5-9 класи (зі змінами, внесеними в 2015 році) Укладачі



Сторінка1/4
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.47 Mb.
  1   2   3   4



Програма

з української мови

для загальноосвітніх навчальних закладів

з угорською мовою навчання


5-9 класи


(зі змінами, внесеними в 2015 році)

Укладачі:
А.М.Галас, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Ужгородського національного університету

Т.Д.Гнаткович, кандидат педагогічних наук, завідувач кабінету суспільно-гуманітарних дисциплін Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти

Є.Е.Борисова, учитель української мови та літератури Ужгородської угорськомовної гімназії

К.М.Лавер, учитель української мови та літератури Ужгородської угорськомовної гімназії А.Ю.Лукач, методист обласного методичного центру бібліотечних фондів підручників та технічних засобів навчання при управлінні освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
В умовах модернізації мовної освіти в Україні і нагальної потреби забезпечення однакового рівня знань з української мови в учнів загальноосвітніх навчальних закладів з угорською мовою навчання і в учнів шкіл з українською мовою навчання очевидною є необхідність вироблення засадничих принципів вивчення української мови. Викладання української мови, спрямоване на забезпечення усвідомлення функцій мови в навчальному процесі та в суспільстві, засноване на розумінні важливості володіння державною мовою і потреби користуватися нею як засобом спілкування у різних сферах суспільного життя, на розвитку в учнів мовних, інтелектуальних і пізнавальних здібностей, на пріоритетах формування гуманістичного світогляду, моральних й естетичних переконань, національних та загальнолюдських цінностей, — має ґрунтуватися на вимогах державних стандартів загальної середньої освіти.

Відповідно до Закону України „Про загальну середню освіту” та Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти „метою освітньої галузі „Мови і літератури” є розвиток особистості учня, формування у нього мовленнєвої і читацької культури, комунікативної та літературної компетентності, гуманістичного світогляду, національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій”. В основі програми – зміст навчального матеріалу у тому обсязі, що забезпечить володіння українською мовою на рівні, який сприятиме консолідації у розбудові та зміцненні держави, забезпечуватиме доступ до джерел української духовності, дасть змогу випускникам загальноосвітніх навчальних закладів з угорською мовою навчання у повному обсязі реалізувати в різних галузях чи сферах життєдіяльності можливості, життєві потреби, плани, пов’язані з подальшим здобуттям освіти, опануванням спеціальності.

Основними завданнями навчання української мови в основній школі є:

– виховання в учнів поваги до державної мови та свідомого прагнення до її вивчення;

– надання учням глибоких і системних знань з основних розділів науки про українську мову;

– забезпечення належного рівня комунікативної компетентності;

– формування умінь і навичок застосування здобутих мовних знань у різних комунікативних ситуаціях з певними комунікативними настановами;

– вироблення стійких орфографічних і пунктуаційних навичок;

– розвиток навичок самостійної навчальної діяльності та інтелектуальних творчих здібностей учнів;

– прилучення через мову до культурних надбань українського народу.

Програма ґрунтується на таких принципах:

– практична спрямованість та комунікативна орієнтація навчання;

– взаємозв’язок комунікативних, освітніх і виховних завдань;

– взаємопов’язаний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності;

– відбір і організація навчального матеріалу з урахуванням специфіки володіння українською та угорською мовами учнями загальноосвітніх навчальних закладів з угорською мовою навчання;

– наступність між молодшою та основною ланками, а також між класами в межах загальноосвітнього закладу.

Зміст програмового навчального матеріалу, вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів визначаються метою, завданнями вивчення української мови, змістовими лініями Державного стандарту, а також пріоритетами викладання навчальної дисципліни, визначеними Концепцією програми з української мови загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням мовами національних меншин:

– особистісна орієнтація освіти;

– світоглядна основа мовної освіти;

– демократизація і гуманізація навчання мови;

– збагачення освітнього змісту мови й мовлення;

– діяльнісний підхід до мовленнєвого розвитку;

– реалізація функцій мови – комунікативної, розвивальної, морально-етичної;

– посилення практичної спрямованості вивчення мови;

– забезпечення наступності змісту мовної освіти;

– використання прогресивних педагогічних технологій у процесі навчання мови.

Програма охоплює систематичний курс мови – від фонетики до синтаксису та стилістики, дає змогу отримати знання та удосконалювати комунікативно-мовленнєві уміння учнів. Вона передбачає постійну роботу над підвищенням рівня культури мовлення; розвиток умінь учнів складати власні висловлювання різних типів та на різні теми, складати основні види найпоширеніших документів (розписка, оголошення, лист, заява, автобіографія, протокол, пояснювальна записка тощо).

У програмі враховані чотири змістові лінії – мовленнєва, мовна, соціокультурна та діяльнісна (стратегічна). Мовленнєва лінія спрямована на формування й удосконалення умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності на основі базових мовленнєвих понять (текст, типи, стилі, жанри мовлення), а також на розвиток готовності розв’язувати проблеми особистісного та суспільного характеру. Мовна змістова лінія забезпечує засвоєння учнями знань про мову та її систему як засобу вираження думок і почуттів. Соціокультурна лінія допомагає у засвоєнні культурних і духовних цінностей українського та угорського народів, сприяє естетичному і морально-етичному вихованню учнів, розвитку й удосконаленню їх мовлення. Діяльнісна лінія передбачає формування навчальних умінь і навичок учнів (аналізувати, порівнювати, зіставляти факти, наводити аргументи, робити висновки узагальнення тощо), опанування стратегій, які визначають мовленнєву діяльність, соціально-комунікативну поведінку учнів.

Для висвітлення соціальних функцій української мови і виховання толерантного ставлення до інших мов та представників інших національностей програма передбачає вивчення спеціальних тем протягом вивчення всього курсу мови в кожному класі.

На початку і в кінці року в кожному класі передбачаються спеціальні години для повторення.

Вивчення програмового матеріалу організовується з урахуванням міжпредметних зв’язків, що слугує поглибленому розумінню граматики, розширенню кругозору учнів, розвитку в них умінь застосовувати суміжні знання з інших предметів.

У процесі опрацювання відомостей про мовлення учні ознайомлюються з такими поняттями, як: види мовленнєвої діяльності, основні правила спілкування, тема й основна думка висловлювання, вимоги до мовлення, простий план готового тексту, ознайомлення з різними стилями, типами мовлення. Це сприяє закріпленню навичок, необхідних у їхній майбутній мовленнєвій діяльності. Учитель орієнтується на запропоновані у програмі теми для реалізації соціокультурної лінії, види робіт із розвитку мовлення, мовний матеріал підручників, тексти художніх творів із літератури, які вивчаються у відповідному класі, і т. д. Надзвичайно корисними видами роботи з розвитку мовлення є перекази, складені учнями твори, розповіді, діалоги, відгуки, реферати, ділові папери тощо. Обов’язковим компонентом мовленнєвої лінії є культура мовлення, яка передбачає точне слововживання, чітку побудову речень, логічний зв’язок між ними у тексті, правильну вимову й грамотне написання висловлюваного. Роботу над розвитком мовлення учнів учитель проводить не тільки на спеціально відведених для цього уроках, а й включає їх у структуру кожного уроку. Прослуховування коротких текстів, відповіді на запитання, міні-перекази та міні-твори, творчі завдання різних видів мають стати невід’ємною частиною кожного уроку. Під час вивчення мовних тем увага акцентується саме на практичному застосуванні теорії, теорія вивчається як засіб отримання мовленнєвих навиків.

У процесі формування комунікативних умінь учні вчаться сприймати чуже мовлення за допомогою аудіювання та читання мовчки текстів різних стилів і типів мовлення. У програмі пропонується працювати не тільки з допомогою підручника, але й залучати інтернет-ресурси та матеріали засобів масової інформації (телепередачі, газетні статті тощо). Це сприятиме розвиткові в учнів умінь сприймати інформацію різного характеру та інтенсивності.

Формування комунікативних умінь передбачає і відтворення учнями готового тексту (складання і написання переказів за простим і складним планами, різних за стилем, типом, жанром мовлення), і створення власних висловлювань (діалогів відповідно до запропонованої ситуації спілкування та творів за простим і складним планами, різних за стилем, типом, жанром мовлення). При цьому школярі повинні навчитися вибирати мовно-виражальні засоби з урахуванням стилю, жанру, типу мовлення та ситуації спілкування.

Заняття з української мови треба будувати так, щоб кожен із проведених видів робіт виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння. Комунікативна діяльність має здійснюватися в ході розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку наростання їх складності. Щоб надати школярам більше можливостей для спілкування, висловлювання власних думок і почуттів, учителю необхідно, зокрема, ширше впроваджувати групову форму проведення занять, індивідуалізувати й диференціювати систему письмових робіт. Крім того, вчитель повинен будувати роботу на уроці таким чином, щоб лексичний запас учнів постійно збагачувався, поступово досягаючи такого рівня, який дозволить випускнику навчального закладу з угорською мовою навчання комфортно почувати себе у різних життєвих ситуаціях.

Успішне оволодіння учнями як монологічним, так і діалогічним мовленням, різними жанрами й стилями мовлення забезпечить становлення свідомої, духовно багатої мовної особистості, здатної на належному рівні користуватися державною мовою в найрізноманітніших комунікативних ситуаціях. Навчити учнів вільно володіти державною мовою в різних сферах життєдіяльності є першочерговим завданням вчителя української мови в школах з угорською мовою навчання.

Обсяг навчального матеріалу дібрано з орієнтацією на програмовий матеріал з рідної мови, кількість годин, виділених для української мови у Типових навчальних планах, із урахуванням вікових особливостей школярів, їхніх пізнавальних можливостей.

Розподіл годин між темами в кожному класі орієнтовний. Учитель має право змінювати кількість годин на вивчення тієї чи іншої теми залежно від конкретних місцевих умов, не скорочуючи при цьому загальної кількості відведених годин з розвитку мовлення. Години резервного часу учитель використовує на свій розсуд.

Специфіка організації навчання української мови в загальноосвітніх навчальних закладах з угорською мовою навчання зумовлена: по-перше, тим, що на початку вивчення української мови більшість учнів не володіє нею; по-друге, належністю української та угорської мов до різних генеалогічних груп, суттєвими розбіжностями у фонетичній системі, а також відмінностями у графіці, орфографії, орфоепії, граматичній структурі. Усі ці особливості генетичної неспорідненості української та угорської мов необхідно мати на увазі протягом усього навчального курсу української мови для угорців.

З урахуванням спільних і відмінних рис у лексичній, фонетичній і граматичній системах української та угорської мов вдасться досягти свідомого вивчення учнями української мови, уникнути бездумного перенесення відомостей із граматики однієї мови у граматику іншої. Матеріал, що збігається в українській та угорській мовах, варто подавати стисліше, оскільки він відомий учням з курсу рідної мови. Однак явища, властиві лише українській мові, або ті, що мають істотні розбіжності з аналогами в рідній, потребують належної уваги, відповідного пояснення, зіставлення, систематичного повторення. Опрацюванню таких тем має бути відведена більша кількість годин.




5 клас
(122 год, 3,5 год на тиждень; резервний час – 8 год)





К-ть годин

(нова)

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

Мовленнєва змістова лінія




23

НАЙВАЖЛИВІШІ ВІДОМОСТІ

ПРО СПІЛКУВАННЯ І МОВЛЕННЯ

Уявлення про спілкування і мовлення, види мовленнєвої діяльності

(аудіювання, читання, говоріння, письмо); мета спілкування й адресат мовлення; види мовлення (монологічне і діалогічне, усне і писемне);

основні правила спілкування.

Мовленнєвий етикет.

Ознайомлення з найважливішими вимогами до культури мовлення



(змістовність, доречність, точність, логічність, виразність, правильність, багатство, естетичність).

Текст

Тема і головна думка тексту.

Поділ тексту на абзаци; план готового тексту (простий).

Поняття про розмовний, науковий і художній стилі мови; сфери вживання кожного з них.



Типи мовлення: розповідь, опис, роздум.

Жанри мовлення: оповідання, лист, відгук.



Учень:

розпізнає поняття мовлення, види мовленнєвої діяльності, усна і писемна, монологічна і діалогічна форми мовлення, основні відомості про текст, стилі мови, типи і жанри мовлення; вимоги до мовлення;

уміє складати висловлювання відповідно до запропонованої ситуації спілкування;

здійснює усі види мовленнєвої діяльності;

дотримується основних правил спілкування (бути ввічливим, привітним і доброзичливим, уважно, не перебиваючи, слухати співрозмовника, висловити незгоду з позицією співрозмовника так, щоб не образити його; не розмовляти без потреби голосно, не вживати грубих слів, говорити про те, що цікаво адресатові мовлення, та ін.);

– чітко і доречно висловлюється, добираючи слова для найточнішого вираження думок;

– свідомо і стилістично правильно будує речення, дотримується логічного зв’язку між ними у тексті;
визначає тему і головну думку доступного за змістом тексту;

добирає заголовок до тексту;

ділить текст на абзаци;

складає простий план готового тексту;

визначає належність висловлювання до певного стилю (розмовного, наукового, художнього, публіцистичного, офіційно-ділового);

будує коротку розповідь на основі опису окремих предметів і тварин, елементарного роздуму.









Міжпредметні зв’язки

Художній твір і його частини. Тема і головна думка тексту. Розповідь,

опис, роздум (література). Розповідь за змістом малюнків (образотворче мистецтво).








Види робіт

Аудіювання (слухання, розуміння)

Сприймання на слух, розуміння

нескладних текстів, що належать до вивчених типів, стилів мови і жанрів мовлення.

Говоріння

Стисле переказування змісту прочитаного, побаченого, почутого. Створення діалогічних та монологічних висловлювань.

Докладний переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису предметів, тварин.

Твори-описи окремих предметів, тварин (між ними і за картиною) в художньому стилі.



Читання

Розвиток техніки читання вголос та мовчки на основі виучуваного матеріалу, розуміння самостійно прочитаних нескладних текстів, що належать до відомих учням жанрів літератури, стилів і типів мовлення.



Письмо

Побудова письмових текстів (нотатки, план, лист, привітання, запрошення, діалог, короткий твір і т. ін.)

Докладний переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису предметів, тварин.

Твір-опис окремих предметів, тварин (в тому числі і за картиною) в художньому стилі.



Учень:

уміє під час сприймання чужого мовлення уважно слухати, орієнтуватися в ситуації спілкування;

складає первинне уявлення про зміст почутого;

розрізняє на основі прослуханого жанри мовлення (казки, оповідання, вірші та ін.); тип мовлення (розповідь, опис, роздум); стиль мови (розмовний, художній, науковий);

виконує після прослуховування завдання, запропоновані вчителем;

розуміє висловлювання (учителя, учнів, інших мовців), ступінь складності яких відповідає рівню мовної підготовки і віковим особливостям п’ятикласників; нескладні неадаптовані пізнавальні, виховні тексти; основний зміст доступних текстів, різних за комунікативним призначенням: повідомлень, запрошень, привітань, інформацій, листів, телепередач, радіопередач тощо.


створює власні монологічні та діалогічні висловлювання:

відтворює запропоновані вчителем зразки зв’язних висловлювань;

вносить зміни до поданих висловлювань;

складає зв’язне висловлювання

(розповідь, опис, роздум) за малюнком, опорним сполученням слів, ситуацією, за поданим або колективно складеним планом тощо;

переказує докладно зміст прочитаного, побаченого або почутого, висловлюючи та мотивуючи своє ставлення до осіб, подій, явищ, про які мовиться, з використанням допоміжних матеріалів або без них;

висловлюється на теми, вказані у програмі або запропоновані вчителем;

спілкується з мовцями відповідно до комунікативної настанови;

складає короткий твір-розповідь на основі власного досвіду;

бере участь в обговоренні нескладних питань, висловлює власну думку, стисло переказує зміст прочитаного за допомогою поданого плану або допоміжних матеріалів;

складає діалог з використанням зображувальних або лексичних опор;

дотримується мовленнєвого етикету.


читає вголос та мовчки (за нормативами, визначеними у „Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів...”) тексти підручника і тексти, запропоновані вчителем;

визначає і запам’ятовує у прочитаному головне, тему і основну думку тексту;

складає простий план.

Учень:

– самостійно будує тексти на визначену тему,

пише за зразком лист, привітання,

створює і розігрує діалоги певного обсягу відповідно до запропонованої ситуації спілкування;

переказує тексти розповідного характеру з елементами опису предметів чи тварин;

пише твір-опис предметів, тварин.



Мовна змістова лінія





91

1


7

ВСТУП

Українська мова – державна мова України
ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО

В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Частини мови. Основні відомості з морфології, способи розпізнавання частин мови.
Іменник. Іменники, що означають назви істот та неістот. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Змінювання іменників за числами.
Прикметник. Роль прикметників у тексті. Змінювання прикметників у сполученні з іменниками за родами і числами.
Числівник. Роль числівників у мовленні.


Займенник. Особові займенники.

Дієслово. Роль дієслів у текстах. Неозначена форма дієслова.

Учень:

розуміє роль української мови як державної в Україні;


розпізнає вивчені частини мови (за загальним значенням, питаннями і вивченими граматичними ознаками);

будує речення з вивченими частинами мови;

розрізняє іменники, що означають назви істот та неістот;

визначає рід іменника;

– правильно вживає форми однини і множини іменників;

–– змінює прикметники у сполученні з іменниками за родами і числами;

використовує у власних висловлюваннях прикметники-синоніми, прикметники-антоніми;


розпізнає числівники, які вказують на кількість предметів, і числівники, які вказують на порядок предметів при лічбі;
розпізнає особові займенники;

– доречно уживає у тексті особові займенники;


розпізнає дієслова у тексті;

будує речення з дієсловами;

перебудовує текст, змінюючи граматичну форму дієслова;

утворює неозначену форму дієслова;

уміє користуватися орфографічним і тлумачним словником.








Міжпредметні зв’язки

Прислів’я, приказки, співвідносні із словосполученням і реченням (література)






17

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

Основні відомості про синтаксис і пунктуацію

Словосполучення

Головне та залежне слово у

словосполученні.

Речення

Граматична основа речення. Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. Окличні і неокличні речення.

Розділові знаки в кінці речення.



Головні члени речення:

підмет і присудок.



Другорядні члени речення:

додаток, означення, обставина.



Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, одиничним і). Кома між однорідними членами.


Звертання

Розділові знаки при звертаннях

Використання звертань у розмовному і художньому стилях мовлення.

Складне речення

Загальне поняття. Розділові знаки у складному реченні.


Пряма мова

Розділові знаки при прямій мові після слів автора та перед словами автора.



Діалог. Тире при діалозі.

Учень:

знає, що вивчають синтаксис та

пунктуація;

розмежовує слово, словосполучення і речення;

розпізнає види речень за метою висловлювання та емоційним забарвленням; просте і складне речення; головні та другорядні члени

речення;


інтонує різні типи речень;
визначає головне і залежне слово

у словосполученні;

виділяє словосполучення в реченні;

складає словосполучення за моделями;

знаходить у реченні граматичну основу;

розрізняє види речень за метою висловлювання;

– правильно вживає в мовленні речення, різні за метою висловлювання;

ставить і обґрунтовує розділові знаки у кінці речень різних типів;

складає речення, різні за метою висловлювання (з урахуванням вимог до лексичного складу);
знаходить у реченні головні члени; визначає, якими частинами мови вони виражені;

визначає в реченні другорядні члени;

поширює речення другорядними членами;

виділяє другорядні члени речення умовними позначками.


пояснює вживання розділових знаків у реченнях з однорідними членами;

– правильно ставить і обґрунтовує розділові знаки у реченнях з однорідними членами;

– правильно інтонує речення з однорідними членами;

використовує речення з однорідними членами у побудові текстів;


розпізнає звертання, вставні одиниці (слова, словосполучення і речення) у реченні;

будує власні речення, правильно вживаючи звертання;

– правильно інтонує речення із звертаннями;

розставляє розділові знаки при звертаннях;

розрізняє прості та складні речення у тексті;

знаходить у тексті складні речення;

встановлює межі простих речень, що входять до складу складного;

обґрунтовує розстановку розділових знаків.


розрізняє пряму мову і слова автора; мотивує вживання розділових знаків у реченнях з прямою мовою;

будує речення з прямою мовою з допомогою лексичних опор і схем;

знаходить діалог у поданому тексті;

складає і розігрує діалог, використовуючи опорні слова та словосполучення;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила.








Міжпредметні зв’язки

Звертання, пряма мова, діалог в уривках із художніх творів (література).






9

ЛЕКСИКОЛОГІЯ. ФРАЗЕОЛОГІЯ

Лексичне значення слова.

Однозначні і багатозначні слова.

Вживання багатозначних слів у

прямому і переносному значеннях.

Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками.

Групи слів за значенням:

Омоніми, синоніми, антоніми.



Фразеологізми. Фразеологічне багатство української мови. Фразеологічний словник.

Учень:

знає, що вивчають лексикологія і фразеологія; знає відомості про лексичне значення слова;

пояснює лексичне значення загальновживаних слів;

виявляє у текстах багатозначні слова, слова у прямому і переносному значеннях;

розмежовує багатозначні слова та омоніми;

розрізняє лексичне значення омонімів за допомогою контексту;

– самостійно віднаходить у тлумачних і перекладних словниках (також в Інтернет-ресурсі) відомості про лексичне значення слова, відповідники у рідній і українській мовах тощо;

будує речення із словами, вживаючи їх у прямому та переносному значеннях;

розпізнає синоніми, антоніми, омоніми.

добирає синоніми з метою увиразнення висловлюваної думки та уникнення невиправданих повторів;

користується словниками антонімів, синонімів,омонімів;

знаходить у тексті фразеологізми і з допомогою фразеологічних словників пояснює значення найпоширеніших фразеологізмів української мови;

встановлює джерела фразеологізмів української мови, добирає відповідники у рідній мові, зіставляє їх значення і форму;

добирає засвоєні лексичні засоби у власному мовленні з урахуванням їхніх стилістичних особливостей;

будує різноманітні за жанром і структурними типами висловлювання, увиразнюючи їх багатством і різноманітністю лексичних і фразеологічних засобів








Міжпредметні зв’язки

Слова із суфіксами зменшувально-пестливого значення та суфіксами на означення згрубілості в художніх творах (література)






25

ФОНЕТИКА. ОРФОЕПІЯ. ГРАФІКА. ОРФОГРАФІЯ

Звуки мови і звуки мовлення. Голосні і приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами и, г, х, ґ, к .

Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Позначення на письмі звуків [дж], [дз],[дз'].

Склад. Основні правила переносу. Наголос Ознайомлення з орфоепічним словником.


Вимова наголошених і ненаголошених голосних звуків та позначення їх на письмі. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів.

Ненаголошені голосні, що не

перевіряються наголосом.

Вимова приголосних звуків

та позначення їх на письмі.

Уподібнення приголосних звуків.

Спрощення в групах приголосних.



Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків.

Чергування [о] -[а], [е]- [і], [е]- [и]

Чергування [о], [е] з [і] .

Чергування [е] з [о] після ж, ч, ш, й.



И, і після ж, ч, ш, щ та г, к, х у коренях слів.

Основні випадки чергування приголосних: [г],[к], [х] - [ж],[ч], [ш] - [з'], [ц'],[с'].

Основні випадки чергування у-в, і – й.


Позначення м’якості приголосних на письмі буквами ь, і, я, ю, є.

Правила вживання знака м’якшення.

Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом.

Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних

та збігу однакових приголосних звуків.

Написання слів іншомовного походження.


Учень:

знає, що вивчають фонетика й орфоепія, графіка й орфографія;

розрізняє голосні та приголосні звуки; знає співвідношення звуків і букв, правильно вимовляє вивчені звуки та позначає їх буквами на письмі;

застосовує вивчені орфоепічні та орфографічні правила;

– правильно вимовляє звуки;

розпізнає в словах ненаголошені й наголошені голосні, тверді і м’які, дзвінкі і глухі приголосні;

встановлює призначення

букв я, ю, є, ї, щ, позначення на письмі звуків [дж],[дз], [дз ];.

знає алфавіт.
ділить слово на склади;

пояснює правила переносу слів, правильно переносить слова з рядка в рядок;

наголошує слова відповідно до орфоепічних норм;

користується словником наголосів;

– правильно вимовляє наголошені й ненаголошені голосні у словах;

пояснює написання у коренях

слів ненаголошених [е], [и], [о]

допомогою відповідної таблиці або без неї);

довідується з орфоепічного словника про правильну вимову слів і звуків;

– правильно вимовляє приголосні звуки, зокрема [г], [х], [ґ], [к];

– правильно вимовляє слова зі

звуками [г], [ґ], [х];

слова зі звуками [дж], [дз], [дз'] .

володіє навичками фонетичного розбору слів;


розпізнає у словах та на межі слів явища уподібнення;

виявляє різницю між звучанням і написанням слів з уподібненням приголосних;

розпізнає найпростіші випадки спрощення в групах приголосних;

– запам’ятовує правильну вимову слів зі спрощенням у групах приголосних;

– правильно записує слова, у яких відбулося спрощення;
розпізнає основні випадки чергування голосних звуків;

використовує у мовленні правильні форми слів, застосовуючи знання про чергування голосних звуків;


знає про основні випадки чергування приголосних [г],[к],[х] - [ж],[ч],[ш] - [з'],[ц'],[с'] при словозміні;

вміє застосовувати знання про чергування приголосних при побудові словосполучень та речень;

мотивує основні випадки чергування [у] з [в], [і] з [й] як засіб милозвучності мови;

– правильно пише слова з вивченими орфограмами;

розрізняє способи позначення м’якості приголосних на письмі знаком м’якшення та літерами і, я, ю, є;

– правильно пише слова зі знаком м’якшення і сполученням букв йо відповідно до вивчених правил;

– правильно пише слова з апострофом;

розрізняє два типи подвоєння букв:

на позначення збігу однакових приголосних звуків і для позначення подовжених м’яких приголосних;

– грамотно пише найбільш уживані слова іншомовного походження;

користується словником іншомовних слів;

знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила; користується різними типами словників.





26

Будова слова. Словотвір

Основні відомості про будову слова і словотвір.
Спільнокореневі слова і форми слова. Основа слова і закінчення змінних слів.


Корінь, суфікс, префікс і закінчення – значущі частини слова.
Вимова і написання префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-, пре-, при-, прі-.


Змінювання і творення слів

Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід слів з однієї частини мови в іншу.



Зміни приголосних при творенні іменників і прикметників із суфіксом -ин-.

Зміни приголосних при творенні прикметників на -ськ-(-зьк-, -цьк-) та іменників на -ство (-зтв-, -цтв-).
Написання слів з пів- разом, через дефіс, з апострофом.

Творення і правопис складноскорочених слів.



Учень:

розрізняє форми слова і спільнокореневі слова;

знає основні відомості про морфемну будову слова: основу слова, закінчення змінних слів; корінь, префікс, суфікс та закінчення як значущі частини слова; способи творення слів в українській мові;

розрізняє форми слова і спільнокореневі слова, правильно вживає їх у мовленні;

добирає спільнокореневі слова;

відділяє закінчення слів від основи;

членує основу на значущі частини;

– правильно й стилістично доцільно використовує слова з урахуванням значення їх морфем;


відповідно до вивчених правил пояснює вимову та правопис префіксів з- (зі-, с-), роз-, без, а також префіксів пре-, при-, прі- та ін.;

правильно пише слова з вивченими префіксами;

визначає спосіб творення відомих слів;

користується словотвірним словником;

добирає приклади, які б ілюстрували різні способи словотворення в українській мові;

утворює нові слова за допомогою найбільш поширених суфіксів та префіксів;

розпізнає зміни приголосних при творенні слів;

утворює нові слова з допомогою префіксів пів-;

– відповідно до вивчених правил пише слова з пів-;

правильно пише слова з вивченими орфограмами.









Міжпредметні зв’язки

Орфоепія (угорська мова). Милозвучність мови. Рима у віршах (література).






6

ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО У 5 КЛАСІ



  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка