Актуальність даної проблеми



Скачати 42.86 Kb.
Дата конвертації30.03.2016
Розмір42.86 Kb.
Серед факторів, що сприяють формуванню творчої активності учнів, одне з провідних місць займає самостійна робота. Тільки цілеспрямована систематична самостійна робота кожного учня дозволяє глибоко засвоїти знання, виробити і закріпити вміння, перетворити їх у відповідні навички розумової праці.

Тому головним принципом роботи вчителя є організація діяльності школярів, спрямованої на формування не тільки предметних знань і вмінь, але й на розвиток самостійності і творчої активності учнів. Просто здібність учня – це ще не результат. Потрібна наполеглива, організовані праця вчителя, який зуміє перетворити здібність і старанність дитини на можливість досягнення успіху. Потрібен пошук та впровадження нових форм роботи, як індивідуальної так і групової.

Потребою сучасної школи є створення умов, за яких кожен учень мав би змогу навчатися самостійно здобувати необхідну інформацію, використовуючи їі для власного розвитку, самореалізації, для розв'язання існуючих проблем. Самореалізація як складова життєвого успіху пов'язана зі свідомим прагненням розкрити свої сили та здібності в суспільному застосуванні, тому сучасний випускник має бути здатний до саморозвитку та неперервної самоосвіти.

Актуальність даної проблеми безперечна, оскільки знання, уміння, переконання, духовність не можна передати від викладача до учня, вдаючись тільки до слів. Цей процес включає в себе знайомство, сприйняття, самостійну переробку, усвідомлення та прийняття цих умінь і понять. Дана проблема актуальна для сучасної школи, тому що вона ще не достатньо розроблена, не вивчена до кінця. У процесі навчання завдання вчителя полягає не тільки в тому, щоб забезпечувати міцні знання, передбачені програмою, а й у тому, щоб розвивати самостійність і активність мислення учнів. Темпи надходження наукової інформації надзвичайно зросли. Людині необхідно весь час оновлювати свої знання, а це можливо лише за наявності в неї умінь і навичок самостійної роботи. Саме під час навчання математики закладаються основи для того, щоб учень у майбутньому став справді активним, самостійним і відповідальним суб’єктом власної професійної діяльності.
Наукове підгрунтя досвіду

Вивчення питання самостійності почалося ще в давнину. Аристос, Сократ, Платон, Аристотель глибоко і всебічно обгрунтували у своїх працях значимість добровільного, активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями. При цьому вони виходили з того, що розвиток мислення людини може успішно протікати тільки в процесі самостійної діяльності, а вдосконалення особистості і розвиток її здатності - шляхом самопізнання. Така діяльність приносить дитині радість і задоволення і тим самим усуває пасивність з його боку у придбанні нових знань. Свій подальший розвиток ідея про самостійність в навчання отримує у висловлюваннях Франсуа Рабле, Мішеля Монтеня, Томаса Мора, які в епоху похмурого середньовіччя в розпал процвітання в практиці роботи школи схоластики, догматизму і зубріння вимагають навчати дитину самостійності виховувати в ньому вдумливого, критично мислячої людини. Ті ж думки розвиваються на сторінках педагогічних праць Я.А. Каменського, Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці та ін

У педагогічній літературі ж самостійність учнів як один з провідних принципів навчання розглядається з кінця ХVIII століття. Питання про розвиток самостійності і активності учнів - центральний у педагогічній системі К. Д. Ушинського, який обгрунтував шляхи і засоби організації самостійної роботи учнів з урахуванням вікових періодів навчання.

У 20-х роках ХХ століття певну роль в розвитку теорія самостійності учнів зіграли комплексне навчання та інші форми індивідуалізації навчання.

У педагогічному енциклопедичному словнику наводиться таке визначення: «Самостійна робота учнів, індивідуальна або колективна навчальна діяльність, здійснювана без безпосереднього керівництва вчителя».

Педагог-психолог Зимова І.А. визначає, що самостійна робота школяра є наслідком правильно організованої його навчальної діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення і продовження у вільний час.

Саме самостійна робота виробляє високу культуру розумової праці, яка передбачає не тільки техніку читання, вивчення книги, ведення записів, а, перш за все, потреба в самостійній діяльності, прагнення вникнути в суть питання, йти в глиб ще не вирішених проблем. У процесі такої праці найбільш повно виявляються індивідуальні здібності школярів, їх нахили та інтереси, які сприяють розвитку вміння аналізувати факти та явища, вчать самостійного мислення, яке призводить до творчого розвитку та створенню власної думки, своїх поглядів, уявлень, своєї позиції.

До основних видів самостійних робіт можна віднести наступні:

1. Робота з книгою.

2. Розв’язуваня вправ і задач.

3. Виконання практичних і лабораторних робіт.

4. Перевірочні самостійні, контрольні роботи.

5. Підготовка повідомлень, доповідей, рефератів.

6. Домашні досліди, спостереження.

7. Технічне моделювання та конструювання.

Зміни, що відбувається в світі змушують суспільство висувати нові вимоги до сучасної людини. Починає приділятися увага його вмінню адаптуватися до швидко змінюваних умов. При цьому він повинен впродовж всього свого життя займатися самоосвітою, для того щоб бути хоч деякою мірою успішним. Тому одним з головних завдань середньої освіти є формування в учнів уміння оперувати набутими знаннями, застосовувати їх у нових ситуаціях, робити самостійні висновки і узагальнення, знаходити рішення в нестандартних умовах, тобто формувати в учнів життєві компетентності.Також, що основною вимогою суспільства до сучасної школи є формування особистості, яка вміла б самостійно творчо вирішувати наукові, виробничі, суспільні завдання, критично мислити, виробляти і захищати свою точку зору, свої переконання, систематично і безупинно поповнювати й оновлювати свої знання шляхом самоосвіти, удосконалювати вміння, творчо застосовувати їх у дійсності. Ефективне використання самостійної роботи дозволяє вирішувати великий ряд перелічених вище завдань.



При цьому самостійна робота учнів є важливою складовою навчально-виховного процесу. Її доцільно розглядати як форму організації навчальної діяльності учнів, здійснювану під прямим або непрямим керівництвом викладача, в ході якої учні переважно або повністю самостійно виконують різного виду завдання з метою розвитку знань, умінь, навичок та особистих якостей.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка