6. Охарактеризуйте етнополітику козацької держави Війська Запорозького



Сторінка1/10
Дата конвертації08.03.2016
Розмір1.74 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
1. Дайте визначення предмету "Історія України", розкрийте методологічні принципи, джерела вивчення предмету та його наукову періодизацію.

2. Розкрийте основні концепції походження українського етносу, охарактеризуйте їх та дайте оцінку.

3. Розкрийте поняття "історико-етнографічний регіон", охарактеризуйте етапи формування історико-етнографічних регіонів України.

4. Висвітліть концепції етнічного походження Київської Русі. Охарактеризуйте особливості етнополітичного життя Галицько-Волинського князівства.

5. Проаналізуйте етнополітичне становище України у складі литовської та польської держав.

6. Охарактеризуйте етнополітику козацької держави Війська Запорозького.

7. Висвітліть етнополітику Російської та Австрійської імперій щодо українських земель наприкінці XVIII – ХІХ ст.

8. Дайте характеристику діяльності у сфері національної політики українських урядів під час революції 1917-1920 рр.

9. Охарактеризуйте етнополітичне становище УРСР у складі СРСР.

10. Висвітліть етнополітичні аспекти життя на західноукраїнських землях у міжвоєнний період (1920-1930-ті рр. ХХ ст.).

11. Дайте визначення понять міграція та еміграція. Розкрийте основі етапи української еміграції, їх причини.

12. Охарактеризуйте етнополітику незалежної української держави (1991-2013 рр.).

13. Висвітліть існування на українських землях найдавніших державних утворень: кіммерійців, скіфів, сарматів, античних міст-полісів.

14. Дайте характеристику слов'янської держави Антів.

15. Висвітліть причини створення, основні етапи існування та державний устрій Київської Русі.

16. Охарактеризуйте державний устрій Галицько-Волинського князівства, чому його вважать спадкоємцем Київської русі?

17. Розкрийте процес входження українських земель до складу Великого князівства Литовського. Як змінився статус українських земель у ході підписання польсько-литовських уній?

18. Охарактеризуйте Запорізьку Січ як козацьку демократичну республіку, її внутрішню та зовнішньополітичну діяльність.

19. Висвітліть процес створення української держави Війська Запорозького у ході національно-визвольної війни 1648-1657 рр.

20. Проаналізуйте зміст "Березневий статей" Б.Хмельницького, розкрийте процес обмеження автономії Гетьманщини у другій половині XVII ст.

21. Висвітліть процес скасування автономії Лівобережної України у складі Російської імперії у XVIII ст.

22. Охарактеризуйте діяльність Української Центральної ради на шляху від створення автономії до проголошення самостійності УНР.

23. Дайте характеристику внутрішньої та зовнішньої політики Української держави гетьмана П.Скоропадського.

24. Розкрийте політику Директорії по відновленню УНР.

25. Назвіть причини проголошення ЗУНР та її об'єднання з УНР.

26. Дайте характеристику державного устрою УРСР у складі СРСР (1920-1990-ті рр.).

27. Проаналізуйте причини проголошення Карпатської України та її подальшу долю.

28. Проаналізуйте процес розбудови незалежної України, формування гілок влади, прийняття Конституції.

29. Охарактеризуйте геополітичні пріоритети перших українських держав: Київської Русі, Галицько-Волинського князівства.

30. Розкрийте причини багатовекторності геополітики незалежної України.

31. Розкрийте соціальну структуру та соціальні відносини ранньофеодальних українських держав – Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

32. Проаналізуйте зміни у соціальній структурі українського суспільства у складі Речі Посполитої.

33. Розкрийте зміни соціальної структури у ході національно-визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом Б.Хмельницького.

34. Проаналізуйте модернізацію українського суспільства у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.

35. Розкрийте причини українського національного відродження на початку ХІХ ст. Визначте місце Кирило-Мефодіївського братства та "Руської трійці" у ньому.

36. Охарактеризуйте українське національне відродження у другій половині ХІХ ст. Висвітліть діяльність українських Громад, москвофілів та народовців.

37. Проаналізуйте процес створення українських політичних партій наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Дайте характеристику їх програмним вимогам.

38. Охарактеризуйте соціальні перетворення та політичне життя радянської України у 20-30-ті рр. ХХ ст.

39. Дайте характеристику політичного життя України у роки Другої світової війни та у повоєнне десятиліття (1939-1953 рр.).

40. Розкрийте суть політики "лібералізації" політичного життя у період хрущовської "відлиги" та проаналізуйте її значення для УРСР.

41. Дайте характеристику змін у політичному житті у період наростання кризи тоталітарного ладу в СРСР у другій половині 60-х – першій половині 80-х рр. ХХ ст. Розкрийте етапи формування дисидентського руху.

42. Проаналізуйте передумови та процес формування багатопартійної системи незалежної України.

43. Охарактеризуйте культурний розвиток первісного суспільства та давніх цивілізацій на території України.

44. Проаналізуйте розвиток культури та освіти Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

45. Дайте характеристику розвитку духовної культури, освіти та наукових знань на українських землях у період литовсько-польської доби.

46. Висвітліть розвиток української культури у період національного відродження на українських землях у складі Австрійської та Російської імперій у ХІХ – на початку ХХ ст.

47. Проаналізуйте зміни у розвитку української культури, освіти та науки у період національної революції 1917-1920 рр.

48. Дайте характеристику освіти та науки радянської України.

49. Проаналізуйте пріоритетні напрямки розвитку освіти, науки та технічно-промислової політики сучасної України.

50. Охарактеризуйте внесок КПІ у розвиток української науки.



1. Дайте визначення предмету "Історія України", розкрийте методологічні принципи, джерела вивчення предмету та його наукову періодизацію.
Історія ( грец. «розпитую» ) – процес розвитку природи і суспільства, комплекс наук, які вивчають минуле людства і досліджують факти, події, процеси.

Історія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії. Предметом вивчення вузівського курсу історії України є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній і державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Не слід також забувати про те, що глибоке вивчення минулого дає можливість краще пізнавати сучасне і визначати правильні шляхи руху вперед. Разом з тим історія України має розглядатися в тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці перебували у складі різних держав. За допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох етнонаціональних конфліктів.

Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи:

1. Принцип об'єктивності – зобов’язує розкривати історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними, економічними чинниками. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес.



2. Принцип історизму. Він передбачає, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення
Історичне джерело – матеріальні носії історичної інформації, які відображають ту чи іншу сторону діяльності людей: літописи, хронічки, сказання, археологічні пам’ятки, архівні матеріали, монографії.
Наукова періодизація:

  • Стародавня доба

  • Русь 9-14 ст

  • Литовсько-польська доба 2пол 14-17ст

  • Укр. Козацька держава 2пол 17-18ст

  • Укр. землі у складі Австр. та Рос. Імперій

  • Україна в період революції та період 1 світової війни

  • Укр. Революція 1917 – 1920 рр.

  • Україна між 2-ма світовими війнами

  • Україна в роки 2-ої світової війни 1939-1945рр.

  • Україна в повоєнний період.

  • Україна в незалежний період з 1991р.


2. Розкрийте основні концепції походження українського етносу, охарактеризуйте їх та дайте оцінку.
Існують 3 основні історіософські концепції щодо походження та часу виникнення українського народу.
1) Великодержавна шовіністична концепція.Її основи заклав Інокентій Гізель. Він доводив, що українського народу взагалі не існувало, його історія подається як складова частина історії російського народу. Він, а також інші представники цієї концепції: Карамзін, Погодін, Соловйов виводили походження Російської держави від Київської Русі, потім Велике князівство Володимира Суздальського, Московська держава.. Погодін вважав що до середини XIII ст. на території України проживало великоросійське населення, які після навалу відійшли на Наддніпрянщину. Українці з'явилися тільки у XV ст. з появою козаків. Ця концепція існувала до 1917 року.
2) Радянська концепція (1917-1991 рр.). ця концепція стверджувала спільне походження трьох слов'янських
- українського, російського та білоруського, що розвивалися в часи Київської Русі на її території.
Історія українського народу ділилася на 2 етапи:
початок ХІІІ ст. - перша половина XVII ст. - становлення та формування української мови та народу;
кінець XVII ст. - XIX ст. - закінчення становлення.
3) Автохтонно-автономістична концепція. Представники: Костомаров, Грушевський. Український народ е автохтоном на своїй території, тобто такий, що з самого початку виник, проживає на цій території, що і зараз. Корені його йдуть з трипільської культури. Українці старші за роком виникнення ніж російський народ. Також працю по історії України написав Грушевський. Він вважає, що Київська Русь -лише частина Української держава та, що руської історії ніколи не існувало, не існує і зараз. Він вперше в історіографії бачив цілковито сформований український народ. За Грушевським предками українців були анти.Таким чином, дослідження етногенезу українського народу ґрунтуються на ідеї автохтонності. Рівень вивчення питання про походження українського народу свідчить, що одна з найважливіших і найскладніших проблем все ще чекає на своїх дослідників, представників різних галузей знань: археології, етнографії, історії, мовознавства, антропології.

3. Розкрийте поняття "історико-етнографічний регіон", охарактеризуйте етапи формування історико-етнографічних регіонів України.

Історико-етнографічний регіон – це етнотериторіальне утворення в межах розселення даного етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім. Його назви зафіксовані в історичних документах, крайовій символіці та в історичній пам’яті людей.

Історико-етнографічний регіон – певний регіон, у населення якого історично склались схожі культурно-побутові і етнопсихологічні особливості.
Процес районування України включає кілька етапів. Перший (VI—X ст.) — це формування переважно племінних утворень, зафіксованих у самоназвах населення: поляни, сіверяни, древляни, білі хорвати, дуліби, уличі, тиверці та ін.Другий етап (X—XIV ст.) характеризується дробленням давньоруської держави на окремі землі та князівства. Основною одиницею районування стала земля — територіально-політичне утворення, яке спочатку підлягало центральній владі, а в подальшому, зі здобуттям «княжого столу» поступово ставало незалежним. Основними з таких земель були Київщина, певною мірою Переяславщина, а також Чернігівщина, Сіверщина, Галицька земля, Холмщина, Поділля, Волинь, Прикарпатська Русь, Брацлавщина.Здобуття окремими краями України статусу землі означало не тільки їхню певну суверенність, а й специфічність культури та побуту їхнього населення, яке мало свої особливі закони та звичаї, національні права і переваги тощо

4. Висвітліть концепції етнічного походження Київської Русі. Охарактеризуйте особливості етнополітичного життя Галицько-Волинського князівства.

До питання походження Київської Русі вперше звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в ≪Повісті минулих літ≫. Трактування цього питання

є одним із найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії.

Перші спроби знайти вирішення цієї проблеми були здійснені ще середньовічними хроністами, які штучно пов'язували ранню історію Русі з відомими їм народами східної Європи — скіфами, кельтами, сарматами, аланами.

На початковому етапі цієї багатовікової дискусії в основу концепцій як норманістів, так і антинорманістів було

покладено хибну методологічну засаду — виникнення держави вони розглядали, по-перше, як кульмінаційний одномоментний акт, по-друге, як безпосередній наслідок діяльності конкретної історичної особи. Такий підхід і визначив коло питань, які були у центрі уваги істориків аж до кінця XIX ст.: До якого

етносу слід відносити літописних варягів? Хто були

перші руські князі?

У 20-х роках XX ст. на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців світу почала віддавати перевагу ≪варязькому чиннику≫

в становленні державності русів. Однак це не поставило крапку в багатовіковій полеміці. Офіційна радянська історіографія назвала норманську теорію політично шкідливою, оскільки вона не визнавала здатності слов'янських народів створити незалежну державу самотужки. Дискусія спалахнула з новою силою.

На захист своєї теорії норманісти висували такі агрументи:

1) русь отримала назву від ≪Руотси≫. Так у середині XI ст. фіни називали шведів;

2) більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження

— Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;

3) візантійський імператор Константин Багрянородний у своїй книзі ≪Про управління імперією≫ (бл. 950) наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів.

Більшість руських назв мають давньонорманське походження;

4) ісламські географи та мандрівники IX—X ст. завжди чітко розділяли ≪русів≫ і ≪слов'ян≫. На противагу антинорманісти стверджували:

1) назва ≪Русь≫ слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

2) жодного племені чи народу під назвою ≪руси≫ не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонормандське джерело, включаючи саги;

3) один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (бл. 840—880) чітко називає русів слов'янським племенем;

4) археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив ≪варязького чинника≫. Кожна з позицій мала свої сильні та слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії. твердження істориків та археологів про те, що східнослов' янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.

Нині норманська теорія походження Давньоруської держави поступово втрачає своє наукове значення. Фахівці об'єктивніше і зваженіше підходять до оцінки ролі ≪варязького чинника≫ в політичному житті Східної Європи.

Спробою кардинально змінити напрям пошуку стала хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури. Пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.

Отже, паросток державності Київської Русі не був завезений хозарами. Він зріс на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов'янського суспільства.


Галицько-Волинського князівство
На відміну від Київської Русі Галицько-Волинське князівство було моноетнічним. Історики вважають його чисто українською державою. Особливістю його етнічного розвитку було втручання іноземців в міжусобні війни між князями Волині та Галичини, участь у внутрішніх конфліктах між боярством та князем. Боротьба за об’єднання галицько-волинських земель набувала характеру визвольної боротьби за незалежність українських земель.
У той час джерела згадують про іноземних поселенців в деяких найбільших містах: вірмени, чехи, угорці, німці та ін. Помітну частину населення Галицького, а пізніше Галицько-Волинського князівств складали молдовани. Пізніше, з XVIст. відбулось масове переселення їх на українські землі – на Лівобережну Наддністрянщину та Буковину, як наслідок репресій турецьких завойовників та посилення експлуатації з боку власних господарів.
Кількість поляків на українських землях значно збільшилось починаючи з XIVст. на хвилі захоплення Польщею Галицько-Волинського князівства. Польська окупація Галичини й частини Волині почалася у 1340р. та завершилася у 1366 р. Масове переселення відбулося на зламі XVII - XVIII ст. як наслідок поразки Польщі у війні з Туреччиною та посилення феодального гноблення польських селян. Вони заселили Правобережжя, зокрема Волинь, Поділля, Західну Київщину, а також Східну Галичину.
5. Проаналізуйте етнополітичне становище України у складі литовської та польської держав.

Етнополітика як наука і навчальний предмет вивчає взаємини між етносами (націями) і державою, у складі якої вони постійно проживають.


Місцеві феодали, як правило, зберегли свої вотчини. Литовці запозичили попередню структуру управління, військову організацію, судову систему тощо. З ХVІ ст. на українських землях діяли Литовські статути – кодекси середньовічного права. З ІІ пол. ХV ст. на українських землях було усунуто залишки старого удільного ладу, князівства очолили не українські князі, а литовські намісники. Всі важелі управління, сходилися в руках великого князя Литовського. Особливе місце в державі належало військовій службі, бо одним з основних зовнішньополітичних завдань князівства Литовського була боротьба з Золтою Ордою, турками та татарами.Родова українська знать, аристократія склали українську шляхту: еліту, верхівку суспільства, яка тривалий час була захисником національних інтересів українського люду.Вся шляхта прагнула виділитися в суспільстві, мати власні станові права і привілеї. формується й міщанство як окрема верства населення.Влада сприяла заселенню в міста чужоземних колоністів. У XV–XVI ст. українські міста стали самостійними чинниками соціально-економічного життя завдяки самоврядуванню, яке дало їм так зване Магдебурзьке право. Всі 3 групи селян згодом взаємно зблизилися, бо польські пани почали вимагати від усіх селян рівної данини, робіт, служби. Закон. встановив повну владу панів над селянами. З’явився єдиний стан – кріпаки, а обов’язкові селянські роботи називали панщиною.Селяни втратили право державного суду, право на землю. Заборонялося селянам і переселятися, щоб панські землі не пустіли. Так селяни втратили особисту свободу.

6. Охарактеризуйте етнополітику козацької держави Війська Запорозького.

Переможні битви 1648–1649 pp., унаслідок яких значну частину українських земель було звільнено від польської влади,сприяли утвердженню Української козацької держави під назвою «Військо Запорізьке». Постання козацтва – й створення Запорізької Січі стали важливими факторами збереження етнокультури українців. Протягом ХV–ХVІ ст. чимало представників української знаті відігравали видатну роль у захисті української національної самобутності, православної Церкви, національної освіти та культури.вони очолювали боротьбу проти політичного й католицького релігійного наступу, за збереження політичних і національних прав населення українських та білоруських земель. тривало формування української народності..Спрямованість офіційної політики Польщі, що визначала польські пріорітети в Україні, обумовила міжетнічні взаємини. З XVI ст. почалося масове переселення на українські землі євреїв.Вони не мали прав землеволодіння і, були орендарями фільварків польських магнатів.Міжетнічне протистояння періоду національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої.1648–1657 рр. мало глибоке коріння. Проте етнічне протиборство сторін було невід’ємним від соціального антагонізму. Перші перемоги козацького війська викликали вибух активності українського простолюду.Наслідками каральних експедицій польської шляхти було масове винищення українських селян. Причиною спалаху антисемітизму в охопленій козацько-селянською революцією Україні була причетність єврейського торгово-посередницького прошарку до панівних структур Речі Посполитої. Тож економічна залежність українського селянства від євреїв посилювався ще й релігійним приниженням. Наслідком стали криваві єврейські погроми, цілеспрямоване масове винищення єврейського населення без різниці віку й статі. Втім, це цілком відповідало етнополітиці козацької держави, яка поставала в ході війни: за умовами Зборівського договору 1649 р. євреї не мали права мешкати в області козацького управління



7. Висвітліть етнополітику Російської та Австрійської імперій щодо українських земель наприкінці XVIII – ХІХ ст.

У XVIII — на початку ХІХ ст. в Україні активізується діяльність української інтелігенції щодо осмислення етнополітичних процесів, які відбувалися на Європейському континенті, зокрема в багатонаціональних Російській та Австрійських імперіях, до складу яких входила Україна, та прагнення впливу на них. У цей період розпочалося формування підвалин більшості сучасних етнополітичних концепцій і теорій (нації, національної держави, націоналізму).

Поділ України між двома поліетнічними імперськими державами, що мали різні сторони політичних систем, обумовив значні відмінності у збереженні та розвитку в українців духовно-культурної сфери, їхньої соціоетнічної структури; перешкоджав процесу формування єдиної української нації; посилював прагнення українського народу до об'єднання своїх земель та відновлення власної національної державності; загострював проблему вирішення національного питання.

Поступово в українській суспільно-політичній думці викристалізовуються два найважливіші аспекти у прогнозуванні етнополітичного розвитку України: створення різних ідей, концепцій української державності та спроби моделювання засад етнічної політики в Україні, оскільки на її території проживало багатоетнічне населення.

Важливо звернути увагу на те, що з часів втрати державної самостійності у ХVІІ ст. українська ідея перебувала у "сплячому" стані.

З початку ХІХ ст. в Україні, як і в інших слов'янських землях, набуває панівного становища "всеслов'янська" ідея — ідея слов'янського відродження та об'єднання усіх слов'янських народів. Цей загальнослов'янський рух дістав назву панславізм. Внаслідок зазначених процесів в Україні ідея консолідації усіх слов'ян набула значення національної ідеї.

Панславізм (від грецьк. пан — усе і "слов'яни" — спільна назва цілого ряду східноєвропейських народів). Цим терміном означають теорію всеслов'янської єдності в тій чи іншій формі та відповідний політичний рух, що формувався як природний наслідок боротьби слов'янських народів за звільнення від турецького та австро-угорського панування.

Особливу роль у розвитку етнополітичної думки в цей період відіграє Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847). Його засновниками та активними діячами були: М. Костомаров, П. Куліш, Б. Білозерський, М. Гулак, О. Навроцький, О. Маркович, М. Савич та ін. Товариство свої ідеологічні принципи сформулювало у програмних документах: Статуті, відозвах та "Законі Божому (Книзі буття українського народу)". Учасники таємного Товариства, ідеологом якого був М. Костомаров, спираючись на ідеї демократичного панславізму, розробили модель суспільства з такими головними принципами, як справедливість, рівність, свобода, братерство. Головною метою Товариства була перебудова суспільства на засадах християнства й об'єднання всіх слов'янських народів в одну федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою внутрішню свободу.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка