4 Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка11/39
Дата конвертації08.03.2016
Розмір7.31 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   39

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Зміст курсу має набути загальноосвітнього і культурологічного характеру за умови мінімуму спеціальних знань і вмінь. Методологічною основою курсу мають стати ідеї розвивального навчання. Це означає значне обмеження вербального підходу, з одного боку, і нерозривний зв'язок практичної діяльності учнів з вирішенням інтелектуальних (конструкторських) і декоративно-художніх завдань, – з іншого. На кожному освітньому ступені засобами предмета треба вирішувати специфічні й актуальні для того або іншого віку психолого-дидактичні завдання. Назва предмета, на наш погляд, має бути змінена. Для кожного освітнього ступеня доцільно використовувати ту назву, що відповідає її специфічним завданням: у початковій школі – “Художньо-конструкторська діяльність”; в основній – “Прикладні технології і основи дизайну” (або “Технології прикладних видів діяльності й основи дизайну”); у старшій – назва предмета визначається відповідно до технологій конкретних видів діяльності (за вибором з певного списку).

Найважливішими завданнями цього навчального курсу на всіх ступенях є створення умов для зростання і розвитку інтелекту, психіки, особистісних якостей школярів.


ЛІТЕРАТУРА

1. Державні стандарти базової і повної середньої освіти / Освітня галузь “Технологія” // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2004. – № 1. – С. 1–6.

2. Коберник О. Проектно-технологічна система трудового навчання / О. Коберник // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2004. – № 2. – С. 36–41.

3. Кондратюк Г. Вимоги до складання навчальних програм освітньої галузі “Технологія” для загальноосвітніх закладів / Г. Кондратюк, Л. Денисенко // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2003. – № 4. – С. 19–21.

4. Сидоренко В. К. Перспективи галузі “Технологія” в загальноосвітніх навчальних закладах України / В. К. Сидоренко // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2003. – № 4. – С. 4–7.

Дата надходження статті: 04.07.2011 року.

Дата прийняття статті до друку: 21.12.2011 року.

УДК: 378. 147+ 37.013.42:325.54
О.І. Гуренко,

кандидат педагогічних наук, доцент

(Бердянський державний

педагогічний університет)


ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ДО РОБОТИ З МІГРАНТАМИ ТА БІЖЕНЦЯМИ
Постановка проблеми. Глобальні міграційні рухи в багатьох країнах Західної Європи привели до суттєвих демографічних змін, трансформації етнокультурної ситуації. Україна, з огляду на своє геополітичне положення, також зіштовхнулася з широкомасштабними міжнародними міграційними потоками. Вона стала країною масового транзиту мігрантів. Стрімкий ріст імміграції створив багато нових проблем соціального, культурного та педагогічного характеру.

Сучасна соціальна практика свідчить про те, що у вирішенні нагальних проблем мігрантів (етнокультурне відродження, позитивне міжнаціональне спілкування, віротерпимість, етнічна толерантність та інші) необхідна участь соціальних працівників (у соціальних установах) та соціальних педагогів (освітні заклади). Адже саме ці фахівці постійно співпрацюють з цією категорією населення, надають їм посильну соціальну допомогу, створюючи умови для соціальної адаптації в новому полікультурному середовищі та попереджаючи виникнення етнокультурної маргінальності й міжнаціональних конфліктів.

У Стандартах Національної Асоціації Соціальних Працівників (National Association of Social Workers, NASW) щодо культуральної компетентності у практиці соціальної роботи сказано: “Соціальні працівники чутливі до культурного і етнічного різноманіття і виступають проти дискримінації, гноблення, бідності та інших форм соціальної несправедливості” [10, c. 1]. Цю тезу можна розглядати як одну із вимог до особистості соціального працівника в цілому та соціального педагога зокрема, який працює з мігрантами та біженцями.

Сьогодні у межах професійної освіти особливий інтерес становить малодосліджена проблема підготовки майбутніх соціальних педагогів до роботи з мігрантами та біженцями.



Аналіз досліджень і публікацій. Різноаспектній проблематиці мігрантів та біженців присвячено цілий ряд досліджень. У працях зарубіжних учених висвітлено: освітню парадигму міграції – В. Коновальчук, Т. Поддубна, А. Шацька; правові та історичні питання міграції – О. Зайцева, В. Масловський, А. Похлєбаєва; етнологічний та етносоціологічний аспекти – Ю. Арутюнян, Ю. Бромлей, Л. Дробіжева, А. Сусоколов; демографічні проблеми – Ж. Зайончковська, Н. Тарасова; психологію міграцій (психологічна адаптація переселенців до іншого етнокультурного середовища) – Дж. Беррі, C. Бочнер, В. Грищенко, К. Оберг, Г. Солдатова тощо. Сучасними українськими науковцями досліджено: історико-правові аспекти міграції (І. Ковалишин, Я. Кондратьєв, О. Копиленко, В. Олефір, О. Піскун, Ю. Римаренко, С. Чехович, О. Шамшур, В. Шепель) та соціологічні (О. Малиновська, М. Шульга та інші), соціально-педагогічні аспекти роботи з іноетнічним населенням (О. Грива, О. Мілютіна, О. Ольхович та інші).

Вирішення питань професійної підготовки соціальних педагогів знайшло відображення в теорії й методиці професійної освіти: загальнометодологічні й теоретичні проблеми професійної підготовки кадрів висвітлено в працях В. Байденко, С. Батишева, Г. Бордовського та інших; теорії діяльності соціальних структур у суспільстві, взаємодії людини й соціуму присвячено наукові доробки В. Афанасьєва, О. Бодальова, В. Кондратенко, В. Фролова та інших; особливості професійної діяльності соціальних педагогів розкрито Л. Бєляєвою, Б. Вульфовою, І. Зимньою та іншими; зміст, форми і методи підготовки соціальних педагогів у вищих навчальних закладах досліджено Л. Вітебським, В. Масленніковою, Т. Пігаловою, Л. Родіною, М. Черкасовою та іншими; на технології соціально-педагогічної діяльності звернено особливу увагу в роботах І. Звєрєвої, Н. Заверіко, Л. Завацької, А. Капської та інших.

Таким чином, у численних працях вітчизняних та зарубіжних учених розкрито важливі аспекти моделювання професійної підготовки педагога в цілому та соціального педагога зокрема. Дані досліджень доводять, що модель підготовки спеціаліста будується з урахуванням майбутньої професійної діяльності, вимог суспільства до особистості й особливостей соціокультурного середовища. Проте на сучасному етапі майже відсутні соціально-педагогічні дослідження, які б розкривали специфіку діяльності соціального педагога з мігрантами і біженцями та систему дидактичної підготовки майбутнього соціального педагога до здійснення такої діяльності.

Мета статті. Метою статті є розкриття сутності технології соціально-педагогічної роботи з мігрантами та біженцями у змісті професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів. Мета конкретизується в завданнях, що полягають у висвітленні сучасних зарубіжних та вітчизняних підходів до змісту соціальної роботи з мігрантами та біженцями, визначенні особливостей професійної підготовки фахівців для роботи з означеною категорією населення, розкритті сутності технології соціально-педагогічної роботи з мігрантами та біженцями в змісті професійної освіти майбутніх соціальних педагогів.

Розглядаючи соціальні аспекти роботи з мігрантами (особами, які здійснюють переміщення на нове місце проживання), вітчизняна дослідниця О. Ольхович розділяє всіх мігрантів в Україні на дві категорії: внутрішні мігранти й зовнішні мігранти [1]. Для нашого дослідження особливий інтерес представляють проблеми зовнішніх мігрантів.

У науковій літературі подана така класифікація зовнішніх мігрантів: а) вихідці з України, які повертаються на батьківщину із колишніх радянських республік (репатріанти); б) особи, незаконно депортовані з України за національною ознакою, та їх нащадки; в) жителі колишніх радянських республік (частина з них була в 90-ті роки громадянами нових незалежних держав, частина не одержала нового громадянства і користувалась паспортом СРСР), які вимушено покидають країни проживаня (не будучи при цьому вихідцями з України); г) іноземні громадяни (із країн, які раніше не входили до складу СРСР) чи особи без громадянства, які на законних основах прибули в Україну і перебувають у країні законно; д) іноземні громадяни чи особи без громадянства, які на законних основах транзитом перебувають в Україні; е) емігранти з України; ж) незаконні (нелегальні) мігранти; з) біженці [8, с. 27-28].

У межах нашого дослідження є доцільним висвітлення особливостей роботи фахівців соціальної сфери з біженцями. На думку І. Звєрєвої, О. Безпалько, С. Марченко, О. Ольхович та інших, специфіка соціальної роботи у сфері міграції залежить від типу і видів міграції. З усіх категорій населення люди, які мігрують, насамперед біженці, вимушені переселенці, репатріанти та емігранти найчастіше стають клієнтами для соціальної роботи на всіх її рівнях. Найгострішою є проблема біженців. Таким чином, у практиці соціальної роботи з біженцями важливо розуміти та враховувати той факт, що вони – люди, які більшою чи меншою мірою потрапили через утрату своїх “регіональних” коренів у ситуацію маргіналізації; люди з тимчасовою або постійною “втратою” багатьох прав людини (природно-антропологічних, національних, економічних, політичних, мовних і т. ін.) [4, с. 166-167].

Серед різних зарубіжних концепцій крос-культурного спілкування можна виокремити теорії, у яких розкриваються вимоги до фахівця, який працює із біженцями. Наприклад, Р. Бріслін запропонував розглянути три категорії якостей, необхідних для ефективної міжкультурної взаємодії, – загальні установки (низький рівень етноцентризму, усвідомлення власних етнічних та расових упереджень, відсутність упереджень щодо інших культур); якості особистості, внутрішньо притаманні, та ті, які формуються в процесі життєвого досвіду (толерантність, позитивна самооцінка, особистісна цілісність, здатність до емпатії і до зміни соціальних ролей, інтерес до інших культур, позитивне сприймання людей, оптимізм, хороший самоконтроль); та спеціальні знання і навички, яких зазвичай набувають у процесі формального навчання і досвіду роботи [9].

Російський дослідник П. Павленок визначає вимоги, що висуваються до соціального працівника, який надає допомогу біженцям: 1) соціальний працівник має бути обізнаним у соціологічних та правових аспектах міграції; 2) проблема біженців вимагає комплексного вирішення за участю різних відомств державного і регіонального рівня (нагальною потребою при цьому є створення розвинутої системи спеціалізованих закладів, що ведуть роботу з біженцями); 3) у спеціалізації соціальних працівників щодо питань міграції обов’язково передбачити застосування їх професійних знань у міграційних службах, що співпрацюють із службами соціального захисту, соціального обслуговування й охорони здоров'я, соціально-епідеміологічними службами; 4) фахівець соціальної роботи має володіти вміннями здійснення індивідуальної (із знаннями психологічних, психотерапевтичних, психоаналітичних, соціометричних, медико-соціальних, консультаційно-правових методів), сімейної, групової (продуктивні методики “групи самостійного досвіду”, “групи взаємодопомоги”, групова психотерапія, підтримка сусідських громад у місцях компактного проживання переселенців), громадської соціальної роботи і групового адміністративного планування. Усе це сприяє реінтеграції переселенців та їх спільнот у нових умовах [2, c. 260-261]. Ми вважаємо, що ці вимоги розповсюджуються й на соціальних педагогів, які працюють з біженцями.

На думку М. Ткаченко, у роботі з біженцями соціальний працівник має керуватися такими принципами: орієнтація на особистісний ріст та розвиток (кризовий стан потрібно розглядати не як хворобу, патологію, а як нормальну реакцію на ненормальні обставини. Криза – це процес особистісного росту в тому разі, якщо вона буде подолана позитивно. Реабілітаційну роботу потрібно розглядати як допомогу процесу особистісного росту, а не як лікування); слухання та розуміння (професійна допомога повинна лише доповнювати, підсилювати ресурси та можливості травмованої людини); об’єктивність (існує багато різних конструктивних підходів, як допомогти людині подолати психологічну кризу. Тому соціальному працівнику необхідний план, який зорієнтує його в потрібному напрямі й дозволить визначити структуру кризи, психологію травматичних переживань, стадії кризи); орієнтованість на громаду (за законами соціальної психології будь-яке втручання, навіть на рівні невеликої групи людей, впливає на всю громаду як цілісний та єдиний організм); соціальні працівники як каталізатори (найкращим помічником є не той, хто все бере на себе і все сам організовує. Основне завдання – допомогти травмованій людині ефективно використати внутрішні ресурси); емпатія (уміння співпереживати, відчувати те, що відчуває інша людини, бачити світ її очима); компетентність (психосоціальне втручання в кризу вимагає від соціального працівника володіння як теоретичними знаннями в галузі психології травми, так і практичними навичками надання допомоги потерпілим); паритетність (стосунки на основі “Я – Ти”. Під цим типом стосунків розуміють взаємодію між рівноцінними суб’єктами, де кожен бачить і визнає в партнерові особистість, його унікальність); добровільність (при психосоціальній підтримці присутні два добровільні учасники: той, хто допомагає, і той, кому допомагають; реальність (перед тим, як надавати будь яку допомогу, необхідно вияснити, що потребують люди, і що ми реально можемо їм запропонувати); економність (інколи, особливо коли навички психологічної допомоги ще недостатньо сформовані, виникає небезпека професійного “вигорання”. У цій ситуації важливою є підтримка у колі команди фахівців. Також доцільно проводити регулярні тренінги у самій команді професіоналів на розвиток взаємопідтримки. Важливе значення надається поширенню досвіду психосоціальної реабілітації та створенню мережі психосоціальної служби) [7].

Розглядаючи соціальну роботу з біженцями як особливий вид діяльності, І. Зайнишев виділяє два її основних види: практична соціальна робота (робота з конкретною людиною чи групою людей, які потребують соціальної допомоги) та організаційна робота (соціальної служби, розробка конкретних програм діяльності). Так, практична соціальна робота проводиться у таких основних напрямах: соціальному, соціально-педагогічному, соціально-правовому, медико-соціальному, фінансовому, соціально-економічному, матеріальному, соціально-інформаційному і соціально-трудовому.

Організація соціальної роботи з біженцями включає: зв’язок з міжнародними організаціями, що займаються проблемами міграції й участь у їхній діяльності; організація взаємодії між державними структурами, громадськими організаціями і фондами, що займаються соціальним захистом і допомогою біженцям; сприяння створенню громадських організацій, що займаються проблемами біженців; розробка оптимальної структури і нормативів діяльності стаціонарних і нестаціонарних закладів соціальної допомоги біженцям, ураховуючи умови конкретних регіонів; організація різних форм установ соціального захисту біженців (центрів соціального захисту, реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів, будинків-інтернатів, пунктів видачі допомоги); організація діяльності служби зв’язків із громадськістю (“public relations”); розробка правових основ видачі пенсій і фінансової допомоги біженцям; підготовка і підвищення кваліфікації фахівців, які працюють з біженцями; вироблення норм видачі натуральної (продуктової, речової і ін.) допомоги біженцям; проведення соціологічних і маркетингових досліджень проблеми; розробка правових основ профілактики девіантної поведінки осіб із числа біженців [5, с. 176-180].

Ми вважаємо, що одним із шляхів підготовки соціальних педагогів до роботи з означеною категорією клієнтів є включення до змісту професійної підготовки відповідної освітньої технології. Наприклад, для роботи з мігрантами та біженцями – технології соціально-педагогічної роботи з мігрантами та біженцями.

У науково-методичній літературі під технологіями соціальної роботи прийнято розглядати сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовуються соціальними службами, окремими закладами і соціальними працівниками для досягнення поставлених цілей у процесі виконання соціальної роботи, вирішення різного роду соціальних проблем, забезпечення ефективної реалізації завдань соціальної допомоги населенню [6].

З огляду на те, що предметом нашого дослідження є технології соціально-педагогічної роботи (синонім – соціально-педагогічна технологія), розглянемо більш детально їх сутність. У соціально-педагогічній теорії й практиці загальновживаним є трактування соціально-педагогічної технології як способів взаємодії соціального педагога (соціального працівника) із клієнтом, що забезпечують його соціалізацію в наявних або спеціально створюваних умовах. Сутність соціально-педагогічної технології полягає в операціоналізації процесу надання послуг і соціально-педагогічної допомоги, створенні алгоритму взаємодії соціального педагога з клієнтом.

Соціально-педагогічна технологія має такі характерні риси: універсальність (можливість застосування на різних за специфікою об'єктах, для вирішення подібних або часто виникаючих завдань); конструктивність (націленість на вирішення конкретних проблем перевіреними та обґрунтованими способами); результативність (орієнтація на кінцевий результат, що перевіряється); оперативність (можливість реалізувати технологію в оптимальний термін); відносна простота (наявність проміжних етапів й операцій, доступність для фахівця певної кваліфікації); надійність (наявність деякого запасу міцності, механізму, що дублюється); гнучкість (здатність до адаптації в умовах, що змінюються).

Соціально-педагогічна технологія як сукупність визначених прийомів і методів впливу має власну структуру, до складу якої входять певні елементи: мета, вибір відповідного рішення, організація соціальної дії, аналіз результатів [3, с. 294-297].

З огляду на те, що кожна соціально-педагогічна технологія має усталену структуру, розкриємо змістову компоненту технології соціально-педагогічної роботи з мігрантами та біженцями. Ми вважаємо, що змістова компонента має, як мінімум, три блоки: законодавчо-нормативний, гносеологічний та операційний.

Законодавчо-нормативний блок передбачає знання основних міжнародних та державних законодавчо-нормативних документів: міграційне законодавство України (“Про національні меншини в Україні”


(від 25 червня 1992 року), “Про правовий статус іноземців”
(від 4 лютого 1994 року), “Про громадянство” (від 18 січня 2001 року), “Про імміграцію” (від 7 червня 2001 року), “Про біженців” (від 21 червня 2001 року), “Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців” (від 10 січня 2002 року)); укази Президента України (“Питання імміграційного контролю” (від 9 січня 1999 року), “Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання” (від 15 червня 2001 року), “Питання організації виконання Закону України “Про імміграцію” (від 7 серпня 2001 року), “Про положення про Міністерство України у справах національностей, міграції”
(від 20 березня 1996 року), “Про Державний комітет України у справах національностей та міграції” (від 13 вересня 2001 року)); постанови Кабінету Міністрів України (“Про створення органів міграційної служби в Україні”
(від 22 червня 1994 року), “Про утворення при Кабінеті Міністрів України Міжвідомчої координаційної ради з питань міграції” (від 10 липня 1998 року)).

Гносеологічний блок містить інформацію про матеріальну і духовну культуру (життя, побут, звичаї, традиції, вірування тощо) тієї категорії іноетнічного населення, з якою він буде працювати.

Нарешті, операційний блок представляє собою сукупність форм (варіанти організації взаємодії соціального педагога з клієнтами, спрямовані на створення умов для позитивної активності дітей та молоді, вирішення відповідних завдань соціалізації, надання допомоги та підтримки) та методів (сукупність способів і прийомів, що використовуються для стимулювання і розвитку потенційних можливостей особистості, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації чи розв’язання проблем клієнтів та досягнення різноманітних професійних завдань соціального педагога), спрямованих на вирішення конкретних проблем клієнтів у межах технології.

Форми соціально-педагогічної роботи у межах вищевказаних технологій: індивідуальні (консультації, бесіди), групові, масові (залучення до акцій, конкурсів, фестивалів), практичні (тренінги, ярмарки послуг), наочні (соціальна реклама), соціальна профілактика, корекційно-реабілітаційна робота, соціально-педагогічний захист (патронаж, листування, оформлення документів) тощо [3, с. 319-320]. Серед методів соціально-педагогічної роботи можна вказати такі: педагогічні (формування свідомості – переконання, навіювання, приклад; організації діяльності – вправляння, тренування; стимулювання діяльності – заохочення, схвалення, позитивне підкріплення; самовиховання – самоаналіз, самоконтроль, самонавіювання тощо); психологічні (методи психодіагностики – особистісні опитувальники, соціометрія, малюнкові та проективні тести; психотерапевтичні методи – психодрама, соціограма, ігрова терапія, психосоціальна терапія, сімейна терапія, поведінкова терапія; психокорекційні методи – психогімнастика, артотерапія, казкотерапія; психологічне консультування); соціологічні методи (спостереження; методи опитування – інтерв’ю, анкетування, фокус-група; методи аналізу документів; експертна оцінка тощо) [3, с. 129-130].

Соціальний педагог – це фахівець, який працює не лише з дорослим населенням, але й з дітьми. Тому ми вважаємо, що він має знати особливості роботи з дітьми-мігрантами та дітьми-біженцями. У своїй практичній діяльності соціальний педагог може використовувати результати досліджень науковців або методичні рекомендації щодо роботи з означеною категорією дітей. Наприклад, педагогічна підтримка дітей-мігрантів в умовах варіативного навчання (В. Коновальчук). Під ідеєю варіативного навчання автор має на увазі розвивальне навчання, що дає можливості індивідуального розвитку мігрантів і має на меті подолання мовних бар’єрів, використання особливостей національної культури для саморозвитку особистості. М. Болдирєва розробила методичні рекомендації щодо навчально-виховної роботи із біженцями, які навчаються у загальноосвітній школі, ураховуючи регіональну соціально-економічну та освітню ситуації. У праці Т. Поддубної розкрито психолого-педагогічні основи допомоги дітям і підліткам-біженцям та вимушеним переселенцям у регіональному контексті; А. Швацької – питання підготовки спеціаліста до роботи в міграційній службі; Т. Бурковської – соціокультурної адаптації підлітків із сімей мігрантів [1].

Висновки. Сучасна соціальна практика свідчить про те, що у вирішенні нагальних проблем полікультурного суспільства (етнокультурне відродження, позитивне міжнаціональне спілкування, віротерпимість, етнічна толерантність та інші) необхідна участь соціальних працівників (у соціальних установах) та соціальних педагогів (освітні заклади). Адже саме ці фахівці постійно співпрацюють із представниками різних національностей (національні меншини, мігранти, біженці тощо), надають їм посильну соціальну допомогу, створюючи умови для соціальної адаптації в новому полікультурному середовищі та попереджаючи виникнення етнокультурної маргінальності й міжнаціональних конфліктів.

Одним із шляхів підготовки соціальних педагогів до роботи з означеною категорією клієнтів є включення до змісту професійної підготовки відповідної освітньої технології. Наприклад, для роботи з мігрантами та біженцями – технології соціально-педагогічної роботи з мігрантами та біженцями.



Перспектива подальших пошуків у напрямі дослідження. Перспективою подальших наукових пошуків є розробка змісту технології соціально-педагогічної роботи з національними меншинами.
ЛІТЕРАТУРА

1. Ольхович О. В. Підготовка соціальних працівників до роботи з біженцями у вищих навчальних закладах сша і Канади : дис. … канд. пед. н. : 13.00.04. – теорія і методика професійної освіти / Оксана володимирівна Ольхович. – Тернопіль : Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2008 – 223 с.

2. Основы социальной работы : учебник [отв. ред. П. Д. Павленок], – М. : ИНФРА – М., 1999. – 368 с.

3. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія [за заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої], – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 336 с.

4. Соціальна робота в Україні: [навч. посіб.] / І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Марченко та ін. [за заг. ред. : І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової], – К. : Науковий світ, 2003. – 233 с.

5. Технология социальной работы: [учеб. пособие для вузов] / под ред. И. Г. Зайнышева. – М. : ВЛАДОС, 2000. – 240 с.

6. Технологии социальной работы : словарь-справочник по социальной работе / [под ред. Е. И. Холостовой]. – М. : Юрист, 2000. – 424 с.

7. Ткаченко М. Психосоціальна робота з біженцями. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 24.10.2011: <http://refugee.net.ua/view/metodik>.– Загол. з екрану. – Мова укр.

8. Шульга Н. А. Великое переселение: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты. – К. : Институт социологии НАН Украины, 2002. – 700 с.

9. Brislin R. W. Cross-cultural encounter: face-to-face interaction. – New York : Pergamon Press, 1981. – 372 p.

10. National Association of Social Workers: NASW code of ethics. – Washington, DC : Author NASW . – 2000 a.

Дата надходження статті: 07.11.2011 року.

Дата прийняття статті до друку: 21.12.2011 року.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   39


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка