1. Нелегальна деревина



Сторінка110/114
Дата конвертації08.03.2016
Розмір8.43 Mb.
1   ...   106   107   108   109   110   111   112   113   114

10. 9. Співпраця лісівників. ПІДСУМКИ ВІЗИТУ ДО ШВЕЦІЇ


21/05/2010 - 257 перегл.




З 19 лютого по 20 березня делегація нашого коледжу у складі викладача спецдисциплін Литвиненка О.М. та студентів ІІІ курсу Костенка Андрія та Мисника Андрія перебувала у Швеції як учасники міжнародної програми, де брала участь у навчальному курсі «Інфраструктура для сталого лісокористування та лісоуправління».


Перебуваючи в Школі підготовки лісових інженерів, на запрошення професора менеджменту лісових і природних ресурсів Пера Ангельстама та доцента Маріне Елбакідзе, кожен з учасників підготував власний проект в контексті сталого лісокористування, а також здав іспит з цього курсу.

Школа підготовки лісових інженерів, яка входить у структуру факультету лісових наук Шведського університету сільськогосподарських наук, знаходиться у містечку Скіннскаттеберг, що за 180 км на північ від Стокгольма. Це державний заклад, навчання в якому безкоштовне, але студенти стипендії не отримують. Тому вони мусять самі собі заробляти на прожиття. Середній вік студента - 25-27 років, наймолодшим студентам було по 18, найстаршому - 40 років. Це пояснюється тим, що після 12-річного курсу навчання в середній школі, де випускники одержують і професію, вони працюють, заробляючи на подальше навчання. Частина студентів після занять (дві-три пари в день) теж працює, є серед них і власники лісу. Застосовується популярна в європейських країнах кредитно-модульна система навчання. Особливість полягає в тому, що за рік навчання (а тут трирічний термін) студент освоює лише 8 - 10 дисциплін та ще кілька за вибором. До того ж практично відсутній звичний для нас розклад, оскільки поділені на кредити предмети викладаються цільно і почергово, а не впереміш, як у нас. Після лекцій і практичних занять складаються заліки та іспити, і студенти переходять до наступного предмета, використовуючи базові знання раніше вивчених дисциплін і повністю зосереджуються на новому матеріалі.


Надзвичайно високим є рівень інформаційного забезпечення навчального процесу. Крім звичних комп'ютерів, кабінети оснащені інтерактивними дошками, мультимедійними центрами, сучасною розмножувальною технікою. Наприклад, студент взявши в бібліотеці підручник на електронному носії, може його самостійно роздрукувати та ще й зшити у палітурку. Доступ до комп'ютерної бази цілодобово вільний (студенти мають ключі від Школи). Основний метод навчання - самостійне опрацювання. Викладач, як консультант, подає електронний варіант конспекту і рекомендує додаткову літературу на таких же носіях. Завдяки технічним засобам навчання річне педагогічне навантаження викладача становить близько 400 годин при зарплаті 4 тисячі євро, в той час як у нас - 720, про зарплату годі й говорити...
Загалом, хоча шведська система навчання суттєво відрізняється від української, кінцеві результати приблизно однакові. За рівнем підготовки наші викладачі та студенти виглядають дуже пристойно. Я сказав би навіть, що наші студенти мають більш різнобічну підготовку, як шведські. В Швеції гуманітарний цикл присутній тільки в середній школі, а в коледжах, університетах виключно професійна підготовка. І тут наші студенти не відстають. Інша річ - іноземні мови. В цьому напрямку нам потрібно працювати, причому швидко і цілеспрямовано.
Довелося нам побувати і в шведських лісах, спостерігаючи за лісозаготівлею. Однією з особливостей технології лісозаготівельних робіт є використання багатоопераційних машин - харвестерів (лісових комбайнів), які здатні виконувати ряд операцій: звалювання дерев, обрізування гілок, вимірювання довжини та діаметру (відповідно з автоматичним визначенням об'єму) та розкряжування і укладання в пачки. Всі ці операції виконує лише одна людина - оператор харвестера. А вже збір пакетів сортиментів і доставка їх на верхні склади здійснюються спеціальними сортиментовозами - форвардерами.
Поїздка виявилася дуже корисною, ми змогли вивчити і порівняти освітній процес в нашому закладі і у шведських колег, а також проаналізувати процес ведення лісового господарства в Швеції.

 

Автор: І.Решетило, заст.директора Лубенського лісотехнічного коледжу


Источник: Полтавське ОУЛМГ, 20.05.2010

10. 10. Україні заздрить світ. А вона безпорадна/ Нотатки з нагоди ювілею земельної реформи


11/12/2010 - 172 перегл.




У грудні 2010 року виповнюється 20 років з часу прийняття Верховною Радою Української РСР постанови «Про земельну реформу», яка мала стати «складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин… з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель».

Мала стати, але не стала такою, зокрема в лісівництві. Насамперед, вона стосується суб’єктів господарювання аграрного сектора економіки.

При цьому варто згадати Закон України «Про плату за землю», прийнятий ще 1992 року (№ 2535), тобто до ухвалення Конституції 1996 року. Незважаючи на внесення численних змін до нього вже після ухвалення Конституції України питання земельної реформи мало враховуються, неначе земельні ділянки не є природним ресурсом. У лісогосподарському виробництві замість обчислення та сплати земельної ренти законом установлюється плата за лісові ресурси: «Податок за земельні ділянки… справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством» (ст. 10).

Тепер порівняємо організаційно-господарські результати реформування щодо землекористування в аграрному секторі економіки на основі їхньої диверсифікації за формами господарювання (рис.) з тим, щоб усвідомити основні проблеми, що заважають утіленню його в практику.

Як бачимо, спрямування організаційно-технічних змін щодо формування багатоукладної економіки в сільськогосподарському і лісогосподарському виробництвах є зовсім різними: за обліком Держкомзему України у сільськогосподарському виробництві переважною формою господарювання стало тимчасове користування (90,9%), у лісогосподарському – державна форма власності – 99,98 відсотка. Ні перший, ні другий показники не відповідають визначеній меті здійснення земельної реформи. З рисунка бачимо, що колективна власність у сільськогосподарському виробництві була майже цілком порушена, що, на мою думку, не можна вважати позитивним. У приватній власності перебуває 0,1%.

У державній власності залишилося лише 8,9% земельних угідь сільськогосподарського призначення, хоча перебування згаданих вище 90,9% земельних угідь у тимчасовому користуванні є негативним явищем, оскільки ускладнює економічну діяльність суб’єктів господарювання. Це справляє вплив і на екологію, бо не стимулює тимчасових землекористувачів до охорони земель, збереження та підвищення продуктивності ґрунтів.

У лісогосподарському виробництві реформування набуло зворотного змісту: замість роздержавлення землекористування та поглиблення ідентифікованої економічної відповідальності суб’єктів господарювання за ефективне використання і охорону земель управління господарською діяльністю одержавлено (99,98%).

Звичайно, викладене свідчить, що земельну реформу в Україні формально начебто провели, однак очікуваних економічних результатів не досягнуто. Зокрема, в лісогосподарському виробництві система господарювання залишається неефективною, внаслідок чого держава як власник природних ресурсів несе збитки. Видатки з державного бюджету набагато перевищують надходження за так зване спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду. Так, видатки на ведення лісового господарства 2010 року були визначені в обсязі 613597,1 тис. грн., а надходження до державного бюджету – 147852 тис. грн., тобто 24,1 відсотка.

Певно, органи влади і громадськість досі не усвідомлюють економічного змісту сучасного лісівництва як сектора аграрної економіки. Вони шляхом ускладнення нормативно-правових актів створюють сприятливі умови для тіньового бізнесу в галузі лісокористування. Навіть Міністерство аграрної політики чомусь не проявляє належного інтересу до реформування землекористування в лісогосподарському виробництві. Внаслідок цього лісгоспи за два десятиріччя проведення земельної реформи набули статусу «постійних лісокористувачів» замість «постійних землекористувачів», що, зрозуміло, змінює і зміст лісівництва, й економічні результати використання лісових земель, держава не отримує належної їй земельної ренти.

Водночас ані Мінагрополітики, ані Держкомзем спільно з науковцями і законодавцями ніяк не визначаться з тим, що є об’єктом економічних відносин для здійснення лісівництва і, відповідно, для здійснення лісокористування. Це кардинально змінює систему економічних відносин між власником природних ресурсів і суб’єктами господарювання щодо землекористування, обчислення та сплати земельної ренти. Але чомусь питання землекористування для здійснення лісівництва перебувають у віданні Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Тільки за умови визначення відповідним законом об’єктів економічних відносин для здійснення лісівництва стане зрозуміло, до якого з комітетів ВР віднести його питання: якщо земля – до Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, якщо ліс – до Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва. І в жодному разі – не до Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Дедалі частіше в Україні лунають заклики про відміну мораторію на продаж землі. І це не дивно, бо майже за два десятиліття з часу проголошення незалежності не спостерігається позитивних змін в аграрному секторі економіки. До того ж, із його складу де-юре вилучено лісівництво як галузь, хоча площа лісів по Україні уже перевищує 10,5 млн. га. Із них лісові – 10,2 млн. га, які за економічним змістом відповідають обліковій категорії «рілля» у складі земель сільськогосподарського призначення, що робить їх надзвичайно привабливими для привласнення спритними підприємцями.

Окремо необхідно зазначити, що земельні ділянки, які використовуються як продуктивна сила, по Україні становлять 53,3 млн. га. Такому показникові могли б позаздрити багато інших країн Європи й світу. Це – величезне багатство, дарунок природи, її ресурс. Він, незалежно від результатів підприємницької діяльності суб’єктів господарювання, має потенційну спроможність створювати частку продукції, яка по праву повинна належати українському народу, державі та має сплачуватись у вигляді земельної ренти, тобто плати за право користування земельною ділянкою.

І нині країни не тільки заздрять нашому національному багатству, а ще й, певно, виношують плани купівлі земельних паїв. Тому й пропонують створення відповідного ринку. Одна справа – ринок земельних ділянок у межах населених пунктів, зовсім інша – продуктивних ділянок у складі земель сільськогосподарського та лісогосподарського призначення. Від останнього, на мій погляд, слід однозначно відмовитись, але продовжити поглиблення земельної реформи в сільськогосподарському та лісогосподарському виробництві саме на засадах ринкової економіки.

Автор: Андрей Бобко


Источник: Віче,
1   ...   106   107   108   109   110   111   112   113   114


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка