1. Нелегальна деревина



Сторінка40/114
Дата конвертації08.03.2016
Розмір8.43 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   114

3. 21. Из лесов воруют сотни елок, но их можно рубить и законно


15/12/2010 - 208 перегл.




Около 200 000 семей в Эстонии украшают свой дом на Рождество и Новый год живой елкой. При этом лишь небольшая часть жителей Эстонии использует интересную (и выгодную для кошелька) возможность: самому срубить елку в государственном лесу, пишет "МК-Эстония".

В конце прошлого года Центр управления государственным лесным хозяйством (RMK) продал порядка 5000 рождественских елок, из них 4500 деревьев — частным лицам.

Каждый год перед праздниками усиливается охрана лесных угодий, и все же ежегодно незаконно вырубается довольно много елок. Злоумышленникам удается вырубить иной раз до 200 деревьев разом — для продажи. Точное же количество случаев "поштучного" воровства деревьев подсчитать труднее, так как невозможно зафиксировать их все, однако ущерб, причиненный при этом природе и RMK, остается весьма значительным.

Большинство воров попадаются с поличным. В предпраздничный период леса находятся под особо пристальным наблюдением инспекторов по охране окружающей среды и сотрудников RMK.

За одно незаконно срубленное дерево полагается штраф — до 12 000 крон (за те же деньги можно легально купить до 40 елочек высотой в человеческий рост), а в случае вырубки большого количества деревьев заводится уголовное дело. Частному лицу может грозить лишение свободы до трех лет.

Руководитель коммуникационных проектов RMK Мария Полтавцева призывает отправляться за елочкой к праздникам не на базар, а в лес. Центр управления государственным лесным хозяйством организует тематические походы, которые пройдут в пятнадцати Центрах природы по всей Эстонии. Где именно — можно узнать, зайдя на сайт www.rmk.ee/kuuseke. Специальная страничка есть и на русском языке.

Участие в елочных походах — бесплатное. Платить надо только за саму спиленную елку по следующим расценкам: елка высотой до 1 м стоит 50 ЕЕК, от 1 м до 2 м — 150 ЕЕК, от 2 м до 3 м — 200 ЕЕК. Сравните с ценами на базаре, где неизвестно когда срубленная метровая елка будет стоить не меньше 150 крон.

"МК Эстония"

Автор:
Источник: rus.delfi.ee, 13.12.2010


3. 22. Захищено право користування земельною ділянкою ДП"Бориспільський лісгосп"


08/12/2010 - 160 перегл.




За активної позиції органів прокуратури при розгляді 07.12.2010 Вищим господарським судом України справи за позовом Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області до Державного підприємства "Бориспільський лісгосп", попереджено незаконне припинення права постійного користування вказаним ДП земельною ділянкою лісового фонду в лісництві Кийлівське на території Головурівської сільської ради загальною площею 235,75 га.
У суді спростовано доводи сільської ради щодо встановлених нею можливих порушень земельного законодавства при передачі без згоди ради у користування суб’єкту господарювання лісових угідь.

 

Автор: Прес-служба Генеральної прокуратури України


Источник: Генеральна прокуратура України, 8.12.2010

4. Лісорозведення.


4. 1. Лісорозведення у степовій зоні України: реалії, обмеження, загрози.


11/03/2010 - 1 перегляд




Лісорозведення у степовій зоні України: реалії, обмеження, загрози.//Екологія.Право.Людина. №4-5. - 2009. - с.35-448


Проблема степового лісорозведення давно є дискусійною темою як серед лісників, так і серед біологів і охоронців природи. Але тепер, вперше за багато років ця дискусія набуває формату громадського обговорення, спротиву та формування громадської кампанії.

Витоки та зміст проблеми

Відповідно до п. 2. Указу Президента України від 04.11.08 № 995/2008 „Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень”, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим та місцевим державним адміністраціям дане доручення визначити деградовані, малопродуктивні та техногенні забруднені землі, які доцільно заліснити, а також забезпечити додаткове виділення в установленому порядку територій із земель запасу для заліснення. Після виходу Указу, він видався доволі позитивною ініціативою. Адже дійсно, частка лісів в Україні, як і їх якість – недостатня ні з огляду на біотичні показники, ні з огляду на ємність їхніх ресурсів.

Однією з підстав появи такого Указу є вимоги Кіотського протоколу щодо необхідної частки лісистості (7).
Але, при уважному дослідженні бачимо, що заданий Указом підхід є не фаховим і, прямо кажучи, є загрозливим для природи степового регіону (8). Вже зараз ми бачимо на практиці, що вибір ділянок для їх подальшого заліснення в багатьох регіонах здійснюється за критерієм найменшого спротиву, а не з огляду на фахову оцінку і навіть законодавчі обмеження.
Згідно із наказом Державного комітету лісового господарства від 29.12.08 №371 „Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України", що є прямою реалізацією Указу для кожної з областей визначений оптимальний показник лісистості (8). Виходить, що задача свідомо ставиться суто формальна – «якомога швидше знайти в області названу кількість земель для заліснення». Наші дослідження показують, що більшість областей реалізували цей «пошук» вже в перші 2 місці після затвердження «регіональних нормативів», тобто протягом зими 2009 р. Це легко побачити, звертаючись до текстів обласних ів реалізації Указу. Заявлені «науково обґрунтовані показники лісистості» не враховують навіть наявність придатних для лісорозведення земель. Із показників, затверджених Наказом, частка заліснених територій має зрости особливо для «степових» областей, де за нинішніх кліматичних умов у природному стані можливе існування лише байрачних лісів. Проте, вказівка виділяти під заліснення землі запасу, заявлена ще в Указі, дає зрозуміти формальність всього задуму. Здавалось би, природоохоронний Указ виявляється безвідповідальною «галочкою» для звітів про показники лісистості.

Розглянемо детально різні сторони цієї проблеми.



Біорізноманіття, екомережа, заповідна справа

Фізично, переважну більшість земель запасу у степовому та лісостеповому регіонах, складають балки, кургани, та схили вздовж річок та ставків, що являють собою фрагменти степових біотопів. Степовий регіон - найбільш розорана частина України і має дуже невелику частку територій, які зберігають залишки степових природних комплексів і є останніми місцями збереження генофонду всього степового біологічного різноманіття. Ця мізерна частка території України є останнім притулком для десятків видів рідкісних, ендемічних та реліктових видів тварин і рослин, які охороняються не тільки вітчизняним природоохоронним законодавством, але й міжнародним. Саме ці об’єкти повинні стати основою екологічної мережі регіону. Натомість в реалії вони стають полігоном для заліснення. Це, в свою чергу, призводить до прямого нищення всіх зникаючих степових видів, характерних для регіону. Це порушує вимоги Закону Україну (ЗУ) “Про Червону книгу України” (ст. 11). Багато видів охороняються також Конвенцію «Про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі» (Бернська конвенція), яка прямо забороняє нищення їхніх існування видів, включених до її Додатків (ст. 4) (8). Крім того, національний стандарт з лісової сертифікації передбачає зупинку робіт з лісорозведення та лісозаготівлі при виявлені на ділянці видів, що особливо охороняються національним чи міжнародним законодавством.

Що стосується Червоної книги України, то лише в складі степових ценозів зустрічаються 110 видів рослин (86 на континентальній частині та 35 в АР Крим (24 лише тут) та 91 вид тварин (51 на континентальній частині та 58 в АР Крим (40 лише тут), включених до ЧКУ. Із списків Бернської конвенції суто степовими є 17 видів рослин (2 лише в Криму) та 44 види тварин (8 – лише в Криму). Суто степовими є і 8 видів ссавців, що пропонуються до включення в Додатки Бернської конвенції. Майже всі ці види можуть існувати лише в степових ценозах. Так, наприклад, в Луганській обл., де заовані найбільші обсяги заліснення, зустрічається 42 «бернських» та 96 «червонокнижних» видів.
Важливо розуміти, що залісненню, як правило, передує розпашка ділянки. Саме це, а не будь-що інше, є найстрашнішим для степу. Більшість зникаючих видів степових рослин не переживають розпашки. Прикладом може слугувати комплекс степових балок біля сіл Тулинці та Македони на Київщині. Одна з них в минулому була розпахана і наразі не зберегла жодного занесеного до ЧКУ виду; інша ж ніколи не була розпаханою і попри щорічні випалювання є найбільшим осередком раритетної степової флори в області.

Відповідно до норм ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» та вимог ЗУ «Про Червону книгу України» (ст.4), наявність принаймні одного «червонокнижного» виду на ділянці достатня для оголошення її об’єктом природно-заповідного фонду (далі - ПЗФ). Аналогічно, основним, законодавчо врегульованим методом охорони зникаючих видів є заповідання територій, на яких вони зустрічаються.

На превеликий жаль, при передачі ділянок під заліснення розглядається лише придатність чи непридатність їх як сільськогосподарських орних земель, проте зовсім не розглядається аспект їх природної цінності та потреба збереження рідкісних видів. Такі відведення ділянок погоджуються у тому числі і територіальними органами Мінприроди України у областях. Проте, погодження відведення ділянок екомережі, місць виявлення зникаючих видів, які у відповідності до законодавства є перспективними для оголошення їх природно-заповідними об’єктами, є протиправною дією для територіального органу Мінприроди. Адже таке погодження грубо суперечить вимогам «Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів відведення земельних ділянок» (пп. 1.3, 1.6, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7, 2.8, 2.9, 2.10, 2.11, 2.12, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6, 5.2, Додаток 1), затвердженому Наказом Мінприроди України від 05.11.2004 N 434.

В процесі погодження відведення ділянок під створення нових лісових насаджень, на виконання ст.14 ЗУ «Про екологічну експертизу», повинна проводитись і державна екологічна експертиза, оскільки створення лісових насаджень там, де на даний момент лісу нема, є зміною ландшафту. При цьому, надання позитивних висновків Державної екологічної експертизи для вказаних випадків забороняється.



Аналогічним чином, ділянки можуть виявитись включеними до схем екологічної мережі, розробка яких в областях, як нам відомо, лише триває. Як повідомляє Мінприроди України, станом на 01.01.09 в Україні затверджено лише 2 регіональні схеми екологічної мережі (РСЕМ). Це РСЕМ м.Києва та Тернопільської області. Для всіх інших областей і для областей степового регіону зокрема, такі схеми знаходяться лише на стадії розробки. А для Запорізької та Херсонської областей лише розпочаті наукові дослідження щодо розробки таких схем. Це значить, що заліснення степових ділянок також виявляється незаконним по причині відсутності РСЕМ, адже саме у складі цієї схеми виділяються найцінніші природні території кожної з областей.
Особливу небезпеку викликає те, що доручення визначити землі, придатні для заліснення, дане саме місцевим державним адміністраціям. Вирішення питань відведення ділянок без проведення фахової оцінки їхньої природної цінності та наявності на них видів, що знаходяться під охороною не є достатнім і адекватним. Втім жодна обласна державна адміністрація не має власних фахівців з біорізноманіття. Немає їх і в територіальних органах Мінприроди України. Як нам відомо, після початку даної справи із створення нових лісових насаджень, по жодному факту відведення ділянок під заліснення у жодній з областей місцеві адміністрації не звертались за консультаціями до інститутів зоології та ботаніки НАН України і навіть до укладачів Червоної книги України. Крім того, в Україні ніколи не проводилась інвентаризація місць поширення зникаючих видів, у зв’язку із чим ніде неможливо уточнити, чи зустрічаються охоронювані види на кожній конкретній ділянці. Необхідно обстежувати кожну ділянку окремо. Але, як вже було сказано, ділянки були обрані протягом зими 2009 р. Тому, навіть якби фахівці були залучені до обстеження, то на жодній ділянці неможливо було б виявити жодного охоронюваного виду як тварин, так і рослин.
Не варто вже й говорити, що крім іншого, в Україні відсутній державний кадастр степів, існування якого є не менш виправданим¸ ніж існування державного лісового кадастру.
Варто згадати і те, що степи, фактично, є зникаючим типом ландшафту. Від цілинних степів лишилось не більш як 3%. Це сталось тому, що в минулому степ виявився одним з найбільш зручних ландшафтів для сільськогосподарського освоєння. Враховуючи масштаби його знищення, можна вважати, що степ – найбільш зникаючий ландшафт. Звертаючись до ратифікованої в Україні «Європейської ландшафтної конвенції», читаємо таке: «беручи до уваги, що ландшафт відіграє важливу суспільну роль у культурній, екологічній, природоохоронній та соціальній сферах (...) усвідомлюючи, що ландшафт сприяє формуванню місцевих культур і є основним компонентом європейської природної та культурної спадщини, який сприяє добробуту людей та консолідації європейської ідентичності; визначаючи, що ландшафт є важливою складовою якості життя людини всюди: в містах і сільській місцевості, у занедбаній місцевості та місцевості високої якості, в місцевості виняткової краси та в звичайній місцевості; бажаючи задовольнити прагнення громадськості насолоджуватися ландшафтами високої якості (...) сторони домовилися про таке:

Кожна Сторона зобов’язується:


(...) Стаття 5. (...) b) встановлювати та впроваджувати ландшафтну політику, спрямовану на охорону, регулювання і ування ландшафту шляхом прийняття конкретних заходів, викладених у статті 6 (...)
Стаття 6. (...)
C. Ідентифікація та оцінка
1. Кожна Сторона (…) зобов’язується: a) i) ідентифікувати свої власні ландшафти на всій її території; ii) аналізувати їхні характеристики та сили і тиски, що їх трансформують; iii) реєструвати зміни (...)».

Звертаючись до нашої ситуації із залісненням степів, чи можна вважати, що Україна дотримується вимог останньої ратифікованої конвенції природоохоронного спрямування? Не секрет і те, що конвенція підписана тією ж рукою, що і Указ про заліснення.

Що стосується заповідної справи, варто пригадати, що існує Указ Президента України від 23.05.2005 №838/2005 «Про заходи щодо дальшого розвитку заповідної справи в Україні», згідно з яким, розширення мережі ПЗФ є одним з найважливіших пріоритетів довгострокової державної політики. Розширення мережі ПЗФ є невідкладною і актуальною задачею, адже нинішні показники заповідності України (4,9 % від загальної площі країни) дуже віддалені від європейських показників (10-15 %). Розширення мережі природно-заповідних територій степового регіону України, де відсутні великі за площею природні масиви, можлива лише за рахунок залишків степових біотопів.

Враховуючи, що більшість природно-заповідних об’єктів України наразі не винесені в натуру, що значить відсутність правовстановлюючих документів, зокрема проектів організації територій, актів на землю, винесених в натуру меж територій та об’єктів ПЗФ, існує велика імовірність випадкового надання під заліснення їхніх територій, оскільки землі невинесених в натуру територій ПЗФ не включені до Державного земельного кадастру. Станом на 01.01.2008 р., межі територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення встановлені в натурі у середньому на 45% від їх загальної площі, а місцевого значення – лише на 28%. На необхідності прискорення винесення в натуру меж існуючих природно-заповідних територій наголошено ще у рішенні Комітету ВРУ з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи №14/2 «Про рекомендації комітетських слухань «Природно-заповдіний фонд України: стан та перспективи розвитку» від 21.05.2008 р. Проте досі ці роботи не виконані (значною мірою це пов’язано із фінансовою кризою та відсутністю даної статті у місцевих Програмах охорони навколишнього природного середовища). До чого може призвести така ситуація, ми розкажемо далі. Між іншим, заліснення існуючих степових об’єктів ПЗФ автоматично може тягти відповідальність відповідно зі ст.252 ККУ.

Таким чином, маємо конфлікт двох указів Президента України у галузі охорони навколишнього природного середовища. Йдеться про вкрай важливу проблему, дотичну до питань охорони навколишнього природного середовища та питань прийняття екологічно-шкідливих рішень, яким виявляється Указ Президента України 04.11.09 № 995/2008, оскільки в південних регіонах України заліснення проводиться виключно за рахунок нерозораних степових ділянок, які є єдиним резервом для розширення мережі природно-заповдіного фонду в цих регіонах. Відмітимо також, що Держкомлісгосп та його територіальні підрозділи вкрай неохоче, а в деяких випадках (наприклад у випадку НПП «Кібурнська коса» /робоча назва «Білобережжя Святослава»/), взагалі відмовляються погоджувати новостворювані заповідні об’єкти.

Охорона культурної та археологічної спадщини

Під заліснення степових ділянок, можуть також потрапити і різноманітні археологічні пам'ятки, такі як кургани, а також схили вздовж річок, які є потенційним місцем розміщення недосліджених та невиявлених до цього часу археологічних пам’яток (городища, стоянки, поселення, ґрунтові могильники тощо).

Разом з тим, згідно зі ст.6 ЗУ "Про охорону археологічної спадщини", "спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини несе відповідальність за схоронення і використання археологічних пам'яток і предметів на території України. До повноваження центрального виконавчого органу у сфері охорони культурної спадщини належить: (...) призупинення або заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що загрожує схоронності археологічних пам'яток; направлення подань щодо застосування санкцій за діяльність, яка загрожує схоронності археологічної спадщини, призупинення фінансової діяльності юридичних і фізичних осіб, які порушують законодавство про охорону археологічної спадщини". Також до повноважень таких органів, входить і надання погоджень на відведення/надання земельних ділянок, що здійснюється із зміною цільового призначення та може призвести до руйнування або пошкодження пам’яток.
Як нам відомо, відведення земельних ділянок під заліснення практично ніколи не погоджується з такими органами.

Деградація, призначення та охорона земель

Степові ділянки за цільовим призначенням, як правило, є пасовищами і сінокосами. Як правило, вони не є деградованими і чудово виконують свої функції. Ст. 37 ЗУ «Про охорону земель» забороняє розорювання сіножатей і пасовищ. Проте нерідко відбувається підміна понять і, з причини того, що на крутосхилах неможливе орне землеробство, ці пасовища «охрещують» деградованими агроугіддями.

В більшості випадків, створення нових лісових насаджень в степовій зоні виправдовують саме необхідністю боротьби з ерозією. Проте в обґрунтованості цього варто серйозно сумніватись. Очевидно, що найбільш активно від ерозії (як водної, так і вітрової) страждають деградовані виснажені орні землі та території, де землеробство ведеться з порушенням агропромислових технологій. Для відновлення деградованих сільськогосподарських земель ст. 171-172 ЗКУ передбачена процедура консервації деградованих земель. Відповідно до «Порядку консервації земель», що затверджений Наказом Держкомзему України № 175 від 17.10.2002 р. (п. 2), однією з форм консервації деградованих земель є їх заліснення. На жаль, по причині цього, заліснення балок згідно з Постановою КМУ №1147 від 17.09.1996 р. «Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів» (пп. 26, 29) може класифікуватись як природоохоронний захід, хоча така діяльність нерідко є вкрай шкідливою для природних комплексів.
Але ж степові схили і балки, як правило, не переживають жодної ерозії, бо ще кількадесят років тому в усіх них були проведені протиерозійні заходи (у формі створення захисних лісосмуг та обваловки), які відмінно працюють і дотепер.

Разом з тим, не таємниця, що південно-східній частині України наразі загрожує опустелювання, що тягне за собою деградацію значних площ сільськогосподарських угідь та втрату їх для економіки України. На превеликий жаль, причиною опустелювання є не лише зміна кліматичних умов, а і несвідома діяльність людини. Внаслідок неправильної агротехнічної практики на багатьох полях після збирання зернових хлібороби випалюють стерню. Спалювання стерні на полях нерідко стає причиною вигоряння прилеглих до агроугідь лісосмуг. Зникнення лісосмуг, які на даному етапі вже значною мірою втрачені, призводить до вітрової ерозії, вивітрювання, пилових буранів та опустелювання родючих земель. Більше того, починаючи з 2008 року в Україні з'явилась тенденція до самовільного спалювання лісосмуг. Люди свідомо підпалюють захисні лісосмуги, лісопосадки та навіть ділянки лісу, після чого пошкоджені вогнем насадження вирубують на дрова або продаж. На даному етапі таким чином знищено десятки тисяч кілометрів вітрозахисних лісосмуг. Зупинити опустелювання можна лише шляхом запровадження невідкладних заходів з відновлення мережі лісосмуг, що, на відміну від заліснення степів буде дійсно необхідним і екологічно-сприятливим заходом для Степового регіону.

Також Україна «багата» на велику кількість відпрацьованих кар’єрів. Чому б не рекультивувати їх? Жодне інше майбутнє для таких ділянок уявити важко. Є і інші придатні для заліснення території. Згідно з вимогами ВКУ, вздовж водних об’єктів існує прибережна захисна смуга (ПЗС), в межах якої суттєво обмежена господарська діяльність. Вона не потребує розробки проектів, або винесення в натуру. Вона просто існує в межах визначеної ВКУ відстані від берега. В багатьох місцях ПЗС розорана чи не до самого урізу води. Чому б лісівникам не рекультивувати всі незаконно розорані береги річок, озер і лиманів?

Дослідження аерокосмічних знімків Токмацького району (Запорізької обл.) показали, що переважна більшість штучно створених за останні десятиліття посадок на сьогодні частково або повністю деградувала. Зімкнутість крон на половині посадок не спостерігається, вони перетворились на рідколісся та остепнені луки, де досить інтенсивно відбувається процес відновлення справжнього степу. Причиною цього є пожежі, що часто трапляються у степовій зоні. Науково це називають «пірогенною сукцесією» - явищем, притаманним рослинним угрупованням, що зростають в умовах нестачі вологи. На відміну від степових угруповань, жодна лісосмуга чи лісопосадка не здатна так інтенсивно відтворювати себе після вогню. Завдяки пожежам багато монокультурних насаджень на степових схилах зникли у перші ж роки їх створення, що дало змогу степовій флорі частково відновитись. Після втрати лісового покриву, ділянки, на яких розташовувались насадження, завдяки грамотно проведеній у минулому протиерозійній кампанії (обвалуванню різних типів), не деградують і не страждають від ерозійних процесів досі. В той же час ділянки з інтенсивним змиванням гумусного шару перебувають, як правило, у сільськогосподарському використанні, і заходів з попередження їх ерозії не проводиться. На превеликий жаль, наші дослідження виявляють сучасні випадки розорювання степових схилів, що здійснюється з порушенням законодавства та ігноруючи колишні агромеліоративні заходи.

Відповідно до ст.2 ЗУ «Про охорону земель» об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України. Відповідно до ст.3 цього ж Закону основним принципом державної політики у сфері охорони земель є пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва.

Згідно зі ст.47 «з метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території. Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо».

Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.

Разом з тим, в багатьох степових балках півдня Киїіщини нами виявлені факти розорювання схилів під орне землеробство (околиці сіл Македони, Тулинці, Кошів, Бовкун, міст Тетіїв та Богуслав). В деяких випадках крутизна розораних схилів сягає 16 градусів! Багато де вже зараз добре помітно прогресуючи ерозійні процеси. Всі виявлені факти порушення законодавства про охорону земель оскаржені у прокуратурі.

Варто підмітити і те, що заліснення ується на землях, які найбільш легко отримати шляхом застосування адміністративного ресурсу – ті, які не мають активних користувачів. І якщо передача під створення лісових насаджень відпрацьованих кар’єрів не зашкодить нікому, то аналогічні дії із природними степовими ділянками (нині – землями запасу) призведуть до нищення унікальної природи залишків українського степу. Також ці дії будуть прямо порушувати українське і міжнародне законодавство. І, як наслідок, від них страждає не тільки імідж лісової галузі, а й міжнародний імідж України.

***
При цьому, ніхто чомусь не згадує, що заліснення є лише одним з механізмів консервації деградованих земель. Іншим таким механізмом, який передбачений законодавством, є залуження – відновлення напівприродної трав’янистої рослинності на деградованих площах. Саме залуження, як засіб укріплення схилів та еродуючих поверхонь дерниною, має бути пріоритетним для степового регіону. Лише в такий спосіб можна відновити втрачений гумус грунту (9). Залуження деградованих агроугідь стало б також кроком до оптимізації екомережі регіону. Не зважаючи на дуже збіднене біорізноманіття залужених ділянок, вони цілком можуть виконувати функції буферних зон та екокоридорів в складі екомережі. Втім, попри цю очевидну логіку, відсутній навіть державний орган, що займався б роботами із залуження. І наврядчи залуженням займатимуться підприємства лісової галузі.

Очевидно і те, що навряд чи хтось фінансуватиме залуження природних степових ділянок. Це ще один аргумент до розуміння, що заоване тотальне заліснення насправді має зовсім інші задачі, ніж ті, які декларуються.

Про недоцільність степового лісорозведення. Роздуми і деякі історичні відомості

І нарешті про неефективність лісорозведення на пісках, крейдяних відслоненнях і сухих степових схилах. Існує безліч прикладів того, наскільки неефективним є заліснення степових ділянок та пісків. До XV ст. до н.е. південь і схід України дійсно був зайнятий широколистяними лісами. Та тепер кліматичні умови зовсім інші і ця зона зайнята сухими степами. Деякі землі, виділені для створення лісових насаджень ще десятки років тому, досі не вдається засадити лісами через непридатні для цього кліматичні умови. Кошти на заліснення знову і знову марно виділяються щороку. В час економічної та фінансової кризи в Україні, така діяльність є неприпустимим та економічно необґрунтованим кроком.

Створені людськими зусиллями ліси в степовій зоні ефективно заміщуються трав’янистою рослинністю. В більшості випадків вони не здатні до самопідримання і полишені без уваги людини гинуть і змінюються степом (1). Причинами цьому є відсутність лісових порід, які б демонстрували ефективні показники лісорозведення в умовах посушливих степових схилів, гранітних та крейдяних відслонень та в умовах ругулярних степових пожеж. Багаторічна статистика лісових пожеж свідчить про те, що соснові молодняки, створені в степовій зоні, являють собою найбільш пожеженебезпечну категорію деревостанів в лісовому фонді України (2).

Тим не менш, саме степові області класично вважаються основним резервом збільшення лісистості України. З офіційної статистики – з 108,9 тис.га нових лісів, 68,5 тис га створені в степовій зоні. За даними Укрдержліспроекту, за період з 2002 по 2007 р. в областях степової зони вирублено 22731,4 га, списано 14077,6 га. Посаджено і заросло природним шляхом 36938,4 га. «Ефективність» лісорозведення таким чином, за 5 років сягла +127,4 га (1).

На недоцільності степового лісорозведення було наголошено ще на початку 20 ст. (у т.ч. Г.Висоцьким) (1908, 1916, 1948). Починаючи з 20-х років роботи із заліснення у степовій зоні переважно стали приуроченими до незручних земель (піски, яри), або до смуг вздовж річок (2).

Та й тепер заліснення законодавчо приурочене саме до деградованих земель. В разі об’єктивної необхідності, в складі генеральних ів адміністративних одиниць можуть виділятись деградовані землі сільськогосподарського призначення, що згідно із ст.171-172 ЗКУ підлягають консервації. Відповідно ж до Порядку консервації земель, що затверджений Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №175 від 17.10.2002 р. (п.2.), заліснення може бути засобом косервації деградованих земель (3). Надання не зайнятих лісом земельних ділянок для створення лісових насаджень за інших обставин може класифікуватись як нецільове використання земель сільськогосподарського призначення.

На початку 20 ст. лісові масиви, створені у відкритих степах Української РСР загалом налічували не більше 10 000 га. Корінне перетворення природи українського степу пов’язане виключно з радянським періодом історії. Відчутна частина лісів була знищена для військових потреб та потреб післявоєнного відновлення. У т.ч. до значного скорочення площі існуючих заплавних лісів степового регіону призвело сторення дніпровського каскаду водосховищ. Орієнтовно з 1956 р. по 1966 р. велись роботи по відновленню довоєнної лісистості регіону. Тепер же, в деяких областях рівень лісистості вдвічі перевищує довоєнні показники. І це при умовах, зазначених вище. Тобто показники ці досягнуті на територіях, непридатних для лісорозведення. Крім того, змінився і породний склад лісів: доля площ, зайнятих дубом зменшилась, в той час як сильно зросли площі зайняті сосною, акцією та іншими невластивими регіону культурами. 40% культур, створених у Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській і Запорізькій областях з 1956 по 1988 рік «пропало» в результаті усихання і пожеж вже в перші роки після створення. У цих областях кожен кубометр заготовленого лісу обходиться державі в 7-10 разів дорожче, ніж в областях Поліського регіону (2). Так, варто пригадати, як два роки тому відбувалась нерівна боротьба із вогнем на території лісів Херсонщини. В гасінні пожежі приймав особисту участь Президент України Віктор Ющенко, але навіть це не врятувало від загибелі 7 000 га лісу. Тоді для ДП “Цюрупинське лісомисливське господарство”відразу виділили бюджетні кошти на відновлення втрачених насаджень. Згарище засадили молодими соснами. І вже у цьому році разова пожежа знищили 80% від їх загальної площі. Матеріальний збиток становить 1,12 млн.грн.

Проте керівництво Держкомлісгоспу продовжує грати на ментальності людей: садити ліс це правильно, важливо і це – шляхетна праця. Ні в кого і думка не має виникнути про те, що саджати ліс – погано (9).



Про поняття оптимальної лісистості

Говорячи про те, що країні конче недостає лісів, лісівники нехтують інформацією про співвідношення території областей в принципі. Так, безпідставно порівнюючи лісистість, скажімо, Херсонщини із лісистістю інших областей, замовчується інформація про те, що ця область має найбільшу в країні ступінь розораності земель. В одному з листів, надісланому групою науковців до Президента України у липні 2009 р. прозвучала цікава ідея, згідно з якою для лісових областей варто рахувати відсоток лісистості, що характеризуватиме частку характерних для даного регіону природних ландшафтів, а для степових областей, відповідно – відсоток «степистості», оскільки характерним для цього регіону ландшафтом є саме степ (10). Проте, повернімось до суворої дійсності.

Зональні нормативи загальної оптимальної лісистості рівнинної частини України були розроблені Українським науково-дослідницьким інститутом лісового господарства і агромеліорації (УкрНДІЛГА) (18). Їх величини наводились станом на 2000 рік і передбачали збільшення лісистості з 1970 по 2000 р. на 3.9% шляхом заліснення 2185 тис.га земель (з них 48% у Степу). В подальшому УкрНДІЛГА, використовуючи наведені зональні нормативи, розроблено показники оптимальної лісистості як по адміністративних областях так і для України в цілому (19). Співвідношення запропонованих нормативів із наявними величинами по лісорослинних зонах свідчить про те, що для досягнення рівня оптимальної лісистості в Україні її слід збільшити на 3.4%. Основне збільшення лісистості необхідно провести в Криму (на 8.4%) і в Степу (4.1%) (11)

Якщо коротко, новітня історія даного питання була такою. Досягнути оптимальної лісистості нашої держави в УкрНДІЛГА увалося (14, 15) за рахунок збільшення у нашій країні площі захисних насаджень. Проте вагоме зменшення частки експлуатаційних лісів, з 50 до 7 - 8 %, явна, м’яко кажучи, бездумність, що була висловлена кілька десятків років тому. Саме її вже чергове покоління харківських науковців - “лісівників” з УкрНДІЛГА за “твердою” звичкою переписує із статті в статтю (16, 17).

Ці показники, поміщені у Додатку до Наказу №371, повністю дублюють вже опубліковані значно раніше для переважної більшості адміністративно-територіальних областей і вже один раз були затверджені “Председателем Гослесхоза СССР А.И.Зверевым, приказ № 183 от 17 сентября 1986 г.” і випущені за заказом Міністерства лісового господарства Української РСР у 1987 році у якості “Нормативно-справочных материалов для таксации лесов Украины и Молдавии” (13). Звідси висновок: лісівники - “науковці” бездумно повторюють помилки, зроблені їх попередниками ще 22 роки тому (12).

Окрім іншого, якщо у розрахунках 1987 р (13) показники оптимальної лісистості для Луганської (Ворошиловградської) області розподілялися між Ізюмсько-Старобельським (10 %) і Донбаським (22 %) лісогосподарськими округами Північностепової лісогосподарської області, то у Додатку до наказу № 371 зазначено середньоарифметичний показник по Луганській області – 16 %, що зовсім неприпустимо (12).


За часів існування України як самостійної держави питання збільшення лісистості набуло державного значення. Свідченням цьому є прийняття Закону «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки». Для збільшення площі національної екологічної мережі Програмою передбачено створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг, заліснення деградованих і забруднених земель на площі 1697.7 тис. га. Причому більшість робіт по створенню лісових насаджень знову таки передбачається провести у Степу (41% від усього об’єму). При успішності запрограмованих заходів лісистість України наблизиться до оптимуму (розрахованого УкрНДІЛГА), а вкриті лісом землі у степовій частині держави зростуть на 54% у порівнянні з 1996 роком (11).

Порівнюючи площі наявних рукотворних лісів з об’ємами лісорозведення у відповідності до Програми приходимо до висновку, що за 15 років передбачається посадити 93% від наявних в державному лісовому фонді України штучних насаджень. Так у Полтавській і Дніпропетровський областях площу наявних лісових культур буде потроєно. В цілому, більшість лісів передбачається створити у південному, найменш сприятливому для лісорозведення регіоні України, не дивлячись на проблему зниження стійкості ростучих лісів і загальновизнану тенденцію потепління клімату.

Узв’язку з цим, важливо оцінити сучасний стан робіт по лісовідновленню та лісорозведенню в різних регіонах України. Аналіз стану не зімкнутих лісових культур, створених підприємствами Держкомлісгоспу України за останні 10 років за даними безперервного лісовпорядкування свідчить про те, що доля не атестованих і загиблих лісових культур в Степу й Криму сягає 36 і 35% відповідно. Тобто більше третини культур у цих регіонах гине (11).

За 7 років (2002-2008 рр.) дії Програми “Ліси України” на 2002-2015 рр. створено 108,9 тис.га нових лісів, основна частина яких (63%) посаджена у Степовому регіоні. Згідно звітності Держкомлісгоспу, в 2008 році найбільших успіхів у лісорозведенні добилися в Херсонській області, де було створено 5413 га нових лісів (20% від площі лісорозведення в Україні). Та радіти успіху немає чого: в 2008 році всі лісокультурні роботи в Херсонській області проводились на вирубках горільників 2007 року і до лісорозведення не мають ніякого відношення; основна частина створених культур (95-96 %) загинула, а якість тих, котрі вижили, за діючими нормативами, - незадовільна.

Великою помилкою “спеціалістів” Держкомлісгоспу України є долучення до “нових” лісів 5,4 тис.га культур на зрубах горільників у Херсонській області, що бачили своїми очима як лісоводи практично з усіх куточків України, так і Президент. Отже, під серйозним сумнівом опинилася достовірність галузевої статистики з лісорозведення. Навіть без лісової освіти стає зрозуміло, що у результаті такого “лісорозведення” (авт., на зрубах, тобто в умовах, де раніше вже росли ліси) “нові” ліси не створюються і лісистість країни від цього зовсім не збільшується. До речі, в радянські часи за “приписки” наступала кримінальна відповідальність. Постійною боротьбою з даним видом економічних злочинів займався “ОБХСС”.

Статистика Держкомлісгоспу це підтверджує - із 108 911 га нових лісів, створених лісовими підприємствами галузі за 2002 – 2008 рр. дії Програми “Ліси України”, 68 498 га з*явились у степовій зоні. Безумовним “лідером” стала Луганська область (22925 га), далі, в порядку зменшення показників лісорозведення – Херсонська (8515 га), Одеська (7201 га), Миколаївська (6808 га), Кіровоградська (5666 га).



Порівняльні результати даних Дежкомлісгоспу України і Укрдержліспроекту свідчать про те, що основні розбіжності у розрахунках (54,7-81,3 %), виконаних Укрдержліспроектом і Держкомлісгоспом України також відмічено в областях степового регіону. За даними Укрдержліспроекту, за період з 2002 по 2007 рік в областях степової зони різними видами суцільних рубок (включаючи розрубку протипожежних розривів) вирубано 22731,4 га і списано 14077,6 га створених культур. Посаджено і природно заросло 36936,4 га. Тож, як вже говорилось вище - загальний баланс по регіону рівний + 127,4 га.
За даними Держкомлісгоспу України, за період аналізу, в степовому регіоні в лісах усіх користувачів створено 61760 га лісів (включаючи лісові смуги) і 4054, 6 га заросло природнім шляхом. В результаті створено 51460 га “нових” лісів. Явно, що статистика лісорозведення у степовому регіоні абсолютно не відповідає реальному становищу і помилка, пов’язана з занесенням в статистику 2008 року в якості “нових” лісів 5413 га культур, створених на місці суцільних санітарних рубок в Херсонській області і які вже загинули, - не випадкова. Неможливо, створивши усіма способами 65,8 тис.га лісів, одночасно заліснити 36.9 тис.га лісосік (+ списаних культур) і створити 51.5 тис. га нових лісів. Для отримання подібного результату, як мінімум, 22-23 тис. га не хватає. Орієнтовна вартість їх створення біля 100 млн. грн.
Таким чином, отримуємо, що реально в степовому регіоні створено не більше 28 тис. га нових лісів або це – виконаний обсяг робіт. Судячи зі статистики Держкомлісгоспу, більшість “нових лісів” створюється на землях лісових підприємств. Проте це не так. Значна частина земель, на яких створено “нові” ліси підприємствам не передана і лісовпорядниками не обстежена. Про поширеність даного явища свідчать величезні розбіжності в статистиці Держкомлісгоспу і Укрдержліспроекту по створенню лісових культур в областях степового регіону: 2006 рік: Держкомлісгосп – 12045 га, Укрдержліспроект – 6178 га; 2007 рік: Держкомлісгосп – 16264 га, Укрдержліспроект – 9006 га.
З листа № 03-638 від 24.03.2009 р. з Рахункової Палати України читаємо “Єдина достовірна інформація про фактичні площі лісів відсутня, що створює надзвичайно сприятливе середовище для маніпуляцій із землями лісового фонду, у тому числі і через прийняття суперечливих судових рішень”. Додатковим ризиком вкладання величезних додаткових державних коштів у виконання цього Наказу є те, що аудитом Рахункової палати України оприлюдненим 10.03.2009 р., встановлено, що «ведення державного лісового кадастру та обліку лісів не виконується» «економічний, екологічний та соціальний зміст Програми "Ліси України" втрачається». З листа № 03-638 від 24.03.2009 р. з Рахункової Палати України: “Нормативно-правове забезпечення діяльності галузі не врегульовує питання організації лісовпорядкування, економічного стимулювання впровадження заходів щодо розширеного відтворення лісів, складу документації з державного лісового кадастру і первинного обліку лісів…Зростання плоші лісів та збільшення лісистості не відбувається…За результатами аудиту було поінформовано Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України. Інформацію щодо відчуження земель лісового фонду з порушенням чинного законодавства, виявлених при перевірці державних підприємств Харківської області, направлено Генеральній прокуратурі України”.

З листа № 07-26/4409 від 26.06.2009 р. КРУ в Харківській області читаємо: “Співставлення даних органів Держкомзему з даними державного лісового кадастру та матеріалів лісовпорядкування виявлено розбіжності та в окремих випадках відсутність підтвердних документів щодо змін лісових площ. Тому, встановити в ході ревізій лісгоспів достовірні дані щодо балансу лісових земель, за наданими до ревізій документами, не видалось можливим”.

Теоретично можна щорічно висаджувати і списувати ліси на одній і тій же площі в Степу і в кінцевому результаті, виконати обсяги робіт, передбачені програмою “Ліси України”. Однак лісів при цьому в країні не збільшиться. Ясно, що значно ефективніше направити ресурси в Поліський регіон і Лісостеп, де є в наявності значні площі не використаних земель і буде отримано гарантований результат (12). М.Попков та ін. іронізують з цього приводу: “Як на війні: вистрелити – не значить ліквідувати ворога, так і в лісорозведенні – зорати землю, втикнути в неї сіянці і «освоїти» кошти – не значить створити ліс» (1).

***
Назвімо ще кілька раціональних аргументів на користь нашої позиції.

Степ і степова рослинність відіграє дуже вагому роль з точки зору захисту грунту і накопичення вологи. Від цілинного степу навіть сільське господарство має більше користі, ніж від лісової монокультури, які знижують в степах рівень грунтових вод. Особливо, якщо створюються великі лісові масиви, випаровування дерев дуже інтенсивно висушує грунт. Також ліс виснажує грунт. Гумус переходить в деревину і грунт збіднюється. Ліс згорає під час пожежі або вирубується в ході рубок і результатом лишається – «не лісу ні гумусу». Тобто лісову технологію не можна використовувати в степу для відновлення гумусу.

Повернімось і до першоджерела появи Указу – Кіотського протоколу. Країни – учасники Кіотського протоколу зобов’язуються зменшити викиди вуглекислого газу в атмосферу. Фактично, Україна намагається компенсувати ці викиди за рахунок лісів. Але ми говоримо про ліси не у лісовій зоні, а у степу. Ми саджаємо ліс, він «викачує» гумус і після цього згорає під час пожеж – і весь зв’язаний карбон вмить вивільняється у атмосферу. Тому стандартні «кіотські» технології в степовій зоні виглядають абсурдно. Багаторічні «плоди» консервації атмосферної вуглекислоти вмить викидаються у атмосферу при першій же пожежі.

Найкращим засобом консервації СО2 є акумуляція у вигляді гумусу – тобто за рахунок збільшення плодючості грунтів. При цьому важливо, що степова рослинність ефективно підтримує себе без допомоги людини. Та і степових пожеж гумус не боїться.
На превеликий жаль, всі ці очевидні і раціональні твердження зовсім не враховуються чинним законодавством України, в якому навіть відсутнє власне поняття «степ».

На сьогодні всі землі в Україні переважно розпайовані. Таким чином, лісистість можна збільшувати лише за рахунок земель запасу. Це, як правило, громадські пасовища, за рахунок яких неможна збільшувати лісистість. Наразі ми не маємо передбаченого законодавством механізму торгівлі землею. В мабутньому він може виникнути. Можливо держава отримає можливість викупати землі під лісорозведення, або зацікавить у цьому самих власників агроугідь. Але використовувати для таких потреб громадські пасовища неприпустимо.



Ситуація на місцях

Втім, процес запущений. Досліджуючи організації виконання Указу Президента №995/2008, затверджений 10.11.2008 р. в КМУ, детальне ування розміщення всіх запланованих Указом лісів мали виконати в тримісячний строк після затвердження у (4).


Для прикладу, в НЕЦУ проведено аналіз Розпорядження голови Кіровоградської обласної державної адміністрації №1051-р від 5.12.2008 р. «Про заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень в області» (далі – Розпорядження), та в межах фахових можливостей НЕЦУ надано йому правову оцінку. У Розпорядженні йдеться про створення лісових насаджень на території області, і значна їх частина ується на території трьох південних районів області - Компаніївському, Долинському та Новоукраїнському, де землі запасу представлені переважно степовими балками (8). На нашу думку, в тексті даного документу міститься низка моментів, що прийняті передчасно, без отримання документів, що мають їм передувати (у т.ч. дозвільна документація) та без належних правових підстав.
У тексті Розпорядження, головам Райдержадміністрацій області доручається «забезпечити в установленому порядку передачу державним лісогосподарським підприємствам деградованих, малопродуктивних, техногенно забруднених земель згідно з додатком 1; земель із земель запасу згідно з додатком 2…»
В свою чергу, в Додатку 1 містяться «Обсяги деградованих, малопродуктивних, техногенно забруднених земель, які підлягають передачі державним лісогосподарським підприємствам, з метою їх заліснення», в яких для всіх районів області подана статистика щодо наявності зазначених категорій земель загальною кількістю 6 853 га. У Додатку 2 до Розпорядження містяться «Обсяги земель із земель запасу, які необхідно передати у постійне користування лісогосподарським підприємствам для заліснення», в яких для всіх районів області подана статистика щодо наявності зазначених категорій земель загальною кількістю 11 266 га.

Згаданий у тексті Розпорядження «установлений порядок» (очевидно мається на увазі передбачена законодавством процедура надання земельних ділянок), включає низку моментів, дотримання яких при підготовці даного Розпорядження, є дуже сумнівним. Розпорядження, як було сказано вище, видане на виконання Указу Президента України від 4.11.2008 №995, тобто видане вже через місяць після появи Указу. За такий стислий відрізок часу, дуже складно провести роботи по визначенню переліку ділянок, що можуть бути передані під залісненя у всіх районах Кіровоградської області, по кожній з них провести процес погодження з відповідними службами (у т.ч. отримати висновки Державної екологічної експертизи), та за результатами проведеного погодження, скласти перелік ділянок, що отримали погодження. Не можливо було і пройти за такий короткий час процедуру вилучення земель для консервації, що передбачена «Порядком консервації земель».

Аналогічну ситуацію можна виявити досліджуючи й інші подібні Розпорядження, які регламентують виконання Указу в інших областях. Багато цінних природних ділянок заліснено вже цього року.

Так, в Луганській області для заліснення намічається виділити 100 600 га степових урочищ та крейдяних відслонень! З них майже всі заовані у Свердловському, Антрацитівському і Попаснянському районах області – найбагатших на степи. При цьому, в області заовано створення трохи більше 5 000 га нових природно-заповідних територій!

Також особливо резонансною стала справа щодо заліснення території степового заказника «Заплава річки Чингул» та інших цілинних степових ділянок у Токмацькому районі Запорізької області. Попри численні скарги природоохоронних НУО, три роки поспіль проводилась розпашка ділянок заказника і посадка на них лісових культур. Тепер відведення 1000 га земель Приморському лісовому господарству скасоване. На черзі – покарання порушників, що навіть без оформлення права користування земельними ділянками, з очевидним порушенням ст. 252 Кримінального Кодексу України, розорали унікальні місця зростання занесених до ЧКУ рослин. У телефонній розмові, керівництво підприємства погрожувало одному з авторів статті судом. Проте, як нам добре відомо, в перший рік після розорювання частини заказника, Токмацьке лісництво висадило на ній не ліс, а кавуни! У нашому розпорядженні є і фотографія вагончика «Державна лісова охорона», що охороняє посаджений баштан. Хоча посадка лісниками кавунів у заказнику і є безпрецедентним випадком, та вона добре ілюструє загальну атмосферу вседозволеності, що панує в лісовій галузі.
Але, як бачимо, такий гіркий досвід апсолютно не навчив ДП «Приморський лісгосп». Так, вже у 2009 році виявлені роботи по залісненню іншого степового заказника на Запоріжжі – «Балка Троїцька», що біля м.Мелітополя.

Разом з тим, відомо, що заліснення ується і на багатьох степових ділянках, що входять до складу НПП «Подільські Товтри» на Хмельниччині.

Спроби боротись із залісненням степів з боку представників науки відомі давно.

Звернімось наприклад до листа Відділення загальної біології Комісії АН УРСР по координації наукових досліджень у державних заповідниках УРСР Академії наук УРСР до керівництва природоохоронної та лісової галузей від.7.09.1990 р. (5) Цей цікавий нам документ стосується виявлених Комісією випадків заліснення заповідних і перспективних для заповідання ділянок на Миколаївщині. Так, в листі йдеться про розпашку восени 1989 р. цілинних схилів Тилігульського лиману (нині – РЛП), в околицях с.Ташино Березинського району, де здійснювалось проектування заказника загальнодержавного значення, а також про розпашку 8 га ковильників у Єланецькому заказнику в 1990 р.

Комісія називає дії «Миколаївлісу» неприпустимими, такими, що протирічать ряду законів СРСР і класифікуються як пряме знищення видів, занесених до Червоної книги СРСР та нищення місць їх мешкання.

Комісія закликає керівництво держави притягти до відповідальності винних у зазначених порушеннях та переглянути и створення лісонасаджень «Миколаївлісом» і вирішувати надалі питання відведення земель для таких потреб спільно з компетентними експертами.

Тепер, згадані в листі Комісії території вже заповідні, проте проблеми жодним чином не зникли. Так, у квітні 2009 р. «Миколаївліс» все ж розорав під заліснення унікальну степову територію, про яку йшлось у зверненні АН УРСР ще 19 років тому (6). Між іншим, дана територія зарезервована Указом Президента України N 1129/2008 від 1.12.2008 р. «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об'єктів» для включення у природний заповідник.

Цікавим виявився досвід короткотривалої і водночас повчальної перемоги відносно самого Наказу Держкомлісгоспу України №371. На певному етапі, активіст захисту степів А.Галкіна звернулась до Міністерства юстиції України з проханням провести перевірку законності Наказу Держкомлісгоспу України №371. виявилось, що Наказ навіть не зареєстрований в Мінюсті. У зв’язку із цим, Мінюст звернувся до Держкомлісгоспу з проханням скасувати незаконний Наказ. Проте така легка перемога швидко перетворилась лише на цінний досвід, оскільки практично відразу Держкомлісгосп подав Наказ на затвердження до Мінюсту і без перешкод узаконив його.

Приємно визнавати, що поряд з політикою керівництва Держкомлісгоспу України та керівництва підприємств лісової галузі, яку ми засуджуємо у своєму дослідженні, є багато фахівців-лісоводів, які підтримують наші ідеї і визнають, що ліс має бути лісом, а степ – степом. Хочеться висловити солідарність із цими людьми, професіоналами своєї галузі, адже наша критика дійсно не стосується лісівників як таких. І в першу чергу, хочеться подякувати адміністрації інтернет-сайту «Український лісовод», яка рішуче підтримала кампанію на захист степів.
В 2009 р. почала діяти громадська кампанія «Збережемо українські степи!», покликана зупинити заліснення степів а також ініціювати розширення мережі природно-заповідного фонду Степового регіону України. До Кампанії вже зараз приєднались громадські організації та науковці з різних регіонів України. Створений сайт Кампанії: www.pryroda.in.ua/step.

Крім боротьби із залісненням степів, в рамках кампанії «Збережемо українські степи!» здійснюється також робота по лобіюванню розширення мережі ПЗФ степового регіону. Так, в серпні 2009 р. Мінприроди України погодило клопотання учасників Кампанії щодо створення НПП «Муравський шлях» у Токмацькому р-ні Запорізької обл. (загальна площа – 23 000 га).


Серед інших перспективних НПП, які включають степові ділянки, ряд об*єктів передбачені указами Президента України від 27 серпня 2008 року № 774 «Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків» та від 1 грудня 2008 року № 1129 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об'єктів», це НПП «Тарханкутський», НПП «Белобережжя Святослава» (Кінбурнская коса), НПП «Козацкі степи», НПП «Приазовський», НПП «Тузловскі лимани», НПП «Олешківські пески», НПП «Джарилгацький», НПП «Караларский степ», НПП «Айя-Байдарський», НПП «Двурічанський», НПП «Слобожанський». Те ж стосується і розширення існуючого НПП «Гомільшанські ліси» та природного заповідника «Єланецький степ», що уються за рахунок степових ділянок.

Поки створений лише один степовий НПП. Це НПП «Бузький гард», що з*явився шляхом реорганізації регіонального ландшафтного парку «Гранітно-Степове Побужжя» на Миколаївщині (Указ Президента України №279/2009 від 30.04.09).

Також Указом Президента України № 611/2009 від 14.08.09 декларується необхідність інвентаризації військових полігонів і виявлення серед них таких, щ о заслуговують заповідання. Історичн аіронія розмістила ряд обширних військових полігонів на території степової зони. У зв’язку із цим, учасники Кампанії виступили з пропозицією надати природно-заповідний статус в першу чергу таким об’єктам: Болградський полігон, бл. 4 тис.га (Одеська обл.), Полігон «Дівички», бл. 6 тис.га (Київська область); Полігон в с. Велико-Половецьке (Київська обл.); Широколанський полігон, 28 тис. га (Миколаївська обл.), Києво-Олександрівский полігон, 7 тис. га (Миколаївська обл.), Раденский полігон 19,5 тис. га (Херсонська обл.), Васильківский полігон, 20 тис. га (Дніпропетровська оласть), Чаудинський масив, 13,2 тис. га (АР Крим). Крім того, пропонується надати національний статус існуючим регіональним ландшафтним паркам, створеним раніше на базі військових полігонів: «Караларський степ” (АР Крим) і «Тарутинський степ» (Одеська обл).

Висновки
В Україні немає концепції нового степового розведення, немає належної експертизи відведення ділянок, немає інформації про флору і фауну конкретних степових об’єктів. Заліснення ується лише для забезпечення формальної звітності, не говорячи вже про те, до яких негативних наслідків воно призведе у майбутньому. Науково обґрунтовані альтернативи степовому залісненню (зокрема залуження) ігноруються як лісовою галуззю, так і органами місцевого самоврядування. Вже зараз є випадки переслідування людей, що намагаються зупинити цей безглуздий процес.

На нашу думку, змальована проблема лежить виключно у правовому полі і тому вирішуватись має також - лише у правовому полі. Першими кроками до цього мають стати:


- внесення змін до Указу Президента України від 04.11.08 № 995/2008 в частині попередження заліснення степових територій, що знаходяться в природному стані;
- скасування наказу Держкомлісгоспу України наказом №371 від 29.12.2008 та припинення відведення ділянок під заліснення до завершення винесення в натуру всіх об’єктів ПЗФ Степового регіону України;
- створення Загальнодержавної програми «Степи України»;
- внесення змін до «Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів відведення земельних ділянок» в частині запровадження обов’язкового дослідження наявності степових природних комплексів і охоронюваних видів на ділянках, що розглядаються як перспективні для заліснення та унеможливлення погодження органами Мінприроди тих ділянок, що мають природну цінність;
- виключення пунктів 26, 29 з переліку природоохоронних заходів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 17.09.1996 р. «Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів»;
- Перепрофілювати заліснення степової зони на заліснення на півночі і заході та відновлення мережі вітрозахисних лісосмуг на півдні.

За надання безцінних даних і раціональних ідей, використаних при підготовці статті, висловлюємо подяку М.Попкову, В.Головашкіну, О.Деркачу, С.Івку і іншим борцям за збереження українського степу.

Література:
1. Попков М., Кожушко Е., Савущик Н. Лесоразведение в Украине: факты и иллюзии (неизданное). (www.lesovod.org.ua)
2. Попков М., Полякова Л., Радченко О. Степное лесовыращивание в Украине: история, проблемы, перспективы (неизданное). 1995. (www.lesovod.org.ua).
3. Методичні рекомендації щодо механізму виведення з господарського обігу земель, що підлягають консервації. Держкомзем України, ДП «Головний науково-досліний та проектний інститут землеустрою». Київ: «Урожай», - 2005. – 78 с.
4. План організації виконання Указу Президента №995/2008 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень, затверджений 10.11.2008 р. Першим Віце-прем’єр-міністром О.Турчиновим.
5. Лист Відділення загальної біології Комісії АН УРСР по координації наукових досліджень у державних заповідниках УРСР Академії наук УРСР №110/145-20 від.7.09.1990 р. «Про неприпустимість розорювання залишків цілинних степів з метою їх заліснення у Миколаївській області».
6. А. Серый. Николаевский лесхоз распахал под лес уникальную степь, зарезервированную Президентом под расширение заповедника. Миколаївська обласна інтернет-газета, 2009.05.15.
7. Смелянський И. Киотский процесс угрожает степям России // Степной бюллетень, №26 (весна 2009).
8. Василюк А.. Богомаз М. Сохранить или облесить? // Степной бюллетень, №26 (весна 2009).
9. А. Серый. Олег Деркач: «Нужно принципиально пересмотреть практику степного лесоразведения». Миколаївська обласна інтернет-газета, 2009.06.10.
10. Лист до Президента України науковців М.М. Перегрима, І.І. Мойсієнка, В.П. Коломійчука та І. В. Загороднюка.
11. До проблеми оптимізації лісистості в Україні./ Савущик М.П.,
Попков М. Ю. http://www.lesovod.org.ua/node/611
12. Лист до Президента України екс-співробітника Укр НДІЛГА Головашкіна В.А. від 22.07.09 р.
13. Нормативно-справочные материалы для таксации лесов Украины и Молдавии. - К., “Урожай”, 1987, cтр. 77 -79.
14. Медведев Л.А. Региональные особенности развития лесного хозяйства в Украинской ССР. Сб. “Лесоводство и агролесомелиорация”, вып. 63, К., “Урожай”, 1982, с.7-10.
15. Медведев Л.А., Лебедев В.Е. К вопросу о лесистости Украинской ССР. Сб. “Лесоводство и агролесомелиорация”, вып. 70, К., “Урожай”, 1985, с.3-6.
16. Патлай І.М., Медведев Л.О., Ткач В.П. Шляхи збільшення лісистості та розширення лісосировинного потенціалу України. Зб. “Лісівництво і агролісомеліорація”, вип. 92, К., “Урожай”, 1996, с. 3-8.
17. Ткач В.П., Гладун Г.Б., Ткач Л.И. Роль лісових насаджень у стійкому функціонуванні аграрних ландшафтів. Зб. “Науковий вісник Національного аграрного університету”, № 25, К., 2000.
18. Бяллович Ю.П. Нормативы оптимальной лесистости равнинной части УССР// Лесоводство и агролесомелиорация. – К.:Урожай, 1972. – Вып. 28. – С.54 – 65.
19. Пастернак П.С., Молотков П.И., Патлай И.Н. и др. Справочник лесовода. – К.:Урожай, 1990. – 290 с.

Автор: Василюк О.В., Калюжна М.


Источник: Степи Украины, 10.03.10.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   114


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка