1. Психолого-педагогічний аналіз проблеми розвитку творчих здібностей учнів



Скачати 234.49 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір234.49 Kb.

ЗМІСТ

Вступ


1. Психолого-педагогічний аналіз проблеми розвитку творчих здібностей учнів

1.1 Поняття творчості

1.2 Мотиви творчості

1.3 Процес творчості

2.Соціально-педагогічна робота з обдарованими дітьми та їх батьками

2.1. Робота соціального педагога з обдарованими дітьми

2.2. Проблеми діагностики обдарованості

2.3. Методи вивчення соціальним педагогом творчої дитини

2.4 Методи і прийоми роботи з учнями для розвитку творчих здібностей,

Висновки


Список використаних джерел

Вступ
Духовне оновлення та національне відродження України, докорінні зміни, які пов’язані з переходом до нових економічних відносин в усіх сферах життя суспільства, вимагають нових підходів до вирішення проблем освіти й виховання підростаючого покоління. Стан освіти демонструє ефективність і надійність перетворювальних явищ та подій сьогодення, коли успіх розвитку суспільства та престиж держави визначаються результатами творчої діяльності всіх громадян. Обдарованість і розвиток творчих здібностей особистості виступають умовою перетворення, оновлення і гармонійного розвитку нашої держави.

Саме тому в сучасній соціально-педагогічній теорії та практиці особливої значущості набуває проблема соціальної підтримки обдарованих дітей та молоді, створення соціального середовища, сприятливого для виховання особистості з високим рівнем сформованості творчих здібностей. Зазначені завдання задекларовано в Законах України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про охорону дитинства", Національній доктрині розвитку освіти України, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. У цих важливих державних документах робиться наголос на тому, що успішна соціалізація учнівської молоді можлива за умови переорієнтації і переструктурування змісту та форм організації навчально-виховної роботи з учнями, зокрема, в умовах профільних загальноосвітніх навчальних закладів. Дане положення актуалізує проблему дослідження структури, закономірностей і механізмів соціалізації обдарованих учнів у навчально-виховному процесі профільного загальноосвітнього навчального закладу, вивчення особливостей педагогічної взаємодії з обдарованими дітьми.

У сучасних умовах розвитку загальноосвітньої школи соціалізація обдарованих учнів є нагальною проблемою, розгляд і розв’язання якої спонукали дослідників до переосмислення проблем соціалізації особистості (І.Бех, М.Боришевський, О.Киричук, Н.Лавриченко, М.Лукашевич, Є.Моносзон, І.Мигович С.Харченко та інші); психолого-педагогічних основ формування особистості (І.Бех, Л.Божович, І.Булах, В.Рибалка, Г.Костюк, Н.Кузьміна, Л.Савєнкова, О.Савченко та інші); особливостей соціально-педагогічної діяльності з дітьми та молоддю (І.Звєрєва, А.Капська, О.Карпенко, Л.Міщик, Т.Сущенко та інші); проблем професійного становлення особистості педагога та підготовки його до навчально-виховної діяльності (С.Гончаренко, І.Зязюн, М.Євтух, В.Кан-Калик, М.Нікандров, В.Моляко, М.Поташник, С.Сисоєва та інші ); підходів до діагностики творчих здібностей учнів (Г.Айзенк, В.Андрєєв, Б.Бітінас, Ю.Гільбух, А.Зак, О.Лук, Л.Фрідман та інші).

Проте відчувається дефіцит спеціальних досліджень, які б розкривали механізм розробки та впровадження спеціальної системи педагогічної взаємодії з метою оптимізації процесу соціалізації обдарованих учнів.



1. Психолого-педагогічний аналіз проблеми

розвитку творчих здібностей учнів

1.1 Поняття творчості

Проблема творчості стала в наші дні самою актуальною, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Розвиток креативності учнів в процесі шкільного життя та подальшого навчання у ВУЗі здобуває одне з найважливіших значень.

Слово творчість в останні десятиліття входить до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння поняття творчості.

В наш час поняття творчість є категорією цілого ряду наук: філософії, психології, педагогіки та ін.

У Філософському словнику дається таке означення творчості: "Творчість - процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності"

Звідси виходить, що лише завдяки творчій діяльності людей можливий розвиток науки, техніки, мистецтва, освіти, державності і всього іншого. Саме завдяки творчості можливий будь-який прогрес

Психолог А.Г. Спіркін розглядає творчість як "мислительну і практичну діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної культури...". Як бачимо, дане визначенням творчості вже прямо стосується вищого (творчого) рівня пізнавальної та наукової діяльності.

1.2 Мотиви творчості

Стає зрозумілим, що мова йде про мотиви творчості. Будь - яка діяльність має свої мотиви. Ці мотиви іноді не видимі зовні, але вони все рівно існують. Особливо важко виявити мотиви творчої діяльності, адже, як ми вважаємо, здійснюється вона на межі свідомого й не свідомого буття людини. Справжній художник, композитор, поет, винахідник не може не творити. Творчості як вершині людської діяльності підпоряд­ковується все їхнє життя. Але чому здійснюється творчість? Чому людина, яка живе роками в злиднях, не отримуючи ніякої винагороди за створені оригінальні та корисні речі, не припиняє своєї діяльності? Сказане вище має відношення до значної кількості відомих світу геніїв науки, мистецтва, освіти тощо. Досить часто не можуть пояснити мотиви творчості і самі її суб'єкти. Іноді вони говорять, що їх творчість здійснюється під дією якогось не зрозумілого для них впливу .

Одним із перших психологів, які спробували знайти витоки творчості, є 3. Фрейд. Отже, наскільки це можна зрозуміти із сказаного вище, під мотивами творчості відомий всьому світу психолог бачить прагнення людини, яка увійшла у конфлікт із зовнішнім світом, реалізувати свої фантазії через вияви творчості. Творчість для певної категорії людей є, немов би, тією підсвідомою діяльністю, яка, з одного боку, обмежує реальний, такий що пригнічує, контакт суб'єктів із зовнішнім світом, але дозволяє здійснювати цей односторонній контакт з тим же довкіллям, що стає умовою реалізації їх здібностей.

Мотивами творчості може бути й прагнення людини до гармонійних стосунків з оточуючим її навколишнім світом та встановлення гармонії між його об'єктами. Якщо народжується людина із задатками до відчуття гармонії, то після перетворення цих задатків у здібності за певних обставин людина зможе творити. Людина, яка тонко відчуває гармонію, буде завжди реагувати й на відхилення від неї, тобто вона буде відчувати й дисгармонію. Це відчуття дисгармонії й спонукає людину до пошуків шляхів її усунення, тобто досягнення гармонії. Саме цим можна пояснити поведінку певної категорії людей (справжніх творців), які у всьому помічають відповідні проблеми (дисгармонію) і пропонують шляхи їх розв'язання (приведення до стану гармонії). По справжньому творча людина проблеми для розв'язання знаходить самостійно. Ті ж люди, які мають нижчий творчий потенціал (менш розвинуті творчі здібності), здатні до розв'язання проблем, що сформульовані іншими людьми, їм, немов би, слід підказувати, куди необхідно спрямувати свій погляд, щоб побачити проблему.



1.3 Процес творчості

В самому процесі творчості психологи виокремлюють два аспекти особистісний і процесуальний. Особистісним аспектом передбачається наявність у суб'єкта задатків, здібностей та нахилів, володіння ним відповідною інформацією та практичними вміннями. Процесуальний аспект творчості зв'язаний з мисленням, інтуїцією, уявою, розумовою активністю.

Із зрозумілих причин, для педагогіки інтерес являє лише творчість людини, зокрема дитини. Характерним є те, що ті компоненти, які мають місце у визначенні поняття творчості у психології, присутні і в змісті цього ж поняття в педагогіці.

Відразу ж зазначимо, що для педагогічних цілей важливим є не стільки створення дитиною "дещо нового, нешаблонного", а сам процес творчості, в ході якого здійснюється процес розвитку суб'єкта цієї діяльності, тобто дитини.

Упродовж всього часу вивчення творчості ведеться за трьома напрямками. Перший з них, це аналіз звітів відомих вчених-творців, які залишили після себе звіти, які відображають характерні особливості їх праці.

Зрозуміло, що даний метод дає для дослідників багатий матеріал, але він не позбавлений суб'єктивізму. Кожен з авторів передає лише власні враження, які не позбавлені суб'єктивних відчуттів та переживань, що завжди супроводжують процес творчості.

Метод модельних експериментів є другим напрямком вивчення творчості. Даний метод дає певні результати, але він дещо знецінюється тим, що досліджуваному повідомляється про те, що пропонована йому задача має розв'язання. Для творчості ж важливим є не лише розв'язання поставленої перед суб'єктом задачі, а й власне бачення та наступне формулювання проблем, які необхідно розв'язати.

Третій метод дослідження творчості йде через дослідження особистості. При його застосуванні використовується анкетування та усне опитування суб'єктів дослідження з наступною статистичною обробкою одержаних даних. Цей метод також дає багатий матеріал, зокрема для виявлення тих якостей, які характерні для людини-творця. Але, знову ж. і цей метод не дозволяє проникнути в інтимні механізми творчості (формалізація методу здійснюється лише на логічному рівні). Очевидно, що кращі результати можна одержати внаслідок комплексного використання даних методів.

Розходження між людьми в ступені обдарованості не тільки вроджені, вони залежать і від того, що людина одержала протягом свого життя .

Виділяються такі творчі здібності: пов'язані з мотивацією (інтереси схильності); пов'язані з темпераментом (емоційність); пов'язані з розумовими здатностями.

Все сказане вище має пряме відношення і до творчих здібностей людини, при наявності та використанні яких, людина здатна до створення оригінального продукту. Творчі здібності людини можуть розвиватись лише у її творчій діяльності. Виділимо основні типи творчої діяльності: науково-логічний; техніко-конструктивний; образно-художній; вербально - поетичний; музично-руховий; практико-технологічний; ситуативний (спонтанний, розважливий).

Проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без розгляду самого процесу, механізму творчості. При цьому розумно було б допустити, що процес творчості, зокрема процес розв'язання будь-якої творчої задачі, здійснюється за відповідною схемою, має певні етапи або фази.

Етапи (акти) у творчому процесі

Головною лінією через психологію творчості проходить класична проблема фаз творчого процесу з їх класифікацією та інтерпретацією.

Інтерес до цієї проблеми виник вже на початку XX століття. Вчених психологів та кібернетиків цікавили ті етапи, які потрібно було пройти суб'єкту творчої діяльності від виявлення та постановки проблеми до її успішного розв'язання, тобто до отримання оригінального продукту.

Узагальнена схема здійснення творчого процесу з тими її етапами (фазами), які виділяє відомий дослідних в галузі психології творчості Я.О. Понамарьов:

Перша фаза (свідома робота) - підготовка (особливий стан діяльності як передумова інтуїтивного проблиску нової ідеї).

Друга фаза (неусвідомлювана робота) - визрівання (неусвідомлювана робота над проблемою, інкубація спрямовуючої ідеї).

Третя фаза (перехід неусвідомлюваного в свідомість) - натхнення (в результаті неусвідомлюваної роботи до сфери свідомості надходить ідея розв'язання, спочатку в гіпотетичному вигляді, у вигляді принципу, задуму).

Четверта фаза (свідома робота) - розвиток ідеї, її остаточне оформлення та перевірка.

Можна прийти до висновку про те, що наведені вище схеми розкривають структурно-рівневу природу надзвичайно складного психологічного механізму творчості з поєднанням його свідомих (логічних) та неусвідомлюваних (які немов би обминають логіку) ланок.

Структурно-логічний аналіз процесу творчості дозволяє зробити однозначний висновок про необхідність існування обох компонентів творчого процесу: логічного і психологічного. Ці складові творчості змінюють одна одну та взаємно доповнюють.


2.Соціально-педагогічна робота

з обдарованими дітьми та їх батьками

2.1. Робота соціального педагога з обдарованими дітьми

Не підлягає сумніву, що ключовою фігурою у створенні освітнього й виховного середовища, що сприяє розвитку творчої природи обдарованої дитини є педагог, у тому числі й соціальний педагог. У свою чергу це висуває особливі вимоги до його професійної й особистісної підготовки. Тут уже недостатньо високої предметної підготовки, оскільки навчання починає набувати розвиваючого характеру.



Підготовка соціального педагога, повинна містити в собі:

  • уявлення про те, що таке обдарованість і особливості розвитку обдарованих дітей; розуміння того, що таке розвиваюча освіта, у чому її відмінність від традиційних форм навчання й виховання;

  • знання психологічних закономірностей і особливостей вікового й особистісного розвитку дітей;

  • знання про те, що таке загальноосвітнє середовище, його різновиди (сімейне, молодшошкільне, середньошкільне, старшошкільне, позашкільне, додаткове й стихійне), хто є його суб'єктами, які теми освітнього середовища (догматична, творча та ін.), типи взаємодії між суб'єктами (авторитарний, демократичний, гуманістичний та ін.);

  • знання методів психологічного й дидактичного проектування навчального процесу;

  • уміння реалізувати різноманітні способи педагогічної взаємодії між різними суб'єктами освітнього середовища (з учнями наодинці й у групі, з батьками, колегами-вчителями, зі своїм керівництвом);

  • уміння стати в рефлексивну (самоусвідомлюючу) позицію по відношенню до того, що вчити, як учити, навіщо вчити.

Функції соціального педагога, що працює з обдарованими дітьми:

  • виявлення, навчання й розвиток обдарованих дітей;

  • психолого-педагогічний супровід і підтримка авторських й інноваційних навчальних програм освітніх технологій, що застосовуються в роботі з обдарованими дітьми;участь у проектуванні й реалізації освітнього середовища, яке сприяє розкриттю творчих здібностей учнів;

  • вивчення вікових та індивідуальних особливостей обдарованої дитини;

  • робота з сім'єю, з проблеми навчання й розвитку обдарованої дитини;

  • використання позашкільного освітнього середовища для навчання й розвитку обдарованих дітей;

- проведення діагностики (розкриття причин появи тих або інших соціальних або психологічних "перепон" розвитку обдарованої особистості) ;

  • прогнозування (передбачення можливих наслідків розвитку);

  • розробка педагогічних рекомендацій, які сприяють оптимальному навчанню й розвитку обдарованої дитини.

Аналізуючи роботу соціального педагога з обдарованими дітьми, доречно звернути увагу на соціально-психологічний підхід до соціального захисту обдарованих дітей, та соціально-інтегратив­ний підхід до підтримки обдарованих дітей, а також на особливості соціально-педагогічної діяльності в навчальних закладах для обда­рованих дітей.

Соціальний захист обдарованої дитини базується на врахуванні провідних підходів: охоронно-захисного, соціально-педагогічного, соціально-психологічного, соціально-інтегративного.

За рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я обдаро­вані діти входять до "групи ризику", як і розумово відсталі, діти алкоголіків, малолітні правопорушники. Вони потребують особли­вого виховання, спеціальних навчальних програм, спеціальних класів, шкіл, підготовлених вчителів. У роботі з обдарованими дітьми виникає певна складність. Серед них бувають "зазнайки", "фанатики", "ліниві", "психопати", "невротики", "диваки", скромні. Батькам і соціальному педагогу слід знати, як їх треба виховувати.

Соціальний педагог повинен:

1) знайти шляхи взаєморозуміння з обдарованою дитиною, виз­начити її особливості, взаємовідносини в сім'ї, конфлікти в сім'ї;

2) налагодити зв'язок із батьками;

3) бути терплячим, ненав'язливим, довірливим.

Соціально-психологічний підхід до соціального захисту обда­рованих дітей. Його сутність полягає в тому, що обдарованість ди­тини можуть встановити професійно підготовлені спеціалісти, які орієнтуються на такі параметри: інтелектуальні здібності, специфічні здібності до навчання, здібності щодо образотворчого мистецтва і музики, психомоторні здібності.

Соціально-інтегративний підхід до підтримки обдарованих дітей передбачає розгляд досвіду щодо створення різних типів на­вчальних закладів для обдарованої дитини. Ця проблема постає гостро. Так, певна кількість дослідників вважає, що поняття обда­рованості не повинно існувати. Популярну точку зору займають прихильники елітної концепції навчання і виховання, які пропону­ють навчати таких дітей в окремих школах.

Соціально-педагогічний захист обдарованих дітей - це перш за все пом'якшення для них негативних наслідків процесів, які відбу­ваються в суспільстві, створення умов для реалізації інтересів і життєво необхідних потреб, спираючись на принципи: орієнтація на загальнолюдські цінності, гуманізм, стимулювання обдарованих дітей на розвиток їх особистісних сил.

2.2. Проблеми діагностики обдарованості

Обдарованість, як правило, визначається шляхом вивчення сфери її прояву, інтелектуального діапазону (сукупності інтелектуальних можливостей), сфери найвищих досягнень у реалізації здібностей, рівня фізичного розвитку, рівня працездатності, мотиваційного обґрунтування та його відображення в емоційному настрої й вольовій завзятості зростаючої людини. Тобто діагностика обдарованості насамперед спирається на результати продуктивної діяльності (підсумки олімпіад, конкурсів, змагань, дані психолого-педагогічних обстежень).

Кого ж можна вважати обдарованими? У літературі зустрічаються твердження, що тільки 2-6 % людей можна вважати обдарованими. Численні ж дослідження показують, що із задатками обдарованості, здатністю до ефективної плідної діяльності народжується кожна психічно нормальна людина. А ось спрямованість і ступінь обдарованості різні. Подальша доля дару залежить від мікро-, мезо- й макросередовища, де живе і формує своє «я» людина. Варто помітити, що в діагностиці обдарованості критерій випередження (випереджального розвитку) не універсальний. Крім того, поки недостатньо з'ясовано, як пов'язані високі досягнення дітей та їх емоційна залученість: що є причиною, а що наслідком.

Зараз існують конкретні програми відбору обдарованих дітей у різних галузях знання та творчості.

Для виявлення обдарованих дітей найбільш широко застосовуються стандартизовані методи виміру інтелекту, серед яких перевага віддається тим, що дозволяють визначати рівень когнітивного й мовного розвитку дитини (шкала інтелекту Стенфорд-Біне; векслерівська шкала інтелекту для дошкільників і молодших школярів; тест Слоссона для виміру інтелекту дітей і дорослих; рисунковий текст на інтелект й ін.).

Розроблені також стандартизовані тести досягнень для школярів, призначені для виявлення дітей, які мають виняткові здібності в основних навчальних дисциплінах: читанні, математиці та природознавстві (стенфордський тест досягнень для початкової школи; тести загальної підготовленості (Мосс).

Стандартні тести на перцептивно-руховий розвиток виявляють дітей дошкільного віку з винятково добре розвиненими руховими здібностями (тест на основні рухові навички; тест на рухово-зорову координацію; тест Пурдьє й ін.).

Існують стандартні тести, що дають оцінку соціальної компетентності та зрілості дітей дошкільного віку, визначають рівень їхнього особистісного розвитку й навички спілкування з іншими людьми (вайлендська шкала соціальної зрілості; каліфорнійська шкала соціальної компетентності дошкільників й ін.).

Оцінка творчих здібностей дітей проводиться на основі методик Торренса. Причому в якості однієї з провідних характеристик творчості розглядається швидкість (легкість), гнучкість, оригінальність і точність мислення, а також уява (тести Торренса на художне творче мислення, на вербальне творче мислення; творчі здібності в діяльності й у русі).

У вітчизняній психології питання діагностики й розвитку креативності докладно розглянуті в роботах Д. Богоявленської.

К. Текекс розглядає таких можливих провісників обдарованості:


  • можливість і здатність у трирічному віці стежити за двома й більше подіями, що відбуваються;

  • здатність простежувати в ранньому дитинстві причинно-наслідкові зв'язки та робити висновки;

  • відмінна пам'ять, рання мова й абстрактне мислення;

  • уміння широко користуватись накопиченими знаннями;

  • схильність до класифікації та категоризації;

  • уміння ставити запитання та створювати складні граматичні конструкції;

  • підвищена концентрація на чому-небудь, ступінь заглибленості в задачу;

  • нелюбов до готових відповідей;

  • підвищена електрохімічна й біохімічна активність мозку.


2.3. Методи вивчення соціальним педагогом творчої дитини

Здібності є якісною характеристикою кожної особистості. Високий рівень розвитку здібностей слід вважати обдарованістю. Одночасно, обдарованість – це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й "своєрідний" сплав її особистісних характеристик. У зв'язку зі складністю психологічної структури обдарованості необхідно при її діагностиці визначити не лише рівень розвитку конкретного виду здібностей, а й "віднайти" риси характеру, які сприяють творчим успіхам особистості: її внутрішні установки, мотиви, стиль поведінки, специфіку спілкування. При розробці діагностичних процедур необхідно визначити міру спрямованості особистості на навчальну діяльність, готовність до самостійності, вольового напруження, досягнення успіху. Здібна дитина з яскраво вираженою спрямованістю на творчий підхід до улюбленої справи, як правило, виявляє при цьому підвищений розумовий тонус.

Труднощі "вимірювання" цього тонусу полягають у наявних відмінностях між дітьми за показниками їхньої рухової експресії, нервової витримки, темпу та ритму мислительної діяльності. Діагностичні характеристики, що є різними у дітей, наочно ілюструють відмінності у процесі їхньої мислительної діяльності та "стилю" працездатності. Усе це зобов'язує ретельно розробляти програми спостереження за процесом навчальної діяльності, залучати учнів до навчальних і творчих завдань. При розробці програми спостереження за здібною дитиною необхідно реєструвати такі показники її поведінки у пізнавальній діяльності, як:


  1. наявність стійкої допитливості: дитина ставить багато запитань різного рівня складності й уміє їх правильно формулювати;

  2. систематичний прояв пізнавальної активності: оперативна готовність до відповіді, дослідницька допитливість, прагнення до пошуку;

  3. глибоке захоплення предметом пізнання та здатність до детального аналізу його ознак і функцій; володіння чималим запасом лексики і прояв високої мовленнєвої продуктивності у спілкуванні.

У творчій діяльності здібних учнів має реєструватися наявність таких показників:

1) багато ідей, навіть фантастичних;

2)здатність запропонувати широкий спектр своїх варіантів розв'язання певного завдання;

3)вміння психологічно перебудовуватися, коли заважають умови або з'являються нові завдання;

4)схильність до винахідництва в ігрових та практичних ситуаціях, із проявом при цьому власного оригінального підходу.

Матеріали спостережень, які проводяться в різноманітних шкільних


ситуаціях (а також у родинах) дозволяють зібрати дані для попередньої й більш точної характеристики учнів. Важливо при цьому зіставляти такого роду відомості. Однак спостереження далеко не завжди подають нам інформацію про внутрішнє спонукання та стан здібної дитини в процесі її діяльності. У цьому плані необхідно використовувати методи опитування самого учня. При складанні опитувальних листів, анкет, інтерв'ю необхідно отримати довідку про динамічні характеристики як у самої здібної дитини, так і в конкретного кола експертів (батьків, учителів, ровесників). Важливо зафіксувати через відповіді респондентів підвищену потребу особистості в розумових діях, схильність до занять з високою мірою захопленості, міру прояву її інтелектуальних та творчих поривань, кмітливість та винахідливість. Розробка шкільними психологами й соціальними педагогами методичних процедур діагностики здібностей мають за мету встановлення конкретного спектру умов, що впливають на розвиток обдарованої особистості. У цьому плані слід зрозуміти думки самих дітей щодо тих мов, за яких їм "добре думається", "добре працюється": індивідуально або в колективі, а також місце, час, настрій, особливості переживань, якщо є конкретні перешкоди тощо. Крім того, необхідно "дізнаватись" про думки батьків, учителів, ровесників — свідків їхньої пізнавальної активності та продуктивної діяльності.

Опитувальні листи можна підготувати з конкретного переліку тверджень, які розкривають характер дій батьків та вчителів і культивуються ними у процесі праці, спілкування та організації дозвілля дітей.


Зміст тверджень має бути таким, щоб отримати інформацію про конкретну "технологію" родинного, дошкільного та шкільного виховання обдарованої дитини, рівень психологічної культури та педагогічної майстерності педагогів. В опитувальний лист бажано включати не більше 10-15 тверджень. Найбільш значущими серед них можуть бути такі:

  1. я допомагаю дитині будувати її особисті плани та підтримую її у прийнятті нею рішень;

  2. я допомагаю дитині удосконалити результат її праці;

  1. я забезпечую дитину книгами й матеріалами для її улюблених занять;

  1. я заохочую дитину до вигадування історій та фантазування;

  1. я підтримую в дитині прагнення знаходити проблеми та вирішувати їх;

  1. я обговорюю з дитиною широке коло проблем;

  1. я сприяю розвиткові у дитини позитивного бачення власних здібностей;

  2. я відповідаю на всі запитання дитини зі всією щирістю й без роздратування;

  3. я розробляю практичні завдання (експериментального характеру) з метою спрямування дитини на творчий пошук та досягнення успішних результатів.

Дані, отримані в результаті опитування батьків (учителів, вихователів), дозволяють визначити стиль, різноманітність способів, характер їхніх стосунків у спільній праці та під час спілкування з іншими дітьми. Одночасно такі матеріали дають можливість побачити риси характеру дитини. Однак кожен з учнів постійно перебуває також і серед своїх ровесників. У шкільних ситуаціях думки ровесників, їхня оцінка та ставлення можуть багато змінити у її поведінці. Саме тому важливою інформація однолітків при вивченні здібностей школяра. Так, при опитуванні ровесників дитині можна запропонувати перелік таких запитань:

  1. назви коло друзів, з якими тобі подобається фантазувати, щось
    вигадувати, винаходити;

  2. до яких своїх занять ти б запросив цих друзів?

  3. у спільних заняттях з ровесниками найчастіше:

а) тобі "дістається" роль лідера;

б) тебе обирають лідером інші;

в) ти вибираєш сам роль лідера;

4) при обговоренні досягнутих результатів заняття (діяльності чи справи) оцінка кого із названих трьох-семи друзів для тебе є найвагомішою, значущою, цікавою?

При розробці інтерв'ю зі здібною дитиною педагог, психолог має передбачити момент знайомства та ретельний аналіз її навчальних та творчих досягнень. Використовуючи метод інтерв'ю, можна глибше вивчити бажання або прагнення здібної дитини діяти, стимулювати, контролювати та оцінювати себе саму. Такого роду інтерв'ю, на нашу думку, має охоплювати серед інших і такі запитання:


  1. назви свої улюблені види занять (діяльності, справ) вдома, у школі, на вулиці;

  2. кому із людей (дорослих, однолітків) ти віддаєш перевагу при обговоренні своїх планів, задумів, проблем?

  3. чия оцінка є для тебе найбільш значущою вдома, у школі, на вулиці?

  4. на кого ти найчастіше розраховуєш у складних або скрутних ситуаціях вдома, у школі, на вулиці?

  5. кого найчастіше ти прагнеш наслідувати у роботі, навчанні, поведінці?

Аналіз навчальної та творчої продуктивної діяльності дозволить
соціальному педагогу й психологу отримати інформацію про джерела її творчого задуму, терміни виконання, причини переробки задуманого образу, міру задоволення від того, що власноручно зроблено, бажання рекламувати свій успіх.

Оцінка творчого потенціалу за допомогою спостережень, опитувань, анкет та аналізу продуктивної діяльності не виключає застосування спеціально розроблених експериментальних завдань, складання яких передбачає оперативне збирання широкого кола інформації.

Тренінгові методи виявлення розвитку обдарованості

Головна відмінність тренінгових методів від інших пов'язана з тим, що з їхньою допомогою увага переключається з аналізу досягнутих результатів на вивчення способів здійснення діяльності. При цьому виявляється, що способи виконання одного й того ж завдання можуть бути різними.

Дослідження цих методів особливо є доречним для:

- виявлення прихованих здібностей обдарованих дітей та їхнього розвитку;



  • подолання дисинхронії, а також емоційних, міжособистісних та інших психологічних бар'єрів, що утруднюють розвиток обдарованих дітей;

  • розвитку різних видів обдарованості;

  • професійної й особливо особистісної підготовки педагогів і психологів, які працюють з обдарованими дітьми.

Широко використовується соціальним педагогом метод розвиваючого дискомфорту. Суттю цього методу є не усунення негативних ситуацій, не їх зневага, а формування у дітей навичок їхнього активного подолання. При цьому використовуються як ті, що природно виникають, так і створені штучно несприятливі ситуації (перш за все, на групових та індивідуальних заняттях з психологом і тією чи іншою мірою на навчальних заняттях).
2.4. Методи і прийоми роботи з учнями для розвитку творчих здібностей
Самостійна робота учнів. Сформована пізнавальна активність учнів є необхідною, але не достатньою умовою розвитку творчої особистості. Другою важливою умовою ефективності навчального процесу та розвитку в учнів творчих здібностей є самостійна робота.

У зв'язку з цим педагогічні колективи працюють над тим, щоб учні навчились самостійно працювати, систематично поновлювати свої знання, орієнтуватись в потоці наукової інформації. Диференціація вивчення наук дає можливість систематично залучати учнів до самостійної пізнавальної діяльності на різних етапах навчання.



Розв'язок творчих задач. Відомо, що важливим засобом формування інтелектуально розвиненої творчої особистості є творчі задачі. Це неординарні задачі, в яких сформульовано певну вимогу, що виконується на основі знання законів, але відсутні прямі чи непрямі вказівки на ті явища, закономірностями яких слід скористатися для розв'язування цих задач.

Методи психологічної активізації творчості дозволяють уникнути інерційності методу проб і помилок. Інерція мислення - серйозний бар'єр у пошуку нового, обмежує сферу пошуку розв'язання, асоціативні здібності, творчі можливості.



Лабораторні роботи. Сучасне методичне і технічне забезпечення лабораторних занять з різних предметів розраховано на абстрактного середнього учня і не відповідає вимогам до організації розвиваючого процесу, перш за все тому, що воно позбавлено варіативності.

В організації лабораторних і практичних занять головне зуміти піти назустріч інтелектуальним силам дитини, викликати їх до діяльності, створити сприятливе педагогічне середовище для їх становлення і одночасно формувати особистість дитини, її знання, світогляд



Науково-дослідницька діяльність учнів. Методичними радами різних навчальних закладів вироблено Положення про науково-дослідницьку роботу учнів. Згідно цього положення учні повинні займатись науковою роботою. Вибір напрямку дослідження більшою мірою визначається профілем навчання.

Висновки
Таким чином, одним з найважливіших компонентів, що сприяють створенню і підтримці на високому рівні науково-технічного, політичного, культурного й управлінського потенціалу країни, є налагоджена система пошуку і навчання обдарованих індивідуумів. Формування інтелектуальної еліти, яка, власне кажучи, задає темп розвитку науки, техніки, економіки, культури, визначає ефективність цього розвитку.

Головним напрямом розвитку сучасної школи є загальнодержавна програма пошуку, практичної діагностики, навчання, виховання і розвитку обдарованих дітей, націлена на підготовку творчої людини, талановитих фахівців і плідному їх використання. Виховання і навчання обдарованих дітей - важка і широкомасштабна задача.

Увага до обдарованої дитини не повинна вичерпуватися лише періодом її навчання. Досвід показує, що значні труднощі обдаровані люди переживаують і в періоді професійного самовизначення, і надалі, у самому процесі творчості. Іншими словами, таланту потрібна постійна турбота всього суспільства.

Отже найважливішими принципами, що забезпечують методологічну надійність умов розвитку обдарованості, є чинники їх народності та природовідповідності. Суб'єктна теорія, суб'єктний підхід щодо вивчення творчості, здібностей, обдарованості таїть у собі ще багато нез'ясованого. Потребують свого розкриття різні за своїм характером зв'язки між неусвідомлюваною та усвідомлюваною інформацією про власне "Я", специфіка суб'єктної детермінації мотивів творчості на різних вікових етапах, а також висвітлення методологічних концепцій тих авторів, які внесли свій вклад у розкриття закономірностей розвитку людської психіки і разом з цим поглибили уявлення про первісні джерела детермінації розвитку здібностей.

Гармонія здібностей і діяльності людини досягається за умови, по-перше, свободи вибору діяльностей, по-друге, вибору діяльності відповідно з покликанням.

Виявлена на підставі даного методу структура комунікативних установок конкретного суб'єкта дає можливість оцінювати ступінь його соціальної адаптації, рівні зрілості його особистості, ступені і форми конфліктності, чи успішності-неуспішності в тих чи інших професіях, співвідношенні раціонального й емоційного начал, альтруїстичності тощо.



У інтелектуально обдарованих школярів пізнавальна потреба спрямована на досягнення результату, а у творчо обдарованих — на сам процес пізнання.

Список використаних джерел


  1. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психол. очерк: Кн. для учителя. - 3-е изд. - М: Просвещение, 1991.

  2. Грузенберг С.О. Психология творчества. - Минск, 1923.

  3. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб.: Издательство "Питер", 2000.

  4. Лейтес Н.С. Способность и одаренность в детские годы. - М.: Знание, 1984.

  5. Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. - М.: Педагогика, 1981.

  6. Лук А.Н. Психология творчества. - М.: Наука, 1978.

  7. Пономарев Я.А. Психология творчества и педагогика. - М.: Педагогика, 1976.

  8. Пономарев Я.А. Психология творчества. - М.: Наука, 1976.

  9. Роджерс Н. Творчество как усиление себя // Вопросы психологии. -1990.-№1.

  10. Спиркин А.Г. О творческой силе человеческого разума. - М.: Мысль,1979.

  11. Фрейд 3. Психология бессознательного. - М.: Просвещение, 1990.

  12. Пономарев Я.А. Фазы творческого процесса // Исследование проблем психологии творчества. - М.: Педагогика, 1983

  13. Гильбух Ю.З. Внимание: одаренные дети. - М.: Знание, 1991.

  14. Красноголов В.О. Комплексна психодіагностика якостей. Визначення творчої індивідуальності дітей і шляхів її розвитку // Обдарована дитина. — 1999. — №2.

  15. Одаренные дети. / Под общ. ред. Бурменской Г.В., Слуцкого В.М. - М.: Прогресс, 1991.

  16. Савенков А.И. Диагностика детской одаренности как педагогическая проблема // Педагогика. — 2000. — №10.

  17. Шрагина Л. И. Оригинальность и творчество // Практична психологія і соціальна робота. — 1999. — №3.

  18. Шумакова Н.Б. и др. Исследование творческой одаренности с использованием тестов П. Торренса у младших школьников // Вопросы психологии. - 1991. - №1.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка