Актуальні питання сучасної післядипломної медичної освіти [Текст] : матеріали Обласної науково-методичної конференції, Суми, 25 листопада 2010 р. / Відп за вип. П.І. Січненко. Суми : СумДУ, 2010. 51 с



Скачати 479.51 Kb.
Сторінка2/2
Дата конвертації09.03.2016
Розмір479.51 Kb.
1   2
ТЕМАТИЧНЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛІКАРІВ З ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
Н.І.Ільїна, к. мед. н., доцент

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра інфекційних хвороб
В Україні як і в інших регіонах світу незалежно від економічного розвитку зростає захворюваність на інфекційні хвороби. Причинами зростання є ускладнення епідеміологічної ситуації внаслідок дестабілізації соціально-економічних умов населення; повернення «класичних» інфекцій (дифтерія, кір, туберкульоз, епідпаротит тощо); трансформація збудників, які стали нечутливими до традиційних антибактеріальних препаратів; міграція населення; зниження імунітету в населення на тлі екологічних негараздів; поява нових інфекцій, раніше невідомих; недостатнє фінансування на закупівлю імуно-біологічних препаратів. У країні реєструється більше 50 нозологічних форм інфекційних хвороб, питома вага яких серед усіє захворюваності становить біля 15%. Поширюються епідемії ВІЛ/СНІДу, вірусного гепатиту С, туберкульозу. Епідемія ВІЛ/СНІДу охопила всі верстви суспільства. Вона становить об’єктивну загрозу населенню, вагому проблему для держави та системи охорони здоров’я. Збільшення кількості ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД і вірусний гепатит С вимагає від медичних працівників поглиблених знань цих нозологій, діючих законодавств з питань ВІЛ/СНІДу, прав і обов’язків ВІЛ-інфікованих пацієнтів, а також медичних працівників.

Аналіз якості надання медичної допомоги свідчить про недостатню підготовку спеціалістів як первинного, так і вторинного рівнів надання медичної допомоги з питань ранньої діагностики та лікування інфекційних хвороб.

З огляду на вище зазначене, на кафедрі інфекційних хвороб з епідеміологією з 2007 року проводяться курси тематичного вдосконалення лікарів з таких напрямків, як “Амбулаторно-поліклінічна допомога інфекційним хворим” і “Внутрішньолікарняні інфекції. Вірусні гепатити. ВІЛ-інфекція/СНІД”. Тематика циклів зумовлена епідеміологічною ситуацією щодо цих інфекцій. Проведено 6 циклів, на яких пройшли вдосконалення 115 лікарів різних спеціальностей: інфекціоністи, педіатри, терапевти, сімейні лікарі, акушери-гінекологи.

Метою проведення тематичних циклів було удосконалення знань і вмінь з діагностики та диференціальної діагностики поширених інфекційних хвороб, особливостей обстеження інфекційного хворого, організації і проведення лікування хворого в умовах стаціонару та вдома, організації і проведення протиепідемічних заходів в осередку.

Для ефективного засвоєння знань і практичних навичок курсантами на кафедрі створена належна матеріально-технічна база. До проведення практичних занять, семінарів, лекцій залучені висококваліфіковані спеціалісти. Кожен курсант виконав випускну роботу з наступним впровадженням її у лікувально-профілактичні заклади.

Планується проведення передатестаційної підготовки зі спеціальності «Інфекційні хвороби». Кафедра методично готова до її проведення.


Формы оптимизации профессиональной подготовки врачей по специальности «Общая практика – семейная медицина»

в медицинском институте СумГУ

(С точки зрения интернов СумГУ)
И. Мурга, врач-интерн

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра сімейної медицини з курсом ендокринології
Практически ориентированное обучение врачей общей практики – семейной медицины в Медицинском институте СумГУ проводится профильной кафедрой семейной медицины с курсом эндокринологии.

Опыт работы кафедры семейной медицины позволяет выделить несколько приоритетных направлений в последипломном обучении врачей семейной медицине, таких как терапия, педиатрия, хирургия, акушерство и гинекология. Необходимо изменение идеологии работы врача первого контакта (принципы работы, объемы оказания первой помощи – реанимационной, нетерапев-тической); финансовое обеспечение деятельности врача общей практики.

Особенности работы ВОП/семейного врача определяются многопрофильностью, пролонгирован-ностью наблюдения на всех этапах патологического процесса, социальным статусом пациента, его возрастом и семейным окружением.

В связи с этим в преподавании семейной медицины должны занять существенные позиции такие разделы медико-социальной помощи, как геронтология, медико-социальный патронаж инвалидов, хронических больных, их семей, ведение пациента в период ремиссии болезни с четкими критериями назначения поддерживающей, заместительной и противорецидивной терапии, вопросы паллиативной помощи, основы общей и частной реабилитологии.

Знания и умения медико-социальных проблем выводят специалиста в области семейной медицины на высокий уровень многоплановой комплексной помощи семье и индивиду.

Как специальность, семейная медицина предполагает формирование целостного представления о сущности здоровья человека и его нарушениях на различных этапах жизненного пути: семья, семейные отношения, их гармоничность – здоровье семьи и проблемность . В поле зрения врача общей практики должен находиться человек – единый в своей биологической и социальной сути, и состояние его здоровья должно расцениваться как способность приспосабливаться к постоянно меняющимся условиям среды и естественному процессу старения.


Сучасні етапи викладання дисципліни «ортопедія та травматологія»
В,Д. Шищук, к.м.н., доц.

Медичний інститут СумДУ

Кафедра ортопедії, травматології та НС
Вступ. Навчання студентів в медичних вузах є однією з основних задач в підготовці кадрів медичних працівників не тільки в напрямку травматології та ортопедії, а також по іншим спеціальностям. Прививаючи хист студентам до предмету, це в подальшому впливає на його вибір спеціальності.

Матеріали та методи. В основі програми для викладання дисципліни «травматологія та ортопедія» , яка розроблена Міністерством охорони здоров'я України покладено не обгрунтоване скорочення годин на вивчення предмету і таким чином дисципліна, яка потребує глибоких професійних знань і вмінь, заганяється в глухий кут. Постійне зростання травм, їх ускладнення та / збільшення ортопедичних захворювань, веде до збільшення різноманітних патологій, а викладання дисципліни навпаки знижує рівень знань студента за рахунок того, що з кожним роком йде скорочення навчальних годин на семестр.

Результати та їх обговорення. Викладання дисципліни «травматологія та ортопедія» вимагає читання лекцій та поведения практичних занять. По плану нової типової програми на лекції відведено 8 годин, тобто 4 лекції, які фактично включають весь програмний курс і охоплюють всі напрямки травматології та ортопедії. А за 2008-2009 навчальний роки курс лекцій зменшили до 6 (12 годин), тому подати весь мінімум 2-3 лекції: по дитячому травматизму останній дуже зростає і окрім

2 годин які виділені на навчання теми «політравма» , необхідно додати і збільшити об'єм навчального матеріалу. Також потребує розширення тема «дегенеративно-дистрофічні захворювання», в якій обов'язково потрібно виділити підрозділ «дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів» і окремо хребта - останній дуже зростає та призводить до збільшення інвалідності. Неприпустимо на сучасному рівні розвитку медицини, що не виділено хоча б одну лекцію по мануальній терапії для студентів 5-ого курсу, на якому проходить викладання дисципліни. Підраховуючи години лекцій з необхідним матеріалом для навчання, виходить що їх потрібно збільшити до 24 години (12 лекцій).

Студентам 6-ого курсу за останні 5-6 років практично не читаються лекції по травматології та ортопедії. На нашу думку, враховуючи сучасні вимоги, необхідно включити до програми 4-6 лекцій з цієї дисципліни.

На останньому курсі медичних вузів не виділено жодної години для практичних занять з такої важливої і вкрай необхідної дисципліни, як «травматологія та ортопедія», кроків тому на 6-ому курсі у студентів був 2-х тижневий цикл навчання,а зараз його не має. На нашу думку це не тільки потрібно би відновити, а і додати декілька годин, тому що випускаючи сімейних лікарів, студенти в першу чергу будуть досить часто зустрічатися з травмами і ортопедичними захворюваннями, де потрібні глибокі знання і практичні навички, бо під час проходження інтернатури їм буде легше освоїти ці дисципліни.

У порівнянні з Європейськими країнами, в яких студенти проходять курс вивчення дисципліни «травматології та ортопедії», предмет «травматології» відокремлений від «ортопедії» і вивчається один семестр. «Ортопедія» вивчається один рік, тому що ця дисципліна вважається досить важкою і об'ємною, а патологій з кожним роком стає все більше, не тільки дорослої, а особливо дитячої.
ДОСВІД ВИКЛАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ІНФОРМАТИКИ ЛІКАРЯМ-ІНТЕРНАМ В МЕДИЧНОМУ ІНСТИТУТІ СумДУ
Сміянов В.А., доц., к.м.н., Павличева С.В., ст. викл.,

Медичний інститут СумДУ, кафедра соціальної медицини та організації охорони здоров’я


Основною проблемою реалізації викладання медичної інформатики студентам медичного інституту на 2 курсі є відсутність знань по клінічним дисциплінам та відсутність клінічних навичок.

Навчальне навантаження для лікарів-інтернів по дисципліні ”медична інформатика ” складає 7 годин для акушерів-гінекологів, неврологів, рентгенологів, 21 година –для хірургів і пульмонологів та 34 години для терапевтів (відповідно 1,2,3 дня).

Лікар-інтерн повинен знати загальну структуру та функціональні можливості персональних комп’ютерів, загальні принципи статистичної обробки медичної інформації, а також системи інформаційного та комунікаційного забезпечення професійної діяльності. Лікар-інтерн повинен вміти використовувати персональний комп’ютер для створення бази даних пацієнтів, нормативних документів, складання статистичних звітів, вміти використовувати комп’ютерні програми, які створенні для інформаційно - довідкової підтримки діяльності лікаря.

В цьому зв’язку на практичних заняттях лікарі-інтерни знайомляться з особливостями аналізу медичних даних та принципами їх обробки (в тому числі з використанням пакета Statistica), основою комп’ютерних комунікацій та медичними додатками комп’ютерних мереж, медичними інформаційно – довідковими, консультативно - діагностичними та скринінговими системами. Важливим різновидом спеціалізованих медичних інформаційних систем є медичні приладно - комп’ютерні системи (МПКС). Знання принципів організації програмного та апаратного забезпечення МПКС, які отримують інтерни, є необхідною умовою праці лікаря в сучасних умовах.


Основні підходи та проблеми удосконалення післядипломної підготовки (інтернатури) фахівців з неврології в медичному інституті СумДУ

Карпенко Ю.С., лікар-інтерн

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра неврології та нейрохірургії
З 2008 року здійснюється підготовка лікарів-інтернів та магістрів зі спеціальності “Неврологія”.

Основною метою інтернатури є поглиблення теоретичних знань з основних розділів неврології та закріплення їх на практиці. Збільшення часу проведення лікаря-інтерна з пацієнтами сприяє розвитку клінічного мислення. Дуже важливим моментом формування лікаря-спеціаліста є можливість навчання на кафедрі нейрохірургії та неврології згідно з навчальним планом, що передбачає оволодіння теоретичними знаннями, вміннями та практичними навичками, проведення науково-дослідної роботи. Практичні знання та навики інтерни набувають на клінічній базі медичного інституту, що відповідає необхідним вимогам.

Я лікар-інтерн 1-го року навчання за спеціальністю “Неврологія” вважаю, що значний вклад в формування мого клінічного мислення вносять відділення загальної неврології та судинне відділення 4-ої міської клінічної лікарні з палатами інтенсивної терапії. Колектив відділення допомагає в освоєнні неврологічної науки, передає набутий роками досвід новому поколінню лікарів. Загально неврологічне відділення також відповідає вимогам підготовки інтернів, де проходять лікування хворі з різноманітними захворюваннями нервової системи.

Беручи до уваги сучасні вимоги суспільства, необхідно вибудувати систему підготовки лікаря. На першому місці повинні бути хворий, клініка захворювання і тільки потім дані лабораторно-інструментальних методів.

Сучасний лікар працює в досить освідченому суспільстві, в умовах постійного оновлення інформаційного поля, тому він повинен прагнути до самовдосконалення. В інтернатурі майбутній спеціаліст повинен продемонструвати вміння отримувати і використовувати нову інформацію.

Основним напрямком неврології майбутнього є профілактика основних захворювань нервової системи, що сприяє можливості сучасних методів дослідження, виділення факторів ризику розвитку захворювань, що дозволить запобігти їх розвитку. Особливу увагу слід приділяти невідкладним станам у неврології при підготовці молодих лікарів.


ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛІКАРІВ ТРАВМАТОЛОГІВ
Ю.В. Шкатула, к.мед.н., доц.

Медичний інститут СумДУ

Кафедра ортопедії, травматології та НС
Керуючись євроінтеграційними процесами та відповідно до світового досвіду з метою підвищення кваліфікації лікарів наказом Міністерства охорони здоров’я України законодавчо запроваджено систему безперервного професійного розвитку (наказ МОЗ України №484 від 27.07.2009).

Безперервний професійний розвиток лікарів – це період їх постійного навчання, підготовки, підвищення кваліфікації і самовдосконалення, що починається після отримання вищої медичної освіти та підготовки в інтернатурі (магістратурі) і триває впродовж всього професійного життя спеціаліста.

Основа запровадженої системи – це набір кожним лікарем протягом міжатестаційного періоду певної кількості балів (вища категорія – 80 балів, перша категорія – 70 балів, друга категорія – 60 балів), що є підставою для допуску лікаря до іспиту на складання певної лікарської категорії після проходження передатестаційного циклу.

Лікар, який не набрав необхідної для отримання певної лікарської категорії кількості балів за усі види своєї професійної діяльності та самоосвіти протягом міжатестаційного періоду, може складати іспит на нижчу лікарську категорію або складати іспит на підтвердження сертифікату лікаря-спеціаліста.

До форм безперервного професійного розвитку відноситься: проходження лікарем курсів тематичного удосконалення та передатестаційних циклів; навчання в магістратурі, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі; читання лекцій для медичного персоналу та населення, санітарно-просвітницька робот; стажування в провідних клініках як в межах України, так й інших країнах; розробка нових методів діагностики та лікування; розробка винаходів та раціоналізаторських пропозицій; керівництво групами лікарів-інтернів; написання статей, монографій, підручників; участь та виступи на з’їздах, конгресах, семінарах, конференціях; педагогічна та науково-педагогічна робота лікарів; робота головним позаштатним спеціалістом управління охорони здоров’я, МОЗ України тощо.

Контроль за безперервним професійним розвитком лікарів ортопедів-травматологів та їх атестація буде проводитись управлінням охорони здоров’я спільно з факультетом післядипломної освіти медичного інституту СумДУ, кафедрою ортопедії, травматології та обласною асоціацією ортопедів-травматологів.






1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка