4 Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка8/39
Дата конвертації08.03.2016
Розмір7.31 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   39

Висновки. Таким чином, запровадження компетенісного підходу в навчанні фізики учнів загальноосвітньої школи є багатовимірним процесом. Сформулюємо пріоритетні напрями в дидактиці фізики, реалізація яких сприятиме вирішенню означеного питання.

1. Удосконалення стандарту освітньої галузі “Природознавство”, який закладає основні змістові лінії шкільної фізичної освіти в сучасній загальноосвітній школі. Зокрема, у напрямі забезпечення формування стратегічного поля освітніх цілей та розвитку особистісних, індивідуально-типологічних особливостей учнів, що визначають їх майбутню природоперетворювальну продуктивну діяльність на основі сучасних уявлень про взаємодоповнення системи людина-природа; системних умінь досліджувати явища і процеси природи адекватними засобами, використовувати в пізнавальній діяльності алгоритми спостереження, вимірювання, моделі, які дають можливість розв'язувати спочатку навчальні, а згодом наукові та виробничі задачі різними методами; умінь гармонійно взаємодіяти з довкіллям, приймати екологічно виважені рішення в природокористуванні, проектувати та реалізовувати енерго- та природозберігаючі технології.

2. Цілеспрямована реалізація компетентнісного підходу під час розроблення навчальних програм з фізики для загальноосвітньої школи. Зокрема, через посилення прикладної спрямованості змісту навчального предмета, його спрямування на постановку таких навчальних завдань, вирішення яких вимагатиме від учнів системних умінь та навичок творчої практичної діяльності, сформованих при цьому як результат науково-теоретичного осмислення (на відповідному рівні, характерному для освітньо-вікової групи) результатів аналізу явищ навколишнього світу.

У цьому контексті потребує подальшого удосконалення та стандартизації система вимог до рівнів сформованості навчальних компетенцій учнів, тих навчальних досягнень, які визначають їх зміст.

3. Ураховуючи, що важливою складовою предметних компетенцій є високорозвинені уміння, а їх формування в процесі навчання фізики забезпечується засобами шкільного фізичного експерименту, доцільно реалізовувати такі лабораторні роботи та роботи практикумів, які не просто ілюструють явища та процеси, а створюють дидактичні умови засвоєння важливих способів практичної діяльності, з одного боку, та можливості за її результатами отримання наукових узагальнень, з іншого.

Потребує концептуального та технологічного, з урахуванням сучасних сенергенетичних та ергономічних підходів, удосконалення система шкільного фізичного експерименту. Одним із напрямів якого є дидактичне обґрунтування формування та використання в навчальному процесі загальноосвітньої школи сучасних кабінетів фізики.

4. Одним із шляхів реалізації компетентнісного підходу в організації навчання фізики в загальноосвітній школі є створення на його засадах нового покоління підручників та навчальних посібників. Важливою вимогою до методичного апарату сучасного підручника має стати орієнтованість змісту та навчальних завдань на формування інтегрованих практичних умінь і навичок творчого вирішення навчальних завдань та завдань, пов’язаних з облаштуванням гармонійних стосунків з природою і соціумом.

5. В умовах інформатизації всіх галузей суспільного життя, науки та виробництва, значну роль у запровадженні компетентнісного підходу відіграють комп’ютерно-орієнтовані технології навчання. На сьогодні є достатні апаратно-технічні та організаційно-методичні умови для переходу від ілюстративно-допоміжного до особистісно орієнтованого використання можливостей сучасних інформаційних технологій. Сучасні засоби комп’ютерної підтримки шкільного курсу фізики забезпечують реалізацію різних методів та форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, диференційованого навчання, об’єктно-модельних підходів. Важливу роль комп’ютерні технології відіграють у розвитку інформаційної, комунікативної компетенцій завдяки потужним можливостям із організації пошуку, зберегіння та опрацювання інформації. Потребують дидактичного обґрунтування методичні системи використання персонального комп’ютера як засобу саморозвитку та самоосвіти.



Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Оскільки можливості сучасних інформаційних технологій реалізуються в загальноосвітній школі через використання педагогічних програмних засобів навчального призначення, актуальним є питання їх проектування та розроблення на засадах компетентнісного підходу. Розширення дидактичних функцій засобів комп’ютерної підтримки шкільного курсу фізики, створення поліфункціональних та відкритих програмно-методичних систем як основи дистанційного навчання та самоосвіти є одним із перспективних напрямів реалізації компетентнісного підходу в загальноосвітній школі.

Сприяти цьому буде і створення загальнодержавного банку сертифікованих педагогічних програмних засобів, інформаційних ресурсів та платформ, що забезпечить широкий доступ та можливість їх ефективного використання вчителями та учнями загальноосвітньої школи під час навчання фізики.


ЛІТЕРАТУРА

1. Атаманчук П. С. Технологічні аспекти управління результатами навчання фізики / П. С. Атаманчук // Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. – Кам’янець-Подільський, 2000. – Вип. 8. – С. 4–13.

2. Бугайов О. І. Концепція фізичної освіти у 12-річній загальноосвітній школі : проект / О. І. Бугайов // Фізика та астрономія в школі. – 2001. – № 6. – С. 6–13.

3. Державні стандарти базової і повної середньої освіти // Директор школи. – 2003. – № 6–7 (246–247). – С. 3–17.

4. Компетентнісний підхід у сучасній освіті : світовий досвід та українські перспективи / під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : “К.І.С.”, 2004. – 112 с. – (Бібліотека з освітньої політики).

5. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти // Освіта України. – 2000. – № 40. – 5 жовтня. – С. 4–21.

6. Ляшенко О. І. Якість освіти : проблеми оцінювання, моніторингу та управління / О. І. Ляшенко // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні. 1992-2002 : зб. наук. праць до 10-річчя АПН України. – Ч. 1. – Х. : “ОВС”, 2002. – С. 243–250.

7. Ляшенко О. І. Якість як феномен освіти / О. І. Ляшенко // Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. – Кам’янець-Подільський, 2003. – Вип. 9. – С. 58–59.

Дата надходження статті: 08.07.2011 року.

Дата прийняття статті до друку: 21.12.2011 року.



УДК 78.01:37.013

В. В. Григор’єва,

кандидат педагогічних наук, доцент

(Бердянський державний

педагогічний університет)


Педагогічні технології музично-просвітницької роботи

у професійній діяльності вчителя музики
Постановка проблеми. Історія становлення та розвитку культури від глибокої давнини й донині пов'язана із просвітництвом як соціальним і культурним феноменом, “вічним двигуном”, що не дозволяє людині зупинятися на досягнутому, вимагає постійної потреби в нових знаннях, реалізації власного творчого потенціалу в різних сферах діяльності.

У сучасних умовах динамізму соціокультурного функціонування музичного мистецтва, надмірного впливу музики масових жанрів спостерігається відторгнення молоді від “висот музичної культури, для засвоєння котрих необхідні певні духовні зусилля” [5]. Однією із причин ситуації, що склалася у сфері музичного життя, є наявність глибокої соціальної суперечності між могутнім виховним потенціалом мистецтва і якістю роботи щодо поширення скарбів художньої культури. Зважаючи на це, вагомого значення набуває підготовка кваліфікованих спеціалістів, покликаних здійснювати музично-просвітницьку роботу, поширювати високохудожні зразки мистецтва, активно впливати на формування музично-естетичного досвіду учнівської молоді та удосконалення технологій цієї роботи.



Аналіз досліджень і публікацій. Українська шкільна музична педагогіка спирається на багаторічні традиції викладання музичного мистецтва. У сучасній педагогічній практиці накопичений значний арсенал засобів, форм і методів художньо-творчої роботи з дітьми, підлітками та юнацтвом у процесі навчальної й позаурочної музичної діяльності. Проте сучасні цілі загальної освіти у поєднанні з установкою на повноцінний і всебічний розвиток особистості учнів обумовлюють більш високі вимоги до результатів масової музичної освіти, основними показниками якої виступають особистісні, метапредметні та предметні досягнення учнів.

Державний стандарт базової і повної середньої освіти передбачає, що процес навчання повинен не тільки відповідати здібностям та інтересам, але й реалізовувати потреби учня. Однак практичне втілення цієї концепції супроводжується рядом проблем.

Так, дотепер не втрачає своєї актуальності проблема вдосконалення змісту навчальних програм з музики, у які включаються, у першу чергу, твори класичного мистецтва; значно менше уваги приділяється народним і духовним жанрам; відсутні зразки сучасної масової музичної культури; зводиться до мінімуму знайомство із джазом, авторською, естрадною та рок-музикою. Таке становище, з одного боку, розриває зв'язок навчальної дисципліни з життям, що знижує інтерес учнів до предмета та представляється школярам відірваним від дійсності; з іншого боку, – встановлює ціннісні орієнтири тільки у класичному музичному мистецтві, залишаючи інші стилі осторонь, що впливає на обмежені запити молоді до популярної й модної музики.

Однією з проблем уроків музики в загальноосвітній школі є неоднорідний рівень учнів (спеціальні здібності, фізичні задатки, інтелектуальний розвиток), що вимагає індивідуального підходу, особливо при здійсненні практичної діяльності. До того ж обмежена кількість годин, виділених освітнім стандартом на предмет “Музичне мистецтво”, не дозволяє педагогу-музиканту значно розширювати зміст музичного матеріалу і приділяти багато часу індивідуальній роботі з учнями.

Одним із шляхів вирішення означених проблем є розвиток системи додаткової музичної освіти, що може бути реалізована як у стінах загальноосвітньої установи (гурткова діяльність, студії, творчі колективи, елективні курси, тематичні вечори, зустрічі із цікавими людьми тощо), так і за її межами (відвідування театрів, участь у культурно-дозвілєєвому житті міста).

Однак треба зазначити, що у більшості випадків на практиці спостерігається обмеженість позаурочних форм прилучення школярів до музичного мистецтва, що, на нашу думку, багато в чому залежить від особистості вчителя музики і рівня його професійного “фанатизму”, котрий проявляється у роботі зі школярами.

Кожна форма музично-педагогічної та музично-просвітницької діяльності вимагає залучення певних технологічних ресурсів. У зв'язку із цим перед педагогом-музикантом стоїть важливе завдання – самостійний вибір найбільш ефективної технології, що максимально відповідає вимогам учителя і школярів, вирішує поставлені дидактичні завдання та реалізує сучасні концептуальні підходи.

Мета статті – обґрунтування та аналіз сучасних педагогічних технологій музично-просвітницької діяльності вчителя музики.

Педагогічна технологія як науковий напрямок, що займається конструюванням оптимальних навчальних систем і проектуванням навчальних процесів, сформувалася у 50-х роках минулого століття в передових країнах Європи й США. У вітчизняній педагогіці поняття “педагогічної технології” з'явилося лише на початку 80-х. З цього часу почалося інтенсивне дослідження освітніх технологій, увагу якому приділяли вітчизняні та зарубіжні вчені – М. Бережна, В. Беспалько, Н. Богданова, В. Боголюбов, І. Бех, Г. Ващенко, В. Голованов, В. Гузєєв, Т. Ільїна, М. Кларін, О. Любарська, В. Монахова, О. Олесіна, Т. Патрик, О. Пєхота, Б. Рябушкін, Л. Савенкова, Г. Селевко, Н. Щуркова та інші. Це призвело до того, що на сучасному етапі розвитку педагогічної науки склалось безліч підходів до вивчення технології й визначенню цього поняття.

Так, В. Беспалько [1] бачить сутність технологічної спрямованості педагогічних досліджень і розробок, а також самих педагогічних технологій у тому що: завдяки педагогічним технологіям зводяться до мінімуму педагогічні експромти й здійснюється попереднього проектування навчально-виховного процесу; педагогічна технологія пропонує проект навчально-виховного процесу, який визначає структуру й зміст навчально-пізнавальної діяльності учня; процес цілепокладання є центральною проблемою педагогічної технології; практично реалізується принцип цілісності.

В. Гузєєв головний сенс освітньої технології знаходить у можливості її відтворення для отримання подібних результатів [2]. Під педагогічною технологією автор розуміє систему, що включає деякі прогнозування запланованих результатів навчання, засоби діагностики стану учнів, моделі навчання та критерії їх оптимального вибору щодо конкретних умов. У цьому випадку модель навчання трактується як система, що складається з дидактичної основи і педагогічної техніки, які використовуються в певному навчальному періоді. Дидактична основа цієї моделі навчання складається з методу навчання та організаційної форми, у якій він реалізований, а педагогічна техніка поєднує засоби і прийоми, що безпосередньо використовуються в навчальному процесі [2].

Вочевидь, численні дослідження в галузі педагогічних технологій породили безліч трактувань цього поняття і дослідницьких позицій. У той же час більшість учених погоджуються в тому, що педагогічна технологія повинна містити в собі цілісну і послідовну діяльність педагога, результати якої носять прогнозований характер. Істотні характеристики поняття “технологія навчання” включають чітку і детальну постановку цілей; відбір і переробку змісту; досягнення запланованих результатів; гарантований мінімальний рівень навченості, що відповідає освітньому стандарту; наявність зворотного зв'язку; економічність; мобільність.

З урахуванням названих ознак Б. Рябушкін дає таке тлумачення поняттю “технологія навчання”: це послідовна система реалізації змісту навчання, що представляє сукупність форм, методів і засобів навчання і приводить до досягнення гарантованого результату з найменшими витратами часу й сил учнів і педагога [7].

Проблема ефективних педагогічних технологій сьогодні є однією з актуальних і розробляється багатьма авторами. Залежно від напрямків досліджень ними не тільки формулюються визначення цього терміна, але й проводиться активна робота зі структурування й класифікації накопичених матеріалів.

Зокрема, Г. Коджаспирова, осмислюючи педагогічну технологію як науковий напрямок, що займається конструюванням оптимальних навчальних систем і проектуванням навчальних процесів, вказує на те, що вона являє собою систему способів, прийомів та кроків, послідовність виконання яких забезпечує вирішення завдань виховання, навчання й розвитку особистості вихованця, а сама діяльність представлена процедурно, тобто як певна система дій (розробка й процедурне втілення компонентів педагогічного процесу у вигляді системи дій, що забезпечує гарантований результат). “У її основі, – зазначає дослідник, – лежить ідея керування навчально-виховним процесом, проектування навчального і виховного циклів” [4]. У числі педагогічних технологій вона називає: технологію активного навчання, що містить у собі методи, які стимулюють пізнавальну діяльність об’єкта навчання; ігрові технології; розвивальні технології; інтегровані технології; інтерактивні технології; технологію особистісно орієнтованого навчання; інформаційно-комунікаційні технології; технології оцінки ефективності та якості освіти тощо.

Г. Селевко розуміє під педагогічною технологією систему функціонування всіх компонентів педагогічного процесу, побудовану на науковій основі, запрограмовану в часі й у просторі, що призводить до запланованих результатів [8]. Будь-яка галузь педагогічної діяльності, на думку Г. Селевко, не тільки містить у собі ряд педагогічних технологій, але й сама може бути включена як складова в діяльність (технологію) більш високого рівня. Таким чином, формується ієрархія, яка включає чотири супідрядних класи освітніх технологій: мета технології, галузеві макротехнології, модульно-локальні мезотехнології, мікротехнології.

Горизонтальна структура педагогічної технології [8] містить три основних аспекти: науковий: технологія є науково обґрунтованим вирішенням певної проблеми, що базується на досягненнях педагогічної теорії та передової практики; формально-описовий: технологія представляється моделлю, описом цілей, змісту, методів і засобів, алгоритмів дій, що застосовуються для досягнення запланованих результатів; процесуально-дієвий: технологія є процесом здійснення діяльності об'єктів і суб'єктів, їх цілепокладання, планування, організація, реалізація цілей і аналіз результатів.

Таким чином, педагогічна технологія функціонує як наука і реальний процес навчання й виховання. Звернемося до однієї з названих структур і розглянемо її докладніше стосовно процесу музичного навчання [3].

Метатехнології – загальнопедагогічні технології, що охоплюють весь освітній процес (розвивальне навчання, культуровідповідне навчання, проблемне навчання, проектна дослідницька діяльність тощо).

Макротехнології діють у рамках певної освітньої галузі. В освітній галузі “Мистецтво” – це технології сприйняття художнього образу, технології творчої художньої діяльності, технології інтеграції мистецтв тощо.

Мезотехнології застосовуються у певній частині освітнього процесу. Це технології окремих видів діяльності: технології розвитку процесів сприйняття музики, розвитку співочих умінь і навичок, технології дитячого музикування, імпровізацій, технології проектно-дослідницької діяльності, розвитку асоціативно-образного мислення учнів, інформаційні технології у викладанні музики.

Мікротехнології спрямовані на вирішення вузьких завдань щодо досягнення конкретних результатів. Наприклад, на уроках музики і музичних заняттях у системі додаткової освіти можуть використовуватися технології розвитку тембрального слуху учнів, технології навчання гри на сопілці, технології ритмічного розвитку школярів тощо.

Цілеспрямована розробка музично-освітніх технологій у різні часи здійснювалась такими відомими педагогами і музикантами, як Е. Абдуллін, О. Апраксіна, Б. Асафьєв, Д. Кабалевський, О. Критська, Г. Ципін, Т. Челишева, Л. Школяр та інші. Активний пошук нових технологій пов'язаний, у першу чергу, з розвитком музичної педагогіки і системи освіти в цілому.

Як зазначалось вище, сучасна система загальної освіти підлягає всебічній модернізації, тому для кожного педагога сьогодні актуальне чітке позначення головних орієнтирів його професійної діяльності. Виходячи з цього, О. Полат дає необхідні, на наш погляд, рекомендації: посилення практичної спрямованості змісту курсів; зміна акцентів у навчальній діяльності; орієнтація на інтелектуальний розвиток учнів за рахунок зменшення долі репродуктивної діяльності, використання творчих завдань у різних її видах; облік знань, отриманих поза школою з різних джерел [6].

Спираючись на вищезазначені орієнтири у процесі аналізу сучасних музично-педагогічних технологій, можна виділити такі, на нашу думку, найбільш перспективні для музично-просвітницької роботи у загальноосвітній установі: технології розвитку процесів сприйняття музики школярами; технології формування співочої культури учнів; технології дитячого музикування; технології формування асоціативно-образного мислення дітей; інформаційні технології у викладанні музики.

Активне застосування названих груп педагогічних технологій у навчальній і позашкільній роботі допоможе педагогу-музиканту в реалізації сучасних педагогічних підходів, орієнтованих не тільки на діяльнісне, але й на особистісно орієнтоване навчання учнів. Реалізуючи зазначені технології у музично-просвітницькій діяльності, вчитель музики повинен володіти системою знань, умінь та навичок, необхідних для виконання цієї діяльності. Це рівень володіння спеціальними музичними знаннями (історія, теорія музики, музичне виконавство), компетентність у суміжних видах мистецтв (література, живопис), знання дисциплін суспільного, психолого-педагогічного циклу, а також знання з методики музичного виховання та музично-просвітницької роботи. Це своєрідний потенціал вчителя-просвітника, який характеризує ступінь творчих здібностей, відображає рівень їх актуалізації в реальній практиці та відношеннях. До музично-просвітницьких умінь учителя музики відносяться: уміння самостійно підготувати змістовний виступ з урахуванням інтересів аудиторії; вміння підібрати й вільно оперувати необхідним художньо-ілюстративним матеріалом, використовуючи його факти й аргументи; уміння композиційно-логічно оформляти мовлення, уміння словесного виокремлення в музичних творах вузлових моментів розвитку, уміння вести діалог, дискусію, полеміку, відповідати на запитання, виявляти особистісне відношення до проблем, що виникають; уміння прогнозувати розвиток вихованців, уміння переконувати, емоційно впливати на аудиторію, викликати її інтерес та стійку увагу; уміння аналізувати загальну поведінкову й мовну реакції. Обов’язковою вимогою до вчителя-просвітника є володіння музично-виконавською культурою, яка слугує яскравим підтвердженням лекторського слова.

Висновки. Отже, багатий технологічний арсенал у сукупності із системою професійно-особистісних якостей педагога-музиканта є потужним засобом у досягненні оптимального результату музично-просвітницької роботи, яка пронизує усі без винятку галузі його професійної діяльності.

Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Перспективи подальшої роботи вбачаємо у цілеспрямованому процесі отримання базових знань, умінь та формування компетенцій в галузі культурно-просвітницької діяльності.
ЛІТЕРАТУРА

1. Беспалько В. П. Современные педагогические технологии / В. П. Беспалько. – М. : Педагогика, 1989. – 192 с.

2. Гузеев В. В. Эффективные образовательные технологии : Интегральная и ТОГИС / В. В. Гузеев. – М. : НИИ школьных технологий, 2006. – 206 с.

3. Кабкова Е. П. Педагогические технологии в дополнительном художественном образовании. Методика текста / Е. П. Кабкова. – М. : Просвещение, 2009. – 173 с.

4. Коджаспирова Г. М. Педагогический словарь / Г. М. Коджаспирова. – М. : Академия, 2005. – 176 с.

5. Кожевнікова Л. В. До проблеми підготовки вчителів початкових класів до музично-просвітницької діяльності в школі / Л. В. Кожевнікова // Наукові записки : збірник наукових статей НПУ ім. М. П. Драгоманова. – К. : НПУ, 1999. – Ч. 1. – С. 68–74.

6. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования : учебное пособие / Е. С. Полат, М. Ю. Бухаркина, М. В. Моисеева, А. Е. Петров [под ред. Е. С. Полат]. – М. : Издательский центр “Академия”, 2005. – 272 с.

7. Рябушкин Б. С. Современные образовательные технологии и организационно-экономические условия их реализации в высшей педагогической школе : автореф. дисc. на соискание уч. степени д-ра пед. наук : спец. 13.00.08 “Теория и методика профессионального образования” / Б. С. Рябушкин. – СПб., 2000. – 50 с.

8. Селевко Г. К. Альтернативные педагогические технологии / Г. К. Селевко. – М. : НИИ школьных технологий, 2005. – 224 с.

Дата надходження статті: 10.10.2011 року.

Дата прийняття статті до друку: 21.12.2011 року.

УДК 371.315.2+811.161.2:81’354

Н. В. Грона,

викладач-методист

(Прилуцький гуманітарно-педагогічний

коледж ім. І. Я. Франка)


ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ОРФОГРАФІЇ
Постановка проблеми. У сучасному освітньому просторі увага акцентується на формуванні в учнів уміння самостійно мислити, здобувати та застосовувати знання, детально обдумувати прийняті рішення й чітко планувати дії. Тому сьогодні в організації освітнього процесу особлива увага приділяється застосуванню методів і технологій на основі проектної та дослідницької діяльності школярів.

Метод проектів є інноваційною педагогічною технологією, яка відповідає вимогам Національної доктрини розвитку освіти щодо переходу до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, коли увага переноситься на процес набуття школярами знань, умінь, навичок, життєвого досвіду, що трансформується в компетенції. За своєю сутністю робота над проектом має інноваційний характер: вимагає від учнів застосовувати нові знання, спираючись на засвоєний раніше матеріал; виробляє вміння діяти і приймати рішення самостійно чи в складі команди та розв’язувати конфлікти; шукати, компонувати та застосовувати нову інформацію з різноманітних джерел, використовуючи сучасні технології для виконання конкретних завдань; розвиває критичне мислення та прагнення до творчості, саморозвитку; формує бажання і здатність самостійно вчитися.

Метод проектів є педагогічною технологією, яка відображає реалізацію особистісно зорієнтованого підходу в освіті (саме педагогічною технологією, хоча у назві технології використовують слово “метод”), сприяє формуванню вміння адаптуватися до швидкозмінних умов життя людини постіндустріального суспільства. Поняття “проект” в останні роки активно увійшло в практику освіти. Воно виступає як у ролі ефективного методу навчання учнів, так і форми організації інноваційно-розвивального освітнього середовища навчального закладу чи всієї регіональної системи освіти в Україні.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   39


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка