1. Нелегальна деревина



Сторінка94/114
Дата конвертації08.03.2016
Розмір8.43 Mb.
1   ...   90   91   92   93   94   95   96   97   ...   114

9. 21. Какой лес нужен Европе?


14/06/2010 - 185 перегл.




О новых жестких требованиях Евросоюза к импортируемой в страны ЕС древесине и о том, что нужно сделать Украине, Белоруси и другим странам для соответствия этим требованиям рассказал участникам пресс-тура и мастер-класс а по экологической журналистике “Экологические проблемы юга Белоруссии и пути их решения: роль превентивной экологической журналистики” (Минск , 24-27 мая 2010 г. ) консультант программы “Правоприменение и управление в лесном секторе” (FLEG) Олег Листопад. Он также проинформировал о том как экологическая программа FLEG помогает странам-участницам Программы адаптироваться к новым требованиям ЕС и модернизировать свою лесную политику в целом.

Участниками мастер-класа были более 20 украинских и белорусских журналистов.

 

Первый день мастер-класа, в полесских деревнях все еще топят дровами



Кстати: Одной из точек на маршруте прес-тура стала полесская деревня, запрятанная в глубине Пинских болот. Вот что написала об этом месте учасница прес-тура Оксана Хведченя.

Робінзони поліської Венеції чекають на туристів

Білоруське село Кудричі, наче італійська Венеція, розкинулося на семи острівках річки Ясельди. Своєрідний центр цивілізації у Кудричах – Будинок соціальних послуг. Біля дверей сиротливо притулилася заснована павутиною поштова скринька. Листів поліщуки давно не пишуть – тепер із родичами з Великої землі вони спілкуються за допомогою мобільних телефонів. Надійний зв’язок не підводить навіть під час щорічної весняної повені, коли до найближчого сусіда доводиться діставатися човном.

Назви острівців відомі лише місцевим – Взідена, Грушечки, Островок, Соминне, Дубок, Лісок, Могліци… Тому човен у Кудричах справді не розкіш, а засіб для пересування. До шістдесятих років минулого століття ними навіть відвозили на кладовище домовини з покійниками. Веслами тут справно орудують і старі, і малі. Щоправда, нині в селі живуть лише пенсіонери та любителі зеленого змія, яких за пристрасть до оковитої відправили у «заслання» на малу батьківщину. Корінна жителька Ольга Махновець, дружина сільського старости, пригадує, як півстоліття тому в кожному обійсті було по 3–5 човнів – водою добиралися і в школу, і на роботу.

Зараз село вимирає. Діти та внуки кудричівських аборигенів виїхали до Пінська або ж у розвинуті села і приїздять сюди хіба на вихідні чи влітку у відпустку. Традиційні поліські хатинки під очеретяною стріхою можна полічити на пальцях, адже шифером накривати житло вигідніше. Хоча під очеретяним дахом і взимку тепло, і влітку прохолодно. Однак екологічно чиста стріха потребує догляду, а пенсіонерам це не до снаги.

– До 1964 року в Кудричах налічувалося 100 дворів, у селі була церква, клуб. Але радянська влада наказала розібрати дерев’яний храм і вимостити тими дощечками містки на болотах. Нині в селі залишилося 20 хат і 27 жителів, – розповідає наш екскурсовод, еколог Олексій Дубровський, який на човні, гелікоптері і велосипеді об’їздив усе українсько-білоруське Полісся.
Олексій Дубровський – частий гість у Кудричах. Еколог привозить сюди на екскурсії іноземних туристів. Європейці просто у захваті від цього первісного куточка природи. Розбещені благами цивілізації, гості залюбки смакують драниками, наваристим борщем, домашнім хлібом і… сивухою. До того ж охочих побувати у Кудричах щороку стає більше. Їх не відлякують відсутність водогону, вбиральні на вулиці та надокучливі поліські комарі.

Наш гід пригадує, як наприкінці минулого століття гості з Англії запитали в місцевих бабусь, яка їхня найзаповітніша мрія? «Щоб до Кудричів збудували дорогу», – не задумуючись, відповіли поліщучки. Мрія здійснилася у 1990-х роках – до села вимостили гравійку. Нині у населений пункт регулярно курсує автобус і приїздить автолавка. Тому поліські робінзони без проблем можуть придбати усі потрібні товари. Адже за часів панської Польщі поліщукам доводилося ходити у Пінськ на базар по болотяних стежках. Туди несли домоткане полотно, в’ялену рибу і дичину, назад – сіль, сірники, посуд. Є така версія, що під час Другої світової війни село вціліло завдяки своєму розташуванню, адже дістатися до нього було непросто навіть німецьким розвідникам. І лише після осушення поліських боліт у 1960-х роках у Кудричах з’явилося світло, скраплений газ та товари повсякденного вжитку, що їх доставляли човнами.

Та все одно поліщуки звикли до натуральної їжі: вирощують і консервують овочі, фрукти, ягоди. Майже біля кожної оселі стоїть кілька вуликів. Годують свиней, птицю, а хто має силу і здоров’я, ще й тримає корівчину. А щоб дати раду такому господарству, мусово мати ще й коника.

- Ми до роботи звикли, – Ольга Махновець дивує нас українською мовою. – Теперичка жити можна: в кожній хаті є телевізор, телефон. Пенсію заробили, я – 340 тисяч рублів, хазяїн – 450 тисяч (приблизно 110 і 150 доларів США. – Авт.). Діти допомагають заготовити дрова і сіна, разом садимо й копаємо бульбу.

Пенсіонерка лишень бідкається, що село приречене на вимирання. Ні діти, ні внуки не планують повертатися в Кудричі. Хіба офіційна влада вирішить побудувати тут скансен (музей народної дерев’яної архітектури просто неба). Адже показати туристам є що: у вцілілих хатах ще збереглися ткацькі станки, скрині і лави, вишиті рушники.

P.S. Поїздка в Кудричі відбулася в рамках майстер-класу з екологічної журналістики за сприяння МГО “Екопроект Партнерство” (Мінськ).

Оксана ХВЕДЧЕНЯ, Луцьк-Пінськ-Кудричі

Автор: Олег Листопад


Источник: Друзі лісу, 14.06.2010

9. 22. Скільки заробляє головний лісник Львівщини


08/12/2010 - 1028 перегл.




Подивіться цікаву передачу з архіву телеканалу ЗІК “Хто тут живе?” за 17 листопада. Запрошений гість: начальник Львівського обласного управління лісового господарства, Анатолій Дейнека.

Перше запитання програми «Хто тут живе» до А. Дейнеки спиралося на дослідження програми ENPI-FLEG («Ліс очима журналістів» – аналіз публікацій з теми правозастосування та управління у лісовому секторі). Ведучий попросив А.Д. прокоментувати результати дослідження. А.Д. сказав, що із цим дослідженням знайомий, що і сам з колегами відслідковує публікації щодо лісового господарства області і що бере активну участь у заходах програми ENPI-FLEG, які проводяться на території області.

Після цього розмова перейшла у інше русло і вже не стосувалася ФЛЕГу. Пан Анатолій відповідав на інші запитання журналістів: звідки у нього узялася нерухомість на півтори сотні тисяч у.о., автомобілі, колекційна мисливська зброя тощо. А також для чого його дружина засновувала підприємства з торгівлі лісоматеріалами та яким насправді бізнесом вона займається. З деякими наведеними журналістами цифрами А.Д. не згодився і зіківці пообіцяли провести додаткове розслідування.

Анонс передачі з сайту ЗІКу:

«На попередній програмі «Хто тут живе?» було задеклароване рішення телеканалу “ZIK” висвітлювати у окремій програмі причини і наслідки всіх рішень місцевих рад. Особливо тих, що стосуються майна та бюджетних коштів. Адже це майно та кошти належать громаді, людям, які лише делегують свої права через вибори депутатам. І ці депутати, чиновники всіх рівнів мають звітуватися про свою роботу регулярно, а не лише раз на п’ять років, за два тижні до виборів, коли галасують: «Ми не дамо вкрасти!». Програма «Хто тут живе?» продовжує викривати всю правду про чиновників, депутатів, суддів та правоохоронців.

Наступний фігурант програми «Хто тут живе?» – Анатолій Дейнека. З помічника лісничого він виріс до начальника Львівського обласного управління лісового господарства і вкотре став депутатом Львівської обласної ради.

Чи чесно він живе?

Кому допомагають його депутатські повноваження? Людям чи виключно йому та його родині?

Гість студії – Дмитро Скрильников, Бюро екологічних розслідувань

Автор:
Источник: Друзі лісу


1   ...   90   91   92   93   94   95   96   97   ...   114


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка