1. Стародавня історія України. Палеоліт



Сторінка10/19
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.1 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19

18. В Україні


В Україні політика мала свою специфіку, по-перше. вона почалася значно пізніше ніж в Росії (з 1919, а не 1918 року). По-друге, вона в одних питаннях була жорсткішою, наприклад державно монополія одразу поширювалася не лише на хліб, а й на цукор, сіль, чай, а в інших вільнішою — робилися спроби демократизувати управління економікою (платформа «децистів»). В Україні зберігалося чимало ненаціоналізованих середніх і дрібних підприємств, залишились у приватній власності невеликі вугільні шахти (з річним видобутком до 5 млн. пудів вугілля), значно більшим виявився грошовий обіг, діяла споживча кооперація тощо. В цілому з одного боку Україна виявилася менш збільшевизованою, а місцеві кадри проявляли хоч якусь опозиційність, а з іншого більшовики прагли від України те, що їй треба було для самого існування режиму — хліба.

[ред.]Елементи воєнного комунізму в Україні


  • червоний терор

  • російський шувенізм(українська мова оголошувалась котрреволюціоною - незаконною)

  • радянське адміністрування(управління)

[ред.]Політико-юридичні передумови


З початку 1919 року радянські війська розпочали успішний наступ на Україну, вони зайняли: 3 січня — Харків, 12 січня — Чернігів, 19 січня — Полтаву, 27 січня — Катеринослав, 5 лютого — Київ, 18 березня — Вінницю, 10 березня — Херсон, 15 березня — Миколаїв, 6 квітня — Одесу, а 4-29 квітня — Крим. Тим самим на квітень 1919 року на більшості території України було знову встановлено Радянську владу. Знову почалося створення державного апарату Радянської влади в Україні. Держава дістала нову назву — Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була закріплена у першій Радянській конституції УСРР, затвердженій у березні 1919 року на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад.

Вищим органом законодавчої влади став Всеукраїнський з'їзд Рад та його виконавчий орган — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), головою якого з 1919 року став Г. І. Петровський, був на цій посаді до кінця 30-х років. Уряд у січні 1919 року було перейменовано на Раду Народних комісарів, очолив його Раковський (до 1923 року).

На початку березня 1919 pоку відбувся з'їзд КП(б)У. Для участі у його роботі ЦК РКП(б) направив Свердлова — найближчого соратника Леніна. III з'їзд КП(б)У, розглянувши проект Конституції УСРР, підкреслив, що вона має закріпити диктатуру пролетаріату у формі Республіки Рад. Враховуючи досвід державного будівництва в радянській Росії, III з'їзд КП(б)У визнав за необхідне для УСРР прийняти Конституцію РСФРР, з деякими змінами залежно від місцевих умов.

6 березня 1919 року у Харкові відкрився III Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибули 1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На з'їзді виступив Свердлов, який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянського ладу. Був заслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України, розглянуті військове, продовольче та земельне питання.

10 березня проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження з'їзду Рад. З доповіддю про проект Конституції виступив член ЦК КП(б)У, нарком юстиції О. Хмельницький. Проти проекту Конституції виступили ліві есери, які піддали критиці положення, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату. III Всеукраїнський з'їзд Рад відкинув це заперечення і затвердив запропонований проект Конституції.

[ред.]Адміністративна політика


Структура влади мала наступну систему — ради збереглися лише в більш-менш значних, переважно повітових містах. На місцях замість виборних рад діяли надзвичайні органи влади «революційні комітети» (ревкоми). Там де вибори усе ж таки проводилися, комуністи усе одно повністю контролювали ради втручаючися у вибори, не допускаючи до них небажаних осіб. Фактично в Україні радянська влада на той момент це класичний окупаційний режим лише злегка формально прикритий умовним допуском місцевого населення до управління.

В Україні було утворено Бюро з відбудови промисловості (Промбюро) на правах філії Вищої ради народного господарства (ВРНГ). При Раді Оборони (з квітня 1920 року — Раді Праці та Оборони) було створено Головний комітет зі здійснення трудової повинності (Головкомтруд) із мережею місцевих установ. 12 жовтня 1920 року Раднарком України прийняв постанову «Про табори примусових робіт». Організація мережі таборів покладалася на чекістів. Створювалося Центральне управління таборів (ЦУЛАГ). Наприкінці жовтня 1920 року в Україні було організовано перші сім трудових концтаборів.

Щоб сприяти реквізиціям, партія організовувала комітети незаможних селян (комнезами), члени яких мали переваги при розподілі землі, звільнялися від податків і діставали 10—20 % «здобичі».

[ред.]Економічна політика



Продзагін російських більшовиків перед грабунком України, Петроград, 1919 рік

В Україні, де комуністичні перетворення розгорнулися лише з початку 1919 року, націоналізація охопила всю велику промисловість відразу. Наслідки були такі ж самі як і в інших республіках. На початок 1921 року з 10773 підприємств на державному обліку працюючими вважалися лише 4060. Сотні тисяч робітників залишалися без роботи, змушені були виїхати у село.

У 1920 році в Україні було створено органи примусових робіт, обладнано 18 концтаборів, через які пройшло 25-30 тисяч осіб.

З самого початку Україна цікавила більшовиків перш за все як джерело продовольства — після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. До 1 березня 1918 року щоденно з України в Росію вирушало до 140 вагонів з продовольством, з 1 березня — до 300, а з 1 квітня — до 400 вагонів. Вивіз хліба супроводжувався реквізиціями, насильством над селянством, здійснювався терор над українським селом. Це було ще до формального запровадження в Україні політики воєнного комунізму.

12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК в Україні встановлювалася продовольча диктатура, а саме: була оголошена монополія держави на найважливіші продовольчі товари, якими розпоряджалися лише державні органи, розподіляючи їх у вигляді пайків та ін. Отримували ці продовольчі товари через продовольчу розкладку, за якою все зерно та ін., крім певного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею же цінами. На практиці ж забирали скільки треба було, без будь-якого відшкодування. Приватна торгівля продуктами харчування заборонялася. Тобто продовольча диктатура безпосередньо зачіпляла інтереси селян як дрібних товаровиробників, підриваючи економічну основу їх існування.

Комуністичний розподіл і продрозкладка, на якій він базувався, в Україні запроваджувалися одним декретом ВУЦВК «Про загальнодержавний облік та розподіл продуктів і предметів домашнього господарства» від 12 квітня 1919 року. Продрозкладка встановлювалася в обсязі 140 мільйонів пудів хліба. Однак до білогвардійської окупації заготівельникам вдалося зібрати тільки 8[5] мільйонів пудів. Селяни ігнорували вимоги Наркомпроду й чинили збройний опір його працівникам.

Після поразки денікінських військ 26 лютого 1920 року новий закон про хлібну розкладку підписали голова уряду Х. Раковський і нарком продовольства М. Владимиров. Обсяг розкладки тепер дорівнював 160 мільйонів пудів зерна. У травні 1920 року було затверджено й розкладку на велику рогату худобу, овець, свиней, яйця, картоплю тощо. Були створені спеціальні продовольчі загони. З метою їх зміцнення до продзагонів було мобілізовано майже 15 тис. робітників, в тому числі понад 2 тис. членів більшовицької партії. Влітку 1920 року завдання щодо продрозверстки було покладено на 1 кінну армію Будьонного, що перекидалася на радянсько-польський фронт. Тим не менше, селянство відмовлялося здавати хліб і до липня 1920 року загальний план продрозверстки, що становив 153[6] мільйонів пудів хліба, було виконано лише на 10 %. Щоб полегшити вилучення продовольства, утворювалися комітети незаможних селян. За допомогою комнезамів до кінця 1920 року заготівельникам вдалося зібрати 72 мільйонів пудів хліба.

Декрет «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства» який став радикальним поворотом у аграрній політиці збігся з відновлення радянської влади в Україні. Республіка, де ще зберігалося поміщицьке землеволодіння, була приречена перетворитися на іспитовий полігон у справі комунізації селянства. Реалізація декрету почалася з березня, хоча формально ЦВК Рад України продублював його лише 26 травня 1919 року. Навіть у малоземельних районах частина поміщицьких земель передавалася не селянам, а цукровим заводам під організацію радгоспів або тим, хто бажав утворити комуни[7]. У відповідь селяни піднялися зі зброєю в руках проти радянської влади. На придушення повстань було кинуто підрозділи Червоної армії. Командування Внутрішнього фронту на чолі з К. Ворошиловим використало в боротьбі з селянами підрозділи інтернаціоналістів, сформовані для надання допомоги радянській Угорщині. Поширеною практикою в придушенні селянських повстань стали спалювання сіл, розстріли заложників, конфіскація майна. Червона армія, більшість якої становили селяни, в цій ситуації розклалася, і Україною заволоділи денікінські війська.

Після поразки денікінців Всеукрревком затвердив новий земельний закон, яким заборонялося відводити землю під радгоспи без згоди селян.



Нова́ економі́чна полі́тика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (19221924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.

НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами.

З другої половини 1920-х років почалися перші спроби згортання НЕПу. Ліквідовувалися синдикати в промисловості, з якої адміністративно витіснявся приватний капітал, створювалася жорстка централізована система управління економікою (господарські наркомати). Сталін і його оточення узяли курс на примусове вилучення хліба і насильницьку колективізацію села. Проводилися репресії проти управлінських кадрів (Шахтинська справапроцес Промпартії і ін.). На початок 1930-х років НЕП був фактично згорнутий.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка