2005/№4 Засновники



Сторінка12/14
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.57 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

наукове життя




Всеукраїнський науково-практичний семінар “З досвіду інтегрованого навчання дітей з особливими освітніми потребами”

Марія Барна, Світлана Єфімова


Як відомо, процес активного присто-сування особистості до світу і світу до неї, є двостороннім і може розвиватися успішно при наявності сприятливих психолого-педа-гогічних умов роботи інтегрованих колекти-вів. Такі колективи можуть забезпечити дити-ні з особливостями психофізичного розвитку досягнення високих показників особистісного розвитку, усвідомлення своєї самоцінності, спроможність посісти у соціальному середо-вищі місце, адекватне внутрішнім особистіс-ним потребам.

З іншого боку, інтегровані колективи дадуть можливість здоровим дітям розвивати нетрадиційні шляхи встановлення успішних соціальних та комунікативних контактів з однолітками.

Ці та інші проблеми стали предметом обговорення у рамках Всеукраїнського нау-ково-практичного семінару “З досвіду інте-грованого навчання дітей з особливими освіт-німи потребами”, який проводився кафедрою педагогіки і психології Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти 16 листопада 2005 року на базі навчально-реабілітаційного центру для дітей з вадами зору “Левеня” за участю представників Міні-стерства освіти і науки України, Всеукраїнсь-кого Фонду “Крок за кроком”, науковців Інституту спеціальної педагогіки АПН Укра-їни, керівників освітянських установ м. Льво-ва та області, науково-педагогічних працівни-ків семи пілотних обласних ІППО та педаго-гічних працівників експериментальних нав-чальних закладів м. Львова (ЗНЗ №№ 95, 82, 75, 59, 99 та садок-школа “Малюк”).

Враховуючи здобутки вчителів-прак-тиків у процесі реалізації моделі інтегро-ваного навчання, в ході обговорення зроблена спроба вироблення нової філософії державної політики щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку.







З досвіду інтегрованого навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітній школі

Володимира Лазар





Як і в розвинутих демократичних країнах, в Україні із середини 90-х років за ініціативи батьків широкого розповсюдження набувають філософсько-педагогічні ідеї нав-чання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах.

У 1996-1997 н. р. у загальноосвітній се-редній школі № 82 м. Львова почали нав-чатися діти з порушеннями опорно-рухового апарату. Я пригадую цю першовересневу шкільну лінійку, коли поряд із здоровими першокласниками виїжджали на інвалідних візках та пересувалися за допомогою ходунів діти-інваліди. Усі присутні на святі затаму-вали подих та поділились на три групи. Перша група батьків співчутливо дивилася на цих діток і думала: “Яке щастя, що мене оми-нуло це горе”. Друга група батьків виявляла певне незадоволення. У їхніх очах можна бу-ло прочитати безліч “чому?” (Чому моя дити-на повинна сидіти за однією партою з такими дітьми? і т. п.). Третя група батьків – це бать-ки дітей-інвалідів. Вони із сльозами на очах раділи за своїх дітей: нарешті вони будуть користуватися своїм правом – правом на осві-ту, будуть разом із своїми однолітками. Най-більш схвильовані були вчителі, адже вони собі уявляли, які труднощі їх очікували. І са-ме добре ставлення вчителів до несправедли-во скривдженої долею дитини забезпечило гарне ставлення до неї учнів та їхніх батьків.

З перших днів перебування цих дітей у школі у них з’явилося безліч друзів, усі хо-тіли їм допомогти витягнути з портфеля підручники, відвезти до шкільної їдальні. На перервах діти не були самотніми, їх постійно оточували друзі-однокласники.

Діти, інтегровані у шкільну систему навчання, полюбили школу і не уявляють собі життя без неї. В опитуванні, яке проводилося серед дітей з особливими потребами, на запи-тання: “Який день тижня для тебе найкра-щий?” – усі діти відповіли: “Понеділок, вів-торок, середа, четвер, п’ятниця” (У ці дні я зустрічаюся з однокласниками; бачу своїх рідних вчителів; дізнаюся на уроках про щось нове). А на питання: “Який день тижня для тебе найгірший?” діти відповіли: “Субота, не-діля” (У ці дні я сиджу вдома; сумую за школою; не спілкуюся з друзями-однокласни-ками; не бачу своїх вчителів).

За свою працю, велике терпіння, ласку і любов до дітей вчителі отримали від них най-вищу оцінку. Це видно з дитячих висловлю-вань у тестах незакінчених речень (методика Сакса і Леві вивчення ставлення учнів до вчи-телів, школи).

Мої вчителі...



  • Найкращі вчителі у світі;

  • Дуже добрі;

  • Красиві і розумні;

  • Чуйні і терпеливі;

  • Доброзичливі;

  • Ставляться до мене з розумінням;

  • Люблять мене;

  • Для мене як рідні;

  • Ласкаві і добрі, як моя мама;

  • Дають нам міцні знання;

  • Хочуть, щоб ми виросли справжніми людьми.

Моя школа...

  • Найкраща і мені подобається до неї ходити;

  • Дорога для мене, тому що якби я її не відвідувала, то нічого б не знала;

  • Це джерело моїх знань;

  • Мій другий дім.

Досвід інтегрованого навчання свідчить, що здорові діти отримують позитивний вплив від спільної навчальної діяльності з дітьми з особливими потребами. Вони мають змогу не тільки спостерігати за тим, як ці діти присто-совуються до життя, але й бути свідками їхньої стійкості, мужності, витривалості. Во-ни часто говорять: “Мені соромно погано писати, у мене здорові руки, а у Дмитрика такі неслухняні, і як він старається виводити кожну букву”. Чи інші висловлювання: “Мар-туся хвора і так добре вчиться, а я здоровий, то чому б мені не вчитися гарно”.

Ставлення учнів до дітей з особливими потребами вивчалося за допомогою анкету-вання. Ним були охоплені учні 7-11-х класів (всього 460 учнів). Результати були такими:



1. Чи мали ви можливість спілкуватись із дітьми з особливими потребами?

43% - ні


57% - так

  • Дуже часто;

  • У нас в класі є такі діти;

  • Не тільки спілкуюся, але й допомагаю їм;

  • Люблю з ними спілкуватися, тому що від них йде позитивна енергетика.

2. Які почуття викликають у вас ці діти?

    • Жаль;

    • Співчуття;

    • Вагу;

    • Хочеться їм чимось допомогти;

    • Я ними пишаюся, адже вони такі сильні духом;

    • Я їх люблю.

3. Чи повинні діти з порушенням опорно-рухо-вого апарату навчатися у загальноосвітніх школах?

21% - ні


  • Для них мають бути створені спеціальні навчальні заклади;

  • Дивлячись на здорових дітей, вони почу-вають себе не дуже добре.

79% - так

  • Вони теж мають право на освіту;

  • Вони такі самі, як ми, а деякі навіть кращі та розумніші за нас;

  • Вони не повинні бути ізольованими від своїх ровесників;

  • Повинні вчитися пристосовуватися до життя;

  • Повинні мати можливість спілкуватися з однолітками і набиратися життєвого досвіду.

4. Як ти можеш допомогти цим дітям?

41 % - ніяк

59 %:


  • Більше з ними спілкуватися;

  • Розуміти їх;

  • Дружити з ними;

  • Допомагати у навчанні та побуті;

  • Запрошувати на всі шкільні заходи;

  • Не звертати уваги на їх вади;

  • Поводитися так, щоб вони не відчували різниці між нами і ними.

5. Як держава може допомогти цим дітям?

28 % - ніяк

72 %:


  • Створити умови для успішного навчання їх у школах;

  • Зробити можливими їх доступ до магазинів, бібліотек, будинків, як у цивілізованих країнах;

  • Створити відділення при коледжах, інститутах, університетах, де б вони могли продовжити навчання;

  • Створити для них робочі місця, щоб вони заробляли собі на життя;

  • Просто пам’ятати, що вони є і потребують особливої уваги з боку держави;

  • Покращити їхнє матеріальне забезпечення.

6. Як найгуманніше називати цих дітей?

  • Інваліди - 2 %

  • Хворі на ДЦП - 0 %

  • Неповносправні діти - 6%

  • Діти з особливими потребами - 92%

7. Які причини народження таких дітей?

6% - не знаю

94% :


  • Чорнобиль;

  • Неблагополучна екологічна ситуація;

  • Низька кваліфікація акушерів;

  • Недбале ставлення матері до майбутньої дитини (куріння, вживання алкоголю, наркотиків);

  • Спадковість;

  • Кара від Бога.

Дітям також було запропоновано за допомогою двох кіл довільної величини і розташування зобразити себе і дитину з особливими потребами.

20 % учнів зобразили віддалені рівно-значні за величиною кола (щось нас розділяє, ми не розуміємо один одного) або одне коло велике, інше маленьке (меншовартість дітей з особливими потребами, а “Я” – щось вище, більше).

80 % учнів зобразили однакові за вели-чиною кола, які є поруч (ми рівноцінні, ми живемо разом, ми розуміємо один одного, у нас добрі стосунки) або взаємопрониклі кола (ми співпрацюємо; ми разом).

Школа стала для дітей домом дитячих радощів і труднощів. Їх життєвий досвід став багатшим. І як би не склалася згодом доля кожної дитини, вона згадуватиме свої шкільні роки, які минали в атмосфері повноцінного спілкування і навчання разом зі своїми ро-весниками. Нехай ці діти щось втратять у засвоєнні шкільної програми, але вони пере-буватимуть у відкритому просторі дитячих взаємин, оволодіватимуть певним рівнем освіти серед подібних до себе дітей, а для них це найголовніше. Діти не винні, що народи-лися такими, але вони мають право на життя у суспільстві, і ми повинні допомогти їм адаптуватися до цього життя.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка