1. Стародавня історія України. Палеоліт



Сторінка1/19
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.1 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
Вотчина — одна з форм феодальної власності часів Київської держави, яку власник мав право передати у спадщину, продати, обмі¬няти, поділити тощо. Термін походить від слова "отчина" — батькова власність.
1.

Стародавня історія України.




Палеоліт (1 млн р. - Х тис. до н.е.) – давньокам’яний вік. Саме в цей період люди опанували вогонь, пошили перший одяг, спорудили перші житла. Знаряддя виготовляли з каменю (кременю) шляхом простого оббивання, а пізніше – ретушуванням. Користувалися також знаряддями із кістки, року. Вони були примітивними і малоефективними. Основними заняттями населення були збиральництво та загінне полювання на стадних ссавців: мамонтів, бізонів, а з потеплінням льодовика – на північного оленя.

На території України проживали люди кількох типів: пітекантроп (архантроп) – 1 млн – 150 тис. до н.е.; неандерталець (палеоантроп) – 150-35 тис. до н.е.; кроманьйонець (Homo Sapiens) - близько 35 тис. до н.е. У цей період склалися найдавніші суспільства, які від людського стада розвинулися до сім’ї, роду і племені . Найвищими духовними досягненнями палеоліту були тотемічні уявлення , мисливська магія фетишизм , анімізм .



Основні пам’ятки палеоліту на території України є в Криму: печери Кіїк-Коба, Чокурча, Старосілля, навіс Заскельний.

Мезоліт (ІХ–VІІ тис. до н.е.) – середньокам’яний вік. Льодовик почав танути, встановився сучасний клімат і ландшафт, флора і фауна. Прильодовикова зона розпалася на тундру, ліс і степ. Основою економіки стало індивідуальне полювання на копитних тварин за допомогою лука і стріл. Винахід дистанційної зброї (полювання на відстані) – найбільший винахід мезолітичної людини. За допомогою транспортних засобів – лижі, нарти, човен, мисливці вели рухливий спосіб життя. Крім мисливства, поширюється рибальство. Удосконалюється обробка каменю. З’явилися мікро- і макроліти - крем’яні пластинки різних форм, які виконують роль леза до гарпунів, списів, дротиків, стріл і т.п. Починається приручення диких тварин, насамперед собаки. Сформувалася сучасна людська структура: парна сім’я, материнський і батьківський рід, плем’я.Відбуваються зміни у світогляді: з’явилися образи богів, уявлення про світ живих і світ мертвих. Померлих стали ховати за межами стоянок у родових могильниках. На території України відомо понад 400 пам’яток епохи мезоліту. Найбільш відомі стоянки цього часу: в Криму – Мурзак-Коба, Фатьма-Коба, Шан-Коба; на Одещині - Білолісся; на Десні – Кудлаївка, Пісочний Рів, Смячка; у лісостеповому Лівобережжі, в Надпоріжжі і басейні Сіверського Дінця - В’язівок, Зимівники, Осокорівка.

Неоліт (VI-III тис. до н.е.) – новокам’яний вік, за якого людина вперше переходить до відтворюючого господарства. У степових та лісостепових районах України на початку цієї епохи виникає примітивне землеробство і скотарство. Людство перейшло до осілого життя, зростав добробут, стимулювалися обмін і торгівля. Техніка обробки каменю значно вдосконалюється, з’явилися нові технології: розпилювання, свердління та шліфування. Виникло прядіння і ткацтво. Значним досягненням стала кераміка – виготовлення глиняного посуду, розмальованого фарбами і орнаментованого візерунками. Ці перетворення називають неолітичною революцією.У долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра. Десни, Прип’яті виявлено близько 500 неолітичних поселень. Дослідники виділяють ряд археологічних культур, поділяючи їх на землеробсько-скотарські ( Бузько-Дністровська, Сурсько-Дніпровська, Лінійно-стрічкової кераміки) і мисливсько-рибальські (Дніпро-Донецька, Ямково-гребінцевої кераміки).

Енеоліт (IV-III тис. до н.е.) – мідний або мідно-кам’яний вік, перехідний період від каменя до металу. В цей період люди опанували перші метали: мідь, срібло, золото, з яких виробляли знаряддя праці, зброю, прикраси. Основним заняттям населення стають землеробство і скотарство. З’явився колісний транспорт. Розпочався перший великий суспільний поділ праці між скотарськими і землеробськими племенами. Ткацтво, гончарство, металургія, металообробка виокремлюються в самостійні ремесла. Широкого розвитку набули обмін і торгівля. Замість матріархату поступово утверджується патріархат. Родова організація змінюється сусідською (територіальною) общиною.У мідному віці територію України заселяли племена кількох культур. По-перше, це племена Середньостогівської і Ямної культур. У степовій і лісостеповій зонах Подніпров’я і Причорномор’я вони розвинули відгінне скотарство. Серед скотарів виділяються групи кінних воїнів, які здійснювали далекі походи. Відбувається майнове і соціальне розшарування населення – виділяється родоплемінна знать, вожді.По-друге, однією з найвідоміших землеробських культур епохи енеоліту була Трипільська культура (за назвою с. Трипілля на Київщині, де у 90-х роках ХІХ ст. чеський археолог В. Хвойка вперше відкрив пам’ятки цієї культури) з центром на Правобережній Україні.

Бронзовий вік (ІІ-І тис. до н.е) – останній великий період первісного ладу, коли бронза стала основним матеріалом для знарядь і зброї. Бронза була першим штучним металом (створеним на мідній основі). В епоху бронзи завершився перший суспільний поділ праці (виділення скотарства) і розпочався другий – виокремлення ремесла у самостійну галузь. Подальшого розвитку набули бронзоплавильне, гончарне, каменярське ремесла. Сталися важливі зміни в економіці, соціальному устрої і етнокультурній карті. На зміну родовій общині прийшла сусідська, почала проявлятися майнова диференціація, утвердився патріархат. В Європі відбувається велике переселення народів.


Ранній залізний вік (з І тис. до н.е).

Кам’яні знаряддя праці остаточно поступилися металевим. Освоєння заліза на початку І тис. до н.е. сприяло дальшому розвитку суспільства. Залізні речі поширилися набагато більше, ніж бронзові. Вони сприяли розвитку сільського господарства, ремесла, військової справи. Відбувся другий великий суспільний поділ праці – ремесло остаточно виокремилося в самостійну галузь. З’явилося товарне виробництво, торгівля, зріс культурний обмін. Все це, у свою чергу, сприяло поглибленню соціального розшарування і державотворчим процесам.В цей період на території України склалися такі культурно-господарські регіони: на Поліссі і в Лісостепу переважало орне землеробство; у степовій зоні тваринництво почало розвиватися як кочове; у прибережному Причорномор’ї грецькі колоністи створили потужні аграрно-ремісничі і торгово-ремісничі центри.Початок залізної доби пов’язаний з кочовиками (на початку І тис. до н.е.), які тривалий час проживали на півдні України, та з ранніми слов’янськими культурами (початок н.е.).



2. Кочовики

Кочовики. Першими з найдавніших жителів Північного Причорномор’я, чия назва зафіксована в писемних джерелах, були кіммерійці. Вони належали до давньоіранського етносу. Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов’язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, вони успішно воювали проти Урарту і Асирії. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об’єднувалися у племена, а племена створювали союзи на чолі з вождем-царем.

Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою.

Відомості про скіфів містяться у творах грецьких і латинських авторів, а також у асиро-вавилонських документах. Давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму, кочовики - у степах Наддніпрянщини, землероби - у лісостеповій зоні, орачі - між Дніпром і Дністром. Крім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор’ї. В обмін на зерно, хутра, віск, мед, а особливо – рабів, скіфи отримували вино, зброю, предмети розкоші.

Наприкінці VI в. до н.е. скіфи сформували свою державу, поділену на три частини, кожен з керівників якої був верховним царем. На чолі цих царств перебували представники єдиної династії, що, безумовно, зміцнювало таку державу. З-поміж військових успіхів скіфів слід особливо зазначити перемогу над перським царем Дарієм.

Скіфи були спадкоємцями стародавньої цивілізації, мали свою міфологію, віру. Особливою пошаною у них користувалися бог вoгню і стихії Табіті, боги неба і землі Апі та Пацай. Міліарний спосіб життя послужив причиною виникнення мистецтва, що одержало назву “звіриного стилю”: зображення хижаків, сцен їх боротьби. Для Скіфської культури характерне широке застосування курганного обряду. Поховання воїнів супроводжуються певним набором зброї і кінського спорядження. Яскравими поховальними пам’ятками є царські кургани Гайманова Могила, Солоха, Куль-Оба, Товста Могила, Чортомлик, де була знайдені численні золоті речі. Особливістю Скіфської культури на лісостеповій території і в Нижньому Подніпров’ї є виникнення великої кількості городищ і поселень, серед яких виділяються Більськеі Кам’янське городища. Це було пов’язано з осілим побутом місцевого населення. Найбільшого розквіту Скіфія досягла у IV ст. до н.е. за царя Атея, пролігши від Дунаю до Дону.

У III ст. до н.е. на території Північного Причорномор’я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати або савромати, які витиснули скіфів. Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малих Скіфії: першу - у Нижній Наддніпрянщині й Північному Криму, друга - у степовому і передгірному Криму зі столицею у Неаполі Скіфському, поблизу теперішнього Бахчисарая.

Після цього до середини ІІІ ст. н.е. у Північному Причорномор’ї панували сармати. Це були спілки декількох племен - язигів, роксоланів, аланів, які, однак, не мали міцної центральної влади. Основним господарством сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу. Сармати зазнали культурного впливу Китаю, Індії, Ірану, завдяки кочовому способу життя і торгових зв'язків з цими країнами.

III ст. н.е. прийшли вихідці з Прибалтики - племена готів, утворивши тут Готську державу – Гетику. Найбільшої могутності воно досягло в середині ІV ст. за правління Германаріха (332-375 рр.). Кінець гегемонії готів у Східній Європі наприкінці ІV ст. поклали гуни, які невдовзі захопили величезні території від Дону до Дунаю. За правління Атілли (середина V ст.) держава гунів контролювала територію від Рейну до Волги. Після смерті у 453 р. Атілли його держава розпалася, а гуни поступово розпорошилися серед місцевого населення.

На зміну половцям прийшли нові хвилі тюркських кочових племен – авар і болгар, які прямували через Північне Причорномор’я за Дунай. Хозари прийшли з Азії і заснували державу – каганат. Вони підкорили племена алан, радимичів, в’ятичів, полян, сіверян, які сплачували їм данину. Наприкінці ІХ ст. на території України з’явилися печеніги, які понад століття загрожували Русі. В першій половині ХІ ст. їх витіснили нові кочовики – половці, які співіснували із слов’янами до середини ХІІІ ст.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка