4 Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка26/39
Дата конвертації08.03.2016
Розмір7.31 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   39

Метою роботи є виявлення загальних тенденцій становлення і розвитку вищої екологічної освіти в Україні.

Екологічна освіта має свою багаторічну iсторiю, найбільш значима частина якої припадає на ХХ сторіччя. Велике значення просвітницькій діяльності щодо збереження природи надавали перші Українські природоохоронні товариства, які стали створювались у кінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. Цими питаннями також цікавилися такі прогресивні науковці, ентузіасти, суспільні діячі, освітяни, як В. Докучаєв, Й. Пачоський, М. Раєвський, В. Талієв, Г. Танфільєв, І. Фалєєв, Ф. Фальц-Фейн та інші.

У післявоєнний час у зв’язку з прискореним науково-технічним прогресом проблемі охорони навколишнього середовища, зокрема природоохоронній просвіті, стали надавати увагу вищі навчальні заклади. Зазвичай, у системі вищої школи під час вивчення біологічних та географічних дисциплін звертали увагу і на питання екологічного змісту, проте опрограми їх часто змінювалися.

У Радянському Союзі курс “Охорона природи” почали викладати з 1948 р. на біологічному факультеті Московського державного університету імені М. В. Ломоносова. У 50-х роках цей курс читали в Одеському університеті, де розглядали питання раціонального використання природних ресурсів, охорони природних об'єктів і догляду за ландшафтом.

В Україні на початку 60-х років у навчальний процес природничих і природничо-географічних факультетів Криворізького, Луганського, Полтавського, Тернопільського, Харківського, Херсонського вищих педагогічних навчальних закладів було введено факультатив “Охорона природи”, а обсяг годин і зміст навчальних дисциплін “Фізична географія”, “Ботаніка”, “Зоологія” було розширено за рахунок уведення матеріалів екологічного змісту.

У 1970 р. Міністерство освіти СРСР затвердило програму зазначеного вище курсу для біолого-хімічних факультетів, з 1970–1971 навчального року в плани педагогічних інститутів введено обов'язковий курс “Охорона природи” на факультетах і спеціальностях “Біологія й хімія”, “Хімія й біологія”, “Географія з додатковою спеціальністю біологія”, “Дошкільна педагогіка”, “Педагогіка й методика початкового навчання”.

Вивчення архівних матеріалів, науково-педагогічної літератури, навчальної документації різних вищих навчальних закладів свідчить, що у 70–80-х роках значної уваги в екологічній освіті надавали теоретичній розробці освіти та пошуку різних форм, методів та напрямків практичної підготовки. У цей період на базі Луганського, Ніжинського, Сумського та Харківського педагогічних інститутів активно розвивали такі напрямки практичної діяльності, як маршрутні екскурсії, індивідуальні спостереження, заняття на базі агробіостанцій, лісництв, національних парків та заповідників. Водночас у зазначений період активно розвивалися нові форми екологічної освіти, зокрема у Ніжинському, Полтавському, Тернопільському, Луганському, Сумському педагогічних інститутах здійснювалася підготовка лекторів з охорони навколишнього середовища на базі громадських народних університетів природи.

Проблемі екологічної освіти значної уваги надавалося і в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. У 70-роках ХХ сторіччя декан природничо-географічного факультету професор, доктор біологічних наук Сергій Іванович Івченко був членом Національної комісії з освіти в галузі охорони навколишнього середовища при ООН. За його ініціативи у 1976 році рішенням вченої ради Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького (сучасний НПУ імені М. П. Драгоманова) до навчальних планів підготовки спеціалістів було введено викладання екологічних дисциплін. Зокрема, у 1977 році до навчального плану підготовки фахівців за спеціальністю “Біологія – іноземна мова” було введено курс “Екологія” (56 годин, звітність – залік). У навчальний план цієї ж спеціальності планувалося ввести курс “Екологічна анатомія рослин”, проте така спроба залишилась лише в планах, оскільки на цю дисципліну виділені години не були [2]. У 1983 році курс “Екологія” введений у навчальний план спеціальності “Географія – біологія” на п'ятому курсі обсягом 40 годин, завершувався він складанням заліку. Проте згодом, у 1988 році, враховуючи загальне перевантаження студентів, частину цих годин було знято і залишено на дисципліну 30 годин.

У 1989 році “Екологію та охорону природи” почали викладати для спеціальностей “Біологія – хімія” та “Географія – іноземна мова”. Студенти спеціальності “Географія – іноземна мова” слухали цей курс у дев'ятому семестрі впродовж 40 годин, і завершувався він складанням заліку. Студентам спеціальності “Біологія-хімія” такий курс викладали обсягом 58 годин, і завершувався він складанням іспиту. Відповідно до навчального плану викладання цього курсу здійснювалося у сьомому семестрі.

Починаючи з 1997 року, для спеціальностей “Біологія – хімія” та “Біологія – іноземна мова” було введено курс “Екологія”, на вивчення якого було виділено 54 години, із них 16 лекційних та 24 практичних занять. Курс викладався у восьмому семестрі, завершувався заліком. Крім того, для згаданих спеціальностей був запроваджений курс “Екологія рослин” обсягом 32 години у десятому семестрі, зокрема на лекційні заняття відводилось 8 та практичні заняття 12 годин, з підсумковою формою контролю – залік. Крім цього, навчальну дисципліну “Охорона природи” (66 годин) було включено до навчального плану спеціальності “Географія з основами економіки” та “Фізкультура – біологія” (54 години, залік) [1].

Як зазначалося вище, екологічні дисципліни було рекомендовано вивчати на четвертому і п'ятому курсах, мотивуючи тим, щоб курс “Екологія” слухали студенти, які володіють певною базою знань з фахових дисциплін. Навчальна дисципліна спрямована на формування екологічного мислення майбутніх фахівців та використання екологічних знань у подальшій професійній або науковій діяльності.

Вивчення архівних матеріалів свідчить, що в 1974 році у Київському державному педагогічному інституті імені О. М. Горького на факультеті громадських педагогічних професій здійснювали підготовку громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища. Крім того, було створено студентську дружину з охорони природи та відкрито народний університет “Рідна природа”.

На факультеті громадських педагогічних професій університету на курси з підготовки громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища зараховували студентів І та ІІ курсів природничо-географічного факультету в кількості 12–15 осіб. Навчальний процес на курсах тривав один рік і мав нетрадиційний характер: в осінньо-зимовий період лекційні та лабораторно-практичні заняття проводилися в аудиторіях, а у весняно-літній – безпосередньо в природі. Заняття проводилися двічі на місяць, тривалість занять становила 2 академічні години. Після завершення курсу студенти складали залік Державній екзаменаційній комісії у складі трьох осіб: із них одна особа – представник Міністерства охорони навколишнього середовища та 2 – викладачі інституту. Після успішного складання заліку студентам, що навчалися на факультеті громадських педагогічних професій, вручали посвідчення лектора з правом викладання курсу “Охорона природи і туризм” у навчальних закладах і друге посвідчення “Громадського інспектора з охорони природи”, яке видавалося Державною екологічною інспекцією Міністерства охорони навколишнього природного середовища України [3; 6].

Громадські інспектори брали активну участь у діяльності дружини з охорони природи, що функціонувала на базі природничо-географічного факультету КДПІ імені О. М. Горького. Організатором та керівником студентської дружини з охорони природи був доцент кафедри зоології, кандидат біологічних наук В. Г. Надворний. Зокрема, автор брав участь у діяльності дружини щодо охорони природи і був делегований у 1989 році від зазначеного вище інституту на Всесоюзний з’їзд студентських Дружин з охорони природи, що проходив у м. Москві. Студентські дружини систематично здійснювали патрулювання зелених зон міста, рейди для виявлення браконьєрів, вели боротьбу з порушниками природоохоронного законодавства щодо збереження та раціонального використання природних ресурсів, проводили значну еколого-просвітницьку діяльність серед різних верств населення.

Відповідно до Наказу Міністерства народної освіти України № 203 від 05.12.1991 року Київський державний педагогічний інститут імені М. П. Драгоманова був визнаний головною організацією з проблем екологічної освіти та виховання в системі Міністерства народної освіти України на період з 1992 до 1995 рр. Відповідно до цього наказу на базі факультету природничо-географічної освіти створено наукову лабораторію з проблем екологічної освіти і виховання, а її керівником призначено завідувача кафедри зоології, доктора біологічних наук, професора В. М. Бровдія. Співробітники науково-дослідної лабораторії з проблем екологічної освіти за період її існування здійснили значний обсяг робіт, зокрема: вперше в Україні розробили три проекти “Концепції екологічної освіти та виховання в Україні” для середніх загальноосвітніх навчальних закладів, вищих навчальних закладів та безперервної екологічної освіти; провели 3 всеукраїнські науково-практичні конференції з проблем екологічної освіти і виховання; опублікували 4 програми, 2 підручники, 2 збірники наукових праць, понад 50 статей з проблем охорони природи, екологічної освіти і виховання.

Завідувачем лабораторії, професором, д.біол.н. В. М. Бровдієм було зроблено понад 20 наукових доповідей з проблем екологічної освіти і виховання на міжнародних, всеукраїнських, регіональних і міських конференціях, семінарах і нарадах працівників вищих і загальноосвітніх навчальних закладів України. Розроблена співробітниками науково-дослідної лабораторії “Концепція екологічної освіти і виховання в Україні” була покладена в основу “Концепції екологічної освіти України”, затвердженої у 2001 році колегією МОН України.

Екологічним просвітництвом та введенням у навчальний процес екологічних дисциплін на базі факультету природничо-географічної освіти займалися професори Ю. Гудзь, А. Гончар, В. Бровдій, Б. Гришко-Богменко, І. Половина та ін.

Становлення i розвиток екологічної освiти в нашiй країнi i за кордоном відбувалося за двома напрямками. З одного боку, зацiкавленi мiжнароднi органiзацiї скликали семiнари i конференцiї фахiвцiв. На них виробляли стратегiю дiяльностi щодо формування суспiльної думки про актуальнiсть упровадження в нацiональну полiтику iдей освiти в галузі охорони навколишнього середовища; узгоджували положення концептуального характеру (мета, завдання, принципи, загальнi контури змiсту, моделi екологічної освіти і виховання тощо). З iншого боку, у рядi країн формувалися колективи педагогiв-екологiв, що почали розробляти нацiональнi системи освiти в сферi охорони навколишнього середовища з урахуванням своїх регiональних i соцiальних умов. У цей період були встановлені нові підходи до розуміння функцій i ролі екологічної освіти у вирiшеннi проблем охорони навколишнього природного середовища, крім того розроблені принципи, структура і зміст екологічної освіти, що не втратили актуальності й дотепер.

Перераховані вище заходи стали основою для наступного етапу розвитку екологічної освіти як самостійного напрямку педагогічної теорії i практики. Так, у 1987 році в перелік спеціальностей вищої професійної освіти, затвердженого Мінвузом СРСР, була включена профільна спеціальність – “Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів”.

У державних стандартах вищої професійної освіти (1994 р.) екологічні дисципліни були уніфіковані: для спеціальностей природничого профілю введено дисципліну “Біологія з основами екології” (120 годин), для груп технічних спеціальностей – “Екологія” (70 годин), для всіх інших спеціальностей – “Концепції сучасного природознавства”, де окремий розділ присвячений питанням екології, охороні навколишнього середовища та раціональному природокористуванню.

Водночас, у 1994 році до “Переліку напрямків підготовки фахівців з вищою освітою за професійним спрямуванням, спеціальностей різних кваліфікаційних рівнів та робітничих професій” було включено два нових напрямки підготовки спеціалістів: 511100 – “Екологія та природокористування”, 553500 – “Захист навколишнього середовища”.

У нову групу спеціальностей 320000 “Екологія та природокористування” було включено вісім спеціальностей екологічного профілю.

Отже, класифікатором 1994 року було встановлено нову розгалужену структуру підготовки спеціалістів екологічного профілю [8; 9; 10].

Спеціальності, за якими готувалися професійні екологи, були доповнені спеціальностями зі спеціалізацією в сфері захисту атмосфери, гідросфери, літосфери тощо. Крім того, введено посади спеціалістів-екологів на промислових підприємствах.

Проте аналіз документів цього часу дав можливість встановити деякі протиріччя та відсутність єдиного, міждисциплінарного, системного, ступеневого підходу до моделі екологічної освіти в цілому та підготовки фахівців екологів зокрема. Так, за “Номенклатурою спеціальностей наукових працівників” (1995 р.) передбачені захисти дисертацій зі спеціальності 12.00.06 “Екологічне право”, “Природне право”, а відповідно до “Переліку…” (1994) підготовка у вищих навчальних закладах за такими спеціальностями не передбачена. Таких прикладів можна навести чимало. Крім того, в зазначених документах відсутні такі спеціальності, як “Екологія людини”, “Радіоекологія”, “Організація управлінської діяльності навколишнім середовищем”, “Екологічна педагогіка”, “Екологічна психологія” тощо.

У 1997 році Кабінет Міністрів України прийняв пакет постанов відносно структурного реформування освіти, зокрема Постанову від 24 травня 1997 р. № 507 “Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах...”. В екологічному напрямі до реформування існувало вісім спеціальностей без урахування чисельних галузевих, а після введено окремий напрям підготовки “Екологія” зі спеціальністю “Екологія та охорона навколишнього середовища”.

Розробка нової структури та змісту підготовки кадрів екологічного профілю забезпечувала створення екологічних факультетів та відділень у ВНЗ, що в свою чергу сприяло збільшенню кафедр екологічного профілю. Так, у 1998 році підготовку фахівців екологічного спрямування здійснювало 25 вищих навчальних закладів, а у 2010 році – 41 із 240 ВНЗ України державної форми власності. Кожен ВНЗ при підготовці фахівців-екологів орієнтується на потреби регіону та власні можливості.

У Постанові Верховної Ради України вiд 5 березня 1998 року наголошено, що важливим прiоритетом державної полiтики в галузі охорони природи, використання природних ресурсiв i забезпечення екологiчної безпеки є створення системи екологiчної освiти i виховання.

Згідно з наказом Міністерства освіти України № 285 від 31.07.98 року було розпочато розробку проекту Галузевого стандарту вищої освіти України за напрямом 0708 “Екологія”.

Вiдповiдно до Галузевого стандарту було запропоновано розподіл навчального часу студента за циклами, подано орієнтовний перелік навчальних дисциплін для підготовки екологів, визначені знання, вміння і навички, необхідні фахівцю для присвоєння відповідної кваліфікації. Варто зазначити, що перелік дисциплін за вибором вищого навчального закладу і вільного вибору студента наведено в Галузевому стандарті.

Згідно із освітньо-кваліфікаційною характеристикою проекту Галузевого стандарту з напрямку підготовки “Екологія” (1998 р) бакалавру присвоювали кваліфікацію 3212 “Інспектор з охорони природи” з узагальненим об’єктом діяльності “Взаємозв’язок живих організмів та середовища їх існування”. І підготовлений фахівець мав право займатися 40 видами економічної діяльності. А відповідно до Державного класифікатора видів економічної діяльності 009-96, затвердженим Деркомстандартом України № 441 від 22.10.96 р., такий фахівець може займати первинні посади: лаборанта хімічного аналізу, апаратчика хімічних виробництв, оператора ЕОМ. Водночас, за умови виконання відповідного державного стандарту вищої педагогічної освіти підготовленому фахівцеві за напрямом “Екологія” поряд з кваліфікацією еколога присвоювалася кваліфікація вчителя.

Проте, на нашу погляд, здійснити якісну підготовку фахівця для всіх вказаних видів економічної діяльності за період навчання студента неможливо. Це пов’язано із низкою причин, зокрема великим обсягом навчального матеріалу, складністю і специфічністю технологічних процесів у різних галузях господарства, відсутністю належної матеріально-технічної бази, недостатністю практичної підготовки фахівця тощо. У зв’язку з цим вищі навчальні заклади здійснювали підготовку екологів того профілю, організацію якого вони могли забезпечити.

У 2001 році був затверджений Державний стандарт вищої освіти (ДСВО), в якому запропоновано розподіл навчального часу студента за циклами згідно із ДСВО 03-98. У затвердженому документі виділено меншу кількість обов’язкових навчальних дисциплін, водночас їх підбір для самостійного вибору вищого начального закладу і вільного вибору студента пропонується вищим навчальним закладом здійснювати самостійно, забезпечуючи таким чином принцип автономності вишу [5].

Згідно із освітньо-кваліфікаційною характеристикою бакалавра Державного стандарту з напрямку підготовки “Екологія” (2003 р) бакалавру присвоюється кваліфікація 3212 “Інспектор з охорони природи”, “Технік-лаборант”, “Лаборант наукового підрозділу (інші сфери наукових досліджень)” з узагальненим об’єктом діяльності “Захист довкілля з його природними та антропогенними системами (біосфера, антропосфера, соціосфера), охорона і раціональне використання природних ресурсів, екологічно безпечна діяльність”.

Система підготовки кадрів екологічного профілю будувалась таким чином, щоб майбутній спеціаліст оволодівав необхідними знаннями, уміннями та навичками в галузі природокористування та охорони природи, здатністю до спільної діяльності зі спеціалістами суміжних галузей науки та практики для вирішення важливих екологічних проблем. До змісту фундаментальних та обов'язкових дисциплін (навчальні плани та програми) при підготовці екологів було внесено інформацію про зміни, що відбуваються в навколишньому природному середовищі та суспільстві на глобальному, регіональному та локальному рівнях. У цих дисциплінах відображалися нові відомості про природну та антропогенно-стимулюючу динаміку та еволюцію природи, її реакцію на техногенну дію, про зміну в чисельності народонаселення та головних соціально-економічних проблемах світового суспільства. Велика увага надається обчислювальним, аналітичним, лабораторним та іншими методами дослідження.

У 2006 році постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. № 1719 затверджено “Перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра”. Відповідно до нового “Переліку…” напрям підготовки “Екологія” був перенесений до іншої категорії, що призвело до зміни шифру та назви спеціальності, яка в остаточному варіанті мала назву 7.040106, 8.04010601 “Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування”*. Це призвело до розширення змістового навантаження, проте залишалася підготовка тільки за однією спеціальністю. Проведення чисельних науково-практичних екологічних конференцій та обґрунтування доцільності введення нових спеціальностей сприяло тому, що Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 787 введено з 2011/2012 навчального року новий перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліст і магістр. Зокрема, у новому Переліку… передбачено підготовку фахівців за напрямком “Екологія” за такими спеціальностями “Екологія, охорона навколишнього середовища”, “Прикладна екологія та збалансоване природокористування (за галузями)”, “Екологічна безпека”, “Екологічний контроль та аудит”, “Радіоекологія” і “Заповідна справа”.



Висновки. Зважаючи на тенденції розвитку екологічної освіти, вважаємо за доцільне запровадження нових спеціальностей та здійснення диференціації в підготовці фахівців у вищих навчальних закладах України за напрямком “Екологія”: у класичних та педагогічних університетах за екологічними спеціальностями: “Екологія та охорона навколишнього середовища”, “Екологічний контроль та аудит”, “Геоекологія”, “Агроекологія” тощо, а в технічних вищих навчальних закладах – “Безпека життєдіяльності”, “Інженерний захист навколишнього середовища (за галузями)”, “Радіаційна безпека людини і навколишнього середовища”, “Безпека технологічних процесів і виробництв”(за галузями) тощо.

Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Перспективними напрямками подальшого дослідження є аналіз змістового наповнення підготовки екологів у вищих навчальних закладах України, вивчення дидактичних та педагогічних технологій підготовки, що застосовуються в різних вишах тощо.
ЛІТЕРАТУРА

1. Архів НПУ імені М. П. Драгоманова. Матеріали засідань вченої ради Київського державного педагогічного інституту імені О. М. Горького, 1975–1980 рр. – 267 с.

2. Архів кафедри ботаніки НПУ імені М. П. Драгоманова. Матеріали міжнародних, всесоюзних та республіканських конференцій освіти в галузі охорони навколишнього середовища, 1991–1995 рр. – 342 с.

3. Архів кафедри зоології НПУ імені М. П. Драгоманова. Матеріали науково-дослідної лабораторії з проблем екологічної освіти та виховання, 1970-1980 рр. – 264 с.

4. Білецька Г. А. Педагогічні умови інтеграції фундаментальних і професійно орієнтованих дисциплін у підготовці екологів : дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 / Г. А. Білецька. – Хмельницький, 2004.– 256 с.

5. ДСВО 03-98 Освітній рівень базової вищої освіти Міністерство освіти України : офіційне видання. – К.,1998. – 120 с.

7. Некос А. Н. Э6. Надворный В. Г. Подготовка и практическая работа общественных инспекторов по охране окружающей природной среды – активная форма экологического образования студентов в педвузах и педуниверситетах Украины / В. Г. Надворный // Екологія і освіта : питання теорії і практики. Матеріали четвертої міжнародної конференції. – Черкаси : ЧОІПОПП,1998. – С. 245.

кологическое образование и воспитание : географические и педагогические основы : дисс. … канд. географ. наук : 11.00.04 / А. Н. Некос. – Х., 1993. – 233 с.

8. Перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра. Затверджений. – Постанова Кабінету Міністрів України № 1719, від 13 грудня 2006 р.

9. Перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра. Затверджений. – Постанова Кабінету Міністрів України № 787 від 27 серпня 2010 р.

10. Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями. Затверджений. – Постанова Кабінету Міністрів України № 507 від 24 травня 1997 р.

11. Рудишин С. Д. Біологічна підготовка майбутніх екологів: теорія і практика / С. Д. Рудишин. – Вінниця : Темпус, 2009. – 394 с.

12. Скиба Ю. А. Екологічна освіта як складова частина стратегії сталого розвитку [Електронний ресурс] / Ю. А. Скиба. – 2003. – Режим доступу : http://kyiv2003.mama86.org.ua/ ukr/ seminars /national.

Дата надходження статті: 20.10.2011 року.

Дата прийняття статті до друку: 21.12.2011 року.

УДК 004.942:519.17

І. С. Смоліна,

старший викладач

(Бердянський державний

педагогічний університет)


МОДЕЛЮВАННЯ ЦІЛЕЙ І ЗМІСТУ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ДВОДОЛЬНОГО ГРАФА
Постановка проблеми. Сьогодні існує проблема навчання студентів використанню комп'ютерних технологій в управлінні виробництвом. Сучасні студенти – це майбутні фахівці в галузі застосування комп'ютерних технологій. Наше завдання – навчити цих майбутніх фахівців використовувати їх у професійній діяльності, у тому числі в управлінні виробництвом. У зв'язку з цим виникла проблема дослідження: забезпечення підготовки студентів до використання комп'ютерних технологій у майбутній професійній діяльності, а саме на підприємстві. Крім цього, проблема дослідження полягає у недостатньому обсязі змісту, використання методів, засобів і форм навчання, які б відповідали вимогам освітньо-кваліфікаційних характеристик, державним стандартам вищої освіти та професійній діяльності майбутнього інженера-педагога.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   39


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка