаду. Дійсно, після того, як закінчилася перерва, викликана першою світовою війною, з 1920-го по 1930 рік за кордон ринула друга хвиля українських емігрантів. Ця хвиля отримала назву політичної еміграції. Цього разу Батьківщину покинули не тільки селяни, а й робітники, представники інтелігенції, ветерани армії Української Народної Республіки.

Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичина була окупована Польщею, Буковина - Румунією, а Закарпаття - Чехословаччиною. Українців спіткали тяжкі економічні умови, які ще не раз призводили до масового виїзду за океан. З цією, другою хвилею, прибуло понад 67 тисяч чоловік. Вони оселилися не лише у степах Західної Канади, а й у великих промислових містах східної частини країни, де знаходили роботу на фабриках і заводах. Близько 200-250 тисяч українців опинилися у Західній Німеччині, втікаючи від радянської окупації. За сім років вони оформилися в таборах для "переміщених осіб" в окрему спільноту. Своєрідна держава в державі. Виникли таборові школи, майстерні, кооперативи, університет, преса. Розвивалася література, образотворче мистецтво, засновувалися політичні організації.

У різних країнах Європи залишилося близько 80 тисяч українців. Усі решта емігрували до США, Канади, менше - в Південну Америку та Австралію. Емігрантами були люди переважно молодшого та середнього віку, які пройшли крізь горнило боротьби і належали до інтелігенції. Це призвело до створення в діаспорі дуже динамічної структури, яка охоплювала все: від спортивного життя до літературних гуртків та видань. Частково активна українська громада охопила і попередні генерації емігрантів. Велику роль тут відіграли національні церкви - Українська православна й Українська греко-католицька зі своїми метрополіями, єпархіями, владиками, семінаріями.

У цей період більшість серед українських емігрантів становила саме молодь і ті, хто був не згоден з режимом, що встановився після війни на Україні, а також ті, хто зі зброєю в руках боровся проти радянської влади. Серед них були солдати і офіцери білогвардійських та українських самостійницьких формувань. Вони зазнали поразки у громадянській війні і змушені були відступати на Захід. Серед емігрантської маси тієї хвилі було багато прихильників Центральної Ради, директорії та Гетьманату. Вони розселилися переважно в Польщі, Чехословаччині, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччині, добиралися також до Франції.

Іншу частину емігрантів становили здебільшого великі й середні землевласники та члени їх родин, колишніх володарі промислових підприємств, торговці, священнослужителі, інтелігенти, люди вільних професій. Тобто всі ті, що не змогли змиритися з конфіскацією приватної власності, націоналізацією їхніх заводів і фабрик.

Знаходилися і такі, особливо серед інтелігенції, хто змушений був залишати Україну, оскільки не погоджувався з диктаторськими діями ревкомів, нехтуванням українськими культурними здобутками, руйнуванням віри і церкви. Серед них - відомі вчені Ю. Вернадський, Ю. Кистяківський, О. Грановський, В. і С. Тимошенки. Тільки за даними 1936 p., 700 українських мігрантів до США і Канади мали магістерські та докторські дипломи. Деякі з них повернулися на батьківщину,зокрема Михайло Грушевський. Усього ж під час другої міграційної хвилі з України виїхало понад 200 тис. осіб.

В еміграції опинився один з керівників Центральної Ради Володимир Винниченко, міністр освіти УНР Іван Огієнко та багато інших.



III хвиля: еміграція після закінчення Другої світової війни(політична). Відбу­вається переміщення осіб до Західної Європи. Емігрувало приблиз­но 120 тисяч біженців. Частина з них прибула на місця постійного проживання до США, Канади, Австралії, Бельгії, Латинської Аме­рики. Під цю хвилю потрапила молодь, силою вивезена до Німеч­чини, в'язні. За підрахунками американських вчених, у США пере­ховується близько 2 млн українців, що становить майже 1% насе­лення країни. Усіх їх об'єднує шанобливе ставлення до української мови та культури.

Починаючи з 1947 року, Америка лише раз відчиняла двері для емігрантів з Європи. Тоді сотні тисяч українців перебували в таборах для біженців та військовополонених у Німеччині, Австрії, Бельгії, Великій Британії. Серед них було чимало "остарбайтерів" - людей, вивезених з України під час другої світової війни на примусові роботи в нацистську Німеччину; значну частину становили колишні вояки УПА, ветерани української дивізії "Галичина", яким вдалося прорватися на Захід й уникнути ліквідації радянськими спецслужбами.

Після закінчення війни більшість із них категорично відмовилася повертатися на батьківщину. Ще свіжі були в їхній пам'яті великий голодомор 1932-1933-го років, і сталінські чистки 1937-1939 років, в яких загинули мільйони українських людей. Емігрантів третьої хвилі української імміграції канадський уряд вважав політичними біженцями. Серед них дійсно було багато біженців зі Східної України.

Власне третя хвиля тривала з 1947-го по 1953 рік. Упродовж цього короткого часу до Канади приїхали 37 тисяч українських емігрантів, а у Сполучені Штати Америки - 180 тисяч. Цього разу серед прибульців була велика кількість інтелігенції та науковців. Вони сприяли розквітові українського політичного, громадського, культурного та релігійного життя в діаспорі.

Цих емігрантів об'єднувала відданість ідеї незалежності України й відновлення української суверенної держави. Вони постійно виступали проти русифікації української мови й культури. Різко протестували проти ув'язнення чи фізичного нищення українських дисидентів.

У 70-х на початку 80-х років із політичних мотивів із СРСР, в тому числі з України, було дійсно виселено велику групу так званих дисидентів, переважно творчих працівників. Вони оселилися в країнах Америки і Східної Європи. Дисидентство відкрило цілу смугу української еміграції, надало їй суто політичного характеру.

Не можна забути і про емігрантів-повстанців. У той час на території України, особливо Західної, точилася гостра боротьба з радянською системою, яка силоміць насаджувалася тут. На захист своєї Батьківщини від нових загарбників стала Українська повстанська армія (УПА). Протистояння супроводжувалося невиправданою жорстокістю. Саме жорстокість сталінського режиму штовхала певну частину населення ставати у ряди підпільної УПА. Однак, сили були нерівними. Радянський режим посилював тиск на повстанців усіма можливими методами. Тому вони змушені були згорнути боротьбу, припинити широкі бойові операції і вивести основну частину свого складу за кордон.

Слід відзначити, що третя хвиля української еміграції стала найчисельнішою. Так, до Канади за період з 1947 по 1953 роки прибуло понад 30 тисяч переміщених осіб українського походження. Передбачалося, що вони працюватимуть у таких галузях як сільське господарство, гірничодобувна промисловість і лісорозробки. Українська діаспора в Канаді створила сильну громадську та релігійну спільноту - Конгрес українців Канади, який є членом Світового конгресу українців.Велика кількість цих нових емігрантів знайшла пристановище у США (80 тис.), Великобританії (35 тис.), Австралії (20 тис.), Бразилії (7тис.), Аргентині (6 тис.), Франції (10 тис.) та інших.



IV хвиля: тимчасова еміграція на заробітки та навчання (заробітчанська). Світова українська громадськість з радістю сприйняла проголошення неза­лежності України. Відродилася споконвічна надія на вільне життя у дорогій серцю кожного українця «країні смутку і краси». У всіх ку­точках світу вихідці з України, створивши свої діаспори, вітали цю величну подію в історії своєї праматері-батьківщини.

Таким чином, четверта хвиля української еміграції де в чому повторює першу - "заробітчанську". Однак, на відміну від першої, в окремих випадках до 90 відсотків емігрантів становлять жінки, які прагнуть прогодувати дітей і чоловіка. Сьогоднішніх представників четвертої хвилі української еміграції можна розділити на кілька груп:

Ті, хто узяв громадянство іншої країни. Більшість цих людей поїхали за матеріальним статком і вирішили викреслити Україну зі свого життя. Вони прагнуть розчинитись у іншій країні, стати справжніми американцями, канадцями, німцями, австралійцями тощо. Мало у кого цей процес йде безболісно. Часто ностальгія підсилюється конфліктом "батьків і дітей" (адже діти на відміну від батьків швидко адаптуються до нових умов і асимілюються). Ті, кому важче вписатись у нове суспільство, і кого ностальгія мучить особливо сильно, починають шукати собі подібних. Проте, лише невелика частина ностальгуючих починає об'єднуватись в українські емігрантські організації. Притому в них важко складаються стосунки зі старою діаспорою (дуже відрізняються погляди, прагнення, мотивації).

Заробітчани - найчисельніша складова четвертої хвилі. Хто їде з відчаю, хто більш розсудливо хоче заробити на майбутнє. Ці люди зберігають українське громадянство, вони збираються обов'язково повернутись на Батьківщину. Це сміливі люди, що не злякались поїхати в невідомість. Вони побачили інший світ, що дозволяє їм тверезо поглянути на України і оцінити її сильні і слабкі риси. Вони навчились дуже напружено працювати по 10-16 годин на добу. Повертаючись в Україну, вони несуть нову трудову етику - чесно і напружено працюючи, вони стають прикладом для оточуючих. І, навіть не думаючи про велику місію четвертої хвилі, після повернення ці люди мимоволі впорядковують українське суспільство навколо себе, стають своєрідними "центрами кристалізації" нової України.

Інтелектуальні заробітчани. Ті, хто працює за контрактом в університетах, наукових лабораторіях, аналітичних центрах тощо. Маючи великі можливості для інтелектуального розвитку, вони, як правило, найбільш цікаві та перспективні ідеї залишають при собі, щоб втілити їх у життя вже в Україні. Після кількох років роботи за кордоном вони несуть в Україну новий інтелектуальний продукт, нові знання і технології. І знову ж такі - нову трудову етику, яка заперечує нехлюйство та ледарство.

Студенти. Молоде покоління, яке завтра почне будувати нову сильну Україну. Як губка вони вбирають у себе те, що можна потім буде застосувати тут. Вони також мають можливість порівняти життя ТУТ і ТАМ, об'єктивно оцінити переваги і недоліки України. Ці молоді хлопці та дівчати вже зуміли виграти гранти або заробити собі на навчання. Вони не лякаються невідомого, а навпаки, сміливо йдуть у завтрашній день, коли принесуть в Україну нові знання і технології.
Внесок української діаспори

у націє- та державотворчі процеси в Україні

Необхідність співпраці України й діаспори та залучення свіжою українства для розбудови Української держави й утвердження її об­разу у світі сьогодні вже ні в кого не викликає жодного сумніву. Спін праця в діаспорі має базуватися на постулаті: діаспора - це не лише форма існування громад, а й важливий політичний та економічний інструмент впливу у країнах проживання, в нових політичних умо­вах стосунки України та діаспори мають розвиватися по-новому, виходячи з того, що діаспора будує свою Україну, накопичуючи зна­чний потенціал у всіх сферах суспільного життя: політиці, економіці, культурі, праві, виконуючи функцію своєрідних форпостів України за кордоном. За статистикою, лише у США понад 20% американців українського походження мають вищу освіту, займають високі місця у суспільстві, можуть успішно впливати на політичні процеси.

Три мільйони представників західної діаспори задіяні в різних високопрофесійних сферах діяльності - у бізнесі, політиці, освіті, науці, є активними та авторитетними громадянами в своїх країнах проживання й здатні формувати суспільну думку, позитивний об­раз нашої держави за кордоном, рекламувати її, бути не лише парт­нером України, а й виконувати певні її представницькі функції. Не завадило б згадати «Українську Федерацію Америки», головою якої є українець. Дана організація активно співпрацює з американськи­ми конгресменами та сенаторами, інформує їх про важливі події в нашій державі, сприяє підтримці України, зміцненню її ролі на сві­товій арені. Отже, для розбудови демократичної заможної України та для показу її позитивного образу необхідні такі умови, які мож­на досягти, поєднуючи капітал знань та можливостей українських громад як в Україні, так і поза її межами.

Стосунки України та діаспори сьогодні розвиваються у двох напрямках:

I напрямок - наукові дослідження різних галузей науки: історії, культури, мистецтва за умов спільної праці науковців діаспори та України. Так, спільними зусиллями вони досліджують невідомі сто­рінки історії, долю видатних історичних постатей, простих людей.

II напрямок - вивчення стану громад (діаспори) в сучасних умо­вах. У їхньому середовищі відбуваються певні зміни, зумовлені різ­ними причинами, зокрема, виникнення східної діаспори, яка почала розвиватися після розвалу радянської імперії, проте перебуває лише на стадії розвитку і потребує особливої уваги та підтримки. Виникла й нова проблема четвертої хвилі еміграції: заробітчани залишилися поза увагою держави, проте це знайшло відгук у громадах.

Нові часи ставлять перед суспільством нові завдання, що потре­бують вивчення, осмислення, вирішення реальних, конкретних дій. Перші віхи у нашій державі вже є: при Міністерстві закордонних справ України створено Управління зв'язків із закордонним українством. Окрім цього, створено Державну програму «Закордонне українст­во», яка передбачає ряд заходів, що впливатимуть на розвиток взає­мозв'язків України з діаспорою. Особливо це стосується східної діас­пори, яка потребує особливої уваги щодо збереження української мови та культури, розвитку етнічної самосвідомості українців Росії. Отже, між Україною і діаспорою існують тісні взаємозв'язки, які позитивно впливають як на діаспору, так і на державотворчі проце­си в Україні. Слід зазначити, що кожна еміграційна хвиля має свої характерні особливості взаємовпливу, виконувала свою особливу роль у розвитку та процвітанні нації як за кордоном, так і на Україні.


Події, явища, постаті в українській діаспорі

Діаспора Канади

- Масове переселення українців до Канади почалося наприкін­ці XIX століття. Канада виправдала сподівання українців.

- Першими українськими емігрантами стали Іван Пилипов та Василь Єленяк з Галичини, які 7 вересня 1884 року прибули на нове місце проживання.

- В 1892 році засновано перше українське поселення Єдна-Стар (провінція Альберта).

- Історична українська етнічна група нині одна з найбільших етнічних меншостей Канади - 1 млн чол. (4 % населення).

- Першими інституціями українців на канадській землі були це­ркви, потім виникли братства.

- Важливим осередком культурного розвитку є різноманітні фундації. Найбільша – фундація
ім. Т.Г. Шевченка (заснована у 1936 році), яка фінансує культурні заходи.

Діаспора США

- Перші українці потрапили до США ще задовго до масової еміграції. їхні імена можна побачити серед засновників колонії Джеймунтаун у Вірджинії, серед учасників американської револю­ції. Першим переселенцем був Андрій Гончаренко - священник з Київської губернії, знайомий Т. Шевченка. Він редагував перший американський часопис, що містив відомості про Україну.

- Нині у США проживає 1 млн 200 тис. українців.

- Близько 50 тисяч нащадків - спеціалісти з вищою освітою, де­які займають високі посади в урядових установах.

- Перші науковці з України почали прибувати до США після Першої світової війни. Серед них - історик Юрій Вернадський, еко­номіст Володимир Тимошенко, мовознавець Юрій Шевельов.

- У США діє Український соціологічний інститут, який дослі­джує українські поселення у всьому світі.



Діаспора Південної Америки

- Найстаріша етнічна група проживає в Бразилії з 1872 року. Першими емігрантами була сім'я Миколи Морозова із Золочівського району Галичини.

- Масове переселення - «бразильська лихоманка» - 1879 рік.

- Нині число українців сягає 150 тис. осіб.

- 80% українців проживає у штаті Парань - «Бразильська Укра­їна».

- Місто Трудентополіс - осередок українського життя. Найвпливовіша українська інституція - Українська католицька церква.



Діаспора Європи

- Польща - 600 тисяч українців.

>1956 рік - Українське суспільно-культурне товариство.

> 1990 рік - Об'єднання українців у Польщі. Видають україн­ський тижневик «Наше слово».

>Білий Бір - «столиця» українців. Існує школа-інтернат ім. Т.Шевченка.

> 1991 рік - встановлено пам'ятник Т.Г. Шевченку.

- Великобританія - 35 тисяч українців.

> Більшість українців проживає в Англії та Шотландії.

- Румунія - 300 тисяч українців.

- Чехія - 150 тисяч українців.

- Франція - 35 тисяч українців.

- Німеччина - 22 тисячі українців.

- Австрія - 6 тисяч українців.

- Бельгія - 5 тисяч українців.



Діаспора Австралії

- Українська етнічна група об'єднує 35 тисяч осіб.

- Серед переселенців більшість складають вихідці зі Східної України.

- Українські науковці об'єднані в австралійському відділенні наукового товариства ім. Т. Шевченка.

- Існують культурні центри, театр ім. Леся Курбаса в Мельбурні.

- Діє відділення письменницької організації «Слово».
Збагатимо свій словниковий запас
Діаспора (у перекладі з грецької — розсіяння) — перебування частини народу поза межами країни. Уперше поняття "діаспора" ужито стосовно єврейського народу, вигнаного римлянами в І ст. н. е. з Палестини та розсіяного по теренах римської імперії.

Украї́нська діа́спора — збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території), яка почуває духовий зв'язок з Україною.

Еміграція - переселення із своєї батьківщини в іншу країну, зу­мовлене соціально-економічними, політичними або релігійними причинами.
Міграція - переселення народів у межах однієї країни або з одні­єї країни в іншу.

Імміграція - в'їзд чужоземців до будь-якої країни на постійне місце проживання.
Запитання та завдання для самоконтролю

1. Назвіть еміграційні хвилі та причини їх виникнення.

2. Дайте визначення поняття «діаспора».

3. Який внесок української діаспори у націє- та державотворчий процеси в Україні?



4. Розкажіть про українську діаспору в будь-якій країні (Канаді, США, Південній Аме


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка