2005/№4 Засновники



Сторінка8/14
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.57 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

сучасний світ




Словацька Республіка: 1993–2005 рр.

Михайло Кріль



1. Політико-правовий статус і геополітичне становище


Офіційна назва – Словацька Республіка. Населення – 5,4 млн. осіб (2000 р.). Демогра-фічна ситуація додатня. Столиця – м. Брати-слава (452 тис. осіб). Адміністративно-тери-торіально країна поділена на 8 країв (Брати-славський, Трнавський, Нітранський, Трен-чинський, Жилінський, Банськобистрицький, Пряшівський, Кошицький). Державна мова – словацька.

Словаччина – унітарна парламентська держава. Вищий законодавчий орган – одно-палатна Національна рада (парламент) – фор-мується на чотирирічний термін у складі 150 депутатів. Вибори відбуваються на багатопар-тійній основі. Право голосу має кожен гро-мадянин з 18-річного віку. Для здобуття пар-ламентського мандату встановлений віковий ценз – 21 рік. Виконавчу владу здійснюють президент і уряд, який відповідальний перед парламентом. Президент обирається всена-родним голосуванням з числа громадян Сло-вацької Республіки не молодших за 35 років.



Конституція прийнята 1 вересня 1992 р., доповнення і зміни внесені у 1998-1999 рр. Основні політичні партії і партійні коаліції: Рух за демократичну Словаччину (утворена 1991 р., лідер – Владімір Мечіар); Партія мадярської коаліції (травень 1998 р., лідер – Бела Бугар); Напрям (грудень 1999 р., лідер – Роберт Фічо); Словацька християнсь-ка і демократична унія (січень 2000 р., лідер – Мікулаш Дзюринда); Словацька демократич-на коаліція (листопад 2000 р., лідер – Павол Грушовський); Словацька національна партія (1871 р., відновлена у 1990 р., лідер – Анна Малікова); Альянс нового громадянина (кві-тень 2001, лідер – Павол Руско).

Прапор – полотнище із трьох горизон-тальних смуг однакових пропорцій білої, блакитної та червоної барв. Герб має форму щита раннього ґотичного періоду червоного кольору. На фоні середнього з трьох пагор-бів синього кольору зображений подвійний сріблястий хрест. Герб розміщено на лівій половині прапора. Національний і держав-ний гімн – “Над Татрами блискавки” (слова Я.В. Матушка, 1844 р.).

Загальнодержавні свята: День утворен-ня Республіки (1 січня), Свято праці (1 травня), День перемоги над фашизмом (8 травня), Свято святих Кирила і Мефодія (6 липня), Річниця Словацького національного повстання (29 серпня), День Конституції (1 вересня). Святковими і вихідними днями є найбільші релігійні свята та всі суботи і неділі.

Грошова одиниця – словацька крона=100 геллерів.

Площа – 49 035 км2. Державні кордони зумовлені системою післявоєнних договорів великих держав Європи та колишніми адміні-стративними межами у складі Чехословаччини. На заході межує з Чехією (265 км), на півден-ному заході – з Австрією (127 км), на півдні – з Угорщиною (679 км), на сході – з Україною (98 км) і на півночі – з Польщею (597 км).


2. Суспільно-політичні процеси

Словацька Республіка як суверенна дер-жава існує з 1 січня 1993 р. На цей час держа-вотворчі процеси, започатковані у роки демо-кратичних перетворень після Листопадової ре-волюції 1989 р. в Чехословаччині, продовжува-лися. Першим президентом парламент обрав М. Ковача, останнього голову Федеральних зборів Чехословаччини. Саме на цій посаді він доклав багато зусиль для цивілізованого поділу Федерації на дві суверенні держави.




Ковач Міхал (народ. 5 серпня 1931 р.) – політичний і державний діяч. Закінчив Торгову академію і Вищу економічну школу у Братиславі. Кандидат економічних наук. Трудову діяльність розпочав викладачем у братиславській Вищій економічній школі. Згодом працював викладачем Банківської школи на Кубі (1965–1966 рр.), представником Живностенського банку в Лондоні (1967–1969 рр.). За участь у Празькій весні був виключений з членів Компартії Чехословаччини (1970 р.) і став рядовим працівником у брати-славській філії Державного банку Чехословач-чини. У 1978–1989 рр. – науковий співробітник Дослідного інституту фінансів та кредитів, згодом – Центрального інституту економічних дослід-жень. Коло наукових зацікавлень – цінова політи-ка і банківська справа. Від 1987 р. – викладач-погодинник будівельного факультету Словацької вищої технічної школи. Після революції 1989 р. призначений міністром фінансів у федеральному уряді національної згоди М. Чалфи. У червні 1990 р. став міністром фінансів у словацькому уряді В. Мечіара (18 травня 1991 р. подав у відставку за власним бажанням). Впродовж 26 червня – 31 грудня 1992 р. був головою Федеральних зборів Чехословаччини. 15 лютого 1993 р. обраний пре-зидентом незалежної Словацької Республіки. Відзначений багатьма вищими урядовими наго-родами Словаччини та зарубіжних держав.

Специфіку партійно-політичної структури-зації країни у перші роки незалежності обумовлю-вали своєрідні соціально-політичні наслідки спо-вільнення політичних та економічних реформ. Внаслідок того, що стара соціальна структура була розвалена, а нова формувалася повільно, інтереси суспільства та соціальних груп, крім національно-патріотичної державницької ідеї, за-лишалися маловизначеними, ідейно-суперечли-вими. Тому більшість словацьких партійно-полі-тичних сил мали еклектичну ідейну платформу і спрощену внутрішню організаційну структуру. У країні не склалася типова тримірна розстановка політичних сил: праві (консерватори), центристи (ліберали) і ліві (соціалізуючі).

Через ідейну та організаційну спрямова-ність навіть найвагоміші провідні політичні суб’єкти Словаччини постійно еволюціонізували і трансформувалися. Виникли гострі супе­речності між гілками виконавчої вла­ди – президентом і главою уряду – з питань демократизації внутріш-нього життя, економічних реформ та основних напрямків зовнішньої політики. У Русі за демокра-тичну Словаччину, лідером якого був прем’єр-міністр В. Мечіар, стався розкол. У 1993–1994 рр. з нього вийшли європейсько і ліберально-демокра-тично орієнтовані фракції М. Княжка–Р. Філкуса та Й. Моравчика–Р. Ковача, котрі у 1994 р. ство-рили Демократичну унію Словаччини. Від Хри-стиянсько-демократичного руху (лідер – Я. Чар-ногурський) відокремилася національно орієнто-вана Християнська соціальна унія (лідер – Я. Кле-пач), а від Словацької національної партії – помірковані націоналісти, очолювані Л. Чернаком. Були також партії соціал-демократичні (3), селянські (3), зелених (3) та ін.

Таким чином, станом на 1994 р. із середо-вища потужних політичних сил партіями правого спрямування були Християнсько-демократичний рух і частково – Словацька національна партія. Лівий спектр представляли Партія демократич-ної лівиці (лідер – П. Вайс) і соціал-демократи. Ліберальний центр (Демократична унія) перебував на етапі становлення. Тим не менше, всі тради-ційні і новостворені партії проголошували себе поміркованими центристами. У таких умовах Рух за демократичну Словаччину, як зазначалося в офіційних документах, намагався набути іміджу загальнонародної, політично всеохоплюючої орга-нізації центристсько-право-лівого спрямування або національно і соціально орієнтованої. Її незмінним лідером залишався В. Мечіар.






Мечіар Владімір (народ. 26 липня 1942 р.) – державний і політичний діяч. Народився у сім’ї службовця в м. Зволен. Після закінчення середньої школи (1959 р.) був референтом у міській раді Жіар над Гроном. У 1962 р. вступив до Компартії Чехословаччини. Закінчив Вищу комсомольську школу у Москві (1965 р.), працю-вав відповідальним працівником Зволенського міського комітету і головою окружкому Чехосло-вацького соціалістичного союзу молоді в Жіарі над Гроном (1967–1969 рр.). Після виключення з Компартії Чехословаччини (1970 р.) працював робітником металургійного комбінату в м. Дубні-ца над Вагом (1970–1973 рр.) і навчався на заочно-му відділенні юридичного факультету універси-тету ім. Яна Коменського у Братиславі. Після закінчення університету (1974 р.) працював юрис-консультом на промислових підприємствах м. Немшове. Був серед організаторів політичного руху Громадськість проти насильства. У 1989–1990 рр. – міністр внутрішніх справ і навколиш-нього середовища. За його участю була сформо-вана засаднича програма Шанс для Словаччини, на підставі якої Громадськість проти насильства перемогла на виборах до Словацької національної ради в 1990 р. За підсумками цих виборів В. Мечіар очолив перший коаліційний словацький уряд. Внаслідок внутріполітичної боротьби єдина Громадськість проти насильства виявилася роз-колотою. Словацький парламент у березні 1991 р. звільнив В. Мечіара з посади голови уряду. За таких умов він очолив нову політичну партію – Рух за демократичну Словаччину. У парламентсь-ких виборах 1992 р. ця партія здобула більшість і В. Мечіар у липні цього ж року знову очолив словацький уряд. На цій посаді багато зробив для досягнення суверенітету і повної незалежності країни. На початку 1994 р. парламентська полі-тична опозиція висловила недовіру уряду В. Ме-чіара і він змушений був піти у відставку. Проте вже у вересні цього року Рух за демократичну Словаччину зумів перемогти на дострокових парламентських виборах, а В. Мечіар знову повер-нувся на прем’єрську посаду. За короткий час він, спираючись на парламентську більшість, підпо-рядкував собі силові структури, запровадив конт-роль над державними засобами масової інформації і почав правити авторитарно. У березні 1998 р. – травні 1999 р. він виконував обов’язки президента Словаччини. Як кандидат Руху за демократичну Словаччину брав участь у перших прямих прези-дентських виборах 1999 р. Результати другого ту-ру засвідчили про певну популярність В. Мечіара у словацькому суспільстві, оскільки він набрав 43% голосів. У квітні 2000 р. був ув’язнений за звинуваченнями у корупції. У даний час очолює опозиційну парламентську політичну партію – Рух за демократичну Словаччину. У парламентських виборах 2002 р. вона набрала 19,5% голосів.

У березні 1994 р. президент зумів об’єднати опозиційні сили у парламенті, які висловили недо-віру урядові. За таких умов кабінет В. Мечіара подав у відставку. Новий уряд впродовж березня-жовтня 1994 р. очолював Й. Моравчик. З цього ча-су почалося планове формування нового іміджу В. Мечіара як докорінно зміненого набутим досві-дом державного діяча, народного лідера, а не як емоційного та імпульсивного мітингового політика.

28–29 вересня 1994 р. у Словаччині відбу-лися дострокові парламентські вибори, на яких найбільшу кількість голосів (35% і 61 мандат) здо-був Рух за демократичну Словаччину, який разом зі Словацькою національною партією (5,4% і 9 мандатів) та Обєднанням робітників Словаччини (7,3% і 13 мандатів) утворив на початку листопада парламентську більшість. В опозиції виявилися соціал-демократи (18 мандатів), християнські де-мократи (17 мандатів), партія угорської меншини (17 мандатів) і демократи (15 мандатів), які практично не отримали жодних комітетів. Таким чином, за результатами цих виборів сформувалася нова (національна, ліва, популістська) правляча коаліція. Впродовж 1994–1995 рр. завершився проміжний етап партійно-політичної структуриза-ції словацького суспільства і становлення нової політичної системи у країні.

Рух за демократичну Словаччину інтенсив-но еволюціонізував у “партію вождя”. Політична відданість цій партії стала атрибутом отримання посади в державному апараті та багатьох сферах суспільного життя. Урядова коаліція не була ідейно близьким політичним союзом. Партнерів об’єднувала лише боротьба проти парламентської опозиції, розподіл місць у владних структурах та “політична приватизація”. У відносинах між коа-ліційними партнерами часто застосовувалися ме-тоди відкритого шантажу і тиску. Загалом у правлінні державою спостерігалися елементи однопартійного домінування Руху за демократич-ну Словаччину і формування авторитарного стилю В. Мечіара. Все це спричинило невдоволення у значної частини суспільства. Опозиційні партії почали гуртуватися на платформі створення широкої антимечіарівської коаліції. Активізувала свою діяльність угорська національна меншина, особливо після того, як у 1995 р. парламент, прийняв закон про словацьку державну мову.

У травні 1995 р. в парламенті проходило голосування за відставку президента М. Ковача, але його супротивники не змогли набрати 3/5 голосів. Повноваження президента закінчилися 2 березня 1998 р. На другий термін він не канди-дував і, відповідно до Конституції, обов’язки глави держави тимчасово перебрав прем’єр-міністр В. Мечіар. Проте його авторитарний стиль керівництва викликав шквал критики, у т.ч. з боку західних держав, передовсім Євросоюзу. Через критичну ситуацію із збереженням демократичних свобод у країні навіть припинилися переговори щодо можливого вступу Словаччини у Євросоюз.

25–26 вересня 1998 р. у Словаччині відбу-лися чергові парламентські вибори, у яких взяли участь 17 політичних партій. Опозиційні сили об’єдналися у Словацьку демократичну коаліцію (християнські демократи, Партія зелених, соціа-лісти, Словацька угорська партія, Партія грома-дянського порозуміння), яку очолив Мікулаш Дзюринда. Тоді була зафіксована висока гро-мадська активність: на дільниці прийшло 84,24% громадян. Результати виборів показали радикаль-ну зміну у розташуванні політичних сил. Об’єдна-на опозиція набрала 67,1% і забезпечила собі у парламенті 93 мандати із 150. З-поміж політичних партій мандати розподілилися так: Християнські демократи (М. Дзюринда) – 26,3% і 42 мандати; Демократична партія (ліва) – 14,6% і 23 мандати; Словацька угорська партія – 9,1% і 15 мандатів; Партія громадянського порозуміння (Р. Шустер) – 8,1% і 13 мандатів; Словацька національна партія – 9% і 14 мандатів. Словацька демократична коа-ліція разом з партіями демократичної лівиці та мадярської коаліції сформувала конституційну більшість. Рух за демократичну Словаччину, хоч і залишився найсильнішою політичною партією у Словаччині (здобуті 27% голосів забезпечили йо-му 43 місця в парламенті), до урядового кабінету не увійшов.

29 жовтня був сформований новий 20-осо-бовий словацький уряд, який очолив М. Дзю-ринда. Його партія здобула 9 міністерських порт-фелів (з 19), у т.ч. міністра закордонних справ, економіки, юстиції. Цей кабінет міністрів акти-візував політичні та ринкові реформи.

Парламентські вибори президента 1998 р. не дали позитивного результату, що спричинило затяжну політичну кризу, яка була вирішена лише після парламентських виборів. Новий склад На-ціональної ради у січні 1999 р. прийняв поправку до Конституції щодо проведення прямих прези-дентських виборів.

Зазнавши поразки на парламентських вибо-рах у вересні 1998 р., В. Мечіар заявив про свій відхід з політичної сцени, але після того, як зако-нодавчий орган ухвалив провести прямі всена-родні вибори президента, вирішив балотуватися на цю посаду. Його опорою стала парламентська опозиція, передовсім Рух за демократичну Сло-ваччину, що набрав найбільшу кількість голосів (прибл. 500 тис. при 3 млн. голосуючих).

Опонентом В. Мечіара виступив кандидат урядової коаліції, мер Кошиць, голова Партії громадянського порозуміння (1998–1999 рр.), Ру-дольф Шустер. Вибори глави держави проходили у травні 1999 р. За результатами другого туру, в якому брали участь В. Мечіар і Р. Шустер, остан-ній набрав 57% голосів виборців і став прези-дентом на п’ятирічний термін.





Шустер Рудольф (народ. 4 січня 1934 р.) – державний і політичний діяч. Народився у м. Кошице. Закінчив Словацьку вищу технічну школу у Братиславі, де здобув фах будівельного інженера (1959 р.). Згодом навчався в аспірантурі гірничого факультету Вищої технічної школи у Ко-шице за спеціальністю екологія. Трудову діяльність розпочав у 1960 р. у братиславському проектному інституті. Згодом працював у Словацькій академії наук (1960–1962 рр.) і на Східнословацькому мета-лургійному комбінаті в Кошице (1962–1974 рр.). Член Компартії Словаччини (1964–1990 рр.) і її центрального комітету. З 1974 р. – на різних вибор-них державних посадах, у т.ч. тричі обирався ме-ром Кошице (1983–1986 рр., 1994–1999 рр.). Після Листопадової революції 1989 р. був головою Сло-вацької національної ради (30 листопада 1989 р. – 30 червня 1990 р.), послом Чехословаччини у Канаді, працював у міністерстві закордонних справ Словацької республіки (1993–1994 рр.). 29.05.1999 р. всенародно обраний президентом Словацької Республіки. Був головою Партії громадського порозуміння (1998-1999 рр.). Володіє англійською, німецькою, російською і французькою мовами.

Вибори президента зміцнили позиції парла-ментської більшості, а також посилили прозахід-ний курс країни у зовнішній політиці: було заяв-лено про прагнення максимально швидко всту-пити в НАТО. Уряд підтримував НАТО під час проведення воєнних дій проти Союзної Респуб-ліки Югославії, надаючи аеродроми і транспортні комунікації країнам Заходу.

Президент і уряд взяли курс на завершення приватизації, прискорення інтеґрації країни до європейських структур, широке залучення інозем-них інвестицій для реструктуризації і модернізації економіки. До 2002 р. були виконані необхідні умови і створений сприятливий політичний фон для вступу Словацької Республіки в НАТО і ЄС. Європейська комісія у жовтні 2002 р. у своєму річному звіті оцінила Словаччину як правову і демократичну державу. У листопаді її офіційно було запрошено в ЄС. 16-17 травня 2003 р. у Словаччині відбувався референдум з приводу вступу до ЄС (при явці 52% громадян позитивно висловилися 92% ).

У період між виборами 1998 і 2002 років конфігурація партійної системи істотно змінилася. Сили правоцентристів поповнилися Словацьким демократичним і християнським союзом (утворе-ний на основі фракцій Словацької демократичної коаліції на початку 2000 р.). У 2001 р. медіа-маг-нат Павол Руско заснував Альянс нового громадя-нина (абревіатура АNО по-словацьки означає “Так”). Лівоцентристською стала партія Смер (“Курс”, “Напрям”), яку очолив Роберт Фічо.

У вересні 2002 р. у країні відбулися чергові вибори до Національної ради. У них взяло участь 70,06% громадян республіки. З 26 політичних пар-тій та об’єднань лише сім стали парламентськими. Найбільше голосів здобув Рух за демократичну Словаччину, очолюваний В. Мечіаром (19,5% і 36 мандатів). Словацький демократичний і хри-стиянський союз зумів набрати 15,09% та 28 мандатів і став другою найсильнішою партією у парламенті. На третьому місці опинився Смер – 13,46% і 25 мандатів. Партія угорської коаліції виборола 11,16% і 20 мандатів. По 15 мандатів отримали Християнсько-демократичний рух (8,25%) і Альянс нового громадянина (8,01%). Вперше в історії Словацької республіки успіху добилися комуністи, які здобули 11 мандатів (6,32%). Вибори засвідчили, що у словацькому суспільстві певною популярністю користувалися й інші політичні сили. Вони, хоч і не потрапили до парламенту, але зуміли набрати більше трьох відсотків голосів: Права словацька національна партія (3,62%), Словацька національна партія (3,32%), Рух за демократію (3,28%), Соціал-демократична альтернатива (1,79%), Партія демократичної лівиці (1,36%). Решта політичних партій і об’єднань не змогли подолати одно-відсоткового бар’єру. Новий склад Національної ради очолив П. Грушовський, лідер Християн-сько-демократичного руху.

Урядову коаліцію склали Словацький демо-кратичний і християнський союз, Партія угорської коаліції, Християнсько-демократичний рух і Альянс нового громадянина. Головою уряду знову став М. Дзюринда, голова Словацького демократичного і християнського союзу. Перед новим урядом по-стали серйозні проблеми щодо проведення реформ соціальної політики, системи охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення, судочинства.

У квітні 2004 р. відбувалися другі прямі президентські вибори. За посаду глави держави у першому турі змагалися 11 кандидатів (у т.ч. дію-чий президент Р. Шустер, колишній спікер парла-менту І. Гашпарович і прем’єр-міністр В. Мечіяр, міністр закордонних справ Е. Кукан та ін.). Проте жоден з них не набрав необхідної кількості голосів. Найбільшу підтримку мали В. Мечіар (32,7%) та І. Гашпарович (22,3%). Третім виявився проурядовий кандидат Е. Кукан. Одночасно з пре-зидентськими виборами проходив референдум з приводу дострокових парламентських виборів. Його зініціювали профспілки і підтримали опо-зиційні сили. Однак, цей референдум був зірва-ний, оскільки на виборчі дільниці з’явилося близько 40% виборців при необхідній половині.

Другий тур відбувся 18 квітня також при низькій явці виборців (44%). Він приніс перемогу І. Гашпаровичу, лідеру Руху за демократію – близько 1,794 млн. голосів або 59,9%. В. Мечіара, лідера Руху за демократичну Словаччину, найпо-тужнішої опозиційної сили, підтримали майже 722,3 тис. виборців, що склало лише 40,1% усіх голосів. Цікаво зазначити, що для проведення своєї виборчої кампанії І. Гашпарович витратив лише 100 тис. крон, а В. Мечіар – 500 тис. крон.






Гашпарович Іван (народ. 27 березня 1941 р.) – політичний і державний діяч. Закінчив юридичний факультет університету ім. Яна Ко-менського. Працював у Братиславській міській прокуратурі, а з 1969 р. – на викладацькій роботі в університеті, де в лютому 1990 р. став проректо-ром. У липні 1990 р. призначений ґенеральним прокурором ЧСФР. Депутат Національної ради двох скликань (1992 р., 1994 р.) від Руху за демо-кратичну Словаччину. Двічі обирався спікером парламенту (1992 р., 1994 р.). 12 липня 2002 р. через незгоди з авторитарним стилем керівництва В. Мечіара вийшов з очолюваної ним партії і створив свою партію – Рух за демократію.

Останнім часом помітно збільшився вплив католицької церкви у суспільному житті країни, зокрема у передвиборчих перегонах. У вересні 2002 р. католицькі єпископи опублікували спільне пастирське послання з приводу парламентських виборів. Архієпископ Ян Сокол в особистому посланні закликав віруючих не голосувати за партії, якими керують ліберали, атеїсти і колишні комуністи. Особливо дісталося Смеру і Альянсу нового громадянина, лідери яких дуже болісно сприйняли ці заклики і критику з приводу перед-виборчих плакатів. Церковні діячі висловлюва-лися також проти торгівлі у недільні дні. Крім цього, католицькі лідери виступали за інтеґрацію Словаччини до ЄС.




3. Національне питання і релігійно-конфесійна ситуація

На території Словацької Республіки проживає 5,4 млн. мешканців (2000 р.), з яких майже 14,2% складають національні менши-ни. Їхні права у загальних рисах визначені Конституцією країни. Офіційно політика сло-вацької влади щодо етнічних меншин упро-довж усього періоду існування незалежної держави базувалася на таких трьох принци-пах: юридичне забезпечення прав громадян усіх національностей; сприяння культурному розвиткові національних меншин; розвиток освіти національними мовами. Фактична ж складність національної проблеми у Словач-чині є у глибокому внутрішньому конфлікті. Партії і лідери, що представляють національ-ну більшість, свої зусилля спрямовують на створення словацької політичної нації. Вод-ночас етнічні меншини намагаються зберегти свою ідентичність і максимально захиститися від майбутніх асиміляційних процесів.

Найбільшою і політично найорганізова-нішою є угорська меншина, яка компактно проживає на півдні країни (10,8%). Її націо-нальні і суспільні інтереси представляє низка політичних організацій, більшість яких об’єднана в Угорську коаліцію. Найчислен-нішим у ній є Угорський християнсько-демо-кратичний рух. Йому вдалося досягти знач-них успіхів у розвитку освіти національною мовою, у справі забезпечення належних умов для культурного та соціального розвитку. Тим не менше, приводом до конфліктів з офіційною Братиславою залишається питання територіальної автономії. Вперше воно офі-ційно прозвучало у словацькому парламенті 9 жовтня 1993 р. Згодом лідери угорської мен-шини добивалися розширення сфери вико-ристання угорської мови. У 1999 р. словаць-кий парламент прийняв закон, за яким було дозволено використовувати мову національ-них меншин у тих реґіонах, де вони складають не менше 20% населення. Таким чином, угорці зуміли домогтися своїх мовних вимог.

Другими за чисельністю є цигани, які статус національної меншини здобули у 1990 р. За офіційними даними їх нараховує-ться 75,8 тис. осіб (1,6%). Однак, вони полі-тично неорганізовані і є сьогодні найбільшою проблемою для словацького уряду. Під час останнього перепису більшість циган не іден-тифіковувало себе з власним етносом. У зв’язку з цим експерти зазначають, що фактично у Словаччині станом на 2002 р. їх проживало близько 370 тис. осіб (майже 6,9%, що є одним з найвищих показників порівняно з іншими державами світу).

Новим чинником у національному пи-танні на словацькій політичній арені стала чеська меншина (0,8%). Проте чехи не мають компактного місця проживання і найбільше зосереджені по великих містах.

Майже 25% території Словаччини засе-ляють етнічні українці (0,6%), які останнім часом почали ідентифікувати себе русинами (11,2 тис.) і українцями (13,3 тис.). Відпо-відно, існують два конку­руючі центри на-ціональної діяльності: Союз русинів-укра-їнців Словаччини та Русинська оброда. Вони мають національні культурно-просвітні орга-нізації, школи. Проте, останніми роками ці установи практично не одержували урядових субсидій, їм скоротили ефірний час на дер-жавному радіо. В національних школах усі предмети, крім рідної мови і музики, викла-дають по-словацьки.

Інші національні меншини складають німці (5,7 тис. осіб), поляки (2,9 тис. осіб), росіяни (1,6 тис. осіб), болгари (1 тис. осіб) та ін.

Відповідно до конституції Словацька Республіка не прив’язана до якоїсь ідеології чи релігії. У країні дозволена діяльність двох релігій (християнської та іудейської) і 15 християнських конфесій: римо-католицька, греко-католицька, православна, апостольська, віри євангельської, адвентистів сьомого дня, братська, чехословацька гуситська, свідки Єгови, християнське зібрання, реформаторсь-ка, євангельська аугсбурзька, євангельська методична, старокатолицька. Найбільше є римо-католиків – 60,3%, протестантів – 7,9%, греко-католиків – 3,4%, православних – 0,7%. Атеїстами вважає себе 9,7%. Відносини між державою і католицькою (римо-католицькою і греко-католицькою) церквою вреґульовані Конкордатом. Відповідно до його статей католицькі церковні свята є вихідними днями, а шлюб, укладений у костелі чи церкві, вважається дійсним. Відносини з іншими конфесійними громадами були вреґульовані у 2001 р. спеціальними двосторонніми догово-рами. Держава повністю фінансує з бюджету утримання священиків і значну частину церковних витрат. У жовтні 1994 р. на тери-торії Словаччини була проведена перша канонізація: святим проголошено великомо-равського князя Ростислава, в роки правління якого слов’янська мова стала мовою св. Лі-турґії. У листопаді 2001 р. у Римі як перший словацький святий був беатифікований українець – єпископ П. Гойдич.



4. Економічні перетворення

Після розпаду Федерації Словацька Республіка отримала архаїчну структуру про-мисловості, недостатні валютні резерви, незбалансований соціальний склад. Енерге-тична і сировинна бази країни були орієнто-вані на технічно застаріле і екологічно шкід-ливе виробництво. Тому з самого початку найважливіше було перебороти технологічне відставання від інших промислово розвину-тих європейських держав. Словаччині зали-шилося також близько $ 3,3 мільярдів боргу (30% усієї зовнішньої заборгованості Чехо-Словаччини). У 1999 р. між Словацькою і Чеською республіками був укладений договір про остаточний розподіл майна колишньої Федерації, за яким Словаччина дістала 4,5 т золота.

Перший рік існування незалежної Сло-ваччини був несприятливим для розвитку економіки. Розрив єдиного з Чехією ринку, спад виробництва, відсутність стабільних зовнішньоекономічних зв’язків призвели до зниження валового внутрішнього продукту на 3,7%, безробіття становило 14,4%, інфляція – 25%. Переломним у розвитку економіки став 1994 р., коли почалося повільне зростання валового продукту. Проте вже з 1998 р. спос-терігався спад у виробництві, спричинений недостатністю національного капіталу для модернізації економіки. Якщо у 1997 р. при-ріст валового продукту становив 6,5 %, то у 2002 р. – 4,4%. У 2002 р. 87% ВВП було отри-мано в приватному секторі. Певні зрушення намітилися з 2004 р. На території Словаччини розміщені заводи відомих фірм світу: Folkswagen, Hundai і Peugeot (легкові автома-шини), Sony (телевізори з плазмовими екра-нами), Samsung (телевізори і друкарки), Whirlpool (пральні машини). Потужний Ко-шицький металургійний комбінат був врято-ваний від банкрутства у 2001 р. значними інвестиціями найбільшої американської ста-леливарної компанії US Steel. Все це дало можливість забезпечити роботою десятки тисяч словацьких робітників.

З початку 2000 р. спостерігалося зни-ження інфляційних явищ. Якщо у 1999 р. во-на становила 14,2%, то у 2000–2001 рр. – близько 10%, а у 2002 р. – 3,4%. Зростання споживчих цін та вартості комунальних по-слуг дещо перевищує ріст зарплати та інших соціальних виплат. Трансформація економіки, недостатній розвиток інфраструктури значно вплинули на зайнятість населення. Рівень безробіття впродовж 2000–2004 рр. коливався у межах 15,5–18,5%. На 2003 р. зовнішній борг країни становив близько $ 1,3 млрд. На воєнні витрати припадає 3% валового про-дукту. Уряд вживає заходів для скорочення війська, його модернізації за стандартами НАТО. За рівнем боєготовності словацька армія сьогодні вважається однією з кращих у Європі.

На кінець 90-х років у словацькому господарстві було зайнято 3 млн. осіб, у тому числі в сфері послуг – 45,6%, промисловості – 29,3%, сільському господарстві – 8,9%, тран-спорті і зв’язку – 8,2%, будівництві – 8%. У валовому продукті частка промисловості складала – 33%, сільського господарства – 6%, сфера послуг – 60%. У сільському госпо-дарстві обробляється близько – 34% площі. На початку ХХІ ст. Словаччина увійшла в число тих країн, які найдинамічніше розви-ваються. У країні найвища в Європі динаміка заробітної плати. Так, у 2003 р. ріст зарплати становив 11,3%. Слідом за Словаччиною йдуть Естонія (9,8%) і Латвія (9,6%).

Країна експортує фрукти, виноград, вино. Серед імпорту переважають сировинні матеріали: нафта, газ, хімічні товари, машини і устаткування. Основними торговими партнерами є Чехія, Росія, Німеччина. Частка України в зовнішній торгівлі Словаччини складає близько 2%. Український експорт до Словаччини складається в основному з сиро-винних матеріалів, електроенергії, мінераль-них добрив, напівфабрикатів. Україна поста-чає Словаччині 80% всього експорту залізної руди. Словаччина експортує в Україну про-дукцію машинобудування, товари широкого вжитку. Одним з важливих напрямів словаць-ко-української торгівлі є її лібералізація. Ве-деться робота зі створення словацько-укра-їнського банку. Активізується співпраця у сфері машинобудування, військово-проми-слового комплексу, конверсії обох країн. Зокрема, це стосується виробництва спеціаль-ної техніки, енергетичного устаткування, фарб, лаків, автомобілебудування.



5. Зовнішня політика і відносини з Україною

Словацька Республіка є членом найваж-ливіших міжнародних організацій: ООН, Ради Європи, Центральноєвропейської зони вільної торгівлі, Вишеградської четвірки (Словач-чина, Чехія, Угорщина, Польща), НАТО, ЄС та ін. Вона має дипломатичні зв’язки з більш як 120 країнами світу.

Україну і Словаччину пов’язують не лише спільні кордони, традиційні госпо-дарські зв’язки, але й близькі проблеми політичного і економічного характеру. 23 грудня 1992 р. Україна визнала незалежність Словацької Республіки. Того ж дня Київ і Братислава встановили між собою диплома-тичні зв’язки. Словацько-українські відноси-ни розвиваються на основі Договору про добросусідство, дружні відносини і співро-бітництво. Він був підписаний у Києві під час офіційного візиту в Україну словацького пре-зидента М. Ковача 29 червня 1993 р. 14 жовт-ня цього ж року у Братиславі підписано Договір про спільний кордон між двома державами. У наступні роки сторони уклали понад 40 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод і протоколів, якими регу-люється співробітництво у різних сферах. Зокрема, у грудні 2000 р. були підписані між-урядові угоди про соціальний захист насе-лення, обмін інформацією у військово-технічній галузі, прикордонне співробіт-ництво і взаємодопомогу під час надзвичай-них ситуацій. У червні 2003 р. на засіданні комітетів словацького і українського парла-ментів обговорювалися питання покращення координації дій двох країн у запобіганні нелегальної еміґрації. Оскільки на той час словацько-український кордон не відповідав вимогам Шенґенських стандартів, сторони домовилися, що із вступом Словаччини до ЄС вся техніка зі словацько-чеського кордону буде перекинута на словацько-український кордон. У жовтні 2003 р. сторони обговорю-вали питання про перспективи співробітниц-тва в умовах членства Словаччини у ЄС. При цьому бізнесові кола наголошували, що східні ринки й надалі залишатимуться пріоритетни-ми для Словаччини.




6. Культурний розвиток. Туризм. Відпочинок

У Словаччині розвинута широка сітка загальноосвітніх шкіл (2470), гімназій (165), середніх професійних шкіл (234), профтех-училищ (327), вузів (14). Найбільшими вищи-ми навчальними закладами є університети ім. Я. Коменського (11 факультетів) у Бра-тиславі та ім. П.Й. Шафарика (7 факультетів) у Кошице. Діють також інші університети, зокрема Словацький технічний і Економічний (Братислава), Ветеринарної медицини і Технічний (Кошице), ім. М. Бела (Банська Бистриця), Сільськогосподарський (Нітра), Транспорту і зв’язку (Жиліна). У Братиславі є також Академія мистецтв та Академія худож-нього мистецтва і дизайну.

У столиці та великих містах функ-ціонують численні культурно-освітні уста-нови (музеї, галереї мистецтв тощо). В країні діє більше 20 театрів (“Словацький націо-нальний театр”, “Нова сцена”, “Театр ім. П.О. Гвєздослава” та ін.), кіностудія “Коли-ба”. Найбільш тиражними газетами є “Новий час”, “Правда”, “Національне відродження”, “Праця”. Словацьке телебачення має два дер-жавні канали. Є також дві приватні теле-компанії (“Маркіза” і “Ваше телебачення”). Працює 10 радіостанцій, у т.ч. 2 державні, Телеграфне агентство (ТАСР). Сучасна словацька література представлена поетични-ми і прозовими творами К. Збужа, Я. Бодна-рової, Я. Літвака, В. Коленіча та ін.

Словаччина відноситься до найбільш розвинутих держав у світі за своїми законо-давчими актами з охорони природи. Вона має три національні парки (Татранський, П’є-нінський і Низькі Татри) і заповідники загаль-ною площею більше 634,5 тис. га. Переважно вони служать для відпочинку, туризму і спорту. Цікавими є дендрарії, ботанічні сади і зоопарки у Братиславі і Кошицях. Збережені півтори сотні замків і монастирів оголошені національними культурними пам’ятками. Країна багата на мінеральні і термальні води. Мінеральні джерела від +25 С до +50 С – теп-лі, а вище +50 С – гарячі. Термальні лікуваль-ні курорти мають сучасне терапевтичне і діагностичне обладнання і працюють цілий рік (лікують хвороби шлунково-кишкового тракту, дихальних шляхів, опорно-рухового апарату, ревматизм, нервові захворювання).

Словаччина з її багатою природою, чис-ленними історико-архітектурними пам’ятка-ми, розвинутою готельною мережею, при-ваблює міжнародних туристів. Братислава має зручне сполучення з Віднем (60 км), Прагою (320 км і Будапештом (180 км), а також з Києвом і Львовом.




1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка