5-9 класи (зі змінами, внесеними в 2015 році) Укладачі



Сторінка2/4
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.47 Mb.
1   2   3   4

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги

до вмінь

Сфери

відношень

Тематика

текстів

Теми висловлювань учнів

Я і мова: українська та угорська.

Батьківщина й народ.

Національна історія та культура (звичаї, традиції, свята).
Українське та угорське мистецтво.
Наука, освіта, захоплення.

Родина. Рід. Родинні зв’язки.


Я і ми (класний колектив, народ, людство).


Я – особистість.


Домашні тварини.

Мова – найбільша духовна цінність народу

Без мови нема народу


Краса та багатство рідного краю. Неповторність і краса рідної природи в кожну пору року.


Національна символіка України та Угорщини. Відомості про звичаї і традиції рідного краю; народні свята в Україні та Угорщині; про народну символіку; рослини в народній уяві; народні обереги.
Відомості про народне українське мистецтво.

Роль науки та освіти в житті людини і в суспільстві.

Родина, члени родини, їхні професії, улюблені заняття, історія мого роду. Традиційна повага до старших. Родинні свята (дні народження членів родини). Домашні обов’язки.
Мої друзі і й товариші. Дозвілля.

Моя школа, мій клас. Український народ. Європейська спільнота.

Покликання людини.
Норми моралі. Риси характеру (доброта, милосердя, чесність, працьовитість).

Домашні улюбленці. Значення тварин у житті людей.



„Мова – найцінніший скарб народу”, „Чому треба берегти рідну мову”, „Слово до слова – зложиться мова”.
„З чого починається Батьківщина”.

„Чому я повинен знати свою історію”, „Не хлібом єдиним живе людина”, „Народна пісня – душа народу”, „Бабусина казка”.

„Краса врятує світ”, „Краса, яку творять мої земляки”, „Моя зустріч із прекрасним”.

„Знання – сила”, „Книжка – маленьке віконце, та через нього увесь світ видно”, «Моє улюблене заняття».

„Ой роде наш прекрасний”, „Є в кожної дитини матінка єдина”, „Мої сімейні обов’язки”, „Дозвілля моєї сім’ї”.

„Вірний приятель – то найбільший скарб”, „Шкільна родина”, „Велика родина”, „Хто любить людей, того й люди люблять”.


„Яку людину можна вважати щасливою?”, „Ким я хочу стати й чому?”, „Які риси характеру я хочу в собі виховати?”

«Мій чотириногий друг», «Моя домашня тваринка», «Яку домашню тваринку я хотів(ла) би(б) мати»



Учень:

сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті відомості та добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети.





Діяльнісна змістова лінія

Види умінь

Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів

Організаційно-контрольні



Учень з

допомогою

вчителя:


визначає мету власної пізнавальної діяльності;

планує діяльність для досягнення мети;

здійснює намічений план;

оцінює одержаний результат.


Загальнопізна-

вальні


Учень із

необхідною

допомогою

вчителя:


аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, узагальнює їх;

виділяє головне з-поміж другорядного;

моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.


Творчі



Учень з певною допомогою

вчителя:


уявляє словесно описані предмети і та явища;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;

помічає і формулює проблему в процесі навчання;

усвідомлює будову предмета вивчення;

робить припущення щодо способу розв'язання певної проблеми;

добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).


Естетико-етичні




Учень самостійно:


помічає красу в мовних явищах, явищах природи, в у мистецтві, у вчинках і звершеннях людей;

спроможний критично оцінювати свої вчинки.




6 клас
(122 год, 3,5 год на тиждень; резервний час – 7 год)





К-ть годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

Мовленнєва змістова лінія





20

Найважливіші відомості про

спілкування і мовлення

Уявлення про спілкування і мовлення; види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).

Адресат мовлення; монологічне і діалогічне мовлення; усне і писемне мовлення; основні правила спілкування.

Ознайомлення з найважливішими вимогами до мовлення (змістовність, доречність, точність, логічна послідовність, виразність, правильність та ін.).





Учень:

знає, що таке мовленнєве спілкування, усне та писемне мовлення;

розрізняє види мовленнєвої діяльності;

знає основні відомості про текст; стилі мови і типи мовлення.

уміє складати висловлювання відповідно до запропонованої ситуації спілкування, враховуючи при цьому найважливіші вимоги до мовлення, адресат мовлення;

здійснює всі види мовленнєвої діяльності відповідно до словникового запасу;

– уважно слухає інших людей та співрозмовника, заохочуючи його до висловлення власної думки;

дотримується основних правил спілкування (бути ввічливими, привітними і доброзичливими);

уміє висловити незгоду з позицією співрозмовника так, щоб не образити його;

не розмовляє без потреби голосно, не вживає грубих слів, говорить про те, що цікаво адресатові мовлення, та ін.










Міжпредметні зв’язки

Художній твір і його частини. Тема і головна думка тексту. Розповідь, опис, роздум (література). Розповідь за змістом малюнків (образотворче мистецтво).









Аудіювання

Сприймання на слух, розуміння нескладних текстів, що належать до вивчених типів, стилів і жанрів мовлення.



Говоріння

Стисле переказування змісту прочитаного, побаченого, почутого.

Створення діалогічних та монологічних висловлювань відповідно до серії малюнків, запропонованої ситуації спілкування.

Читання

Розвиток техніки читання вголос та мовчки на основі виучуваного матеріалу, розуміння самостійно прочитаних нескладних текстів, що належать до відомих учням жанрів літератури, стилів, видів мовлення.



Письмо

Побудова письмових текстів (нотатки, план, лист, привітання, оголошення, діалог, переказ, а також твір-опис приміщення на основі особистих вражень у науковому стилі, твір-опис природи за картиною у художньому стилі, твір-оповідання на основі побаченого.




Учень:

– під час сприймання чужого мовлення уважно слухає, орієнтується в ситуації спілкування;

складає первинне уявлення про зміст почутого;

розрізняє на основі прослуханого жанри мовлення (казки, оповідання, вірші та ін.); тип мовлення (розповідь, опис, роздум); стиль мови (розмовний, художній, науковий, публіцистичний);

виконує після прослуховування завдання, запропоновані вчителем;

визначає тему й основну думку тексту, основну і другорядну інформацію; визначає причиново-наслідкові зв’язки у тексті.


Учень:

розуміє висловлювання (учителя, учнів, інших мовців), ступінь складності яких відповідає рівню мовної підготовки і віковим особливостям учнів;

сприймає нескладні неадаптовані пізнавальні, дидактичні тексти;

розуміє основний зміст доступних текстів, різних за комунікативним призначенням: повідомлень, запрошень, привітань, інформацій, листів, теле-, радіопередач тощо.



Учень:

складає діалог певного обсягу відповідно до визначеної ситуації спілкування;

досягає комунікативної мети;

передає зміст прочитаного, побаченого або почутого, висловлюючи та мотивуючи своє ставлення до осіб, подій, явищ, про які йде мова, з використанням допоміжних матеріалів або без них;

відтворює запропоновані вчителем зразки зв’язних висловлювань;

вносить зміни до поданих висловлювань;

складає зв’язне висловлювання (розповідь, опис, роздум) за малюнком, опорним сполученням слів, ситуацією, за визначеним або колективно складеним планом);

висловлюється на теми, вказані у програмі або запропоновані вчителем;

складає короткий твір-розповідь на основі власного досвіду;

бере участь в обговоренні нескладних питань, висловлює власну думку;

– стисло переказує зміст прочитаного з допомогою поданого плану або допоміжних матеріалів;

дотримується у процесі говоріння мовленнєвого етикету.



Учень:

– виразно читає тексти різних стилів мови, типів, жанрів мовлення з достатньою швидкістю, плавно, з гарною дикцією, відповідно до орфоепічних норм;

визначає і запам’ятовує сформульовані до тексту запитання, завдання;

оцінює прочитаний текст з погляду його змісту, форми, задуму;

– бере участь в обговоренні змісту, виражає власну думку про прочитане;

переказує вибірково (усно і письмово) прочитані тексти художнього та публіцистичного, наукового стилів;

користується словниками та іншою довідковою літературою;

розуміє прочитані на уроці або самостійно тексти, що належать до вивчених жанрів літератури, стилів мови і видів мовлення;

дотримується вимог до читання.
Учень:

робить нотатки;

складає і записує план;

пише листи, оголошення, перекази;

складає усні та письмові твори (вказаних у програмі видів) за простим планом, обираючи відповідний до ситуації спілкування та задуму стиль мови (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий); тип мовлення (у тому числі опис приміщення і природи), жанри мовлення (оповідання на основі побаченого, повідомлення), мовні засоби, ураховуючи особливості ситуації спілкування, відповідно до заданої структури (вступ, основна частина, кінцівка), комунікативного завдання;

перекладає з угорської мови на українську нескладні тексти зі словником і без нього на основі вивчених слів та словосполучень;

оцінює текст із погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;

дотримується вимог до писемного мовлення, вдосконалює та редагує написане.









Мовна змістова лінія



1

16

Вступ

Краса і багатство української мови.



Повторення та узагальнення

вивченого

Звуки мови і знаки письма. Склад і наголос.

Голосні та приголосні звуки. Вимова голосних звуків та їх позначення на письмі.

Вимова і написання слів з апострофом.

Правопис іншомовних слів.





Учень:

знає, чому українську мову вважають гарною та багатою;

добирає з поетичних та прозових художніх творів, публіцистичних праць чи з фольклору висловлювання про красу та багатство української та рідної мови;
знає, що вивчають фонетика і орфоепія, графіка і орфографія;

знає алфавіт;

знає та застосовує вивчені орфоепічні та орфографічні правила;

– правильно вимовляє звуки і позначає їх буквами на письмі;

розрізняє в словах ненаголошені й наголошені голосні, тверді й м’які, дзвінкі і глухі приголосні;

встановлює способи позначення звуків буквами;

ділить слово на склади; пояснює правила переносу слів;

правильно наголошує слова;

розрізняє способи позначення м’якості приголосних на письмі знаком м’якшення та літерами і, я, ю, є;

– правильно вимовляє і пише слова з апострофом;

– грамотно пише найбільш уживані слова іншомовного походження;

знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;

користується різними типами словників.


Міжпредметні зв’язки

Орфоепія (рідна мова). Милозвучність мови. Рима у віршах (література).









Синтаксис і пунктуація

Словосполучення

Головне і залежне слово у словосполученні.



Речення

Граматична основа речення. Види речень за метою висловлювання.

Окличні речення. Розділові знаки в кінці речення.

Головні члени речення: підмет і присудок.

Другорядні члени речення: додаток, означення, обставина.
Речення з однорідними членами. Кома між однорідними членами речення.

Речення із звертаннями та вставними словами

Розділові знаки при звертаннях і вставних словах.




Складне речення. Розділові знаки у складному реченні.

Пряма мова і діалог. Розділові знаки при прямій мові та при діалозі.


Учень:

знає, що вивчають синтаксис і пунктуація; що таке словосполучення; основні відомості про просте і складне речення; головні та другорядні члени речення; однорідні члени речення; звертання, пряму мову, діалог; вивчені пунктуаційні правила;


виділяє словосполучення у реченнях;

визначає у словосполученнях головне і залежне слово;

складає словосполучення, уникаючи помилок у формі залежного слова;

виділяє речення у тексті;

знаходить у реченні граматичну основу;

розрізняє види речень за метою висловлювання і правильно вживає їх у мовленні;

використовує необхідні розділові знаки у кінці речень, читає їх з відповідною інтонацією;

знаходить у реченні головні члени; – визначає, якими частинами мови вони виражені;


визначає у реченні другорядні члени;

– поширює запропоновані речення другорядними членами;

будує поширені та непоширені речення відповідно до ситуації мовлення;

виділяє у реченні однорідні члени;



– правильно ставить розділові знаки у реченнях з однорідними членами;

інтонує речення з однорідними членами;

знаходить звертання і вставні слова; правильно використовує в мовленні і виразно читає речення із звертаннями, вставними словами;

– правильно вживає розділові знаки при звертаннях, вставних словах;


пояснює, чим відрізняються складні речення від простих; встановлює межі простих речень, що входять до складу складного;

– правильно ставить розділові знаки;

знаходить слова автора, пряму мову, діалог, розрізняє їх; виразно читає тексти з прямою мовою, діалогом;


  • будує речення із прямою мовою, правильно ставить розділові знаки при прямій мові, діалозі;

  • знаходить і виправляє помилки на вивчені правила.




Міжпредметні зв’язки

Звертання, пряма мова, діалог у художніх творах (література). Використання вставних слів (математика, історія, географія та ін.) у науковому тексті.









Лексика і фразеологія

Однозначні і багатозначні слова. Вживання багатозначних слів у прямому і переносному значеннях. Загальновживані (нейтральні) й стилістично забарвлені слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Фразеологізми.





Учень:

знає, що вивчають лексика, фразеологія; відомості про лексичне значення слова, синоніми, антоніми, омоніми, пряме і переносне значення слова, найпоширеніші українські фразеологізми;



  • розрізняє загальновживані та найбільш поширені стилістично забарвлені слова;

пояснює лексичне значення загальновживаних слів;

знаходить у тексті й доречно використовує в мовленні категорії слів;

пояснює значення найпоширеніших українських фразеологізмів і використовує їх у мовленні; визначає їх синтаксичну роль;

користується різними видами словників.









Міжпредметні зв’язки

Синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми (література). Використання пошукових систем для з’ясування значення слова чи фразеологізму.






75

22

Морфологія. Орфографія

Поняття про частини мови.




Іменник

Іменник як частина мови.

Значення, граматичні ознаки, синтаксична роль.

Іменники, що означають назви істот і неістот (повторення), загальні і власні назви.

Рід іменників. Іменники спільного роду. Способи вираження роду.

Число іменників (повторення). Іменники, що мають форму тільки однини або тільки множини.

Відмінки іменників. Кличний відмінок в українській мові.

Поділ іменників на відміни. Типи відмін іменників.

Відмінювання іменників І, ІІ, ІІІ, ІV відмін. Особливості відмінювання іменників, що вживаються тільки в множині.


Незмінювані іменники.

Правопис іменників.

Велика буква і лапки у власних назвах.



Не з іменниками.

Букви –а (-я), -у (-ю) в закінченнях іменників чоловічого роду у родовому відмінку ІІ відміни.

Букви е, и, і в суфіксах

-ечок , -ечк-, -ичок-, -ичк,- інн(я), -енн(я), -н(я)-, -инн(я), -ив(о), -ев(о).

Написання і відмінювання чоловічих та жіночих імен по батькові.



Учень:

знає, що вивчає морфологія;

розпізнає частини мови за істотними лексичними і граматичними ознаками;

знає значення іменника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль; основні способи творення іменників; вивчені орфографічні правила;

розпізнає іменники, визначає їх граматичні ознаки; розрізняє назви істот та неістот, загальні та власні назви;

розрізняє рід іменників, правильно використовує іменники різного роду у мовленні;

– правильно будує словосполучення з іменниками різних родів;

розрізняє іменники в однині та множині;

– правильно утворює форму множини;

– правильно вживає іменники у формі однини та множини у мовленні;

знає функції відмінків у мовленні;

– правильно вживає форму кличного відмінка при звертанні,

уводить слова у речення, правильно добираючи відмінкову форму іменника.

знаходить незмінювані іменники; уводить їх у словосполучення та речення;


знає основні правила правопису іменників;

знаходить і обґрунтовує вивчені орфограми;

– правильно пише слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє в чужому і своєму тексті помилки;


– правильно утворює та записує чоловічі та жіночі імена по батькові, відмінює їх відповідно до правопису.









Міжпредметні зв’язки

Категорія істоти та неістоти та категорія роду у рідній мові.

Вживання великої букви у власних назвах (історія, географія, рідна мова). Слова із суфіксами зменшувально-пестливого значення та суфіксами на означення згрубілості в художніх творах (література).





14

Прикметник

Прикметник як частина мови. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Способи творення прикметників.


Якісні, відносні та присвійні прикметники.

Ступені порівняння прикметників. Творення форм вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників.

Прикметники твердої та м’якої груп, їх відмінювання.




Правопис прикметників.

Не з прикметниками.

Знак м’якшення та літера е, у в суфіксах на означення пестливості і неповного виявлення ознаки:



-еньк-, -есеньк-,-ісіньк-, -юсіньк-, -уват-, -юват-. Букви е, о, и, і

у прикметникових суфіксах



-ев-, (-єв-), -ов-, -ин-, -ін, -ичн-, -ічн-. Знак м’якшення у суфіксах -ськ-, -зьк, -цьк (повторення).

Одна і дві букви н у прикметниках.

Написання складних прикметників разом і через дефіс.


Учень:

знає значення прикметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль; основні способи творення прикметників; вивчені орфографічні правила;

розпізнає прикметники, визначає граматичні ознаки прикметників;

узгоджує прикметник у роді, числі, відмінку з іменником;

– правильно будує словосполучення з прикметниками;

визначає розряди прикметників за значенням; правильно використовує прикметники і їхні форми у мовленні;

знає, які прикметники можуть утворювати ступені порівняння;

– правильно утворює вищий та найвищий ступені порівняння прикметників, вживає ступені порівняння у власному мовленні;

знає правила відмінювання прикметників, розрізняє прикметники твердої та м’якої групи; застосовує їх при побудові словосполучень та речень.

знає основні правила правопису прикметників;

знаходить вивчені орфограми і пояснює їх за допомогою правил;

– правильно пише слова з вивченими орфограмами;

– правильно пише складні прикметники;

знаходить і виправляє помилки на вивчені правила.










Міжпредметні зв’язки

Використання прикметників для точного опису предметів і явищ, подій (географія, історія і ботаніка); епітет і метафора (література)






10

Числівник

Числівник як частина мови. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Числівники кількісні (на означення цілих чисел, дробові, збірні, неозначено-кількісні) та порядкові. Числівники прості, складні і складені.

Відмінювання кількісних числівників.

Відмінювання порядкових числівників.



Правопис числівників

(Знак м’якшення на кінці числівників та перед закінченням у непрямих відмінках, правопис складених числівників, написання разом порядкових числівників з -тисячний).

Правильне вживання числівників для позначення дат, часу (годин). Зв’язок числівників з іменниками.


Учень:

знає значення числівника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;

розпізнає числівники, розрізняє групи числівників за значенням та будовою,

визначає граматичні ознаки числівника, правильно утворює відмінкові форми числівників і вживає їх у мовленні;

знає правила написання числівників;

– правильно пише слова з вивченими орфограмами, знаходить і виправляє помилки на вивчені правила;

– правильно вживає числівники на позначення дат, часу (годин);

виправляє помилкові конструкції на позначення часу (годин);

– правильно поєднує числівники з іменниками;

будує речення, діалоги, тексти на задану тему, використовуючи виражальні можливості числівників.








Міжпредметні зв’язки

Правильне використання форм числівників під час читання і усного пояснення прикладів і задач (математика); використання числівників у відповідях на уроці (література, географія, історія). Правопис складених та порядкових числівників у рідній мові.






9

20

Займенник

Займенник як частина мови.

Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Розряди займенників: особові, зворотний, присвійні, вказівні, питальні, заперечні, відносні; неозначені й означальні.

Творення заперечних та неозначених займенників.


Відмінювання займенників.
Правопис займенників. Написання прийменників із займенниками.

Н в особових займенниках 3-ї особи після прийменників.

Дефіс у неозначених займенниках.



Ні в заперечних займенниках.

Дієслово

Дієслово як частина мови.

Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: неозначена форма дієслова (інфінітив), особові форми, дієприкметник, дієприслівник, дієслівні форми на -но, -то.

Доконаний і недоконаний вид дієслова.

Перехідні і неперехідні дієслова.


Час дієслова. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі.

Теперішній час. Майбутній час. Дієвідмінювання дієслів теперішнього часу. Дієвідмінювання дієслів майбутнього часу. Чергування приголосних під час утворення особових форм дієслова.

Дієслова І та ІІ дієвідміни.

Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного способу. Творення дієслів наказового способу.

Безособові дієслова.
Правопис дієслів

Не з дієсловами.

Букви е, и в особових закінченнях дієслів І та ІІ дієвідмін.

Знак м’якшення у дієсловах наказового способу


Учень:

знає значення, морфологічні ознаки та синтаксичну роль займенника; утворення неозначених і заперечних займенників вивчені орфографічні правила;

розпізнає займенники; розрізняє розряди займенників, визначає їх граматичні ознаки, правильно

вживає займенники у мовленні;


– правильно відмінює займенники різних розрядів;

уживає займенники ви, вам у ввічливому значенні при звертанні до однієї особи, пише ці займенники з великої букви у займенниках на вираження пошани;

знаходить вивчені орфограми і пояснює їх за допомогою орфографічних правил; правильно пише слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє помилки на вивчені правила.


знає значення, морфологічні ознаки та синтаксичну роль дієслова;

розпізнає дієслова, визначає їх граматичні ознаки, правильно вживає форми дієслів у мовленні;


розрізняє дієслова доконаного та недоконаного виду;

 має поняття про перехідність та неперехідність дієслів;

утворює часові форми дієслова, правильно застосовує їх відповідно до мети висловлювання;

дотримується правил чергування приголосних під час утворення часових форм дієслова;

розрізняє дієслова різних способів, вміє утворювати умовний та наказовий спосіб дієслів, правильно застосовує їх у мовленні;


розрізняє у текстах безособові дієслова, знає їх функції у мовленні;

знає вивчені орфографічні правила;

знаходить вивчені орфограми і пояснює їх за допомогою правил;

– правильно пише слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє помилки на вивчені правила.








Міжпредметні зв’язки

Метафора, уособлення (література).






3

Повторення вивченого у 6 класі





Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст

навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги до вмінь

Сфери

відношень

Тематика

текстів

Теми висловлювань учнів

Дивосвіт мови.
Національна культура (звичаї, традиції, свята).
Свята й рідна земля.

Мистецтво (традиційне і професійне).


Я і людство, Всесвіт.


Я і рідна природа.


Родина (класний колектив, народ).

Я – особистість



Краса й багатство української мови.

Побут українців. Хатні обереги. Збереження традицій. Пісня – душа народу. Мамина колискова. Обрядові пісні. Національний одяг і сучасна мода. Історія народного житла, його інтер’єр.


Національна символіка. Земля – наш спільний дім.

Національне й культурне відродження.

Декоративно-художнє оздоблення хати. Українське народне мистецтво. Плетіння. Мереживо. Виготовлення виробів з бісеру.

Музеї рідного краю. Національний художній музей.


Земля – наш рідний дім. Космос і людина. Роль людини в освоєнні космосу.
Рослинний і тваринний світ рідного краю. Єдність людини й природи.

Твій рід. Мати – берегиня роду. Звичаї в сім'ї.

Етика спілкування. Наше духовне коріння. Родинні обереги – джерело національного духу. Слово як духовна святиня... Стосунки в колективі, товаришування

Світ моїх захоплень



„Чистіша від сльози вона хай буде”, „Ой, яка чудова українська мова!”, „Мово моя батьківська, материнська” (В. Бичко).

„Мамина пісня”, „Ой весна, весна, днем красна”,

„Щедрик, щедрик, щедрівочка”,

„Моє улюблене свято”.

„Усе, що рідне, хай нам буде найдорожче і святе” (Ю.Шкрумеляк),

„Люблю тебе, мій рідний краю, мов до матусі я горнусь” (В. Ґренджа-Донський),

„Про що розповідає старенька хата?”

„Мережила скатертину”, „Рушнички ви мої, рушнички…”,

„Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками…” (Д.Павличко).

„Захистімо планету”, «Що я можу зробити, щоб моя земля стала кращою».

„Ми відповідальні за тих, кого приручили”, „Барвінковий край”, „Рідні краєвиди”, „Велична премудра природа”,

„Улюблений куточок міста (села)”, „Із замуленого джерела води не нап’єшся”.

„Ой, роде наш красний”,

„Люди, з яких я беру приклад”, „Любить людей мене навчила мати…” (В.Симоненко),

„Я знаю: мова мамина – свята”, „Рід міцний своїм корінням”,

„Відомі люди мого краю”, „Прекрасна людина – поруч”, „Вірний приятель – то найбільший скарб”


„Пізнай самого себе”, „Чи вміємо ми спілкуватися?”,

„Моє захоплення”, „Не одежа красить чоловіка, а добрі справи”, „Не земля родить, а руки”.



Учень:

сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті соціокультурні відомості;

добирає й використовує ті з з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети




Діяльнісна змістова лінія


Види умінь

Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів

Організаційно-контрольні




Учень з певною

допомогою

вчителя:


визначає мету власної пізнавальної діяльності;

планує діяльність для досягнення мети;

здійснює намічений план;

оцінює одержаний результат.

Загальнопізна-

вальні


Учень із

необхідною

допомогою

вчителя:


аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, узагальнює їх;

виділяє головне з-поміж другорядного;

моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.

Творчі



Учень з незначною допомогою

вчителя:


уявляє словесно описані предмети і та явища;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;

помічає і формулює проблему в процесі навчання;

усвідомлює будову предмета вивчення;

робить припущення щодо способу розв'язання певної проблеми;

добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).

Естетико-етичні




Учень самостійно:


помічає красу в мовних явищах, явищах природи, в у мистецтві, у вчинках і звершеннях людей;

спроможний критично оцінювати свої вчинки.


7 клас
(88 год, 2,5 год на тиждень, резервний час – 3 год)






К-ть годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів







Мовленнєва змістова лінія




20

Повторення вивченого про спілкування і мовлення; види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо); різновиди читання (вивчальне, вибіркове), аудіювання; говоріння (монологічне і діалогічне мовлення); основні правила спілкування.

Вимоги до культури мовлення: змістовність, логічна послідовність, виразність, точність, доречність, правильність та ін.

Повторення вивченого про текст.

Стилі мови. Поняття про публіцистичний стиль мови.


Простий і складний план власного висловлювання.



Учень:

володіє відомостями про усне та писемне мовлення, мовленнєве спілкування;

розрізняє види мовленнєвої діяльності;

знає основні відомості про текст і стилі мовлення;

орієнтується в мовленнєвій ситуації та сферах спілкування;

здійснює усі види мовленнєвої діяльності;

дотримується основних етичних правил спілкування, вимог до культури мовлення (доречно вживає слова, що їх вимагають норми етикету, уважно, не перебиваючи, слухає співрозмовника, ввічливий, переконливо і тактовно відповідає на запитання та ін.);

визначає тему й основну думку доступного за змістом тексту;

ділить текст на частини, самостійно складає до нього план;

– стисло, вибірково або докладно передає зміст прочитаного або почутого тексту (усно та письмово);

розрізняє стиль мови у запропонованому вчителем чи самостійно обраному тексті (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний);

відтворює готові тексти різних стилів; переказує їх за самостійно складеним простим або складним планом;

добирає мовні засоби відповідно до задуму висловлювання і стилю мови;

створює власні висловлювання публіцистичного стилю за попередньо складеним простим чи складним планом.









Види мовленнєвої діяльності: аудіювання (сприймання на слух та розуміння текстів різних типів (опис, розповідь, роздум), стилів (художній, публіцистичний, науково-популярний, розмовний) і жанрів (оповідання, новела, вірш, стаття тощо), запропонованих учителем та почутих по радіо- чи в телеефірі.


Учень:

– уважно слухає та запам’ятовує почуте;

уміє виділяти основну думку тексту, ділити його на логічно завершені частини, визначати головне та другорядне в тексті;

визначає тип, стиль та жанр прослуханого тексту;

– після прослуховування тексту дає відповіді на запитання, запропоновані вчителем, висловлює свою точку зору з приводу почутого, узагальнює власні висновки;

– стисло чи вибірково відтворює зміст почутого.









Говоріння

Докладний, стислий та вибірковий переказ почутих і прочитаних текстів, створення діалогічних та монологічних висловлювань різних типів, стилів і жанрів мовлення.



Учень:

створює власні висловлювання та веде бесіду, використовуючи мовний матеріал, засвоєний на уроках мови та літератури, відповідно до ситуації мовлення;

відповідає на поставлені йому запитання повними реченнями;

обмінюється думками у межах засвоєного мовного матеріалу;

– логічно і послідовно висловлюється з теми відповідно до навчальної ситуації, а також передає зміст, побаченого, почутого або прочитаного;

встановлює і підтримує спілкування із співрозмовником у межах визначеної тематики і сфер спілкування;

доповнює й уточнює сказане співрозмовником;

– використовуючи формули мовленнєвого етикету, розпочинає розмову та доводить її до логічного завершення;

знаходить та виправляє мовленнєві помилки у власному висловлюванні;

дотримується у процесі говоріння мовленнєвого етикету.










Читання

Робота над удосконаленням техніки читання мовчки та вголос текстів різних типів, стилів та жанрів мовлення, розуміння прочитаного тексту, розвиток вміння виділяти головне та другорядне у тексті.

Виразне читання текстів художнього стилю.


Учень:

читає вголос та мовчки запропоновані тексти різних типів, повністю осмислюючи зміст прочитаного;

користується словником та іншою довідковою літературою для з’ясування незрозумілих слів чи частин тексту;

виділяє в тексті тему й основну думку, ділить його на частини; визначає в тексті головне та другорядне, складає до тексту план (простий чи складний);

– докладно, стисло чи вибірково передає зміст прочитаного;

– за допомогою прочитаного отримує корисну інформацію як на уроках, так і в побуті;

дотримується вимог до читання.








Письмо

Побудова письмових текстів різних типів (розповідь, опис, роздум). Складання плану та нотаток до прочитаного чи почутого тексту. Складання коротких ділових документів (лист, розписка), написання замітки інформаційного характеру до газети, повідомлення, письмового твору), переклад текстів угорською та українською мовою



Учень:

уміє складати простий та складний план до прочитаного чи почутого тексту, а також до власного висловлювання;

робить нотатки;

пише листи, замітки інформаційного характеру до газети, розписки, повідомлення, письмові твори (твір-опис, твір-розповідь, твір-роздум), дотримуючись вимог до складання творів, висловлює в них власну думку про певну подію, ситуацію;

робить переклад українською та угорською мовою нескладних текстів різних стилів мовлення, використовуючи знання про особливості мовних конструкцій в українській та угорській мовах;

дотримується вимог до писемного мовлення, вдосконалює написане.









Мовна змістова лінія




10

1


9

ВСТУП

Поняття про українську літературну мову.

ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО У 5-6 КЛАСАХ

Словосполучення та речення, розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях.

Способи творення слів.

Частини мови

(іменник, прикметник, числівник, займенник).


Дієслово.



Учень:

розрізняє поняття літературна мова та діалекти;

дотримується норм літературної мови у мовленні;
знає поняття словосполучення, речення; вміє пояснити відмінність між ними, розрізняє їх на практиці;

практично розрізняє просте речення, складне речення, однорідні члени речення, звертання;

уміє пояснити та вживає основні пунктограми, вивчені раніше;

знає основні способи словотворення; уміє утворювати нові слова, використовуючи різні способи словотвору;

уміє пояснити орфограми при творенні нових слів;

добирає до слів спільнокореневі слова; розрізняє спільнокореневі слова та форми одного й того ж слова;

розрізняє у текстах іменник, прикметник, числівник та займенник;

– правильно утворює та вживає відмінкові форми іменника, прикметника, числівника та займенника;

узгоджує іменник та прикметник у роді, числі, відмінку;

виконує їх морфологічний розбір як частин мови;

знаходить і виправляє орфографічні помилки, вміє пояснити орфограми;

користується орфографічним словником;

розрізняє дієслово у текстах;

утворює видові та особові форми дієслова, змінює його за часами, способами та використовує утворені форми у мовленні;

знаходить і пояснює орфограми у дієсловах.





Міжпредметні зв’язки

Основні відомості з синтаксису та морфології угорської мови.





50
18

11

21



1

6

7


3

4




МОРФОЛОГІЯ ТА ОРФОГРАФІЯ

Поняття про форми дієслова

Дієприкметник як особлива форма дієслова.

Дієприкметниковий зворот.

Розділові знаки при дієприкметникових зворотах.


Відмінювання дієприкметників.

Активні і пасивні дієприкметники, творення активних та пасивних дієприкметників.


Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників.
Правопис н у дієприкметниках та нн у прикметниках дієприкметникового походження.

Правопис не з дієприкметниками.


Дієслівні форми

на -но, -то.




Дієприслівник як особлива форма дієслова.

Дієприслівниковий зворот. Розділові знаки при дієприслівниковому звороті.

Дієприслівники доконаного і недоконаного виду, творення дієприслівників різного виду.


Правопис не з дієприслівниками

Прислівник як частина мови.
Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення.
Правопис не і ні з прислівниками.

Правопис н і нн у прислівниках.


Написання и та і у прислівниках.


Дефіс у прислівниках.


Написання прислівників разом і окремо.




Службові частини мови

Поняття про службові частини мови, омонімія службових частин мови.

Прийменник

Прийменник як засіб зв’язку слів у словосполученні і реченні.


Правопис прийменників.

Уживання прийменників з відмінковими формами.


Особливості вживання прийменників в українській мові у зіставленні з відповідними формами рідної мови учня.

Сполучник

Класифікація сполучників.


Сполучники підрядності і сурядності.

Уживання сполучників у простому і складному реченні.

Правопис сполучників.

Частка

Розряди часток за значенням.

Функції часток.

Частки -бо, -но, -то, -от,



-таки. Правопис часток.


Написання часток не, ні, ані з різними частинами мови.


Вигук як особлива частина

мови

Розряди вигуків за значенням. Звуконаслідувальні слова. Етикетні форми спілкування.

Інтонування речень із вигуками. Розділові знаки при вигуках.
Дефіс у вигуках.


Учень:

знає, що вивчає морфологія;

розпізнає дієприкметники у тексті,


  • визначає граматичні ознаки дієприкметника;

– правильно утворює та вживає у мовленні дієприкметники;

має поняття про дієприкметниковий зворот, розрізняє його у реченні, виділяє розділовими знаками, правильно вживає розділові знаки при дієприкметниковому звороті;

утворює речення з дієприкметниковими зворотами, правильно вживає їх у мовленні;

– правильно утворює та вживає відмінкові форми дієприкметників;

– дотримується правил узгодження дієприкметника з іменниками у роді, числі, відмінку;


  • утворює та вживає у мовленні активні й пасивні дієприкметники; вибирає правильні засоби для утворення активних та пасивних дієприкметників;

знає правила правопису голосних та приголосних у суфіксах дієприкметників, дотримується вивчених орфографічних правил;

розрізняє дієприкметники та прикметники дієприкметникового походження, правильно вживає орфограму н у дієприкметниках та нн у прикметниках дієприкметникового походження;

знає правила написання не з дієприкметниками, дотримується їх на письмі;

має поняття про дієслівні форми на – но, – то та сферу їх застосування, розрізняє їх у реченні;

будує синтаксичні конструкції з дієслівними формами на – но, – то;

розпізнає дієприслівник у тексті, визначає його граматичні ознаки, відрізняє від дієприкметників;

– правильно утворює та вживає у мовленні дієприслівники;
має поняття про дієприслівниковий зворот, розрізняє його у реченні, виділяє розділовими знаками, правильно вживає розділові знаки при дієприслівниковому звороті та одиничних дієприслівниках;

утворює речення з дієприслівниковими зворотами, правильно вживає їх у мовленні; виправляє помилки при вживанні дієприслівникових зворотів;

– правильно утворює та вживає у мовленні дієприслівники доконаного і недоконаного виду;
знає правила написання не з дієприслівниками, дотримується їх на письмі.

розпізнає прислівники у тексті, відрізняє їх від інших однозвучних частин мови;

будує речення з прислівниками, правильно використовуючи їх у мовленні;

утворює ступені порівняння прислівників, правильно використовує їх при побудові синтаксичних конструкцій;

знає правила правопису не та ні з прислівниками, уміє пояснити написання не та ні з прислівниками, правильно пише такі прислівники;

знає правила правопису н і нн у прислівниках, уміє пояснити їх на прикладах, правильно пише прислівники з н та нн;

знає правила правопису и та і у прислівниках, уміє пояснити їх на прикладах, правильно пише прислівники з и та і;

знає правила правопису прислівників через дефіс, уміє пояснити їх на прикладах, правильно пише прислівники з дефісом;

знає правила правопису прислівників разом і окремо, уміє пояснити їх на прикладах, правильно пише такі прислівники.
має поняття про службові частини мови, знає їхні відмінності від самостійних частин мови, функції службових частин у мовленні;

знає визначення прийменника, його функцію у мовленні, розпізнає і правильно використовує прийменники у мовленні;

відрізняє прийменники від префіксів;


  • знає правила правопису прийменників та використовує їх на письмі;

– правильно вживає прийменники з іменниками у мовленні;
зіставляє конструкції з прийменниками української мови з відповідними формами рідної мови;

– правильно перекладає прийменникові конструкції українською мовою;


знає визначення сполучника, його роль у мовленні;

розпізнає сполучники у реченні, характеризує їх за видами;

розпізнає сполучники сурядності та підрядності, розрізняє їх за видами, правильно використовує сполучники підрядності і сурядності у мовленні;

уживає сполучники у простому і складному реченні;

– правильно ставить розділові знаки в реченнях із сполучниками;

знає правила написання сполучників разом і окремо, застосовує їх у писемному мовленні, відрізняє складні сполучники від однозвучних займенників із прийменниками або частками (затеза те, протепро те, якбияк би, щобщо б тощо);

знає визначення частки, роль її у мовленні, виділяє частки в реченні, вживає частки у мовленні;

уживає у мовленні слова із частками -бо, -но, -то, -от, -таки; знає правила правопису часток, правильно пише слова з частками -бо, -но,- то, -от,- таки.

знає правила правопису часток не, ні (ані) з різними частинами мови, вміє пояснити їх на прикладах, правильно пише слова з не, ні (ані).
знає визначення вигука, його роль у мовленні, розпізнає вигуки за значенням та роллю у мові;

уживає вигуки для побудови речень;

– інтонаційно виділяє вигуки у мовленні;

– правильно розставляє розділові знаки у реченнях із вигуками;

знає правила правопису вигуків, дотримується вивчених орфографічних правил на письмі.








Міжпредметні зв’язки

Основні відомості з морфології та орфоепії (рідна мова). Особливості вживання дієприкметникових та дієприслівникових зворотів у науковому стилі (історія, географія, фізика, біологія та ін.). Використання вигуків як засобу емоційно-експресивного мовлення в художньому стилі (література).






5

ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО У 7 КЛАСІ

Систематизація й узагальнення вивченого про морфологію та орфографію.

Учень:

знає визначення самостійних та службових частин мови, функції їх у мовленні;

– правильно вживає самостійні та службові частини мови у мовленні, розрізняє омонімічні частини мови;

дотримується засвоєних орфограм в оформленні письмових робіт;

порівнює вивчені мовні явища рідної та української мов.



соціокультурна змістова лінія


Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги

до вмінь

Сфери

відношень

Тематика

текстів

Теми висловлювань учнів

Велич рідного слова.

Національна історія і культура (звичаї, традиції, свята, народна пісня).


Сім’я, мати-берегиня, друзі.

Любов до Батьківщини.

Україна, народ.

Людина й мистецтво (традиційне і професійне).


Природа рідного краю.

Людина і її оточення

Я –


особистість.


Мова – скарбниця духовності народу. Мова як здобуток культури, духовної діяльності народу.

Наші предки. Письмові відомості про них, їх заняття, поселення.

Народні музичні інструменти. Традиції і звичаї українського та угорського народів. Народні обряди.

Родинні традиції. Взаємини між членами родини. Моє прізвище. Дружба. Друзі мої і друзі моєї сім’ї. Моральні цінності: доброта, людяність, чесність, гідність, порядність, скромність, щедрість тощо.


Наші національні святині й скарби.

Духовна культура українців.

У світі прекрасного.

Відомі художники мого краю. Храми і парки – культурні скарби України.


Людина і природа. Різноманітність рослинного і тваринного світу на Землі. Необхідність охорони і збереження природи. Екологічна культура людини.

Покликання людини –

пізнавати істину, творити добро, примножувати красу.

Внутрішня краса людини..

Покликання людини: пізнавати істину, творити добро, примножувати красу.



„Мова — скарбниця духовності народу”,

„Добрим словом мур проб’єш, а лихим і в двері не ввійдеш”, „Мова – цілюще народне джерело”, „Щире слово, добре діло душу й серце обігріло”, „Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова” (М.  Рильський).


„Мандрівка в минуле”, „Минуле свого краю завжди хвилює”, „Найкраща вчителька нації – історія”, „Вісники старовини”, „Козаччина – славетна доба української історії”, „Без минулого нема майбутнього”.
„Сім’я міцна взаєморозумінням та повагою”, „Моє родовідне дерево”, „Краса взаємин”, „Я знаю: мова мамина – свята” (М.Адаменко) „Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько”.
„Україна – наш спільний дім”, „Національні символи”, „Лишень краса людей навчає жить!”

(Д.Павличко),

„Що для мене значить – Земля?”, „Любіть землю! Любіть працю на землі” (О.Довженко),

„Вікно у світ природи”.


„Прекрасне в моєму житті”, „Хороша книга яскравіша за зірку”,

„Моє захоплення”,

„Мій улюблений кінофільм”.
„Роль природи в житті людини”, „Прекрасний відпочинок – спілкування з природою”, „Знати, щоб оберігати”, „Ліс – наше багатство”, „Царівна квітів – конвалія”, „Мій обов’язок перед природою”, „Символіка квітів”, „Мова квітів”.
„Людина – найвеличніша з усіх істот”, „Треба прожити життя з гідністю”, „Що прикрашає людину”, „Самооцінка людських вчинків”, „Чистота – запорука здоров’я чи предмет суперечок?”, „Кожен із нас повинен бути терпеливим”.
„Мій життєвий вибір”.


Учень:

сприймає, аналізує, оцінює прочитані чи почуті соціокультурні відомості про Україну й світ і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети.

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка