«актуальні питання сучасної післядипломної медичної освіти» ( Cуми, 12 квітня 2012 року) Суми Сумський державний університет



Сторінка2/4
Дата конвертації09.03.2016
Розмір0.66 Mb.
1   2   3   4

ПРО ДОСВІД ОПТИМІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

ЛІКАРІВ-ІНТЕРНІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

«АКУШЕРСТВО ТА ГІНЕКОЛОГІЯ»
Сухарєв А. Б., Кузьоменська М. Л.

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра акушерства і гінекології
Сучасний етап професійної медичної підготовки характеризується значним збільшенням обсягів, складністю і темпами засвоєння навчального матеріалу. Педагогічна практика у вищих медичних навчальних закладах післядипломної освіти повсякденно ставить викладачів перед необхідністю вирішення цілого ряду методичних питань, які пов’язані з підготовкою та читанням проблемних лекцій, з підготовкою та проведенням семінарських і практичних занять.

Особлива увага при підготовці лікарів-інтернів надається засвоєнню практичних навичок, які включають не тільки відпрацювання на фантомах мануальних прийомів, але й моделювання клінічних ситуацій на комп’ютерах, перегляд відеоматеріалу, діалог в Інтернеті. Крім виконання кожним інтерном індивідуального плану проходження інтернатури, кафедра намагається виявити найбільш талановитих та сприяє подальшому розвитку їх науково-практичних здібностей в аспірантурі, де вони можуть проводити наукові дослідження.

При складанні іспиту на звання лікаря-спеціаліста акушера-гінеколога одним із найважливіших етапів є прийом практичних навичок: кожному інтерну пропонується згідно з переліком виконати ту чи іншу лікарську маніпуляцію, асистенцію чи операцію, проаналізувати данні лабораторного дослідження. Відпрацювати виконання навичок лікарі-інтерни мають можливість в акушерських та гінекологічних відділеннях на двох клінічних базах кафедри. У 2009 році на кафедрі створена відеотека, яка вміщує відеозаписи більшості необхідних лікарю – інтерну акушерських та гінекологічних операцій.

У навчальному процесі активно використовується система Інтернет для отримання інформації про новітні технології в акушерстві, гінекології, перинатології та ендоскопії.

Для покращання теоретичних знань лікарів-інтернів на кафедрі створено електронну бібліотеку, яка щомісяця поновлюється новими джерелами вітчизняного та іноземного походження.

Отриманий нами досвід роботи свідчить про правильність вибраного методичного підходу до навчання на кафедрі.


САМОСТІЙНА РОБОТА ІНТЕРНА ЯК ФОРМА НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Сухарєв А. Б., Грінкевич Т. М.

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра акушерства і гінекології
У сучасних умовах крім традиційних форм викладання (лекції, практичні заняття) у вищій медичній школі підвищується роль самостійної роботи. Якщо лекції передбачають лише визначення основних положень теми, тоді як теоретична частина практичних занять зводиться до вибіркового контролю знань, звідси оволодіння всім обсягом необхідної інформації здійснюється інтернами самостійно з використанням матеріалу лекцій та подальшим обговоренням з доцентом на занятті незрозумілих або проблематичних питань. Отже, вказана побудова навчального процесу зумовлює актуальність удосконалення методичної роботи щодо самостійної підготовки інтернів.

На кафедрі акушерства та гінекології Медичного інституту СумДУ знайдено наступні шляхи вирішення поставленої проблеми. Перш за все, для підготовки до заняття ми рекомендуємо інтерну створені співробітниками кафедри методичні розробки, що містять план та запитання, на які слід звернути увагу під час ознайомлення з літературними джерелами, перелік яких подається тут же, з розділенням їх на обов'язкові та додаткові.

Враховуючи значний накопичений досвід за всіма розділами акушерства та гінекології та, як наслідок, велику кількість інформації у вигляді підручників, монографій, журнальних статей, каталогів та проспектів, а також неможливість за браком часу, за умови щоденних занять, її переробки інтерном, ми пропонуємо написання рефератів. Так, кожний інтерн готує одну тему з обов'язковим її обговоренням на занятті та конспектуванням матеріалу рештою інтернами.

Широко практикуємо написання інтерном історій хвороб під керівництвом лікаря акушер-гінеколога. На нашу думку, така форма є поступовим переходом від абстрактної теорії до практичної курації хворих.

Обов’язковим є самостійна робота в пологовій залі, малій операційній. Після закінчення якої проводиться розбір клінічних ситуацій та помилок, що виникли підчас роботи лікарів-інтернів.

Досвід роботи кафедри акушерства і гінекології показує, що правильно організована, якісна самостійна робота в значній мірі сприяє формуванню лікаря-спеціаліста.


ПРО СТВОРЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО

НАВЧАЛЬНО-ТРЕНУВАЛЬНОГО ЦЕНТРУ ПІДГОТОВКИ З НАДАННЯ ПЕРШОЇ НЕВІДКЛАДНОЇ

МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Шкатула Ю.В.

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра ортопедії і травматології з курсами анестезіології та інтенсивної терапії
Травматизм істотно впливає на темпи соціально-економічного розвитку України і становить значну загрозу для національної безпеки у соціальній сфері, викликаючи загострення демографічної кризи.

Перша допомога, що надається на догоспітальному етапі і є визначальною у долі постраждалих, далеко не завжди є своєчасною та повноцінною. Поліпшення її якості – це шлях до зміни ситуації на краще.

Світовий досвід свідчить про необхідність та доцільність використання уніфікованих (стандартизованих) технологій надання догоспітальної екстреної допомоги, якими повинні володіти не тільки медики, але й інші працівники, у професійні обов'язки яких входить надання першої медичної допомоги. На сьогодні це має бути активне втілення уже розроблених у МОЗ програм підготовки для учнів, студентів, пожежників, міліціонерів, працівників дорожнього, залізничного, водного та повітряного транспорту.

З цією метою при медичному інституті СумДУ створено Регіональний навчально-тренувальний центр підготовки з надання першої невідкладної медичної допомоги немедичних працівників, професійні обов'язки яких пов'язані з наданням першої невідкладної медичної допомоги. Навчальний план розроблено на виконання Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 № 1290, та відповідно до наказу МОЗ України від 02.03.2009 № 132 "Про організацію навчання окремих категорій немедичних працівників навичкам надання першої невідкладної медичної допомоги", наказу МВС України 13.11.2006 № 1111 зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2006 р. за № 1243/13117 (п.4.4). Регіональний навчально-тренувальний центр отримав ліцензію МОН.

Практичні заняття та навчальні тренування планується проводити з групами чисельністю 8-10 чоловік. Тривалість навчання – 12, 48 або 120 годин. По закінченню навчання слухачі отримають сертифікати державного зразка.

Центр оснащений сучасними манекенами-тренажерами, навчальними фільмами, літературою та іншою наочністю.

Новостворений Регіональний навчально-тренувальний центр – це реальний крок до покращення невідкладної медичної допомоги на догоспітальному етапі.


ОПТИМІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ

ІНТЕРНІВ-ПАТОЛОГОАНАТОМІВ

У СВІТЛІ ВИМОГ БОЛОНСЬКОЇ ПРОГРАМИ
Романюк А.М., Карпенко Л.І.,

Москаленко Р.А., Будко Г.Ю.
E-mail:pathomorph@gmail.com

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра патоморфології з курсом судової медицини та курсом гістології, цитології та ембріології
Науково-технічний прогрес, досягнення медичної науки та освіти вимагають новітніх підходів у викладанні патологічної анатомії для інтернів. У зв’язку з цим заслуговують уваги питання вдосконалення та оптимізації навчального процесу серед інтернів-патологоанатомів.

Під час навчання в інтернатурі лікарі-патологоанатоми зобов’язані засвоїти як теоретичний матеріал з предмету, так і підготуватися до майбутньої практичної роботи у якості патологоанатома у лікувальних закладах різних рівнів. З цією метою на базі кафедри патоморфології інтернам створюються усі умови. Регулярно проводяться показові розтини та перегляд біопсійного матеріалу з аналізом складних випадків. Проводяться клініко-патологоанатомічні конференції за участю лікарів-інтернів. Крім того інтерни проходять підготовку до державних ліцензованих іспитів КРОК -3 та здачі іспиту з патологічної анатомії на відповідну категорію. З цією метою на кафедрі є відповідні комп’ютерні програми, теоретичний матеріал різного рівня складності, електронні видання тощо.

Під час навчання в інтернатурі на кафедрі майбутні лікарі-патологоанатоми повністю оволодівають необхідними маніпуляціями своєї професії. За бажанням є можливість виконувати магістерські роботи та поглиблювати свої професійні уміння шляхом щоденної роботи у секційному залі, у патогістологічній лабораторії. Крім того, у зв’язку з широким впровадженням у роботу патологоанатомічних відділень імуноморфологічних досліджень інтерни-патологоанатоми долучаються до цього розділу роботи. Вивчаються методики цих досліджень, самостійно виконуються окремі етапи роботи.

Таким чином, оптимізація навчання інтернів-патологоанатомів у світлі вимог Болонської програми передбачає участь молодих лікарів у всіх іпостасях морфологічних досліджень обов’язковим оволодінням методів імуноморфології.


МІСЦЕ НОВІТНІХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОФЕСІЙНОМУ

РОЗВИТКУ ЛІКАРІВ
Бинда Т.П., Сміян О.І., Романюк О.К.

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра педіатрії післядипломної освіти
Безперервна професійна освіта є важливим фактором, який дозволяє спеціалісту підтримувати необхідний рівень професійних знань упродовж усієї його трудової діяльності. Саме з цих позицій медичне освіта повинна розглядатися, як безперервний процес і найважливіший фактор високого рівня професійної компетенції працівників системи охорони здоров'я. Сьогодні в усьому світі йде осмислення того, яким має бути медична освіта, які його місія, роль і місце у зміцненні здоров'я населення.

Післядипломна медична освіта в розвинених країнах проводиться в рамках програми, яку так і називають: безперервна медичне освіта (англ. continuous medical education - CME) і безперервна професійна підготовка (англ. continuous professional development - CPD). Особливістю CME / CPD є проведення навчання не під наглядом викладача, а самостійно. Після завершення навчання лікаря в резидентурі або ординатурі починається процес післядипломної освіти, який триває все життя. Для того щоб бути в курсі нових досягнень медицини, лікарі регулярно вивчають сучасну медичну літературу, проходять курси медичної освіти, відвідують медичні конференції, тощо. У багатьох професійних журналах і на спеціалізованих медичних сайтах публікуються спеціально виділені розділи (CME) з навчальними матеріалами. Після засвоєння тем і відповідей на контрольні запитання можна отримати «кредит» і відповідний сертифікат. Лікарні, професійні медичні товариства вимагають від лікарів надання звітів про їх участь у різних видах післядипломної освіти.

Мета будь-якого освіти - розкрити творчий потенціал і можливості самореалізації кожної особистості на благо всього суспільства.

Сучасна післядипломна медична освіта повинна бути доступна для всіх лікарів, безперервна, якісна, різнобічна, заснована на сучасних технологіях, активна (тобто повинен бути зроблений акцент на активність, самостійність лікарів, здатність адаптуватися до мінливих умов) та відповідати потребам охорони здоров'я.

Традиційні технології навчання, побудовані на представленні матеріалів дисципліни на лекції та наступному закріпленні в процесі практичних занять. В даний час вони є переважаючими і загальноприйнятими формами викладання. У той же час такі технології навчання в значній мірі не забезпечують адекватної передачі наростаючого об'єму наукових і практичних знань з дисципліни і не формують навичок у майбутніх фахівців, що відповідають сучасним вимогам професійної діяльності. Загальна проблема сучасної освіти полягає в тому, що переважна більшість світових освітніх систем орієнтується на відтворення і стабілізацію, а не на розвиток.

Недоліками традиційної технології навчання (орієнтованої, як правило, на реалізацію фактологічної моделі навчання) є ретельно відібрана і оброблена викладачем, обмежена за обсягом лекційна інформація, орієнтована на вирішення типових завдань і розгляд типових ситуацій. При цьому обсяг переданої під час лекції інформації, як правило, обмежується можливостями лікарів фіксувати основну частину цієї інформації в рукописній формі. Засвоєння матеріалів лекції в процесі запису надзвичайно обмежене, а для деяких слухачів курсів і мало продуктивне, зміст і обсяг переданої інформації лімітовані орієнтацією викладача. Отже, відсутнє регулярне поточне вивчення і засвоєння матеріалів дисципліни, а обсяг засвоєних знань виявляється недостатнім для подальшої професійної діяльності; утруднено обговорення лікарями-інтернами та слухачами проблемних питань курсу в зв'язку з великим обсягом необхідної до подання інформації і обмеженим часом лекції. Зазначені недоліки традиційної технології навчання не дозволяють забезпечити підготовку фахівця, що відповідає сучасним вимогам охорони здоров'я, і викликають необхідність розробки нової моделі його підготовки.

Дистанційне навчання дає ряд переваг. Лікарі мають можливість на час навчання не переривати своєї професійної діяльності і не втрачати заробіток. Крім того, вони не витрачають часу на дорогу. Викладачі можуть перебувати в будь-якому місці і поширювати лекції, які будуть переглянуті в зручний час і дійдуть до більш широкої аудиторії фахівців.

Мультимедійні та інтерактивні засоби навчання на додаток до традиційних форм дозволяють підвищити якість освіти шляхом використання в освітньому процесі сучасних комп'ютерних технологій (навчальні компакт-диски, книги, атласи, презентації, фільми, тести, тощо).

Таким чином, змінюється модель вищої освіти в сучасному світі – перехід від фактичної моделі навчання до методологічної моделі навчити вчитися – вимагає ліквідації недоліків традиційних підходів і розробки нових методик навчання у вищій школі.
ПИТАННЯ ЕТИЧНОГО ВИКЛАДАННЯ ЛІКАРЯМ- ІНТЕРНАМ НА КЛІНІЧНИХ КАФЕДРАХ
Сміян О.І., Бинда Т.П., Романюк О.К.

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра педіатрії післядипломної освіти
Проблеми етичного викладання в медичному інституті мають особливий характер на клінічних кафедрах післядипломної освіти. Це пов'язано з тим, що навчання клінічним дисциплінам переважно проводиться у ліжка хворого. У цьому випадку з'являється взаємодія не лише між викладачем та інтерном, але і між викладачем, інтерном і пацієнтом. На клінічній кафедрі викладач одночасно є і лікарем. Дуже важливо, яким лікарем він з'являється перед лікарями - інтернами, що багато в чому визначає етику навчального процесу. Їх взаємовідносини можуть бути одночасно і партнерськими і патерналістськими. Останні пов'язані з тим, що викладач навчає того, що знає сам, навчає навичкам, якими володіє. Так, якщо викладач знає багато і багато чому вміє навчити, то етичних проблем як правило не виникає. У сучасній вищій медичній школі це робити стає все важчим, тому що клінічна медицина стає все більш і більш спеціалізованою. До того ж викладач дуже часто є лікарем вузької спеціальності. Інтерн приходить до нього, уже пройшовши цілий ряд клінічних кафедр, і нерідко ставить у скрутне положення викладача своїми питаннями. Крім цього, ситуація посилюється тим, що практично всі інтерни мають доступ до Інтернету і отримують інформацію, якою викладач може і не володіти в достатньому об'ємі.

Все це наносить шкоду авторитету викладача, знижує рівень патерналістських стосунків між ним і студентом, без яких успішним процес навчання не виходить.

Партнерські стосунки виникають у тому випадку, коли викладач-лікар і інтерн при клінічному розборі хворого стають колегами. У такій ситуації викладач - клініцист може поправити патерналістський авторитет, що похитнувся, і продемонструвати своє клінічне мислення, уміння спілкуватися з хворою людиною, навички його обстеження, грамотний підхід до інтерпретації результатів лабораторних та інструментальних досліджень і, таким чином, продемонструвати те, чим студент володіє в меншій мірі.

Останніми роками рівень професіоналізму стає «візитною карткою» молодого фахівця на ринку праці, тому майбутній лікар ще на студентській лаві, а в подальшому на етапі післядипломного навчання має бути залучений до сучасних способів здобуття та обробки інформації – комп'ютер, Інтернет, ділові ігри і, звичайно, особливе місце займає отримання практичних навиків у ліжка хворого. Лише за цих умов лікар - інтерн стає активним учасником навчального процесу. Його знання будуть міцніші, а навики спілкування з хворим удосконаляться.


ІНТЕРНАТУРА, ЯК ЛАНКА БЕЗПЕРЕРВНОГО

ПРОЦЕСУ УДОСКОНАЛЕННЯ

ЗНАНЬ І УМІНЬ ЛІКАРЯ-ПЕДІАТРА
Сміян О.І., Романюк О.К , Бинда Т.П.

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра педіатрії післядипломної освіти
Одним із важливих завдань кафедри педіатрії післядипломної освіти є покращення фахової підготовки інтернів-педіатрів, їх здатності до самостійної лікарської діяльності.

На початках навчання у лікарів-інтернів виникають труднощі з обґрунтуванням та формуванням попереднього, основного діагнозів, складання плану обстеження, у підборі індивідуальної схеми лікування, реабілітації хворих. Складнощі іншого характеру пов’язані зі спілкуванням з хворими дітьми або їх батьками, у налагодженні з ними продуктивного діалогу. Зрозуміло, що молоді лікарі чогось не знають, відчувають страх і непевність у тому, як правильно відповісти хворому або його батькам на деякі з їхніх питань. Все це породжує невпевненість у своїх силах, викликає сумнів у можливості індивідуально реалізувати свої здібності. У цих випадках допомагає сприятливий психологічний клімат на кафедрі і у відділеннях.

З іншого боку, необхідна стимуляція мотивації до ведення хворих, ретельного аналізу клінічної ситуації. У процесі обговорення конкретних питань з викладачами, лікарями-ординаторами, зі своїми колегами лікарями-інтернами напрацьовується досвід лікаря-практика. Ми вважаємо дуже важливим питання підвищення відповідальності інтернів за свою роботу. За нашим досвід у процесі організації практичної підготовки лікарів - інтернів ефективним є вимога конспектування цікавих клінічних випадків, літературних джерел інформації, конференцій, підготовка та виступи з інформацією про лікарські препарати або про нові досягнення в медицині, нові можливості лабораторної діагностики, інструментальних і функціональних методів обстеження. Ми зобов’язуємо інтернів вести рецептурний блокнот, де повинні бути відображені відомості про препарати (назва, форма випуску, дози, механізм дії, побічні явища та ін.). Це дозволяє молодим лікарям не просто знайомитися з лікарськими препаратами, але і підбирати їх для кожного хворого в конкретній ситуації.

Особливої уваги в проблемі активізації лікарів-інтернів у роботі з хворими заслуговує проведення клінічних розборів. У процесі підготовки до клінічного розбору хворого лікарю - інтерну доводиться знайомитися із історією проблеми, з сучасною літературою та електронними джерелами інформації з даного питання міркувати, радитися, психологічно готуватися до обговорення у великій аудиторії. Це розвиває клінічно теоретичне і практичне мислення, розширяє горизонти знання, розуміння хворого, спонукає лікарів-інтернів до більш повного пояснення причин захворювання, розкриття їх природи, постанову клінічного діагнозу та проведення диференційованого лікування, виходячи із сучасних даних фармакотерапії, клінічної фармакології, імунології, генетики. Такий підхід змушує брати активну участь у лікувально-діагностичному процесі.

Використання методів активізації діяльності лікарів-інтернів – важливий принцип навчання на післядипломному рівні.
ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПРИНЦИПИ ВИКЛАДАННЯ МУЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ В МЕЖАХ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ
Савельєва-Кулик Н.О.

НМАПО імені П.Л. Шупика

Кафедра спортивної медицини та санології
Музика як вид мистецтва та медицина як галузь науки являють собою нерозривну єдність. За сучасними поглядами звук вважають динамічним фактором регуляції саногенезу, а музичну терапію (МТ) розглядають як систему психосоматичної корекції здоров’я за допомогою музично-акустичних впливів. Безсумнівно, МТ є мультидисциплінарним фахом і за європейськими стандартами потребує від спеціаліста ґрунтовних знань, щонайменше, з медицини, музики та психології. Однак, з огляду на вищесказане, в межах валеологічного базису післядипломної медичної освіти уявляється можливим та виправданим впровадження курсу, що висвітлює деякі моделі використання саногенетичного потенціалу музики в медицині. Такі МТ-моделі не потребують від лікаря-практика особливих знань та умінь у галузі музичного мистецтва (наприклад, вокальних навичок чи вмінь терапевтичної імпровізації на музичних інструментах), і, разом з тим, вони, не заважаючи лікареві, невимушено та ефективно доповнюють лікувальний процес. Прикладами таких МТ-методик можуть бути, зокрема, навчання застосуванню функціональної музики (за принципами ерго- і трофотропного впливу), а також окремих технологій рецептивної МТ (комунікативна, реактивна, регулятивна методики за принципом подібності та аналогії в регуляції функціональних станів; музично-психологічний масаж, музикоароматерапія, музикофармакотерапія тощо).

На даному етапі в системі безперервної післядипломної медичної освіти викладені принципи реалізовані шляхом розробки теоретико-практичного циклу тематичного удосконалення «Терапія мистецтвом» для лікарів. Метою навчання на циклі є ознайомлення лікарів лікувально-профілактичних закладів будь-якого фаху з можливостями гармонізації особистості засобами мистецтва, зокрема МТ. Вказаний цикл є частиною роботи по виконанню програм МОЗ України з формування здорового способу життя населення та профілактики захворюваності.

Таким чином, викладання окремих практичних методик МТ у системі безперервної післядипломної медичної освіти дасть змогу лікарям лікувально-профілактичних закладів будь-якого фаху застосовувати в практичній діяльності прості, економічні методи, які не лише спрощують досягнення лікувального комплаенсу, але й потенціюють механізми психосоматичної аутогармонізації, розширюють палітру діагностичних і неагресивних лікувальних методик. Разом з тим, опанування моделями використання музики в практичній діяльності лікаря дозволить піднести мистецтво повсякденного лікування до належного йому рівня лікування мистецтвом.
ДЕЯКІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ КЛІНІЧНОГО МИСЛЕННЯ У ГЕРОНТОЛОГІЧНІЙ КЛІНІЦІ
Деміхова Н.В., Пилипенко В.Г. *, Скоробагата Т.Є. *

Медичний інститут Сум ДУ

Кафедра сімейної медицини з курсом ендокринології,

*Сумський обласний клінічний госпіталь ІВВ
Для України та інших країн Європи характерним є те, що все більша кількість людей доживає до літнього й старечого віку. За прогнозами число осіб старше 60 років до 2025 року перевищить 1 млрд. 100 млн., тобто збільшиться на 220%. Очікується, що за цей же період загальна чисельність населення в світі зросте тільки на 102%.

Геронтологи в системі заходів профілактики прискореного старіння виок­ремлюють наступні напрямки, яких необхідно дотримуватися в клініці внутрішніх хвороб: зменшення впливу чинників навколишнього середовища (поліпшення екології, підвищення прибутків населення, покращення соціальної й медич­ної допомоги); навчання основам здорового способу життя (фізична активність, повно­цінне збалансоване харчування геропротекторного спрямування, відмова


від паління, шкідливих звичок, адаптація до емоційних стресових наванта­жень, періодичне медичне обстеження тощо); використання науково обгрунтованих геропротекторних засобів та застосування для "справного" й тривалого функціонування людського орга­нізму вітамінів, вітамінних комплексів із вмістом мікроелементів і біологічно
активних додатків.

Недаремно в концепції "здорового старіння" експерти ООН важливе значення надають "стилю життя" людини - зміні дієтичних звичок, відмові від вживання алкоголю й тютюну, фізичній активності тощо.

Важливим у геронтологічній клініці є клінічне мислення, тобто розуміння, детальне осмислення, а не тільки характеристика окремих симптомів захворювання.

Діагностичний процес повинен бути побудований на клінічному мисленні. Відомо, що «Величие человека - в его способности мыслить» (Б. Паскаль). Особливо це важливо при виявленні симптомів хвороби, вивченні їхньої характеристики, розумінні патогенезу кожного з виявлених симптомів. Правильно спрямований процес мислення допомагає вирішити ці питання, тобто діагностуванню захворювання. Стосовно цього говорять, що «модернизация мышления врача не менее важна, чем модернизация оборудования» (Л. Зильбер). У зв`язку з клінічним мисленням важливу роль відіграє аналогія у діагностичному процесі. Аналогія, як початковий та невід`ємний щабель у побудові діагностичної гіпотези, має велике евристичне значення у формуванні діагностичного припущення. «Аналогия является одним из ведущих методов в диагностическом процессе, одним из основных законов логики, применяемых в абстрактном мышлении врача» (Е.И. Чазов). Вирішувальне значення у діагностичному процесі мають методи індукції та дедукції.

Формулювання синдромів (синдромна діагностика) являється лише елементом складного діагностичного процесу. Наступним етапом є диференційна діагностика. «Цель научного мышления - видеть общее в частном и вечное в преходящем» (А. Уайтхед).

Процес клінічного мислення лікаря пов`язаний з загальнобіологічним уявленням про те, що організм - єдине ціле, є єдинством структурної організації та засобів її функціонування.

Таким чином, у геронтологічній клініці лікар повинен застосовувати принципи клінічного мислення, пам’ятати про основні напрямки профілактики прискореного старіння. Тактика та терапія повинні мати геропротекторне спрямування, чому необхідно приділяти увагу при підготовці лікарів-інтернів.
Вивчення медичних приладно-комп'ютерних систем лікарями-інтернами в Медичному інституті СумДУ

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка