1. Методика як теорія і практика навчання іноземних мов



Скачати 183.95 Kb.
Дата конвертації13.03.2016
Розмір183.95 Kb.
МЕТОДИКА

1. Методика як теорія і практика навчання іноземних мов.

Теоретичний курс методики викладання ІМ посідає чільне місце у системі професійної підготовки майбутнього вчителя ІМ. У педагогічному контексті слово методика вживається у наступних значеннях: 1) Методика як теоретичний курс, навчальна дисципліна у педагогічному навчальному закладі. 2) Методика як сукупність форм, методів і прийомів роботи вчителя, тобто технологія професійної практичної діяльності. 3) Методика як педагогічна наука, яка має, з одного боку, характеристики, властиві будь-якій науці взагалі.
2. Галузі методики.

Галузі методики: 1) загальна методика розглядає вивчення загальних закономірностей і особливостей процесу навчання ІМ незалежно від певної ІМ. 2) спеціальна методика досліджує навчання тих мовних і мовленнєвих явищ, що є специфічними для конкретної ІМ. 3) історична методика. 4) експериментальна методика 5) порівняльна методика вивчає навчання ІМ у різних країнах 6) методика застосування технічних засобів у навчанні ІМ.


3. Зв’язок методики з психологією.

Існує щільний зв'язок методики із психологією у питанні використання даних психології мовлення (наприклад, про усне і писемне мовлення, чи про зовнішнє і внутрішнє мовлення), а також у контексті педагогічної психології, що досліджує шляхи формування знань, умінь і навичок; прояв вищих психічних функцій у процесі навчання. Психологія вказує на: 1) серйозне розходження між усним і писемним мовленням. 2) розрізнення внутрішнього і зовнішнього мовлення, рецептивного і репродуктивного мовлення. 3) процеси: запам'ятовування (довільне, мимовільне), збереження і забування.


4. Зв’язок методики з лінгвістикою.

Методика спирається на дані і закономірності лінгвістики, оскільки мова (предмет навчання) досліджується лінгвістикою. Психолінгвістика вивчає механізми породження і розпізнавання мовлення. Лінгвістика вивчає мови як певні кодові системи, прийняті у тому чи іншому середовищі людей. Лінгвістика разом з психолінгвістикою звертає увагу на МД як процес передання і прийому інформації за допомогою певних кодів. Методика використовує основні поняття і закономірності лінгвістики, оскільки вони визначають специфіку об'єкта навчання.


5. Зв’язок методики з дидактикою.

Методика ґрунтується на загальних положеннях дидактики і теорії виховання, оскільки дидактика і теорія виховання формулюють закономірності, принципи і правила навчання і виховання в цілому, а методика конкретизує ці положення стосовно предмета «іноземна мова». Важливими для методики є наступні поняття: знання, уміння і навички. Необхідно чітко розрізняти мовленнєві уміння (уміння монологічного мовлення, діалогічного мовлення, читання і писемного мовлення) і мовні навички (фонетичні, лексичні, граматичні, техніки читання і техніки письма).


6. Поняття комунікативної компетенції, теми і мовленнєвої ситуації.

Компоненти іншомовної комунікативної компетенції: 1) Мовна компетенція передбачає опанування знаннями (з лексики, граматики, фонетики та орфографії) та формування відповідних навичок: - фонетичні; - лексичні; - граматичні; - морфологічні – пов’язані із складом слова та частинами мови; - синтаксичні – пов’язані з побудовою речень та їх різних видів; - орфографічні; - графічні та каліграфічні – засвоєння особливостей написання. 2) Мовленнєва компетенція - володіння 4-ма видами умінь – аудіювання, говоріння, читання та письмо. 3) Соціокультурна компетенція складається з: - країнознавча компетенція – знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається; - лінгвокраїнознавча компетенція передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв. Тема – коротка теза, що підлягає розгортанню у процесі говоріння та вилученню інформації при читанні та аудіюванні. Мовленнєва ситуація – така динамічна система взаємовідносин комуні кантів, яка базуючись на відбитті об’єктів та подій зовнішнього світу, породжує потребу у цілеспрямованій діяльності в розв’язанні мовленнєво-мислительного завдання та підпитує цю діяльність.


МЕТОДИКА

7. Методи дослідження в методиці навчання іноземних мов.

Методи дослідження мають на меті одержання наукових даних про закономірності навчання іноземних мов, про ефективність навчальних матеріалів, способів і форм навчально-виховного процесу. Основні методи: 1) Критичний аналіз літературних джерел 2) Вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів 3) Наукове спостереження 4) Пробне навчання 5) експеримент 6) Дослідне навчання. Допоміжні методи: 1) Метод інтерв'ю 2) бесіда 3) анкетування 4) тестування 5) хронометрування (фіксацію на магнітофонну або відеострічку ходу навчального процесу) 6) Статистичний метод 7) Метод моделювання.
8. Базові методичні категорії. Поняття навички і вміння, методу, підходу, методичного прийому, засобу навчання.

Будь-яка наука має свої базові категорії. Навички – автоматизовані компоненти свідомої мовленнєвої діяльності, що передбачає швидке виконання операцій, що не контролюється свідомістю. Уміння – це здатність учнів здійснювати мовленнєву діяльність на основі міцно сформованих навичок. Метод — це узагальнена модель реалізації основних компонентів навчального процесу з ІМ, в основі якої покладена домінуюча ідея рішення головного методичного завдання. Підхід – стратегія навчання ІМ. Засоби навчання – різноманітні інструменти (навчальні книги, прилади, предмети): 1) основні і допоміжні засоби навчання 2) технічні засоби навчання.


9. Цілі навчання іноземної мови у загальноосвітній школі.

Цілі: 1) практична (розвиток усного мовлення як засобом спілкування, навчання читання і розуміння текстів) – навчання розуміння думок інших людей і вираження власних думок в усній та писемній формі 2) освітня (розширює кругозір учнів, сприяє їх загальній освіті) 3) виховна (національні та загальнолюдські цінності) 4) розвивальна (розвиток логічного мислення учнів, уміння самостійної роботи, акуратність і наполегливість).


10. Загально-дидактичні та методичні принципи навчання іноземної мови.

Загально-дидактичні принципи: - принцип виховуючого навчання, - принцип зв'язку навчання з життям, - принцип свідомого навчання, - принцип творчої активності, - принцип наочності, - принцип науковості, - принцип систематичності, - принцип міцності засвоєння знань, - принцип приступності в навчанні, - принцип врахування індивідуальних особливостей учнів. Загальні принципи методики навчання ІМ: 1) Принцип комунікативної спрямованості навчання 2) Принцип врахування особливостей РМ 3) Принцип домінуючої ролі вправ у всіх сферах оволодіння ІМ. Спеціальні принципи методики навчання ІМ: 1) Принцип навчання ІМ на основі типових зразків (моделей, структур, типових речень). 2) Принцип сполучення мовних тренувань з мовленнєвою практикою. 3) Принцип взаємодії основних видів МД 4) Принцип усного випередження у навчанні читання і письма 5) Принцип апроксимації навчальної діяльності 6) Принцип інтенсивності початкової стадії навчання ІМ.


11. Еволюція методів навчання іноземних мов. Перекладні методи.

Два варіанти перекладних методів: 1) граматико-перекладний: - фонетика не розглядалась взагалі як аспект; - лексика вивчалась безсистемно, як ілюстрації до граматичних правил; - основним засобом навчання був дослівний переклад; - навчання іноземної мови було спрямовано на розвиток логічного мислення; - правила заучувались напам’ять, без попередньої аналітичної роботи, що забезпечує його усвідомлення. 2) текстуально-перекладний: - в центрі уваги методу перебувала лексика; - словниковий запас накопичувався завдяки заучуванню напам’ять творів в оригіналі; - роль граматики по відношенню до лексики була другорядною – граматика опановувалась без системно, як коментар до тексту; - метод забезпечував передусім розвиток навичок читання та перекладу. Недоліки: - погано орієнтовані на оволодіння мовою як засобом спілкування, навіть читанням; - основні завдання методів полягали в загальній освіті; - відрив форми від змісту: увага зосереджувалась на формі, а зміст міг просто ігноруватися; - тексти не завжди були доступними для їх сприймання та розуміння.


МЕТОДИКА

12. Еволюція методів навчання іноземних мов. Методи періоду реформи.

Процес розробки нових методів, протилежних перекладним методам, в історії методики названо Реформою. Поява прямих методів. Зміст натурального методу: - сприймання мовного матеріалу повинно бути безпосереднім, а не через переклад; - граматичні явища і поняття сприймаються інтуїтивно, із контексту; - РМ повністю виключена з процесу викладання; - пред’явлення нового матеріалу відбувається лише усно. Основні положення прямого методу: - головна роль відводиться пам’яті та відчуттям, а не мисленню; - найбільш сильними відчуттями є акустичні та моторні; - з викладання виключається РМ. Аудіолінгвальний метод: - навчання складає усне мовлення; об’єктом навчання є речення як мінімальна одиниця усного спілкування; - лексика слугує лише ілюстрацією до моделей, що пред’являються до опанування; - граматика слугує для опису структур, але правила виключені з навчального процесу. Аудіовізуальний метод: - зберігає всі основні принципи прямізму; - Основними способами засвоєння матеріалу є імітація, заучування напам'ять і утворення за аналогією.
13. Еволюція методів навчання іноземних мов. Сучасні методи навчання.

Сучасні методи навчання: 1) Комунікативний метод за Пасовим: - Мовленнєва спрямованість навчального процесу; - Індивідуалізація за керівної ролі її особистісного аспекту; - Функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного матеріалу; - Ситуативність, що розглядається як засіб мовленнєвої стимуляції і як умова розвитку мовленнєвих навичок; - постійна зміна предмета розмови, обставин, завдань. 2) Метод повної фізичної реакції: - етап говоріння повинен базуватись на попередньому етапі рецепції та розуміння; - розуміння розвивається через виконання наказів; - говоріння не повинно бути результатом примусу. 3) Драматико-педагогічний метод: учні оволодівають іноземною мовою, підключаючи не тільки своє мислення, але й емоції. 4) Мовчазний метод: діяльність (пасивна) вчителя, організація та зміст навчального процесу підпорядковується потребам і можливостям учнів.


14. Еволюція методів навчання іноземних мов. Розвиток вітчизняної методики.

У другій половині 40-х і в 50-і роки в ході дискусій виробляється свідомо-порівняльний метод (І. В. Рахманов, В. Д. Аракін, А. А. Миролюбов, 3. М. Цвєткова, В. С. Цетлін): - остаточно оформляється паралельний розвиток різних видів МД; - оформлюється положення про те, що правила і роз'яснення мають користь лише у тому випадку, якщо це сприяє практиці користування мовленнєвим матеріалом; - установлюється співвідношення між перекладними і без перекладними формами роботи. розробка аналітичного і синтетичного читання дозволила вперше націлити навчання на отримання інформації з тексту. висувається положення про усне випередження при паралельному розвитку умінь і навичок усного мовлення і читання; визнається доцільність оволодіння граматикою на основі моделей; уточнюється положення про те, що окремі явища можуть засвоюватися спочатку без усвідомлення.


15. Засоби навчання іноземної мови. Основні та допоміжні засоби. Технічні засоби навчання.

Система засобів навчання ІМ у школі повинна склад з двох підсистем: 1) підсистема засобів для учнів: - підручник; - касети; - розрізний дидактичний матеріал, - альбом сюжетних картин, - збірник вправ на друкованій основі, - книги для домашнього читання, - словники та різноманітні довідники. 2) підсистема засобів для вчителів: - програма, - книги для вчителя, - НМК (підручник, книжку для вчителя, лінгафонний практикум + комплект аудіокасет, комп’ютерні програми, комплект слайдів, комплект відеокасет + відеопрактикум). Допоміжні засоби: - серії малюнків, роздатковий матеріал, картки, аркуші із завданнями або текстами тощо, таблиці, схеми, ілюстрації, вирізки із журналів, газет; - Фонограми та відеофонограми; - Використання магнітофону; - Використання відео; - Використання відеокамери; - комп’ютер.


МЕТОДИКА

16. Підручник як основний дидактичний засіб навчання іноземної мови.

Структура підручника: - розділи, які включають всі аспекти мовної системи та всі види мовленнєвої діяльності; - граматичний довідник, глосарій, тексти для аудіювання; - правила вживання мовних одиниць, малюнки для семантизації лексики, ілюстрації до текстів для читання. Основні вимоги до сучасного підручника з ІМ: - системність і комплектність; - необхідність врахування особливостей етапів навчання; - наступність матеріалів підручника; - врахування особливостей РМ; - науково обґрунтований підхід до добору навчального матеріалу; - мовленнєва спрямованість навчальних матеріалів; - концентрична і циклічна побудова.
17. Планування у методичній роботі вчителя іноземної мови. Календарні та поурочні плани.

Система планування передбачає кілька послідовних етапів: а) календарно-річний план (передбачає кількість годин, що відводяться на вивчення кожної теми, обсяг знань і рівень розвитку мовленнєвих умінь, дані про характер контрольних робіт і термін їхнього проведення.); б) тематичний план (визначення кінцевих цілей у результаті вивчення певної теми); в) поурочний план (зазначається тема уроку, мета (цілі уроку), мовний матеріал, засоби навчання, що використовуються).


18. Навчання фонетики. Формування артикуляційних та інтонаційних навичок.

Фонетика як аспектом навчання — звуки, звукосполучення, наголос, ритм, мелодика, інтонація, паузи. Положення, що лежать в основі роботи над вимовою: 1) інтерференція (уподібнення звуків ІМ звукам РМ) 2) наслідування (імітація) (відтворення звуку, слова, речення тощо на основі почутого слухового образу) 3) пояснення 4) тренування. Фонетичні вправи спрямовані на формування слухо-вимовних навичок поділяються на: 1) вправи в слуханні 2) у відтворенні 3) фонетичні зарядки.


19. Позакласна робота з іноземної мови. Завдання, принципи та форми її організації.

Позакласна робота – система різноманітних освітньо-виховних заходів, що виходять за межі обов’язкової навчальної програми. Завдання, які постають перед позакласної роботи, включають: - подальше удосконалення знань, умінь, та навичок, отриманих учнями на уроках ІМ; - розвиток творчих здібностей учнів - формування навичок самостійної роботи учні; - розширення кругозору учнів - стимулювання інтересу, підсилення мотивації навчання; - формування соціокультурної компетенції. Принципи: - Принцип комплексності; - Принцип захопленості; - Принцип розвитку ініціативи та самодіяльності. Форми позакласної роботи: - індивідуальна; групова; - масові форми. За змістом форми позакласної роботи поділяють на: - змагальні – конкурс, гра, олімпіада, вікторина; - засоби масової інформації – стінгазета, оголошення, бюлетень, усний журнал, дайджест; - культурно-масові – вечір-свято, вечір, присвячений творчій діяльності, вечір-зустріч тощо; - політико- масові – форум, фестиваль, прес-конференція, телеміст тощо; - обєднуючі – клуби за інтересами.


20. Зміст навчання лексики. Формування лексичних навичок. Способи семантизації лексики.

Протягом курсу навчання у середній школі учні повинні засвоїти значення і форми лексичних одиниць та вміти їх використовувати в різних видах МД. Види інтерференції: 1) міжмовна 2) внутрішньомовна - характерна для середнього і старшого ступенів навчання, коли учні здобувають достатній мовленнєвий досвід. Лексичний мінімум: 1) активний (для вираження думок в усній та писемній формі (для продуктивного мовлення), а також для розуміння під час аудіювання та читання (рецепція)) 2) пасивний (розуміти під час рецептивної МД). Основні етапи роботи з лексичним матеріалом: 1) Ознайомлення з новим матеріалом. 2) Первинне закріплення. 3) Розвиток навичок та умінь використання лексики в різних видах МД. Розкриття значення слова (семантизація): 1) безперекладні засоби: - демонстрація предметів, жестів, дій, картин, малюнків, фільмів тощо; - розкриття значень слів ІМ 2) перекладні засобів: - Переклад слова (чи словосполучення) відповідним еквівалентом РМ; - Тлумачення (переклад-тлумачення).


МЕТОДИКА

21. Навчання діалогічного мовлення. Етапи роботи та система вправ для навчання діалогічного мовлення.

Відмітною рисою діалогічного висловлювання є спонтанність. Формування мовленнєвих умінь відбувається за допомогою послідовного переходу від простих мовленнєвих одиниць (слово, словосполучення, речення) до більш складних і великих (смисловий фрагмент, текст) і від елементарних операцій (наприклад, імітація) до більш складних. Вправи для навчання підготовленої діалогічного мовлення: - відповіді на питання (короткі, повні і розгорнуті); - постановка ситуативних і ключових питань; - діалогізація прослуханого чи прочитаного монологічного тексту; - складання (нового чи прочитаного) діалогу на задану тему; - драматизація монологічного тексту; -доповнення чи видозміна діалогу, проведення спрямованого (чи самостійного) діалогу. Вправи для навчання непідготовленого діалогічного мовлення: - складання аргументованих відповідей на питання; - проведення комбінованих діалогів (з репліками і коментарями інших учнів); - побудова без попередньої підготовки керованого діалогу (з опорами і без опор); - проведення ігор чи вікторин; - проведення дискусій.
22. Навчання монологічного мовлення. Етапи роботи та система вправ для навчання монологічного мовлення.

Під монологом розуміють організований вид мовлення, що є продуктом індивідуальної побудови і передбачає тривале висловлення однієї особи, що звертається до аудиторії. Розрізняють: а) монолог стилістично нейтральний; б) монолог розмовний. Вправи для навчання підготовленого монологічного мовлення: - відтворення зв'язних висловлень з деякою модифікацією; - складання ситуації чи розповіді; - опис малюнку чи серії малюнків; - відтворення ситуацій, у яких використані названі слова; - переказ; - передання інформації декількома фразами; - складання плану прослуханої розповіді; - виклад діалогів у монологічній формі тощо. Вправи для навчання непідготовленого монологічного мовлення: - придумування заголовка та його обґрунтування; - опис картини чи карикатур, не пов’язаних з темою, що вивчається; - обґрунтування власного судження чи відношення до фактів; - оцінка прослуханого чи прочитаного.


23. Навчання аудіювання. Етапи роботи та система вправ для навчання аудіювання.

Поняття аудіювання (слухового і зорового): 1) сприймання 2) розпізнавання. Підготовчі вправи: I. Вправи для навчання мовленнєвого слуху. II. Вправи для навчання ймовірнісного прогнозування. III. Вправи для розвитку короткочасної і словесно-логічної пам'яті. Мовленнєві вправи: I. Вправи для навчання сприйняття діалогічного мовлення «зі сторони». II. Вправи для навчання сприймання діалогічного мовлення за участі в діалозі. III. Вправи для навчання сприймання монологічного мовлення. Аудіювання з дітьми молодшого шкільного віку. Дітей можна попросити виконати певну дію (як правило, вони усі із великим задоволенням виконують різні фізичні рухи). Такі інструкції будуть сприйматися молодшими школярами як своєрідна гра.


24. Навчання читання. Розвиток техніки читання та навчання різних видів читання.

Уміння і навички, що забезпечують процес читання, умовно поділяють на дві групи:

а) ті, що пов'язані з «технічною» стороною читання б) ті, що забезпечують смислову переробку матеріалу – встановлення смислових зв'язків між мовними одиницями різних рівнів. Види читання: 1) читання про себе 2) вголос 3) переглядове 4) ознайомлювальне 5) вивчаюче. Приклади завдань і форм перевірки для розвитку ознайомлювального читання: 1. Прочитайте текст та дайте відповіді на питання за основним змістом тексту. Питання, що охоплюють всі основні моменти тексту, повинні бути сформульовані таким чином, щоб на них не можна було відповісти реченням, взятим з тексту - учнів варто привчати інтегрувати зміст декількох речень. 2. Знайдіть відповіді на передтекстові питання. Важливим завданням методики є формування і підтримання інтересу до читання.

МЕТОДИКА


25. Навчання письма. Формування каліграфічних та орфографічних навичок. Система вправ для навчання письма і писемного мовлення.

На початковому етапі – формування умінь каліграфії та умінь, пов'язаних зі звуко-літерними відповідностями. Середній етап – орфографія. Старший етап – удосконалення. Навчання техніки письма складається з навчання графіки, каліграфії та орфографії. Списування як вид вправ: 1. Письмо дає можливість дітям розкрити свою особистість. 2. Письмові види діяльності допомагають консолідувати свої різноманітні навички. 3. Письмо допомагає у відпрацюванні мовлення та сприяє розвитку пам’яті. 4. Письмо надає можливість дітям „побачити” правило. 5. Письмо забезпечує функціонування свідомих механізмів в опануванні мови. 6. У процесі письма є можливість повернутися до попереднього і подумати на тим, що було написано.


26. Функції, види і форми контролю у навчанні іноземної мови.

Контроль має свої функції, види, форми, засоби, об’єкти. Функції: 1) Функція зворотного зв’язку 2) оціночна 3) навчальна 4) розвиваюча. Види та форми контролю: 1) поточний к. 2) рубіжний к. 3) підсумковий к. За формою організації контроль може бути індивідуальним або фронтальним, за характером оформлення відповіді – усним або письмовим, за використанням рідної мови - одномовним або двомовним.


27. Тестовий контроль у навчанні іноземних мов.

Лінгводидактичний тест – комплекс завдань з метою визначення кількісних та якісних показників рівня мовної та мовленнєвої компетенції. Основні показники якості тесту – 1) валідність (придатність слугувати вимірювачем рівня володіння іноземною мовою учнів) 2) надійність (надійний тест, як правило, дає аналогічні результати при його повторному застосуванні) 3) диференційна здатність (здатність тесту визначати різні категорії успішності учнів) 4) практичність, економічність (зручність щодо оцінювання результатів тестування). Тестові завдання можуть бути 1. з вибірковою відповіддю, а саме: - тестові завдання альтернативного вибору; - тестові завдання перехресного вибору; - тестові завдання множинного вибору 2. з конструйованою відповіддю, а саме: - тестове завдання з вільно конструйованою умовно однозначною відповіддю; - тестове завдання з вільно конструйованою очікуваною відповіддю.


28. Вимоги до сучасного уроку іноземної мови. Структура та зміст уроку.

Однією з основних особливостей уроку ІМ є його мовленнєва спрямованість. Вимоги до уроку: 1. Урок ІМ має сприяти комплексній реалізації практичної, загальноосвітньої і виховної цілей навчання 2. Урок ІМ повинен розвивати самостійність і творчу активність учнів, створювати в них мотивацію навчання. Структура уроку обумовлена: 1) специфікою виду МД, на оволодіння яким спрямовані дії учнів і вчителя; 2) труднощами, які виникають у процесі оволодіння МД; 3) цілями, завданнями і змістом цього уроку у системі занять. Вступна та основна частини: мовленнєва чи фонетична зарядка, пояснення нового матеріалу, співвідношення на уроці тренування і мовленнєвої діяльності, контроль засвоєного. Кінець уроку.


29. Зміст навчання граматики. Формування граматичних навичок. Автоматизація дій учнів з новими граматичними структурами.

Етапи оволодіння матеріалом: 1) учні опановують новим граматичним матеріалом (структурами і морфологічними формами) на основі раніше вивченої, тематично пов’язаної лексики. 2) головна увага надається новій лексиці з теми на основі засвоєних раніше структур 3) створюються умови для творчого і правильного перекомбінування раніше засвоєного і досліджуваного лексичного і граматичного матеріалу в усному і писемному мовленні. Види МД: 1) граматична навичка говоріння 2) морфологічні н. 3) синтаксичні н. 4) рецептивні граматичні н. (рецептивно-активні і рецептивно-пасивні). Основні етапи роботи над граматичним матеріалом: 1) Етап презентації граматичних явищ 2) Формування граматичних навичок 3) Включення навичок у різні види мовлення. 4) Розвиток мовленнєвих умінь. Етап формування мовленнєвих граматичних навичок можна вважати найважливішим, оскільки з ним пов'язана автоматизація граматичних дій, без якої неможливе формування навички.

30. Особливості навчального процесу з іноземної мови у початковій школі.

Традиційна психологія виділяє три вікові групи школярів. Молодший шкільний вік (від 6 до 9 років тобто 1-4 класи), середній вік (від 10 до 14 років – 5 – 9 класи) і старший (15 –17 років - 10-12 класи). Молодші школярі мають: -досить багаті уявлення і знання; - недостатньо усвідомлюють свої знання і досвід; -мислення – креативно-конкретне; - яскраво виражена емоційність; -характерна здатність до наслідування; - процес навчальної не усвідомлюється цілком, тому важливою стає дидактична гра; - незначний рівень концентрації уваги; - завдання повинні бути доступними;

- неможна допускати втоми і перевантаження; - мимовільне запам’ятовування того, що викликає цікавість; - домінуючим у навчанні повинне бути усне мовлення.
31. Особливості навчання іноземної мови учнів середнього шкільного віку.

У підлітковому віці ( з 10-11 до 15 років ) починається: - період найбільш інтенсивного розвитку мислення; - зберігають елементи наочно-образного мислення; - мовленнєва пам’ять більш щільно пов’язана з усвідомленням, систематизацією, встановленням логічних зв’язків. Для старшого середнього віку характерні елементи дорослості, що виявляються у прагненні школяра до самостійності, у відмовленні від допомоги, у незадоволенні контролем за виконанням роботи. Пам'ять підлітка набуває переважно логічного характеру. У засвоєнні матеріалу усе більшого значення набуває прагнення знаходити головне, виділяти опорні пункти, що полегшує запам'ятовування і відтворення. Вимагає від вчителя особливого такту та забезпечення умов для вмотивованого навчання. Ускладнення усних та писемних висловлювань, збільшення їх обсягу (однак все одно висловлювання ще не достатньо послідовні та логічні).


32. Особливості навчання іноземної мови учнів старшого шкільного віку.

Зв’язок між окремими сторонами психічного розвитку старшокласників та змістом навчання має місце у наступному: 1. Особистість старшокласника спрямована на майбутню професійну діяльність. Це сприяє розвитку професійних інтересів, прагненню до засвоєння інформації про об‘єкт їх підвищеного інтересу тощо. 2. У старшокласників спостерігається синтез відносно високої абстрактно-логічної форми мислення та висхідної тенденції до регуляції власної та чужої поведінки. Такий синтез визначає появу в аналітичній діяльності старшокласника критичних рис, причинного пояснення явищ, прагнення до обговорення проблем, які їх хвилюють, тощо. 3. Мислення старшокласників характеризується високим рівнем узагальнення, абстрагування, їх пам’ять та увага спеціалізуються у відповідності до спрямованості особистості. Велика роль у процесі навчання ІМ на цьому етапі відводиться читанню.


33. Використання дидактичних ігор у навчанні іноземної мови.

Рольові ігри більш доречні для середнього і старшого етапу, коли учні готові до фантазування та мають необхідний запас мовних засобів для вираження своїх думок. Гра у відгадки передбачає процес відгадування учнем або групою учнів предмета або інформації, що відомі іншим, як правило, з певними заздалегідь встановленими обмеженнями, наприклад, дозволяється відповідати лише Yes або No. Гра “Знаходження спільного”. Групі дається 2 елементи. Це можуть бути об’єкти, люди, абстрактні поняття або комбінації.

34. Типологія вправ у навчанні іноземної мови.

Основні типи вправ: 1) Вправи для розвитку ознайомлювального читання 2) Вправи для навчання аудіювання: а) Підготовчі вправи: - Вправи для навчання мовленнєвого слуху; - Вправи для навчання ймовірнісного прогнозування; - Вправи для розвитку короткочасної і словесно-логічної пам'яті; б) мовленнєві вправи: - Вправи для навчання сприйняття діалогічного мовлення «зі сторони»; - Вправи для навчання сприймання діалогічного мовлення за участі в діалозі; - Вправи для навчання сприймання монологічного мовлення. 3) Вправи для розвитку письма 4) Вправи для навчання говоріння: - Вправи для навчання підготовленої діалогічного мовлення; - Вправи для навчання підготовленого монологічного мовлення; - Вправи для навчання непідготовленого діалогічного мовлення; - Вправи для навчання непідготовленого монологічного мовлення. 5) Вправи для навчання лексики 6) Вправи для навчання фонетики: - Вправи в слуханні; - вправи у відтворенні. 7) Вправи для навчання граматики: - мовні; - умовно-мовленнєві; - мовленнєві.


35. Положення комунікативного підходу в навчанні іноземних мов

Термін „підхід” означає стратегію навчання.



Виділяють чотири підходи: 1) Біхевіористський – визначає оволодіння іноземною мовою як сформованість реакцій на іншомовні стимули. 2) Інтуїтивно-відомий передбачає оволодіння іноземною мовою на основі моделей в інтенсивному режимі 3) Свідомий пізнавальний спрямовує діяльність учня передусім на засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей. 4) Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови. Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка