4 (Педагогічні науки) Бердянськ 2005 (06) ббк 74я5



Сторінка4/14
Дата конвертації05.03.2016
Розмір3.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

ЛІТЕРАТУРА


1. Катренко А.В. Системний аналіз об’єктів та процесів комп’ютеризації. – Львів, 2003. – 421 с.

2. Ситнік В.Ф., Писаревська Т.А., Єрьоміна Н.В., Краєва О.С. Основи інформаційних систем. Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 420 с.

3. Федотова Д.Э., Семенов Ю.Д., Чижик К.Н. CASE-технологии.   М.: Горячая линия – Телеком, 2003. – 157 с.

УДК 378.013:004

М.В.Кудінов,

асистент


(Бердянський державний

педагогічний університет)


ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНЕ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ

ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

CASE-технологіЙ
Реалії сьогодення потребують нового підходу до таких компонентів системи освіти, як виховання й навчання: вони мають бути організовані як гуманітарний, творчий процес, тому що всі свої проблеми суспільство й держава можуть розв’язати тільки вихованням соціалізованої, культурної людини.

Розвиток індивідуальних здібностей є одним із пріоритетних напрямів виховання учнівської та студентської молоді. Йдеться про те, щоб розкрити природні нахили й талант кожного вихованця. Тривалий час ми нехтували суто людськими індивідуальними якостями, які відрізняють одну людину від іншої, але є визначальними в її ставленні до навколишньої дійсності [2, с. 112].

Проведений нами аналіз педагогічної практики показав, що на новому етапі розвитку системи освіти проблема орієнтації на особистість ще недостатньо висвітлена як методистами, так і педагогами-практиками. Значною мірою це стосується дисциплін, пов'язаних з інформатикою й новими інформаційними технологіями. Проте впровадження сучасних технологій навчання дозволяє значною мірою задіяти їхній потенціал з метою формування особистісних якостей учнів.

Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю впровадження особистісно орієнтованого підходу до технології навчання комп’ютерних дисциплін та розробкою методик для цього.

Об'єктом дослідження є процес особистісно орієнтованого навчання. Предмет дослідження – розробка технології особистісно орієнтованого навчання студентів інженерно-педагогічних спеціальностей CASE-технологій.

Мета роботи – теоретична й практична розробка технології особистісно орієнтованого навчання і створення на цій основі методичних рекомендацій з управління діяльністю учнів у педагогічному процесі.

Завдання дослідження: 1. Проаналізувати сучасні підходи до визначення методики особистісно орієнтованого навчання у ВНЗ. 2. Розробити технологію розвитку розумових здібностей та практичних навичок студентів у процесі вивчення CASE, спираючись на стратегії особистісно орієнтованого навчання й виховання. 3. Розробити методичні рекомендації з особистісно орієнтованого навчання за допомогою нових інформаційних технологій. 4. Експериментально перевірити розроблену технологію особистісно орієнтованого навчання.

Згідно з науковими поглядами, особистість визначається як суб'єкт відносин і свідомої діяльності, як індивід із стійкою, соціально зумовленою системою психічних якостей, котра формується й виявляється в спілкуванні та діяльності [4, с. 178-179].

При визначенні теоретичних і методичних засад особистісного підходу доцільно спиратися на дослідження особистості, проведені визначними представниками вітчизняної та зарубіжної психології, серед яких передусім слід назвати Л.Виготського, С.Рубінштейна, О.Леонтьєва, Г.Костюка, В.Давидова, І.Якиманську, Л.Божович, Ф.Лерша, В.Джемса та ін.

Особистісний підхід – це найважливіший принцип психологічної науки, що передбачає врахування своєрідності та індивідуальних відмінностей особистості кожного. Саме цей підхід визначає положення учня у виховному процесі, визнає його активним суб'єктом цього процесу, а отже, означає становлення суб'єкт-суб'єктних відносин. Особистісний підхід – це індивідуальний підхід до розгляду людини з розумінням її особистості як системи, що визначає всі інші психічні явища.

Особистісно орієнтоване навчання надає можливість кожному студенту реалізовувати себе в пізнанні, в навчальній діяльності з опорою на власні нахили та інтереси, можливості та здатності, ціннісні орієнтації та суб'єктивний досвід.

Особистісно орієнтоване навчання й виховання будується в формі співпраці викладача й студентів, коли вони потрапляють у рівноправні умови: студент має змогу виявити самостійність думки, незалежність, здатність до вибору власної позиції [3, с. 13].

Нами розроблені та проходять упровадження основи системи особистісно орієнтованого навчання та розвитку студентів інженерно-педагогічних спеціальностей на прикладі курсу „CASE-технології”. На вході цієї системи використовується низка методик, які мають на меті розкрити особливості розвитку різних підструктур особистості: спрямованості (інтереси та нахили), характеру (активність, емоційність), інтелекту та психофізіологічної підструктури (тип темпераменту). Крім того, визначається схильність конкретної особистості до вербального або невербального засвоєння матеріалу. Наведену сукупність якостей особистості можна визначити за допомогою психологічних тестів [5, с. 94, 140, 174, 199, 284] та ін. Розробка завдань має базуватись на індивідуальних відмінностях у психічних процесах учнів. Наприклад, дані про рухливість нервових процесів дають змогу визначитися з переключенням виду діяльності; сила нервових процесів – з темпом подання інформації; співвідношення двох сигнальних систем – з конкретним або образним типом мислення. Треба сказати, що CASE-засіб (прикладна програма, з використанням якої проходить практикум) підтримує концептуальне моделювання складних систем та має розвинений графічний інтерфейс. Після створення моделі на основі діаграм існує можливість автоматичної генерації коду, тобто формального опису системи вербальними засобами. Але можливий також зворотній підхід: за наявним формальним описом будується графічна модель (реінженеринг). На цьому тлі виникає можливість створення методики навчання, яка базується на переході від графічного до вербального опису та у зворотному напрямі, в залежності від даних, отриманих при тестуванні особистості. Аналіз мотиваційної сфери дає змогу будувати завдання таким чином, щоб ураховувати схильності та інтереси кожного; пристосовувати їх до певного предметного середовища.

Друга провідна ідея базується на вченні Л.Виготського про зони розвитку. Найбільш істотним для нас є положення про те, що процеси розвитку не збігаються із процесом навчання, який передує їм, створюючи зони найближчого розвитку [1, с. 389].

За допомогою аналізу розв’язання студентами спеціально розроблених навчальних завдань ми отримуємо інформацію про зону актуального розвитку, тобто наявний рівень розвитку психічних функцій, який склався в результаті певних циклів розвитку [1, с. 384].

При цьому рівнем найближчого розвитку має бути рівень, який учень має осягнути з певними труднощами – за допомогою вчителя або методичних рекомендацій з лабораторного практикуму. При виконанні цієї умови отримаємо навчання, яке розвиває здібності студента та формує певні професійні вміння та навички в рамках особистісно орієнтованого підходу.

Головним критерієм підготовки сучасного спеціаліста має бути не лише оволодіння знаннями з фундаментальних дисциплін, але й вироблення допитливого самостійного мислення, багатого уявленням, сміливою фантазією, що дає можливість не тільки доводити, обґрунтовувати, аргументувати, але й передбачати. А здатність передбачати на основі фундаментальних знань повинна забезпечуватись закономірностями діалектичного мислення. Формування таких здібностей – найважливіша мета всіх дисциплін навчального плану й кожної дисципліни окремо [3, с. 16].

Згідно із завданнями дослідження нами було проаналізовано можливі підходи до організації навчання у ВНЗ та обрано найбільш дієвий – особистісно-орієнтований. На його підґрунті створено систему завдань до лабораторного практикуму „CASE–технології” студентів інженерно-педагогічних спеціальностей. Дана технологія навчання забезпечує багаторівневу підготовку студентів, створює умови для їх розвитку, актуалізує відповідальність студентів за результат навчання


[3, с. 17]. На основі узагальнення результатів, отриманих при проведенні комплексної діагностики, формується моніторинг особистісних досягнень учнів, визначається індивідуальна траєкторія його розвитку, проводиться необхідна корекційна робота. Така діяльність дозволяє супроводжувати учня в зоні його найближчого розвитку, створює основу для його самостійності в індивідуальному розвиткові та реалізується в такий спосіб:

  1. Створення банку внутрішньої інформації, що дозволяє порівнювати результати, бачити загальну динаміку розвитку освітнього процесу; первинна обробка отриманої інформації.

  2. Аналіз результатів моніторингу (виявлення причинно-наслідкових зв'язків, динаміки педагогічних процесів) і систематизація отриманих даних (у групі в цілому й по кожному учню окремо).

  3. Створення психолого-педагогічних умов, що сприяють позитивній мотивації учнів до навчальної діяльності, організація взаємодії учнів і вчителя, забезпечення позитивних зворотних зв'язків.

  4. Визначення зони найближчого розвитку для кожного учня, педагогічної допомоги конкретним дітям.

  5. Формування банку різнорівневих завдань з основних тем програми.

  6. Розробка варіантів диференційованого й індивідуалізованого контролю.

  7. Організація психолого-педагогічної корекції.

До наведеної системи особистісно орієнтованого навчання висувається ціла низка вимог: навчальний матеріал (характер його подання) повинен сприяти тому, щоб виявити зміст суб'єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання; виклад знань необхідно спрямувати не тільки на розширення їхнього обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, але й на перетворення наявного досвіду кожного учня; активне стимулювання учня до освітньої діяльності забезпечує йому можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в процесі оволодіння знаннями; навчальний матеріал організовано таким чином, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань; необхідно стимулювати учнів до самостійного вибору й використання найбільш значущих для них способів обробки навчального матеріалу; при введенні знань про прийоми виконання навчальних дій необхідно виділяти загальнологічні й специфічні предметні прийоми навчальної роботи з урахуванням їх функцій в особистісному розвитку; необхідно контролювати й оцінювати не тільки результат, але, головним чином, і процес навчання, тобто ті трансформації, які здійснює учень, засвоюючи навчальний матеріал.

Розробка та функціонування такої системи – доволі складний процес. На нашу думку, тут буде доцільним застосування новітніх інформаційних технологій. Слід створити базу даних, яка буде містити тестові методики, індивідуальні завдання, основні відомості про студентів та особливості засвоєння ними навчального матеріалу. Для внесення даних та обробки результатів необхідно створити спеціалізований програмний засіб, який також має підтримувати генерацію звітів та підрахунок поточної оцінки. Треба звернути увагу на те, що з використанням особистісно орієнтованого навчання оцінювання слід проводити з погляду індивідуального просування в навчальній діяльності, враховуючи зусилля кожного окремо. У сукупності з цією інтегрованою системою можлива розробка Web-сторінки, яка забезпечить інтерактивну взаємодію зі студентом, можливість використання лекцій в електронному вигляді, більш зрозумілу структурованість змісту. Звичайно, вона буде пов’язана з базою даних і за певних дій буде надавати матеріал або вносити доповнення до його записів.

Підсумовуючи результати роботи, наголосимо, що особистісний підхід має базуватися на науковому уявленні про особистість як суб'єкта діяльності й поведінки, як складну соціально зумовлену цілісну систему психічних якостей індивіда з притаманною їй психологічною структурою, взаємозв'язками між її елементами [4, с. 80].

У наступних дослідженнях буде звернено увагу на побудову логічної структури навчального курсу „CASE–технології”.


Література

1. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: Педагогика, 1991. – 480 с.

2. Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія: Метод. посібник. – К.: ІСДО, 1995. – 160 с.

3. Нові технології навчання: Наук.-метод. збірник / В.О.Зайчук, О.Я.Савченко, О.І.Ляшенко, A.M.Федяєва та ін. – К.: НМЦВО, 2001. – Вип. 31. – 222 с.

4. Основи практичної психології / В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.

5. Практическая психология в тестах, или Как научиться понимать себя и других. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – 400 с.

6. Психологический словарь / В.В.Давыдов, А.В.Запорожец, Б.Ф.Ломов и др. – М.: Педагогика, 1983. – 448 с.

УДК 37.013.3(09)(477)

Л.А.Заболоцька,

викладач


(Таврійська державна

агротехнічна академія)


ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ – ПЕРШИЙ ОСЕРЕДОК ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОЇ ПЕДАГОГІКИ В УКРАЇНІ
Вища педагогічна освіта України пройшла в своєму розвитку славетний, але тернистий шлях. Визначне місце серед перших навчальних закладів займає Острозька академія. Чи справді це була перша в Україні вища школа? Які особливості навчально-виховного процесу в ній? Чи були в цьому навчальному закладі створені умови для реалізації особистісно-орієнтованої технології? Навколо цих питань і сьогодні точиться наукова полеміка. Відповіді на них важливі тому, що на основі вивчення минулого вищої освіти відкриваються можливості для прогностичного тлумачення процесів і явищ у ВНЗ сучасної України.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі вивчення особливостей навчально-виховної та наукової діяльності Острозької академії довести можливість реалізації в ній особистісно орієнтованих технологій.

Завдання: історико-педагогічний аналіз змісту освіти в Острозькій академії, рівня викладання, характеру взаємовідносин викладачів та вихованців і визначення шляхів реалізації особистісно орієнтованих технологій; розкриття значення Острозької академії в подальшому розвитку освіти в Україні.

Побудова демократичного гуманного суспільства, яке орієнтується на високі національні й загальнолюдські цінності, набуває насамперед виховного характеру. Особливо це стосується підростаючого покоління, якому в недалекому майбутньому відстоювати та примножувати здобутки нашої незалежності. Набуття людиною достатнього життєтворчого потенціалу пов’язане з внутрішнім сприйняттям особистістю духовних цілей, моральних норм. “Лише особистісно зорієнтованому вихованню під силу досягнення цієї особистісно розвивальної мети, оскільки воно спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне й відповідальне самовираження”, – підкреслює І.Бех [3, с. 13].

Прогресивній педагогіці завжди були притаманні ідеї гуманізму, ненасильства, толерантності. Вивчення спадщини минулого має важливе значення для самоутвердження як на особистісному, так і державному рівнях. Усім відома народна мудрість, що без знання минулого немає сучасного та майбутнього. Перебудовуючи сьогодні школу, ми здебільшого переймаємося західними зразками навчання та виховання, все частіше забуваємо про власні надбання в галузі освіти. Зрештою, треба згадати та повернутись до них, зокрема до Острозької Академії – першого осередку особистісно орієнтованої педагогіки в Україні. Особливо це важливо в час національного відродження. Воно може бути ефективним, якщо ґрунтується на духовній, історико-педагогічній, культурній пам’яті поколінь, корінних інтересах народу.

У другій половині XVI століття відбувся тяжкий перелом для України: на основі Люблінської унії 1569 року Литва й Україна були приєднані до Польщі. Саме ця подія відкрила широку дорогу польському католицизму на українські землі. Розпочалася ідеологічна й культурна експансія Польщі. В Україні будуються польські школи, добре обладнані, з досить високим рівнем навчання.

Деякі українські феодали, зокрема князі Острозькі, будучи палкими ревнителями православ'я, виступали організаторами опору католицькій експансії. Вони розуміли, що для боротьби й протистояння католицизму потрібні освічені люди, а також школи, де підростаюче покоління виховувалося б у патріотичному дусі й на традиціях вітчизняної педагогічної практики, для якої, між іншим, завжди були характерні співтворчість, повага до учня як особистості, врахування природи дитини.

Князь К.Острозький був молодшим сином князя К.Острозького. Він зберігав вірність своїй нації, був поборником православ'я, виступав проти католицизму й унії, підтримував діяльність братств, сприяв поширенню освіти й книгодрукування в Україні. Як писав його сучасник Захарій Копистянський: «Князь Острожский Василий Константинович… в двух достоинствах преславный – в делах и правоверии… Преграда железная на Украине, страх и трепет татарам, слава и свеча ясносветлая королевства Польского…» [6, с. 60].

Людина великого державного розуму, князь К.Острозький виробив і почав проводити в життя власний план освіти в Україні. Він усіляко сприяв створенню церковних братств у містах України, організації при них шкіл, друкарень. У 1576 році у своїй резиденції князь К.Острозький засновує Острозьку академію. Не випадково, що вона була створена саме в Острозі. Михайло Грушевський писав, що місто Острог на Волині в 1580-1590 роках стає видатним центром літератури й освіти [4]. У ньому знаходили собі притулок багато волелюбних вигнанців, сміливих мислителів, які зазнавали переслідувань у себе на батьківщині. Серед них – Ян Чех, польський математик і філософ Ян Лятос та ін.

На діяльність Острозької школи значний вплив мали вчені з Греції. Грецька освіченість у ХV столітті перебувала в тісному взаємозв’язку з італійською гуманістичною культурою й була перейнята реформаторськими ідеями, які сучасні педагоги називають “особистісно орієнтованим вихованням”. Грецьку мову викладали відомі грецькі вчені, ”доктори наук латинських і еллінських” Кирило Лукаріс, Діонісій Палеолог і Никифор. Це теж мало вплив на подальші взаємовідносини учнів та вчителів Академії, на її дух співпраці та співтворчості. Недаремно вона здобула в Європі славу “Острозьких Афін”.

Віддаючи належне князю Костянтину в створенні в Острозі навчального закладу, будемо пам’ятати, що біля витоків цієї школи стояла ще одна знатна особа – Гальшка (Єлизавета) Гулевичівна-Острозька. Це ім’я кілька разів зустрічається на сторінках вітчизняної історії – Гальшка була одним із фундаторів братської школи в Києві, що покладає початок Києво-Могилянському колегіуму (академії). І на цей раз у заповіті щедрої меценатки було сказано про надання коштів на шпиталь і академію Острозьку [6, с. 57].

Про Острозьку школу згадується в багатьох джерелах різного періоду. Серед них знаходимо й історико-педагогічні праці, науковим об’єктом дослідження яких була діяльність Острозької школи [8, с. 38]. У різних документах вона іменується ще як колегіум, школа [6, с. 57], школа підвищеного типу [8, с. 37].

Питання визначення Острозької академії як вищого навчального закладу, звичайно ж, складне. Річ у тім, що втрачено необхідні документи, які могли б пролити на нього світло. Проте істина завжди конкретна. Позиція Костянтина Харламповича сформульована так: Острозький колегіум переріс середню школу й не доріс до вищої, однак саме з нього почалося створення українських вищих навчальних закладів, і саме в цьому полягає його унікальне значення. Як зазначає А.Алексюк, “на сьогодні найбільш аргументованою є точка зору Ігоря Мицька, який встановив, що заснована Острозька академія була наприкінці 1576 року й стала невдовзі першою в східних слов'ян школою вищого типу. Дослідники засвідчують, що для свого часу Острозька академія «стояла дуже високо». Істотним є й те, що К.Острозький заснував не лише Академію, а й чимало інших шкіл, зокрема в Турові (1572), Володимирі-Волинському (1577) та інших містах” [1].

Ми поділяємо думку О.Апанович, яка зазначає, що “Острозька школа мала своєрідний триступінчатий характер. Вона об’єднувала елементарну школу з середньою та началами вищої” [2]. В Острозі першодрукарем Іваном Федоровим був виданий буквар саме для елементарних класів цієї школи. Разом з тим сучасники називали її колегіумом, тобто визначали її як середню. І викладання знаменитих “семи вільних наук” було типовим для середньої школи того часу. Ректор Герасим Смотрицький називав же її академією. Дійсно, програма, рівень підготовки викладачів і учнів свідчить про належність цієї школи до типу вищих. Ознакою вищого навчального закладу було й те, що в Острозі вдосконалювалися в науках люди, що вже мали певний рівень освіти.

Є всі підстави вважати Острозьку академію таким навчальним закладом, який не тільки готував учених-богословів, був православним релігійним осередком всієї України в ті бурхливі часи боротьби поміж християнськими вченнями. Це була, насамперед, шкільна установа. Її організатори прагнули зберегти традиції Київської Русі як основу самобутності української культури й протиставити їх наступу католицизму та ополяченню. В Острозі вивчали грецьку, слов'яно-руську й латинську мови, тому Академію часто називали «Тримовний ліцей», «Граматична школа», «Греко-слов'янська школа» або “Слов'яно-греко-латинська Академія”.

Як згадувалося вище, в Острозі викладали “сім вільних наук”, що поділялися на «тривіум», який складався з граматики, риторики, діалектики (мистецтво диспуту), і «квадріуму», куди входили арифметика (“лічба й рахування”), геометрія (“землі розмірення”), музика, астрономія. Проте аналіз джерел свідчить, що в Острозькій академії вивчалися також предмети, що не входили до «тривіуму» й «квадріуму». Учні оволодівали старослов'янською, грецькою, латинською й польською мовами, вивчали поезію та історію. Викладання філософії поряд з теологією в ту добу було прерогативою вищих навчальних закладів. Цей перелік засвідчує, що в Острозькій академії пріоритетною вважалася греко-візантійська культурна традиція. З мов перевага віддавалася старослов'янській, а також українській, що була близькою до народної, розмовної. В острозькій школі не занедбували й воєнні науки, спудеї часто робили вправи в стрілянні з гармат і рушниць, їздили на конях, пробували, як далеко летять стріли з луків [6, с. 58].

Престиж школи, науковий рівень навчання забезпечують викладачі. Чи не головна заслуга К.Острозького в тому, що він зумів зібрати під одним дахом видатних педагогів, і не лише українських, але з різних куточків Європи. У школі-академії при дворі князя Острозького зібралося сузір'я талановитих, всебічно освічених, як на свій час, людей. Захарія Копистенський так охарактеризував коло острозьких діячів: «Згромадилися тут ритори, рівні Демосфену, та інші різні філософи; знайшлися й знамениті математики та астрологи. Церква та двір князя були повні православних учителів, євангельських і апостольських, ... які знають богословіє й праву віру від богословів Діонісія, Афанасія та інших багатьох і від соборів та патріярхів східних». У складі педагогів, за оцінкою проф. Лук'яновича, були «представники всіх галузей тодішньої науки — медицини, астрології, філософії, богослов'я, проповідництва», математики. Як засвідчує один із найавторитетніших дослідників історії Острозької академії Ігор Мицько, запрошених фахівців «було тут більше, ніж у будь-якому навчальному закладі православного спрямування в Європі XVI—XVIII ст.» [7]. Більшість із них викладали в Академії, працювали в друкарні, входили до складу науково-літературного перекладацького гуртка.

Високий рівень науковців, що працювали в Острозькій академії, знову ж дозволяє нам говорити про особистісно орієнтовані технології. Вони спрямовані не лише на вихованця, а й на вихователя, вимагаючи інтенсивного залучення до виховного процесу його індивідуальних можливостей і особистісних схильностей. Викладач мусить своїм моральним складом викликати в дітей повагу, довіру, бути авторитетом у їхніх очах як вихователь і людина. Дійсно, в Острозькій академії працювали Особистості з великої літери. Назвемо декотрих із них.

Кирило Лукас – навчався в Падуї, слухав там лекції Галілео Галілея; Ян Лятос – професор Краківського університету, якого церковники вигнали з Польщі за вільнодумство. Тут починав свою педагогічну діяльність Іван з Вишні, звідсіля він пішов на Афон, щоб стати відомим письменником-полемістом Іваном Вишенським. Герасим Смотрицький — перший ректор Академії – родом із місцевих українців, подільський шляхтич, був писарем у Кам'янець-Подільському старостві. Людина високоосвічена й надзвичайно обдарована, активний діяч Острозького літературно-наукового гуртка, один із перших українських релігійних полемістів, автор знаменитої праці «Ключ царства небесного» (Львів, 1587), один із видавців «Біблії», автор «Передмови» до неї й віршованої посвяти князеві Острозькому. Клірик Острозький (рр. н. і см. невід.) – український письменник-полеміст. Його справжнє ім'я залишається невідомим. Твори цього автора написані яскравою, образною мовою, близькою до народної української. Дем'ян Наливайко — український церковний діяч і письменник. Високоосвічена людина, поет, перекладач проповідей Івана Золотоуста. Д.Наливайко був прихильником педагогічних новацій, зокрема створення паралельних текстів, написаних старослов'янською й українською мовами.

Славу школи створюють її вихованці, характер їх подальшого життєвого шляху. Серед тих, хто отримав освіту в Острозькій школі, бачимо гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, автора славнозвісної “Граматики” Мелетія Смотрицького, церковного, політичного й освітнього діяча Іова Борецького, білоруського поета Андрія Вимшу, культурного діяча, письменника й перекладача Гаврила Дорофієвича та інших.

У літературі, в тому числі й художній, знаходимо чимало яскравих описів того, як було організоване навчання в Острозькій академії. Вони є яскравим підтвердженням нашої тези про те, що цей навчальний заклад був осередком особистісно-орієнтованого виховання. Гортаємо, наприклад, історичну повість Панаса Феденка “Несмертельна слава”. У розділі «В Острозькій академії» так описується навчальний процес. “Наука в Острозькій школі була від дев’ятої години ранку до дванадцятої, потім по обіді – від третьої до шостої. За порядком у класах та в бурсі доглядали педагоги й ліпші ученики, – так звані “протосхоли”. Хіба це не зародки самоврядування? Читаємо далі: ”Пильні ученики сиділи на перших лавах, хоч були селянські або міщанські сини, ледачий, – чи був князь або вельможний шляхтич, – мусив терти штани “на ослячій лаві” [6, с. 57]. Сучасні педагоги назвали б такий підхід “ефектом зігріваючого сіяння успіху”. Він полягає в тому, що людина, яка переживає успіх, стає більш комунікабельною й проявляє більше співчуття до інших, більше бажання надати їм допомогу й підтримку.

Однією з вирішальних умов успішної діяльності острозького науково-освітнього центру був тісний зв'язок педагогічного процесу Академії з дослідницькою діяльністю науково-перекладацького гуртка та роботою друкарні. Це особливо виразно простежується на другому етапі діяльності Академії з появою в Острозі нових учених і педагогів як українських, так і зарубіжних. Вочевидь, значною мірою це зумовлювалося загостренням ідеологічної боротьби напередодні й після проголошення Берестейської унії 1596 року.

Серед острозьких друків особливий успіх мали «Буквар», “ради научения дитського”, виданий у 1578 році на основі львівського «Букваря» (1574 року); «Новий Завіт з Псалтирем» та окреме видання алфавітно-предметного покажчика до нього — «Книжка, собрание вещей нужнейших» (1580); «Хронологія» Андрія Римші, листівка церковнослов'янською, староєврейською та українською мовами у вигляді віршованого пояснення назв місяців року (1581).

І, нарешті, найголовніше видання того часу – «Біблія» (1581) – основоположна книга християнського світу, відповідь на нагальну потребу в умовах гострої ідеологічної боротьби мати таку книгу саме в кириличному варіанті. Це був великий поступ, особливо якщо врахувати, що католицьке видання «Біблії» було здійснене на 20 років раніше, а видання кальвіністів – на 8 років раніше. «Острозька біблія» й закурений порохом мушкет, – як влучно висловився Є. Маланюк, – це могло би бути гербом тієї вікопомної доби на переломі XVI —XVII століть” [6, с. 60].

Острозька академія згуртувала навколо себе справді визначні наукові сили, внаслідок чого вона змогла «дати освіту значній кількості молоді й підготувати чимало видатних діячів».

Зі створенням Острозької академії, формуванням науково-освітнього центру, головним чином у зв'язку з підготовкою до видання Біблії, заснуванням в Острозі літературно-наукового гуртка почалося відродження української культури наприкінці XVI — в першій половині XVII століть. Приходиться лише дивуватися, як у таких важких умовах, коли йшли безперервні війни, коли територію України, її душу шматували держави-сусіди, нашим співвітчизникам, зокрема Костянтину Острозькому, вдалося зробити те, що він зробив. Розвиваючи культуру, шкільництво, обороняючи православну віру, вони тим самим зберегли наш народ як націю. Бо духовність – це на той час єдине, що живило народ, гарантувало його майбутність.

На жаль, більшість починань князя К.Острозького в галузі освіти й культури було зведено нанівець його спадкоємцями – прибічниками католицизму. Його син Януш полонізувався й не бажав продовжувати благородної справи свого батька. Онука князя Анна-Алоіза Ходакевич так прославилася своїми діями зі знищення справи діда-мецената, що після смерті була навіть оголошена католицькою церквою святою. У 1624 році її зусиллям в Острозі на руїнах академії було відкрито єзуїтський колегіум.

Насіння науки й освіти, що вкинула щедра рука Костянтина Острозького в український ґрунт, зійшло рясними сходами. В Острозі не тільки визначився тип вищої школи, що став характерним для східнослов’янських земель протягом довгого часу, а й склався взаємозв’язок школи з культурним і суспільно-політичним життям суспільства. Організація навчально-виховного процесу в академії створювала всі умови для реалізації особистісно орієнтованих технологій.

Досвід і традиції Острозької школи були розвинуті в братських школах і послужили основою створення Київського колегіуму, що став пізніше академією. Завдяки зусиллям учених, державних органів, громадських організацій у квітні 1994 року був утворений Острозький колегіум, де традиції особистісно-орієнтованого виховання знаходять своє продовження.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка