09) Ісаченко Вікторія Павлівна



Скачати 149.42 Kb.
Дата конвертації05.03.2016
Розмір149.42 Kb.

УДК 37(477)(09)

Ісаченко Вікторія Павлівна,

аспірант Уманського державного

педагогічного університету

імені Павла Тичини



Етнографічна діяльність П. Житецького
Постановка проблеми. Видатний український філолог, педагог та громадський діяч, член-кореспондент Російської академії наук і почесний доктор російської словесності Київського університету св. Володимира П. Житецький (1837–1911) відомий в широких наукових колах своїми вагомими здобутками в галузі української та російської філології. Але коло наукових інтересів П. Житецького не обмежувалося дослідженням історії східнослов’янських мов. Поза увагою науковців залишився етнографічний аспект наукової діяльності вченого, що не дає можливості відтворити цілісно його постать як дослідника самобутньої народної творчості. За твердженням акад. О. Сухомлинської, представники педагогічної думки другої половини ХІХ ст. опирались на етнографічно-культурницьку, народницьку парадигму й мислили в контексті натурфілософії [7]. Збереження і вивчення рідної історії, мови, фольклору, літератури – основні константи їхніх наукових концепцій.

Аналіз досліджень і публікацій. Наукове осмислення етнографічних досліджень П. Житецького представлене у працях О. Казакевич та В. Плачинди у висвітленні й оцінках вченого історичного минулого України; Н. Побірченко у контексті етнографічної спадщини членів українських громад; М. Смольніцької в аспекті літературно-наукової творчості викладачів Колегії Павла Галагана та ін. Проте, як показав аналіз наукових джерел, на сьогодні відсутнє цілісне дослідження етнографічних здобутків П. Житецького.

Мета статті – на основі вивчення наукових праць П. Житецького висвітлити етнографічні дослідження вченого.

Виклад основного матеріалу. Науковий інтерес до усної народної творчості П. Житецький почав проявляти ще за навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету. Під час літніх вакацій, убравшись у селянський одяг, накинувши на плечі темно-синій жупан, на голову вклавши смушкову шапку та підправивши свої «статечні» вуса, Павло разом із духовними побратимами Тадеєм Рильським, Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким та іншими «йшов у народ». їхні мандри відбувалися здебільшого на Київщині та Полтавщині, часом на Чернігівщині. Він записував народні пісні та їх мелодії, живомовну лексику, прислів’я та приказки, примовки, повір’я та прикмети, провадив спостереження над особливостями місцевих говірок, зокрема над їх специфічними фонетичними і морфологічними рисами [8, с. 50–51]. Донині збереглися нотатки зроблені Павлом Гнатовичем в зошитах. В. Плачинда класифікує їх як «сквирський», і вважає, що записи в ньому датуються періодом літніх вакацій 1861 або 1862 років та «кременчуцький», датований червнем 1863 р., м. Кременчук. У сквирському зошиті записано 59 пісень, до 22 з них додано нотні записи мелодій [3]. За жанрами пісні тут найрізноманітніші: історичні, козацькі, чумацькі, бурлацькі, сирітські, жартівливі і любовні, календарні (щедрівки). Упереміш із пісенним матеріалом нотувався і лексичний [8, с. 50–51].

Кременчуцький зошит за характером нотаток швидше подібний до подорожнього щоденника. Тут записано лише 10 пісень (до більшості подано нотні записи), чимало є заміток про щоденні побутові витрати. А також він містить список назв 148 пісень. У кременчуцькому зошиті П. Житецький описав специфічні фонетичні і морфологічні риси української мови, якими вона відрізняється від російської і польської мов. Це факт тогочасного поглибленого вивчення молодим дослідником української мови, а разом із записаним фольклорним, лексичним і фразеологічним матеріалом дає підстави виснувати про подальше формування засад його майбутніх наукових праць[8, с. 53].

Такі етнографічні розвідки назавжди наклали свій відбиток на наукову діяльність П. Житецького, внаслідок чого, як вважає більшість дослідників історика української літературної мови, стрижнем його праць є нерозривний зв’язок розвитку мови з фольклорним надбанням народу. Наприклад, І. Білодід відзначає, що дослідження П. Житецького про українські народні думи, є заслугою світового наукового значення та виявом генія українського народу. Він зазначає, що аналіз дум, здійснений П. Житецьким – поліфонічний, бо охоплює літературознавчий, мовознавчий, фольклористичний, поетико-мистецтвознавчий і ритміко-музичний аспекти природи українських народних дум XV–VII ст. Пафос цих творів українського народу в його героїчній боротьбі проти татарських, турецьких, польських загарбників, у боротьбі проти неволі, за долю, за честь і славу, за соціальне і національне визволення; у показі прекрасної розмовної і пісенної української мови XV–XVII ст. як витвору багатовікової творчості народу в сполученні її усно-народних, пісенних компонентів з урочистістю книжної культури, стародавньою епосною піднесеністю і героїкою; пафос у тих незрівнянних думних ритмах, тому своєрідному речитативі, а все це споріднює думи з творами Гомера, з піснями Оссіана, билинами, сагами і подібними епосними творами народів світу [1, с. 159].

В історію фольклористики вчений увійшов як перший дослідник українських народних дум у їхніх зв’язках із літературною і народнопісенною творчістю, з історією визвольної боротьби українського народу та соціальних зрушень у його середовищі. Методологічні засади дослідницької творчості П. Житецького були прогресивні і ґрунтувалися на матеріалістичному розумінні залежності розвитку мови і словесності взагалі від історії розвитку суспільства. На думку В. Плачинди – саме тому вчений зміг висунути й обґрунтувати ряд положень, що принесли йому заслужену славу та були підхоплені і розвинені радянською наукою: про мову як загальнонародне надбання, про походження трьох східнослов’янських мов – російської, української і білоруської – з єдиного давньоруського джерела; про можливість розвитку української культури тільки в нерозривній єдності з російською, про їхній взаємовплив і взаємозбагачення; про історичну безперервність розвитку української літератури та її мови з правильним визначенням основних етапів того розвитку; про І. Котляревського як зачинателя, а Т. Шевченка – як основоположника нової української літератури і літературної мови тощо [8, с. 4].

І. Білодід відзначає, що своєю роботою над вивченням українських народних дум П. Житецький нарешті залишив позаду суперечки про те, чиєю творчістю є думи – народною чи професіональною [1, с. 159].

Сам П. Житецький вважав, що «…думи є оригінальним витвором народно-культурної творчості, тобто в основі своїй – це народна епіко-героїчна творчість на ній лежить в багатьох випадках і печать книжної, освітньої виучки. Але ця печать не є лише наслідок того, що частина дум створена освіченими людьми свого часу, переважно вихідцями із Київської академії і інших закладів, а тому …літературна діяльність українських письменників не зникла без сліду, …вона зробила свій вплив на широкі кола людей, зокрема на співців і боянів народу, козацтва, повстанців, народних месників…». П. Житецький наводить приклади того, як неосвічений сліпий кобзар розумів, що в звичайній пісні можна говорити і простими словами, а в думі – тільки словами урочистими, піднесеними, не буденними, словами ще слов’янської традиції. Звідси й поетика, звідси й мова народних дум – у сполученні безбережного поетичного, урочистого народного слова з книжною традицією[2, с. 4].

В. Плачинда вважає, що для творчого методу досліджень українських народних дум П. Житецького були характерні комплексний філологічний підхід до вивчення мовних або літературних явищ, синтезованість висновків, ясність і логічність викладу в поєднанні з вишуканістю стилю[8, с. 4]

Свої етнографічні розвідки учений продовжував як член Київської громади та викладач недільних шкіл. Одним із головних завдань, яке ставили перед собою громадівці – активні учасники недільного руху України – було піднесення культурного рівня народу, його моралі, пробудження і формування національної свідомості. Долаючи ряд труднощів, вони самі бралися за видання та поширення літератури українською мовою: збирали кошти, налаштовували добрі ділові взаємини з книгарнями, видавництвами, переїздили крамарями з українськими книжками від села до села, з ярмарку на ярмарок, розсилали літературу в різні міста і села невеликими бібліотечками і т.д. Особливою популярністю серед народу користувалися маленькі брошурки – твори українських авторів, так звані „метелики”, що продавалися або безплатно розповсюджувалися серед учнів народних, у тому числі недільних шкіл [5, с. 45–46]. Завдяки діяльності членів українських Громад друкуються оригінальні художні твори, переклади, фундаментальні фольклорно-етнографічні праці, музичні твори, збірки українського фольклору і т.п. З метою вивчення надбань національної культури та історії України громадівці проводили науково-етнографічні експедиції („ходіння в народ”) та дослідження проблем українства (збір пісень, дум, міфів, обрядів), брали участь в археологічних з’їздах, створювали етнографічні музеї і т.д. Діячі недільних шкіл використовували теоретичну, художню та музичну вітчизняну спадщину як засіб трансмісії української духовності. Таким чином, недільні школи 60-х рр. ХІХ ст. як своєрідний центр залучення учнів до надбань української культури стали консолідуючою силою педагогів, учених та інших представників прогресивної вітчизняної громадськості навколо національної ідеї [5, с .45–46]

Науковий аналіз літературних джерел, дозволяє зробити висновок про активну співпрацю П. Житецького з Колегією Павла Галагана, а також з її засновником Григорієм Галаганом. Знайомство та співпраця двох вчених виявилося надзвичайно плідним у науковому плані, адже разом з Г. Галаганом П. Житецький підготував до друку пам’ятку української народної драми «Малорусский вертеп, или вертепная Рождественская драма» [12, с. 245].

Більш того, М. Смольніцька вважає, що деякі викладачі Колегії Павла Галагана стимулювали своїх вихованців читати твори Т. Шевченка, М. Костомарова, В. Антоновича та М. Драгоманова[11, с. 21–31]. З цього приводу залишив свої спогади і А. Кримський: «…етнографічні писання я знав ще на шкільній лаві сидячи, в Колегії Павла Галагана вчившись. Допомогли тому, безперечно, вчителі мої – П. Житецький та Е. Трегубов, бо нам, колегіатам, доводилося писати шкільні роботи приміром на такі дані од них теми: «Козацтво за «Тарасом Бульбою» Гоголя і інші, …і при тому зазначалося нам, що ми можемо використати «Історичні пісні» Антоновича та Драгоманова [6, с. 13].

У лютому 1865 р. почалося трудове життя П. Житецького – молодшого учителя російської словесності Кам’янець-Подільської гімназії. Щоденна копітка праця не минає марно: П. Житецький швидко вирізняється серед колег ерудицією, педагогічним тактом, закоханістю в слово, красномовством, а надто – лекторським хистом [9, с. 5].

Із перших днів перебування в Кам’янці-Подільському П. Житецький розпочав і громадську діяльність. Він об’єднав у гурток прогресивно настроєних учителів – вихованців Київського університету Сербулова, Синицького, Підгаєцького, випускника Київської духовної академії Троїцького. До того кола входив спочатку й інспектор гімназії, колишній кирило-мефодіївець Тулуб. Житецький і його товариші організували громадську бібліотеку, розпочали читання публічних лекцій, збирання етнографічних матеріалів під егідою Подільського історично-статистичного комітету, створивши мережу кореспондентів по всій Подільській губернії [8, с. 78]. До тієї групи молодих учителів із духом непримиренства і протиборства горнулася й краща гімназична молодь. Перші світоглядні уроки одержав тут від П. Житецького випускник гімназії Володимир Дебогорій-Мокрієвич – у майбутньому відомий революціонер-народник, якому ще не раз доведеться в Києві схрещувати леза думок зі своїм учителем. Та чи не найбільше вплинув Житецький на становлення світогляду іншого славнозвісного народника і письменника – Григорія Мачтета, тоді ще учня початкових класів Кам’янець-Подільської гімназії [8, с. 128]

Три роки в Кам’янці-Подільському минали і в активній роботі над збиранням етнографічного, фольклорного і лінгвістичного матеріалу, над опрацюванням філологічної літератури, вивченням особливостей місцевих подільських говірок української мови [8, с. 136]. В. Плачинда, схильний вважати, що всі наявні матеріали – тексти записаних на Поділлі різними кореспондентами пісень, творів, народної космології і демонології, прикмет і повір’їв, міфів і легенд, місцевої архаїчної і специфічної лексики – результат постійної збирацької діяльності, не лише П. Житецького, а й його товаришів, що були членами Подільського історично-статистичного комітету.

П. Житецький вніс свою вагому частку в розширення програм Російського географічного товариства для збирання етнографічних матеріалів. Від імені комітету він значно розширив програму записування матеріалів за розділом «Пам’ятки народної словесності», виявивши належну обізнаність із фольклорними жанрами – пісенними та оповідними [4, с. 136]. Починаючи з 60-х років ХІХ ст. до першого десятиліття ХХ ст. громадівці зібрали величезну кількість етнографічних матеріалів, частина яких була видана, а ще більше залишилося в архівах або втрачено в силу різних об’єктивних і суб’єктивних причин. Видання здійснювалося за державний кошт, а частіше на власні гроші громадівців. З 1873 р. до 1876 р. багато було видано етнографічних матеріалів у рамках діяльності Південно-Західного Відділу Імператорського Російського Географічного Товариства. Чимало зробив у цьому напрямку часопис «Киевская старина», багато етнографічних матеріалів громадівці друкували в «Основі» та інших періодичних виданнях у Росії і за кордоном [10, с. 229–230].

В період співпраці з Російським географічним товариством науковці відзначали широту тогочасних наукових інтересів ученого щодо вивчення слов’янського народного епосу. У публічній лекції П. Житецького, прочитаної у Кам’янці-Подільському: «Характеристика Іллі Муромця та богатирів» (1867 р.), учений постійно звертався до патріотичних почуттів своїх слухачів, акцентуючи їхню увагу на стародавні зв’язки східнослов’янської язичницької міфології з билинним епосом та вперше провів паралель між билинами і думами. Роздумуючи над питанням «чим привабила П. Житецького сербська міфологія?» В. Плачинда робить висновок, що вченому була близька тема боротьби за національне визволення, адже в сербів і українців, як і в багатьох інших слов’ян – спільна недоля: одні були під гнітом турків, другі – під ярмом царського самодержавства й австро-угорської монархії [8, с. 154].

У 1868–1870 рр. київські громадівці розпочали доводити до ладу зібраний за попереднє десятиріччя історичний, етнографічний, фольклорний і лексикографічний матеріал. Ще 1864 р. Київська громада одержала матеріали словника української мови від Харківської громади, збирання яких було започатковано колись редакцією «Основи». Тепер же кияни взяли на себе поповнення, упорядкування й почасти редагування словника. Саме групу київських словникарів і очолив П. Житецький як провідний лінгвіст [8, с. 154]. Робота громадівців початку 70-х років над підготовкою і виданням кількох томів «Народних южнорусских сказок», зібраних із народних уст, збірників народних пісень з мелодіями, підготовлених і опрацьованих історичних пісень і дум, упорядкування словника, а пізніше публікація двотомного «Кобзаря» Т. Шевченка у Празі – все оте вимагало виробити новітні наукові принципи і критерії українського правопису на засадах його демократизації, тобто максимального наближення до потреб освіти простого народу. І знову до тієї справи мусив взятися П. Житецький [8, с. 152].



Висновки. Хоча визначальним напрямом досліджень у науковій творчості П. Житецького була історія української та російської літературних мов, надзвичайно цінним у наукових працях ученого вбачається обґрунтування взаємопов’язаного впливу усної народної творчості на становлення та розвиток української літературної мови. Етнографічно-критичні погляди ученого мали вагоме значення не лише для становлення мовознавства, українського правопису, діалектології, лексикографії, теорії і практики перекладу, а й несуть в собі вагому дидактичну цінність. П. Житецький став одним з небагатьох дослідників, які зуміли донести особливості народного життя, їх вплив на розвиток суспільства в цілому – крізь призму історії літературної мови українського народу.
Список використаних джерел

1. Білодід О. І. Києво-Могилянська академія в історії східнослов’янських літературних мов: нариси з історії літературної мови / О. І. Білодід. – К. : Наукова думка, 1979. – С. 142–163.

2. Житецький П. Про українські народні думи / П. Житецький. – К. : Печатня Видавничого Тов-ва «Друкар». – 1919. – 116 с.

3. Записи народних пісень та аналіз їх. Сквирської губернії. Є також господарські записи. Переважно рукою П.Г.Житецького. ХІХ ст. – Од. зб. 46961. – 15 арк.

4. Записки Юго-Западного отдела Императорского Русского Географического общества. – Т. 2. За 1874 г. – К. : Тип. М. П. Фрица, 1875. – 617 с.

5. Коляда Н.М. Розвиток недільних шкіл в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) : дис. ... к.пед.н. : 13.00.01 / Коляда Наталія Миколаївна. – Умань, 2004. – 275 с.

6. Кримський А. Ю. Твори в п’яти томах. Т. 5. Ч. 1. Листи (1890–1917).– К. : Наукова думка. – 1973. – 548 с.

7. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ–ХХ ст.) : хрестоматія / [упоряд. : Л. Д. Березівська та ін. ] – К. : Наук. світ, 2003. – 418 с.

8. Плачинда В.П. Павло Гнатович Житецький / В.П. Плачинда. – К. : Наукова думка. – 1987. – 207 с.

9. Побірченко Н. С. Павло Житецький – український вчений, педагог, громадський діяч / Н. С. Побірченко. – К. : Педагогічна думка. – 1997. – 36 с.

10. Побірченко Н. С. Питання національної освіти та виховання в діяльності українських Громад (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) : монографія / Н. С. Побірченко. – К. : Наук. Світ. – 2002. – 331 с.

11. Смольніцька М. К. Колегія Павла Галагана в українському національному русі ХІХ – поч. ХХ ст. / М. К. Смольніцька // Україна ХХ ст. : культура, ідеологія, політика: Зб. статей. – Вип. 6. – К., 2002. – С. 21–31.



12. Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. – Т. 41 (1890 – 1910): літературно-критичні праці. – К.: Наук. думка, 1984. – 683 с.
Анотація. У статті висвітлено основні періоди етнографічних досліджень здійснених П. Житецьким протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Розкрито основні методи та принципи етнографічної роботи педагога. Охарактеризовано особливості публіцистичних матеріалів за авторством педагога та їх взаємозв’язок з історичними подіями на території України протягом ХІІ–ХVІІ ст. Проаналізовано погляди П. Житецького на особливості усної народної творчості українців періоду ХІІ–ХVІІ ст.

Ключові слова: Павло Гнатович Житецький, етнографічні дослідження, національний фольклор, усна народна творчість, Колегія Павла Галагана, Київська громада, недільні школи.

Аннотация. В статье отражены основные периоды этнографических исследований осуществленных П. Житецким в течение второй половины XIX – начала ХХ в. Раскрыты основные методы и принципы этнографической работы педагога. Охарактеризованы особенности публицистических материалов за авторством педагога и их взаимосвязь с историческими событиями на территории Украины в течение XII–XVII вв. Проанализированы взгляды П.  Житецкого на особенности устного народного творчества периода XII–XVII вв.

Ключевые слова: Павел Игнатьевич Житецкий, украиноязычное образование, воспитание, Коллегия Павла Галагана, Киевская Громада, воскресные школы.

Annotation. The article highlights the main periods of ethnographic research undertaken Paul Zhytetsky during the second half of the nineteenth - early twentieth century. The basic methods and principles of ethnographic work of the teacher. The features of journalistic materials authored by the teacher and their relationship to historical events in Ukraine during the twelfth and seventeenth centuries. The looks of Paul Zhytetsky the features of oral folklore Ukrainian period XII-XVII centuries.

Key words: Paul Gnatovych Zhytetsky, education, Pavel Galagan College, Kiev congregation, Sunday school.



База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка