1- нє, ну ти скажи мені, Матроно, куди світ котиться, га?



Скачати 140.08 Kb.
Дата конвертації03.03.2016
Розмір140.08 Kb.
Дві бабці

1- Нє, ну ти скажи мені, Матроно, куди світ котиться, га?

2- А котиться, ой, котиться-я, як у мене тего-о, давлєніє підніметься, то так уже котиться, що аж хатою гойдає!

 3- Та тут, бува, й без твого давлєнія! Таке вже твориться! Не доведи господи-и!..

1- А що?

2- Та внучок, як ото в гості навідається, то хоч із хати тікай! Страшно й глянути. А таке ще ж молоде…

3- Що, може зобижає? Погане слова каже? Тепер такого в тій школі навчиться, господи прости-и-и..

2 - Та нє-є, навпаки - і словом не обізветься, тільки щось сам до себе бурмоче…

1- То може ж, больний на що, га?

2- Мабуть, бо ото сиджу пеньком цілими днями в хаті та думаю – на кому раніше упряж була?

3- Ну то ж ясно – на конях!

2 Отож бо, а тепер і на людях!

1- Як?

2 - А отак – начепить гнузду на шию, у вуха уткне, і ходить по хаті та бурмоче, ще й бува підскакує. Наушниками ту гнуздечку називає. Аби ж було глухим, то хай би вже ходило загнузданим…



3 - Опредєльонно – слабий на голову, на всі сто слабий!

2. - Ото і я кажу – куди світ котиться?

1 - І до чого тут світ? Коли у твого внука не всі вдома?

2 - А до того, що слабу людину ніхто нікуди отправляти не буде! А його – отправили!

3 - Куди?

2 - Погрузили в автобус і тю-тю-ю…. Разом із гнуздечкою, чи то його як, навушниками! На ту-ю, на змагання… Рекорди бить!.. По тому то, по туризму!.. І ото воно, слабе, буде десь у лісі мотузками перемотане… А як заплутається? Чи як у лісі заблудить? Тоді що? Воно ж таке в тій упряжі непутяще!... ой-йоой!... І куди світ, я вас питаюся, котиться?

3 – У такий глухий ліс? І слабого?

1 - А як простудиться? А коли грипу підхопить?

2 - Чи горло простудить? Нє, ну зовсім люди подуріли! Слабого й прямо тобі на мотузки!..

3 - Біда!

1- Нє, ну хоч би вже літом отой туризм! А то весною придумали!

2- Чи їм у будинку отого туризму мало? Школа на два поверхи! Ходи собі по сходах день до вечора! А то у ліс пруться? І чого? Ми було, замолоду, у клубі, як не спортом, то те-є, танцями займалися, що ніяке давлєніє не брало…

3 -Теперички то по-умному звуть. Та-я, як її, аяробіка.

2 - Хлопці, як мухи, то теї яробіки липли… А теперича радикуліт прилип. Иги!..

1 - Треба кості розімняти, може й нас коли у ліс заберуть, та які медалі ще прилипнуть, та замість твого онучка, дай йому Боже здоров’я, аби йолу гірше не стало… від отого туризму. Коли вже з конякою себе плутає… Що й гнузда не поможе.

3 - Страшно подумати, слабих людей у ліс забирають, загнузданих …. Хай би вже нас… ми вже прожили… а ну, включи-но маціфона, треба строчно приступати до треніровок, строчно!... треба внучка спасати!

2 - замордують дитину-у!

(спортивний танець)

1 - Так, дєвочки, завтра те саме, тільки вже на ходулях. Йдемо на рекорд!

Канікули

Учень (веселий, протягом сценки його настрій погіршується):

− Ну, нарешті! Дочекався! Цілих два тижні. Ура! Колядки, щедрівки, цукерок повна торба. Клас! Канікули! Чотирнадцять днів! Ніяких домашніх завдань. Телевізор! Телевізор до часу ночі, спать до обіду, і ніякої, ніякої тобі школи! Гуляй, душа!

(Зустрічає вчителя української мови та літератури) Діалог між ними:

− Добрий день,_________________ звертається до вчителя. З Новим роком вас!

− Доброго дня! Канікули?

− Так, відпочину!

− Гарненько бажаю тобі відпочити, щоб після канікул з новими силами й до навчання в наступному семестрі. Але відпочивай з головою, та за українську мову не забувай. Бо це найбільш важливий предмет у школі (вчитель починає засувати до ранця учня підручники), солов’їна й барвінкова, українська наша мова. Як же тобі без неї? Повториш ось іменники, прислівники,дієслово, числівник, не забудь про морфологію та лексику, і правила, правила всі повториш! І ще – три вірші вивчиш напам’ять та одну поему!

− Добре, до побачення.

(Учень зустрічає вчителя біології) Діалог між ними:

− Доброго дня____________________ Зі святом вас!

− І тобі веселих свят!Сил і здоров’я набирайся на канікулах. Дотримуйся обов’язково режиму дня, ти ж знаєш, як про це говорить найважливіша наука біологія. Цей предмет – про все живе на землі, про всіх нас. Тож не забудь на канікулах трохи до підручника зазирати – повтори будову дощового черв’яка, вивчиш приматів, вияви подібність між ними й нами, почитаєш , як дихає риба, чому спить їжак зимою, та навіщо люди мають печінку. (дає учневі під пахву підручники)

− Ага..

(Учень іде злегка зігнувшись, зустрічає вчителя математики) Діалог між ними:



− Доброго дня________________________ Новорічного вам настрою!

− І тобі доброго, і тобі настрою, і відпочинку, і до науки! Бо ж математика – то цариця усіх наук, хай там що хто хоче, те й каже, а без математики – завжди біда! Людству без математики ніяк не обійтися. Хоч плач! Так що з математикою треба, просто необхідно дружити. Усім ганьба, хто не знає математики. А в тебе ж, пригадай, контрольна остання не дуже… Так що наганяй навчальний матеріал, а то за канікули те що знав, те забудешся. Значить так, ось тобі підручники-довідники (засовує підручники за пазуху), вивчиш добряче формули скороченого множення, повториш теорему Піфагора та способи доведення від супротивного, таблицю множення на «7» та ще на «9», та чому дорівнює сума квадратів катетів…

− Чого, чого?

− Квадратів катетів, та про синус і косинус не забувай!

− Угу!..

(Учень іде, зігнувшись, зустрічає вчителя географії) Діалог між ними:

− Доброго дня! Святкового настрою… З Новим роком!

− Доброго дня, а чи знає ти, скільки разів земляни зустрічають протягом доби Новий рік? (учень знизує плечима). Не знаєш? А на це дає відповідь наука географія! Ось тобі посібники! Тут про все! (суне до рук учня книги та скручені настінні карти) А то по ж землі ходимо, а про неї так мало знаємо! А тут тобі практичні завдання на канікули, розберешся, помозгуєш! А то що маєш робити цілими днями? Географія – це цариця всіх наук! Що тобі дасть та математика, коли приміром, заблудився в лісі? Нічого! Чи так само українська мова чим тобі допоможе? Та хоч кричи всіма мовами в лісі – і не тільки українською, а можеш і японською, та як ніхто не почує, тоді як? Тому всьому голова – компас! Компас! То ж повториш на канікулах усі напрями на сторони світу, походиш по азимуту, виконаєш два плани місцевості нашого села – усі завдання на чистому повітрі, аби бока′ не відлежав біля телевізора!

− Угу!..

(Учень іде, сильно зігнувшись, зустрічає вчителя історії) Діалог між ними:

− Доброго дня… З Новим щастям…

− З новим щастям! Хоча без старого не бува нового… Без минулого нема майбутнього. Це не я, це великі древні філософи говорили. Мудрість… Нема мудрішого предмета, ніж історія. Тож світовий накопичений досвід минулих поколінь, голоси предків! Хто ми, звідки ми, які ми! На все дає відповідь ця мудра наука. Людство і дня не може прожити без історії! А знаєш, що? Ти ось як трохи перепочинеш, то почитай. (намагається кудись утиснути книги, аби учень забрав) Життя великих! Може і ти великим станеш! А потім напиши реферат на вибір про велику людину, котра змінила хід історії. Невеличкий, на листочків сім…

− М-гу…

(Учень іде, сильно зігнувшись, ледь не падає та зустрічає вчителя фізкультури) Діалог між ними:

− Доброго дня… З…

− Фізкультпривіт! Чого носа похнюпив? В здоровому тілі – здоровий дух! На канікулах – найкращий час для фізкультури! І то ж день ж до вечора можна займатися фізичними вправами. Скажу, що тобі варто всерйоз задуматися над своєю фізичною підготовкою. Було би здоров’я, а все інше буде! Отож – крос, крос і ще раз крос, а потім – можна трохи зайнятися і на турніку. Та й боксувати не завадить (вішає на шию учня боксерські рукавиці). І щодня, це дуже обов’язково, вправи з гантелями (дає учневі до рук гантелі, той падає навколішки і важко повзе зі сцени – з повним ранцем, книгами картами, рукавицями і гантелями)



До Дня Валентина

Катя: Василю, ти любиш мене?

Вася: Так... Тобто ні. Категорично - ні! Ні.

Катя: Гаразд, але це ж ти мені валентинку написав.

Вася: З чого ти взяла? Теж мені... Любовь-морковь... Пусіки-мусіки... Поцілусики... Обнімусики... Ха-ха..

Катя: Не смійся! А чого ж то на валентинці був твій почерк? 

Вася: До чого тут почерк? Здається, я ж друкованими писав. (І тут же прикриває рот, розуміючи, що видав себе)

Катя: Ось, бачиш, і зізнався. Значить - писав.

Вася: Та ні! Це я іншу валентинку друкованими писав. І зовсім не тобі. Отак! А на твоїй валентинці є почерк, значить, не моє.

Катя: Вась, там друковані літери, але почерк - твій!

Вася: Та ти мені поясни, як у друкованих букв може бути почерк?

Катя: Це я в тебе хотіла запитати, як ти так примудрився писати! Друкованими літерами, але з почерком!

Вася: Та ти з чого взагалі взяла, що це я? Мало хто ще може так писати!

Катя: Ага, а тоді скажи, чому у валентинці в одному слові 4 помилки?

Вася: Не знаю, запитай у того, хто писав. А в якому слові, до речі?

Катя: У слові «люблю»!

Вася: Чотири? Я думав, що не більше трьох! (чухає лоб) Як я міг так схибити?!!

Катя: Так от, бачиш, зізнався, ти писав. Ти!

Вася: Ні, це я про іншу валентинку. Зовсім іншу. Не тобі. Там я згадав, теж помилок наробив.

Катя: Вась, у нас не так багато людей в школі, які можуть зробити 4 помилки в слові «люблю", і при цьому їх ще щось окрім комп'ютера цікавить, а в даному випадку я.

Вася: Та ну тебе, не маєш ні одного нормального доказу.

Катя: А папір? На зворотному боці валентинки твоя контрольна робота!

Вася: Ну ... Може, хто-небудь у мене листок вирвав?

Катя: Вась, та невже хтось вирве без тебе з твого зошитадля контрольних робіт листки? Так я й повірила!

Вася: Ну, може це і при мені було, я не пригадаю.

Катя: Гаразд, а твої відбитки пальців?

Вася: відбитки? Ти не могла їх порівняти без спеціальної апаратури.

Катя: Таких великих відбитків в школі більше ні в кого немає.

Вася: А як ти їх взагалі побачила?

Катя: Це були великі відбитки пальців в борщі. Там були величезні сліди від борщу! Зі шматками капустини! 

Вася: Мало хто в нашій школі борщ їсть.

Катя: Зате відбитки тільки ти залишаєш. 

Вася: Слухай, точно, все встає на свої місця. Хтось вирвав листок з мого зошита, підробив мій почерк, дав мені доторкнутися, коли я їв борщ і все!

Катя: Вася, досить. Ти написав своє прізвище!

Вася: Хіба мало в школі однофамільців?

Катя: Ти  написав ім"я, прізвище та по батькові.

Вася: Значить, точно підставили!

Катя: І поставив свій підпис!

Вася: У-у-у-у-у ...

Катя: Вась, чуєш, Вась, я теж тебе люблю!

Вася: Так??? А чого я тут тоді кривляюся? Так би відразу й сказала! Пішли гуляти! 

Катя: Пішли.

Вася: І портфель свій дай! Я нестиму....  
Рибалка

Потрібні два актори. Перший сідає посеред сцени на заготовлені справжні цеглини. Глядач має переконатися,що вони справжні. Для того актор переставляє їх, гупаючи по підлозі. Після того він врешті всідається на цеглу і закидає вудку. В цей час другий актор за кулісами починає дзижчати, вдаючи ґедзя. Рибалка починає відганяти нахабне дзижчання, махаючи руками. Врешті він не витримує і кидає цеглину в напрямку уявної мухи. Цеглина летить подалі в зал, на глядачів. Ті, звісно, злякано відсахуються від цеглини. Секрет в тім, що поруч зі справжніми цеглинами в рибалки є муляж, котрий легко можна виготовити з картону, пофарбувавши. За грюканням справжніх цеглин глядач заздалегідь не розпізнає муляжу. Важливо не переплутати!!!!!



Півтора

Іра. Юрик, що таке півтора?

Юра. Півтора? (Задумався.) А! .. Дивись! (Пише) 1, 2, 3, 4, 5. А якщо я між одиничкою і двійкою напишу «1,5», це і буде півтора. Дивись - 1,   1,5,    2,    3,    4,    5. Ось, будь ласка, і твої півтора.

Іра. Де?


Юра. Ось, дивись: одиниця, кома і п'ятірка.

Іра. А мене так не вчили рахувати: одиниця, кома і п'ятірка! Що таке кома?

Юра. Ну як же ти не знаєш, що таке кома?! Тобі ж книжки читають.

 

Іра. Мені багато книжок читають, але коми там не було.



Юра. Цього не може бути!

Іра. Нічого я не зрозуміла! (Трохи не плаче.)

Юра. Ну ... розумієш, це десятковий дріб. Та ти ж не знаєш, що таке дріб!

Іра. Знаю, це такі маленькі кульки, які стріляють з рушниці.

Юра. А ти звідки знаєш?

Іра. Мені дядько Сашко казав. Він з цих дробів робить грузки на вудку.

Юра. Не грузки, а грузила.

Іра. Я нічого не грузила.

Юра. Що ти до мене причепилася! Грузила - не грузила, мені-то яке діло?

Іра. Я до тебе не прив'язалася. Сам до мене причепився. І все пояснюєш, пояснюєш, а в мене вже голова втомилася і їсти хочеться.

Юра. Ну потерпи, ти ж хочеш дізнатися, що таке півтора?

Іра. Тепер не дуже, а раніше хотіла. А ти все сичиш да сичиш, і мені перехотілося.

Юра. Ну добре, я не буду на тебе шипіти. Ось дивись: ось один, два, три, чотири. Це цілі числа. А між ними може бути неціле число.

Іра. А яке? Ламане?

Юра. Та не ламане число - таких понять в математиці взагалі немає. Нема ламаних чисел. І ось твої півтора - це одиниця і ще одна друга.

Іра. Яка одна друга? Я так не розумію. Я знаю перше, або друге або з добавкою. Ще - третє. На третє найкраще журавлинний кисіль, груші або диня.

Юра. Ось, ось! (Зрадів.) Півтори груші або півтори дині. Що це таке? Це одна ціла диня і половина груші. Тобто навпаки - одна груша і половина ... і половина груші. Ось тепер вже й навіть дурню зрозуміло.

Іра. Мені незрозуміло. Тому що ти сам кажеш про півдині, а не про півтора. Що таке «тора»?

Юра (сердиться). Яка ще «тора»? Півтора - це один і половинка. Зрозуміло?

Іра. Зрозуміло. Мама купила півтори пляшки лимонаду.

Юра. А як це півтори?

Іра. А Славка вже половину випив.



Перед уроком.

Учень.


Знову хімія, і я знову нічого не знаю і, як завжди, мене запитають. Що би придумати? (Нишпорить в кишенях, знаходить там гудзик.) А, це ідея!

На уроці.

Учитель. Привіт, сідайте. (Дивиться в журнал.) Ну що, кого мені сьогодні запитати? Хто вчиться на одні двійки? Кого не було на уроці ні вчора, ні позавчора, ні позапозавчора? Хто там зараз ховається під парту? Ага, Денисик! Іди до дошки і напиши електронну формулу води. Ти ж її знаєш?

Учень.


Звичайно, знаю. Це простіше простого. А, до речі, я вам гудзик приніс.

Учитель.


Навіщо?

Учень.


Ну як же? Ви ж їх колекціонуєте.

Учитель.


Хто тобі таку нісенітницю сказав?

Учень.


Та все в школі знають, що ви гудзики колекціонуєте.

Учитель.


Немає і не було такого ніколи.

Учень.


Ніна Іванівна, ну що ви віднікуєтеся? Це ж так чудово - колекціонувати гудзики. Деякі колекціонують календарики, монети, лотерейні квитки, а ви - гудзики! Подивіться, який гудзичок гарненький: на сонечку переливається. Він і червоненький, і зелененький (крутить перед учителем) і такий міцний, з твердого металу.

Учитель.


Так, я не колекціоную гудзики, давай закриємо цю тему. Чи не забалакуй мені зуби. До речі, ти кажеш, що гудзик з металу, тоді розкажи-но мені про основні властивості металів.

Учень


Метали ... Так простіше простого ... Метали, вони і в Африці метали, Ніна Іванівна. Ось знову ви вперто! Я дуже поважаю людей, у яких є хобі. А у гудзичка аж чотири дірочки! Подивіться.

Учитель.


Що ти мені мізки пудрити? Я ніколи не збирала гудзики і не збираюся їх збирати.

Учень.


Ну от, ви знову починаєте. А я-то так сподівався, що принесу вам цей чудовий гудзик, і ви зрадієте. Адже я, коли його побачив, одразу про вас згадав. Я всю ніч не спав, думав: як би не забути, як ви зрадієте, коли його побачите.

Учитель.


Весь клас, чи що, змовився? Навіщо мені цей гудзик, що у мене своїх мало?

Учень.


Ось саме, ще більше буде, раз ви кажете, що у вас їх мало. І гудзичок-то рідкісний. Напевно такого у вас немає.

Учитель.


Та заради Бога, відчепися ти від мене! Чесне слово, я не збираю ці гудзики, що ти до мене причепився?

Учень.


Причепився? Та хіба я причепився? Я хотів як краще. У вас навіть на лобі написано, що ви їх збираєте. Візьміть, будь ласка! (Подає вчителю.)

Дзвенить дзвінок.

Учень.

Ну ось, дзвінок. А якби ви відразу його взяли, я б встиг вам розповісти і про Н2О, і про основні властивості металів. Як завжди, гарна оцінка зірвалася.



8 Березня

(На сцені двоє дітей)


− А ти знаєш, що сьогодні свято?
− Знаю.
− Треба мамі подарунок.
− А що ми подаруємо нашій мамі?

− Поглянь. Ось! (розгортає квітку-семицвітку). Ну як?


− Клас!
− До того ж це незвичайна квітка. Вона чарівна! Виконує всі бажання саме цього святкового дня. Відриваєш пелюстку і загадуєш.
(Діти дарують чарівну квітку матері).
− Ой, спасибі, любі дітки! Справжнє чудо!
(Діти пішли)
Мати:
− Щоб ж побажати? (задумливо відриває пелюстку). Ох, води захотіла… (втомлено присіла на стілець).
Вбігає 1-ша дитина:
− Ви води хотіли, мамо?
− Так, донечко, холодненької. Стомилася я , роботи – вік не переробити, поки їсти зварила, то геть забігалася…
− Як бігали зранку всюди, то можна було на бігу й води випити, а не мене дарма гукати. Хочете, то й перехочете, я може ж теж багато чого хочу, та вас нікуди не посилаю! Чого вчепилися?
− Ой, діти-діти, куди ж вас подіти? Ну, вже води, здається напилася. Ой, це ж мене ще корова не видоєна. (відриває наступну пелюстку).
Вбігає 2 дитина:
− Мамо, який сьогодні день? Восьме березня! Сьогодні свято. Жіночий день?
− Так, жіночий.
− А корова якого роду – жіночого чи чоловічого?
− Жіночого ж…
− А якщо жіночого, то чого їй на свято відпочити не можна? Навіщо нашій корові трудитися-доїтися? Свято – воно ж для всіх! Теж мені, придумали. Сьогодні можна й водою обійтися. (Пішла дитина)
− Пила я вже сьогодні воду та й молока напилася. Ой , діти-діти, куди вас подіти? (відриває пелюстку). У хаті прохолодно.. Треба дрівцят унести. В хаті протопити.
(вбігає 3 дитина)
− Які дрова, мамо? Я вас питаю, які дрова? Весна, погляньте надворі, вже восьмий день, а вона в хаті топитиме! Треба дрова економити! Коли вони горять, то дим іде?
− Йде…
− Ото ж бо й воно! Спочатку дим, а потім дихати важко. Чи ж воно вам треба? Нате вам тілогрійку, та не думайте про ті дрова!
− Ой, діти-діти, куди вас подіти… Треба курям сипнути зерна, (відриває пелюстку) може, яйце знесе…
(Вбігає 4 дитина)
− Курям зерна? Угомоніться, мамо!
− То ж як це? Кури ж голодні!
− А я який? Наїжений? Я вже два рази, мамо, в курнику був. Кури в нас ледачі. Нема чого їх годувати.
− Та як так?
− А ось так! Жодного яйця не знесли. Зерно переводять!
− Ой, діти-діти, куди ж вас подіти…. Треба хоч у хаті підмести, підлогу стерти (відриває пелюстку).
(Вбігає 5 дитина)
− Мамо, не хапайте того віника!
− А ти, може, підметеш?
− Іще чого! Ми ж на Новий рік підмітали! Тут свято, а ви до віника. Негоже! Ось картоплю посадимо-викопаємо, от тоді й в хаті приберемо! Чого б то лишнє віника мучити?
− Ой, діти-діти, куди ж вас подіти…. Треба би посуд помити. (Відриває пелюстку)
(Прибігає 6 дитина)
− Мамо, ну хіба ж ви не знаєте? Я ж коли мию посуд, то обов’язково тарілку розіб’ю. А то й дві. У вас, що, є лишні гроші, аби тарілки купувати? Зі мною на посуд не настарчите! Краще самі мийте!
− Ой, діти-діти, куди вас подіти… (Відриває пелюстку) Ходіть обідати!
(Прибігають усі, крім найменшої сьомої дитини):
− Ура! Це я люблю!
− А де моя велика ложка?
− А варенички в сметані?
− Пиріжечки з м’ясом?
− Хочу сала!..
− А компот??
Мати:
− А де ж це наш Гриць? Найменшенький де?
(всі знизують плечима, розводять руками)
Входить Гриць, (несе дрова і відро води) :
− Мамо, та я ось води в хату приніс, а це ось дрова ще…. В хаті розтопимо. Буде тепло, як у вусі. Та підмету, пил зітру. Як святкувати в холодній та неприбраній хаті? Щойно курям зерна всипав, корові сіна поклав, молока дасть.
− Ти моя золота дитина! Ти - мій найкращий дарунок!
Всі інші (розгублено):
− А ми?..

Ремінь

На сцені магазин одягу. Вдалині стоять вішалки з одягом. Біля вішалок стоїть чоловік. Дістає мобільний телефон, набирає номер...

Чоловік:                                                                            

- Алло, Катя? Так, люба, це я… Де? В магазині. У якому? В магазині одягу… А ти мені скажи, наш Вітька сьогодні уроки повчив?

Так? Та ти що! Справді? Вивчив? Усі? Ну не може бути… (похмурніє). А ти і щоденник сьогодні його перевіряла? Уважно? Всі листки перегортала? А за минулий тиждень? На поведінку увагу звертала? Незадовільна, так? Ні, нічого? про поведінку нічого? Зразкова, кажеш? А одиниці? Нема одиниці? То хоч двійка є? Що, теж нема? Ну не вірю… І окуляри одягала, кажеш?! Жах… Вітька не захворів? Ти температуру міряла? Нормальна? (похмурніє ще більше) Здоровий... То добре, що здоровий. Гаразд!!.. (З радістю в голосі) А в своїй кімнаті він сьогодні наводив порядок? Уже прибрав? Ну-у… Блін... А… (З надією в голосі) Взуття, як завжди, біля порогу розкидане? Ні-і? А шапка, шапка де? І що, і поїв навіть сьогодні нормально?? Чорт .... (Розсерджений махає рукою) Чого-чого? Не перепитуй! Та все нормально... Ну кажу тобі, все нормально. Та нема проблем. Ні, не брешу. Та ось… У магазині. Проходив, дивлюся, ремені шкіряні. Дешеві.... Святковий розпродаж.... Думав узять, гляди, згодиться… Ех… Ну, іншим разом… (Махає рукою і виходить з магазину)

Стецько

−Тю! Кажуть люди,що в мене не всі вдома. Вдома в мене всі! І який це я дурний? І чого б то?! Ніякий я не дурний!Що, і ви не вірите?

− А осьо! Дивіться!(Сідає на стілець) 3+2? Скільки буде(рахує на пальцях)- правильно, 5. А два плюс три?(рахує)Точно − сім.

− Привіт,Стецько! А що це ти пальці розчепірив, неначе той індик хвоста?

− То я показую,який я розумний!

− Ну і як,вдається?

− А як же! Ось дивись − три плюс два буде 7.

− А ти,я бачу справді розумний!

− А що? Я як батько. Він і до роботи, і до науки. А мені саме краще – то до ложки.

− Ну, по тобі видно,що ти ложки не минаєш. А як для тебе 3+2 буде сім. То вже хай краще буде вісім.

− Тю, дурна,хто тебе так лічити учив? Стидоба! Ну,може й правильно,жінка повинна бути за чоловіка трохи, те-є, дурніша!

− Ну, то ще вилами по воді писано! А до того я веду, що на порозі − 8 березня,свято всіх жінок! А ти,Стецько, геть не привітав!

− І чого б то я тебе мав вітати? Сама сказала – свято всіх жінок, а не дівчат. Ото як я тебе висватаю, отоді й поздоровлю! А підеш за мене?

− Я − за тебе? Чи зовсім здурів?

− А що – поганий козарлюга? І поздоровлю. Ох як я тебе поздоровлю! Будеш у мене літать, як голубка!Гала−драла з хати!Через перелази!

− Отакої!

− Казали батько, як оженися то треба жінку вчить. У будні казали нема коли, а на празник − в самий раз!

− В тебе,Стецько,батько якийсь старомодний. Тепер не ті часи!Зараз жінкам квіти дарують, їсти варять,ще й листівки підписують на свято.

− А чого? Я от тебе зранку повчу, а під вечір і листівку подарую!

− Ти хоч писати вмієш?

− Трохи вмію олівця в руці тримати. Хоча краще тримаю ложку!

− Ну−ну! Напиши, напиши!

− Давай−давай (пише на ватмані)

                                                       З 8 Б(В)ЕРЕ(С)ЗНЯ (Стецько пише «вересня»)

                                                       СТИЦЬКО

− Ой−ой! Грамотій! Будеш 8 вересня батька свого вітати, а не мене. (Уляна виправляє напис на плакаті. Пішла)



− І подумаєш,переплутав. Подумаєш, «Б» і «В». Їрунда. І чого це люди кажуть,що в мене не всі вдома, га?


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка