4 Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка12/39
Дата конвертації08.03.2016
Розмір7.31 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   39

УДК 378.937

Б. Т. Долинський,

кандидат педагогічних наук, доцент

(Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського)
ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Постановка проблеми У Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) визначено, що освіта ХХІ століття – це освіта для людини. Її стрижень – розвивальна, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого вирішення проблем, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблему професійно-педагогічної підготовки та формування особистості сучасного вчителя досліджували О. Абдуліна, О. Гонєєв, О. Дубасенюк, К. Дурай-Новакова, В. Журавльов, Е. Карпова, Н. Кузьміна, А. Линенко, А. Маркова, А. Орлов, О. Павлик, В. Сластьонін, Л. Спірін, І. Харламов, Р. Хмелюк. О. Цокур та ін. Основними напрямами підготовки майбутнього вчителя ними визначається комплекс методологічних, педагогічних, методичних проблем, які ставляться і розв’язуються через залучення студентів вищої школи до практичної педагогічної діяльності, спрямованої на підвищення рівня їхнього професіоналізму. Деякі з учених (О. Абдуліна, Н. Кузьміна, Н. Тализіна та ін.) зазначають, що професійна підготовка майбутніх учителів є процес формування й набуття настанов, знань та вмінь, необхідних спеціалісту для належного виконання спеціальних завдань навчально-виховного процесу. Інші науковці (Л. Ахмедзянова, І. Богданова, І. Зязюн, Е. Карпова, Н. Кічук, Н. Кузьміна, З. Курлянд, Р. Хмелюк, О. Цокур та ін.) наголошують на тому, що професійна підготовка майбутніх учителів – це цілісний процес засвоєння й закріплення загальнопедагогічних та соціальних знань, умінь і навичок.

Метою статті є визначення аспектів професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до професійної діяльності в наукових розвідках науковців на сучасному етапі.

Розглядаючи підготовку майбутніх учителів початкових класів на сучасному етапі, зауважимо, що вчені по-різному підходять до вирішення зазначеної проблеми. На проблемі підготовки вчителів початкової школи ще в ХІХ столітті акцентував фундатор вітчизняної педагогіки – К. Ушинський. Зокрема, він зазначав, що майбутній учитель повинен оволодіти дидактикою, особливостями організації навчального процесу, методикою викладання окремих предметів. З огляду на це ним було запропоновано цілісну систему підготовки вчителя початкової школи, що містить загальнонауковий, спеціальний та педагогічний аспекти. Головним завданням у підготовці педагогічних кадрів К. Ушинський уважав вироблення у них свідомого ставлення до практичної діяльності й створення міцних основ для майбутньої праці над собою. Педагогічні ідеї видатного вченого щодо необхідності відповідної підготовки вчителя народної школи в цілому і вчителя початкової школи зокрема не втратили свого значення й сьогодні.

На підставі аналізу професійної діяльності вчителів початкових класів Л. Хомич доходить висновку, що вони не завжди підготовлені до творчого розв’язання навчально-виховних завдань, що призводить до того, що вони недостатньо сприяють розвитку індивідуальності кожного молодшого школяра. На її думку, значною мірою це зумовлено тим, що професійно-педагогічні знання, яких набувають майбутні вчителі під час навчання у вищій школі, не становлять єдиної системи, що функціонує в реальній практичній діяльності вчителя. Учена зазначає також, що студенти факультетів початкового навчання “недостатньо усвідомлюють значення провідних ідей і тенденцій передової педагогічної науки і практики, не завжди знають шляхи використання педагогічної теорії на практиці” [6, с. 4].

Головними чинниками, що сприятимуть поліпшенню підготовки майбутніх учителів під час професійного навчання, на думку Л. Хомич, є: соціально-економічні, які пов’язані із змінами в суспільній свідомості і появою нових цінностей в освіті, тобто переваги саморозвитку, самовиховання, самоосвіти над передачею знань, умінь і навичок; інтереси особистості мають пріоритетне значення порівняно з навчальними планами і програмами; створюються умови для постійного звеличення людини, гармонізації її відносин з природою і суспільством, державою й іншими людьми; практичні, що виникли внаслідок соціально-економічних перетворень у нашій країні, появи нових типів навчально-виховних закладів, окрім загальноосвітньої школи; для них потрібний новий учитель з цілісним уявленням про професійну діяльність; майбутній учитель повинен діяти самостійно, оволодіти у процесі психолого-педагогічної підготовки спеціальними вміннями і навичками взаємодії й спілкування; щоб підготовка вчителя відповідала сучасним вимогам, треба активізувати розробку методологічної і теоретичної основи педагогічної освіти; теоретичні, зумовлені як соціально-економічними, так і практичними змінами в розвитку народної освіти; педагогічна освіта розвивається шляхом формування в майбутніх педагогів цілісного уявлення про свою професійну діяльність, через те більшість педагогічних закладів України до навчальних планів включає інтегровані курси психолого-педагогічних досліджень і на цій підставі цілеспрямовано організовує формування професійно важливих якостей майбутнього вчителя, його професійної самосвідомості і поведінки, а також сприяє розвитку індивідуальності [6, с. 114].

О. Савченко ядром професійної підготовки вважає її зміст, фундаментальність якого має забезпечити випереджувальну підготовку спеціаліста. Розглядаючи зміст професійної підготовки вчителя початкових класів, науковець доходить висновку щодо його невідповідності цьому положенню. Початкова освіта, як зауважує вчена, є багатопредметною. Сучасному вчителю необхідно забезпечити повноцінний навчальний процес, а отже, нагальною є потреба оновлення змісту методичної підготовки вчителів за принципом цілісності, системності та інтеграції; врахування тих процесів, які визначають діяльність сучасної початкової школи. Відтак, на думку О. Савченко, необхідно змінити існуючу традицію – будь-що забезпечити навантаження усіх викладачів, – а переорієнтувати кадри на підготовку нових курсів відповідно до нових потреб практики [5, с. 3]. З огляду на зазначене, вона доходить такого висновку: у формуванні особистості майбутнього вчителя початкових класів необхідно згармонізувати загальнокультурні, психолого-педагогічні і методичні знання, вміння, способи діяльності, посилити їх професійну спрямованість, забезпечити фундаментальність базової підготовки через запровадження державних стандартів, зміну об’єктів моніторингу, створення умов для персоніфікованої педагогічної освіти [5, с. 4].

С. Литвиненко, досліджуючи теоретико-методичні засади підготовки майбутніх учителів початкових класів, зауважує, що підготовка у вищому навчальному закладі не тільки обумовлює професійне становлення студентів, але й виконує орієнтувальні, розвивальні, теоретичні, методологічні і діяльнісні функції. У зв’язку з цим, як наголошує вчена, у процесі професійної підготовки необхідний поступовий перехід від інформативних до активних методів і форм у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу з включенням у діяльність студентів елементів проблемності, наукового пошуку, різних форм самостійної роботи, до такої взаємодії викладача й студентів, за якої акцент зміщується з навчальної діяльності викладача на пізнавальну діяльність, продуктивну навчальну взаємодію студентів 4.

Предметом наукового дослідження С. Литвиненко виступили теоретико-методичні засади підготовки майбутніх учителів початкових класів до соціально-педагогічної діяльності. Зазначений процес, на думку автора, є дуже важливим і обумовлений розширенням функцій професійно-педагогічної діяльності в умовах бурхливих соціально-економічних змін, посиленням педагогічної складової в діяльності різних соціальних інституцій; зростанням вимог до якості професійно-педагогічної підготовки фахівців, що визначається інноваційними процесами в освіті, відродженням гуманістичних ідей у вітчизняній педагогіці, розвитком педагогіки соціалізації і т. ін.

Ґрунтовний аналіз вітчизняних наукових доробок з цієї проблеми дозволив С. Литвиненко обґрунтувати концептуальні засади підготовки майбутніх учителів початкових класів до соціально-педагогічної діяльності, а саме: системно-цілісний, особистісно-діяльнісний, інтегративний, культурологічний, герменевтичний, антропологічний, контекстний методологічні підходи; теорії педагогічної і соціально-педагогічної діяльності, концепції професійно-педагогічної підготовки у вищому навчальному закладі, чинні вимоги до вищої педагогічної освіти і якості підготовки вчителів [4, с. 28–29]. Учена доходить висновку, що підготовка вчителів нового покоління покликана подолати суперечності між традиційною орієнтацією на підготовку вчителя-предметника і сучасною орієнтацією на професіонала, здатного працювати в мікросоціумі, створювати умови для успішної соціалізації дітей.

Н. Колмакова доходить висновку, що професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів початкових класів є сукупністю взаємопов’язаних елементів, які виконують певну роль і відображаються у відповідних блоках, визначених у державному стандарті вищої педагогічної освіти. Зазначені елементи на підставі інтеграції складають цілісну систему, метою якої є забезпечення якісної підготовки педагога як спеціаліста 3.

Зважаючи на те, що саме початкова школа є першим етапом фундаментального систематичного оцінного впливу вчителя на дитину, з одного боку, і періодом найефективнішого розвитку її інтересів, потреб, становлення особистісних рис і якостей, з іншого, предметом дослідження Т. Бережинська визначила підготовку майбутнього вчителя до оцінювання молодших школярів. За результатами проведеного дослідження щодо зазначеної проблеми вона зазначає, що сучасні тенденції реформування системи освіти України спрямовують школу на забезпечення всебічного розвитку особистості учня на засадах особистісно зорієнтованої моделі педагогічної взаємодії, переходу на новий зміст і структуру початкової освіти та впровадження змін у системі контролю й оцінювання результатів процесу навчання. Відтак, як наголошує автор, активна модернізація шкільної освіти зумовлює необхідність зміни вимог до системи професійно-педагогічної підготовки вчителя [1, с. 15–16.]

Сучасний учитель початкової школи одночасно виступає в ролі вихователя, організатора діяльності і спілкування як з молодшими школярами, так і з їхніми батьками та колегами, консультанта, дослідника педагогічного процесу в умовах реформування школи. Все це, на думку В. Денисенко, вимагає від педагога постійного підвищення рівня свого професіоналізму, педагогічної майстерності, творчого пошуку. З огляду на зазначене, професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів повинна відображати як загальне призначення вчителя, так і те особливе соціальне замовлення, яке обумовлене специфікою існуючої початкової школи та вимогами до неї [2].

Висновки. Як бачимо, науковцями розглядаються різні аспекти підготовки майбутніх учителів початкової школи до професійної діяльності. Зважаючи на погіршення здоров’я дітей, їхню швидку втомлюваність, хронічні захворювання вже в молодшому шкільному віці, сьогодні увагу вчених і педагогів-практиків привертають питання збереження здоров’я, поліпшення стану фізичної підготовленості учнів, тому предметом їхніх наукових розвідок є проблема підготовки студентів вищої педагогічної школі до здійснення фізичного виховання і формування здорового способу життя особистості дитини (І. Бех, Л. Білик, А. Богуш, І. Зязюн, П. Плахтій, І. Піскунова, О. Савченко, Л. Сущенко та ін.). На підставі аналізу наукових доробок щодо підготовки майбутніх учителів початкової школи доходимо висновку, що сьогодні недостатньо розглядається проблема підготовки студентів факультетів початкового навчання до організації здоров’язбережувальної діяльності молодших школярів.

Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. З огляду на вищезазначене перспективу подальших наукових розвідок вбачаємо в розробці дидактичної моделі формування готовності майбутніх учителів молодших класів до здоров’язбережувальної діяльності з учнями під час навчання у вищому педагогічному навчальному закладі.
ЛІТЕРАТУРА

1. Бережинська Т. В. Формування готовності майбутнього вчителя до оцінювання навчальних досягнень молодших школярів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 “Теорія та методика професійної освіти” / Т. В. Бережинська. – К., 2007. – 21 с.

2. Денисенко В. В. Формування ціннісних орієнтацій майбутніх учителів початкових класів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 “Теорія і методика професійної освіти” / В. В. Денисенко. – Х., 2005. – 19 с.

3. Колмакова Н. А. Формирование готовности студентов педвуза к развитию логического мышления младших школьников (на примере математических дисциплин) : автореф. дисс. на соискание научной степени канд. пед. наук : специальность 13.00.01 “Общая педагогика, история педагогики и образования” / Н. А. Колмакова. – Шадринск, 2000. – 20 с.

4. Литвиненко С. А. Теоретико-методичні засади підготовки майбутніх учителів початкових класів до соціально-педагогічної діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук : спец. 13.00.04 “Теорія та методика професійної освіти” / С. А. Литвиненко. – К., 2005. – 40 с.

5. Савченко О. Удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів / О. Савченко // Початкова школа. – 2001. – № 7. – С. 1–4.

6. Хомич Л. О. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів / Л. О. Хомич. – К. : Магістр-S, 1998. – 201 с.

Дата надходження статті: 05.10.2011 року.

Дата прийняття статті до друку: 21.12.2011 року.

УДК 37.091.2:687:391

С. М. Єфименко,

аспірант


(Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка)


ОРГАНІЗАЦІЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ СТВОРЕННЯ СУЧАСНОЇ КОЛЕКЦІЇ ОДЯГУ НА ОСНОВІ НАЦІОНАЛЬНОГО УКРАЇНСЬКОГО КОСТЮМА
Постановка проблеми. Інтелектуально-творчий потенціал майбутнього вчителя технологій як необхідна передумова творчої педагогічної діяльності формується в процесі проблемно-пошукової, творчої діяльності студента, наповненої інтелектуальним змістом. Ми пропонуємо розглянути один зі шляхів формування цього особистісного утворення в процесі створення майбутніми вчителями технологій сучасної колекції одягу на основі національного українського костюма як невичерпного джерела творчості.

Український національний одяг розвивався і вдосконалювався протягом століть, тому втілює в собі історію та народну творчість нації. Історія українського народного костюма сягає часів Трипільської культури і тісно пов’язана з культурним розвитком Київської Русі. Однією з характерних рис українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відображає розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу, мистецтво виготовлення та оздоблення. Кожен його елемент увібрав у себе частку душі українського народу, його світогляд, відчуття краси навколишнього середовища.

За останні десятиліття втрачено багато надбаного століттями досвіду виховання дітей на українських національних традиціях. Повернути його, збагатити його новим змістом, формами і методами виховання молодого покоління – головне завдання майбутніх творчих учителів технологій. Наш час – час відродження українських традицій. Створення українського одягу на основі історичного традиційного надбання народу – проблема актуальна і є однією з передумов відродження неповторного, самобутнього, величного минулого. Одним із завдань вчителів технологій, на нашу думку, є усвідомлення, перетворення народного одягу в національний символ.

Національний український костюм є втіленням народної творчості, відкривючи широкі можливості для його пізнання, дослідження та творчого пошуку. Тому з метою формування інтелектуально-творчого потенціалу студентів слід організовувати творчу діяльність майбутніх учителів так, щоб не копіювати національний костюм у власних виробах, а творчо перекомбіновувати та переносити елементи народного костюма у сучасні моделі, таким чином не лише відроджуючи національні традиції, а й примножуючи їх, тим самим розвиваючи власну творчість. Таке оволодіння народною творчістю, традиціями набуде пошуково-дослідницького, творчого характеру, інтелектуального наповнення.



Аналіз досліджень і публікацій. Аналіз наукових досліджень і публікацій свідчить про те, що вченими здавна визначено український традиційний одяг зокрема як складову матеріальної та духовної культури народу. Дослідженню історії розвитку та особливостей українського костюма присвячені наукові праці таких учених, як К. Матейко, Г. Стельмащук, Т. Кара-Васильєва, З. Васіна, Т. Ніколаєва та ін. Дослідженню проблеми формування національних цінностей присвятили свої праці О. Вишневський, В. Довбишенко, П. Дроб’язко, Р. Захарченко, П. Ігнатенко, В. Каюков, В. Кузь, І. Мартинюк, Ю. Руденко, З. Сергійчук, М. Стельмахович, Б. Ступарик, Є. Сявавко та інші. Так, акцентується увага на тому, що основою змісту формування національних цінностей молоді є історико-культурна спадщина народу. Формуванню творчої особистості вчителя в процесі професійної підготовки присвячені дослідження А. Морозова, Д. Чернишевського, Т. Волобуєвої, Н. Кічук, С. Сисоєвої, М. Поташник, Д. Тхоржевського, О. Коберника, В. Стешенка та інших вчених. Але проблематика формування інтелектуально-творчого потенціалу майбутнього вчителя технологій залишається недостатньо дослідженою, що підвищує її актуальність.

Мета статті: розкрити один з підходів до організації творчої діяльності майбутніх учителів технологій у процесі створення сучасного одягу на основі національного костюма як джерела нового в моді.

У Кіровоградському державному педагогічному університеті імені В. Винниченка студенти технологічних спеціальностей (обслуговуючі види праці) на заняттях з дисципліни “Основи прикладної антропології” вивчають конструкцію та тілобудову людини; на заняттях з курсу “Художні основи створення та композиція костюма” – основні закони композиції, художньо моделюють вироби; з курсу “Конструювання швейних виробів” будують конструкції виробів. Одним з напрямків дисципліни “Прикладна творчість” є формування вмінь дівчат оздоблювати вироби вишивкою, під час практикуму в навчальних майстернях студентки виготовляють вироби.

На базі вищезазначених дисциплін ми пропонуємо у педагогічних ВНЗ на технологічних спеціальностях ввести інтегрований курс “Відродження національних традицій”. Ідея курсу – пошуково-дослідницька діяльність у галузі народознавства і на основі досліджуваного матеріалу створення сучасних виробів з елементами національної української творчості. Зокрема, на 5 курсі змістом дисципліни може бути створення колекції сучасного одягу на основі національного костюма як джерела нового в моді. Творчу діяльність студентів у процесі створення колекції сучасного одягу на основі українського національного костюма пропонуємо організувати шляхом залучення дівчат до проектно-технологічної діяльності, дослідженням якої присвячені праці вчених України (О. Коберника, В. Сидоренка, А. Терещука, В. Бербеца, С. Ящука та ін.). Ця технологія навчання передбачає планування, обґрунтування і розроблення конструкції, технології виготовлення і реалізацію об’єкта проектування, спрямована на формування в учасників проектної діяльності певної системи творчих, предметно-перетворюючих знань і вмінь. Особливість такої діяльності полягає в тому, що студент відчуває себе суб’єктом власних дій, рішень, а знання, отримані під час пізнавальної діяльності, слугують засобом творчого пошуку.

Мета пропонованого курсу під час підготовки майбутніх вчителів технологій на освітньо-кваліфікаційному рівні “спеціаліст” полягає в тому, щоб спонукати дівчат до творчої, пошуково-дослідницької діяльності; розширити знання студентів про історію та особливості українського національного костюма; відродити та примножити національні українські традиції, розвинути бажання втілювати цю ідею в майбутній викладацькій діяльності; формувати вміння студентів розробляти проекти з відтворення національного костюма у формах традиційних або осучаснених; сприяти формуванню інтелектуально-творчого потенціалу студентів.

Перше заняття курсу – мотивація студентів до відродження національного українського костюма, застосовуючи його елементи та особливості крою, форми тощо в процесі створення сучасного одягу. На першому кроці налаштування дівчат на творчу активну діяльність пропонуємо застосувати метод “Мозкового штурму” – метод колективного генерування ідей у дуже стислі терміни в умовах, якщо перед колективом стоїть якась нерозв’язана проблема. Після оголошення теми мозкового штурму “Створення колекції сучасного одягу для демонстрації на шоу “Палітра мод”” учасники фокусуються на проблемі, формулюючи її 3-ма – 4-ма способами. Доцільно обрати один з варіантів як питання для мозкового штурму: “З яких джерел можна черпати натхнення для створення колекцій сучасного одягу?”, яку слід написати на дошці великими буквами. Викладач починає обговорення, пропонуючи кілька власних ідей, і як тільки ідеї почнуть поступати від студенток, записує їх на аркушах паперу і прикріплює на дошці. Відповіді можуть бути найрізноманітніші: “Feshen –TV”, “кіно”, “журнали мод”, “біоформи”, “архітектура”, “виставки”, “покази моделей одягу”, “магазини”, “бутики”, “ринки”, “історичні костюми”. Коли пролунає відповідь “історичні костюми”, постає завдання викладача поступово підвести дівчат до думки, що одним з історичних костюмів є український національний костюм, який є джерелом творчості, самобутності, натхнення в нових задумах. Викладач створює проблемну ситуацію: “Чи доречно сьогодні носити одяг в етнічному стилі?” та малює на дошці дискусійну шкалу (рис. 1).


Так 0 Ні


Рис. 1. Дискусійна шкала

Студенти, які вважають, що “Так”, збираються в одну мікрогрупу, ті, що “Ні,” – в іншу. Представник з кожної групи через кілька хвилин обґрунтовує думку своєї мікрогрупи.

Наступним є постановка проблеми з боку викладача, яка викликає в студенток здивування, пізнавальний інтерес, гостру зацікавленість і бажання взяти участь у її вирішенні. Викладач доповнює виступи представників груп бесідою.

Характерною рисою традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, колоритність, які відображають розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу, мистецтво його виготовлення та оздоблення. Вважалось, що вишиті узори оберігають людину від злих сил, горя і нещастя. Жіночий одяг оздоблювали надзвичайно гарно. Кольорова плахта, вишита старанно підібраними ніжними тонами, яскрава корсетка, шовкова попередниця, барвиста вишивана сорочка – в такому одязі дівчина виглядала мальовничо, немов квітка. “Де ви можете побачити народний костюм?” (У краєзнавчих музеях, вдома, у бабусь, у хорових і танцювальних ансамблях, під час зустрічі дорогих гостей з хлібом і сіллю, в підручниках з народознавства та історії, в кіно та театрі тощо). Майстерність роботи, тонкий творчий задум змушує захоплено споглядати на ці витвори мистецтва.

Активізація економічних та культурних взаємин між народами, починаючи з ХІХ ст., в історії України супроводжувалася розвиненими торгівельними зв’язками, широким обміном інформацією та споживання продуктів виробництва. Усе це призвело до зменшення обов’язковості в етнодиференціюючих ознаках. Тому сучасне населення України відносить свої традиції в розряд віджитих, забуваючи про те, що національний костюм поряд з рідною мовою та обрядами є одним з видів культурної та духовної спадщини нашого народу. Але без минулого не можна будувати сьогодення, треба шанувати, зберігати та примножувати історичну та духовну спадщину нашого народу.

Відродження народного костюма, поширення фольклорного стилю в моді потребують підтримки з боку держави, громадських організацій. Прикладом є Скандинавські країни, де на рівні державних, наукових установ, громадських організацій (музеїв, спілок аматорів народного рукоділля, інших об’єднань) поширюють серед населення через численні видання, мережу консультативних пунктів інформацію про народний костюм, його типи, надають допомогу в пошитті – тобто всіляко стимулюють використання народного одягу як святкового, урочистого, розуміючи велику роль костюми у вихованні національної гідності, патріотизму. При Етнографічному музеї в Кракові організована консультація, метою якої є надання порад щодо пошиття народних костюмів, організація ремісничих майстерень для вироблення матеріалів, потрібних для виготовлення народних костюмів. 1

Активно відновлюються традиції народного одягу в Австрії, де діють, крім консультацій, численні ательє, навіть видаються журнали мод для прихильників як національного одягу загалом, так і національного стилю в моді. І ательє, і журнали мод не тільки надають зразки, поради, як шити народні костюми, які прийнято одягати в Австрії у вихідні і святкові дні, але і пропагують сучасну моду, що спирається на народних традиціях і формах. У Відні, інших містах існують навіть розкішні салони, у яких можна купити елегантний одяг у народному стилі. У наш час в Австрії як народний функціонує, так званий, “відновлений” костюм, тобто заснований на старих зразках, але частково осучаснений 4, с. 61.

У сучасному світі національний одяг слугує знаком свідомої національної самоідентифікації, тобто є виразом патріотичних почуттів. Прикладів розвитку збереження і відновлення національного костюма, що підтримується на державному рівні, в різних країнах можна наводити багато. Спільним є підйом національної самосвідомості, що проявляється у відродженні народного костюма, підвищенні його престижності і значимості.

На відміну від традиційного, сучасний український одяг практично не пов’язаний з нашою історією. Лише окремі його види (наприклад, кожухи, фартухи, хустини) та окремі елементи оздоблення частково збереглися, але й вони повільно відступають в історію, залишаючи місце одягу, привезеному з-за кордону. Втрачається набута віками техніка виготовлення матеріалів для пошиття одягу та взуття. Західна мода, фабричне виробництво знищили традиції, змінили наш світогляд. Ми вдягаємо синтетичний одяг, який негативно впливає на наше здоров’я, забуваючи про те, що не так давно наші діди-прадіди мали одяг і взуття виключно природного походження, що за зовнішнім виглядом більш колоритний та вишуканий, ніж сучасний. А головне – відображав нашу сутність як українців, як окремої незалежної нації. Прикро констатувати той факт, що більшість народів світу, особливо Європи, практично не використовують у повсякденному житті національний одяг, віддаючи йому перевагу лише в особливих випадках. “Як ви вважаєте, подібний підхід в одязі завдає шкоди культурі нації, руйнує її самобутність?”.

Український народний костюм як вияв народної творчості є невичерпним джерелом у створенні нових неповторних композицій сучасного костюма. Етнічна тема в дизайні одягу популярна сьогодні, як ніколи. Традиційний український одяг можна побачити зараз не лише в театрах та під час виступів національних українських гуртів та капел – його відкрито і широко демонструють, наприклад, популярні гурти “Дикі танці”, “ВВ”, “Мандри”; виставок традиційного історичного та сучасного одягу. Останніми роками спостерігається тенденція до етнічного напряму в дизайнерстві. Зверніть увагу на те, що від сезону до сезону мод змінюється напрямок інтересу модельєрів: учора – це Китай, сьогодні – Західна Європа, а завтра – слов’янські народи. Останнім часом прослідковується також тенденція до “українізації” сучасного одягу. Так, етнічними ідеями сповнені колекції таких видатних українських модельєрів, як Олена Даць, PITO, Maria Collection, Petro Soroka та ін. Також приємно відмітити створення інтернет-магазинів, присвячених суто українському костюму, в асортименті яких представлений як одяг сучасного крою з національним українським орнаментом (джинси, блузи тощо), так і традиційного крою (кептарі, безрукавки, сорочки). У продажу з’являються чоловічі та жіночі сорочки фабричного виробництва, сучасного крою, але оздоблені елементами українського орнаменту.

Протягом бесіди для більшого зацікавлення студенток до створення моделей сучасного жіночого одягу на основі українського національного костюма, пропонуємо на мультимедійному екрані показувати слайди, де в логічній послідовності яскраво відображатиметься мальовниче українське національне вбрання та приклади трансформації його в сучасному жіночому одязі дизайнерами України.

У кінці бесіди декілька студенток, позиція яких стояла на слові “Ні”, змінюють свою думку. Коли дівчата захопляться ідеєю створення групою колекції сучасного жіночого вбрання на основі українського національного костюма у етнічному стилі, доцільно продовжити застосування методу “Мозкового штурму” на тему “Створення колекції сучасного одягу для демонстрації на шоу “Палітра мод”, але залишаючи на дошці лише аркуш паперу з надписом “український національний костюм”. Викладач ставить перед учасниками проблему “Які саме елементи народного костюма ми використовуватимемо для нашої колекції?”, яку записано на дошці великими буквами нижче першої. Викладач пропонує обговорення, запропонувавши кілька власних ідей, і як тільки ідеї почнуть поступати від студенток, записує їх на дошці у вигляді променів сонця. Відповіді можуть бути такі: “крій”, “оздоблення”, “орнамент”, “колір”, “фактура”, “композиційні центри”, “прикраси”, “декор”, “матеріал”, “аксесуари”, “‘форма” тощо. Коли потік ідей закінчиться, результати переглядаються, обговорюються реальність та доцільність реалізації кожної ідеї.

Копіювання національного костюма без змін неможливо та непрактично, але створювати його з елементами національного одягу при проектуванні цілком ефективно. А інтуїція художників, модельєрів, дизайнерів, педагогів, оперативне відношення до перемін у сучасному світі – все дозволяє знайти цікаві шляхи використання національного одягу в моді. З метою виявлення ідей дівчат щодо створення осучасненого українського костюма пропонуємо викладачу застосувати “круги Вена”, малюючи їх на дошці (мал. 2).


1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   39


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка