3 класу ( додаток до підручника О. Я. Савченко) 2014р. Мних Марія Миколаївна



Сторінка8/11
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.01 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Ли́па Іва́н Левкович

(24 лютого 1865р. - 13 листопада 1923р. )
Ли́па Іва́н Левкович (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик) — український громадський і політичний діячписьменник, за фахом лікар.

За материнською лінією (Ганна Житецька) походить з козаків, що підтримували Івана Мазепу у його повстанні.

Навчався в народній школі при грецькій церкві, яку відмінно закінчив. Відтак поступив у Керченську гімназію, де навчався у 1880р.-1888р. і блискуче закінчив.

1888р. — поступив на медичний факультет Харківського університету.

1891р. — разом із Борисом ГрінченкомМиколою Міхновським та іншими став засновником таємного товариства «Братство тарасівців», яке мало за свої завдання поширення ідей Тараса Шевченка та боротьбу за національне визволення українського народу. 1893 товариство розгромили, а Івана Липу заарештували.

Після 13 місяців ув'язнення ще 3 роки жив під наглядом поліції у Керчі.

В листопаді 1923 р. стан здоров’я Івана Липи різко погіршився (з травня 1919р. хворів на рак шлунка).

Похований 15 листопада 1923р. у Винниках.


ЛАДА ПРЕКРАСНА

(Скорочено)

В одній теплій і багатій країні жили могутні, жваві й хоробрі люди, що вічно сварилися, вели поміж собою війни, нікому не хотіли коритися, не визнавали над собою ніякої влади і тільки сонцю високому поклонялися, тільки перед ним схиляли свої голови.

І хоч які були вони горді й могутні, та не почували себе щасливими, бо бракувало їм ладу та єдності.



Ото і з’явилася між ними Лада Прекрасна.

Легка й прозора, як світле марево1, купалася вона в сонячному промінні, зодягалася в квітки польовії її присипляли мелодії степових коників та цвіркунів, а співи пташок будили зі сну.

Як мрія чарівна, стала з’являтися Лада між молоддю скрізь, де тільки її кликали, і все з піснею величною...

І коли вона співала, усе нишкло. Слухало й раділо, і бадьорилося, дивлячись на неї побожними очима в німому зачаруванні.

І перш ніж стихала пісня, вона зникала, як білий туман.

І ніхто не знав, звідки вона прийшла.

Одні казали, що із синього моря, яке обіймало землю і вічно співало їй пісні.

Інші — що злетіла своїми бистрими річками з гір високих шумливих, повних краси і звірів. Треті — що народилася із широких степів і з самих надр землі.

Та всі помітили, що з її появою люди стали єднатися, брататися. Покинули чвари й війни і склали одну велику всенародну рідню.

А коли в цій великій рідні де-небудь і виникали сварки, там зараз же з’являлася Лада Прекрасна і своєю піснею, що проникала в саму глибінь душі людської, відганяла лють і зло, горе й тугу, обдаровувала всіх любов’ю... Тоді запеклі вороги мирилися і схилялися перед її величною красою, мимохіть корилися і самі складали на честь Лади похвальні пісні.

Так вона вела людей до щастя, до світла і панувала над ними, як всевладна чарівниця, як вища ідея.

Саме тому народ був щасливий. Веселі співи лунали по широких степах, по високих горах і перепливали аж за синє море.

А на північ від цих людей були нетрі темні й глибокі.

Тут по лісах дрімучих жили похмурі люди...

І панував над ними дикий Коструб, що блукав по непролазних нетрях із товстим костуром1, зігнувши спину, як ведмідь, дивлячись у землю.

Одного разу вийшов Коструб зі своїх лісів і помандрував далі й далі, аж на південь, далекий і теплий. Ішов похмурий, як туга...

Ненароком побачивши Ладу Прекрасну, Кострубонько остовпів з подиву, бо зроду не бачив такої краси. У дикомубожевіллі він постановив узяти її собі у невільниці.

Минали роки.

І от якось із самих надр землі полилася пісня про Ладу Прекрасну та про злого Коструба.

Десь далеко в степах, коло синього моря, де мріють стародавні могили, почув цю пісню юнак, і його гаряче серце запалало полум’ям відваги, а мозок палкий утворив прекрасну мрію, мрію про порятунок Лади.

І пішов юнак шукати слідів Лади Прекрасної. Ішов степами, лісами та болотами аж на північ холодну.

зайшов у край далекий, у ліс глибокий та темний, де серед снігу стояв терем, оточений гострим частоколом. Перед брамою в два ряди лежали дванадцять сірих вовків з вогняними очима й блискучими зубами і стерегли терем.

Тут юнак у вікні побачив Ладу Прекрасну, і серце його запалало полум’ям гарячим. Полум’я того юнацького вовки так перелякалися, що всі забігли в ліс.

Тоді юнак зайшов у терем і привітав Ладу, що була зодягнена у шкури звірячі. Сумна й змарніла, а все ж прекрасна.

І в захопленні, у зачаруванні її красою юнак молив і благав:

—   Вертай до нас, Ладо Прекрасна! Без тебе зорі поблякли, сонце ховається в хмари, степи вкрилися порохом, а ріки пересохли...

І Лада відповіла:

—   Ні, не вернуся! Там люди забули про мене. їм байдуже, що я невільниця в злого Коструба. Вони знову стали жорстокі, знову чвари та війни між ними.

—   Вернися, Прекрасна! Люди тебе не забули, вони тебе виглядають... Земля бажає порятунку, і вже степи, гори й море співають пісню величну про світлу Ладу...

Аж з’явився Коструб. Юнак почав палити його полум’ям свого завзятого серця, та Коструб дмухнув крижаним подихом — юнак упав знесилений, і полум’я його згасло.

Умираючи, юнак благав пташок співучих:

—   Летіть, малесенькі, у край мій рідний, проспівайте там пісню про мою загибель.




  • Звідки й чому з'явилася Лада Прекрасна?

  • Як вона змінила життя людей?

  • Розкажи другові, якою уявляєш собі Ладу Прекрасну?

  • Чого в творі більше: реального чи казкового? Чи є він легендою? Чому?



Окса́на Дми́трівна Іване́нко

(31 березня  1906р. - 17 грудня 1997р.)




Окса́на Дми́трівна Іване́нко - українська дитяча письменниця та перекладачка. Мати дитячої письменниці Валерії Іваненко.

Народилася 31 березня (13 квітня1906 року в Полтаві. Дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка. Навчалася в гімназії, потім у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти.

У 1926 році закінчила факультет соціального виховання Харківського інституту народної освіти, у 1931 році — аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту. Була вихователькою в дитячій колонії імені Горького під керівництвом Антона Макаренка.

У 1932р.–1939р. працювала працювала у видавництві «Молодий більшовик», у 19471951 роках — у журналі «Барвінок». Померла в Києві 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі.




СИНИЧКА

 

(Скорочено)

А синичка на зиму і не заснула, і не відлетіла.

—   Ти замерзнеш тут, чепурушко, — казали солов’ї, які відлітали найраніше. — Летимо швидше з нами!



—   Ти вмреш з голоду, під снігом нічого не знайти, — говорили журавлі. — Нам сумно, але треба летіти! — І вони жалібно закурликали.
—   Нам набридає в одному місці, — заявили, збираючись у дорогу, граки. — Тепер ми летимо за кордон, а наші північні родичі прилетять сюди. Так уже ми, граки, виховані: влітку — вдома, взимку — мандрівка.

—   Може, й тобі хочеться летіти? — спитала з острахом лісова яблунька, на гілках якої умостилася синичка. — Ах, як сумно, коли всі відлітають, коли йде сніг і виє хуртовина! Та нехай усі дерева скажуть тобі: синички ще ніколи не кидали нас, навіть у найлютіші морози... Але, звичайно, як хочеш...

—   Ні, ні, — заспокоїла її синичка, — я нікуди не полечу від тебе. Адже зимували тут і тато і мама, лишаються брати і сестри. І дивись, скільки ще гостей налетіло з півночі зимувати в наш ліс... Мабуть, не така вже й страшна зима, як усі кажуть. — І вона застрибала по гілках, заглядаючи в усі щілинки, чи не заховалися де-небудь якийсь черв’ячок чи гусінь, бо вона й хвилинки не могла посидіти без роботи.

Синичка співала весело:

Зіні-зіні-зіні-зі!

Не боюся я зими.

Ти, зимо, не лякай,

я не кину рідний гай!

І всім деревам зробилося спокійніше. Та, мабуть, сама зима чула, як хвалилася синичка. Вона заскреготіла, зарипіла від люті. О! Це було добре чути по всьому лісі. Усі струмочки й річки кригою вкрилися. А вранці прокинулася синичка і побачила, що весь ліс у снігу: і долі сніг, і на гілках сніг — скрізь сніг.

• Назви персонажів казки. Хто з них хвилювався за синичку?

• Чи знала синичка, які труднощі чекають на неї взимку? Доведи свою відповідь словами з тексту.

• Прочитай опис зимового лісу. Доведи, що авторка наділила зиму людськими рисами.

—  І що там зима виробляє? — питає сонечко у хмар.

—  Та є в лісі птичка-невеличка, зветься синичка, не хоче вона зимі коритися — усе стрибає та співає.

—  Ану, гляну, що то за пташка, — мовило сонечко і глянуло. Бачить: справді, чепурна та гарна манісінька пташка по снігу ніжками чеберяє, і видно, холодно їй і голодно, а стрибає.

—  Ну й мила пташка, зими не боїться! — сказало сонечко і засміялось.

А як сонечко засміється, то всі вже знають — враз тепліше стає. І всі вгору починають дивитись. І синичка голівку підвела. Бачить — сонечко до неї сміється. Весело їй стало, і так голосно вона заспівала, що аж сонечко почуло:

Зіні-зіні-зіні-зінь, а вже сонце і теплінь!

Сонце, сонечку, світи, не ховайсь за хмари ти!

Ну, звичайно, після такої пісеньки сонечко вже не могло заховатися. І навіть коли вже брів у ліс вечір, воно затрималось, тому й день став трошки довший.

Замість високих кучугур з’явилися великі прозорі калюжі. Дерева прокидалися від холодного зимового сну...

По снігу забігали весняні комашки, і навіть торішні метелики прокинулися. І сонечко сяяло, і струмки дзюр- чали, і навіть вітри од рук відбивалися — не хотіли вже сердито дути, а почали грати з деревами та струмками і самі стали теплі й лагідні. Махнула зима рукою, зарипіла вночі востаннє та й подалася на північ. Струмки вмивали землю, вона вкривалася зеленою травицею, зацвітали перші квіти, набухали бруньки на деревах, летіли додому пташки.

—  Ти жива, маленька? — весело ґелґотали гуси.

—  Ти не замерзла, крихітко? — курликали журавлі. — От і ми вдома!

А коли у молодої берізки вже так розпустилися листки, що на них могли вміститися крапельки роси і з них можна було напитися, прилетів і соловей.

Соловей співав краще від усіх у лісі. Перша його пісня завжди була про далеку мандрівку, про теплі розкішні гаї з надзвичайними квітами й золотими плодами. Маленька синичка слухала і згадувала люту зиму, вітри, кучугури снігу. Може, й справді краще відлітати туди?

Та старий дуб ніби знав, про що думає синичка, і лагідно бурмотів:

—  А зиму все ж таки ти прогнала, і про весну ти перша заспівала.

Це почув соловей. І друга його пісня була про рідні ліси, які в сто разів кращі від найрозкішніших південних садів. І ця пісня ще була хвалою маленькій, веселій, сміливій пташці, що не побоялася зими.

Синичці зробилося соромно, і вона щось зацвірінчала. До неї приєдналась друга, третя, четверта пташка.
Вони цвірінчали, що тепер весна, усім добре й радісно і не треба думати про сніг і холод.

Ліс увесь шумів, і струмки гомоніли. І хоч найкраще співав соловей, але в радісному лісовому хорі чути було і ніжний спів маленької синички.





  • Які звуки природи тобі вдалося «почути», читаючи казку? Які картини виникли у твоїй уяві?

  • Знайди і прочитай лагідні слова, якими називали синичку.

  • Виконай одне із завдань (на вибір):

1. Розкажи, як синичці вдалося пережити зиму.

2. Знайди в казці опис весни. Розкажи, коли прилітає соловей.

3. Уяви, що синичка всім дарує свою весняну пісню. Про що вона заспівала б?


  • Які почуття викликала в тебе казка? Визнач основну думку твору.



Лари́са Миха́йлівна Письме́нна

(11 лютого 1914 - 27 лютого 1992
Українська письменниця, автор дитячих казок, оповідань Лариса Михайлівна Письменна народилася 11 лютого 1914 року в сім'ї сільського фельдшера і вчительки в селі Чоповичі (тепер Малинського району Житомирської області). Батьки з раннього дитинства прищеплювали дівчинці любов до літератури.

Під час навчання у Білоцерківському фінансовому технікумі вона надіслала до Харківського журналу «Трактор» свій перший вірш, який був надрукований.

Після невдалої спроби навчатися в інституті народної освіти, вступила на навчання в Київський лісовий інститут, працювала на посаді завідуючої редакцією літератури у видавництві «Веселка». Після Німецько-радянської війни працювала в Кемерівській області завідуючою дитсадка.

З 1956 року Лариса Письменна — член спілки письменників СРСР.

У 1964 році за збірку «Тисяча вікон і один журавель» письменниця нагороджена премією Лесі Українки. Також була нагороджена орденом «Знак Пошани», почесною грамотою Президії Верховної ради УРСР.

Померла Л.Письменна 27 лютого 1992 року.


ЧАРІВНА КНИЖКА
Подарунок

Чи знаєте ви Івасика? Того самого Івасика-Стрибунця, що й однієї хвилинки на місці не всидить? Того Івасика, що сам прибіг додому, коли мама загубила його в універмазі, і через те він вважає тепер себе вже зовсім дорослим хлопчиною. Не знаєте? Ну, то тепер будете знати.


У нашого Івасика сьогодні свято: приїхав у гості старший брат Микола! івасик йому дуже зрадів, і мама зраділа,   і бабуся, тільки тато ще не встиг зрадіти, бо саме був на роботі. Зараз Микола вмивається. Мама смажить   йому  яєчню,   а бабуся все дибає по хаті, хитає головою і дивується: і коли
це Микола встиг вирости отаким здоровенним, вищим од татка?! Бабуся запевняє, що зовсім недавно Миколка вибрикував по хаті в куцих штаненятах, отак, як Івасик, а тепер—бач, вже працює майстром на заводі!
Івасик все чатує біля братового чемодана. Йому кортить швидше довідатись, що ж то за подарунок привіз йому  Микола.   Може, м'яч?   Тільки ж навряд, бо м'яча Микола подарував минулого разу і, певно, не знає, що того веселого, блискучого м'яча ще восени прокусив безсоромний Сигнал—Петриків пес... А може,—заводну автомашину, таку, як у Райки?..
І чого це Микола так довго умивається? Вмивався б собі швиденько, бо вже от-от терпець увірветься...
Щоб привернути до себе увагу, Івасик починає клацати блискучими застібками чемодана: „Клац-клац!.. клац-клац!.." Це допомагає,—Микола, сміючись, підходить, відкриває чемодан і виймає звідти  велику   коробку   кольорових   олівців.
— Оце тобі, братухо,  раз!
Івасик радий, бере з братових рук коробку і заглядає в чемодан: коли сказано—„раз", то повинно бути сказано і  „два"!
— А це тобі—два!
Микола подає Івасикові якусь плескату річ, загорнену в чистий папір. Івасик нетерпляче розгортає папір. Книжка... Він розчаровано зітхає. Краще, все-таки, коли б машина або знову м'яч... Книжок у Івасика і так багато, і хоч він любить слухати, як йому читають цікаві казки, та поки допросишся маму або татка, щоб почитали! Все їм ніколи, все ніколи... А в бабусі—очі болять.
— Що, не сподобався тобі мій подарунок?—питає Микола.—Дарма, адже це не проста, а Чарівна Книжка. Ну, що ж, коли моє невлад, то я з своїм назад,—і він удає, що хоче забрати подарунок назад.
— Чарівна??? — вражено розкриває очі Івасик.—А чому вона— чарівна?
— А тому, що ця книжка відкриє тобі велику таємницю: бачити те, чого досі не бачив, чути те, чого досі не чув, розуміти те, чого досі не розумів.
— Ой... ой, Миколо, розкажи ж бо швидше, як вона це зробить!
Але в цей час мама покликала Миколу снідати,   і   він   не встиг розповісти про таємницю Чарівної Книжки.

Івасик з обкладинки

Поки Микола снідав, Івасик-Стрибунець мерщій помчав до Петрика, потім до Райки, далі до тьоті Галі і навіть заскочив до Демка: всім  треба було розповісти про те,   що   приїхав Микола і привіз Івасикові книжку,   в   якій   повно-повнісінько цікавих малюнків, і, що головне, не просту, а—чарівну!


Та звісно, отой невіра Демко, як завжди, наіндичився і став сперечатись. Він сказав, що чарівних книжок не буває і що Івасик просто собі хвалько і вигадник.
Коли Івасик прибіг додому, то вже не застав брата, бо Микола пішов одвідати своїх давніх друзів. А по обіді мама поклала Івасика спочивати (ото напасть—щодня спати!), і знову не вдалося довідатися про чари надзвичайної книжки.
Довго перевертався з боку на бік Івасик, доки заснув. Та й то ненадовго: розбудив його якийсь'гомін. Що таке? Івасик зіскочив з ліжка і підбіг до розчиненого вікна. За вікном нікого не було, один кіт Буркун вигрівався проти сонечка. Але ж він не міг зчинити такого галасу! Може, то Демко потихеньку заліз під ліжко і тепер бешкетує?
Івасик прислухався. Гомін ішов не з-під ліжка, а від столика, на якому лежали Миколині подарунки. І здається—голоси дзвеніли саме з Чарівної Книжки...
Івасик став навшпиньки і зиркнув на обкладинку. От так диво!.. Там, до великого світлого будинку, з веселими вигуками поспішали діти. Он, від краю обкладинки, побігла дівчинка з великим букетом квітів. її куценькі косенята метлялися по плечах, точнісінько як у Райки. Поруч неї—хлопчик у синьому костюмчику... Він повернув до Івасика своє рожеве кругле личко і закивав головою:
— Ходімо  з нами! Хочеш?
— Хочу!—Івасик потягнувся до хлопчика.—А як тебе звати?
— Івасиком.
— Івасиком?—здивувався Івасик-Стрибунець.—Так і я — теж Івасик!
— От і добре, — посміхнувся Івасик з обкладинки.—Тепер буде нас два Івасики. Ану, давай руку, я допоможу тобі увійти до Чарівної  Книжки.
Івасик Стрибунець подав Івасикові з обкладинки руку... Го-п!.. І опинився поруч з ним.
— Ш-ш-шарк!—прошелестіла, підіймаючись угору, обкладинка.—Поспішай, бо запізнишся!—шепнув Івасикові його новий приятель, і Івасик побіг вперед...



Поставте один одному запитання за змістом прочитаного і дайте відповіді на них.


  • Пригадай прочитані літературні казки. Назви їхніх авторів.

  • Які з прочитаних казок українських письменників нагадали тобі народні?

  • Назви літературну казку, яка тобі найбільше сподобалася.

  • Перекажи її зміст товаришеві по парті. А він тобі свою улюблену казку.

П'єси

П'є́са  - це твір, призначений для постановки на сцені. Зміст п’єси передається за допомогою розмов персонажів – дійових осіб. Примітки автора щодо зовнішності й поведінки, обставин дії подаються в дужках або окремими рядками. Вони називаються ремарками.

Ніна Броніславівна Куфко

Ніна Броніславівна Куфко народилася у 1915 р.  Пережила війни, голод, життя поза межами України. Працювала вчителем, керівником шкільного театру в м. Києві, Видавництво «Веселка» видало збірку її п’єс «Заяча криничка», до якої увійшла 21 казка.

ВАРЕНИКИ В СМЕТАНІ

Уривок


Дійові особи:

Лисиця. Дівчина.

Ведучий 1. Ведучий 3.

Ведучий 2. Звірят а-г ості.

Дівчата. Парубки.

Дія І


Хатка Лисички. Дерева. Кущі. Стіл у садочку.

Ведучий 1

Де Київ наш стоїть сьогодні, колись у сивій давнині був ліс. Над ним глибінь Господня ховала яр у пелені.

А за горами в квітах луки, і ручаї, і тихий став...

Всю цю красу в могутні руки Славутич, батько наш, узяв.

Природа кликала людину, земля просила: «Оселись...».

І через яр вузькі стежини з гори на гору простяглись.

В яру дзюрчала срібна річка, вмиваючи на дні янтар,

тяглись стежини до водички навперехрест крізь темний яр.

Тому ще здавна старожили1, що там за тих часів були,

ті, що по воду вниз ходили, — той яр Хрещатим нарекли.

Так-от, жили в яру звірятка малі. А хижих не було.

І кожне мало свою хатку: хто нірку, ну а хто дупло.

А у Лисички на узгір'ї — домок, доріжка до дверей,

чистеньке, затишне подвір'я — все так, неначе у людей.

Вона ж така хазяйновита, без діла й хвильки не сидить: серветки хрестиком розшиті, порядок в хаті, все блищить.

Найбільш за все гостей любила, усіх бажала запросить.

В той день і смажила, й варила, Щоб якнайкраще пригостить.

Таку вже мала насолоду дивитися, як всі їдять, при цьому мають ще й нагоду її гостинність прославлять.

Ось кличе зайчика малого,

і оленя, і хом'ячка,

Ще й лиса кволого, старого,

І вивірку, і їжачка.

Міркує, радісна й щаслива.

Лисиця.

Зготую борщику для них,

на друге – курочку в підливі,

та ще й горішків лісових.



Ведучий.

Ще й меду в мисочку налляла,

Ложки й виделки аж блищать,

Зібрались гості, посідали,

Понюхали…І не їдять.

Щоправда, вивірка хвостата,

Вхопила лиш один горіх…

Всі повиходили із хати,

Й лисичка вийшла на поріг.

Так їй одразу стало журно –

Не з'їв нічого жоден гість.

Лис бормотів, що кухар дурник

І сам всього того не з'їсть.

Лисиця.

То це, виходить, він про кого?

Невже про мене, на біду!

Більш не закличу я старого,

собі я іншого знайду.





  • Чим відрізняється Лисичка у п’єсі від Лисички в казках?

  • Прочитай уривок твору, де говориться про виникнення назви Хрещатий Яр.

Леся Вікторівна Мовчун

«Творчість для мене – це форма існування думки. Думка – це озвучений образ. А образ – маленький атом моєї внутрішньої галактики.»

Леся Вікторівна Мовчун народилася 26 серпня 1969 р. у м. Києві. У 1992 р. закінчила Київський державний педагогічний інститут, у 2000 р. захистила кандидатську дисертацію зі спеціальності «Українська мова». Постійний автор рубрики «Наш скарб – рідна мова» (журнал «Барвінок»), у 2004 – 2008 р. – автор і ведуча передачі «Цікаве мовознавство», а з 2012 р. – передачі «Загадки мови» (Національна радіокомпанія України, 1 канал), автор книжок для дітей «Неслухняні яблучка» (1997), «Чепуриться черепаха» (1999), «Для чемних ведмежат», (1999), «Кактусове королівство» (2007), «Ви такого ще не чули?» (2008), «Мовна лікарня. Пригоди Лєрки Севрючки і цікаві завдання з культури мови» (2009), «Усе підростає» (2010), «Арфа для павучка» (2011), «Про цікавих тварин загадки малим» (2012) та кількох ліричних збірок.

ГОРІХОВІ ПРИНЦЕСИ

 

За мотивами англійської народної казки

(Уривок)
ДІЙОВІ ОСОБИ:

Казкар, Онук, Джоан, Ніколь, Мачуха, Чарівниця, Фея 1, Фея 2, Слуги, Ельфи, Феї.

Сцена 1

Онук. Діду, а можна послухати казку?



Дозволь!

Казкар. Що ж, розповім.

Жив на світі Король.

Донечку мав — яснооку Джоан.

Врода її непідвладна словам!

Тільки ж ото, як на світі ведеться,

ниточка щастя то в’ється, то рветься.

Вмерла у них Королева-матуся.

Рік у скорботі минув. — Оженюся! —

вирішив мудрий Король. І в покої

Інша дружина ввійшла із дочкою.

Юну принцесу всі звали Ніколь.

Донькою визнав її сам Король!

Онук. Мачуха теж полюбила Джоан?

Казкар (хитаючи головою).

Кинула погляд — і тісно бровам

стало на хмурім обличчі її.

Розпочалась колотнеча в сім’ї.

Тільки Джоан і Ніколь, дві сестри,

раді життю, мов привабливій грі.

Ділять турботи і сум — до кінця.

(Гладить по голові Онука і зітхає).

Буде печальною казка оця.

На прохання мачухи зла чарівниця зачаклувала Джоан. Обличчя дівчини перетворилося на телячу мордочку. Ніколь, щоб урятувати Джоан, пішла з нею до іншого царства. А там захворів син Короля. Сестри пообіцяли вилікувати його.

Казкар. Ось уже й ніч. А що темна й глибока!

Сестри вартують і сплять упівока.

Десь о дванадцятій Принц таємничо встав.

Як сновида з поблідлим обличчям,

вийшов з палацу — принцеси за ним.

Лісом ідуть — непроглядно-густим.

Принц у печеру заходить, а з неї

Ельфи летять і випурхують Феї.

Сцена 7

Е л ь ф и і Ф е ї оточують



П р и н ц а веселим і гомінким натовпом.

Е л ь ф и і Ф е ї. Нум веселитись! Танцюй до знемоги!

З радістю в танець ведуть тебе ноги!

Ніколь і Джоан спочатку ховаються за деревом, потім заходять у печеру і причаюються в темному куточку.

Фея 1. Подружко, знаєш мою таємницю?

(Шепоче щось на вухо Феї 2).

Фея 2. Ну і хитренька! Дай цмокну у щічку!

Принц бідолашний вже з нами довіку?

Фея 1 (показує яблуко).

Ще таємницю відкрию велику:

тільки відкусить він яблуко це —

стане рум’яним у нього лице,

погляд — блискучим, а розум бадьорим.

путь на цей бал не згадає ніколи!

Фея 2 (показує лорнет1).

Маю і я, мила Феє, секрет:

десь є на світі Джоан чи Джанет —

мусить обличчя своє затуляти,

бо голова в неї, наче в теляти.

Чари знімає цей срібний лорнет —

хай лиш торкнеться до нього Джанет.
Джоан (тихо).

Як же у Фей відібрати оте?

Ніколь (тихо).

Біля печери ліщина росте.

Вийдемо, люба, горішків нарвати.

Джоан (лукаво).

Вміємо трохи і ми хитрувати!

Джоан і Ніколь, нарвавши горішків, висипають повні жмені на землю в печері, і ті котяться під ноги Феї 1 і Феї 2. Обидві Феї, намагаючись зібрати якомога більше горішків, випускають з рук яблуко і лорнет. Джоан і Ніколь піднімають чарівні предмети і тікають з печери.



Казкар (добродушно сміється).

Кмітливі принцеси горішків нарвали.

Таку веремію1 зчинили на балі!

Фея 1. Дивися: горіхи! Лови, піднімай!

У мене — дві жмені.

Фея 2. А в мене нема...

Казкар. Покинули Феї скарби чарівні.

Ніколь (радісно).

Це яблуко — Принцу.

Джоан (підхоплює).

А лорнет — то мені!

З Джоан і з Принца спадають чари.

Казкар. Сивий Король вранці думав, що сниться

брязкіт, і гамір, і сміх у світлиці.

Радість була невимовна й велика!

Принц усміхався. Джоан гарнолика —

поруч з Ніколь, мов ясний промінець.

Онук. Діду, дідусю! Оце вже кінець?

Казкар. Так, мій онучку!

Онук. Шкода! Дуже мало.

Казкар. Казка в житті довго-довго тривала.

Принц одружився з Джоан. А Ніколь взяв за дружину могутній Король.

Назви дійових осіб п’єси-казки. Де розміщено перелік їхніх імен?
Яку казку розповів дідусь? Чи сподобалася вона онуку? А тобі?



Розіграйте сцену з прочитаної п’єси-казки (на вибір).

Сходинки до монографічного вивчення



творчості письменників

Моногра́фія (рос. монографияангл. monographнім. Monographie f) — це наукова праця у вигляді книги з поглибленим вивченням однієї або декількох (тісно пов'язаних між собою) тем.



Уроки-сходинки до монографічного вивчення творчості письменника.

На цих уроках повинна бути емоційна розповідь вчителя про автора, читається кілька творів, визначається проблема, майстерність автора у розв’язанні, у змалюванні картин життя, природи.



Марійка Підгірянка

( 1881р. -  1963 р.)

Народилася Марійка Підгірянка в родині лісничого. У Марійки рано пробудився потяг до літератури, поезії. В 13 років пробує свої поетичні сили. В 1900 році екстерном успішно складає іспити в учительській семінарії у Львові. Отримує диплом на право вчителювати в школі. Відтоді 40 років віддана шкільній роботі та поезії.

Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908 р.

Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, її вірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки», «Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.


  • З 1991 року ім'я Марійки Підгірянки носить Івано-Франківський обласний театр ляльок

  • З 1991 року в м. Тлумач Івано-Франківської області діє Музей-кімната Марійки Підгірянки

  • В 1993 році у Косівському районі встановлено премію імені Марійки Підгірянки для педагогів району

  • З 1996 року в селі Білі Ослави діє музей Марійки Підгірянки

  • На будинку Уторопської середньої школи встановлено меморіальну дошку на честь письменниці


Які твори Марійки Підгірянки тобі відомі?



ВЕЧІР ІДЕ

Сонце спить давно вже

за білою горою,

а вечір зорі ниже

ниткою золотою.

Мороз ходить по дворі,

на льоду іскри креше,

на снігу світить зорі,

на вікнах квіти пише.

А місяць сіє світло

по стінах, по помості1 —

так тихо, так привітно

йде вечір до нас в гості.
Вдумайся у зміст заголовка. Розкажи, як поетеса описує прихід вечора.

Доведи, що вечір, сонце, мороз зображено як живих істот. Який художній засіб використала для цього авторка?


Школа
Школо наша, школо,
Приголуб нас, мила,
Пригорни усіх нас, 
Як голуб під крила.
Ти нас всіх научиш,
Як у світі жити,
Як зло обминати,
А добро чинити.
Бджілоньки на квітах,
Дітоньки - до школи,
Там збирають мудрість,
Як мед у полі бджоли.
За що мене люблять

Любить мене матуся,

Що я гарно учуся,

Любить мене тато,

Що читаю багато.

Люблять мене сусіди,

Що я чемний завсіди:

Не пустую ніколи,

Ні удома, ні в школі!




  • Чи подобаються тобі вірші Марійки Підгірянки? Чому?

  • З якою інтонацією їх потрібно читати?



Ната́ля Льві́вна Забі́ла

( 1903 -  1985)

Наталя Забіла — українська письменниця, поетеса.

Народилася у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом. І це, певна річ, вплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема твори Тараса Шевченка, і вже в дитинстві пробувала писати вірші.

Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію.

Видавши в 1928 році віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, твори для дітей стають її покликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх та любов мільйонів юних читачів. 1930 року вона остаточно переходить на творчу працю, маючи вже десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Понад половини з тих поетичних і прозових збірочок адресовані юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Близько 200 книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).

Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Не випадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість «материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою».

Ясоччина книжка

Ластівки


Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки.

Метушаться за віконцем клопітливі ластівки.

Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!..

Яся встане вранці-рано та відразу — до вікна:

— Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить? Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть? Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять! Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!

Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!

— Це вони будують вміло для своїх маляток дім. Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час. Грудочки м'якої глини в дзьобах носять раз у раз.

Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі. В нім лежатимуть яєчка у м'якесенькім кублі.

Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх! Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.

Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать,— так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.

А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш. Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш...

— Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді! Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?

— В теплий край тоді, далеко, полетять усі пташки: журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.

А як буде знов надворі тепло, весело, весна,— прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!



Олівець-малювець

Взяла Яся олівець, олівець-малювець.

Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець:

— Треба тут намалювати отаку здорову хату! Вікна. Дах. Димар на нім. З димаря — великий дим!

Ось травичка. Ось доріжка. Ось дитинка. Ручки. Ніжки. Ротик. Носик. Голова. І волосся — як трава!

Ось на небі сяє сонце. Довгі промені ясні... А в сторонці під віконцем квітнуть квіти запашні.

У дитинки є спідничка, а на ніжках черевички. Ще їй кошика зроби — піде ляля по гриби.

Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато: все ялинки та дубки. Як щітки, стирчать гілки.

А під кожним під дубочком два грибочки, три грибочки, ось чотири, ось і п'ять... Вже нема де малювать!

Враз на сонце, як примара, налетіла чорна хмара, чорна-чорна, наче дим... Ось і блискавка!

І грім!

І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки, на ялинку, на хатинку, на малесеньку дитинку, на волоссячко, на кошик, ллється дощик, дощик, дощик, ллється швидко, швидко, швидко!..



І нічого вже не видко!

— Що ж ти, Ясю, наробила? Зачорнила весь папір. І протерла, і продерла, і пробила аж до дір!..

Яся каже:

— Ай-ай-я!

— Ай-ай-я!

Яся каже:

— Це не я! Це такий вже олівець, олівець-малювець!
Лютий

Лютий в гості на гостину


Кличе всю свою родину.
Та родина – не мала,
Суне й суне без числа.

Морозища, морозеньки – 


І великі, і маленькі,
Завірюхи капловухі,
І сніжинки-балеринки.

І Вітренко, і Вітрисько – 


Вже вони близенько-близько.
Ще до ночі в темнім борі
Вся родина буде в зборі.

Запита родину лютий,


Чи то кожен добре взутий?...
Гей, у танець! – і зі сну
Збудять танцями Весну.




  • Твори яких жанрів писала Наталя Забіла?

  • Що тобі в них подобається?

Платон Микитович Воронько



(1913 - 1988)

Платон Микитович Воронько народився в селі Чернеччина на Су­мщині. Батько його був сільським ковалем, дід - мандрівним лірником. «Мати моя, Марфа Іванівна, — згадував пізніше поет, — була ніжною, сором ' язливою і постійно сумовитою жінкою. Природа нагородила її виня­тковим голосом. Зимовими вечорами, сидячи за прядкою чи ткацьким верс­татом, вона співала тихо й сумно, ніби в піснях розмовляла сама з собою. Сліпий дідусь на зимову холоднечу повертався додому і теж співав під ліру чи кобзу козацькі думи або ним же придумані пісні із страшними сюжета­ми. Так що в нашій сім'ї достатки були, вважай, тільки в піснях». Плато­на також природа наділила чудовим голосом і слухом.

У дитинстві хлопець виховувався вдома, а з одинадцяти років — в Охтирському дитячому містечку, де й закінчив семирічну школу.

Поетичні спроби П. Воронька припадають ще на час перебування в Охтирському дитмістечку, а справжній талант його розкрився в рядах ковпаківців. Перша книжка поезій «Карпатський рейд» вийшла у світ у 1944 році, а через кілька років з'явилася перша книжка віршів для юного читача — «Три щастя».

Творчий доробок П. Воронька вагомий. Характерною ознакою письменницької діяльності Платона Микитовича є те, що він «ділить се­бе на двоє» — пише для дорослих і для дітей. Його збірки поезій — «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», драматична поема «Казка про Чугайстра» та інші завоювали симпатії дитячої аудиторії.






Які твори поета тобі вже відомі?


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка