2012 Укладач: Лісовська Тетяна Леонідівна Практичний психолог Дунаєвецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів



Скачати 374.13 Kb.
Дата конвертації05.03.2016
Розмір374.13 Kb.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІДДІЛ ОСВІТИ ДУНАЄВЕЦЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ДУНАЄВЕЦЬКА ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ

Лісовська Тетяна Леонідівна

2012

Укладач:



Лісовська Тетяна Леонідівна

Практичний психолог

Дунаєвецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Виховувати – це означає,

насамперед, самому жити

істинним життям і залучати

в нього тих, кого виховують.
С. Рубінштейн


ПЕРЕДМОВА
Виховання починається з сім’ї. Ця істина відома усім, хто працює з дітьми. Спілкування батьків і дітей визначається сімейним стилем. Залежно від того, який характер спілкування, воно приносить радість або неприємність, відчуття повноти щастя або неповноцінність.
Шлях довжиною в тисячу миль

починається з одного першого кроку.
Китайське прислівя


План - програма

підготовка молоді до подружнього життя

та формування відповідального батьківства


  1. Вивчення відносин у родині. Картка відвідування сім’ї.

  2. Підготовка старшокласників до сімейного життя. Родинно-сімейне виховання.

  3. Твір – мініатюра «Сімейні історії».

  4. Конкурс малюнків «Щаслива сім’я».

  5. Анкета «Цінності молодого покоління».

  6. Дослідження взаємостосунків дітей і батьків.

  7. Анкета «Малюнок сім’ї».

  8. Засідання круглого столу «Ідеальна сім’я».

  9. Формування усвідомленого батьківства та основні проблеми.

  10. Статеве виховання та створення сім’ї.

  11. Виставка «Світ захоплень сім’ї».

  12. Консультації (групові, індивідуальні).

ВИВЧЕННЯ ВІДНОСИН У РОДИНІ
Все починається з сім’ї. А сім’я – це це особлива форма взаємодії, це – особливий інститут, що регулює відтворення людини. Від того, які відносини складаються у сім’ї, залежить подальша доля молодого покоління, яке проживає у повній родині.

Мета роботи полягає у тому, щоб проінформувати стилі поведінки батьків, типи виховання, як пріоритетні фактори формування взаємин у сім’ї; про тактику поведінки дорослих.


СТИЛІ БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ


Авторитетний

Високий рівень

контролю. Теплі

взаємини


Батьки визнають та заохочують самостійність своїх

дітей. Відкриті до спілкування, обговорюють із дітьми

встановлені правила поведінки; припускають зміну своїх вимог у розумних межах. Діти добре адаптовані, впевнені в собі, добре навчаються у школі, мають високу самооцінку. В них сформовані самоконтроль і соціальні навички


Авторитарний

Високий рівень

контролю. Холодні

взаємини


Батьки віддають накази, сподіваючись на беззастережне виконання.

Закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорстокі вимоги та правила, не припускають їх обговорення; дозволяють дітям лише мінімальну незалежність.

Діти, як правило, відлюдкуваті, боязкі та похмурі, невибагливі та вразливі. У підлітковому та юнацькому віці дівчатка часто стають пасивними й залежними; хлопчики — некерованими та агресивними


Ліберальний

Низький рівень

контролю. Теплі

взаємини


Батьки недостатньо або й зовсім не регламентують поведінку дитини; демонструють беззастережну любов.

Відкриті для спілкування з дітьми, але домінує спрямованість комунікації від дитини до батьків; дітям надають необмежену свободу (за незначного керівництва); не встановлюють обмежень. Діти схильні до неслухняності та агресивності, у присутності сторонніх поводяться неадекватно та імпульсивно, невимогливі до себе; іноді стають активними, рішучими і творчими людьми



Індиферентний

Низький рівень

контролю. Холодні

взаємини


Батьки не встановлюють жодних обмежень; байдужі до своїх дітей.

Закриті для спілкування; обтяжені власними проблемами, не мають сил на виховання дітей. Якщо байдужість батьків поєднується з ворожістю (як у батьків, що нехтують своїми дітьми), дитину ніщо не втримує від вияву найруйнівніших імпульсів та схильності до асоціальної поведінки





  1. Необхідно спиратися на позитивні риси особистості.

  2. Показувати власний приклад позитивної поведінки, не допускати розходження між словами і власними діями. «Роби, як я», а не «Роби, як я кажу».

  1. Давати оцінку не особистості, думкам, емоціям дитини, а її поведінці.

  2. Зауважувати позитивне в житті.

  3. Жити «тут і сьогодні», не згадувати без особливої потреби негативні ситуації з минулого.

  4. Не жити замість дитини, але бути поруч, щоб допомогти, якщо необхідно.

Хочу зауважити, що для учнів, яких батьки виховують неправильно, характерні неврози, неврастенії, істерії, психастенії, по-ведінкові порушення, шкідливі звички. Неконструктивні типи виховання 1. Емоційне відтворення—уникання контактів, відчуженість батьків.

  1. Гіперопіка — заборони, контроль за кожним кроком, тривожно-недовірливе ставлення до навчальних успіхів особливо часто спричиняє протест у підлітків, призводить до загострення взаємин.

  2. Надмірна вимогливість — переоцінка можливостей дитини.

  3. Егоцентричний тип — надмірна увага батьків, присвоєння дитині ролі «кумира сім'ї».

Практика сімейного виховання свідчить, що досить часто батьки застосовують покарання (за низькі оцінки, за неадекватну поведінку в школі тощо), як спосіб контролю та корекції поведінки дитини, але при цьому забувають, що покарання не повинне завдавати дитині ні морального приниження, ні фізичного страждання. Одна з небезпек покарання — в пригніченні особистості дитини. Принижуючи почуття гідності, батьки виховують у дитини схильність до пристосування та до поганих, негідних вчинків. Бездушні покарання породжують страх, а страх — хитрість та брехливість. Виникає замкнене коло.

Цікава думка психотерапевта, батька двох дітей Володимира Леві. Він пропонує свої правила покарання, які допомагають не зіпсувати стосунки з дітьми.



Картка відвідування сім'ї
1.П. І. Б. учня _________________________________________

2.П. І. Б. батьків ______________________________________

3.Тип родини (повна, неповна, багатодітна, «материнська»)

___________________________________________________

4.Вік батьків:

батька матері

5.Освіта й соціальний статус батьків:

батька матері

6.Уклад сімейного життя (сприятливий, суперечливий, несприятливий) _____________________________________

7. Рівень психолого-педагогічної культури (високий, середній, низький):

батька матері

8.Характеристика взаємин між членами сім'ї (організаційна, емоційна, вольова, конвенціальна, комунікативна, інтелектуальна єдність) _______________________________

9.Ціннісні орієнтації сім'ї ______________________________

___________________________________________________

10.Ціннісні орієнтації дитини __________________________

______________________________________________________________________________________________________


ПІДГОТОВКА СТАРШОКЛАСНИКІВ ДО СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ.

РОДИННО-СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ.
Мета: усвідомлення сімейного життя; пріоритети, цінності сімейного виховання та повноцінне виховання у сім’ї.

Відомо, що сім’ї створюються в силу природних потреб людей. В сім’ї народжуються й виховуються діти, вона забезпечує продовження людського роду. Сім’я становить організоване об’єднання людей, в якому відведено кожному свої функції. Важливе місце відводиться вихованню дітей та почуттю відповідальності перед сім’єю. Інтереси батьків мають бути спрямовані на спільну мету: виростити дітей фізично і морально здоровими, розкрити їхні здібності, дати їм відповідну освіту і постійно спілкуватись. Тому, що ніякі книжки не замінять довірливої бесіди між дітьми та батьками. Розмови з щирістю і відвертістю можливі між людьми, які довіряють один одному. І потрібно зробити все, щоб не втратити авторитету та відносин, які склались.

Сім'я є основним соціальним інститутом, відповідальним за виховання зростаючої особистості. Особливість виховних впливів сім'ї полягає в емоційному характері взаємин її членів між собою та з дитиною, в переважанні інтимного спілкування над діловим, у тривалості життєвих зв'язків дитини з батьками. Сім'я покликана створити сприятливі умови для розвитку емоційного життя дитини, становлення в неї почуття самоцінності, впевненості у собі, компетентності у різних сферах життєдіяльності.

Виховання в сім'ї здійснюється завдяки застосуванню специфічних форм і методів впливу і спрямовується на особистісний розвиток дитини, її соціалізацію. У родині як першому мікросоціальному середовищі визначаються соціальний статус дитини, її права й обов'язки, виникає прихильність до рідних, закладається підґрунтя для становлення її світогляду і переконань, ціннісних орієнтацій, морально-етичних ідеалів, естетичного смаку, уподобань, соціальної поведінки, трудових навичок.

Усталеними цінностями сімейного життя є: гуманне ставлення до людей (добродушність, доброзичливість, піклування про молодших і старших членів сім'ї, бажання надавати допомогу слабим і хворим), працелюбність, поважне ставлення до праці людей та її результатів, демократичність відносин, гармонійність стосунків представників різних поколінь.

Важливим аспектом родинно-сімейного виховання є формування пошани до предків, дотримання народних звичаїв, збереження і збагачення традицій, посилення національно-ціннісних орієнтирів: національна свідомість та самосвідомість, любов до рідної землі, народу, відданість Україні; толерантне ставлення до всіх народів, що проживають в Україні; виховання мовної культури.

Сім'я виховує дітей і учнівську молодь на релігійних цінностях, які є універсальними моральними орієнтирами, невід'ємною частиною культури української сім'ї; тими гуманістичними засадами, значення і сутність яких розкриваються завдяки виховному впливу батьків на духовний світ дитини через її почуттєво-емоційну сферу.

Виховання громадянина у сім'ї здійснюється специфічними для родини формами і методами, в яких поєднується особистісний приклад батьків, усвідомлення і розуміння дітьми приналежності до рідної землі, держави, сім'ї, роду; дотримання традицій і звичаїв, відповідальності за долю своєї країни, її збереження, розвиток, примноження добробуту. Виховання громадянина в сім'ї досягається розвитком патріотичних почуттів, знаннями Конституції України, Законів України, бажанням бути корисним своїй Батьківщині.

Устроєм свого життя сім'я запобігає негативному ставленню дітей до праці, проявам безвідповідальності і безгосподарності, порушенню трудової дисципліни, утриманству і лінощам, крадіжкам, невивченню суспільної і приватної власності, варварському, нецивілізованому ставленню до природних багатств. Сім'я забезпечує дітям повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров'я, фізичну досконалість, привчає їх до свідомого ставлення і зміцнення свого здоров'я як необхідної умови підготовки до суспільної корисної праці, захисту Батьківщини.

Родина властивими їй засобами формує у дітей розуміння та особистісне ставлення до сенсу і мети життя, виховує толерантне ставлення до інших культур і традицій; розвиває моральні якості, спонукає дітей до самовдосконалення; залучає синів і доньок до мистецтва та світової культури; формує моральну свідомість через включення у педагогічно доцільне родинне спілкування, у життя, наповнене доброчинними справами; виховує у дітей готовність до творчої праці в умовах ринкових відносин; формує дбайливе ставлення до суспільної і приватної власності, природних багатств, прагнення примножити їх власною працею.

Вплив сім'ї на виховання особистості залежить від вікових особливостей дитини. У молодшому шкільному віці батьки спрямовують свої зусилля на формування здатності дитини до емпатії, засвоєння нею морально-етичних правил поведінки, виховання базових якостей особистості, найпростіших форм соціальної компетентності. Важливу роль відіграють батьки у статевому та тендерному вихованні дітей підліткового віку, формуванні у дівчат цнотливості, дівочої гідності, уміння володіти своїми почуттями; у хлопців - чоловічої гордості, мужності, великодушності, поваги до жінок, готовності оберігати дівочу честь і гідність. У юнацькому віці особливу увагу батьки приділяють проблемі самовизначення особистості, розвитку її професійних інтересів, свідомому ставленню до життєвих виборів, активній за формою та моральній за змістом громадянській позиції.

Повноцінне виховання особистості у сім'ї потребує розв'язання державою ряду завдань:

- визначення пріоритету інтересів сім'ї як найважливішої складової демократичного суспільства, гаранту його стабільності та прогресу;

- створення сприятливих умов для зміцнення сім'ї, охорони прав матері та батька;

- матеріальне та моральне заохочення й підтримка материнства і батьківства;

- підтримка молодої сім'ї, забезпечення їй достатнього життєвого рівня;

- охорона дитинства; дотримання положень, заявлених Конвенцією ООН про права дитини.

Анкета

«Цінності молодого покоління»


  1. Що для вас є пріоритетним у стосунках з близькими людьми?

  2. Які внутрішні проблеми турбують вас найчастіше?

  3. Чи впливає матеріальне становище для вас на стосунки?

  4. Чого ви прагнете найбільше від спілкування з особою протилежної статі, яка симпатизує вам.

  5. Якщо вам тяжко на душі, і є потреба розвивати про це, то це буде…

  6. Ким ви себе уявляєте через 15 років.

  7. Цінність життя для вас полягає у тому, щоб:

  • знайти кохання;

  • мати хороших друзів;

  • здобути цікаву професію;

  • стати порядною людиною;

  • бути корисним для суспільства;

  • виховувати силу волі у собі;

  • розвиватись духовно;

  • досягти матеріального добробуту;

  • зробити кар’єру;

  • створити сім’ю;

  • брати все від життя;

  • мати міцне здоров’я;

  • інше.

(пронумерувати від 1 до 13)

Дослідження взаємовідносин

між батьками та дітьми


  1. Чим цікавиться Ваша дитина?

  2. Чому Ваша дитина дає перевагу?

  3. Які стосунки у Вашої дитини з однолітками та близькими людьми?

  4. Який рівень організованості у Вашої дитини ?

  5. Які відносини у Вашої дитини з Вами?

  6. Чи вміє дитина вислухати?

  7. Чи склались у Вас стосунки співпраці?

  8. Чи вважаєте Ви свою дитину дорослою?

  9. Чи можете на неї покластись?


«МАЛЮНОК СІМ'Ї»



Матеріал: для роботи необхідно використати аркуш білого паперу розміром 15x20 см чи 21x29 см, ручку, олівець, ластик.

Інструкція 1.0. до тесту «Малюнок сім'ї» 0: «Намалюй свою сім'ю». При цьому не рекомендується роз'яснювати, що означає слово «сім'я», а якщо виникають запитання «Що намалювати?», слід лише ще раз повторити інструкцію. Під час індивідуального обстеження термін виконання завдання, як правило, становить близько ЗО хвилин. При груповому виконанні тесту час переважно обмежують 15—30 хвилинами.

Застосування тесту передбачає (припускає) використання додаткових завдань, записаних у наступних інструкціях.



Інструкція 2.0. «Намалюй свою сім'ю, де всі зайняті звичною справою».

Інструкція 3.0. «Намалюй свою сім'ю, як ти собі її уявляєш».

Інструкція 4.0. «Намалюй свою сім'ю, де кожен член сім'ї зображений у вигляді якоїсь істоти».

Інструкція 5.0. «Намалюй свою сім'ю у вигляді метафори, якогось образу, символу, який відображає особливості вашої сім'ї».

Під час індивідуального тестування слід відзначити у протоколі:

а) послідовність малювання деталей;

б) паузи понад 15 сек.;

в) стирання деталей;

г) спонтанні коментарі дитини;

д) емоційні реакції їх зв'язок із змістом, що відображається.

Після виконання завдання слід прагнути одержати максимум додаткової інформації (вербальним шляхом). Як правило, пропонується відповісти на запитання:



  1. Скажи, хто тут намальований?

  2. Де вони знаходяться?



  3. м весело чи сумно? Чому?

  1. Хто із намальованих людей найщасливіший? Чому?

  2. Хто із них найнещасніший? Чому?

Останні два запитання провокують дитину на відверте обговорення почуттів, що не кожна дитина схильна робити. Тому, якщо вона не відповідає на них чи відповідає формально, не слід наполягати на експліцитній (явній) відповіді.

Під час опитування педагог (психолог) повинен намагатися з'ясувати смисл намальованого дитиною: почуття до окремих членів сім'ї, чому дитина не намалювала кого-небудь із членів сім'ї (якщо таке сталося). Слід уникати прямих запитань, не наполягати на відповіді, бо це може індукувати тривогу, захисні реакції. Часто продуктивними виявляються проективні запитання (наприклад: «Якщо б замість пташки була намальована людина, то хто б це був?», «Хто б виграв у змаганнях між братом і тобою?», «Кого мама покличе йти із собою?» і ін.).

Можна запропонувати дитині для вибору рішення 6 ситуацій. Три з них мають виявити негативні почуття до членів сім'ї, три — позитивні.


  1. Уяви собі, що ти маєш два квитки в цирк. Кому б ти запропонував йти з тобою?

  2. Уяви, що вся твоя сім'я йде в гості, але один із вас захворів і має залишитись вдома. Хто він?

  1. Ти будуєш із конструктора дім (вирізаєш паперове плаття для ляльки), і в тебе щось не виходить. Кого ти покличеш на допомогу?

  2. Ти маєш ... квитів (на один менше, ніж членів сім'ї) на цікавий кінофільм.

Хто залишиться вдома?

  1. Уяви собі, що ти потрапив на безлюдний острів. З ким би ти хотів там жити?

  2. Ти одержав у подарунок цікаве лото.

Вся сім'я сіла грати, але один із вас зайвий. Хто не буде грати?

Для інтерпретації також потрібно знати: а) вік дитини, що досліджується; б) склад сім'ї, вік братів і сестер; в) якщо можливо, мати відомості про поведінку дитини в сім'ї, дитячому садку чи школі.



Опрацювання тесту «Малюнок сім'ї» проводиться за схемою.

Під час виконання завдань за даними інструкціями оцінюється наявність чи відсутність спільних зусиль в тих чи інших ситуаціях, що зображені, яке місце займає сама дитина, виконуючи тест і т. ін.




ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТЕСТУ «МАЛЮНОК СІМ'Ї»

На основі особливостей зображення можна визначити:



  1. Рівень розвитку культури зображення, стадію зображуваної діяльності, на якій знаходиться дитина. Примітивність зображення або чіткість і виразність образів, витонченість ліній, емоційна виразність — ті характерні якості, на основі яких можна розрізнити малюнки.

  2. Особливості стану дитини під час малювання. Наявність сильного штрихування, маленькі розміри часто свідчать про несприятливий фізичний стан дитини, рівень напруженості, скованості і т. ін., тоді як великі розміри, застосування яскравих кольорів часто свідчать про зворотне: розкутість, відсутність напруження і втоми.

  3. Особливості внутрісімейних відносин і емоційне самопочуття дитини в сім'ї можна визначити за рівнем виразності позитивних емоцій у членів сім'ї, рівнем їх близькості (стоять поруч, взявшись за руки, роблять щось разом чи хаотично зображені на площині аркуша, далеко стоять одне від одного, сильно виражені негативні емоції і т. ін.).

СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ ТА СТВОРЕННЯ СІМ'Ї
Статеве виховання — складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Потреба в поліпшенні статевого виховання учнівської молоді в сучасній школі зумовлена прискореним статевим розвитком школярів (акселерація), недостатнім рівнем обізнаності неповнолітніх у статевій сфері, отриманням ними інформації з цього питання (нерідко перекрученої, вульгарної) переважно на вулиці, статевою розпустою певної частини неповнолітніх, проституцією та злочинністю на статевому ґрунті. Значний вплив справляє на них порнографія, кіно- та телепродукція на сексуальну тематику, що руйнує психіку неповнолітніх. Усе це виявляється в недостатній підготовленості багатьох молодих людей до створення сім'ї, виконання родинних обов'язків, що в майбутньому призводить до розлучень.

У статевому вихованні насамперед необхідно враховувати вікові особливості школярів. Так, у молодшому шкільному віці відбувається самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності, закладаються психологічна та емоційна основи сексуальності — сором'язливість чи розв'язність, різкість чи м'якість, ласкавість чи грубість, доброта чи злість, щедрість чи скупість тощо. Еротична чутливість виявляється через внутрішню рецепцію (зона геніталій). У цьому віці діти активно засвоюють принципи спілкування людей різної статі. Більшість молодших школярів ще шукають розгадку секрету дітонародження, таємниці материнства. Власне сексуальна сфера перебуває у стадії спокою.

У період статевого дозрівання в підлітка зростає інтерес до протилежної статі, збільшується статевий потяг, стає актуальною інформація сексуального характеру. Велику увагу представники обох статей звертають на вторинні статеві ознаки, їх своєчасна поява і типовий для цього віку стан дає змогу відчути себе повноцінними чоловіками і жінками, проте вони відчувають невпевненість щодо пов'язаних з цим статусом ролей і функцій. З'являється схильність виділяти вторинні статеві ознаки як переваги зовнішності саме представників іншої статі.

Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: починають формуватися чоловіча і жіноча психологія, з'являються викликані статевим потягом відповідні думки, інтерес до протилежної статі, книг, кінофільмів, розмов дорослих на інтимні теми. Статевий потяг і енергія знаходять вихід не обов'язково в статевому об'єкті. Це можуть бути різні види діяльності (туризм, спорт, музика та ін.), що вельми важливо для виховання особистості, оскільки раннє збудження дитячої сексуальності психологічно шкідливе, затримує подальший психосексуальний розвиток.

В юнацькому віці особистість загалом досягає фізичної зрілості, остаточно формується статева система. У юнаків цей період бурхливіший, ніж у дівчат, і характеризується підвищеною статевою збудливістю, різким зростанням еротичних інтересів і фантазій, потягом до осіб протилежної статі й підвищеною закоханістю. Завершується первинна соціалізація, громадське становлення особистості, її соціальне самовизначення, активне входження в суспільне життя, формування духовних цінностей.

Знання вихователями проблем, що можуть виникати на різних етапах статевого розвитку, дає змогу краще зрозуміти стан особистості школяра і педагогічне доцільно будувати стосунки з ним, організовувати виховний вплив.

У статевому вихованні учнівської молоді важливо зосередитися на формуванні моральних «гальм», які б запобігали відхиленням від норми у статевій поведінці, підготовці до сімейного життя. Педагоги повинні акцентувати на морально-психологічних питаннях, розв'язання яких сприяло б формуванню правильних взаємин між статями, унеможливлювало статеву розпусту, закладало підвалини міцної сім'ї в майбутньому. Передусім необхідно виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність.

Виходячи з потреби врахування особливостей статі в підготовці молоді до сімейного життя, В. Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні отримати «чоловіче виховання» (загартовування, важчі роботи, допомога старшим і дівчатам тощо). Нагадування: «Ти чоловік» сприяє вихованню лицарського ставлення до дівчини. У свою чергу, дівчата мають отримати «жіноче виховання». При цьому строгість дівчини, її вимогливість і нетерпиме ставлення до зла і несправедливості, прагнення бути самобутньою, яскравою, незалежною особистістю є своєрідним засобом виховання в юнаків якостей чоловіка. «Виховання стійких, мужніх, незламних, непримиренних до зла жінок — це, на наш погляд, одне з найважливіших завдань формування людини».

Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать. Самоповага й повага до протилежної статі є тим моральним гальмом, яке регулює взаємини між статями. Найінтенсивнішу виховну роботу слід проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають швидше і спостерігається розрив у стосунках хлопців і дівчат, що може позначитися на ставленні до протилежної статі в майбутньому.

А. Макаренко вважав за доцільне проведення серйозних бесід (окремо з хлопцями і дівчатами) з питань статевої гігієни, а в старшому віці — з проблем небезпеки венеричних захворювань. Такі бесіди повинні заторкувати «статеву мораль». Привід до них — цинічні розмови, підвищений інтерес до чужих сімейних справ, підозріле і не цілком пристойне ставлення до закоханих пар, легковажна дружба з дівчатами, неповага до жінки та ін.

Виняткове значення у статевому вихованні має формування у хлопців і дівчат сором'язливості, почуття відповідальності за свої дії. Вони мають усвідомити, що статеві зв'язки без справжнього почуття є вульгаризацією статевих бажань, яка позбавляє людину високого і прекрасного почуття. Легковажне статеве життя може стати причиною трагедій майбутньої сім'ї.

Паралельно повинна відбуватися загальносоціальна, моральна, психологічна, правова та господарсько - економічна підготовка молоді до сімейного життя. Кожен з цих видів підготовки передбачає ознайомлення учнів з певними питаннями життя й діяльності сім'ї.

Загальносоціальна підготовка. Виховання правильного розуміння дорослості, почуття відповідальності за свої вчинки; ознайомлення з особливостями сучасної сім'ї, її значенням у житті людини та суспільства; формування у школярів здатності планувати і реалізовувати свій життєвий шлях, самостійно приймати рішення з життєво важливих питань; виховання бережливого ставлення до свого здоров'я і піклування про здоров'я інших, уміння вести тверезий спосіб життя; проблеми виховання дітей в сім'ї.

Моральна підготовка. Виховання готовності будувати сім'ю і рис сім'янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності й обов'язковості); виховання почуттів честі та гідності у між-статевих стосунках, критичного ставлення до неправильних установок стосовно протилежної статі — негативізму, споживацтва, байдужості тощо; ознайомлення з системою вимог, яким повинна відповідати кожна стать, з правилами подружнього життя, культурою та етикою поведінки в сім'ї; організація досвіду нестатевої любові.

Психологічна підготовка. Спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів; розвиток уміння помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її, формування таких рис, як симпатія, емоційна гнучкість, емоційна стабільність, розуміння потреб партнера, поблажливість, адаптивність, здатність поступатися; розвиток психологічної привабливості особистості, здатність до контакту з іншими людьми, вміння спілкуватись і співпрацювати; ознайомлення учнів з психологічними основами дружби і кохання, морально-психологічного клімату в сім'ї, етапами досягнення подружньої сумісності, умовами гармонізації сімейних стосунків; навчання розуміння психологічних відмінностей чоловіка і жінки, вміння враховувати їх у міжстатевому «спілкуванні, готовності долати конфліктні ситуації у цих стосунках; ознайомлення з прийомами саморегуляції, зняття стресів, самоконтролю та самокорекції поведінки.

Правова підготовка. Ознайомлення школярів з основними положеннями сімейного права; з порядком укладання шлюбу, усвідомлення ними необхідності його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів; засвоєння учнями прав і обов'язків подружжя, особистих правовідносин між ними та майнових відносин, а також правовідносин між батьками і дітьми; пояснення таких державних актів, як позбавлення материнських і батьківських прав та усиновлення; ознайомлення з причинами, правовими основами та соціальними, економічними, психологічними й педагогічними наслідками розлучення, аліментними зобов'язаннями розлучених; з умовами укладання шлюбного контракту і виховання адекватного ставлення до цього правового акту; з окремими положеннями кримінального права, що стосуються кримінальної відповідальності за ухиляння від лікування венеричних хвороб, незаконне проведення абортів, зґвалтування, розбещення неповнолітніх та задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Господарсько-економічна підготовка. Психологічна установка на необхідність ведення домашнього господарства, готовності до домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов'язків з ведення домашнього господарства між усіма членами сім'ї, подолання хибних установок про поділ домашньої праці на чоловічу й жіночу, а по суті, лише на жіночу; навчання учнів раціональної організації домашньої праці (точний перелік справ, визначення послідовності й тривалості виконання кожної справи, одночасне виконання кількох справ, розподіл особливо складних справ на більш тривалий період); прищеплення навичок ощадливості, економності, планування сімейного бюджету.

Естетична підготовка. Формування уявлень про естетичну культуру сім'ї і міжстатевих стосунків; виховання у школярів поваги до сімейних традицій, бажання примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята; розширення уявлень про естетику побуту й бажання вносити прекрасне в побут (красивий інтер'єр, квіти, гармонія в усьому); розвиток у молоді хорошого смаку (вміння вдягатися, користовуватися прикрасами, косметикою, сервірувати стіл тощо), правильне ставлення до моди, дотримання міри в усьому; розкриття значення мистецтва в житті сім'ї, стимулювання інтересу до різних видів мистецтва, вміння створювати домашню бібліотеку, фонотеку, колекціонувати тощо; навчання розумної організації дозвілля і культурного відпочинку.

Великі можливості для статевого виховання школярів закладені в навчальних програмах з різних предметів. Уже в молодших класах на уроках рідної мови, читання, природознавства діти знайомляться з такими важливими питаннями, як сім'я, права і обов'язки її членів, взаємодопомога, сімейні традиції; материнство і батьківство; статеві відмінності в природі та суспільстві; розподіл обов'язків під час виконання певної роботи; чоловічі й жіночі професії. У середніх і старших класах вивчення навчальних предметів дає широкі можливості для поглиблення й розширення знань учнів у цьому напрямі. Так, на уроках української літератури розкривається моральна краса рідного народу, його уявлення про щастя, під яким розуміють не лише кохання та сімейне благополуччя, а й правильний вибір місця в житті, прагнення до кращого майбутнього, поєднання особистого й суспільного. На уроках історії учні знайомляться з розвитком шлюбно-сімейних відносин, історією моногамного шлюбу, з сім'єю як соціальним явищем. На уроках правознавства — зі змістом основних положень законодавства про сім'ю, шлюб, державний захист сім'ї та дитинства.

Особлива роль у статевому вихованні учнів належить урокам біології, на яких вони дістають уявлення про розмноження і розвиток живих організмів; статеве і нестатеве розмноження; органи розмноження (будова чоловічих і жіночих статевих органів); дітородну функцію людини; вплив нікотину, алкоголю і наркотиків на спадковість; спадкові захворювання; ембріональний розвиток, гігієну вагітності; вікову періодизацію розвитку дитини; статеве дозрівання і відхилення у статевому розвитку; ранні статеві контакти та їх шкідливі наслідки; статеву гігієну та ін.

У морально-естетичній підготовці до сімейного життя використовують уроки музики і співів. Уроки фізкультури не лише сприяють формуванню фізичних якостей особистості, а й необхідних у сімейному житті моральних якостей: чесних, щирих стосунків між особами різної статі. Крім того, заняття фізкультурою послаблюють передчасний статевий потяг, переключають гормональну активність статевого дозрівання на іншу діяльність, що поліпшує фізичний і розумовий розвиток школярів.

Шкільний компонент базового навчального плану передбачає вивчення в 10 класі курсу «Етика і психологія сімейного життя», який систематизує знання зі статевого виховання, набуті учнями під час вивчення інших предметів, поглиблює і доповнює їх.

Важливою у статевому вихованні учнів є позакласна виховна робота. Виховні заходи покликані ознайомити їх із міжстатевими стосунками і шлюбно-сімейними відносинами (бесіди, лекції, диспути, конференції, вечори запитань та відповідей та ін.), формувати правильну поведінку в міжстатевому спілкуванні, виконання властивої статевої ролі в суспільстві (спільну трудову діяльність учнів різної статі, виконання громадських доручень, організація туристичних походів, шкільних свят, спільне дозвілля тощо).

Особливе місце у статевому вихованні належить родині, де дитина щодня знайомиться з великою кількістю взірців і форм поведінки батьків у різних ситуаціях. Найважливішими завданнями сім'ї у статевому вихованні є: виховання жіночності та мужності, статева просвіта і сексуальне виховання, формування досвіду нестатевої любові, підготовка до виконання численних • подружніх ролей у майбутній власній родині.

У період статевого дозрівання підліткам, на думку А. Макаренка, особливо потрібен душевний контакт з батьками. Неприпустиме «шпигування» за дітьми, підозріле ставлення до дружби дітей різної статі. Це робить їх потайними, замкненими, позбавляє дорослих можливості благотворно впливати на їхню психіку і поведінку.



ФОРМУВАННЯ УСВІДОМЛЕНОГО БАТЬКІВСТВА МОЛОДІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Сутність та формування усвідомленого батьківства молоді як соціально-педагогічна проблема

У статті здійснено ґрунтовний аналіз феномену „усвідомленого батьківства", та формування усвідомленого батьківства молоді як соціально-педагогічної проблеми; розкрито сутність батьківства, усвідомленого батьківства, розглянуто його компоненти; визначено складові процесу формування усвідомленого батьківства молоді в Україні.

Ключові слова: „батьківство", „усвідомлене батьківство", „формування усвідомленого батьківства молоді".

Батьківство є базовою життєвою місією, важливим станом та значною соціально-психологічною функцією кожної людини. Характер батьківства відображається на якості нащадків, стає гарантом особистого щастя людини та основою майбутнього суспільства, саме тому батьківство кожної людини повинно бути усвідомленим.

Усвідомлене батьківство - одна з найбільш складних та мало розроблених областей сучасної науки. Актуальність її вивчення обумовлена протиріччями між гостротою демографічних проблем, які пов'язані з падінням народжуваності, великою кількістю сімей, що розпадаються, лавиноподібним збільшенням кількості дітей-сиріт при живих батьках, зі зростанням кількості випадків жорстокого ставлення до дитини та недостатньою розробленістю програм соціальної та психологічної допомоги молоді, яка є потенційними батьками.

Сучасна молодь України має орієнтири, які все більше відходять від орієнтирів на створення сім'ї, заплановане народження та усвідомлене виховання дітей - отримання освіти, професійні та кар'єрні досягнення, соціальна незалежність, самостійно досягнуте соціальне становище, ось на що в першу чергу орієнтується сучасна молодь, не приділяючи своїй ролі, як майбутніх батьків, належної уваги. Як наслідок, вступаючи до шлюбу та 4 народжуючи дитину молодь виявляється неготовою до виконання своєї нової соціальної ролі, виявляється неспроможною створити належні умови для повноцінного розвитку своєї дитини.

Аналіз сучасної наукової літератури свідчить про те, що достатньо широко вивчаються проблеми сім'ї, молодої, сім'ї, сімейного виховання (А. Мудрик, А. Антонов, Н. Кузнецова та ін); розвитку особистості дитини у сім'ї (Ю. Гіппенрейтер, А. Захаров, А. Варга, С Ковальов, В. Леві, А. Прихожан)

Перш ніж перейти до розгляду сутності усвідомленого батьківства, для початку розглянемо таке поняття, як „батьківство", визначення якого у науковій літературі має різні варіанти.

Батьківство, в першу чергу, це батьки, тобто - це батько й мати своїх дітей, які мають усі юридичні і моральні права та обов'язки щодо їх матеріального забезпечення та організації освіти й виховання .

Поняття „батьківство" в науковій літературі практично не визначене, не дивлячись на активне використання цього терміну.

В педагогічному словникові наводиться таке визначення поняття батьківство - це кровне споріднення батьків їх дитиною, яке визначається на основі документів про шлюб і свідоцтва про народження дитини та на добровільному визнанні себе батьками дитини, яка народилася поза шлюбом.

З психологічної точки зору в своїй роботі „Психологическое сопровождение родительства" Р.В. Овчарова визначає батьківство як соціально-психологічний феномен, що являє собою сукупність знань, уявлень та переконань стосовно себе у батьківській ролі, які реалізуються у всіх проявах поведінкової складової батьківства. Також батьківство, як надіндивідуальне ціле повинно включати в себе такі складові, як:

1). подружня пара, яка вирішила дати початок новому життю;

2) сама дитина.

На думку дослідниці батьківство являє собою відносно самостійну підсистему в системі сім'ї. Це обумовлено тим, що «...основним критерієм для виділення батьківства з навколишнього середовища служить її цільове призначення - це народження та виховання дітей».

З позиції соціальної педагогіки особливий інтерес у нас викликає визначення батьківства О. В. Безпалько, яка вважає, що батьківство слід розглядати як „процес забезпечення батьками (рідними чи прийомними) необхідних умов для повноцінного розвитку та навчання дітей". Тобто, дане визначення розширює межі батьківства, конкретизуючи, що воно може бути як біологічним, так і прийомним.

Аналізуючи основні компоненти батьківства, слід зауважити, що в період становлення батьківство є нестійкою структурою, яка проявляється у неузгодженості деяких компонентів між батьками, супроводжується періодично виникаючими конфліктними ситуаціями, відрізняється рухомістю структури. А розвинена форма батьківства, тобто усвідомлене батьківство, характеризується відносною стабільністю й реалізується в узгодженості між батьками про батьківство.

Термін „усвідомлене батьківство" тільки-но починає входити у науковий словник, його зміст ще остаточно не визначений. За визначенням В. Кравця, усвідомлене батьківство - „...це повне взяття на себе відповідальності за процес зачаття й народження здорових дітей".

І. В. Братусь вважає, що „усвідомлене батьківство може бути визначене як сукупність батьківських якостей, почуттів, знань та навичок, що стосуються виховання, розвитку дитини з метою забезпечення процесу формування здорової та зрілої особистості.

Ця форма усвідомленого батьківства включає такі складові компоненти, як: ціннісні орієнтації подружньої пари (сімейні цінності); батьківські установки та сподівання; батьківське ставлення; батьківські почуття; батьківські позиції; батьківську відповідальність; стиль сімейного виховання. Кожен із компонентів усвідомленого батьківства, за Р. Овчаровою, охоплює три складові, а саме: когнітивну (знання), емоційну (почуття, погляди, судження) та поведінкову (уміння, навички, дії).

Змістовно розкриємо кожний з перелічених вище компонентів батьківства.

Ціннісні орієнтації, на думку В. Н. Дружініна, об'єднують людей в сім'ю й створюють перспективі для її розвитку. Вони визначають мету народження та шляхи виховання дитини в сім'ї, а батьки впливають на формування ієрархії цінностей у дітей не тільки як емоційно близькі люди, але й як представники світу дорослих, з якими діти ідентифікують себе.

Розглядаючи даний компонент в плані формування, важливо брати до уваги відносну стійкість цінностей як особистісного утворення. Проте, враховуючи провідну роль батьків у формуванні цінностей дитини (підростаючої особистості) необхідно робити акцент на усвідомленні та переживанні цінностей сім'ї в ході психологічної та соціально-педагогічної роботи з батьками, демонструвати передачу цінностей від покоління до покоління, сприяючи тим самим формуванню ціннісного компоненту.



Батьківські установки та сподівання друга складова феномену батьківства. - це погляд на свою роль батьками (батька або матері), який включає в тому числі, і репродуктивну установку, заснований на когнітивному та поведінковому компонентах".

За визначенням Р. В. Овчарової, батьківські установки є установками на цілі та засоби діяльності в області батьківства.

О. Б. Насонова у своїх дослідженнях говорить про те, що батьківські установки визначають певну спрямованість у взаєминах з дітьми, забезпечують усталений характер виховної діяльності дорослих. Такі установки „є суб'єктивними орієнтаціями батьків на ті чи інші виховні цінності, на саму дитину як таку, готовність до взаємодії з нею".

Формування та розвиток даного компоненту повинні торкатися, на наш погляд, перш за все корекції ідеальних і реальних образів дитини і батьків.

Батьківське ставлення - ще один компонент розвиненого батьківства. „Це особливий феномен, який поєднує емоційні переживання та почуття, пов'язані з дитиною, поведінкові стереотипи, що появляються у спілкуванні та поводженні з нею, особливості її сприймання та розуміння".

Батьківське ставлення має прямий вплив на формування дитячої особистості, і цей вплив може носити як позитивний, так і негативний (амбівалентний) характер. У психолого-педагогічній літературі зустрічаються описи ставлення батьків до дітей, що визначають конкретні способи взаємодії з дітьми: прийняття - неприйняття дитини, взаємодія - уникнення контактів, визнання свободи дій - надмірна вимогливість, повага до прав кожного в сім'ї - надмірне обмеження свободи.

Крім того, на нашу думку, слід наголосити на тому, що у ставленні батьків до дітей акумулюється вся система внутришньосімейних відносин, у них знаходять свій прояв особливості подружніх взаємин, стосунки дорослих зі своїми батьками, зовнішні соціальні зв'язки та ін.

Особлива увага в плані формування батьківського ставлення, на думку Р. Овчарової, повинна приділятися навичкам і формам спілкування батьків, аналізу взаємодії в сім'ї, розвитку пошани до особистості дитини. Крім того, розвиток і корекція батьківського ставлення повинні ґрунтуватися на усвідомленні сприйняття з погляду дитини того або іншого типу батьківського ставлення.

Наступним компонентом батьківства є батьківські почуття - це особлива група почуттів, яка займає важливе місце в житті людини серед інших емоційних зв'язків, вони забарвлюють батьківське ставлення. їхня специфіка полягає в тому, що турбота батьків про дітей необхідна для підтримання життя дитини. А потреба у батьківській любові є життєво необхідною для маленької дитини. Любов кожного з батьків - джерело та гарантія емоційного благополуччя людини, підтримки її психічного та фізичного здоров'я.

Формування компоненту батьківських почуттів повинне спиратися на розвиток уміння розуміти відчуття членів сім'ї, перш за все, дитини, і адекватно виражати свої відчуття, а також розвиток навичок рефлексії виконання батьківської ролі.

Батьківські позиції - наступний компонент батьківства, який пов'язується з свідомо прийнятими, виробленими батьками поглядами та намірами стосовно дитини.

В психолого-педагогічній літературі описані різноманітні варіанти батьківських позицій, виокремимо деякі з них.



  1. Симбіоз (черезмірна емоційна близькість), авторитарність, емоційне відтогнення (А. Варга).

  2. Підтримка; пристосування до потреб дитини; формальне відчуття боргу за відсутності істинного інтересу до дитини; непослідовна поведінка (Н. В. Дружинін).

  3. Авторитет любові, доброти, поваги. Авторитет пригнічення, відстані, педантизму, резонерства, підкупу (А. С. Макаренко).

4. Позиції-шаблони, які калічать дитячо-батьківські стосунки: запобігливий „миротворець", „обвинувач", обачливий „комп'ютер", збитий з толку, „відволікаючийся" (О. Г. Сіляєва).

Позитивною моделлю батьківської позиції, на думку В. Сатіра, є глибока, або врівноважена поведінка батьків, де різноманітні прийоми використовуються не автоматично, а свідомо, з урахуванням наслідків своїх дій.



Формування батьківських позицій, на думку Р. В. Овчарової, повинне спиратися на усвідомлення та розвиток прогностичного аспекту форм взаємодії з дитиною з використанням різних батьківських позицій, а також корекції рівня домагань батьків по відношенню до дитини.

Батьківство, на нашу думку, неможливе без такого компонента, як батьківська відповідальність. Дана складова феномена батьківства, належить до ряду складних понять в психології особистості й соціальній психології. В педагогіці та психології дане поняття вивчається досить давно, і представлене цілою плеядою видатних вчених таких, як: А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Муздибаєв, В. Агеев, Г. Андреева та ін.

Сучасна дослідниця феномену батьківства Р. В. Овчарова у своїй роботі „Родительство как психологический феномен" говорить про те, що „батьківська відповідальність в своїй основі має дуальну природу - це відповідальність перед соціумом та відповідальність перед без особистісною природою (своєю совістю)".

Л. І. Грядунова також приписує сімейну, батьківську відповідальність особистій соціальній відповідальності. Член сім'ї повинен нести відповідальність за інших окремих членів сім'ї (дружину, чоловіка, дітей) і за сім'ю в цілому. Тобто, народження дітей вимагає від батьків прийняття батьківської ролі - прийняття на себе відповідальності за долю дитини перед своєю совістю та суспільством.



Формування компоненту відповідальності повинне спиратися на орієнтацію батьків саме на внутрішню відповідальність перед власною совістю, а не перед суспільством по відношенню до власної дитини.

До феномена батьківства входить і стиль сімейного виховання. Він являє собою своєрідне поєднання перелічених вище структурних компонентів - ціннісних орієнтацій подружньої пари, батьківських установок та сподівань, батьківського ставлення, батьківських почуттів, батьківських позицій, батьківської відповідальності. Саме стиль батьківської поведінки впливає на формування особистості дитини, розвиток соціальних навичок.

У психології та педагогіці існує декілька стилів сімейного виховання, поширеною серед науковців є класифікація типів сімейного виховання, яку запропонувала Діане Бомрінд. Вона виокремила три типи батьківського контролю, які лежать в основі стилів батьківської поведінки: авторитарний (холодні стосунки, високий рівень контролю), ліберальний (теплі стосунки, низький рівень контролю), та демократичний або авторитетний (теплі стосунки, високий рівень контролю). Маккобі і Мартін додали ще й четвертий індиферентний стиль сімейного виховання, який характеризується наявністю холодних стосунків між батьками та дітьми при низькому рівні контролю з боку батьків.

Формування стилю сімейного виховання як компоненту батьківства повинно спиратися на розширення поведінкового репертуару батьків, розвиток комплементарності і узгодженості поведінкової складової стилю сімейного виховання, корекції ідеальних і реальних образів дитини і себе в ролі батьків.

Таким чином, резюмуючи аналіз структури усвідомленого батьківства, можна зробити висновок про те, що всі компоненти батьківства пов'язані один з одним в єдину структуру за допомогою когнітивного, емоційного та поведінкового елементів; кожен компонент містить певну формовану частину - педагогічний компонент, впливаючи на який можливо здійснювати формування батьківства.

На нашу думку, формування усвідомленого батьківства молоді - це цілеспрямована системна діяльність, яка передбачає створення спеціальних умов, що сприяють виробленню та удосконаленню когнітивної, емоційної та операційної складових батьківства, а також особистісної позиції молоді щодо майбутнього батьківства для створення сприятливих умов гармонійного розвитку дитини.

Аналізуючи науково-практичну літературу, яка присвячена висвітленню соціально-педагогічної діяльності щодо формування в молоді усвідомленого батьківства, можна констатувати, що формування усвідомленого батьківства молоді здійснюється частіше за все в рамках окремих її складових, таких, як: статеве виховання; демографічне виховання; формування контрацептивної культури та підготовка до прокреативної діяльності; підготовка молоді до сімейного життя; підготовка молоді до виконання батьківських та материнських функцій тощо, а комплексна соціально-педагогічна діяльність з формування усвідомленого батьківства молоді в Україні на сьогодні майже відсутня.

І хоча останнім часом фахівцями соціальної сфери державних та громадських організацій реалізуються проекти, які спрямовані на формування навичок усвідомленого батьківства молоді, що дає змогу підготуватися до народження дитини, виховання дітей раннього віку, їхнього розвитку тощо, але вони носять ситуативний та неструктурований характер, на нашу думку, організаціями, які мають змогу на державному рівні надати цій роботі систематичного та комплексного характеру, об'єднавши зусилля громадських та державних структур, на сьогодні є центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.


ПРОСТО ЦІКАВО
OX, ЦІ ВЕСІЛЛЯ!


  • Американцям Джеку і Едні Моран з Сієтла, штат Вашінгтон, так сподобалося власне весілля, яке вони відсвяткували 27 липня 1937 року в Сісайді, що вони вирішили повторити його на біс і здійснили шлюбний обряд ще сорок разів. Наступні церемонії були проведені у Канаді, Єгипті та Британії.

  • Повідомлялось, що 1986 року у Бангладеш, аби припинити 20-річну ворожнечу між двома родинами через ферму, за яку вони сперечалися, 11-місячний хлопчик і 3-місячна дівчинка взяли шлюб.

  • У найбільшій шлюбній церемонії брали участь 6516 пар. Вона проводилась під керівництвом Мун Сон Мена (народився у 1920 році) з Асоціації святого духа за об'єднання Всесвітнього християнства на фабриці неподалік від Сеула, Південна Корея.

  • Весілля Мохаммеда, сина шейха Рашида бен Саїда аль-Мактума і принцеси Салами в Дубаї у травні 1981 року тривало 7 днів і обійшлося у 22 мільйони фунтів стерлінгів, включаючи вартість стадіону на 20 тисяч місць, побудованого спеціально для цієї урочистої події.

Література:
А.Антонов «Розвиток особливості дитини у сім’ї», 1999 р.

Т. Афанасьєва «Сім’я», 1986 р.

І. Гребеннікова, «Етика і психологія сімейного життя», 1984 р.

А. Макаренко «Поради батьками», 1970 р.

«Позакласний час», 2002 р. №62

«Шкільному психологу все для роботи», 01. 2009 р.



«Психолог», №40 2007 р.




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка