4 Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка9/39
Дата конвертації08.03.2016
Розмір7.31 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   39

Аналіз досліджень і публікацій. Використання проектних технологій у школі має досить високий рівень загальної дослідженості. Зокрема, теоретико-прикладні підходи до проектної діяльності висвітлені в працях вітчизняних та зарубіжних учених (І. Єрмаков, І. Підласий, В. Воропаєв, В. Поздняков, В. Шапіро).

Означена технологія використовується для побудови процесу навчання, спрямованого на активізацію діяльності учнів відповідно до їх інтересів для здобуття певних знань, відчутного теоретичного чи практичного результату. Тому під час реалізації методу проектів необхідно використовувати власну зацікавленість учнів у знаннях і показувати, де їх можна застосовувати в реальному житті.

Особливої суспільної уваги сьогодні потребує проблема орфографічної грамотності, бо деякі учні, отримуючи атестат про середню освіту, не вміють грамотно висловлюватись, написати правильно листа чи заяву, а дехто не вміє навіть правильно написати своє прізвище, ім’я та по батькові. Основи знань з орфографії закладаються в початковій школі, де “основою орфографічної грамотності є уміння співвідносити фонетичний і графічний образи слова, позначати звуки слова відповідними буквами без їх пропусків, замін, вставлянь і переставлянь” [6, с. 7].

Метою статті є висвітлення питання про ефективне використання проектної технології на уроках української мови для формування орфографічної навички в учнів молодшого шкільного віку.

Завданням статті є визначення поняття педагогічної технології “Метод проектів”, окреслення її основних структурних компонентів та вплив на формування офографічних умінь та навичок.

Мета педагогічної технології “Метод проектів” полягає у стимулюванні інтересу учнів до визначеної проблеми, оволодіння необхідними знаннями й навичками, а також організації проектної діяльності щодо вирішення проблеми, для практичного застосування отриманих результатів. В основу методу проектів покладена ідея, яка відображає сутність поняття “проект”, його прагматичну спрямованість на результат, який отримано під час вирішення тієї чи іншої практично чи теоретично значущої проблеми. Головним є те, що цей результат можна побачити, осмислити, застосувати в реальній практичній діяльності. Щоб досягти такого результату, необхідно навчити дітей самостійно мислити, знаходити і вирішувати проблеми.

Реформування вітчизняної освіти через орієнтацію на проектну технологію є одним зі шляхів входження України до світового освітнього простору. Проектна технологія дозволяє одночасно і більш ефективно формувати в учнів низку ключових компетентностей, перш за все — “уміння вчитись”, тобто вміння самостійно здобувати знання у будь-якому вимірі “простору навчання”. Школярі вчаться організовувати свою роботу в ході розв’язання актуальних проблем і досягнення потрібного результату, набувають навичок самоконтролю, самооцінки, самовдосконалення. Співпраця учнів між собою та з учителем під час виконання проектів сприяє формуванню соціальної компетентності. Школярі навчаються спільно визначати проблеми і мету діяльності, ефективно співпрацювати, бути ініціативними і відповідальними за прийняття рішень, обґрунтовано долати суперечки та ін.

Проектна технологія дає можливість широко використовувати комп’ютер та Інтернет для пошуку, обробки інформації та роботи з нею, для презентації матеріалів проекту і, таким чином, формувати компетентності з інформаційних і комунікативних технологій. У цьому найбільш плідними виявляються телекомунікаційні проекти.

До переваг проектної діяльності також належить розвиток різноманітних здібностей учнів, у тому числі під час навчання: вільно і точно володіти мовою; вибирати засоби досягнення кінцевого результату виконавцями проекту; конструктивно спілкуватися, співпрацювати, взаємодіяти, надавати взаємодопомогу, долати суперечки; використовувати різні організаційні форми роботи; застосовувати різноманітні засоби дизайну (плакатів, друкованих матеріалів, буклетів, колажів та ін.); добирати різноманітні наочні матеріали: фотографії, малюнки, діаграми, графіки та ін.; використовувати сучасну оргтехніку та обладнання (Dіvidi, камера, комп’ютер тощо).

Отже, застосування проектної технології є важливим засобом сучасної освіти, розвитку критичного мислення і творчих здібностей дитини. Зазначена технологія стимулює загальну активність учнів, сприяє створенню плідного освітнього середовища й утвердженню системного характеру навчання та самонавчання.

В основу типології проектів можна покласти різні ознаки. Наприклад, залежно від кількості учасників проекти можуть бути індивідуальними, груповими (2–6 осіб), колективними; залежно від часу, витраченого на реалізацію, проекти можуть бути короткотривалими (1–3 уроки), середньої тривалості (до місяця), довготривалими (кілька місяців). За тематичною спрямованістю проекти бувають дуже різноманітними: мовні, екологічні, етнографічні, країнознавчі, з прав людини, соціологічні тощо. Не завжди легко визначити тип проекту за тематичною спрямованістю, адже більшість із них за своєю сутністю є міждисциплінарними.

Найчастіше тип проекту визначається за характером діяльності, що в ньому є провідною. Не всі проекти мають однаковий алгоритм, але долають чотири основні етапи: a) підготовка; б) планування; в) основна робота за проектом; г) підбиття підсумків.

Прості й короткотермінові проекти можуть здійснюватися за спрощеною схемою. Робота за складними і тривалими проектами передбачає деталізацію алгоритму, виділення певних складових основних етапів.

Підготовка проекту з української мови орієнтує більше не на пошукову, а на творчу діяльність. У мовному проекті можуть міститися правила, визначення з обраної теми, схеми, таблиці, алгоритми, вправи на повторення, творчі завдання, ребуси, кросворди, акровірші тощо.

Найчастіше практикуються індивідуальні, парні проекти, групові.

Проект спрямований на збір інформації про будь-який об’єкт, явище. Він має певну структуру: формулювання мети, робота з різноманітними джерелами інформації, обробка матеріалів, оформлення результату, його презентація.

Проектна діяльність на уроках української мови може стосуватися будь-якої теми. Особливої уваги набуває проектна діяльність під час вивчення орфографії. У зв’язку з тим, що у шкільному курсі початкової школи вона не виділяється в окремий розділ, а вивчається паралельно з опрацюванням відомостей з фонетики, графіки, словотвору, морфеміки, морфології, учні молодшого шкільного віку “мають засвоїти і самостійно користуватися у процесі письма тими правилами правопису, алгоритм застосування яких є простим (1–2 кроки у міркуванні, наприклад, вживання знака м’якшення в кінці слова, правописної літери у власних назвах; написання не з дієсловами тощо)” [6, с. 19]. Решта правил, які передбачають складний алгоритм застосування, засвоюються на пропедевтичному рівні. Тому проектна діяльність з орфографії у початковій школі може бути використана при вивченні будь-якої теми, у будь-якому класі. Тематика таких проектів може бути різноманітна: “Що з великої, а що з малої?”, “Префікси-будівники”, “Хто не може жити без не?”, “Добрий чарівник Наголос”, “Кривий, зігнутий, повернутий” (апостроф) або “Знак чи не знак”, “Гриб чи грип”, “Один звук чи два звуки” (про я, ю, є, ї, щ), “Важливий знак” (про знак м’якшення).

У період проходження педагогічної практики студенти педколеджу застосовували проектні технології у своїй діяльності.

Під час роботи над проектом “Кривий, зігнутий, повернутий” (апостроф) ми поділили учнів на групи: дослідники, креативники, словесні банкіри. Кожна група займалась конкретним дослідженням. Дослідники з’ясовували, коли в українській мові вперше з’явився апостроф, як він закріпився в українському правописі, правила його вживання. Креативники займалися творчими видами роботи, зокрема, провели конкурс на кращу лінгвістичну казку про апостроф, а словесні банкіри створили для молодшого школяра “Банк слів”, які пишуться з апострофом.

Така організація проектної діяльності зацікавила учнів, і обов’язковий матеріал вивчився “необов’язково”, у процесі гри та пошуку. Оскільки орфографічна навичка формується в діяльності і є результатом багаторазових дій, то проектну діяльність можна вважати ефективним методом формування міцної орфографічної навички.

Висновки. Отже, можна зазначити, що системне впровадження проектної технології в школі (починаючи з початкової ланки) сприятиме тому, що учні опановують її не тільки як навчальну технологію, а й як метод організації та планування своєї подальшої життєдіяльності, критичного мислення, уміння самостійно здобувати знання.

Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Пріоритетними напрямами подальших досліджень вважаємо розробку відповідних педагогічних умов для роботи з проектними технологіями під час вивчення інших тем з української мови в початковій школі, які забезпечать ефективне та дієве вивчення лінгвістичного матеріалу, формування комунікативних умінь, мовленнєвий розвиток молодшого школяра.
ЛІТЕРАТУРА

1. Вашуленко М. С. Українська мова і мовлення в початковій школі / Вашуленко М. С. – К. : Освіта, 2006. – 268 с.

2. Коляда О. Проектний день у початковій школі / О. Коляда // Початкова школа. – 2006. – № 5. – С. 28–30.

3. Котеленець Н. Проектний метод навчання молодших школярів / Н. Котеленець // Рідна школа. – 2001. – № 10. – С. 47–48.

4. Метод проектів у сучасній освіті // Відкритий урок. – 2004. – № 5–6. – С. 8–9.

5. Методика навчання української мови в початковій школі : навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів [за наук. ред. М. С. Вашуленка]. – К. : Літера, 2010. – 364 с.

6. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1–4 класи. – К. : Початкова школа, 2006. – 64 с.

Дата надходження статті: 04.10.2011 року.

Дата прийняття статті до друку: 21.12.2011 року.

УДК 573.51

Л. В. Гуляєва,

кандидат педагогічних наук, доцент

(Запорізький національний

технічний університет)


Компетентнісний підхід у навчанні фізики в старшій школі
Постановка проблеми. У рекомендаціях Європейського парламенту та Європейської Ради [7] зазначено, що кожен громадянин Європи потребує гнучкого пристосування до швидких змін в умовах глобалізації сучасного світу, а освіта відіграє ключову роль в цьому процесі: “забезпеченні громадян Європи ключовими компетентностями” [7, с. 4]. Вони необхідні “для особистих досягнень і розвитку, активного громадянства, соціальної інклюзії та працевлаштування” [7, с. 5]. Світова дидактика характеризується активним пошуком різноманітних моделей щодо збагачення змісту освіти для різних умов навчання, інструментом яких є стандартизація та компетентнісний підхід у навчанні.

Необхідно відмітити, що, за даними освітніх досліджень PISA (Programmed for International Student Assessment) [1], школярі багатьох країн світу виявляють низький рівень застосування природничо-наукових теоретичних знань у життєвих ситуаціях. Аналіз навчальних досягнень учнів в Україні також підтвердив міжнародні дослідження, і у зв’язку з цим на законодавчому рівні в Законі Україні “Про загальну середню освіту” передбачається здійснення навчально-виховного процесу в рамках компетентнісного підходу [9]. Одним з основних завдань сучасної загальноосвітньої школи є навчити учнів навчатись упродовж життя. Пріоритетним напрямком навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах є формування компетентностей учнів.



Аналіз досліджень і публікацій. Формування вчителем фізики компетентностей учнів визначається, насамперед, соціальним замовленням суспільства [1; 8], необхідністю їх до особистісного використання теоретичних знань у практичній діяльності, формуванні критичного мислення, розвитку ініціативи, творчості, прийнятті рішень, оцінюванні ризику, конструктивному керівництві почуттями [7]. Розробляються певні аспекти експірієнтивного навчання – “навчання, що ґрунтується на накопиченні учнем власного досвіду практичного застосування комп’ютерних та інформаційно-комунікаційних технологій у повсякденному житті” [11]. Компетенції школярів учитель фізики формує на уроках під час роботи в гуртках, на факультативних заняттях, підготовки до олімпіад, участі в конкурсі МАН тощо. Серед багатьох авторів, які досліджували питання компетентнісного підходу в навчально-виховному процесі, існують певні точки зору у визначенні понять “компетенція”, “компетентність”, “компетентнісний підхід”. І. Зимня [5] в історичному аспекті виділяє три періоди в дослідженні цієї проблеми. Автор зазначає, що на першому етапі (1960 – 1970 рр.) у науковій термінології розрізняються поняття “компетенція”, “компетентність”, вводиться поняття “комунікативна компетентність”; на другому етапі (1970 – 1990 рр.) поняття “компетентність” використовують у теоретико-практичних дослідженнях щодо навчання мови, в управлінні, менеджменті, розробляється зміст соціальної компетенції, різноманітні тренінги щодо формування комунікативної компетенції; на третьому етапі (з початку 90-х років) науковці досліджують питання щодо професійної компетенції вчителя. У цей період Радою Європи [1; 2] в різноманітних сферах діяльності молодої людини були виділені певні ключові компетенції, які були узгоджені в країнах Європи в аспекті модернізації середньої освіти і в Україні в рамках проекту ПРООН “Освітня політика та освіта “рівний – рівному” [1], в Законі України “Про загальну середню освіту”. На думку А. Вербицького, О. Ларіонової [3], Т. Іванова [6], у науково-методичній літературі розглядаються два підходи у визначенні поняття “компетенція”, а саме: компетенцію характеризують з точки зору інтегральної особистісної якості людини та з точки зору діяльності людини. У словнику С. Ожегова зазначено, що “компетенція – коло питань, у яких будь-хто добре обізнаний, а компетентний – це той, хто знає, поінформований, авторитетний у будь-якій галузі” [6, с. 289]. Праці А. Хуторського [6; 13], В. Краєвського [6] присвячені розкриттю теоретичних положень понять “компетенція”’, “компетентність”. Компетенція [13] – соціально-визначена норма щодо освітньої підготовки учня, яка йому необхідна під час продуктивної діяльності в певній сфері.

Разом з тим, ще досить часто дослідниками не розрізняються поняття компетенцій і компетентності учнів, формування в них ЗУН і компетентності учнів. Це показано і в дослідженнях І. Бургун [2,], І. Родигіної [12], А. Вербицького [3], О. Дахіна [4] та інших науковців.

А. Хуторський, В. Краєвський [8] виділяють три рівні компетенцій: ключові компетенції (загальнокультурна, навчально-пізнавальна, інформаційна, комунікативна, компетенція особистісного самовдосконалення), які пов’язані із засвоєнням учнями соціального досвіду, оволодіння навичками життя та практичної діяльності; загальнопредметні компетенції – такі, які притаманні певному колу навчальних предметів; предметні компетенції – ті, що формуються в межах певного предмета.

Мета статті. На основі аналізу науково-методичних джерел, досвіду роботи вчителів фізики в загальноосвітніх навчальних закладах здійснити уточнення відмінностей зунівського і компетентнісного підходів у навчанні старшокласників фізики.

Під час розв’язання поставленої мети будемо дотримуватись точки зору, узагальненої певним колом вітчизняних та зарубіжних науковців, яка полягає в таких твердженнях – відчужена від суб’єкта, наперед задана соціальна норма (вимога) до освітньої підготовки учня, соціально закріплений результат; результат компетенції – компетентність; компетентність старшокласників формується внаслідок формальної освіти (навчально-виховного процесу з фізики в загальноосвітніх навчальних закладах), неформальної освіти (під впливом оточуючого середовища); компетентністний підхід до вивчення фізики школярами в загальноосвітніх навчальних закладах спонукає вчителя на продуктивну спільну навчально-виховну діяльність з учнями; на здійснення допомоги школярам щодо оволодіння ними не тільки теоретичними фізичними знаннями, методами фізичної науки на емпіричному, теоретичному рівнях наукового пізнання, але і навичками практичної діяльності. Спільна діяльність учителя та учнів, продуктивні форми, методи навчання спрямовані на розуміння учнями доцільності навчання шляхом постановки та розв’язання школярами під керівництвом вчителя фізики практико-орієнтовних завдань.

На основі вітчизняних пріоритетів життя, традицій у вітчизняному освітньому просторі в Законі України “Про загальну середню освіту” виділені такі групи компетентностей: соціальні, полікультурні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку та самоосвіти, компетенції до раціональної продуктивної, творчої діяльності.

Кожній людині в житті з метою задоволення актуальних потреб необхідно мати певний досвід у різноманітних видах діяльності: творчій, навчальній, трудовій, ігровій, предметній, комунікативній. У процесі діяльності формуються, розвиваються, вдосконалюються її компоненти: психічні процеси: сприйняття, увага, уявлення, пам'ять, мислення; уміння, навички, звички щодо застосування знань на репродуктивному та продуктивному рівнях.

Проаналізуємо, як же узгоджуються ключові компетенції учнів старшої школи, прийняті Радою Європи із Законом України “Про загальну середню освіту” згідно зі сферою діяльності людини та подамо в таблиці 1.

Таблиця 1

Узгодженість ключових компетенцій учнів старшої школи згідно зі сферою діяльності людини

з/п


Сфера діяльності молодої людини

Ключові компетенції, що прийняті Радою Європи

Ключові компетенції, що формують учителі фізики в учнів під час навчально-пізнавальної діяльності

1

Навчальна

Вивчати, шукати, думати.

Навчально-пізнавальна, творча, інформаційна,

2

Спілкування

Співпрацювати, адаптуватись.

Соціальна, комунікативна, полікультурна, інформаційна.

3

Трудова

Братися до справи.

Компетенція щодо збереження здоров’я, природи, компетенція щодо саморозвитку та самоосвіти.

4

Творча

Вивчати, шукати, думати, адаптуватись, братися до справи, співпрацювати.

Творча, інформаційна,компетенція щодо саморозвитку та самоосвіти.

5

Предметна

Вивчати, шукати, думати, братися до справи, співпрацювати, адаптуватись.

Навчально-пізнавальна, творча, інформаційна, компетенція щодо саморозвитку та самоосвіти, компетенція щодо збереження здоров’я, природи, соціальна компетенція.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   39


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка