4 Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка33/39
Дата конвертації08.03.2016
Розмір7.31 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   39

Рис. 1. Модель ознак кореляції Спірмена

Для кількісних даних часто використовують коефіцієнт Пірсона (r), що оцінює силу зв'язку за лінійної кореляції (тобто в припущенні, що значення однієї ознаки пов'язані з відповідними середніми другої ознаки лінійною залежністю). Таким чином, позначимо коефіцієнт кореляції Пірсона як MKр.

Виділяємо ознаки, які характеризують наявність та вид змінних – Z. Ця ознака поділяється на такі ознаки: Z1 – незалежна змінна (Х – варіююча ознака) – обирається дослідником; Z2 – залежна змінна (Y) – вимірюється або реєструється дослідником.

Виділимо ознаку “кількісні дані” – H2. Прикладом кількісних даних є множина дійсних чисел – R. Множина дійсних чисел (R) включає в себе множини цілих (-10, …, -5, …, 0, …, 5, …,10…), раціональних(-1,5; …; -0,2; …; 100), ірраціональних чисел (π; е; 1/3; ). Всі значення коефіцієнта кореляції Пірсона належать інтервалу від -1 до 1. Знак коефіцієнта показує “напрямок” зв'язку: додатне значення свідчить про “прямий” зв'язок (зростання однієї ознаки зумовлює зростання другої ознаки), від'ємне значення – про “зворотний” зв'язок, а значення “0”– про відсутність лінійного кореляційного зв'язку. Наприклад, зв'язок між заробітною платою робітника та кількістю виготовлених ним деталей — прямий, а між заробітною платою та кількістю бракованих деталей — зворотний. При r = 1 або r = –1 маємо функціональний зв'язок між ознаками (тобто кожному значенню однієї ознаки відповідає одне значення другої ознаки і ці значення пов'язані лінійною залежністю).

На основі розглянутого вище ми пропонуємо виділити ознаку кількісних даних для кореляції Пірсона: “інтервальна шкала виміру об’єкта дослідження” і позначити її як H2.1.

Виділимо ознаку, яка характеризує дані вимірів, до яких можливе застосування кореляції Пірсона – “шкала відношень (пропорційна) виміру об’єкта дослідження” (H2,2). Ця ознака підрозділяється на такі ознаки:

Однією з важливих ознак кореляції Пірсона є “закон розподілу значень ознаки об’єкта”, який позначимо через G та визначимо ознаки, які його характеризують: G1 – область значень ознаки об’єкта підлягає нормальному закону розподілу.

Виділимо ознаку характеристики методу кореляції Пірсона – “характеристика критерію” – Ip.





Рис. 2. Модель ознак кореляції Пірсона

Наведемо ознакову модель коефіцієнта рангової кореляції Кендела. Цей коефіцієнт призначений для визначення сили кореляційного зв’язку між двома рядами, які представлені в інтервальній або порядковій шкалі.





Рис. 3. Модель ознак кореляції Кендела

Наведемо ознакову модель коефіцієнта кореляції Фехнера. Цей коефіцієнт має додатне значення при наявності прямого зв'язку, а від'ємне – при оберненому.





Рис. 4. Модель ознак кореляції Фехнера

Наведемо ознакову модель коефіцієнта кореляції номінальних ознак (Критерій Чупрова). Показник взаємозв'язку Чупрова (К) призначений для виміру зв'язку між кількісними ознаками, розташованими в таблицях розміром , де S і t – відповідно число рядків і стовпчиків (без підсумків).





Рис. 5. Модель ознак кореляції номінальних ознак

Наведемо модель коефіцієнта кореляції Гауера (кореляція ознак у різних шкалах). Коефіцієнт Гауера допускає одночасне використання ознак, виміряних у різних шкалах: інтервальній, порядковій, номінальній і дихотомічній.





Рис. 6. Модель ознак кореляції Гауера

Наведемо модель коефіцієнта бісеріальної кореляції (кореляція ознак у різних шкалах). Бісеріальна кореляція – метод кореляційного аналізу відношення змінних, одна з яких виміряна в дихотомічній (номінальній) шкалі, а інша – в інтервальній шкалі, шкалі відношення або порядковій шкалі.





Рис. 7. Модель ознак бісеріальної кореляції

Наведемо модель коефіцієнта множинної кореляції. Тіснота лінійного взаємозв'язку між змінною Y і рядом змінних Xj, що розглядаються в цілому, може бути визначена за допомогою коефіцієнта множинної кореляції.





Рис. 8. Модель ознак множинної кореляції

З наведених вище моделей кореляційного аналізу побудуємо узагальнену ознакову модель репрезентації статистичного методу кореляційного аналізу, який включає в себе множину методів, представлених у вигляді узагальненої моделі:

MK{MKc; MKp; MKk; MKf; MKch; MKg; MKb; MKm} = {Z = {Z1, Z2, Zn}; H(Z1) = {H1 = {H1,1, H1,2}, H2 = {H2,1, H2,2}}; H(Z2) = {H1 = {H1,1, H1,2}, H2 = {H2,1, H2,2}}; G(Z1) = {G1, G2}; G(Z2) = {G1, G2}; I}

Висновки. Отже, запропонований спосіб аналізу статистичних методів, розглянутий на прикладі кореляційного аналізу, дозволяє створювати ознакові моделі різноманітних статистичних методів та будувати їх узагальнені ознакові моделі. Їх доцільно застосовувати при розв’язанні задач на опрацювання експериментальних даних. Такі моделі статистичних методів дозволяють здійснювати адекватний вибір статистичного методу опрацювання експериментальних даних шляхом порівняння й аналізу ознакової моделі даних в умові задачі і множини ознакових моделей статистичних методів, які відповідають постановці умови задачі.

Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Пріоритетним напрямком подальших досліджень вважаємо розгляд питання розробки узагальненого алгоритму адекватного вибору статистичного методу аналізу експериментальних даних для навчання майбутніх інженерів-педагогів комп’ютерних технологій, опрацювання експериментальних даних.

ЛІТЕРАТУРА


    1. Бушов Ю. В. Индивидуальные особенности восприятия человеком длительности интервалов времени / Бушов Ю.В., Несмелова Н.Н. // Физиология человека. – 1994. – Т. 20. – № 3. – С. 30–34.

    2. Бююль А. SPSS : искусство обработки информации : [пер. с нем] / Ахим Бююль, Петер Цёфель. – Москва [и др.] : DiaSoft, 2005. – 602 с.

    3. Джонсон Н. Статистика и планирование эксперимента в технике и науке : Методы планир. эксперимента / Н. Джонсон, Ф. Лион [пер. с англ. под ред. Э. К. Лецкого, Е. В. Марковой]. – М. : Мир, 1981. – 516 с.

    4. Немов Р. С. Психология : в трех книгах [учебник для студентов высших педагогических учебных заведений] / Р. С. Немов. – [4-е изд.] – Москва : ВЛАДОС, 2008. – Кн. 3: Психодиагностика : введение в научное психологическое исследование с элементами математической статистики. – 2008. – 630.

    5. Павленко Л. В. Методика створення ознакових моделей аналізу психолого-педагогічних, економічних та технічних даних в умовах задач / Павленко Л.В. // Комп’ютерні-інтегровані технології: освіта, наука, виробництво. – 2011. – № 4. – С. 123–129.

    6. Проблемы современной биометрии : [сб. статей] / Моск. о-во испытателей природы [отв. ред. Н. А. Плохинский]. - М. : Изд-во МГУ, 1981. – 167 с.

    7. Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в психологии / Елена Сидоренко. – Санкт-Петербург : Речь, 2010. – 349 с.

    8. Титкова Л. С. Математические методы в психологи / Л. С. Титкова. – Владивосток : Издательство Дальневосточного университета, 2002. – 85 с.

    9. Шишлянникова Л. М. Применение корреляционного анализа в психологии [Электронный ресурс] / Шишлянникова Любовь Михайловна // Психологическая наука и образование. – 2009. – № 1. – С. 98–107 – Режим доступа к журн. : http://psyjournals.ru/files/19564/psyedu_2009_n1_Shishlyannikova.pdf. – Название с экрана.


Дата надходження статті: 26.08.2011 року.

Дата прийняття статті до друку: 21.12.2011 року.


УДК 376.58+371.543.72

І. О. Шишова,

кандидат педагогічних наук, доцент

(Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка)
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПІДЛІТКІВ ІЗ ДЕВІАНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ
Постановка проблеми. Сучасне реформування освіти передбачає повноцінний інтелектуально-духовний розвиток і всебічну творчу самореалізацію кожної особистості. Разом із тим серед школярів, особливо підлітків, існує стійка тенденція до розвитку негативних, а інколи і шкідливих для особистості та суспільства в цілому форм поведінки, девіацій. Унаслідок цього перед педагогічними працівниками щодня постають складні завдання психолого-педагогічного дослідження, профілактики і корекції поведінки підлітків, які мають акцентуації характеру, схильність до адиктивної, делінквентної, суїцидальної поведінки. Зазначені вище питання не можуть залишатися поза увагою, потребують психологічного осмислення, теоретичного й практичного вирішення.

Аналіз досліджень і публікацій. Специфіка розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів девіантної поведінки, шляхів її профілактики і корекції викликають стійкий інтерес дослідників.

Вагомий внесок у дослідження різних аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх належить ученим І. Гернету, П. Лесгафту, О. Острогорському, М. Пирогову, І. Сікорському, К. Ушинському


(XVIII – XIX ст.), а пізніше – П. Блонському, А. Макаренку, С. Шацькому та ін., які розглядали їх у контексті формування особистісних якостей.

Важливе місце в дослідженні попередження девіантної поведінки займають наукові праці з проблем мотивації поведінки Л. Божович, А. Бодалєва, В. Вілюнаса, Ю. Клейберга, В. Оржеховської, М. Фіцули. Проблеми поведінки особистості аналізуют ься у працях М. Боришевського, М. Дубініна, Б. Ломова, В. Казанської, І. Кона, С. Максименка, Н. Максимової, Л. Славіної, С. Рубінштейна.

Вивчення проблем підліткового віку, яким присвячені праці Л. Виготського, М. Заброцького, І. Кона, О. Лічка, А. Реана, М. Савчина, Д. Фельдштейна та інших учених, свідчить, що підлітковий вік, насичений бурхливими біологічними зрушеннями і, як наслідок, сповнений протиріччями, невпевненістю та прагненням довести свою приналежність до світу дорослих, зумовлює формування відчуття незахищеності, “відкритості” перед негативними зовнішніми впливами.

Мета роботи. Таким чином, існує необхідність дослідження психолого-педагогічних проблем підлітків із девіантною поведінкою, а ми в статті плануємо: розглянути чинники ризику формування девіантної поведінки в підлітковому віці; розкрити види та особливості девіантних проявів у підлітків; проаналізувати шляхи профілактики і корекції порушень розвитку цієї категорії школярів.

Сучасне розуміння поведінки визначає її як взаємодію з довкіллям, опосередковану зовнішньою (руховою) та внутрішньою (психічною) активністю індивіда.

Підлітки досить часто порушують загальноприйняту в суспільстві поведінку. Для позначення цих порушень використовують різні дефініції, серед них найбільш активно вживаним є термін “девіантна поведінка”, який набув значного поширення у науковій літературі та впровадження в науковий обіг на початку ХХ сторіччя (йому передував термін “відхилення у поведінці”). Оскільки “девіація” (від лат. deviatio) означає відхилення, то “відхилення у поведінці” і “девіації” за своєю сутністю правомірно розглядати як синонімічні терміни.

1. Своєрідність поведінки індивіда залежить від характеру його взаємовідносин із групами, членом яких він є, від групових норм, ціннісних орієнтацій, рольових зразків. Головне у поведінці – ставлення до моральних норм, прийнятих у певному суспільстві в конкретний час.

Кожен підліток має свої унікальні шляхи до виникнення або відсутності у нього відхилень від поведінкової норми. Проте існують і певні уніфіковані причини виникнення девіацій. Спробуємо дослідити деякі чинники ризику формування девіантної поведінки в підлітковому віці.

Підлітковий вік сам по собі є значним девіантним чинником, адже він насичений бурхливими біологічними зрушеннями і, як наслідок, сповнений протиріччями, невпевненістю та прагненням довести свою приналежність до світу дорослих; зумовлює формування відчуття незахищеності, “відкритості” перед негативними зовнішніми впливами. Виховні проблеми з підлітками можуть зумовлювати нескладні розлади нервової системи, різні види акцентуацій їхнього характеру, тимчасові незначні затримки психічного розвитку тощо [1].

Існує взаємозв’язок негативних властивостей різних типів темпераменту та особливостей характеру; ймовірну девіантну та делінквентну значущість мають певні типи акцентуацій характеру (гіпертимний, епілептоїдний, істероїдний, лабільний, нестійкий, конформний), а також затримки психічного розвитку та межовий розумовий розвиток, соціально дезадаптована та адиктивна поведінка. За несприятливих умов розвитку підлітки можуть вийти з-під контролю школи, великим є ризик потрапити під негативний вплив “вуличних друзів”.

В останні роки помітно змінилася система духовних цінностей підлітків. Вони намагаються автономно вирішувати свої справи, менше радяться з дорослими, прагнуть бути більш самостійними. Дорослим, як і в минулі роки, здається, що діти недооцінюють їх і переоцінюють себе, а підлітки нарікають на нерозуміння, несправедливість, байдужість дорослих.

Вагомим психогенним фактором для підлітків є негармонійна сім’я, яка відрізняється порушенням внутрішніх функціональних відносин.

2. Розглянемо деякі види девіантної поведінки та її крайній прояв – делінквентну поведінку.

Характерологічними і поведінковими відхиленнями дитини є розгальмованість, гіперактивність, рухова розгальмованість, імпульсивність, підвищена емоційна збудливість (афективність) або, навпаки, загальмованість, страхи, асоціальна поведінка, сором’язливість, лякливість, наявність хворобливих страхів (фобій), пасивність, песимізм (смуток, безнадійність, схильність бачити в усьому тільки погане). Особливу групу складають діти з аутичною поведінкою. Проявами девіантної поведінки є також негативізм, жорстокість, деспотизм, агресивність, які виражаються в бійках, руйнівному ставленні до речей, образах, лайці, прагненні мучити слабкого або тварин, брехні, крадіжках.

Поведінку, що виникає в неповнолітніх у результаті вживання різних груп наркотичних речовин і характеризується наявністю пов’язаних із цим проблем, називають адиктивною (залежною). Наркоманія характеризується масовим відходом молоді від адекватного сприйняття дійсності у результаті немедичного вживання наркотичних речовин. Цей відхід від дійсності відбувається там і тоді, коли руйнуються соціальні зв’язки, взаємовідносини особистості та суспільства, коли особистість випадає із процесу соціалізації (потрапляючи у процес відчуження). Наркоманія приводить до найтяжчих психічних, особистісних і поведінкових розладів, адміністративних порушень і карних злочинів, небажання відвідувати освітні установи, бродяжництва, до венеричних захворювань та СНІДу.

Розглядають такі стадії розвитку наркоманії: І стадія – куріння тютюну (нікотиноманія); ІІ стадія – вживання алкоголю; ІІІ стадія – куріння марихуани; ІV стадія – вживання наркотичних речовин, заборонених для немедичного використання.

Вагомим мотивом залучення до вживання наркотиків є [3; 5] невміння відмовитися від пропозиції спробувати наркотичну речовину, що притаманне всім віковим, статевим, освітнім, соціально-професійним групам молоді. Це вельми актуалізує необхідність навчання навичкам (умінням) володіти собою, керувати спілкуванням, безконфліктно виходити із “наркотичних” ситуацій. Успішна профілактика наркоманії передбачає навчання ефективному спілкуванню.

Під час адиктивної поведінки негативна пристрасть підлітка до вживання наркотичних речовин ще не досягла стадії індивідуальної психічної та фізичної залежності, тобто певних стадій захворювання. Тому основну увагу при адиктивній поведінці неповнолітніх найчастіше спрямовують на виховні заходи.

Досить поширеною є комп’ютерна ігроманія – патологічна пристрасть людини до постійного проведення часу за комп’ютером з метою зміни власного психічного стану шляхом надмірної фіксації на певних видах комп’ютерних ігор. Надмірне та хворобливе захоплення комп’ютерними іграми – це певний різновид адиктивної поведінки, що призводить до накопичення стресу, заважає нормальному емоційному розвитку, спричинює порушення комунікації із оточенням, агресивність, жорстокість.

Передумовою виникнення агресивної поведінки виступають: незадоволеність підлітка стосунками з оточуючими, ставленням оточуючих до нього, порушення стосунків підлітка із соціальним середовищем.

Проблемою є аутоагресивна поведінка підлітків, тобто агресивні дії, спрямовані проти власної індивідуальності, проти самого себе. Проявляється вона як загострене негативне ставлення до себе, як максимально негативна самооцінка.

Видом аутоагресивної поведінки підлітків є суїцидальна поведінка. Дуже важливою для попередження суїцидів серед школярів є наявність у педагогів комунікативної культури, такого способу взаємодії з учнями, який передбачає емоційно позитивний вплив на розвиток школярів, оптимальну реакцію на зміну комунікативних ситуацій, вміння любити дітей, поважати їхні інтереси, бути другом, однодумцем для вихованців.

Делінквентна поведінка – це одна із форм девіантної поведінки, спрямована проти інтересів суспільства у цілому чи особистих інтересів громадян, але така, що рідко досягає тяжкості злочину. Поняття “делінквентна поведінка” походить від лат. delinquens - проступок, провинність, і позначає дії конкретної особи, що відхиляються від встановлених у певному суспільстві норм і законів, загрожують благополуччю інших людей або соціальному порядку й підлягають кримінальному покаранню тільки у своїх крайніх проявах. Така поведінка може проявлятися у формі порушень морально-етичних норм, які не досягають рівня злочину, і збігатися з асоціальною поведінкою.

3. Важливо також навчати школярів психологічній гнучкості, ефективній взаємодії. Психолого-педагогічні принципи організації діяльності щодо формування позитивних життєвих установок сформульовано А. Макаренком [4]. Серед них можна назвати: сумісну діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив; наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу та його членів; наявність почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою; естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування; спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи); створення “завтрашньої радості”. При цьому педагог-вихователь є центром, який організовує, і основним двигуном усієї системи колективних взаємовідносин у групі.

Вирішення проблем, пов’язаних із недоліками педагогічної комунікації, є невід’ємною складовою оптимізації розвитку девіантних школярів. До комунікативних якостей, які сприяють ефективній роботі педагогічних працівників з учнями підвищеної психологічної уваги, можна віднести емпатію, рефлексію, фасцинацію, пластичність, гнучкість, домінантність, ефективне виконання позитивних рольових міжособистісних позицій.

О. Гонєєв, Н. Ліфінцева, В. Сластьонін, Н. Ялпаєва виділяють такі шляхи профілактики у коректувально-педагогічній роботі з девіантними підлітками, як [2]: нормалізація і збагачення стосунків з навколишнім світом, передусім з педагогами і дитячим колективом; компенсація пропусків і недоліків у духовному світі, активізація діяльності у тій галузі, яку школяр любить і може досягти позитивних результатів; відновлення позитивних якостей, які отримали незначну деформацію (девіацію); постійна стимуляція позитивних якостей, що не втратили соціальної значущості; інтенсифікація позитивного розвитку особистості, формування провідних позитивних якостей; засвоєння і накопичення соціально цінного життєвого досвіду, збагачення практичної діяльності в різних сферах життя; накопичення навичок моральної поведінки, здорових звичок і потреб на основі такої організації діяльності учнів, яка задовольняє їхні інтереси; виправлення як подолання негативного, тобто ліквідація пропусків у формуванні позитивних якостей, усунення негативних якостей і шкідливих звичок.

Соціально-педагогічна профілактика девіацій передбачає цілеспрямований, тривалий, спеціально організований процес професійно-педагогічної взаємодії фахівців зі школярами, орієнтований на превенцію соціальних девіацій, і такий, що забезпечує позитивну динаміку переходу на соціально-прийнятний рівень соціального здоров’я школяра.

Ю. Клейберг [3], досліджуючи систему соціальної профілактики, називає такі її складові, як: 1. Попередження і профілактика окремих форм соціальної патології (злочинності, пияцтва, наркотизму, суїцидальної поведінки та ін.). 2. Психолого-педагогічна підтримка соціально дезадаптованих підлітків. 3. Попередження порушень процесу соціалізації неповнолітніх у сім’ях групи ризику. 4. Попередження педагогічної занедбаності дітей і підлітків у школі. 5. Соціально-психологічна і педагогічна превенція процесу криміналізації неформальних підліткових груп.

Р. Овчарова [6], аналізуючи шляхи ранньої профілактики і корекції поведінки дітей, відмічає, що для профілактики занедбаності дітей потрібні постійна робота учителя щодо зняття напруги, розуміння, довіра, аналіз конфліктних ситуацій, позитивний вплив авторитету педагога на стосунки дитини з однолітками; керівництво рольовою взаємодією дітей у грі, рольовий діалог, позитивне стимулювання, авансування успіху, його створення, наочні опори у навчанні; управління, що коментується; випереджальне консультування, емоційне погладжування, очікування завтрашньої радості, особистісна перспектива дитини.

Досить поширеним є превентивне виховання (лат. рraeventus – запобіжний, захисний, застережний, попереджувальний, охоронний). Таке виховання передбачає: комплексний, цілеспрямований вплив на особистість у процесі її динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямований на фізичний, психологічний, духовний, соціальний розвиток особистості; вироблення у неї відповідальної поведінки, імунітету до негативних впливів соціального оточення; профілактику, корекцію негативних проявів у поведінці дітей і молоді; допомогу і захист.

Превентивне виховання в системі освіти розв’язує питання попередження негативних вчинків. Воно спрямоване на розвиток змісту, якості поведінки та способу життя; ставить за мету допомогти дитині розібратися в явищах, що можуть зашкодити здоров’ю, соціальному, фаховому і матеріальному успіху. В умовах гуманізації освіти таке виховання має підходити до оцінки дитини як до суб’єкта ризику та ґрунтуватись на розумінні людини як найвищої цінності суспільства. Превентивність має бути складовою будь-якої педагогічної дії, оскільки такий процес суттєво посилює позитивний потенціал суб’єктів взаємодії. Система превентивного виховання будується на теоретико-методологічних засадах особистісно орієнтованого та діяльнісно-гуманістичного підходу.

Правильно організований, систематичний психолого-педагогічний вплив може змінити життєві установки і спосіб життя девіантних підлітків. Корекційна робота з ними спрямовується на особистісну сферу, поведінку та навчальну діяльність, формування позитивної спрямованості особистості й відповідних позитивних норм і звичок. Дбаючи про позитивний вплив на підлітка, необхідно враховувати його психічний стан у момент впливу, мотивацію поведінки.

1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   39


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка