6. Охарактеризуйте етнополітику козацької держави Війська Запорозького



Сторінка5/10
Дата конвертації08.03.2016
Розмір1.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

- Велике значення для наступних подій мала взаємодія Української Галицької армії й армії Директорії.

- Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР справили галицькі державні службовці.

Ці та інші приклади свідчили про можливість і необхідність об'єднання. Фактичного державного об'єднання УНР і ЗУНР не відбулося, але історичний досвід державотворення як на сході, так і на заході України був дуже цінний для українських політиків, для державотворення сучасної незалежної України. Починаючи з 2000 р. день 22 січня відзначається в Україні як національне свято.

Історичне значення утворення ЗУНР. Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала 257 днів. Безсумнівно, поразку ЗУНР зумовив цілий ряд факторів. Проте жоден із них не здатний перекреслити роль цього державного утворення в історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Реальне існування протягом восьми з половиною місяців національної галицької державності поставило на практичний ґрунт в українському русі гасло Соборної Української держави. Досвід ЗУНР підтвердив, що здобути і відстояти незалежну національну державу можливо тільки завдяки напрузі сил усіх соціальних верств і політичних сил нації.

ЗУНР увійшла в історію як героїчна сторінка у боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.

26. Дайте характеристику державного устрою УРСР у складі СРСР (1920-1990-ті рр.).
Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення українського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвитку конституційного процесу в Україні. Радянська Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919р., здебільшого лише повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 р., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р.

Створення в 1922 р. Союзу радянських республік і прийняття в 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни. Такі зміни було внесено УРСР в 1929 р. і вони були пов'язані головним чином із розподілом компетенції між союзною і республіканською владою.

У грудні 1936 р., тобто в самий розпал сталінських репресій, була прийнята нова Конституція СРСР, проголошена найдемократичнішою у світі. Конституція Української РСР, прийнята в 1937 р. на основі "сталінської Конституції", повністю повторювала її основні положення. В Конституції закріплювалися демократичні, політичні, соціальні, культурні та особисті права громадян.

Ліквідація культу особистості Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х років, декларування того, що Радянський Союз із держави диктатури пролетаріату перетворився на загальнонародну державу, деякі кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення в країні відкрито опозиційних рухів, усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін. За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми та положення Конституції СРСР 1977 року. Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принципових змін у державне й громадське життя України. В ній були закріплені: а) політичні права: обирати і бути обраним, здійснювати управління державою, критикувати державних службовців та ін.; б) економічні права: на працю, на відпочинок та ін.; в) соціальні права: на матеріальне забезпечення, на житло, на охорону здоров'я та ін.; г) культурні права: на освіту, на літературну, художню та наукову творчість та ін.; д) особисті права: на недоторканість особи, житла, особистого життя та ін.1

Отже, за період знаходження України в складі СРСР формою правління в Україні була радянська республіка, формою державного устрою - унітарна республіка як суб'єкт федерації СРСР, а за формою державного режиму - соціалістична демократія. Правова система України була соціалістичною і продовження соціалістичної правової системи СРСР, Джерелом права був нормативно-правовий акт.

27. Проаналізуйте причини проголошення Карпатської України та її подальшу долю.

Після Мюнхенського договору чотирьох держав (30 вересня 1938 року) складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати Карпатській Україні статус автономної республіки. 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд на чолі з А.Бродієм (затверджений центральною владою 11 жовтня 1938 р.). 



26 жовтня 1938 року А.Бродія, який намагався проводити проугорську політику, було усунуто з посади голови уряду і прем'єр-міністром Карпатської України обрано Августина Волошина. Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти) з містами УжгородМукачево і Берегово були приєднані до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хуста.

12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (близько 92,4 %) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання.

15 березня 1939 р. Сейм (голова А. Штефан) проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1), визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка),державну мову (українська).

Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна». Герб — червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі.

Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем'єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая.

Головою Сойму обрано Августина Штефана, заступниками Степана Росоху та Федіра Ревая.



Міжнародне становище Карпатської України з кожним днем ускладнювалось. Угорщина, територіальні претензії котрої рішенням Віденського арбітражу були задоволені не повністю, безперервно здійснювала антиукраїнські дипломатичні демарші, направляла в Карпатську Україну провокаційні терористичні групи. Уряд Польщі також неодноразово порушував перед Берліном питання про передачу, крім анексованої поляками Тєшинської області ЧСР, ще й північних районів Закарпаття.

6 березня 1939 року Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословаччину, окупувавши Богемію і Моравію та давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України.

В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. (гортіська) хортистська Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини розпочала війну проти Карпатської України. Прем'єр А. Волошин віддав наказ видати резервну зброю Карпатській Січі. Після зіткнень із чеськими військами під командуванням генерала Прхали, що намагалися роззброїти карпатоукраїнські війська, Карпатська Січ взяла під контроль територію країни, хоча в цей час угорські війська вже захопили перші українські села. 16 березня Угорські війська захопили Хуст, а 18 березня окуповано всю територію Карпатської України.

У кінці березня 1939 р. президент республіки Августин Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через Румунію в еміграцію. Повноважні карпатоукраїнські представники залишили край через півтора місяці після початку прямої агресії Угорщини. До 30 квітня 1939 року в Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія на чолі з Володимиром Бірчаком.

При захисті Карпатської України, за різними даними, загинуло від 2 до 6,5 тис. осіб.

Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.

Лише в жовтні 1944р. Закарпаття було звільнено, а в 1945р. увійшло до складу УРСР.



28. Проаналізуйте процес розбудови незалежної України, формування гілок влади, прийняття Конституції.

24 серпня 1991р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України.

Важливим етапом на шляху утвердження державної незалежності України стали Всеукраїнський референдум і вибори Президента України 1 грудня 1991р., які вільним волевиявленням (90,3% голосів із тих, хто взяв участь у референдумі) українського народу підтвердили “Акт проголошення незалежності України”. Одночасно з референдумом вперше в історії України всенародно обирався на альтернативній основі президент України. Від різних політичних партій, організацій і рухів на цю посаду претендували шість кандидатів: Гриньов, Кравчук, Лук’яненко, Табурянський, Чорновіл та Юхновський. В результаті виборів Президентом став Леонід Кравчук, за якого проголосувало 61,6% виборців, що взяли участь у голосуванні.

Важливим етапом у формуванні розвитку гілок державної влади і управління незалежної України стало розроблення і прийняття нової Конституції. Уже в 1992р. Верховна Рада України, згідно зі схваленою концепцією, розглянула перший, а в 1993р. – другий варіанти Конституції України. У жовтні 1993р. було оприлюднене черговий, четвертий варіант проекту. Другий етап конституційного процесу розпочався після виборів нового складу Верховної Ради та нового Президента влітку 1994р. У вересні 1994р. почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва від двох гілок влади. Співголовами комісії були затверджені Президент України Леонід Кучма і Голова Верховної Ради Олександр Мороз. Прагнучи зрушити справу з місця Леонід Кучма в грудні 1994р. вніс проект “Конституційного закону про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Проходження законопроекту в структурах Верховної Ради відбувалися болісно і уповільнено. У багатьох депутатів сама ідея обмеження повноважень парламенту функціями опрацювання і прийняття законів не викликала ентузіазму. 18 травня 1995р. парламент прийняв закон “Про владу і місцеве самоврядування”. Згідно з ним Президент ставав одноосібним главою уряду, склад якого він мав формувати сам, без узгодження і затвердження Верховної Ради. Переговори про конституційну угоду у Верховній Раді затяглися. В ситуації, що склалася Леонід Кучма 31 травня 1995р. видав Указ про проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові та Верховній Раді. Одночасно він звернувся до українського народу з поясненням цього надзвичайного кроку. Гостру кризу влади у червні 1995р. було зупинено шляхом укладення Конституційної угоди між всіма гілками влади строком на один рік. Під угодою, яка в основному відтворювала положення неприйнятого президентського закону “Про державну владу і місцеве самоврядування”, поставили підписи більше половини депутатів. Тимчасово припинилася дія положень Конституції 1978р., які суперечили угоді. В лютому 1996р. конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд парламенту разом із зауваженнями своїх членів. Проект розглядався майже три місяці. Відбулося три офіційні читання. “Яблуком розбрату” серед депутатів стали п’ять пунктів: розподіл повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим. Протягом знаменитої “конституційної ночі” з 27 на 28 червня 1996р був затверджений Основний Закон нашої держави. День прийняття Конституції проголошено державним святом.

Статтею 6 передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на принципах поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Відповідно до Статті75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -Верховна Рада України. До складу парламенту входять 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі

У системі владних структур України Президент як глава держави займає особливе місце.Характерним є співвідношення цього інституту з демократичним принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Відповідно до чинного законодавства Президент України прямо не зв'язаний з жодною з них, але одночасно відіграє важливу роль у їхньому функціонуванні.

За Конституцією України президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади України відповідно до Статті 113 єКабінет Міністрів (уряд України). Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри та міністр Кабінету Міністрів.

Судова система. За роки незалежності в Україні сформована нова судова система. Судова система здійснюється судовими органами, які у своїй сукупності становлять судову систему України. Складовими цієї системи є Верховний суд України, загальні, арбітражні та військові суди. Нагляд за точним виконанням законів на всій території республіки відповідно до Закону України «Про прокуратуру», прийнятого 5 листопада 1991 p., покликана здійснювати Генеральна прокуратура республіки.

Конституційний суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Конституційний суд здійснює нагляд за дотриманням Конституції України.



29. Охарактеризуйте геополітичні пріоритети перших українських держав: Київської Русі, Галицько-Волинського князівства.

Зародження і розвиток Київської держави, виходячи з її географічного розташування, проходив у кількох напрямках, які природно визначалися тогочасними умовами євразійського континенту і формували відповідну геополітику.

У княжу добу одночасно складаються декілька векторів української геополітики. Південний, який починаючи з ІХст. став традиційним торговим “шляхом з варяг у греки”, що простягнувся через Київ від Балтики до Візантійських земель. Він збігався із загальним поширенням етносу у процесі його розвитку і колонізації вільних територій вздовж північно-південної осі українських річок, мав велике значення для піднесення загального рівня і культурно-господарських здобутків українського суспільства. Русь прилучилася до високорозвиненої грецької культури, до передової християнської релігії у її візантійському варіанті, ввібрала деякі елементи соціально-політичного життя тощо.

Активна завойовницька політика Святослава була яскравим прикладом геополітичної експансії того часу. Його зусиллями були продовжені два геополітичні вектори, дві українські торгівельні магістралі. По-перше, розгромивши Хозарський каганат, він розчищає руським купцям дорогу до Дону і Кавказу. По-друге, здійснює кілька походів на Дунай і Балкани і, розуміючи важливе значення цього європейського регіону того часу, мав намір заснувати тут нову столицю української держави – Переяславець.

Південний напрямок був головним орієнтиром геополітики і Ярослава Мудрого. Підписана 1046 р. русько-візантійська мирна угода незабаром була скріплена шлюбом сина Ярослава Всеволода з дочкою Візантійського імператора.

Другим важливим напрямком геополітики Київської Русі був східний. Слід відзначити, що у часи княжої доби він не був провідним, самостійним, а відігравав лише другорядне значення, бо основна мета здійснюваних у східному напрямку походів київських князів полягала у тому, щоб захистити державу від постійних набігів кочових племен і народів. Культурно-господарчі запозичення тут навряд чи були суттєвими, оскільки Київська держава знаходилась на порівняно більш високому рівні розвитку. Важливим напрямком східного вектора києво-руської геополітики були походи проти хозарів з метою визволення слов’янських племен, що відбулося за князювання Олега у 883-885рр.

Важливим напрямком української геополітики є західний вектор, який вів до встановлення різнобічних зв’язків та співробітництва з країнами Західної Європи. Почав він формуватися дещо пізніше, ніж південний та східний, поясненням чого були серйозні, як політичні, так і природно- географічні причини. В міру того, як слабшали зносини чорноморські – з Балканськими країнами, Візантією, Малою Азією, в ХІІ і ХІІІ віці., зносини з німецькими землями набирали все більшого значення. Найважливішою формою здійснення західноєвропейського вектора української геополітики, поширення та зміцнення міждержавні зв’язків княжої доби були міждержавний династичні шлюби, які зміцнювали довіру між державами, сприяли збагаченню та взаємовпливу і засвоєнню досягнень європейської культури.

У житті Галицько-Волинського князівства західний напрямок української геополітики стає визначальним. Державна геополітика князівства мала щонайменше два основних напрямки: 1) західний, який галицькі князі намагалися якомога більше розширити і використати, насамперед для збереження і зміцнення своєї держави; 2) східний, основне завдання якого полягало у протистоянні завойовницьким зовнішнім силам, татаро-монгольській орді і мали суто оборонний характер. Метою цього своєрідного геополітичного дуалізму стало досягнення певного геополітичного балансу, рівноваги політичних сил у регіоні, що було необхідною умовою для збереження й існування Галицько-Волинської держави.

Порівнюючи роль і місце Галицько-Волинської держави у європейському геополітичному просторі із Київською Руссю у період її апогейного розвитку, слід відзначити, що найзахідніша частина колишньої Києво-Руської імперії закономірно зберегла і продовжила основні вектори її геополітики. Однак, необхідно врахувати ту обставину, що це була все ж таки інша держава і за складом свого населення, і за розмірами, і за географічним розташуванням. Вона територіально була значно ближче до Західної Європи, ніж Київ, західна складова набула в ній більш широкого і змістовного наповнення, стала домінуючою.

30. Розкрийте причини багатовекторності геополітики незалежної України.
Становлення України (як активного геополітичного суб’єкта) на міжнародній арені полягає тепер у поєднанні та гармонізації взаємовідносин і з Росією, і з Заходом. Необхідність вибору шляху лише в одному напрямку не тільки підривала б національні інтереси, а й взагалі, суперечила б нашому геостратегічному розвиткові України.

Геополітичне розташування нашої держави дозволяє виконувати об’єднувальну роль між центрально- східноєвропейським, чорноморським та балтійським регіонами й активно діяти у згаданих напрямках. Паралельно з європейським вектором розвивається і регіональний напрям зовнішньої політики. Важливим кроком по розширенню регіонального партнерства стало приєднання України до Центральноєвропейської ініціативи (1.06.1996), до Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (4-5.06.1998). До функціональних геометричних конструкцій відноситься ГУУАМ, геополітичні “трикутники” Україна – Польща – Литва, Україна – Румунія – Молдова.

Проблема українсько-російських відносин є однією з найбільш важливих в українських геополітичних концепціях. Адже майже кожне вагоме питання в українському сьогоденні має історичний вимір, пов’язаний з Росією. Але з багатьох міркувань це радикальний відхід від минулого. Найбільш очевидним є факт, що обидві країни мають сьогодні стосунки на міждержавному рівні.

Північно-східний напрямок української зовнішньої політики закономірно залишається одним з пріоритетних. Підтвердженням цього є той факт, що у вересні 2003р. президенти України, Росії, Білорусі і Казахстану на Ялтинському самміті СНД підписали Договір про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП), яким передбачено об’єднання митних територій країн-учасниць з єдиними механізмами регулювання економік, вільним рухом товарів, послуг, капіталу і робочої сили, з єдиною зовнішньоторговою і узгодженою внутрішньою економічною політикою.

Співробітництво України з країнами сучасного Сходу належить також до пріоритетних напрямків зовнішньої політики нашої держави. (Співробітництво з країнами Близького, Середнього та Далекого Сходу, а також держав Центральної та Південно-Східної Азії формує загальний східний напрям зовнішньої політики України).

В останні роки також стала більш вагомою активізація чорноморського або південного вектора української геополітики, якому, на жаль, зовнішня політика України до середини 1996р. відводила другорядну роль порівняно із західним та північним. У чорноморському регіоні переплітаються інтереси різних держав. Певною мірою вони пов’язані з нафтою та її транспортуванням в інші регіони. Україна як активний член ООН, виходячи зі свого важливого геостратегічного положення, безумовно несе відповідальність за підтримання регіональної та загальносвітової безпеки. З 1992р. наша держава бере участь у миротворчих операціях під егідою ООН.


В умовах суверенної держави, і в князівську добу, і зараз, українська геополітика була завжди багатовекторною, що давало можливість утворювати і зберігати певний баланс геополітичних сил, забезпечуючи державну незалежність.

31. Розкрийте соціальну структуру та соціальні відносини ранньофеодальних українських держав – Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Соціальна стурутура населення Київської Русі

Князі

Великий князь

Очолював державу, приймав закони, вершив суд, вів міжнародну політику, організовував збір данини, піклувався про оборону держави, вважався власником усієї землі

Удільний князь

Родичі великого князя; очолювали окремі князівства

Мали право володіти землею, із земельних прибутків були зобов’язані забезпечувати себе воєнними обладунками і разом зi своїми дорослими синами і слугами брати участь у військових походах; із них формувалася державна адміністрація

Бояри

Знатні феодали, нащадки родоплемінної знаті й верхівки князівських дружинників

Духовенство

«Чорне»

Присвячували себе служінню Богу, відмовившись від свого майна й мирського життя, також займалися господарською діяльністю при монастирях

«Біле»

Справляли Божу службу в церквах, їхньою професійною діяльністю була релігійна, але на відміну від представників «чорного» духовенства їм дозволялося мати родину

Урядники

Посадники

Були намісниками князя, відповідали за порядок у підлеглих землях, за збори данини

Волостелі

Управляли волостю або маєтком князя

Тіуни (огнищани)

Князівські й боярські слуги; брали участь в управлінні волостю, містом, відповідали за збереження майна свого пана

Палацові чини

Керували окремими галузями князівського управління (тогочасні чиновники)

Дружинники

Воєводи й тисяцькі

Очолювали давньоруське ополчення (тогочасні воєначальники, як правило, із числа бояр)

Рядові дружинники

Професійні воїни, складали військо князя, яке він утримував, забезпечував зброєю, кіньми, одягом, міг за вірну службу жалувати грошові нагороди й земл

Купці

Займалися торгівлею, найзаможніші з них володіли просторими садибами із житловими хоромами, господарськими приміщеннями, входили до органів управління містом

Ремісники

Займалися різними ремеслами, заможні жили у посадах, збіднілі, як правило, залежали від багатих покровителів, жили в їхніх садибах

Селяни

Смерди

Вільні селяни, які об’єднувалися в сільські громади (верв, мир, село). Громада охоплювала один або декілька сусідніх населених пунктів, володіла лісами, випасами, водоймами, орні землі знаходилися в індивідуальному володінні членів громади

Рядовичі

Селяни, змушені працювати у феодала за угодою — «рядом»

Закупи

Колишні смерди, які потрапили в залежність до феодала, узявши в борг гроші — «купу», могли втратити господарство, якщо не повертали борг

Холопи

Селяни, повністю залежні від хазяїна, який міг їх убити, продати, покарати

Челядь

Жителі господарського двору: слуги, стайничі, кухарі, пралі та ін.; хазяї могли їх продавати, дарувати, залишати у спадщину

Чернь

Збіднілі люди без майна, які наймалися на «чорну» роботу
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка