1. Поняття про психіку як предмет психологічної науки. Проблема природи і сутності психіки у сучасній психології



Скачати 90.19 Kb.
Дата конвертації27.02.2016
Розмір90.19 Kb.
ПСИХОЛОГІЯ

1. Поняття про психіку як предмет психологічної науки. Проблема природи і сутності психіки у сучасній психології.

Психіка – найскладніша сфера життєдіяльності людини, яка є об’єктом вивчення психології. Вона є засобом орієнтування організму у навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умовах середовища. Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті та діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості.

2. Методи психології. Принципи побудови психологічного дослідження та їх дотримання у віковій та педагогічній психології.

Основні методи: - спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й почуте в поведінці людини фіксується за допомогою різних приладів;

- експеримент: лабораторний проводиться у спец псих лабораторіях за доп відповідної апаратури та природний – у звичайних для піддослідного умовах діяльності.

Додаткові методи: тест, бесіда, анкетування, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка.
3. Основні напрями сучасної зарубіжної та вітчизняної психології.

Розвиток психології тісно пов'язаний з досягненнями філософської думки та успіхами природничих наук. Учення про рефлекторну природу психіки (І. Сєченов, І. Павлов). Біхевіоризм , або наука про поведінку (Д. Уотсон) – заперечує свідомість як предмет психології. Основне в поведінці – це навички. Утворився психоаналітичний напрям у психології (З. Фрейд). У вітчизняній псих – принцип цілісності психічного життя особистості, взаємозв’язок псих процесів і властивостей, розвиток особ у проц навч та вихов, соц зумовленість психічного життя людини.


4. Класифікація і хар-ка основних галузей психологічних знань.

Розрізняють психологію загальну, вікову, педагогічну, соціальну, генетичну, інженерну, військову, медичну, юридичну, спортивну, , зоопсихологію, психологію праці, мистецтва, патопсихологію. Космічна галузь психології. Мають певні предмети і методи вивчення своєрідності психічної діяльності. Особлива увага до психології праці та соціальної психології.


5. Поняття про особистість та її структуру. Мотиви особистості.

Особистість – конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Структура: 1) спрямованість особ (домінують потреби; домін цілі) 2) індивідуально-типологічні особл (темперамент, характер) 3) можливості особ (здібності; вміння, знання, навички) 4) психічні проц (пізнавальні, емоційно-вольові) 5) система саморегуляції 6) мотиви (інтереси, переконання, ідеали, звички, установки). Мотив – це реальне спонук, яке змуш люд діяти у певн жит сит, за певн умов.


6. Психолог хар-ка діяльності. Структура та види діяльності.

Діяльність люд – свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Псих хар д: регульованість свідомою метою, суспільна природа, спрямованість на перетворення життєвого середовища. Структура: 1) мотиви 2) цілі 3) дії (зовнішні (предметні), внутрішні (розумові) 4) засоби діяльності (уміння, навички).


7. Свідомість та самосвідомість. Види самосвідомості.

Свідомість – вища, специфічно людська форма психіки; свідомо спрямована пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізн від інстинкт псих діяльності.

Самосвідомість – усвідомлювання людиною себе самої у своєму ставленні до зовнішнього світу та інших людей. Форми прояву: 1) пізнав аспект псих діял (самовідчуття, самоспостереження, самооцінка, самоаналіз) 2) емоц аспект (самолюбство, самовихваляння, скромність, само приниженість, почут власн гідності, пихатість) 3) вольовий аспект (стриманість, самовладання, самоконтроль, самодисципліна, ініціативність.

ПСИХОЛОГІЯ

8. Спілкування. Засоби спілкування. Культура мови і мовлення.

Спілк – важлива духовна потреба особистості як суспільної істоти; явище глибоко соціальне; різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності. Засоби: 1) вербальні (за допомогою слова) 2) невербальні (жести, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність). Мовлення повинно бути не лише стилістично та логічно досконалим, але й переконливим, емоційно-образним, науково доказовим і впливовим. Прагнення до вдосконалення мови.


9. Поняття про групи і колектив. Соціометрична картина групових взаємодій.

Група – спільнота людей, об’єднаних у ній за якимись ознаками. Колектив – група людей, які об’єднані спільною діяльністю та мають єдині цілі, підпорядковані цілям суспільства. Метод соціометрії (вивчення міжособистісних стосунків; амер псих і мікро соціолог Дж. Морено) – емоційні потяги і симпатії, які виявляються у стосунках між членами групи і визначають їх характер.


10. Темперамент. Типологія темпераментів як сукупностей індивід-типолог особливостей особистості.

Темперамент хар-є динамічний бік психічних реакцій людини – їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Типи: 1) сангвінік (нервові процеси сильні, врівноважені, рухливі) 2) холерик (нерв проц сильні, неврівноважені, рухливі) 3) флегматик (нерв проц сильні, врівноваж, інертні) 4) меланхолік ( н п слабкі, малорухливі, неврівноважені).


11. Поняття про хар-р та його структуру. Акцентуйовані типи (риси) хар-ру.

Характер – сукупн стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе. Структура (зміст і форма): компоненти: спрямованість, переконання, розумові риси, емоції, воля, темперамент, повнота, цілісність, визначеність, сила. Акцентуація: застрявання, педантизм, демонстративні хар-ки, екзальтовані особистості, тривожні хар-ри, інтровертовані особ, екстравертовані особ. Акцентуація – крайня інтенсивність певних рис людини.


12. Поняття про здібності. Їх структура та види.

Здібності – індивідуально-психологічні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху. Структура: задатки, знання, вміння, навички. Види: 1) загальні – виявл в усіх видах діяльності 2) спеціальні – у спец видах діял.


13. Творчі здібності та їх хар-ка (природа і умови їх розвитку).

14. Відчуття і сприймання як основа чуттєвого пізнання. Загальні закономірності відчуттів і сприймань та їх роль у розвитку здібностей людини.

Відчуття – пізнавальний псих процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини. Сприймання – псих проц відображ в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття. Закономірності: якість, інтенсивність, тривалість, адаптація, синестезія (напр. чуття кольоровості звуків), сенсибілізація, вправність, взаємодія.
15. Поняття про пам'ять. Умови підвищення продуктивності запам’ятовування та збереження пізнавального матеріалу.

Пам'ять – закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду (образна – зорова, слухова, нюхова; словесно-логічна; рухова; емоційна; мимовільна; довільна; короткочасна; довготривала; оперативна). Запам’ятовування – утворення і закріплення тимчасових нервових зв’язків. Умови: багаторазове повторення; розподіл матеріалу на частини; розуміння. Мимовільне запам’ятовування (без мети), довільне (мета), смислове (розуміння).

ПСИХОЛОГІЯ

16. Визначення мислення. Хар-ка основних розумових операцій.

Мислення – проц опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях. Розумові операції: порівняння – пізнання схожих та відмітних ознак і власт об’єктів; аналіз – уявне розчленування об’єктів свідомості; синтез – уявне поєднання окрем частин; абстрагування – уявне відокрем одних ознак від інших; узагальнення – продовження діял мозку за доп слова; класифікація – узагальнення виокремлених ознак; систематизація – упорядкування знань.
17. Форми логічного мислення. Поняття та види визначення понять.

Форми: судження – форма уявного відображу об’єкт дійсн, яка поляг в тому, що люд ствердж наявн або відсітн ознак, власт чи відносин у певних об’єктах; міркування – низка взаємопов’яз суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити; умовивід – форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове; поняття – форм мисл, за доп якої пізнається сутність предм та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки. Види: родові – поняття з більшим обсягом; видові – з меншим; категорії – найширший обсяг; одиничні – істотні ознаки одиничних об’єктів; загальні – цілих класів предметів; конкретні – певні предмети, яв та зв’язки між ними; абстрактні – істот озн та власт відокремлено від самих об’єктів.


18. Поняття про уяву та її ф-ції. Шляхи створення образів уяви.

Уява – процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала. Ф-ції: 1) забезпечує здатн передбачення та твор нового світу як серед свого буття; 2) створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці; 3) забезпечує опосередковане та узагальнене відображення дійсності; 4) допомагає орієнтуватися у проблемних ситуаціях. Шляхи: аглютинація, аналогія, біоніка, наголошування, перебільшення (або применшення), асоціація, практична діяльність.


19. Поняття про емоції і почуття. Види вищих почуттів та їх характеристика.

Емоція – загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності (прості і складні). Почуття – специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції – радість, любов, гордість або сум, гнів, сором. Вищі почуття: моральні поч – поч, в яких виявляється стійке ставлення люд до сусп подій, до інших людей, до самої себе; естетичні поч – чуття краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів і форм; праксичні поч – пережив людиною свого ставл до діяльності; інтелектуальні поч – емоційний відгук на ставлення особистості до пізнавальної діяльності.


20. Форми переживання почуттів. Шляхи регуляції процесом перебігу почуттів.

Форми: настрій – заг емоц стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, хар-є її життєвий тонус (позит, негат); афекти – сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволод людиною так сильно, що вона втрачає здатн контрол свої вчинки та дії; стрес – (як і афект) виник за напруж умов життя та діяльності, у небезпек сит, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів; фрустрація – своєрідн емоц стан, дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи (агресивність, депрес стани); пристрасті – сильні, стійкі, тривалі почуття, які захопл люд, волод нею і виявл у зосередж їх на одній меті.


21. Поняття про волю. Хар-ка складної вольової дії.

Воля – психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Складна вольова дія потребує значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії. Складність вольової дії залежить від складності завдання, на виконання якого вона спрямована.

ПСИХОЛОГІЯ

22. Недоліки і патологія волі. Виховування волі.

Недоліки: упертість, навіюваність (піддавання впливу інших), нестриманість, імпульсивність, безвілля, конформність (прояв безвілля), абулія (хворобливе безвілля). Не можна обмежувати рухи дітей. Формування працьовитості, цілеспрямовані трудові дії, доведення справ до кінця, фіз. вихов, спорт.
23. Увага. Умови організації і підтримка уваги учнів на уроці.

Увага – особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. У процесі виховання та навчання розвивається довільна увага, яка повязана із застосуванням вольових зусиль для вирішення конкретних завдань. Мимовільна увага обумовлена інтересом до предмета навчання або певної діяльності. Навчальна діяльність буде ефективною, якщо використати потенціал мимовільної уваги, розивваючи паралельно довільну увагу.


24. Психологія особистості вчителя: структура педагогічних здібностей.

1) дидактичність – вміння перетвор писемне мовлення в усне 2) комунікативність 3) академічність – здібність вчителя самост здобувати знання, щоб навчати 4) прогностичність – вміння бачити дитину, динаміку її розвитку 5) фікційний фіналізм 6) креативні здібності – компетентність, рівноправність, атракціонність, конгруентність, емпатійність, вимогливість.


25. Психологія виховання: шляхи та механізми виховних впливів на особистість учня.

Механізми: 1) безпосередній вплив особистості вчителя на вихованців 2) використ рефлексії, як методу виховних впливів – медитація – розмірк, заглибл у власні думки 3) ідентифікація – уподібнення до певних зразків, до становища, місця, позиції, статуса 4) наслідування 5) конгруентність – розуміння когось так, як сам відчуваєш 5) сугестивні 6) навіювання (пряме і опосередковане) 7) розпорядження 8) наказування 9) переконання 10) доведення 11) демонстрація.


26. Психологічна хар-ка виховних якостей особистості та їх структура.

1) формування у особистості систем уявлень і суджень про ті чи інші особливості взаємин люд з іншими люд, про якості людей. Порядність, дисциплінованість. 2) система відповідних переживань, емоційних станів і почуттів (за Роджерсом) 3) формування у вихованця відповідної системи актів поведінки на рівні автоматизму відповідних шаблонів поведінки.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка