1. Нелегальна деревина



Сторінка47/114
Дата конвертації08.03.2016
Розмір8.43 Mb.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   114

4. 9. Лебедина пісня українського степу


21/05/2010 - 576 перегл.




Український степ у жалюгідному стані (жалюгідніший стан лише Аральського моря, якого, по суті, вже нема). Однак він ще живий. Хоч є загроза, що лісівники, підбадьорені відомим Указом Президента, можуть поставити хрест на існуванні унікальної екосистеми.



А в чому цінність?

ВИ МАЄТЕ знати, що степ як природна зона становить 40% площі України. Та, на превеликий жаль, до початку нашого століття дожив лише 1% її величі колишніх часів. Це надзвичайно мало для нормального функціонування степової екосистеми. Варто також сказати, що степ – це притулок для більшості видів, занесених до Червоної книги України (276 видів рослин і 156 – тварин). Крім того, степові біотопи є місцем проживання тварин і зростання рослин, які ніде більше не можуть існувати (ендеміків). Це, мабуть, дивно звучить для сучасних українців, які звикли сприймати степові ландшафти як землю, що її треба розорати під помідори.

Ще з початку ХХ століття вчені попереджали, що подальше знищення залишків степу призведе до повної деградації рослинного комплексу і ґрунтів. А зараз Південь, Центр та Схід України поступово перетворюються на суцільний полігон для заселення і поширення небезпечних для здоров’я чужорідних бур’янів. Водночас втрата степових ландшафтів призводить до опустелення особливо посушливих регіонів нашої країни, дедалі частіших пилових бур та суховіїв.

Науковці неодноразово зазначали, що степові біотопи набагато важче відновити, ніж лісові. Однак, не дивлячись на те, що саме степ подарував нам чорноземи, у Земельному кодексі він навіть не визнається як окрема категорія земель. Максимум, на що заслужила територія, де формувалася українська нація, – це на визначення «неугіддя». Звичайно, бо все інше вже розорали.



Чорний бік білого сонця

2008 РОКУ вийшов Указ Президента України від 04.11.09 №995/2008 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень». На його виконання вийшов наказ Державного комітету лісового господарства №371 «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України». Людині, не знайомій з лісівничою наукою, цей наказ може здатися суто технічним документом. Зізнаюся, і я так вважала, коли вперше прочитала цей юридичний витвір.

Моє невігластво тривало доти, доки одного дня мені до рук не потрапила стаття Михайла Юрійовича Попкова зі співавторами, яка називалася (мовою оригіналу) «Лесоразведение в Украине: факты и иллюзии». У ній автори популярно, але з науковою точністю роз’яснюють, що означають оті цифри у наказі лісівників. Виявляється, оптимальна лісистість – це кількість лісу, яка за ідеальних умов має зростати на окремо взятій території. Відповідно, усі лісівники прагнуть забезпечити цю лісистість у регіоні шляхом лісорозведення. Однак цей показник вираховується ними за абсолютно незрозумілою системою. Наприклад, оптимальна лісистість 16% для суто степової Луганської області збігається з такою ж для лісостепової Черкаської. Скоріш за все, довідником в обрахунках оптимальної лісистості була стеля.

За словами Валерія Анатолійовича Головашкіна, лісівника, який у 1987–2008 роках працював в Українському науково-дослідному інституті лісового господарства, усі показники оптимальної лісистості не переглядалися з 1987 року. До того ж ці розрахунки робили примітивними з позицій сучасної лісівничої науки методами. Й надалі українські лісівники узаконюють старі помилки, не аналізуючи їх.

Варто згадати про ще один принциповий момент. Заліснення здійснюється на землях запасу. Тобто на сучасних пасовищах та сінокосах. Це, в свою чергу, підриває і так нестабільну ситуацію з тваринництвом. Крім того, грунт після невдалого висадження лісових порід ще довго непридатний для сільського господарства. Вже зараз від непродуманого заліснення страждають селяни. Ось, наприклад, Сергій Івко, мешканець м. Токмак Запорізької області, свідчить, що до заліснення сінокос був сінокосом, а пирій – пирієм. Однак на лузі посадили сосонки, які протягом року всохли. Тепер це вже не сінокос, а земля лісфонду, а пирій, що проріс між залишками саджанців, – вторинний лісовий ресурс. Тому зараз, щоб його покосити, селяни мають платити гроші. Погодьтеся, безглузда ситуація. Особливо, враховуючи те, що на Заході фермерам, які використовують цінні природні ділянки лише для косіння трави, ще й доплачують за бережливе ставлення до природи. Чим Україна гірша?

Отож для чого гвалтувати землю нікому не потрібною, енергозатратною й шкідливою діяльністю?



Лісовідновлення стало лісорозведенням

НАСПРАВДІ пояснення дій лісівників лежить у дуже банальній фінансовій площині. Припустимо, на території степової зони висаджують заплановані гектари лісу. Кількість нових площ є достатньою, щоб, подаючи статистику, показувати, начебто в Україні з року в рік збільшується лісорозведення.

Валерій Анатолійович наводить такий приклад. З 108 911 га нових лісів, створених лісовими підприємствами галузі у 2002–2008 рр. за Програмою «Ліси України», 68 498 га з’явилися у степовій зоні. Одночасно це дає можливість збільшувати обсяги вирубування дерев у суто лісових регіонах — Поліссі та Карпатах. А ще, виявляється, лісівникам вигідно, щоб ліс у степу горів. Усе дуже просто. Для початку треба замінити термін «лісовідновлення» на «лісорозведення». «Тобто після того, як ліс згорів, здійснюють лісовідновлювальні роботи. Однак працівники Держкомлісгоспу в своїй документації зазначають їх як «лісорозведення». Відповідно, таким чином лісники щорічно вибивають у держави гроші на псевдодіяльність, яка потім вилітає в трубу. Наприклад, за даними Держкомлісгоспу лише в Херсонській області начебто засадили лісом 5413 га (20% площі лісорозведення в Україні). Це при тому, що близько 95% «новостворених» на колишніх горільниках лісопосадок загинуло, а решта в незадовільному стані. Тепер можна уявити, на що йдуть гроші платників податків, адже лісова галузь дотаційна.

На цьому спекуляція на лісову тему в степу не закінчується. До того ж така спекуляція затверджена законодавчо. Йдеться про так звану консервацію земель. У Законі України «Про охорону земель» зазначено, що консервацію земель можна здійснювати двома способами: залісненням та залуженням. Залуження – це, по-простому, висадження трав’янистої рослинності, характерної для певної території. Здавалося б, кращого для степових біотопів годі й шукати. Проте ніде не прописано хто, де, як і за які гроші повинен це робити. У той час як щодо заліснення видано багато нормативно-правових актів, наукових (або псевдонаукових) розробок та агітаційних матеріалів. Отже, розорення унікальних природних угруповань та засадження їх кримською сосною і акацією – це вже благородна справа, яка здійснюється під егідою консервації земель.

Найстрашніше те, що наказ, який не погоджений з іншими державними органами (Держ­комземом, наприклад), вже активно виконується. Так, у Луганській області збираються заліснити 100 тис. га площі (5%) – це не враховуючи вже існуючої зайнятої «лісом» площі (12%). Крім цього, є багато прикладів варварського розорення та заліснення нових ділянок степу. Лісники не зупиняються ні перед чим. Одним з кричущих фактів зухвальства є розорення 1/6 га території «Трохізбенського степу» — філії Луганського природного заповідника — під посадки кримської сосни.

Нема лиха без добра

ОДНАК на кожну дію є протидія. Уже майже рік тому в квітні 2009 року стартувала Всеукраїнська кампанія «Збережемо українські степи!», до якої приєдналися науковці, громадські діячі, працівники степових заповідників, навіть юннати, а головне — лісівники, які не погоджуються з офіційною позицією Держкомлісгоспу.

Не дивлячись на свою нетривалу діяльність, активісти вже встигли багато зробити і ще більше планують. Розповідає Олексій Василюк, координатор кампанії: «Уже минуло дев’ять місяців – давно пора народжувати Указ Президента «Про охорону та комплексне використання степів». За попереднього керівництва, на жаль, все застрягло на рівні Кабміну, хоча Мінприроди України і навіть лісівникам проект закону сподобався. Провадиться також активна робота зі створення першого суто степового національного парку «Муравський шлях». Однак найбільшим здобутком кампанії є врятування від заліснення 1000 га цінного степу в Токмацькому районі Запорізької області. Серед планів активісти степової кампанії називають не тільки повну заборону степового заліснення, а й активізацію робіт з відновлення втрачених ділянок степу шляхом залуження.

Отож будемо сподіватися, що розум та шанобливе ставлення до природи візьмуть гору над нищенням природних багатств задля наживи.

Автор: Наталя ШЕВЧЕНКО
Источник: Сільські вісті, П’ятниця, 21 травня 2010 року № 58 (18495)

1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   114


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка