8 Сутність дидактичної гри, її особливості



Скачати 350.36 Kb.
Дата конвертації05.03.2016
Розмір350.36 Kb.
Теоретичні основи гри як педагогічного явища

ЗМІСТ

Вступ...........................................................2


  1. Психологічні основи гри................................. 8

  2. Сутність дидактичної гри, її особливості................ 10

  3. Структура дидактичної гри............................ 15

  4. Умови забезпечення ефективності застосування

дидактичних ігор.................................... …16
5. Комп'ютерні технології в системі організації навчальної

діяльності молодших школярів........................ … 19

Висновки............................................. .......... 27

ВСТУП

Гра – це найбільш доступний для дітей вид діяльності, спосіб переробки вражень, отриманих з навколишнього світу. У грі яскраво виявляються особливості мислення і уяви дитини, його емоційність, активність, потреба в спілкуванні.

Цікава гра підвищує розумову активність дитини, і вона може вирішити більш важке завдання, ніж на занятті. Але це не означає, що навчальна діяльність повинна проводитися тільки у формі гри. Гра – це тільки один з методів, і вона дає позитивні результати тільки у поєднанні з іншими видами діяльності: спостереженнями, бесідами, читанням та іншими.

Граючи, діти вчаться застосовувати свої знання і уміння на практиці, користуватися ними в різних умовах. Однією з найбільш важливих особливостей гри є самостійна діяльність, в якій діти вступають в спілкування з однолітками. Їх об'єднує загальна мета, спільні зусилля до її досягнення, загальні переживання. Ігрові переживання залишають глибокий слід в свідомості дитини і сприяють формуванню добрих, позитивних почуттів, благородних прагнень, навичок колективного життя.

Гра займає істотне місце в системі фізичного, етичного, трудового і естетичного виховання. Дитині потрібна активна діяльність, яка сприяє підвищенню його життєвого тонусу, задовольняє його інтереси, соціальні потреби.

Гра має і велике освітнє значення, бо вона тісно пов'язана з навчанням, вимагає в учнів творчого підходу, пошуку, спостережень, залучення практичного досвіду з повсякденного життя. Діти вчаться розв’язувати самостійно ігрові задачі, знаходити кращий спосіб здійснення задуманого, користуватися своїми знаннями, виражати їх словом.

Нерідко гра служить приводом для повідомлення нових знань, для розширення кругозору. З розвитком інтересу до праці дорослих, до суспільного життя, до героїчних подвигів людей у дітей з'являються перші мрії про майбутню професію, прагнення наслідувати улюбленим героям. Все це робить гру важливим засобом створення спрямованості дитини, яка починає складатися ще в дошкільному дитинстві.

Гра – це природний для дитини вид діяльності, мотив її лежить у самій сутності. Вільне від регламентації ігрове дійство дає змогу дитині виразити найфантастичніші бажання, свої мрії, їй відкривається широкий простір для вияву творчості, активності, кмітливості. В іграх школярі не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують його.

За словами Виготського Л.С. "Гра дитини – це творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, яка відповідає запитам та інтересам самої дитини", тобто він розглядав гру як творчу діяльність, в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви.

Цінність гри полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвивальна й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання, організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Збуджена під час гри думка підводить учня до самостійних пошуків висновків і узагальнень, які, у свою чергу, зміцнюють знання і перетворюють їх у переконання.

В.О. Сухомлинський стверджував, що дитина молодшого шкільного віку, повинна жити у світі гри, казки, фантазії. "Казка, гра, фантазія, – писав він, – є животворне джерело дитячого мислення..."

За думкою Сухомлинського В.О., без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гру він порівнював з іскоркою, що запалює вогник допитливості і любові до знань. В іграх виховується культура спілкування дитини з колективом, взаємодія між учнем і вчителем. Гра потребує від дитини зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, невимушено виховує адекватне сприймання невдач і помилок.

Гра – один з вагомих помічників вчителя у навчанні і вихованні школярів. "Гра – справа серйозна і дуже важливо, щоб вона була не епізодом, а проходила б крізь усе життя дитини, як у школі, так і вдома, – зазначала О.Я.Савченко. – Дитина має жити чудовою, захоплюючою атмосферою гри і з великою радістю зустрічати наступний день" (За матеріалами засідання "За круглим столом", присвяченого проблемі "Роль гри у навчанні і вихованні молодших школярів").

Гра в тих формах, в яких вона існувала в дошкільному дитинстві, в молодшому шкільному віці починає втрачати своє розвиваюче значення і поступово замінюється ученням і трудовою діяльністю, суть яких полягає в тому, що дані види діяльності на відміну від гри, що приносять просто задоволення, мають певну мету. Самі по собі ігри стають новими. Великий інтерес для молодших школярів представляють ігри в процесі навчання. Це ігри, що примушують думати, надають можливість учневі перевірити і розвинути свої здібності, що включають його в змагання з іншими учнями.

Участь молодших школярів в таких іграх сприяє їх самоствердженню, розвиває наполегливість, прагнення до успіху і різні мотиваційні якості. У таких іграх удосконалюється мислення, включаючи дії по плануванню, прогнозуванню, зважуванню шансів на успіх, вибору альтернатив.

Питання про природу і суть гри хвилювало і до цих пір продовжує привертати увагу багатьох дослідників, таких як Гальперін П.Я., М.І.Данілов, Запорожець А.В., Ельконін Д.Б.

Різні підходи до дитячої гри відображені в багатьох роботах. Серед цих підходів можна виділити пояснення природи дитячої гри, як форми спілкування (Лісіна М.І.), або як форми діяльності, зокрема засвоєння діяльності дорослих (Ельконін Д.Б.), або як прояв і умову розумового розвитку (Піаже Ж.)

Кожний з цих підходів, виділяючи якусь сторону гри, кінець кінцем, виявляється недостатнім для пояснення суті, специфіки дитячої гри в цілому.

Не дивлячись на те, що ігрова діяльність є провідною в дошкільному віці, значущість її не знижується і у дітей молодшого шкільного віку. Л.С. Виготський відзначав, що в шкільному віці гра і заняття, гра і праця утворюють два основні русла, по яких протікає діяльність школярів. Виготський Л.С. бачив у грі невичерпне джерело розвитку особи, сферу визначальну «зону найближчого розвитку».

Між іншим, при переході дитини до школи – до нового режиму життя і суті діяльності, значення гри теж змінюється. Якщо в дошкільному віці у ній значну частину займав розважальний компонент, то в новій обстановці центр ваги переноситься до цілеспрямованого, пізнавального компоненту. Доля ж розважального стає мінімальною. І тут найбільшою проблемою є підбір гри, адекватної дидактичним цілям. Ми ж протягом років вчительської роботи спостерігаємо помилки, які допускають вчителі при вплетінні гри в навчальний процес. Серед таких помилок можна назвати неправильний підбір ігор, тобто, невідповідність змісту гри дидактичним цілям; перебільшена захопленість іграми або їх недостатність; постійний набір ігор, від чого вони стають нецікавими; стандартність ігор, тобто відсутність творчих внесень у зміст гри; нестача ігрового обладнання (наочності, технічних і матеріальних засобів) та ін. Від цих негативів різко зменшується ефективність впливу ігор на розвиток творчих здібностей дітей взагалі і на результати навчальної діяльності зокрема.

В останні два десятиліття досить значного поширення в ігровій діяльності дитини зайняли комп’ютерні ігри. В зв’язку з унікальними технічними можливостями, комп’ютери надали нового якісного поштовху в розвитку ігрових технологій як у змістовному, так і в естетичному напрямку. Комп’ютер став, можна сказати, одним з ідеальних засобів для відтворення ігор, тому використання його для процесу навчання через впровадження пізнавальних ігор стало досить доречним. Зокрема, в частині організації навчальної діяльності комп’ютер дозволяє диференціювати завдання, швидко довести завдання до учнів; комп’ютер дозволяє встановити чіткий, швидкий і надійний зворотний зв’язок вчителя з учнем; комп’ютер дозволяє поринути у інформаційне поле, з якого можна отримати будь-яку інформацію, необхідну для пізнавальної або практичної роботи, дозволяє індивідуалізувати навчальну роботу, що є досить важливим фактором організації самостійної пізнавальної діяльності; комп’ютер дозволяє ставити перед учнями пізнавальні завдання у такій формі, яка викликає високу степінь зацікавленості і тому є прекрасним засобом розвитку позитивних пізнавальних мотивів. А в цілому, комп’ютерні технології є одним з ефективних засобів активізації пізнавальної діяльності школярів, зокрема в системі використання ігор.

В цілому ж суть проблеми полягає у впливі гри на розвиток пізнавальних, емоційних та творчих здібностей дітей, їх особистісних якостей. Гра створює позитивний емоційний фон, на якому всі психічні процеси протікають найактивніше. Використання ігрових прийомів і методів, їх послідовність і взаємозв'язок сприятимуть у розв’язанні даної проблеми.

Актуальність піднятої проблеми викликана потребою психологів, педагогів, батьків в удосконаленні методів психолого-педагогічного впливу на особу дитини з метою розвитку інтелектуальних, комунікативних і творчих здібностей, активізації пізнавальної діяльності.

Визначення проблеми і актуальності теми дозволяє сформулювати достатньо конкретно мету дослідження: розробити ефективну систему підбору і використання ігрових засобів, адекватних дидактичним цілям для розвитку навчально-пізнавального потенціалу дітей молодшого шкільного віку.



Об'єкт дослідження навчальний процес у початковій школі.

Предмет дослідження методика використання ігрових засобів активізації пізнавальної діяльності молодших школярів, розвитку їх творчого навчально-пізнавального потенціалу.

Згідно мети дослідження наша робоча гіпотеза полягає в наступному: активізація навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів засобами гри буде найбільш ефективним за умов:

– систематичного використання адекватного дидактичним цілям ігрового матеріалу в навчально-виховному процесі;

– врахуванні вікових і психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку;

– створення комфортних психолого-педагогічних умов для становлення гармонійно-розвиненої підростаючої особи;

– використання ефективних інноваційних форм і засобів ігрової діяльності (зокрема, комп’ютерних).

З поставленої гіпотези витікають наступні завдання:

а) розкрити –психологічні та дидактичні основи ігрової діяльності

молодшого школяра в контексті навчально-пізнавального процесу;


б) охарактеризувати структуру дидактичної гри та умови забезпечення

ефективності застосування дидактичних ігор;

в) охарактеризувати інноваційні (комп’ютерні) форми і засоби та методичні підходи до використання дидактичних ігор з метою активізації пізнавальної діяльності молодших школярів, розвитку їх навчально-пізнавальних можливостей та творчих здібностей;

г) описати методику використання дидактичних ігор з метою активізації

навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів.

д) експериментально дослідити ефективність запропонованої методики.



Методи дослідження:

а) теоретичний аналіз літературних джерел з досліджуваної проблеми;

б) розробка комплексу ігрових засобів для учнів початкових класів,

згідно теми дослідження;

в) проведення педагогічного експерименту;

г) узагальнення результатів дослідження.



Практична значущість дослідження полягає у розробці і використанні новітніх ігрових технологічних підходів, які значно підвищують ефективність навчально-пізнавальної та творчої роботи, активізують навчально-пізнавальну діяльність учнів початкових класів.

1. Психологічні основи гри.

Грі приписують найрізноманітніші функції, як чисто освітні, так і виховні, тому виникає необхідність точніше визначити вплив гри на розвиток дитини і знайти її місце в загальній системі виховної роботи установ для дітей.

Необхідно точніше визначити ті сторони психічного розвитку і формування особи дитини, які переважно розвиваються в грі або випробовують лише обмежену дію в інших видах діяльності.

Дослідження значення гри для психічного розвитку і формування особи дуже утруднене. Тут неможливий чистий експеримент навіть тому, що не можна вилучити ігрову діяльність з життя дітей і подивитися, як при цьому йтиме процес розвитку.

Найголовнішим є значення гри для мотиваційно-споживчої сфери дитини. Згідно роботам Д. Б. Ельконіна, проблема мотивів і потреб висувається на перший план.

В основі трансформації гри при переході від періоду переддошкільного до дошкільного дитинства лежить розширення кола предметів, оволодіння якими постає тепер перед дитиною як завдання і коло яких усвідомлюється ним в ході його подальшого психічного розвитку. Саме розширення кола предметів, з якими дитина хоче діяти самостійно, є вторинним. У його основі лежить «відкриття» дитиною нового світу, світу дорослих з їх діяльністю, їх функціями, їх відносинами. Дитина на межі переходу від наочної до ролевої гри ще не знає ні суспільних відносин дорослих, ні суспільних функцій, ні суспільного сенсу їх діяльності. Він діє у напрямі свого бажання, об'єктивно ставить себе в положення дорослого, при цьому відбувається емоційно-дієва орієнтація відносно дорослих і смислу їх діяльності. Тут інтелект слідує за емоційно-дієвим переживанням. Гра виступає як діяльність, що має найближче відношення до споживчої сфери дитини. У ній відбувається первинна емоційно-дієва орієнтація в смислі людської діяльності, виникає усвідомлення свого обмеженого місця в системі відносин дорослих і потреба бути дорослим. Значення гри не обмежується тим, що у дитини виникають нові за своїм змістом мотиви діяльності і пов'язані з ними завдання. Істотно важливим є те, що в грі виникає нова психологічна форма мотивів. Гіпотетично можна уявити собі, що саме в грі відбувається перехід від безпосередніх бажань, до мотивів, що мають форму узагальнених намірів, що стоять на межі свідомості.

Перш ніж говорити про розвиток розумових дій в процесі гри, необхідно перерахувати основні етапи, через які повинно проходити формування всякої розумової дії і пов'язаного з ним поняття:

1 етап – етап формування дії на матеріальних предметах або їх матеріальних моделях-замінниках;

2 етап – формування тієї ж дії у вербальному плані;

3 етап – формування власне розумової дії.

Розглядаючи дії дитини в грі, легко відмітити, що дитина вже діє із символами предметів, але ще спирається при цьому на їх матеріальні моделі – іграшки. Аналіз розвитку дій в грі показує, що опора на предмети-моделі і дії з ними все більше скорочуються.

Якщо на початкових етапах розвитку потрібний предмет-модель і відносно розгорнена дія з ним, то на пізнішому етапі розвитку гри, предмет виступає через слова – назва вже як знак речі, а дія – як скорочені і узагальнені жести, що супроводжуються мовою. Таким чином, ігрові дії носять проміжний характер, набуваючи поступово характеру розумових дій із значеннями предметів.

„Шлях розвитку до дій подумки відірваними від предметів значеннями є одночасне виникнення передумов для становлення уяви. Гра виступає як така діяльність, в якій відбувається формування передумов до переходу розумових дій на новий, вищий етап – розумових дій з опорою на мову. Функціональний розвиток ігрових дій вливається в онтогенетичний розвиток, створюючи зону найближчого розвитку розумових дій”.

В ігровій діяльності відбувається істотна перебудова поведінки дитини – вона стає довільною. Під довільною поведінкою необхідно розуміти поведінку, що здійснюється відповідно до образу і контрольоване шляхом зіставлення з цим чином як етапом.

А. В. Запорожец першим звернув увагу на те, що характер рухів, що виконуються дитиною в умовах гри і в умовах прямого завдання, істотно різний. Він же встановив, що в ході розвитку змінюється структура і організація рухів. У них явно вичленовується фаза підготовки і фаза виконання. Ефективність руху, його організація істотно залежать від того, яке структурне місце займає рух в здійсненні тієї ролі, яку виконує дитина.

Гра є першою доступною для школяра формою діяльності, яка припускає свідоме виховання і удосконалення нових дій.

З. В. Манулейко розкриває питання про психологічний механізм гри. Спираючись на її роботи, можна сказати, що велике значення в психологічному механізмі гри відводиться мотивації діяльності. Виконання ролі, будучи емоційно привабливим, надає стимулюючого впливу на виконання дії, в якій роль знаходить своє втілення.

Вказівка на мотиви є, проте недостатньою. Необхідно знайти той психічний механізм, через який мотиви можуть надавати цю дію. При виконанні ролі зразок поведінки, що міститься в ролі, стає одночасно етапом, з яким дитина порівнює свою поведінку, контролює її. Дитина в грі, виконує як би дві функції; з одного боку вона виконує свою роль, а з іншого – контролює свою поведінку. „Довільна поведінка характеризується не тільки наявністю зразка, але і наявністю контролю за виконанням цього зразка. При виконанні ролі є своєрідне роздвоєння. Але це ще не свідомий контроль, оскільки функція контролю ще слабка і часто вимагає підтримки з боку ситуації, з боку учасників гри. У цьому слабкість функції, що народжується, але значення гри в тому, що ця функція тут зароджується. Саме тому гру можна вважати школою довільної поведінки”.

Гра має значення і для формування дружного дитячого колективу, і для формування самостійності, і для формування позитивного відношення до праці і ще для багато чого іншого. Всі ці виховні ефекти спираються як на свою основу, на той вплив, який гра надає на психічний розвиток дитини, на становлення його особи.
2.Сутність дидактичної гри, її особливості.

Як правило, у дітей до підліткового віку посилюється інтерес до творчості, підліток починає критично відноситися до неї. „Таке ж згортання дитячої фантазії ми бачимо в тому, що у дитини пропадає інтерес до наївних ігор раннього дитинства”. Проте ряд авторів (Д.Н. Узнадзе, Н.П. Анікеєва, О.С. Газман) указує, що отримання задоволення, радощі, позитивних емоцій також є однією із спонукальних сил, що породжують гру.

Доросла людина, яка вже зробила вибір одного з можливих життєвих шляхів, а гра дозволяє йому в умовному плані відчути інші можливі варіанти життя, не використані в реальному плані.

Уміння людей входити в гру впливає на емоційну атмосферу спілкування, створює настрій. Гра - це складне соціально-психологічне явище, при достатньо усвідомленому відношенні воно стає засобом стресового контролю, самооновлення, самовдосконалення, подолання внутрішнього конфлікту, а також стимулювання піднесеного настрою.

Як вже наголошувалося вище, гра – це, перш за все, процес творчий, але у багатьох складається стереотип, що творчість – доля вибраних. Л.С. Виготський же в своїй роботі „Уява і творчість в дитячому віці”, спростовує цю думку. Якщо розуміти творчість „...як необхідну умову існування, і все, що виходить за межі рутини, і в чому полягає хоч йота нового, все одно чи буде це створене якою-небудь річчю зовнішнього світу або відомою побудовою розуму або відчуття. То легко відмітити, що творчі процеси виявляються у всій силі, як в вранішньому дитинстві, так і у дорослих людей.

З віком люди отримують масу можливостей впливати на світ, тоді як в дитинстві гра – домінуючий спосіб. Але головне, мабуть, в наступному. З дитинства люди звикли чути: „Достатньо грати, пора справою зайнятися”. З дитинства ліпиться жорсткий стереотип: гра – це те, що несерйозно. Гра ототожнюється з тим, що „легковажно”, що це є „розвага”. І дорослі люди компенсують відсутність гри багатозначними хобі, зануренням в споглядання телепередач, іграми за правилами (шахи, карти), спортивним вболіванням і т.п.

Вже давно відзначено, що гра не є щось таке випадкове, вона незмінно виникає на всіх стадіях культурного життя у самих різних народів і представляє неусувну і природну особливість людської природи.

Значення гри в соціалізації особи дитини визначається тим, що дитяча гра розглядається як форма включення дитини в світ людських дій і відносин. Гра формує у неї прагнення до спільної діяльності і життя з дорослим.

Процес соціалізації відбувається в нерозривній єдності з природною потребою дитячого організму – розвитком, і здійснюваним через гру. Гра по своєму походженню і змісту соціальна. „Гра - це така діяльність, в якій відтворюються соціальні відносини між людьми поза умовами безпосередньо утилітарній діяльності”.

Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей. В.Ф.Шаталов зазначає: "Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили й покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної зацікавленості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці мовчазні, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть, їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабного, нестандартного".

Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання й розвитку школярів, особливо у молодшому шкільному віці. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість.

Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.



Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку.

Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання й виховання. Сам термін "дидактична гра" підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування.

Дидактична гра направлена на засвоєння, розширення, поглиблення та систематизацію уявлень дітей про навколишній світ, розвиток їх інтересів і здібностей.

Дидактична гра передбачає наявність певних знань. Виконання завдання, поставленого в ній. потребує від дитини зосередженості уваги, вміння виділяти в предметах загальне і різне, відновляти частини, які відсутні, порушений порядок тощо.

На відміну від вправ, широко використовуваних в роботі з учнями, дидактична гра має свої відмітні риси: навчання ведеться засобами активної і цікавої для дітей діяльності, в яку додають елементи новини, змагання. Дидактичні ігри, ігрові вправи і прийоми дозволяють загострювати дитяче сприйняття, залучати до активної розумової діяльності, допомагають вчителю урізноманітнювати методи роботи, знижують втомленість дітей, вносять цікавість в урок.

Гра – це пошук й відкриття, високе емоційне піднесення. Вчені довели, що якщо дитина займається розумовою діяльністю з задоволенням, то стомлення не настає навіть протягом великого відрізку часу. І навпаки, дитина швидко втомлюється, виконуючи легкі, але одноманітні вправи, оскільки цей процес не включає позитивні емоції. Молодші школярі люблять "важкі" ігри, які потребують вміння думати, які викликають серйозні інтелектуальні зусилля. Чим важче завдання, тим яскравіше і гостріше переживання радості переборення труднощів. Педагог повинен враховувати цю особливість. Досягти цього можна в навчанні в дидактичній грі так, щоб вона була цікавою, але не розважливою, тому що вона повинна привчати дитину до тих фізичних І психічних умов, які необхідні для роботи.

Дидактична гра як метод навчання має свої особливості.

З одного боку, в її сутності закладена ігрова дія, за допомогою гри формуються певні якості особистості: увага, мислення, спостережливість, пам'ять, розвивається мислення, виявляються творчі здібності школяра, самостійність, ініціатива.

З іншого боку - гра на уроці розв'язує певне дидактичне завдання: вивчення нового матеріалу, повторення і закріплення вивченого, формування трудових вмінь і навичок, використання знань на практиці та ін. Ігри викликають у дітей задоволення, підвищують емоційний тонус, сприяють формуванню у них уявлень про об'єкти природи, їх якості, виховують позитивне ставлення до природи тощо.

Дидактична гра стимулює пізнавальну діяльність учнів, викликає позитивні емоції у ставленні до навчальної діяльності, до її змісту, форм і методів здійснення. Увага школярів, перш за все, спрямована на ігрову дію. При цьому до процесів запам'ятовування, осмислення підключаються глибокі переживання особистості, які роблять їх інтенсивнішими, результативнішими, і навчання проходить без особливих зусиль при великому емоційному піднесенні.

Під час дидактичної гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі (знання, вміння, навички) має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.

Слід зазначити, що гра – це, як правило, переживання. Тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Гра викликає у дітей багате своїми наслідками почуття здивування, стан емоційного піднесення, емоційної захопленості, живий інтерес до процесу пізнання. Гра дарує радість і захоплення, сам процес гри сповнений несподіванок, а результат - таємниця. Але поряд з емоційною сферою активізується інтелектуальна сфера, що якісно впливає на результати пізнавальної діяльності учнів.

В періоди емоційного піднесення "думка дитини стає особливо ясною, а запам'ятовування відбувається найінтенсивніше... Думка учня початкових класів невід'ємна від почуттів і переживань. Емоційна насиченість процесу навчання, особливо сприймання навколишнього світу, - вимога, що висувається законами розвитку дитячого мислення".

Таким чином, своєрідність дидактичної гри полягає в тому, що вона дає педагогові здійснювати навчання, розвиток розумових здібностей, формування цінних рис особистості і взаємин дітей у доступній і привабливій для них ігровій формі.



3.. Структура дидактичної гри.

Дидактична гра містить в собі декілька елементів Структурними елементами дидактичної гри є:

дидактичні завдання – встановлення мети використання гри: навчання дітей чогось. Наприклад, при проведенні дидактичної гри "Збір врожаю" дидактичне завдання складається з формування у дітей загальних уявлень про овочі і фрукти, сад і город. Вчитель досягає виконання поставленого дидактичного завдання через символічне сприйняття дітьми ролей цибулі, винограду, яблука, огірка і виконання ігрових дій, які потребують точного відношення кожного овочу з городом, фрукта - з садом;

ігрове завдання визначення ігрових дій учнів, спрямованих на використання набутих знань або закріплення у процесі гри. Ігрові дії є основою проведення дидактичної гри і складають її сюжет. Вони потребують дохідливого, поступового пояснення. Це взаємозв'язок між практичною дією учня і його розумовою діяльністю.

Ігрові дії – це найчастіше складні розумові дії, виражені в процесах цілеспрямованого сприйняття, спостереження, порівняння, згадування раніше засвоєного. Ці дії дуже різноманітні. Іноді вони зумовлені елементами змагання. Наприклад, швидко помітити схожість чи відмінність; сказати чи не сказати заборонене слово; не пропускати чергового ходу (лото, доміно, квартет); збирання і переставляння предметів; розкладання малюнків тощо. Вони можуть бути і внутрішніми діями - розумовими операціями.

Слід розрізняти дидактичне й ігрове завдання.

В грі „Таніна кімната" дидактичним завданням є вчити виміряти ширину і довжину кімнати, формувати просторові уявлення, а ігровим завданням є побудувати для Ганни кімнату. Дидактичне завдання визначається змістом програмного навчального матеріалу і виховних цілей, а ігрове завдання - самою грою;

правила гри – це точно визначені вимоги до дітей, які даються в ігровій формі і які організовують пізнавальну діяльність учнів, несуть дидактичну, виховну, розвивальну й організаційну функції.

Правила направляють діяльність дітей, забезпечують виконання ними поставленої мети. Вони допомагають вчителю керувати грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою учнів і мають навчальний, організаційний і дисциплінарний характер. Правила гри визначають спосіб і послідовність дій.

Правила гри регулюють також і реальні відносини між її учасниками, особливо в іграх з елементами змагання. Виконання правил потребує чесності, засвоєння засобів і культури спілкування, відповідальності та активності;

ігрова мета – результат проведення дидактичної гри.

Бажання виграти, швидко застосувавши необхідні знання, вміння і навички, активізує роботу, спонукає до виховання активної реакції, мислення, зосередженості. Результат гри завжди важливий і для вчителя, і для учнів.

Всі ці структурні елементи взаємопов'язані між собою, відсутність одних із них руйнує гру. І вона стає неможливою або втрачає свою специфічну форму, перетворюючись у виконання вказівок, вправ.

4. Умови забезпечення ефективності застосування

дидактичних ігор.
Успіх гри у навчальному процесі забезпечується, по-перше, умінням учителя визначити місце і ступінь її необхідності на даному етапі навчання.

Вчитель завчасно визначає місце і роль гри в навчально-виховному процесі, її зв'язок з іншими методами роботи і з іншими частинами уроку, продумує можливі варіанти ускладнення. При цьому обов'язково треба виділяти ті знання, вміння і навички, які необхідно сформувати у дітей в процесі тієї чи іншої гри.

Для проведення дидактичної гри потрібно відвести до 10-15 хвилин. Тривалість однієї гри в середньому становить 3-5 хвилин. Кількість ігор на одному уроці не повинна бути більше трьох: одна в першій частині уроку, одна-дві гри в основній частині уроку, одна - наприкінці уроку, це знімає втому і залишає радісний спогад про урок.

Успіх у роботі може бути досягнутий за умови обов'язкової ретельної попередньої підготовки вчителя й учнів, під час якої діти знайомляться зі змістом гри, ігровим завданням, правилами гри, їх дією. Одночасно вони пригадують, повторюють, удосконалюють необхідні знання, правила, навички, виконують елементи гри. Така робота дає можливість учителю визначити практичні можливості дітей, їх готовність до проведення гри в повному її обсязі. Важливо не тільки продумати саму організацію проведення гри, а і врахувати вік дітей, їхній психічний стан.

При проведенні самої гри важливий досвід, такт, майстерність педагога, вміння залучити всіх дітей до гри, знайти спосіб підбадьорить недостатньо активних дітей, при необхідності допомогти і підтримати інтерес. Пояснення гри дітям повинно бути стислим, емоційним, зрозумілим, логічно завершеним. Можливий пробний підхід, в процесі якого вчитель вчить діяти, знайомить зі змістом і правилами гри. Потім завдання вчителя складається з розвитку темпу гри, збереження емоційного настрою дітей, з підтримки їх інтересів до виконання поставленої мети. При цьому не слід поспішати з підказками, вчасно запропонувати інтригуюче питання, яке б мало відношення до гри, виказувати здивування.

Основою дидактичної гри є пізнавальний зміст. Тому дуже важливий момент для вчителя – відбір програмного змісту для дидактичної гри, чітке визначення дидактичного завдання, тобто змісту тих знань, умінь та навичок, які застосовуються для розв'язання ігрового завдання і закріплюються в ній, як у практичній діяльності.

Будь-яка гра повинна бути доведена до кінця, до отримання результатів та їх оголошення. Результат – фінал гри, що надає їй закінченості. Він виявляється у формі розв'язання поставленого грою завдання і дає дітям моральне та інтелектуальне задоволення. Для вчителя – це показник результатів розвитку дітей (якісні зміни розвитку пізнавальних здібностей, рухової активності, моральне виховання особистості), засвоєння ними запланованих конкретних знань, вироблення певних умінь і навичок, встановлення між ними дружніх стосунків. Для учнів - певне власне досягнення: відгадали загадки, виконали доручення тощо.

Як оцінювати результати дидактичних ігор? Якщо після гри вміння і навички учнів не зростають, це означає, що гра не ефективна і результати її впровадження негативні. Тоді треба шукати причини негативних наслідків, їх може бути дві: перша – якість самої гри низька і не відповідає вимогам; друга – методика проведення гри має серйозні відхилення від належного рівня. Позитивний ефект від використання ігор для навчання має виявитися одразу ж після гри. Він легко виявляється в моральному задоволенні від гри її учасників.

Таким чином, добираючи ту чи іншу гру, вчитель має пам'ятати про:

а) власну участь в процесі гри.

б) етапи створення гри, а саме:

– вибір теми гри;

– визначення мета і завдань гри;

– підготовку і проведення гри (повідомлення учням теми гри,

підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків);

в) відповідність гри навчальній програмі;

г) різноманітність ігор;

д) ступінь складності (ігрові завдання мають бути не надто легкими,


проте й не дуже складними);

є) відповідність ігор віковим можливостям учнів;

ж) залучення до ігор учнів усього класу;

Все це були лише позитивні сторони організації дидактичних ігор, але на практиці вчитель зустрічається і з негативними сторонами, це такі як:

– порушення правил гри дітьми, незнання правил;

– небажання, а найчастіше невміння включатись в неї у зв'язку з прогалинами в знаннях;

– виникнення проблемних ситуацій.

Подібні явища не такі вже й рідкі і, як правило, виникають в результаті педагогічних прорахунків. Тому вчитель повинен безперервно вивчати дітей, їх індивідуальні і психологічні особливості, враховувати ці відомості при своїй роботі; будувати навчально-виховний процес так, щоб кожна дитина кожен день в школі відчувала почуття радості і задоволення від пізнання нового і переборення труднощів.


5. Комп'ютерні технології в системі організації навчальної

діяльності молодших школярів.
Одним із провідних методів активізації навчальної діяльності учнів є утворення проблемних ситуацій. Але лише фронтальний спосіб вербального спілкування з учнями в процесі утворення проблемної ситуації значних зусиль у вчителя не викликає. Усі інші методи вимагають затрати значних зусиль і часу. Наприклад, підготовка і видача диференційних завдань щодо розв’язання навчальної проблеми, контроль за її розв’язанням, аналіз отриманих результатів. Громіздкість цієї роботи змушує вчителя користуватися найпростішими формами постановки і розв’язання проблемних ситуацій.

Ефективним помічником учителя у розв’язанні названих проблем виступає комп’ютер. Використання комп’ютера надає можливість майже миттєво видати диференційовані завдання учням, слідкувати за роботою кожного учня з серверного комп’ютера через локальну мережу, перевірити й оцінити його роботу. Отримана за досить короткий час від кожного учня інформація надає можливість за участю усього класу проаналізувати основні моменти розв’язання проблемної ситуації, перевірити вірність її рішення, узагальнити результати і зробити висновок.

Наприклад, для визначення поняття квадрату, перед учнями вербально утворюється проблемна ситуація (кожний вчитель це може зробити по-своєму), мета якої сформулювати означення квадрату. Школярам пропонується звернутися до комп’ютера, на екрані якого представлені фігури і сформульоване завдання.

Учням, які сильніші, пропонується порівняти одну з фігур, представлених на екрані і яка називається квадратом (перша), з іншими фігурами (трикутником, прямокутником, паралелограмом, трапецією), знайти ознаки схожості і відмінності і сформулювати означення квадрата.

Для слабкіших учнів на екрані висвітлено квадрат та інші фігури, сформульовані ознаки схожості і відмінності (у квадрата усі сторони рівні, а у інших фігур не усі; у квадрата усі кути прямі, а у інших ні окрім однієї, але у неї не усі сторони рівні) їм пропонується лише сформулювати означення.

А для найбільш слабких учнів на екрані висвітлено ознаки схожості і відмінності квадрата від інших геометричних фігур, сформульовано означення і пропонується серед представлених на екрані геометричних фігур виділити квадрати.



1 2 3 4 5 6 7 8

В процесі роботи викладач може через локальну мережу з головного комп’ютера слідкувати за роботою кожного учня, надавати поради, оцінити результати.

Щодо проблеми зворотного зв’язку, то для його забезпечення на сьогодні немає більш ефективного засобу, ніж комп’ютер. Дійсно, в процесі навчальної роботи, чи то фронтальної, чи то самостійної, вчитель так обмежений у часі, що, практично, не має можливості перевірити роботу кожного учня у певний момент уроку. Тому він, як правило перевіряє роботу окремих учнів, що значно знижує ефективність навчання. Це стосується і перевірки домашнього завдання, і поточної роботи. Виконання ж завдань, заданих через комп’ютер, дає можливість будь-якої миті перевірити роботу кожного учня. Перевірити і оцінити. Більше того, учень може отримати оцінку навіть без втручання вчителя. Її виставить сам комп’ютер.

Діалогові навчальні програми мають вказівки на помилки, які може допустити учень. Це допомагає йому відчувати себе більш впевнено в пізнавальній та звітній роботі.

Іншою перевагою комп’ютера є те, що учні за допомогою його спроможні звернутися до будь-якого довідкового матеріалу, не витрачаючи багато часу знайти будь-яке правило, означення, таблицю. Наприклад, при вивченні теми “Знаходження частини числа та числа за його частинами” учні досить часто плутають ці правила, а то й взагалі їх забувають. Вчитель же не завжди може побачити утруднення учня, перевірити, як учні знають відповідний матеріал. А учень, помучившись трохи, просто списує розв’язання у свого товариша, або взагалі нічого не робить. Знайти ж правило він не може, бо його взагалі у підручнику немає. І тут знов на допомогу приходить комп’ютер. Натиснувши кнопку “Довідка”, учень відкриває довідник, у якому містяться усі означення, правила, властивості, вибирає потрібне, ознайомлюється з ним і розв’язує задачу. Завдяки частому звертанню до довідника учень довільно запам’ятовує певне правило або означення.

Наступна перевага комп’ютера, це те, що він забезпечує абсолютну індивідуальність навчання. Учень, працюючи з комп’ютером, не боїться допустити помилку. Якщо і допустить, то комп’ютер про дасть йому знати і цим ставить його у становище, що вимагає перерішувати завдання. Головне тут те, що знання учнем навчального матеріалу постійно під контролем комп’ютера.

Одним із методів перевірки знань є дидактична гра, яка вимагає від учнів відтворення знань, отриманих на попередньому уроці. Завдання, які виконують учні в ігровій формі за допомогою комп’ютера, з одного боку викликають велику цікавість у школярів і сприяють розвитку пізнавального інтересу, а з другого дозволяють оцінити рівень засвоєних учнями знань. Вони стимулюють подолання труднощів, які виникають на пізнавальному шляху і сприяють виникненню нових пізнавальних потреб.

Проблеми, які постають на сьогодні у питанні використання комп’ютерної техніки у навчальному процесі, є недостатня розробленість методики і прикладного програмного забезпечення. Але, як на нашу думку, ми знаходимося лише на початку шляху, і згодом вони будуть розв’язані.

Є й інше питання, чи можливо використовувати таку складну техніку у початкових класах?

Є тут досить вагомий соціальний аспект.

Сам по собі комп’ютер – це набір певних електронних і механічних знарядь. Оживає він лише в руках людини, логіка його роботи забезпечується логікою мислення людини. Таку людину треба готувати.

Цілком природно, що навчання роботі з комп’ютерами, початкова підготовка з інформатики покладені на школу. До нині вона відбувалася в середній та старшій ланці, але, як показали наші дослідження, кінцевий рівень практичної підготовки випускників далеко не відповідає сучасним вимогам. Причин тут багато. Це і недостатня матеріальна база шкіл, і застаріле обладнання, і недосконалість методик, і, на мій погляд, досить вагомий недолік - пізній початок комп’ютерного навчання.

Психологи, педагоги давно дійшли висновку, що найбільш ефективно технічні й мовні навички засвоюються у молодшому віці. Світова практика свідчить про те, що раннє навчання учнів володінню комп’ютером, оптимально з початкових класів, дає досить ефективні результати. Діти, які починали комп’ютерне навчання з початкових класів, показували досить високі результати при вивченні інформатики в середніх і старших класах. В старших класах вони володіли комп’ютером на рівні користувача, а дехто навіть на рівні досить кваліфікованого. Це вже не кажучи про рівень вмінь використовувати комп’ютер в пізнавальній діяльності. Підтвердженням цих висновків є досягнення учнів, які в деяких школах навчаються роботі з комп’ютером з початкових класів. Ці діти є незмінними переможцями предметних олімпіад шкільного та районного рівня, учасники обласних олімпіад. Вони значно випереджають за рівнем знань і умінь, рівнем інтелектуального розвитку учнів інших класів.

Разом з тим, все ще досить поширеною є думка, що комп’ютерне навчання не слід вводити у початкових класах. Причиною такої думки, на наш погляд, є те, що, по-перше, практично усі вчителі початкових класів не мають спеціальної підготовки до комп’ютерного навчання дітей; по-друге, практично повна відсутність відповідного навчально-методичного забезпечення; по-третє, у більшої частини шкіл немає сучасної комп’ютерної техніки, а звідси і проблема безпеки здоров’я дітей. Висуваються і інші причини. Але ж ми повинні працювати на перспективу, тому комп’ютерне навчання слід вводити усюди, де є хоча б якась можливість. Тим більше, якщо, як ми бачимо, використання комп’ютерної техніки дозволяє активізувати навчальний процес взагалі і значно підняти ефективність перевірки знань учнів зокрема.

Аналіз стану питання приводять до висновку, що курс на навчання молодших школярів вмінням працювати на комп’ютері, використання комп’ютерних технологій в навчанні учнів початкових класів є правильним і продуктивним.

Використання дитиною комп'ютера в своїй діяльності істотно впливає на різні сторони його психічного розвитку. Виникає цілий ряд нових дитячих видів діяльності, тісно пов'язаних з комп'ютерними іграми (комп'ютерне конструювання, творче експериментування, гра-уява і т.д.). Проявляються у всій повноті такі процеси як: мислення, уявлення, пам'ять і т.д., виникають і функціонують на рівні прогнозу становлення особи нові горизонти розвитку. Горизонти розвитку – це не тільки зона найближчого розвитку (по Л.С. Виготському), а і своєрідний прогноз розвитку особи, даний в змісті пізнавальної мотивації. Це вельми тонкий психологічний процес, який ще вивчатиметься багатьма ученими. Він характеризує один з головних психологічних позитивних наслідків комп'ютеризації – можливість постійного біографічно-осяжного розширення горизонтів особи.

Комп'ютер як інтелектуальне знаряддя в цьому відношенні принципово відрізняється від книги. Книга – засіб накопичення знань, але не операції з ними. Людина оперувала знаннями в усі століття, а зараз треба зрозуміти, що комп'ютер – середовище для накопичення знань, а також для операцій і обміну знаннями з іншими людьми. Знання ж безмежні, сама людина визначає ці межі, але розсовування меж – безмежне.

Оволодіння комп'ютером благотворно впливає на формування особи дитини і додає йому вищий соціальний статус. У дітей (у яких є комп'ютери), з'являється новий напрям спілкування – вони активно обговорюють комп'ютерні ігри, свої досягнення і промахи при виконанні важких завдань. Значно збагачується дитячий словник, діти легко і з задоволенням опановують новою термінологією. Все це сприяє розвитку мови дітей, значно підвищує рівень довільності і усвідомленості дій. Але головне полягає в тому, що істотно зростає самооцінка дитини. Вдома, у дворі він з гідністю розповідає товаришам про всі „тонкощі” роботи на комп'ютері, який виступає як ефективний спосіб самоствердження, підвищення власного престижу. Успіхи в комп'ютерних іграх дозволяють дітям значно підвищувати свій рейтинг і навіть виходити в лідери. Все це в цілому сприяє виникненню емоційного комфорту, відчуття більш повноцінного життя, що надзвичайно важливе для нормального розвитку особистості дитини.

Навички або уміння, пов'язані з управлінням, істотно відрізняються від інших навичок і умінь, перш за все, своєю пізнавальною частиною. Вони більшою мірою, чим які-небудь інші, вимагають орієнтування на істотні відношення умов завдання. У зв'язку з цим вони можуть набувати надзвичайно узагальненого характеру і легко переноситися в нові, незвичайні обставини. Прості види такого роду умінь формуються вже в дошкільному віці.

Особливого значення в цьому процесі набувають комп'ютерні ігри, в яких у дітей формуються узагальнені уміння управляти різноманітними ситуаціями на дисплеї опосередковано, за допомогою клавіатури і маніпуляторів або інших засобів управління. Велику роль у формуванні таких умінь грають спеціально створені для цього комп'ютерні ігри „Колобок”, „Давай познайомимося” та ін.

В умовах комп'ютерної гри важливого значення набуває уміння планувати свої дії, передбачати їх результат. Значно ускладнюється процес дитячої діяльності: діти повинні діяти руками, натискаючи пальцями кнопки клавіатури, що вимагає від дитини посиленої уваги і специфічних навиків, і одночасно спостерігати за зображеними на екрані предметами, які змінюються. Часто результат натиснення на ту або іншу клавішу позначається не відразу і виявляється в надзвичайно опосередкованій, складній формі, викликаючи ланцюгову реакцію подій на екрані. Створюється принципово новий зв'язок між ручними діями дитини і їх результатом. Саме цей момент має могутній вплив на загальний психічний розвиток дітей, формує у них нову позицію відносно пізнання і зміни навколишнього світу.

Одна з основних здібностей дитини, яка лежить в основі як розумового, так і інших ліній розвитку, це здібність до побудови (усвідомленому або інтуїтивному) все більш складних структур власної зовнішньої діяльності, а потім і діяльності внутрішньої, психічної. Цю здатність можна розглядати як одну з форм прояву загальної фундаментальної здатності саморегуляції. Як приклад можна привести спеціальні методики використання комп'ютерних програм „Склади узор”, „Калейдоскоп”. Розвиток даної здатності значною мірою визначає широту і глибину взаємодії дитини з навколишнім його світом, тобто визначає як загальну психічну активність.

Всі пропоновані комп'ютерні ігри сприяють формуванню у дітей цієї розумової здатності, яка забезпечує розуміння інтелектуальних завдань, ухвалення їх дитиною, що є необхідною умовою розгортання дитячої діяльності.

Особливого значення при цьому мають уявлення, що відображають основну мету, на досягнення якої направлена діяльність дитини. Якщо дитина нечітко уявляє собі, що потрібно отримати в ході розв’язання тієї або іншої задачі, то процес мислення взагалі може не розвернутися або розгортається зовсім в іншому напрямі, ніж це необхідно в даних умовах. Саме чітке представлення кінцевого результату, який повинен бути отриманий в ході розв’язання, дозволяє дитині цілеспрямовано аналізувати умови завдання. Оцінка результатів вдалих і невдалих дій відбувається на основі їх зіставлення із заданим результатом.

Разом з тим процес мислення практично неможливий без урахування тих умов, в яких задана мета. Дії дітей, які не враховують цих умов, як правило, носять хаотичний характер і не приводять до отримання заданого результату.

У дошкільному і молодшому шкільному віці слід зазначити своєрідну динаміку сприйняття мети і умов. Часто сприйняття дітьми мети настільки домінує, що це негативно позначається на сприйнятті умов, вони намагаються досягти мети „напролом”, не враховуючи умов. Коли дорослий звертає увагу дитини на умови, той, знайомлячись з ними, втрачає мету, інакше кажучи, для дитини мета і умови, в яких вона задана, виступають як два не пов'язаних між собою явища.

У складних завданнях у дітей можна спостерігати конфліктні відносини при сприйнятті мети і умов, в яких задана ця мета. Лише поступово у дітей формується загальна розумова здатність направленого аналізу умов з погляду основної мети дії. Використання комп'ютерних ігор стимулює формування подібних умінь. Діти вчаться розчленовувати основну мету діяльності на допоміжні цілі, встановлювати зв'язки між ними і конкретними умовами завдання.

Ряд ігор („Конструктор”) направлені на формування у дітей здатності самостійно ставити перед собою цілі і самостійно їх досягати. У цьому процесі в дітей формується дуже важлива діяльність творчого експериментування. В ході такого експериментування діти виступають як творці нових об'єктів. Вони ставлять перед собою (явно або неявно) нові цілі, які все більше ускладнюються, і намагаються їх реалізувати. У цьому процесі формується нова, більш складна структура діяльності, що характеризується супідрядністю основних і допоміжних цілей.

Різні форми дитячого творчого експериментування сприяють розвитку допитливості дітей, допитливості їх розуму, формують інтелектуальні здібності.

Специфіка наочно-дієвого мислення полягає в тісному взаємозв'язку розумових і практичних дій. „Якщо дитині з яких-небудь причин не дають діяти руками, то і завдання виявляється невирішеним. В процесі цієї форми мислення мають місце послідовні взаємопереходи від практичних перетворень предмету до аналізу результатів і побудови на основі отриманої інформації подальших практичних дій, здійснення яких дає нову інформацію про пізнаваний об'єкт і т.д.

Таким чином, основна функція наочно-дієвого мислення полягає в практичних перетвореннях предмету або явища і отриманні початкових відомостей про його приховані властивості і зв'язки.

Такий аналіз якісних особливостей пробних і помилкових дій, відповідно до результатів цього аналізу вимагають розгортання певних розумових операцій, які виступають як одна з важливих сторін розумової діяльності дітей.

Зв'язок наочно-дієвого мислення з практичними перетвореннями ситуації обумовлює його сильні і слабкі сторони.

Важливою умовою виникнення наочно-образного мислення є формування у дітей умінь розрізняти план реальних об'єктів і план моделей, що відображають ці об'єкти. За допомогою таких моделей дитина уявляє собі приховані сторони ситуації. В процесі використання моделей у дітей формуються особливі дії з подвійною спрямованістю – вони здійснюються дитиною на моделі, а відносяться як до оригіналу. Це створює передумови «відриву» дій від моделі і від оригіналу і здійснення їх в ланцюгу уявлень.

Великі можливості в цьому відношенні розкриваються при роботі дітей з комп'ютером. В процесі дій із зображеними на екрані предметами і явищами у дітей формуються гнучкі, рухомі уявлення і образи, які служать основою для переходу від наочно-дієвого до наочно-образного мислення.



висновки


Одним з особливо важливих параметрів процесу навчання є пізнавальна активність дитини. Чим більша активність, тим вищий рівень засвоєння учнями навчального матеріалу. Орієнтація сучасної школи на активізацію навчального процесу припускає необхідність гармонійного поєднання навчальної діяльності, в рамках якої формуються базові знання, уміння і навички, з діяльністю, пов'язаною з розвитком індивідуальних завдатків учнів, їх пізнавальних умінь, здатності самостійно розв’язувати нестандартні задачі і т. п.. Активне уведення в традиційний навчальний процес різноманітних розвиваючих вправ, специфічно направлених на розвиток пізнавальної сфери дитини, пам'яті, уваги, уяви і ряду інших важливих психічних функцій, є в зв'язку з цим одним з найважливіших завдань учителя.

Одним з найефективніших засобів активізації будь-якої діяльності в молодшому шкільному віці, у томи числі й пізнавальної, є гра.

Гра – природний для дитини вид діяльності, мотив її лежить у самій сутності. Вільне від регламентації ігрове дійство дає змогу дитині виразити найфантастичніші бажання, свої мрії, їй відкривається широкий простір для вияву творчості, активності, кмітливості.

Суть гри полягає в тому, що в ній важливий не результат, а сам процес.

Дидактичні ігри – це різновид ігор за правилами, спеціально створюваними педагогічною школою в цілях навчання і виховання дітей. Дидактичні ігри направлені на розв’язання конкретних задач в навчанні дітей, але в той же час в них з'являється виховний і розвиваючий вплив ігрової діяльності.

Зміст дидактичних ігор, їх психологічна сутність є одним з найефективніших засобів розвитку творчого мислення молодших школярів, оскільки вони базуються на самостійності дитини, її фантазії і пошуковості.

Види ігор для дітей дуже різноманітні. Найбільшу цінність серед них представляють ігри, які призначені спеціально для розвитку творчих здібностей школярів, вдосконалення і тренування їх пам'яті і мислення, які допомагають кращому засвоєнню і закріпленню придбаних у школі знань, пробудженню в учнів живого інтересу до предметів, що вивчаються. Таким іграм необхідно приділяти постійну увагу.

В процесі навчання з використанням дидактичних ігор важливо розвивати у дітей уміння спостерігати, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, міркувати, обґрунтовувати висновки, до яких учні приходять в процесі виконання завдань.







База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка