Альтернативні системи навчання та виховання дітей дошкільного віку в зарубіжній та вітчизняній практиці



Сторінка1/3
Дата конвертації08.03.2016
Розмір0.82 Mb.
  1   2   3
Альтернативні системи навчання та виховання дітей дошкільного віку в зарубіжній та вітчизняній практиці.

Матеріали до лекційного заняття з вихователями ДНЗ.

Методист Цехмістер О.М.

Мета: розглянути та охарактеризувати інноваційні технології та системи виховання та розвитку дітей дошкільного віку у вітчизняній та зарубіжній практиці. Показати можливості застосування технологй або їх елементів у педагогічній діяльності сучасного вихователя.

Основні поняття: терміни “інновація”, “інноваційний”, інноваційна діяльність, інноваційні освітні технології.

План лекції:

  1. Інновації у системі дошкільної освіти. Основні завдання інноваційної діяльності дошкільних навчальних закладів.

  2. "Школа успіху і радості". Технологія французького педагога Селеста Френе (1896-1966)

  3. "Школа для життя, через життя." Бельгійській лікар, педагог і психолог Жан-Овід Декролі (1871-1932)

  4. Технологія раннього навчання Ґлена Домана.

  5. Технологія саморозвитку Марії Монтессорі.

  6. .“Український дитячий садок”. Спадщина Софії Русової.

  7. Спадщина Василя Сухомлинського.

  8. Технологія раннього навчання читання МиколиЗайцева.

  9. Технологія фізичного виховання дітей дошкільного віку Миколи Єфименка.

  10. Технологія психолого-педагогічного проектування (п3 технологія).

  11. Технологія розвитку творчої особистості (ТРВЗ).

  12. Дошкільна освіта за кордоном.

1.В Україні функціонують різні типи дошкільних навчальних закладів, ефективне вирішення пріоритетних завдань розвитку, навчання та виховання дітей в яких неможливе без пошуку оптимальних форм організації освітнього процесу, використання перспективного педагогічного досвіду, а також здійснення інноваційної діяльності. Для сучасного етапу розвитку дошкільної освіти в Україні характерна широка наявність у ньому інноваційних процесів.

Слово (innovatio) прийшло до нас з англійської мови й означає “нововведення”, “новаторство”. Філософське розуміння змісту інновації полягає у створенні нового, суспільно значущого продукту діяльності людини, який узагальнено характеризується двома ознаками: перетворенням явищ, речей, процесів; новизною, оригінальністю.

У сучасній педагогіці терміни “інновація”, “інноваційний” означають певне нововведення, що стосується того чи іншого аспекту освітньо-виховного процесу. Кінцевим результатом (прямим продуктом) творчого пошуку можуть бути нові технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи виховання, нестандартні підходи в управлінні. При цьому нове у педагогіці – то не лише авторські ідеї, підходи, технологічні методи, які досі не використовувались, а й комплекс елементів або окремі елементи педагогічного процесу з прогресивними засадами, що дає змогу ефективно забезпечувати розвиток і саморозвиток особистості. Свідченням цього є, зокрема, активне звертання сучасних педагогів до педагогічної спадщини минулого – вітчизняної та зарубіжної.

Не менш поширеним є тлумачення інноваційних процесів як комплексної діяльності щодо створення, засвоєння, використання та розповсюдження нововведень, яка допомагає перевести систему освіти із режиму функціонування в режим розвитку. Основними ознаками інноваційної діяльності у цьому випадку будуть наявність нормативно-правової бази, організаційна забезпеченість, актуальність, відповідність новітнім досягненням науки, творча новизна, наявність методичної розробки ідеї, керованість й активність. Досить часто інновації (інноваційні процеси) в педагогіці визначаються як цілеспрямоване внесення прогресивних змін в освітню практику шляхом створення, засвоєння та розповсюдження новоутворень. Головна відмінність інноваційної освіти від традиційної полягає в такому розвитку всього потенціалу особистості, що робить її готовою до будь-якого, навіть непередбаченого майбутнього. До педагогічних інновацій можна віднести набутки окремих педагогів, творчих груп, які являють собою цілісну систему роботи з певного напрямку, здебільшого недостатньо висвітленого у науково-методичній літературі. Ці системи грунтуються на ідеях відомих педагогів і на власному досвіді та інтуїції. Заслуга їхніх авторів у тому, що вони збирають, систематизують, узагальнюють потрібний матеріал, вкладають у нього свої знахідки, своє розуміння проблеми, і це дає підставу говорити про новизну, оригінальність, а разом і про реальність підходів до здійснення поставлених завдань.

Поява інноваційних процесів зумовлюється рядом суперечностей, які мають різне джерело, предметне походження і різну складність. Головна суперечність розвитку системи освіти - невідповідність старих методів навчання, виховання та розвитку дітей новим умовам життя; друга суперечність - між масою нових відомостей і рамками навчально-виховного процесу; третя - суперечність старого і нового (мається на увазі становлення альтернативної освіти, нових типів навчальних закладів). Потреба вихователя в оновленні психолого-педагогічних знань, інтерес до передового педагогічного досвіду, з одного боку, й усталені стандарти змісту, форм і методів освітньо-виховного процесу, з іншого, викликаючи суперечність між можливостями особистості й реальною дійсністю, також живлять педагогічні інновації. Зважаючи на означені суперечності і тенденції, дослідники цього явища сформулювали такі закони перебігу інноваційних процесів.



Закон незворотної стабілізації педагогічного середовища. Сутність його полягає у тому, що кожне новаторство зумовлює незворотні зміни у педагогічному середовищі. Існуюча цілісна система починає руйнуватися, і мине певний час, доки елементи нового не витворять нову систему або не асимілюються.

Закон обов’язкової реалізації інноваційного процесу. Будь-яка інновація, що містить у собі педагогічне відкриття, раніше або пізніше, стихійно або свідомо має реалізуватися. Зважмо на досвід відомих педагогів -давніх і сучасних.

Закон стереотипізації педагогічних інновацій. Усе новаторське поступово перетворюється у звичайні поняття і дії, а отже, приречене стати стереотипом. Цей закон яскраво проглядає на становленні дошкільних закладів “нового типу”, які нині посіли своє місце в системі дошкільної освіти, а сам термін уже відійшов у минуле.

Різноманітність підходів до визначення інновацій обумовлює і наявність кількох класифікацій інноваційних процесів. Розглянемо лише одну з них, запропоновану Л.І. Даниленко . Всі інновації, за їх глобальністю, науковець розподіляє на дві великі групи: масштабні і локальні. Результати наукових досліджень надали Л.І. Даниленко змогу дійти висновку, що масштабна (освітня) інновація характеризується нововведеннями в галузі психолого-педагогічних, соціально-економічних та науково-виробничих досліджень, спрямована на покращення освітнього процесу, що виражається в удосконалених чи нових системах (дидактична, виховна, управлінська); складових освітнього процесу (зміст, форми, методи, засоби, результати); технологіях (психолого-педагогічні, науково-виробничі, соціально-економічні).

Прикладами масштабних (освітніх) інновацій є теорія розвивального навчання Л.В. Занкова, теорія навчальної діяльності Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, теорія поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна, Н.Ф. Тализіної, теорія проблемного навчання, Вальфдорська педагогіка тощо. Локальна (педагогічна) інновація є складовою масштабної (освітньої) інновації і характеризується новим чи вдосконаленим змістом, формою, методом, засобом, технологією педагогічного процесу. Результатом здійснення педагогічних інновацій є поява суттєво оновлених чи нових навчальних планів і програм; технологій (дидактичних, виховних, управлінських); форм, методів, засобів навчання, виховання й управління .

До локальних (педагогічних) інновацій належать: методика М. Монтессорі, рекомендації А. Бєлкіна, щодо створення ситуацій успіху, методика роботи з мовленнєвопасивними дітьми дошкільного віку К.Л. Крутій , методика розвитку творчих здібностей в художньо-мовленнєвій діяльності

Н.В. Гавриш та ін.

Розробку, розповсюдження та застосування інновацій забезпечує інноваційна діяльність освітнього закладу, як одна з форм інвестиційної діяльності, спрямованої на вдосконалення й оновлення системи освіти.

На рівні дошкільного навчального закладу інноваційна діяльність передбачає застосування інновацій (зміни всередині системи), експериментальну перевірку результативності і можливості використання інновацій в інших дошкільних навчальних закладах.

Основними завданнмия інноваційної діяльності дошкільних навчальних закладів, є такі:



  • апробація вітчизняних і світових освітніх і педагогічних інновацій;

  • апробація інновацій, розроблених у ході експериментальної роботи реґіонального рівня;

  • розробка й експериментальна перевірка продуктивності й можливості застосування освітніх і педагогічних інновацій;

  • застосування освітніх і педагогічних інновацій.

Пріоритетними завданнями педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів, які здійснюють інноваційну діяльність, є:

  • вивчення освітніх інновацій, визнаних ефективними вітчизняною та світовою педагогічною наукою, а також ефективність їх впровадження в інших дошкільних навчальних закладах;

  • моніторинг ефективності впровадження інновацій, розроблених педагогічними колективами дошкільних навчальних закладів;

  • створення бази даних щодо впровадження освітніх і педагогічних інновацій у дошкільних навчальних закладах;

  • розроблення методичних рекомендацій щодо організації роботи дошкільних навчальних закладів, які здійснюють інноваційну діяльність.

Розглянемо основні етапи інноваційної діяльності дошкільного навчального закладу:

  • виявлення інноваційної ініціативи;

  • створення інновації:

  • розробка, експертиза й апробація інноваційного освітнього проекту;

  • одержання експериментальних результатів;

  • апробація одержаних експериментальних результатів;

  • надання експертної оцінки інновації;

  • розповсюдження й освоєння інновації;

  • збереження інновації .

Врахування результатів наукових досліджень щодо інноваційної діяльності, розробки, апробації та впровадження педагогічних технологій надає змогу вивести такі показники ефективності роботи дошкільного навчального закладу, який здійснює інноваційну діяльність:

  • наявність технологій, розроблених педагогічним колективом чи окремим працівником дошкільного навчального закладу. Вимоги до технологій:

  • оригінальність і актуальність запропонованої технології;

  • відповідність змісту технології завданням чинних програм розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку, віку дітей, особливостям реґіону;

  • поетапне висвітлення змісту роботи (завдання, типи, види занять, використання методів і прийомів тощо);

  • відсутність перевантаження дітей, додержання режиму дня у процесі використання технології;

  • висока результативність діяльності учасників освітнього процесу;

  • стабільність і тривалість одержаних результатів;

  • можливості використання технології іншими педагогічними колективами, окремими педагогами.

  • наявність наступності, перспективності та спадкоємності між дошкільною і початковою ланками освіти щодо здійснення інноваційної діяльності;

  • вивчення, узагальнення, впровадження та розповсюдження педагогічним колективом дошкільного закладу перспективного педагогічного досвіду;

  • участь педагогів дошкільного закладу в професійних конкурсах;

  • функціонування в дошкільному навчальному закладі майстер-класу районного(міського) чи обласного масштабу;

  • активна і систематична участь педагогів дошкільного закладу в роботі методоб’єднань, творчих груп, семінарів, інших методичних заходів;

  • наявність у дошкільному закладі майданчика стажистів.

Слід зазначити, що аналіз за означеними показниками інноваційної діяльності дошкільних навчальних закладів на кожному з етапів надає можливість внести необхідні корективи в увесь інноваційний процес.

Отже, інноваційна діяльність педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів, розробка, апробація та впровадження педагогічних технологій значною мірою сприяють підвищенню ефективності освітнього процесу, застосуванню саме тих засобів, методів і прийомів розвитку, навчання та виховання дітей, які є необхідними саме тут і зараз.

Розглянемо найбільш поширені в практиці сучасних дошкільних навчальних закладів інноваційні освітні технології.
"Школа успіху і радості". Технологія французького педагога Селеста Френе (1896-1966) "Школа успіху і радості" заснована на ідеях гуманізму і самовідданої любові до особистості дитини. Вона включає оригінальне розв’язання проблеми організації життя дітей, різноманітні експерименти щодо активізації їх пізнавальної діяльності, форми і методи виховної роботи. Це забезпечило їй високу популярність серед педагогів країн Європи, Америки, Африки. Багато прихильників здобула ця технологія в Україні, оскільки основоположні тези Френе загалом співзвучні ідеям вітчизняних педагогів-новаторів, які прагнуть до створення гуманістичної педагогіки. Виховання, за твердженням С.Френе, охоплює такі етапи:

1. Виховання у сім'ї (від народження до 2 років). Вирішальне значення становлення особистості дитини протягом найперших років життя він підкреслював у книзі "Поради батькам". Від взаємодії батьків з дитиною на цьому етапі значною мірою залежить успіху виховання в індивідуальному, соціальному та загальнолюдському аспектах на наступних стадіях її розвитку.

2. "Дитячий заповідник" (від 2 до 4 років) Так С.Френе назвав дошкільні заклади, в яких має відбуватися виховання дітей від 2 років. На будь-якому етапі життя дитини справжнє виховання здійснюється на основі принципу "пізнання на дотик" – найважливішого від усіх наукових методів. Ефективною є підготовка дитини до життя в насиченому розвивальному середовищі, яке допомагає їй пізнавати світ "на дотик". Якщо середовище не дає дитині змоги самій набувати необхідного для адаптації в навколишньому світі досвіду, то вихователь змушений вдаватися до різних педагогічних маніпуляцій, які іноді важко відрізнити від обману. У природному середовищі завдання вихователя полягає в постійному матеріальному і технічному вдосконаленні обладнання "заповідника", що сприятиме набуттю дитиною досвіду.

3. Дитячий садок (від 4 до 7 років). Чотирирічний малюк вже намагається підпорядкувати середовище собі. Виховання дитини до семи років має відбуватися у процесі "роботи-гри" з використанням відповідних матеріалів, знарядь, технічних засобів.

4. Початкова школа (від 7 до 14 років). На думку С.Френе, саме на цьому етапі доцільними є уроки.

Визначними засобом виховання С.Френе вважав природу. Він, як і Р.Штейнер, визнавав необхідність ранньої соціалізації дитини у відповідно організованому дошкільному закладі ("дитячому заповіднику"), який "пізнання на дотик" використовує як головний метод виховання. Це в свою чергу вимагає різноманітності навколишнього середовища. Нововведення у діяльності школи Френе були уроки-прогулянки, під час яких діти спостерігали природне й людське середовище, а потім усно і письмово викладали свої враження. Будучи прихильником "нового виховання", він усвідомлював значення природи у становленні особистості дитини, тому закликав педагогів максимально розширювати виховний простір дитинства за рахунок парків, садів, сільськогосподарських угідь, "живих куточків" тощо. Вже для чотирирічних дітей, на думку С.Френе, необхідно організовувати різноманітні "ігри-роботи" і "роботи-ігри", які широко застосували у педагогічній діяльності прибічники гуманістичних шкіл Ж.-О. Декролі та М.Монтессорі. Згідно з технологією "Школа успіху і радості" природа відіграє важливу роль і в організації початкової школи, яка "не може існувати без природного середовища". Вона є обов’язковою умовою нормального функціонування дитячого закладу, оскільки надає дитині необхідний для розвитку "матеріал", забезпечує умови для її фізичного та емоційного розвитку. Це положення узгоджується із твердженням С.Френе про необхідність допомагати дитині свою особистість через створення відповідної обставини, а не через повчання та вказівки, адже будь-яке насильство над особистістю призводить до негативних наслідків. Педагогічна технологія С.Френе передбачає використання у навчанні методу проб і помилок ("експериментального намацування"), оскільки знання не може передаватися у готовому вигляді "вчителем, який знає, учневі, який не знає". Набагато важливіше навчити дитину мислити, допомогти їй оволодіти методом пізнавання, критичним ставленням до дійсності. Педагогічна система С.Френе сукупно представлена у таких його працях, як "Нова французька школа", "Моральне й громадське виховання", "Формування особистості дитини і підлітка", "Звернення до батьків" та ін. стислий усіх концептуальних положень його педагогічної технології, супроводжений текстами, у яких сформульовані певні світоглядні положення, з трьома принципово різними відповідями, містить праця "Педагогічні інваріанти" (лат. invarians (invariantis) – незмінний). Педагог повинен обрати одну з них. Зіставлення дає підстави для висновків, якої системи педагогічних поглядів він дотримується: традиційної, інноваційної чи педагогічні позиції чітко не визначені. З цією метою С.Френе розробив своєрідний педагогічний код:



    • зелений колір (для позначення методів і засобів, які узгоджуються зі сформульованими інваріантами і без сумніву можуть використовуватися педагогами, оскільки успішно апробовані у минулому);

    • червоний колір (ним позначили методи й засоби, що суперечили інваріантам і яких слід якнайшвидше позбутися);

    • жовтий колір (для позначення ефективних за певних обставин методів і засобів, які водночас потребують обережного використання педагогом, оскільки мають тимчасовий характер).

Педагогічний світогляд С.Френе характеризується яскравим гуманістичним спрямуванням. Визначальним чинником освітньої системи, теоретичною основою порівняння чинних освітніх систем він вважав філософію освіти. на думку автора технології "Школа успіху і радості", вчитель, який володіє філософськими основами педагогічної діяльності, здатний створювати власні педагогічні технології, оскільки він бачить стратегію освіти і може визначити своє місце в ній.
3. "Школа для життя, через життя." Бельгійській лікар, педагог і психолог Жан-Овід Декролі (1871-1932) є найпомітнішим представником медико-антропологіної течії реформаторської педагогіки, яка матеріалізувала в конкретній педагогічній технології ідею гуманізації навчання і виховання, методологічно зблизила педагогіку з медициною, сформувала феномен психолог-педагогічної діагностики, розробила ефективний методичний і психотехнічний інструментарій.

Основою педагогічної технології Ж.-О. Декролі є принцип антропоцентризму, який наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст.. сприяв новому осмисленню поняття "виховання". Відповідно до нього виховання розглядалось як процес розвитку дитини, що враховує її індивідуальні потреби, можливості, мотиви та інтереси. Декролі проголосив дитину центром своєї системи навчання і виховання: "Я маю на меті створити зв'язок між всіма науками, примусити їх зійтися в одному центрі. Цей центр -дитина, до якої все сходиться, від якоївсе розходиться". У проголошенні цієї ідеї він не був першим, адже вся гуманістична педагогіка, започаткована

Я.-А. Коменським, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, теж була зорієнтована на особистість дитини, а організаційно-педагогічне і методичне забезпечення конструювала з урахуванням її потреб і можливостей, дбаючи про максимальний розвиток творчих сил і здібностей кожної дитини.

Педагогічна система Ж.-О. Декролі постала як заперечення таких недоліків традиційної педагогіки:



    • неприйняття дитинства як найважливішого етапу в розвитку особистості і розгляд його лише як підготовчого етапу до майбутнього "справжнього" дорослого життя;

    • ігнорування самобутності та своєрідності психіки дитини, її прагнення до саморозкриття і творчості самореалізації;

    • використання шаблонних, формалізованих методів виховання та навчання без урахування особливостей особистості дитини, її природи;

    • відсутність знань про дитину як основи гуманістичних взаємин дорослих дітей.

Аналогічно формується комплекс інтересів на основі кожної потреби. Отже, центри інтересів передбачають комплексну роботу на основі врахування основних фізичних і духовних потреб дитини. В цьому процесі вибудовується цілісна система, яку Ж.-О. Декролі назвав програмою асоційованих ідей. Вона утворена з двох великих розділів:

1. Дитина та її потреби.

2. Дитина і середовище. Другий розділ охоплює такі блоки:

а) Дитина і природне середовище:



    • дитина і мінерали;

    • дитина і рослини;

    • дитина і тварини.

б) Дитина і соціальне середовище:

    • дитина і сім'я;

    • дитина і дитячий садочок (школа);

    • дитина і суспільство (рідний край, Батьківщина, людство).

Освітні ігри у педагогічній системі Ж.-О. Декролі. Гру Декролі розглядав як творчу діяльність дитини, засіб збудження її рухової активності та духовного розвитку. На відміну від Ф.Фребеля і М.Монтессорі, він використовував у дидактичних іграх не геометричні тіла, а предмети навколишнього світу, що дало змогу розглядати їх одним із способів класифікації., повторення і закріплення отриманих вражень, знань, умінь, наблизити їх до життєвого досвіду дітей. Саме Ж.-О. Декролі розробив ігри на розподіл предметів, на складання картинок з кольорових кубиків, на складання картинок за допомогою окремих фігурок. Складнішими є ігри на визначення напрямку ("Гімнасти"), часу ("Котра година?"). Розв’язання цілісного комплексу завдань передбачають математичні ігри. Вони спрямовані на розвиток асоціації між словом і предметом або ідеєю предмета. Дитина повинна навчитися бачити, порівнювати, розрізняти, аналізувати, що досягається насамперед зоровими і моторними вправами попередніх ігор.

Ігри з грамоти також розроблені на основі принципу "парності" і спрямовані на підготовку дитини до читання та письма. Граматичні ігри спрямовані на формування у дітей умінь звукового аналізу слова, узгодження частин мови, синтактичного розбору речення. Дидактичні ігри (лото, парні карти) Декролі вже стали традиційними у вітчизняних системах сенсорного і мовленнєвого розвитку дітей.


4.Технологія раннього навчання Ґлена Домана. Американський дитячий лікар і психолог Ґлен Доман досліджує психологію розумового розвитку дітей. У 1940 р. здобув науковий ступінь із фізіотерапії в Пенсильванському університеті. У 1955 р. заснував Інститут розвитку людського потенціалу (Філадельфія), який нині очолює його донька і послідовниця Джанет Доман. Він є автором всесвітньо відомої серії "М'яка революція", що охоплює книги "Як дати дитині енциклопедичні знання", "Як навчити дитину математики", "Як навчити дитину читати", "Як розвинути розумові та фізичні здібності дитини" тощо. Ґ. Доман створив сучасну теорію і широку її практичну програму раннього навчання дітей, зручну для застосування не лише в навчально-виховних закладах, а й у домашніх умовах.

Концептуальні засади, зміст та особливості технології. (За кн.: І. М. Дичківська. Інноваційні педагогічні технології. -Київ: Академвидав, 2004. - 352 с. - С. 199-203). За переконанням Ґ. Домана, основи інтелекту, чесності людини, життєві перспективи загалом закладаються в перші дитячі роки. Цей період є вирішальним для подальшого життя дитини, і вона вже ніколи не зможе перевершити потенціал, закладений до 5 років. На думку Ґ. Домана, ранній розвиток дитини охоплює два аспекти:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка