1. Нелегальна деревина



Сторінка46/114
Дата конвертації08.03.2016
Розмір8.43 Mb.
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   114

4. 8. І СТЕП І ЛІС


28/10/2010 - 483 перегл.




У черговому номері газети “Природа і суспільство” надруковано підборку статей зі степового лісорозведення. З люб'язного дозволу головного редактора газети, - Валентини Максименко розміщуємо ці статті на нашому сайті.



У Північній півкулі існує природно-кліматична зональність. У напрямі з Півночі на Південь виділяють такі зони: полярна, тундра, лісотундра і лісова (зона тайги), лісостеп та степ.
Із доісторичних часів степи України були безлісними і це безлісся випливало з самої природи цієї зони. Проте балки, байраки, крутосхили і заплави річок були вкриті лісами. До активного втручання людини в природу степів лісистість дев’яти степових областей становила 20,6 %. Про це свідчать численні історичні, картографічні та інші матеріали, описи мандрівників, а також праці видатних учених минулого академіка Д. І. Яворницького, В. В. Докучаєва, А. О. Скальковського, Г. М. Висоцького та інших. На жаль, наші предки знищили майже всі ці ліси. Паралельно з їх знищенням, особливо в XIX ст., відбувалося суцільне розорювання цілинних степів і в багатьох районах навіть крутосхилів. Тепер у степовій зоні залишилося кілька цілинних ділянок, оголошених заповідниками (Хомутовський степ і Асканія Нова). Очевидно, маючи на увазі саме ці ділянки, О. Василюк стверджує, що на сьогодні залишилося степів лише 1 % від площі України.
Унаслідок знищення лісів, розорювання крутосхилів і надмірного випасу худоби ерозія зруйнувала верхній родючий шарґунту. Наслідки такого господарювання наприкінці XIX ст. яскраво описали видатний російський учений В. В. Докучаєв у книжці «Наші степи колись і тепер» і видатний український агроном О. О. Ізмаїльський в книжці «Як висох наш степ».
В. В. Докучаєв розробив геніальний план боротьби з посухами, пиловими бурями та водною ерозією. Чільне місце у цьому відводилося створенню полезахисних лісових смуг, закріпленню і залісненню ярів та сипучих пісків, а також залісненню крутосхилів, пошкоджених водною ерозією. Бажано, щоб кожен член Національного екологічного центру прочитав вищезгадані книжки та інші праці В. В. Докучаєва.
Починаючи з першої половини XIX ст. ентузіасти лісорозведення в степах І. І. Корніс, В. Є. Графф, В. П. Скаржинський та інші любителі природи почали створювати захисні лісонасадження, зокрема полезахисні лісові смуги і засіювати крутосхили. Громадськість високо оцінила роботи з захисного лісорозведення. Царський уряд у 1899 році в складі Лісового департаменту створив піщано-яружну організацію, яка займалася закріпленням і залісненням пагорбів, а також еродованих крутосхилів.
В. В. Докучаєв обстежив чорноземи України і встановив, що на початку XX ст. в них було 7–9 % гумусу, а тепер залишилося 1,5–4,2 %.
Майже 50 % ріллі пошкоджується тепер водною та вітровою ерозією. Річний приріст еродованих земель за даними Академії аграрних наук становить 80–90 тис. га. Ерозією щорічно виноситься 500 млн т родючого ґрунту. Україна буквально втрачає землю під ногами, а нація, яка допускає такі явища, не має майбутнього. На кожному гектарі ріллі, пошкодженому ерозією, землероби щорічно недобирають 10 ц зернових. Людина може бути здоровою лише тоді, коли в їжі, яку вона споживає є 61 вид мікроелементів, 16 вітамінів і 12 амінокислот. У сільськогосподарській продукції, яку збирають на еродованих землях, вищезгаданого комплексу, вітамінів і амінокислот майже немає.
За останні 80–90 років Україні саме через знесення ґрунту з крутосхилів і утворення ярів зникли з лиця землі понад 20 тис. малих річок.
Русла решти річок майже повністю занесені мулом, а вода в них непридатна не лише для побутових, а й промислових потреб.
В Україні часто спостерігаються сильні посухи, які завдають сільському господарству колосальної шкоди.
Для оздоровлення довкілля необхідно на кожній водозбірній площі запровадити комплекс організаційних господарських, агротехнічних та лісомеліоративних заходів. Усе це дасть можливість перетворити поверхневий стік води у підґрунтовий і припинити ерозію.
Для боротьби із посухами і суховіями, водою і вітровою ерозією вкрай необхідно створити повну мережу полезахисних і прибережних лісосмуг, заліснити пошкоджені ерозією схили. Рівнинних степів лісівники не заліснюють. Якщо схили балок не пошкоджує водна ерозія, і там ростуть червонокнижні рослини, звичайно, заліснювати їх недоцільно. Балки і крутосхили вздовж річок, як правило, це не степові біотопи і не являються останньою корінною природою степової зони, як стверджує О. Василюк. Балки і крутосхили не були і не можуть бути степами. Завдання лісівників у степовій зоні повернути ліси на ті землі, на яких вони росли колись.
Для створення повноцінних лісонасаджень украй потрібно забезпечити лісівників спеціальною технікою і під час обробітку ґрунту під лісокультури запровадити комплекс вологонакопичувальних заходів, а також посилити пропаганду значення захисних лісонасаджень. Екологи, і зокрема, Олексій Василюк, мають крайню необхідність заліснення еродованих крутосхилів і невгідь, створення повної мережі захисних лісонасаджень.

Павло ВАКУЛЮК,


професор, заслужений лісівник України



Ні степу, ні лісу!..

Останні 5 тис. років 40 % території України займає Степова зона, яка охоплює Південну, Східну та частину Центральної України. Проте за останні 150-200 років південь України став найбільш розораною частиною Європи. В деяких адміністративних районах частка рілля сягає 85-95%. Водночас, на сході країни розміщені найбільші гірничо-видобувні та промислові комплекси. Тому степів насправді на сьогодні залишилося лише близько 1% від площі України. Можна сміливо стверджувати, що Степ в Україні посідає перше місце серед зникаючих ландшафтів.


На степових ділянках в південному, центральному та східному регіонах України, а також на Кримському півострові живе низка ендемічних, реліктових та зникаючих видів флори і фауни. Будучи приуроченими до специфічних умов конкретного степового біотопу, ці види не можуть існувати в жодних інших. Частина таких видів перебуває наразі під охороною Червоної книги України (ЧКУ) та ряду міжнародних конвенцій в галузі охорони біорізноманіття. З видових нарисів самої ЧКУ стає зрозуміло, що причиною зменшення численності більшості охоронюваних степових видів є зникнення типових середовищ їхнього існування. Споміж усього, найбільш небезпечним назване розорювання та заліснення цілинних ділянок і степових схилів.
Наявність незначної частки територій, зайнятих степами неминуче тягне за собою їхню деградацію, зменшення площі та остаточне зникнення. Додатковим негативним фактором є їхня неймовірна фрагментованість. Так, наприклад, степові біотопи Луганської області фрагментовані на майже 2 тис. окремих ділянок. Варто сказати, що Луганщина є регіоном найбільш зайнятим степами. Щодо інших областей, то, наприклад, на Київщині степи поділені майже на 600 фрагментів. Фрагментованість таких біотопів і незначна площа кожного стає причиною неминучого вторгнення адвентивних видів, що спричиняє руйнування корінних рослинних угруповань та фауністичних комплексів.
Таким чином, збереження зникаючих степових видів можливе лише за умови повного збереження всіх існуючих степових біотопів та створення навколо них відновлених (буферних) ділянок. Першим етапом має бути залуження та переведення орних угідь у пасовища. Згодом на цих територіях стане можливим рекультивація та відновлення природних ценопопуляцій зникаючих видів.
Залежними від збереження степових біотопів є 159 видів тварин із 543 включених до Червоної книги України (29%). Із них 54 включено до ЧКУ в 2009 році (наказ Мінприроди N 313 від 17.06.2009). У розрізі охоронних категорій, перелік яких також оновлено в новому виданні ЧКУ, маємо такий розподіл степових видів тварин: зникаючі 33; вразливі – 46; рідкісні – 67; неоцінені – 7; недостатньо відомі – 5; зниклі в природі – 1. Нагадаємо, що в ІІ виданні ЧКУ (1994 р.) містились 91 степовий вид із загальної кількості 382 (24%), тобто, навіть із урахування виключення деяких видів, можна констатувати, що ЧКУ збільшує частку степових видів.
Також до Червоної книги включено 276 степових видів рослин із 826 (33,4%) включених до списків ЧКУ; 87 із них включено до ЧКУ в 2009 році (наказ Мінприроди від 17.06.2009 N 312). Серед степових раритетів зазначено: зникаючих – 53; вразливих – 99; рідкісних – 55; неоцінених – 42; недостатньо відомих – 22; зниклих у природі – 4. Нагадаємо, що в ІІ виданні ЧКУ (1994 р.) містились 189 степовий вид із загальної кількості 541 (34,9%), тобто частка степових видів залишилася приблизно такою самою.
Проте, нині над степом нависла загроза його повного знищення. Ця тривожна ситуація склалась у зв’язку з ініційованим Президентом України збільшенням частки лісистості України. Відповідно до п. 2. Указу Президента України від 04.11.09 № 995/2008 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень», органам місцевого самоврядування доручається визначити деградовані, малопродуктивні та техногенно забруднені землі, які доцільно заліснити, а також забезпечити додаткове виділення в установленому порядку земель із земель запасу для заліснення.
Згідно з наказом Державного комітету лісового господарства від 29.12.08 № 371 «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України», що є прямою реакцією на зазначений Указ Президента, для кожної з областей визначено оптимальний показник лісистості. З показників, затверджених цим наказом, особливо частка заліснених територій має зрости для степових областей. Загалом, має бути заліснено до 4% степової зони та до 8% Кримського півострова! А тепер, якщо згадати, що степу залишилось приблизно 1% (без кримської зони), то за рахунок чого збираються набрати зазначених 4%.
Значну частину земель запасу степового регіону, які планують заліснити, становлять балки та схили вздовж річок, що являють собою фрагменти степових біотопів. Саме ці об’єкти є останньою корінною природою степовї зони і повинні стати мережею перспективних природно-заповідних об’єктів та основою екомережі регіону. Натомість саме ці території стають полігоном для заліснення, що є прямим знищенням багатьох зникаючих степових видів тварин і рослин та сприяє остаточному знищенню степів на території України. Це прямо порушує вимоги Закону України «Про Червону книгу України» та Бернської конвенції. Зокрема, Конвенція забороняє знищення місць існування видів, включених у неї. На превеликий жаль, при передачі ділянок під заліснення розглядається лише придатність чи непридатність їх як сільськогосподарських земель, і не розглядається з точки зору їхньої природної цінності та потреб збереження рідкісних видів. Ніхто не звертається до фахівців зоологів та ботаніків, аби з’ясувати, чи є на кожній конкретній ділянці охоронювані види. Всі ділянки, що були виділені під заліснення у 2009 році, виділялись протягом січня та лютого. В цей час визначити наявність зникаючих видів неможливо. Таким чином, позитивний природоохоронний Указ Президента Держкомлісгосп України перетворив на масштабне нищення корінної природи дев’яти областей України.
Так, у Луганській області до заліснення намічається до 100 тис. га степових територій! Багато цінних природних ділянок заліснено вже цього року. Особливо резонансною стала справа щодо заліснення території найбагатшого на раритетну фауну і флору степового заказника Запорізької області «Заплава річки Чингул». Навіть після того, як ДП «Приморське лісове господарство» примусили припинити роботи, лісники заліснили ділянки в сусідньому заказнику «Троїцька балка» у Мелітопольському районі. Тепер громадськість добивається притягнення керівництва лісгоспу до відповідальності відповідно до ст.252 Кримінального Кодексу України. Від незаконного заліснення у 2009 році Україна втратила також унікальну територію, зарезервовану Указом Президента України під розширення природного заповідника «Єланецький степ» на Миколаївщині.
Проте найбільш нахабним прецедент заліснення степу стався у новостворенному відділені Луганського природного заповідника «Трьохізбенський степ». У листі директора Луганського природного заповідника Т.В. Сови до Національного екологічного центру України повідомляється, що відділення заповідника «Трьохізбенський степ» у Новоайдарському районі може вже найближчим часом втратити природну цінність. Науковці та громадські організації виступили з гострою критикою такого безпрецедентного порушення природоохоронного законодавства. З метою протидії свавіллю, створено громадянська кампанія «Збережемо українські степи!». До неї приєднались десятки громадських організацій, науковців та громадян з усієї України. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України підтримало ініціативу учасників Кампанії щодо неприпустимості заліснення степових середовищ існування. Проте, на жаль, дієвого впливу на керівництво лісової галузі України це не справило. Міністр охорони навколишнього природного середовища Г.Філіпчук видав принципові доручення, згідно з якими територіальним органам Мінприроди забороняється погоджувати відведення степових ділянок під заліснення. Однак це не зупинило заліснення степу.
Керівництво Держкомлісгоспу України ставиться до позиції природоохоронної громадськості зневажливо. В радіоефірах та пресі лунають оптимістичні заклики щодо доцільності заліснення степу. Все нові й нові сотні гектарів степових ділянок (зокрема невивчених науковцями) передаються підприємствам лісової галузі під лісорозведення. Водночас, заліснення практично не планується на закинутих полях, меліорованих болотах та заплавах суто лісового Поліського регіону. Не планується заліснення і на деградованій ріллі, де починається ерозія ґрунтів. Не планують заліснювати також терикони та відвали гірничої промисловості, яких лише на Донеччині налічується понад 23 тис. га. Називаючи заплановані ліси «екологічними» та «протиерозійними», Держкомлісгосп України збирається заліснювати цінні природні ділянки у балках, знищуючи їхні природні скарби. При тому варто зазначити, що ерозія відбувається не в балках, а на ріллі, спотвореній надінтенсивним сільським господарством.
Очевидним є факт, що за нинішніх кліматичних умов створення штучних лісових насаджень у степовій зоні України майже неможливе. Новостворені ліси в регіоні на 80% згорають від степових пожеж вже в перші 2 роки або просто всихають в умовах нестачі вологи та засоленості ґрунту. Лише цього року в лісах Луганської області сталося понад 120 пожеж! Створені в степу лісонасадження потрібно саджати наново щороку. Громадські організації переконані, що саме для цього і заплановане примарне степове заліснення. Проте відновити втрачене степове біорізноманіття, навіть якщо припинити повторні заліснення, вже буде неможливо. Таким чином, створення нових лісових насаджень у степу призведе до утворення зовсім іншого ландшафту – пустелі, в якій не можна буде відновити ні степу, ні лісу.
16.09.2009 Кабінет Мінстрів України затвердив нову державну програму «Ліси України на 2010–2015 рр.», згідно з якою, за наступні 6 років в Україні має бути висаджено 430 тис. га нових лісів.
Не знайшовши підтримки в жодному державному органі, окрім Мінприроди України, учасники Кампанії «Збережемо українські степи!» звернулись до Секретаріату Бернської конвенції з проханням винести Україні попередження та на міжнародному рівні зупинити заліснення українських степів. На даному етапі скарга прийнята Секретаріатом конвенції.
Окрім боротьби з непродуманим залісненням, учасники Кампанії розпочали власними силами інвентаризацію степів в Україні та створення степових об’єктів природно-заповідного фонду. Так, незабаром планується створення першого в Україні суто степового національного природного парку «Муравський шлях» (Запорізька обл.).
Більше про кампанію «Збережемо українські степи!» можна дізнатись на інтернет-сайті www.pryroda.inua/step .

Олексій ВАСИЛЮК, Національний екологічний центр України


 



Коментар до статті Олексія Василюка «Ні степу, ні лісу!...»
Підтримуючи гостроактуальні пропозиції щодо термінового заповідання цілинних степових земель і, понад це – достатньо ефективно працюючи в цьому напрямку в мережі регіональних ландшафтних парків, які є складовою природно-заповідного фонду (ПЗФ) Донеччини, ми вважаємо обов’язковим першочергово наголосити, що насправді зазначені угіддя степовим лісівникам не потрібні, а поточне лісорозведення здійснюється фактично повністю на площах меліоративного фонду. Фактаж, необхідний для тверджень щодо «масштабного нищення корінної природи», відсутній, якщо навіть прийняти до уваги наведений в статті абсолютно некоректний порівняльний аналіз відсотків наявності степових земель та їх «освоювання». Для посилення аргументації автор оперує цифрами, що стосуються різних визначень терміна «степ», змішуючи і не розрізняючи природні зони, ценози, біотопи, типи рослинності. До речі, не маючи об’єктивної інформації, до моменту її отримання недоречно користуватися, як достовірним, показником залишковості степів в 1 %. Усупереч твердженням автора, площа природної складової дещо більша. Науковці Донецького ботанічного саду та фахівці-земельники оцінюють обсяги цілинних степів в області на рівні 5 – 6 %. Усі вони, безумовно, в короткі терміни повинні бути проінвентаризовані, обліковані, описані й оцінені щодо стану (рівня трансформації), природно-історичної цінності тощо. На цій основі переважна частина степових ділянок має бути заповідана, а інша – зарезервована як перспективна до заповідання. Саме така позиція лісівників, які не тільки не зацікавлені в освоєнні вищевказаних земель, а й вважають, що настав час виправляти парадоксальний дисбаланс, за якого чинна система ПЗФ у степових областях побудована на лісовій складовій (інколи на 75 %), і згодом категорично відмовитись від цієї хибної практики.
Реалії та завдання лісівників у сьогоднішньому зруйнованому степу дещо інші і набагато складніші, ніж уявляє автор. Лісокультурний фонд (дані для Донеччини за останні три роки) на 95 % становлять еродовані землі з незначним відсотком пасовищ, які отримано лише тому, що вони вже непридатні для аграрного користування. Ступінь еродованості вражаючий – сильний і середній (відповідно 65 та 27 %). При цьому степову природу зруйновано давно, трансформовано глибоко і не лісівниками, яким протягом останніх півтора століття доводиться її відновлювати і стабілізувати. Для прикладу, на Донеччині в період масового лісовинищення в байрачному степу було зрубано понад 200 тис. га природних лісів, навіть проведені пізніше масштабні лісокультурні роботи на площі понад 150 тис.га і дотепер не змогли компенсувати втрати лісового покриву. Повністю було дерегульовано гідрологічний баланс території, який був визначений природою й еволюцією біоти. Вирубування лісів (а останні доходили до азовського узбережжя) в долинах степових річок та прилягаючих до них яружно-балкових систем закономірно призвело до втрати самих річок і зневоднення величезних площ степу, а в результаті контролю над ерозійними процесами. «Ремонт» природи здійснюється засобами лісорозведення, хоча на досягнення показників оптимальної лісистості, навіть у середній перспективі, розраховувати поки що нереально. Проте нині більш-менш прийнятний рівень екологічної безпеки, особливо таких регіонів, як Донбас, забезпечується саме лісами. Останніх не вистачає для створення придатних для життя умов у старопромислових постіндустріальних і постаграрних регіонах для зниження техногенного навантаження і детоксикації середовища, для здійснення «вуглецевої» місії, для попередження кінцевої втрати степових чорноземів тощо, тому зупиняти лісорозведення не можна. Отож екологам радикальної орієнтації варто радити глибше пізнавати природу степу, його ґенезу, первісний вигляд, склад і оптимально визначену природою організацію. Тоді, вірогідно неочікувано для авторів подібних публікацій, з’ясується, що базисом корінних ландшафтів степу був, є і буде ліс. Наостанок зазначимо, що на досліджуваних нами територіях ПЗФ нині активно протікають і наочно проявляються природні процеси взаємозбалансування деревно-чагарникових і цілинних трав’янистих формацій, які врешті-решт неминучо завершаться утворенням усталеного балансу угідь сучасного степу. В кожній складовій останнього гарантовано отримують право на життя рідкісні і цінні види аборигенної степової та лісової флори.

Директор державного підприємства «Маріупольська


лісова науково-дослідна станція» , к.с.-г.н., ст.н.с. В.О.Бородавка
 

Автор:
Источник:


1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   114


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка