1. передмова воскресіння ісуса христа



Сторінка1/5
Дата конвертації11.03.2016
Розмір0.73 Mb.
  1   2   3   4   5
Зміст

1.ПЕРЕДМОВА………………………………………………………...4

2. ВОСКРЕСІННЯ ІСУСА ХРИСТА…………………………………6

3. 14 СІЧНЯ.НОВИЙ РІК ЗА СТАРИМ СТИЛЕМ…………………12

4. ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ………………………………………14

4. ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ. П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ…………………..16

5. РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ…………………………….22

6. ВВЕДЕННЯ У ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ………………27

7. БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ………………28

8. ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ……………………………...32

9. ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ………………………………….34

10. ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО……………………………………………………..38

11. ВИНЕСЕННЯ ЧЕСНИХ ДРЕВ ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО.СЕМИ МУЧЕНИКІВ МАККАВЕЇВ……………31

12. УСПІННЯ БОЖОЇ МАТЕРІ……………………………………..45

13. СОБОР АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА ТА ІНШИХ НЕБЕСНИХ СИЛ БЕЗПЛОТНИХ………………………………………………….48

14. ПЕРЕНЕСЕННЯ З ЕДЕССИ ДО КОНСТАНТИНОПОЛЯ НЕРУКОТВОРНОГО ОБРАЗА ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА………………………………………………………………53

15. УСІКНОВЕННЯ ЧЕСНОЇ ГЛАВИ ІОАННА, ПРЕДТЕЧІ ГОСПОДНЬОГО……………………………………………………..56

16. РІЗДВО хРИСТОВЕ……………………………………………..59

17.пОНЯТІЙНИЙ СЛОВНИЧОК…………………………………..63

18. ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………..66



Передмова
Життєвий досвід людини, роду, народу, суспільства необхідно передавати дітям, щоб він переходив від покоління до покоління.

Метою даної збірки є прищеплення дітям морального, етичного, історичного досвіду українського народу. Матеріали хрестоматійно-методичного посібника містять неповторні скарби, символи генетичного коду, художні шрифти історичного досвіду українців, які вдало розкриті у творчості українських письменників і поетів письменників: Л. Глібова, Г. Чупринки, О. Веретенченка, Л. Полтави, О. Стефановича та інших, а також у творчому доробку митрополита Феодосія (М.Н. Дикуна – Ваколюка). Тему доповнюють дослідження етнографів О. Воропая, В. Скуратівського, С. Терещенка та видатного історика і релігієзнавця В. Пащенка.

У своїй праці «Гончарова правда про духовність і церкву» професор В. Пащенко досліджує вплив релігійного виховання на становлення творчої особистості Олеся Гончара. Із щоденникових записів письменника: «У дитинстві я був дуже релігійним. Найперше завдяки бабусі. І те почуття, що відтоді лишилося, не раз потім допомагало мені у житті і творчості. Я виростав у релігійній сім’ї, дістав од віруючої бабусі таке моральне багатство, такий запас світла, що упродовж усього життя не вдалося нікому погасити ».

Олесь Гончар відстоював великі християнські цінності. Головний заповіт нащадкам – зберегти джерела духовності. Він пише: «Хочеться думати, що Україна в XXI столітті буде країною віруючих, адже тільки віра здатна відродити український народ, дати йому силу світла і духовності, як це бачимо в духовних прозріннях Кобзаря».

Побудова української незалежної демократичної Держави основним завданням школи поставила формування у школярів національної свідомості і самосвідомості. Діти ознайомлюються з культурним надбанням минулих поколінь, вивчають історію свого родоводу, ознайомлюються з історичними пам’ятками рідного краю, значенням державних і народних свят та їх вшануванням.

Метою створення посібника було висвітлення головних педагогічних пріоритетів у навчально-виховній діяльності, тобто становлення особистості та її морально – етичне виховання.

Систему завдань, які реалізуються з допомогою посібника, становлять:

а) виховання морально – ціннісного ставлення до людей: доброти, милосердя, чуйності, терпимості, доброзичливості;

б) виховання любові до Батьківщини: поваги до батьків, шанування історії, культури, традицій свого народу, ознайомлення з його моральними цінностями, усвідомлення себе громадянином України.

Об’єктом дослідження стали виховні ідеали української нації. Предмет дослідження – народні звичаї, традиції, доробки українських поетів, письменників, етнографів.

Міністерством Освіти і Науки України, було визначено школи, в яких проводилася апробація навчального курсу “Етика: духовні засади”. Це і спричинилося до створення хрестоматійно – методичного посібника, який доцільно використовувати під час вивчення курсу “Християнська етика в українській культурі, 1-4 кл.”, та для реалізації процесу морального виховання на уроках читання, рідної мови, курсу “Я і Україна”, проведення виховних заходів.
Саме творчий доробок Владики Феодосія, що ліг в основу хрестоматії, доповнений творами українських поетів, письменників, етнографів, хай буде дітям на науку: як треба бути мудрим і не перемудрити, як любити небесну Вітчизну і дбати про земну.


ВЕЛИКДЕНЬ. ВОСКРЕСІННЯ ІСУСА ХРИСТА

Щороку Православна Церква радісно святкує Великдень – Воскресіння з мертвих Господа нашого Ісуса Христа. Свято завжди припадає на неділю.

Духовну радість цього дня не можна порівняти зі звичайною земною – хвилинною, тимчасовою – радістю. Проте, ця надзвичайна – Великодня – радість приходить до людини не просто. Приходить вона через великий сум і скорботу останнього тижня Великого посту. Коли читаємо Святе Євангеліє, то бачимо, що цю Великодню радість спочатку продали за тридцять срібняків, потім розіп’яли на Хресті, на три дні поклали до Гробу... і лише разом з Воскреслим Христом ця радість на повен голос заговорила з нашими серцями.

Як усе це сталося?

Вожді іудейського народу бачили, що все більше людей іде за Спасителем. Стерпіти цього вони не могли, і на одному з засідань синедріон прийняв рішення убити Ісуса Христа. Хибна думка заволоділа умами вождів – вони думали, що коли помре Христос, помре і Його вчення: „Уражу пастиря – і розпорошаться вівці отари” (Мф. 26. 31). Їхні наміри та плани виявилися помилковими, адже вбити можна людину, та хіба можна вбити Бога? Та тоді вороги Христові не знали цього і прагнули якнайшвидше втілити в життя свій пекельний план.

Їм прислужився один з учнів Христа, ім’я якого й донині звучить як прокляття, – це був Іуда Іскаріотський. Він пішов до єврейських первосвящеників і сказав: „Що ви дасте мені – і я вам Його видам?” (Мф. 26. 15). Запропонували йому тридцять срібняків. Відтоді Іуда Іскаріотський шукав слушного моменту. Незадовго до іудейської пасхи, коли Христос пізно ввечері зі Своїми учнями пішов до Гефсиманського саду молитися, Іуда привів туди людей від первосвящеників і старійшин з мечами та киями. Вони взяли Ісуса і повели до Кайяфи, а потім – на суд до Понтійського Пілата, який і засудив Христа на смерть через розп’яття на Хресті.

Ісуса поховали, двері Гробу закрили великим каменем, запечатали кустодією та ще й приставили варту з римських легіонерів – суворих, вимуштруваних воїнів.

Отже, члени синедріону зробили, як їм здавалося, все, щоб Великий Мрець не воскреснув.

Та дарма! На третій день після цих подій, рано вранці, коли ще не розвиднилося, до Гефсиманського саду прийшла Марія Магдалина. О, диво! Камінь було відкинуто від Гробу, а тіла Господа в ньому не було. Блискавкою у неї промайнула думка: „Украли Господа!”, – і вона побігла сповістити про це Апостолам. А коли вона вдруге стояла біля Гробу і плакала, то побачила двох світлих Ангелів у білому одязі, які сиділи – один у головах, а інший в ногах, де раніше лежало тіло Ісусове.

Мовили до неї Ангели:

– Жінко, чому ти плачеш?

– Узяли мого Господа і я не знаю, де Його поклали... (Ін. 20. 13).

Обернувшись назад, Марія Магдалина побачила Воскреслого Спасителя, але не відразу впізнала Його.

Іншим Жонам-мироносицям, які прийшли рано-вранці до Гробу, сяючі Ангели сказали: “Навіщо ви шукаєте Живого серед мертвих? Його нема тут: Він воскрес!” (Лк. 24. 5). Цю звістку Мироносиці негайно понесли святим Апостолам.

І ось, з того благословенного часу над світом у всіх куточках землі лунає радісне: „Христос Воскрес!” – „Воістину Воскрес!”.

Вшановуючи цю священну традицію, протягом світлих Великодніх днів ми замість звичного привітання кажемо один одному: ”Христос Воскрес!” – бажаючи, щоб разом з Христом воскресли і наші душі.

Святий Іоанн Златоуст у своєму Великодньому слові говорить, що кожна віруюча людина сьогодні має право на велику, особливу втіху: ”Воскрес Христос і ніхто не залишився у гробі, бо Воскреслий із мертвих Христос поклав початок воскресінню всіх померлих”.

Для утвердження факту Свого воскресіння з мертвих Христос багато разів з’являвся тим, хто були найближчими до Нього, хто підготував себе до споглядання вже неземної слави Христової. А такими були Богоматір, Апостоли, Мироносиці та деякі інші Його учні.

Після Воскресіння тіло Христове набуло нових властивостей, і Його не відразу впізнавали навіть найближчі: Марія Магдалина в саду Гефсиманському, Лука і Клеопа на дорозі до Еммаусу, Петро на озері Тиверіадському. Як тоді, так і тепер, щоб упізнати Господа, треба мати відповідну духовну підготовку – мати непохитну віру, чисту душу та світлі, широко відкриті очі.

Перебуваючи на землі до Свого Вознесіння, аби зміцнити віру Своїх учнів (щоб вони не думали, що перед ними стоїть примара, привид), Христос брав з їхніх рук хліб, рибу, їв разом з ними, а недовірливому апостолу Фомі Він навіть дозволив доторкнутися до Своїх ран. Присоромлений цим Фома вигукнув: „Господь мій і Бог мій!” (Ін. 20. 28).

Впродовж Великодніх днів звучить урочистий церковний спів тропаря: „Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував”. Так, Христос, Який піднявся зі Свого Гробу, подарував життя всім сущим і навіть померлим. І життя не земне, а Вічне, де вже не буде ні болю, ні зітхань, ні печалі, а лише блаженство і радість нескінченна в обителях Небесного Отця.

Великдень – свято над святами. Радісно тремтить кожне православне серце, усвідомлюючи важливість цієї події та відчуваючи на собі безмежну Божу ласку, яка щороку приходить до нас у день Пасхи Господньої. Святий Григорій Богослов промовляє: „Пасха, Господня Пасха!.. Вона в нас свято над святами і торжество усіх торжеств. Вона перевищує усі свята так, як сонце перевищує зірки... Наша Великодня радість посилюється ще й щасливою надією на наше власне воскресіння в майбутньому. Христос про це каже: ”Воля Отця є такою, щоб кожен, хто вірує, мав життя вічне. І Я воскрешу його в останній день” (Ін. 6. 39).

Пасхальна радість особлива. У Своїй прощальній бесіді Христос говорив про неї Апостолам: ”Я побачу вас знову, і зрадіє серце ваше, і радості вашої ніхто не відбере у вас” (Ін. 16. 22).

Воістину незрівнянна радість вміщається в двох словах: „Христос Воскрес!”. Можна сміливо сказати, що в людській мові нема більше інших двох слів, які, стоячи поруч, так по-особливому хвилювали б душу! З глибини віків, з часів апостольських дійшли вони до нас. Із століття в століття, з покоління в покоління передаються ці слова – щоб небесною радістю, мов невидимою ниткою, зв’язати, об’єднати і поріднити все людство. Ці слова приносили радість нашим прадідам, дідам, батькам, і тепер з року в рік радують нас.

Божа Істина в день Воскресіння Христового сильніше, ніж у будь-які інші дні, кличе нас до єдності, братолюбства, кличе нас до Вічного життя. Ми віримо, що разом з Воскресінням Христовим восторжествує в усьому світі Господня правда, яка переможе неправду і зло!
Питання для бесіди:

1. Чому іудейські вожді вирішили вбити Спасителя?

(Вони не могли стерпіти того, що за Ісусом пішов народ. У них з’явилася хибна думка, що коли помре Христос, то з Ним помре і Його вчення).

2. Хто зрадив Ісуса Христа? (Іуда Іскаріотський).

3. Де молився Ісус Христос, коли прийшов Іуда? (В саду Гефсиманському).

3. Куди повели солдати Спасителя? (До Кайяфи, а потім на суд до Понтійського Пілата).

5. До якого покарання присудив Пілат Спасителя? (До розп’яття на хресті).

6. Де поховали Господа? (В печері, видовбаній у скелі, що називалася гробом).

7. Для чого на камінь, що закривав отвір печери, поставили печатку, тобто кустодію, а до Гробу Господнього приставили варту з римських легіонерів? (Іудейські вожді боялися Воскресіння Христового).

8. Хто третього дня після розп’яття Спасителя першим прийшов до Гробу? (Одна з Жон-мироносиць – Марія Магдалина).

9. Що вона побачила там? (Камінь від Гробу був відвалений і тіла Господнього в печері не було. Марії Магдалині першій з’явився Воскреслий Христос).

10. Кого побачили Мироносиці біля Гробу Господнього? (Двох світлих Ангелів, які сповістили їм про Воскресіння Христове).

11. Кому цю звістку понесли Жони-мироносиці? (Апостолам).

12. Що треба мати людині, щоб упізнати Спасителя? (Міцну віру, чисту душу, широко відкриті світлі очі).



Леонід Глібов

Христос Воскрес!

Христос Воскрес – радійте, діти,

Біжіть у поле, у садок,

Збирайте зіллячко і квіти,

Кладіть на Божий хрест вінок!


Нехай бринять і пахнуть квіти,

Нехай почує Божий рай,

Як на землі радіють діти

І звеселяють рідний край.


На вас погляне Божа Мати,

Радіючи з святих небес…

Збирайтесь, діти, ну ж співати:

Христос Воскрес! Христос Воскрес !


Григорій Чупринка

Великодні дзвони




В небі, в зоряній безодні

Тонуть дзвони великодні,

Тонуть, тонуть, ніби сон,

Б’ються, дзвонять тон у тон;

З ними думка в небо лине,

З ними никне, з ними гине

Тьма заслон.


Гаснуть зорі. Знову світло.

Все радіє, все розквітло.

Зникла сила перепон.

Вся земля – святий амвон!

Сяйвом душі всі облиті

І немає їм на світі

Заборон.


Олекса Веретенченко
Весна – це сонця перемога
І знову все на повні груди

Дихнуло, збуджене життям,

І кожне серце чує чудо,

І світ увесь, неначе храм.


Горять свічки, блищать ікони,

Земля в молитві до небес…

– Христос Воскрес! –

Лунають дзвони,

І спів – Воістину воскрес!
І лине музика весіння,

Зринає пісня в унісон:

Христос Воскрес – бо воскресіння –

Природи вічний є закон.


Весна – це сонця перемога.

У великодній світлий час

Ми наближаємось до Бога,

Бог наближається до нас.



Олександр Довженко
Писанка – це неповторне багатство…

Його треба берегти, як

безцінний скарб.

14 СІЧНЯ.

НОВИЙ РІК ЗА СТАРИМ СТИЛЕМ
На Новий рік традиційно людям бажають щастя. Виникає цілком природне запитання: а що таке ЩАСТЯ?

В чому полягає твоє щастя, ЛЮДИНО? В матеріальних благах? Так, добробут має неабияке значення у житті. Ніхто не заперечує, що хатній затишок, харчування, одяг дуже впливають на людину. Але цього аж ніяк не достатньо для того, щоб людина почувалася щасливою. В історії було чимало великих багачів. Царі Кір і Крез ще за дохристиянських часів володіли незліченними скарбами, але історія не говорить, що вони були щасливими. А хто з сучасних заможних людей може про себе сказати, що він абсолютно задоволений?

Може, щастя – у здоров’ї? Так, здоров’я – основа повноцінного життя, але цей скарб у кожного такий тендітний, що будь-якої миті може зламатися, – хвороби і смерть неминучі.

Слава... Але ж вона не лише мінлива, а ще й зрадлива. Пригадується історичний приклад. Воювали між собою двоє царів. За жорстокими законами того часу переможеного можновладця прив’язували до колісниці царя-переможця, і той з тріумфом повертався додому. Переміг один цар іншого. Переможець гордовито похитувався на колісниці, а переможений цар понуро йшов поруч, не зводячи очей з її колеса. Раптом зморене обличчя переможеного осяяла посмішка.

– Чому ти так зрадів? – здивувався переможець.

– Я дивлюся на колесо твоєї колісниці, царю, і бачу, що, в міру того як воно обертається, змінюється і положення спиць – ті, що були внизу, йдуть угору і навпаки. Ось так і слава людська: нині ти – переможець, а я плетуся за твоєю колісницею, а завтра переможуть тебе – і тобі доведеться зайняти це ганебне місце.

Переможений цар сказав істину. Слава не знає сталості. До того ж, поруч з нею завжди ходить і шукає шпаринку заздрість, тому „осанна!” і „розіпни!” є нерозлучними.

А може, щастя людини полягає у розвагах? „Їж, пий, веселися!” – говорили епікурейці. Теж ні. Час веселощів минає, а головний біль залишається. Розваги, насолоди – швидкоплинні, а муки сумління – на весь залишок життя.

Тоді, може, все це разом узяте складає таке бажане щастя? Частково так. Але цар Соломон, який володів усім переліченим, був вельми досвідченим у життєвих справах і увійшов в історію як премудрий, підсумовуючи прожите, сказав, що все на світі – ”наймарніша марнота, марнота усе!” (Еккл. 1. 2).

Ще одна історія. Жив на світі незвичайний лицар. Багато виміряв він широких доріг і вузьких стежинок. Він перемагав чудовиська і не знав, що таке страх. Та одного разу заїхав лицар на своєму бойовому коні в якусь дивну місцевість. З одного боку над головою нависали скелі, і здавалося, що вони ось-ось упадуть і розчавлять сміливця, з другого боку темніла страшна безодня, а попереду стояв суцільний морок. З кожним кроком дорога ставала все вужчою і крутішою. Вперше в житті лицар злякався. Він вирішив повернути назад. Однак, озирнувшись, лицар побачив, що дорога, якою він щойно проїхав, провалилася, а задні копита його коня стояли на самому краєчку прірви. Ось тут лицар згадав про Бога. Він зняв з голови шолом, перехрестився, щиро помолився і відчув новий приплив сил. Поклавшись на милість Божу, лицар рушив уперед.

Шлях лицаря – це шлях кожного з нас. Чим далі ми йдемо життєвою дорогою, тим більше перепон зустрічаємо на своєму шляху.

Протягом усього свого життя людина шукає щастя, випробовує різні методи для його досягнення, а кінчається все невдоволенням. Ось тут і приходять на допомогу слова Святого Євангелія, сказані Ісусом Христом у Віфанії: ”Марфо, Марфо, піклуєшся ти забагато і метушишся дуже, а потрібно – одне” (Лк. 10. 41–42).

Отже, для справжнього щастя потрібно лише “одне”. Що ж це за “одне”, в чому воно полягає? У спілкуванні душі з Богом, бо Бог є Джерелом і Скарбницею всіх благ. Він є Подателем вічного щастя. Ось де треба шукати щастя!

Головне побажання в Новому році – не марнувати часу в безплідних пошуках, а пізнати Бога, щиросердно звернутися до Нього і Він, милосердний, направить життєві дороги кожного так, що людина відчує радість і йтиме життям з чистим сумлінням.


Практична робота

1. Виготовлення новорічної листівки.

2. Складання новорічних побажань батькам, вчителям, друзям.

3. Бесіда „Щастя людини. Яке воно є?”

4. Малюнок до повчальної розповіді про сміливого лицаря.


ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ
Після Свого Воскресіння Ісус Христос ще сорок днів перебував на землі і протягом цього часу духовно підтримував Своїх учнів, зміцнював їхню віру в Воскресіння, готував їх до всесвітнього служіння. У сороковий день Христос зібрав одинадцятьох учнів на горі Єлеон, дав їм останню настанову, благословив їх і ще близько п’ятисот людей, які зібралися біля гори. На очах у всіх Ісус Христос почав возноситися на небо. Залишаючи землю, Спаситель звернувся до присутніх з такими словами: „Я з вами в усі дні до кінця віку” (Мф. 28. 20).

Цю Свою чудесну обіцянку Христос виконав і щодо кожної людини, і щодо Церкви взагалі. Спаситель повсякчас із кожним, хто хоче бути з Ним. Він поміж нас, Він не залишає нас, особливо, коли ми кличемо Його на допомогу, коли ми самотні, коли нам буває дуже тяжко.

Одному християнинові було видіння: начебто він один іде морським берегом і на піску залишаються його сліди. Та раптом він помітив поруч зі своїми слідами ще чиїсь. Здивувався він і його охопила тривога. Йому здавалося, що Хтось Невидимий іде поруч. Згодом у чоловіка відкрилися духовні очі – і він побачив біля себе Христа. Другі сліди на піску належали Христові. За мить чоловікові було показано весь його життєвий шлях, і стало очевидним, що він усе життя залишав сліди, а поруч були сліди Христа. Та інколи, в найтяжчі дні, чоловік бачив на піску сліди лише однієї пари ніг.

Не розуміючи суті, чоловік запитав Ісуса Христа:

– Господи, чому, коли мені було добре і легко у житті, Ти мене супроводжував, а коли мені було тяжко, то озираючись назад, я бачив тільки свої сліди, а Твоїх не було? Ти тоді покидав мене?

– Коли тобі в житті було тяжко, Я брав тебе на Свої руки і ніс. То були Мої сліди, а не твої, – відповів Христос.

Ось так відбувається з кожним із нас – Господь протягом усього життя супроводжує нас, а в особливо тяжку годину, оберігаючи нас і допомагаючи нам, бере на Свої руки і несе, несе Своїм Промислом, Своєю благодаттю, Своєю невидимою силою.

Господь наш Ісус Христос не залишає і Своєї Церкви. Є лише Одному Йому відомі періоди її очищення. У 1937–1939 роках минулого століття всі храми було закрито, спалено, зруйновано, піддано нарузі. Духовенство розстрілювали, відправляли на заслання. Не було де і не було кому здійснювати Богослужіння. Діти залишалися без Хрещення, подружжя жили без вінця, віруючі помирали без християнського поховання.

У той час багато людей піддалося спокусі, занепало духом, думаючи, що всьому настав кінець. Мало хто міг тоді подумати, що Церква знову воскресне, що храми буде відкрито і відремонтовано, що будуватимуться нові храми, що золотом заблищать на банях хрести.

Нині ми є свідками воскресіння віри на нашій землі. Свою обіцянку, дану при Вознесінні, Христос виконує. Ми віримо в те, що Ісус Христос перебуватиме з нами довіку і Свята Христова Церква буде існувати завжди.


Практична робота

1. У Біблійний словничок записати назву свята, назву святої гори Єлеон.

2. Намалювати морський пейзаж і на прибережному піску дві пари слідів, а через проміжок – одну пару, як своєрідний символ присутності Божої в людському житті.

3. Намалювати святу гору Єлеон.


Питання для бесіди

1. Скільки днів перебував Ісус Христос на землі до Свого Вознесіння? (40 ).

2. Чому Господь не відразу вознісся до Отця Свого Небесного? (Щоб ніхто не сумнівався в істинності Його Воскресіння).

3. Скільки найближчих учнів Христових було на горі Єлеонській на час Його Вознесіння (11).



ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ. П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ
Після Вознесіння Ісуса Христа Апостоли в палких щоденних молитвах ще десять днів чекали обітниці свого Вчителя – Він заповів їм нікуди не розходитись і бути разом в Єрусалимі, аж поки зійде на них Дух Святий, Який допоможе їм пригадати всі сказані Спасителем слова повчання.

У п’ятдесятий день після Пасхи, коли Апостоли сиділи в світлиці, раптом піднявся незвичайний шум, подібний до шуму вітру під час бурі. З неба на кожного з Апостолів зійшов Дух Святий під виглядом вогненних язиків. Після цієї події Апостоли почали говорити всіма людськими мовами і розуміти їх, вони отримали благодать від Святого Духа розуміти пророцтва і творити чудеса. Цей дар Божий їм було дано для того, щоб вони мали змогу „йти по всьому світу і всім Євангеліє проповідувати” (Мк. 16. 15).

Дух Святий дійсно допоміг Апостолам пригадати майже дослівно все те, що говорив і чому повчав їх Ісус Христос. Святий апостол Марк писав своє Євангеліє аж у 63-му році, тобто через тридцять років після Вознесіння Христового, то ж без допомоги Святого Духа він не міг би так чітко пригадати всі деталі, факти і слова, які чув від свого Вчителя. Людська пам’ять нездатна на таке чудо, але це під силу Духові Святому.

Чому Дух Святий сходить на Апостолів під виглядом вогню? Бо вогонь має силу спалювати й очищати. Небесний вогонь випалив у душах Христових учнів усе приземлене, негативне, зробивши їх чистими і духовно сильними. Щоб краще зрозуміти це, достатньо пригадати, як апостол Петро, злякавшись, тричі зрікається Христа, а апостол Фома не вірить у Воскресіння Господнє. Та після зішесття на них Святого Духа змінюється вся їхня природа – Апостоли вже не бояться гонителів, вони мужні, а не полохливі, як колись. Вони сміливо йдуть проповідувати вчення Христа перед народом, перед синедріоном, несучи Євангельську благу звістку. Більше того, Апостоли перестають боятися навіть самої смерті. Так апостол Петро в Римі мужньо приймає розп’яття на хресті, апостол Фома несе світло Євангельське аж до Індії, де його закатовують до смерті, святий апостол Андрій проповідує на наших землях серед язичників, провіщаючи розквіт Православ’я тут у майбутньому, а смерть на хресті приймає у Патрах. Насильницькою, мученицькою смертю закінчили своє життя всі Апостоли, крім Іоанна Богослова. Дух Святий дав Апостолам святість, чистоту і незвичайну силу, яка допомогла їм до кінця звершити свої подвиги благовісту.

Цього дня Церква по-особливому підносить молитви і славослів’я Святій Єдиносущній, Животворящій і Неподільній Трійці – Богу Отцю, Богу Сину і Богу Духові Святому. Цього дня Дух Святий – з волі Бога Отця і на виконання обіцянки Сина Божого – у вигляді вогню, себто відчутно і дієво, зійшов на людей, аби звершилось спасіння роду людського через Церкву Христову. Апостоли прийняли благодать Святого Духа і передали її своїм наступникам – священнослужителям, від яких через церковні Таїнства, молитву, благословення ця благодать передається всім вірним. У свято Трійці Церква особливо звертається у молитвах до Святого Духа, Який за часів Старого Заповіту діяв через пророків, закликаючи людей до виконання Божих заповідей, а тепер посилає нам Свої благодатні дари через Церкву Христову.

Апостол Павло говорить, що тіло людське повинно бути храмом Святого Духа (1 Кор. 6. 19). Щоб стати таким „храмом”, треба любити Бога і ближніх, бути милосердним, праведним, лагідним, розсудливим – тобто бути гідним християнином.

Часто постає запитання: як розуміти те, що Бог Один і водночас Троїчний в Лицях? Слід зрозуміти, що духовні речі не завжди співпадають з речами світу цього і що пошкоджена гріхом земна логіка не завжди співпадає з істинною логікою – небесною.

Великий християнський мислитель, філософ і богослов – блаженний Августин колись теж хотів збагнути таїну Святої Трійці. Якось він, розмірковуючи над цим запитанням, сидів на березі моря. Раптом перед його очима постала картина: Ангел Божий у вигляді прекрасної дитини своїми маленькими долоньками черпав з моря воду і носив її до ямки, виритої неподалік у прибережному піску.

– Що ти робиш? – спитав блаженний Августин.

– Я хочу море перелити в оцю ямку, – відповіла дитина.

– Хіба ж можна таке велике море помістити в маленьку ямку? – здивувався дитячій забавці Августин.

– А хіба можна Неосяжну Трійцю вмістити в обмежений людський розум? – відповів Ангел.

Святий Августин зрозумів, що від Ангела він отримав відповідь на запитання, яке його мучило.

Люди не лише звертаються в молитвах до Святої Трійці, а й дерзають зображувати Її на святих іконах. Бога Отця (Перше Лице Святої Трійці) ми зображуємо так, як колись Його бачив пророк Даниїл, – у вигляді Древнього Старця, Ветхого Днями, Який сидів на вогненному престолі (Дан. 7. 9).

Син Божий (Друге Лице Святої Трійці) явився у плоті і зображується таким, яким Його бачили сучасники: під час молитви, проповідником, розіп’ятим на Хресті, Воскреслим і під час Вознесіння, а також так, як зобразив Його на іконі євангеліст і художник Лука – у вигляді дитини на руках Пречистої Діви Марії.

Дух Святий (Третє Лице Святої Трійці) зображується на іконах у вигляді вогненних язиків, – щоб нагадати нам древню повість про те, як колись Бог розділив мови (язики), зруйнувавши згубне єднання людей, що в крайньому безумстві хотіли побудувати башту, яка б досягла небес. Апостольською проповіддю мовами всіх народів Дух Святий з’єднує розпорошене гріхопадінням людство. А ще Дух Святий зображується на іконах у вигляді білого, чистого голуба. Так Він з’явився на Йордані під час Хрещення Господнього, – адже Христос, будучи безгрішним, не мав потреби у вогненному очищенні і просвітництві. Тому Дух Святий сходить на Нього не у вигляді вогненних язиків, а чистим, смиренним голубом.

Серед благочестивих звичаїв і традицій Православної Церкви є такі, про які не сказано в Святому Письмі і виконання яких не приписується церковним уставом. Але звичаї ці, переходячи зі століття в століття, продовжують жити, бо їх з любов’ю виконують віруючі. До Серед них –традиція прикрашати на Трійцю храми, будинки, подвір’я зеленню – квітами, гіллям, запашними травами.

На чому заснований цей благочестивий звичай?

Зішесття Святого Духа на Апостолів відбулося в день П’ятидесятниці. Іудеї мали звичай цього дня прикрашати свої синагоги та житла квітами, травами і зеленими гілками – в пам’ять того, що коли пророк Мойсей отримував від Бога Закон на Синайській горі, все довкола цвіло і зеленіло, а ще – на ознаменування перебування обраного народу в пустелі, оскільки вихідці з Єгипетського рабства жили там у шатрах, зроблених із гілок. Беручи це до уваги, ми можемо з повним правом стверджувати, що й сіонська світлиця, де знаходилися Апостоли під час зішесття на них Святого Духа, теж була прикрашеною за іудейським звичаєм. Тут слід нагадати, що Старий Заповіт приписував іудеям у день П’ятидесятниці приносити перші плоди нового врожаю на знак вдячності Богу (Лев. 23. 14–20). Перші християни, більшість з яких були іудеями, теж могли дотримуватися цього звичаю, приносячи до храму квіти й зілля, як жертву Богові. У нас цей звичай вказує на духовне оновлення християн разом з природою, яка в цю пору набирає повного розквіту.





ТРАДИЦІЇ І ЗВИЧАЇ
О. Терещенко видатний український історик - етнограф у своїх творах описує цей святковий день у селі так: ”Там, куди не подивишся, – все і скрізь зеленіє. Біля порогу хати поставлені зелені дерева; перед вікнами теж зелень, тини також уквітчані зеленим гіллям. Увійдеш у білу, чисту хату – і там запашна зелень. На покуті стоїть зелене кленове дерево, що відтіняє собою стіл, накритий білою скатертиною. На столі – хліб-сіль, за образами – бузок і гвоздики. Долівка встелена травою, а серед трави є запашний чебрець і гіркий полин. У полив’яних горнятках і глечиках, що стоять на вікнах і столі, красуються півонії, лілеї, фіалки, пижма і боже дерево. Перед іконами жевріє лампадка або воскова свічечка. Все це навіває на серце й почуття радості, й почуття благоговіння.

Витопивши в печі та попоравшись, що треба в хаті, мешканці села вбираються у святковий одяг і чекають благовісту. Вдарив дзвін, усі повагом встали і перехрестились. Вдарив дзвін тричі, народ зашумів, заметушився і повалив до церкви. Дівочі голівки, крім стрічок, уквітчані ще й барвінком та іншими квітами. В руках кожної дівчини жмутик пошку, барвінку і любистку. Парубки одягнені в чорні і сірі суконні свити, підтягнені червоними, зеленими чи білими поясами, в чорних і сивих смушевих шапках, ідуть чинно, весело ступаючи.

Всі вони, порівнявшись з поважними людьми, скидають перед ними шапки, а ті вітають їх:

– День добрий, будьте здорові, зі святою неділею!

Старші люди одягнені простіше, але теж чисто і охайно. Набожність просвічується в їхніх лицях, до церкви вони наближаються поважним, рівномірним кроком.

Жінки похилого віку, в білих довгих свитках, з покритими головами, ідуть скромно, подаючи собою приклад дітям і внукам.

В Україні існував звичай – у день П’ятидесятниці після Літургії йти Хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. На зворотному шляху священик обходив усе село й теж кропив свяченою водою.

У „зелену суботу” поминали померлих родичів, що загинули без вісті десь на далеких дорогах, у чужих невідомих краях; а таких в Україні завжди було багато – були це в переважній більшості наші славні козаки”.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка