3 класу ( додаток до підручника О. Я. Савченко) 2014р. Мних Марія Миколаївна



Сторінка4/11
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.01 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ОКСАНА ПАВЛІВНА СЕНАТОВИЧ

(1941 - 1997)





Оксана Сенатович народилася 2 січня 1941 р. в м. Бережани, у сім'ї вчителів. Після закінчення у 1957 р. школи, навчалась у Львівському політехнічному інституті. Працювала інженером на заводі, в науково-дослідному інституті легкої промисловості, була на профспілковій роботі, але справжнє своє покликання знайшла на літературній ниві.

Путівку в поетичний світ О. Сенатович дала газета "Вільне життя" ще у 1959 р. Згодом були публікації в журналі "Жовтень" (1960, № 1).

У 1961 р. у Львові вийшла колективна поетична збірка "Яблуневий цвіт", серед 28-ми авторів якої представлена і О. Сенатович.

О. Сенатович виступала в поезії і для дітей, і в поезії для дорослих читачів. Останнім припали до серця, зокрема, її збірки віршів "Стебло", "Діапазон весни", "Обличчям до голуба", "Голубий голос", "Чоловік з трояндою". А сучасну українську дитячу літературу не можна уявити без О. Сенатович.

Була редактором дитячого християнського журналу "Діти Марії". О. Сенатович - член Спілки письменників України з 1976 р., була першим лауреатом премії імені Олени Пчілки (1992).

Померла О. Сенатович 31 березня 1997 р. в м. Львів.



ЛЮДЯМ ТРЕБА


Для школярок шовку треба
шириною на півнеба.

Та їм шкода на обнови


тяти небо волошкове.

Хлопці з ранку до зорі


м'яч ганяли б у дворі,
кушпелою-пилюгою
вкрили б сонце над собою.

Але ж людям, людям треба,


треба сонячного неба!

А школярки всі зірки


нанизали б у разки
і ходили б у намисті
гонорові, променисті.

Але ж людям, людям треба,


треба зоряного неба!

Школярі вже й цигарки


запалили б залюбки,
у кущах собі чадили б,
ціле небо закоптили б.

Але ж неба шкода їм,


бо воно потрібне всім.




  • До яких роздумів залучає нас поетеса?

  • Як ти розумієш назву вірша?



МИ РОЗБИЛИ СКЛЯНКУ З ЧАЄМ


— Ти розбив!

— Ні, ти розбила!

— Ти штовхнув!

— А ти впустила!

— Ти тюхтій.

— А ти незграба.

— Баобаб!

— Ти баобаба!

Вже школярка — наче хмарка,
очі повні сліз.

Школярка
дмухає на пальчик свій.

— Обпекла?

— А ти радій!

Та школярик посмутнів:

— Я... ти вибач, не хотів,


я штовхнув.

— А я впустила.

— Я розбив.

— Це я розбила.






  • Чим особлива форма вірша?





Прочитайте вірш в особах, супроводжуючи рухами.
 
Ірина Володимирівна Жиленко

(1941 – 2013)

Ірина (Іраіда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941р. в м. Київ — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист.

Дружина українського романіста, лауреата Шевченківської премії Володимира Дрозда.

Народилася під час Другої світової війни у Києві. Втратила усіх рідних, виховувалася у родичів в Звенигороді.

1964р. заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка.

Працювала в редакціях газет і журналів. Перший вірш написала у восьмирічному віці. 

Померла  3 серпня 2013р. у Києві.






І дівчатко, і хлоп’я

Мають право на ім’я

Ти – Надійка, я – Василь.

А оце малюк Максим.

Мають Дмитрик і Оленка

Ще й по батькові ім’я

«Я – Дмитро Ілліч Орленко»

Каже впевнено хлоп’я

І дівчатко, і – хлопчина,

І великі, і малі

Мають власну Батьківщину

Найріднішу на землі.

Мають право називати –

Україну словом МАТИ,

Бо вона дітей завжди

Оборонить від біди.



У неньки народилося дитя.

Дитя моє! Бог дав тобі життя.

І щоб ніхто не заподіяв шкоди

Тобі малесенький громадянин, -

Бог дав закони нашому народу…

Від дня народження, від іменин –

Він твій, цей світ широкий за вікном.

Ти на життя і щастя маєш право

Під золото-блакитним знаменом

Своєї Української держави.






  • Про які права говориться у віршах Ірини Жиленко?

  • Визнач настрій віршів.

Ганна Тарасівна Чубач




Народилася Ганна Танасівна Чубач у переддень Різдва, 6 січня 1941 року, в селі Плоске Муровано-Куриловецького району на Вінниччині в сім'ї хліборобів.

За ці роки в поетеси вийшло понад сорок книжок. Кілька з них адресовані дітям: "Вивчаймо самі", "Сонячна абетка", "Алфавітні усмішки", "Жук малий і волохатий", "Черепаха Аха", "Прикмети — не секрети" та інші. Дітям полюбилися її вірші, скоромовки, лічилки для дошкільнят і молодших учнів. Нині малята залюбки вивчають у садочках і школах літери за її "Абетками" та весело-виразні вірші.

Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами.

Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії "Дружба"; заслужений діяч мистецтв України.




Я беру своє відерце

Я беру своє відерце 


І біжу мерщій по воду, 
Бо чекають на городі 
Помідори й огірки.
 
Цілу ніч вони не спали — 
Раннє сонце виглядали. 
Хочуть їсти, хочуть пити, 
Та не вміють говорити.

Ні очей, ні вух не мають, 


Та мене вони впізнають. 
їх щоранку напуваю, 
Я їм пісеньку співаю. 

Помідори червоніють, 


Бо подякувать не вміють. 
А зелені огірки 
Тулять листя до руки.


  • Опиши картини, які тобі вдалося побачити, читаючи вірші.

  • З яким почуттям треба читати цей вірш?

  • Чи розумієш ти рослини без слів? Поясни.


У селі в бабусі

Прокидаюсь рано.

Стеля — вся у сонці,

В променях стіна.

Кущики картоплі

Присідають марно —

Все одно побачу

З крайнього вікна!

У селі в бабусі

Все мені цікаве,

Все мене гукає,

Все на мене жде:

Квіти,

Берег річки



І зелені трави...

Навіть на дорозі

Кошеня руде...

У селі в бабусі

Найтепліше літо,

Найпрудкіша стежка,

Що біжить на став.

Обминаю грядку,

Обганяю вітер

І гукаю хлопцям:

«Бачте, Не проспав!»




  • До яких рядків вірша можна виконати малюнок? Які фарби візьмеш?





Розкажи другові про свій відпочинок.

Черепаха - аха-аха...

Черепаха - аха-аха


У воді сиділа-діла.
Черепаха - аха-аха
Свої ніжки мила-ила.

Крокодили-дили-дили


Пропливали-али-али,
Черепаху - аху-аху
Налякали-али-али.

Черепаха - аха-аха


На піску сиділа-діла.
Черепаха - аха-аха
Свою спинку гріла-іла.

Два удави-ави-ави


Проповзали-али-али,
Черепаху - аху-аху
Налякали-али-али.

Черепаха - аха-аха


У траві сиділа-діла.
Черепаха - аха-аха
Конюшинку їла-іла.

Понад нею гуси-уси


Пролітали-али-али
Черепаху - аху-аху
Налякали-али али.

Черепаха - аха-аха


На камінчик сіла-іла
І від страху-аху-аху
Затремтіла-іла-іла.

Ну а потім-отім-отім


Розпростерла довгі крила
І за хмари-ари-ари
Полетіла-іла-іла.

І маленькі діти знають:


Черепахи не літають.
Та як так багато страху,
Полетить і черепаха!
АХА-аха-аха...


  • Чи знайомі тобі такі слова? Звідки?

  • Про що співається у пісеньці?

Акровірші

Акровірш (грец. ακρος — крайній і грец. ατιχος — віршований рядок) — вірш, в якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або речення, найчастіше — ім'я того, кому присвячується акровірш.

Акровірш – це віршована загадка.

  • Які різновиди віршів ти знаєш?

  • Яка основна відмінність акровірша від інших творів?

Україна

У мене є одно кохання,
Котре не зраджу я вовік;
Росло воно не день, не рік,
А ізо мною виростало
І квіткою рясною стало...
Не одцвіте моє кохання,
А буде в серці до сконання.

Володимир Самійленко

Веснянка

Веселка грає в небесах,

Еолів звуки розливають

Синиць веселі голоси,

На землю дзвінко опадають

Янтарні крапельки роси,

Набіло все вдяглось в садах.

Калина вкрилася фатою,

А я милуюся весною!

Алла Грабинська




  • Дай відповідь на запитання, поставлене в його назві.


Хто вона?

Лиха зима сховається,
А сонечко прогляне,
Сніжок води злякається,
Тихенько тануть стане,—
І здалеку бистресенько
Вона до нас прибуде,
Кому-кому любесенько,
А дітям більше буде.

Леонід Глібов
Хто баба?

Сидить хитра баба аж на версі граба.
«Ой не злізу з граба! — дурить діток баба.—
Вловіть мені тую курочку рябую,
А я подарую грушку золотую».

Леонід Глібов

Складіть з товаришем свій акровірш.

Вірші – загадки

За́гадка (від слова «гадати» — думати, вгадувати, загадувати) — жанр усної народної творчості, дотепне запитання, часто у віршованій формі; є в фольклорі всіх народів світу.

Прийшла до нас бабуся

У білому кожусі.



Поля причепурила -

Пухнастим снігом вкрила.

Вгадайте - хто вона

Бабуся чепурна? (Зима)



П. Воронько
Стало біло навкруги -

Я розтрушую сніги,

Наганяю холоди,

Води сковую в льоди,

В дружбі з дітьми я всіма.

Здогадались? Я.... (Зима)



П. Воронько

Чудо-сани прилетіли,

Скакуни в тих санях білі.

В санях тих сидить цариця

Білокоса, білолиця.

Рукавом махає,

Сріблом все вкриває. (Зима)

Наталя Гуркіна

Пара довгих вушок,

Сіренький кожушок.

Скорий побігайчик,

Як він зветься?... (Зайчик)

Одягнулася в лушпиння,

Заховалася в землі.

Буде потім на насіння,

Буде з салом на столі…

Наталя Гуркіна


  • Яку з цих загадок ти найшвидше відгадав? Чому?

  • Яка з них тобі найбільше сподобалася? Чому?

  • Які ще вірші-загадки ти знаєш?



Загадай загадки друзям. Склади свою загадку.

Вірші – скоромовки

Скоромовки – жартівливі вислови, складені зі слів, важких для швидкого читання. Скоромовку слід спочатку прочитати мовчки, потім уголос повільно, а далі – все швидше, і швидше.



Прочитай кожну скоромовку повільно, швидко і дуже швидко.

Сів шпак на шпаківницю,


Заспівав шпак півню:
- Ти не вмієш так, як я,
Так, як ти, не вмію я!
***

Ніс Гриць пиріг через поріг,

Став на горіх, упав на поріг.

***


На дворі трава, на траві дрова,
Не рубай дрова на траві двора.
***
Женчик, женчик невеличкий,
На женчику черевички,
І шапочка чорненька,
І латочка червоненька.
***

Босий хлопець сіно косить –


Роса росить ноги босі.
***

Бабин біб розцвів у дощ –


Буде бабі біб у борщ.

  • Які слова в прочитаних скоромовках тобі важко було вимовляти швидко? Поясни чому.

  • У кожній скоромовці відшукай групи букв , що повторюються або близькі за звучанням.

Байки

Байка належить до жанру літератури, в якому разом із короткою розповіддю прозою чи віршем сформульовано моральний висновок. Розповідною частиною байка подібна до казки, новели, анекдоту, а висновком-мораллю – до прислів`їв і приказок.
Павло Прокопович Глазовий

  (1922 - 2004)



Гумористичні та сатиричні твори Павла Прокоповича Глазового, особливо народні усмішки, знають мільйони українців в усьому світі.

Народився Глазовий на Миколаївщині, пережив голодомор, добровольцем пішов на фронт, брав участь у обороні блокадного Ленінграду. Письменник , викоханий українським степом, пише сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, гуморески, байки, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.



Павло Глазовий – один з найпопулярніших українських гумористів. Його вірші додають людям настрою, допомагають побачити в житті більше світлого, радісного, стати добрішими. Навіть назви книжок Павла Глазового досить чітко характеризували їх зміст: «Смійтесь друзі, на здоров`я», «Щоб вам весело було», «Весела розмова», «Хай вам буде весело». Гуморески Павла Глазового входили до репертуару народних артистів України Андрія Сови, Анатолія Паламаренка, Валентина Дуклера, Анатолія Литвинова, Ніни Крюкової, Володимира Калашникова та багатьох інших майстрів сміху. Поет, який любив веселий здоровий сміх, був щасливий від того, що пише простим людям. Вже багато років читачі різних поколінь із захопленням читають гуморески Павла Глазового, кожний знаходячи у його творчості щось своє. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені до людей в гумористичній формі допомогають їм переосмислити своє буття. Різноманітні  теми гуморесок Павла Прокоповича Глазового: про школу і про село, про вчителів, про студентів, про жінок тобто про життя.

Глибинна мораль

Знайшла ворона

Глечика з водою.

На вінця сіла,

Ткнулась головою –

І добре ж бачить,

Що вода там є,

Але до неї дзьоб не дістає.

Ворона троха мозком повертіла,

Помудрувала і взялась до діла:

По одному камінчику вкида,

Щоб піднялась у глечику вода.

Вода і справді вище піднялася.

Розумна птиця легко напилася.

Тепер питання задасте мені:


  • Про кого говориться у байці?

  • Який висновок ти зробив з прочитаного?

  • Прочитай мораль байки . Як ти її розумієш?

Проза

Євген Пилипович Гуцало



(1937—1995)

Народився Є. Гуцало 14 січня 1937р. в с. Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До цього світу знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху.

Вироблена ще в ранніх оповіданнях тонка акварельна манера письма, дитинна чистота і ясність світовідчуття, відкритість ліричного героя до прекрасного в усіх його проявах — усе це, поєднане з гострою увагою до народних характерів, інших національних прикмет — вічних і нових, склало основу його художнього стилю. Назва першої книжки — «Люди серед людей» — програмна. Її можна застосувати до всього літературного доробку Є. Гуцала.

Євген Гуцало — лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського, його книги перекладені багатьма мовами світу.




ПРЕЛЮДІЯ1 ВЕСНИ

(Уривок)


У той лютневий день, перебуваючи під магічним впливом загадок, мені хотілось розмовляти з природою саме їхньою образною мовою, сповненою таємничої краси. Задерши голову до сонця, що розкошувало над селом, я сказав йому: «Ти — золота верба, стоїш посеред села, розпустила гілля на ціле Поділля!» Підставляючи пригорщі під сонячні промені, наче намагаючись сховати для себе назавжди дещицю2 їхнього сяйва, я сказав їм: «Ой ви ж золоті батоги з-за лісу та з-за пралісу!»

Йдучи над скрижанілою річечкою в заметених берегах, я звертався подумки до неї: «Доки лежатимеш у старій постелі та й у новому вбранні? Скидай із себе вбрання, що з води народилось і води боїться. Згадай, ти ж бо річка, й не гоже, щоб твою воду у решеті носили! Пора вже тобі прокидатися скоро, крутитись гадюкою, щоб ніхто не переступив, пора як день, так і ніч бігти без коліс, без ніг, пора цвісти без насіння, хай знову тебе в решеті не носять!»

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів. Я спинився на вулиці, дивлячись на золотаво-рудого півня.

«Гей, ти! — казав йому подумки. — Уже кличеш весну?» Півень, черкнувши гострими крильми червоні шпори3 на лапах, заспівав-засурмив, випинаючи груди.

«Еге ж, голубчику, більше всіх кричиш, а менше всіх робиш», — мовив я докірливо вголос, бо перебував у доброму йграйливому настрої, то чом не погомоніти з птицею.

Півень заспівав на порозі хліва ще завзятіше, й скоро йому відповіли по сусідству.

Я глузував з нього: «Радий, що з білого каменя народився, радий, що на голові червоний вінець, що від крику земля тремтить?»

Каркнула ворона у верховітті ясена, я запитав у неї: «Коли вже матимеш сито, не руками звите?»

Перехилившись через цямрини, набирала молодиця воду з колодязя цинковим відром: ліз карасик через перелазик та у воду — плюсь!.. Темна вода погойдувалась у відрах, коли молодиця йшла через білу дорогу: два пси замочили ноги,води напилися і додому подалися.

Так я ходив по селу, так розмовляв із білим світом, і білий світ розумів, бо, либонь, така мова найприступніша для нього. Уже сизо вечоріло в садах, уже ось-ось за лісом, за пралісом мали повиснути золоті клубки, себто — зійти зорі. Уже скоро в бабиній хатині мала повиснути хліба країна, щоб собаки гавкали й не могли дістати, — себто мав зійти місяць за селом.

Прелюдія весни вичаровувала гостру красу загадкової природи, що всміхалася таємницями.


Чим особливий прочитаний тобою твір?

Знайди в тексті загадки. Поясни їх.
Перегляньте прочитане оповідання Євгена Гуцала. Визначте тему твору.

Чи згодні ви з думкою, що письменник уміє спостерігати за природою, описувати її? Доведіть свою відповідь прикладами з тексту.



Анатолій Іванович Григорук

(20.10.1932  -  1987)

письменник, прозаїк, перекладач, Лауреат літературної премії ім. Наталії Забіли, член Національної спілки письменників

  Народився в с. Махаринці 20 жовтня 1932 року в родині   службовців   Махаринецького   цукрового    заводу  Івана  Івановича,  котрий   працював  у конторі  відгодівельного  пункту  та  Горпини        Трохимівни  Ящуків. Змалку хотів навчатися і сам переступив  поріг  сільської  школи ще у 5,5 років.   В цьому  віці  вже добре  читав  та до школи  прийняли лише  наступного  1938 року.  Проживали  в невеличкій хатині на окраїні заводського  селища  біля  жомової   ями  в  будинку Растівського.    У 1940 р. батьки    переїхали   до Бродецького цукрозаводу, де і закінчив семирічну школу. Довелося хлопчині з родиною пережити жахи окупаційного фашистського режиму. У 1947 р. батько змінив роботу і родина переїхала до Бердичева. Там і отримав середню освіту. Вступив до Київського політехнічного інституту на зварювальний факультет. Через півроку розчарувався у обраній професії і, залишивши навчання, почав працювати чорноробочим на Червонському відгодівельному відділені. Через рік вступив до Київського державного університету на філологічний факультет. Закінчив його з Червоним дипломом і був    направлений     вчителювати    на  Хмельниччину  у с. Коричинці. Через 2 роки повернувся у Київ і влаштувався редактором науково-художньої редакції у видавництво дитячої літератури «Веселка». Там і відбулися перші спроби пера. Одружився, виховав двох доньок-близняток.




Хочеш бути щасливим, не будь лінивим.

Загадала бабуня, щоб Дениско перебрав дві склянки гречаних круп на кашу: там же і насінинки бур'яну трапляються, і «колінця» від стебел, і навіть манюні грудочки землі. А від усього того хіба може бути каша смачна!


Сів Дениско за стіл, чисті крупинки відгортає по ліву руку, а весь непотріб — по праву.
Тільки робота ця загайна і вимагає великого терпцю та уваги, а на Дениска швидко ліньки напали. От він і перебрав крупи абияк.
Бабуня ж була певна, що Дениско попрацював на совість, і висипала крупи в окріп.
Зварилася каша. Сіли всі вечеряти. Коли це Дениско як підскочить:
—    Ой! Що ви мені підсунули! — і виплюнув на край тарілки крем'яшка.
Всі повернули до нього голови, а бабуня відклала набік ложку і з докором сказала:
—    Це дякуй тому хлопчикові, що крупи перебирав. Все йому, бач, ліньки.
—    Е, лінивому й нитку перервати важко,— підтакнув тато.
—    Щира правда,— не втримавшись, докинув і своє слово дідусь. — Лінивий сидячи спить, лежачи робить.
—    Ледачому завше ніколи,— посміхнулася мама. — Вранці росяно, в обід душно, а ввечері комарі кусають.
—    Знаю, знаю,— винувато закліпав очима Дениско. — Хочеш бути щасливим, не будь лінивим...


  • Прочитай, як Дениско виконав доручення бабусі.

  • Як оцінили вчинок хлопчика бабуся, тато, дідусь, мама?

  • Що цікавого ти помітив у їхніх словах?

  • Знайди слова, що підказують, з якою інтонацією слід читати слова Дениска, бабусі, тата.

  • З чого видно, що Дениско добре зрозумів свою провину?




Перечитай виділені речення. Вони є народними прислів'ями. Запам'ятай їх і вживай у власному мовленні.

Віктор Іванович Кава



( 1 січня 1937р. — 26 листопада 2004р.)

Народився 1 ciчня 1937р. в родині вчителів у селі Поділ Сріблянського району Чернігівської області.

Школярем Віктор багато читав, писав вірші, дописував у стіннівки, надсилав інформації до райгазети «Срібнянщина». По закінченні середньої школи вступив до Київського університету на факультет журналістики. Здобувши диплом з відзнакою, почав працювати редактором у дитячому видавництві «Веселка». Після кілька років завідував відділом літератури в журналі «Барвінок», потім був літконсультантом і відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України по роботі з молодими авторами.

Талант Вiктора Кави високо вшановано: вiн лауреат літературної премії iменi Лесi Українки.



ТВІР

      Славко сидить і пише твір. Пише, як мокре горить: то у вікно визирне, то почухається, то крадькома розгорне журнал «Перець» і тихенько хихикає...

      Мати, яка прибирає в квартирі, не витримує.

      — Чого ото байдикуєш? Невже так важко зладнати твір про зиму? Ти ж щодня ганяєш на лижах по белебнях, набачився тої зими по саму зав'язку!

      — Еге, дуже там набачився,— бурчить Славко,— як у мене поганючі старі лижі. Ледь сунуться по снігу...

      — Менше розмузикуй!— розсердилася мати. — Краще над твором поміркуй добре. Ти ж зовсім не думаєш своєю головою!

      Славко аж скинувся.

      — Чого це я не думаю?— мовив геть ображеним голосом. — Я думаю, я дуже сильно думаю: от гарно було б, просто здорово, якби ти купила мені нові лижі!







  • Про що думав Славко?

  • Прочитайте оповідання в особах.



Складіть свою кінцівку.

Олександр Іванович Клименко

Клименко Олександр Іванович   - український письменниклітературний критик,музикантЛауреат Міжнародної літературної премії ім. М. Гоголя (2009), Міжнародної літературної премії ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень»(2011), Літературно-мистецької премії ім. П. Куліша (2014).

Народився 26 квітня 1970 року в м. Коростишів Житомирської області в родині вчителів. Батько Клименко Іван Архипович (1925р.—1988р.) працював вчителем по класу баяна у Коростишівській дитячій музичній школі, мама Потапенко Ніна Іванівна (нар. 1943) — вчителькою молодших класів у Коростишівській початковій школі №6.

Твори письменника перекладалися чеською (антологія сучасного українського оповідання «Україно, давай, Україно!»), російською (журнал «Подъём») та білоруською (збірка «Думы і песні Валыні») мовами. Живе та працює у м. Луцьк.



ПІД СОНЦЕМ

Присвячую мамі

- Мені здається, я хотів летіти без повітря, - знову забелькотів Джонні. 
- Здається, хотів бачити червоне плаття Лен, але без Лен. А Бі померла, Бруно.
Хуліо Кортасар, "Переслідувач"

...смерть дитини надихає...


Джузеппе Унґаретті

І моєї дівчинки не стало. Моєї маленької Бі.


Не бачу ручок, якими вона торкалася мого обличчя. Чи, може, цього не було? Тоді що з фотографіями? Вони лежать у шухляді. Бі та маленьке лоша. Це я тримаю її на руках. А ось вона їсть солодку вату на паличці: вона її любить, вона завжди любила солодке.
Я казав:
- Бі, що приніс тато? Бі, моя маленька Бі, що сьогодні приніс тобі твій тато?
Чи, може, нічого не було? Може, фотографії - звичайна купа чорно-білих частинок пам'яті? Пам'яті, яка нікого не впускає у свій простір.
Боже, навіщо ти забрав Бі? Не бачу дівчинки...

Коли ми переїхали в дім, - тихий, безлюдний, на кінці вулиці, яка сама виглядала випадково пригрітою на тілі міста, - він був схожим на хребет, розцвічений подзьобаною цеглою, часом.


"Така собі клітка з каміння й того, що колись було фарбою, склом. Усередині залишилися ознаки життя, яке тут було, цінувалося, - я так подумав. - Старі речі чи щось подібне до телефонних номерів, похапцем записаних на запиленому дзеркалі, можливо, насіння кульбаб та клапті газет. Особливо клапті газет - вони завжди лишаються".
Натомість було чисто.
Пам'ятаю, я сказав:
- Бі, тут як у раю. Перед тим, як вивісити оголошення "продається дім", у будинку добре попрацювали віником та шваброю. Інакше не можна: продаєш - покажи справжній товар. Нічого, що дім старенький та невеликий, він для нас - тисяча і одна ніч.
Бі бігала по дерев'яній підлозі. Її каблучки, я це зрозумів, зробили диво: дім ожив. Пам'ятаю - він ожив миттєво. Тотальне запустіння, абсолютне неіснування в нім живих істот - усе зробилося несправжнім, і ми раділи. А Бі бігала й кричала:
- Нехай у кімнаті живуть іграшки!

Потім завезли меблі: все зайняло свої місця - раз і назавжди. Іноді мені здавалося, що речі дивляться на мене, запитуючи:


- Так ми стоїмо? Світла вдосталь?
Я відповідав:
- Так. Вдосталь.
- Бі не заб'є колінець об стілець, коли бігтиме з подвір'я щаслива та необережна?
Тоді я переставляв стілець.




  • Який настрій породжує цей твір?

  • Яка його головна думка?

Всеволод Зіновійович Нестайко

Всеволод Зіновійович Нестайко ( 30 січня 1930р., Бердичів) — письменник, класик сучасної української дитячої літератури. Для його творів характерне гумористичне обігравання імен та ситуацій. Найпопулярніший твір — трилогія «Тореадори з Васюківки» («Пригоди Робінзона Кукурузо» [1964], «Незнайомець з 13-ї квартири» [1966], «Таємниця трьох невідомих» [1970]).

Нестайко закінчує десятилітню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у п'ятому та дев'ятому класах. Курс дев'ятого класу пройшов самостійно за два місяці. Після школи вступає на слов'янське відділення філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Всеволод Нестайко закінчує навчання на філологічному факультеті в 1952 році.



У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки: Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жюля Верна, Бориса Житкова, та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка