Альтернативні системи навчання та виховання дітей дошкільного віку в зарубіжній та вітчизняній практиці



Сторінка2/3
Дата конвертації08.03.2016
Розмір0.82 Mb.
1   2   3

1) загальний розвиток;

2) навчання читання, математики, основ природничо-математичних


наук, літератури, мистецтва.

За його переконаннями, у житті дитини найважливішими є два періоди:



  • Від народження до 1 року. В цей період дорослі невиправдано ви­являють надмірну опіку щодо дитини, намагаючись утримувати її в теплі, стежачи, щоб вона була чистою і нагодованою, обмежуючи при цьому можливості формування її нервової системи. Натомість дитині необхідно надати майже необмежені можливості для руху і безпосереднього дослідження об'єктів.

  • Від 1 до 5 років. У цей період формується інтелект людини. Тому дорослі мають намагатися якомога повніше задовольняти потребу дитини в новому матеріалі для вивчення, "який вона прагне засвоїти в усіх доступних їй формах і особливо у мовній - усній або письмовій". Якщо в цей час дитина навчиться читати, то, на думку Домана, "перед нею відчиняться двері у скарбницю історії, людської писемності, де зберігаються накопичені віками знання".

Однак метою раннього розвитку і виховання дитини не може бути "вирощування" геніїв: "Наша мета - аж ніяк не зробити дитину Нобелівським лауреатом, чи всесвітньо відомим скрипалем, чи олімпійською «зіркою»". Головне - допомогти їй визначитися в житті, з різноманітних можливостей зосередитися на найважливіших для неї. Отже, ранній розвиток має дати дитині таку освіту, яка забезпечить їй глибокий розум і здорове тіло, зробить її кмітливою і доброю. Під керівництвом Ґ. Домана спеціалісти в галузі розвитку раннього навчання розробили оригінальні технології навчання дітей читання, математики, а також технологію, завдяки якій дитина може оволодіти енциклопедичними знаннями.

Технологія навчання дітей читання. Вона принципово відріз, няється від загальноприйнятої. Називаючи дитину "лінгвістичним генієм", Ґ. Доман переконаний, що її потрібно вчити читати не за буквами і складами, а відразу словами, оскільки це значно простіше і доступніше для дітей будь-якого віку, починаючи з 6-8 місяців. Це означає, що дитина може навчитися читати (мовчки) раніше, ніж говорити. Ця технологія придатна і для навчання читання дітей іноземними мовами. Як свідчать дослідження Ґ. Домана, дитина запам'ятовує певне слово, побачивши і почувши його 12-15 разів. Для цього доцільно писати слова на смужках щільного паперу розміром 10-15 см червоними прописними літерами заввишки 7,5 см, оскільки великі літери максимально прості для зору, а червоний колір здатний привернути увагу дитини. Поступово мож­на переходити на чорні літери меншого розміру.

Протягом 5-6 днів дитині показують набори слів (по п'ять у кожному), починаючи з одного набору і поступово збільшуючи їхню кількість до п'яти. Кожен із них показують дитині тричі на день протягом 5 днів, кожне слово - до 1 секунди.За день проводять 15 занять тривалістю 5-7 секунд, з інтервалом не менше півгодини. Далі в кожному наборі щодня замінюють одне слово на нове. Дитина будь-якого віку, навчаючись читати, долає 5 етапів, на яких об'єктами її уваги є:


  1. окремі слова;

  2. словосполучення;

  3. прості речення;

  4. поширені речення;

  5. книги.

Перші 15 слів, що пропонують дитині для читання, мають бути найзна-йомішими і найприємнішими для неї. Як правило, це її ім'я, імена родичів назви улюблених продуктів і видів діяльності, предметів домашнього побуту та ін. Потім дають слова, які позначають частини тіла, елементи будинку і домашньої обстановки; предмети, що належать дитині, продукти харчування тощо. Наступна група слів містить дієслова. Кожне нове слово супроводжують демонстрацією дії, яку воно позначає. Згодом пропонують прикметники.

На кожному новому етапі поступово зменшують розміри літер, дотримуючись правила, що забороняє одночасно зменшувати розмір шрифту і збільшувати кількість слів.

Технологія навчання дітей математики. Її застосовують у ранньому віці (2,5-3 роки), оскільки вона дає змогу навчити мозок дитини розрізняти кількість і в результаті всі обчислення здійснювати як операції з множинами, за рахунок чого і досягають їхньої швидкості. Навчання дітей математики згідно з цією технологією передбачає 5 етапів:


  1. упізнавання кількості;

  2. упізнавання рівності;

  3. розв'язання прикладів;

  4. упізнавання цифр;

  5. упізнавання рівності з цифрами.

Суть технології Ґ. Домана найчіткіше окреслює перший етап. Для впізнавання кількості виготовляють комплект карток із червоними кружальцями, від 1 до 100. Навчання починають із карток, на яких нанесені кружальця від 1 до 5. Дитині тричі на день послідовно показують картки з кількістю кружалець від 1 до 5 і називають відповідне число. Наступного дня проводять три заняття з першим комплектом, додаючи ще один комплект - із картками від 6 до 10. Його також показують тричі на день. Перед кожним наступним показом картки обов'язково перетасовують, щоб їх послідовність була непередбачуваною. Із першими двома комплектами заняття проводять п'ять днів. Із шостого в кожному комплекті щоденно одну картку змінюють на нову. Приблизно за 50 днів дитина запам'ятовує всі картки і відрізняє одну від одної. Відтоді вона зможе сприймати те, що дорослий може лише бачити. З першого погляду вона впізнає 47кружалець, 47 монеток або 47 мотрійок, виявляючи феноменальну здатність до розрізнення: вона завжди відрізняє 99 кружалець від 98 і 100. Після ознайомлення з числами та їхнім записом у мозку дитини виникає бачення відповідної кількості кружалець, тобто вона здатна "бачити" відповідну множину, що дає змогу швидко здійснювати будь-які математичні обчислення. Ця здатність є основою особливих математичних здібностей.

Після подолання п'яти етапів навчання математики розпочинають глибоке вивчення математики за підручниками з математики, алгебри, геометрії, тригонометрії, вищої математики самостійно або за допомогою старших.


5.Технологія саморозвитку Марії Монтессорі «Будинок вільної дитини». «Настане час, коли школи Монтессорі вкриють мережею всю Європу... Немає більш інтернаціонального методу виховання дітей, аніж метод Монтессорі. Найрізніші діти найрізніших країн у виявах свого інтелектуального розвитку є дітьми однієї нації - дітьми мислячого людства». (Юлія Фаусек, 1924 р).

Марія Монтессорі (1870-1952) - італійський педагог, лікар, автор ме­тодики виховання дітей у дошкільних закладах ("будинках дитини") і початкових школах. її педагогічна система була різновидом теорії вільного виховання й сенсуалізму в педагогіці. Педагогіка видатного італійського гуманіста Марії Монтессорі, як цілком правильно стверджують, "завоювала весь світ". Педагогічна система М.Монтессорі репрезентує теорію вільного виховання й сенсуалізму (напрям у теорії пізнання, що визнає відчуття єдиним джерелом знань) у педагогіці. Світове визнання технологія М. Монтессорі здобула завдяки гуманістичному підходу до виховання і навчання дітей, вірі в безмежні можливості розвитку дитини, опорі на її самостійність та індивідуальність. Виховна мета цієї технології полягає в розкритті духовного та інтелектуального потенціалу дитини. Засобами її досягнення є не зовнішні впливи на особистість, а спеціально сформоване середовище, своєрідна "духовна екологія".

Концептуальні засади, зміст та особливості педагогічної технології М. Монтессорі "Будинок вільної дитини".(За кн.: І. М. Дичківська. Інноваційні педагогічні технології. -Київ: Академвидав, 2004. - 352 с. - С. 85- 101).Система М. Монтессорі охоплює концепцію і технологію виховання й навчання дітей віком від 2,5 до 12 років. Найбільший інтерес викликають її положення, що стосуються навчання, виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Провідна ідея вчення М. Монтессорі полягає в тому, що педагогові необхідно створити предметно-просторове середовище, в якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом. Завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їхнього використання. Такими засобами є автодидактичні (самонавчаючі) Монтессорі-матеріали, з якими дитина працює, спочатку наслідуючи педагога, діючи за зразком, а потім - самостійно, виконуючи різноманітні вправи. З огляду на це, у педагогічній системі Монтессорі можна виокремити такі ключові моменти

1) підготовлене навколишнє середовище і вправи для розвитку моторики, сенсорики та інтелекту;



2) педагог, створює, готує розвивальне середовище.

Філософія виховання М. Монтессорі основана на її власних спостереженнях за дітьми, гуманістичних традиціях Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, які визнавали особливу значущість вродженого потенціалу дитини, її здатності розвиватися в атмосфері свободи й любові. Своєрідність педагогічної філософії М. Монтессорі полягає в тому, що дитинство, на її погляд, є не просто періодом життя, а іншим полюсом природи людини і що дорослий залежить від дитини настільки, наскільки дитина залежить від нього. Монтессорі вірила в безмежні можливості дитини, яка "вступає до світу, щоб відновити людство", вважала, що дитина володіє унікальною здатністю до самобудівництва. Аналізуючи цей феномен, вона дійшла висновку, що ще до народження дитина має в собі духовний зародок - модель власного психічного розвитку, який, будучи вродженою її психічною сутністю, виявляє себе лише в процесі розвитку. Не менш важливу роль відіграє в розвитку дитини розум, який, мов губка, вбирає знання. Це здатність малюка вчитися, прагнення до навчання, реалізація яких забезпечується сприятливим навколишнім середовищем. Дитина здатна сприйняти і засвоїти будь-які об'єкти середовища (як предметного, так і соціального), наприклад, просторові й часові зв'язки, соціокультурні особливості, стосунки між людьми тощо. Функціонування цієї здатності обмежене в часі, але його достатньо, щоб дитина отримала необхідний обсяг знань про навколишній світ. Усе це відбувається з нею на підсвідомому рівні, за участю всотуючого розуму, притаманного лише дітям дошкільного віку. Тому дорослі мають створити для дитини таке середовище, в якому вона могла б знайти все необхідне й корисне для свого розвитку, отримати різноманітні сенсорні (чуттєві) враження, "всмоктати" правильну мову, со­ціально прийнятні способи емоційного реагування, раціональної діяльності з предметами, зразки позитивної соціальної поведінки. М. Монтессорі виокремила тимчасові фази (сенситивні періоди) особливої сприйнятливості дитини до конкретних аспектів навколишнього середовища. Відповідність кожного такого періоду атрибутам середовища забезпечує необхідну ефективність виховання і навчання. Знаючи про ці періоди, дорослі мають передбачати ефективність виховання і навчання. Знаючи про ці періоди, дорослі мають передбачати їх настання, відповідно готуючи на­вколишнє середовище, засоби навчання, яких дитина об'єктивно потребує на конкретний момент. Важливо також аналізувати симптоми кожного пе­ріоду з метою оцінювання актуального розвитку дитини. Сенситивні періоди універсальні, тобто виникають у процесі розвитку всіх дітей, незалежно від раси, національності, соціального походження, геополітичних і культурних відмінностей тощо. Водночас вони є індивідуальними, оскільки час їх настання, тривалість і динаміка можуть бути різними в конкретних дітей, хоч є приблизні середньостатистичні межі кожного з них. Педагогіка М. Монтессорі не протиставляє особистості педагога і дитини, вважаючи їх рівноцінними у вихованні. Такий підхід єднає її з гуманістичними традиціями української етнопедагогіки і сучасними концепціями навчання та виховання.

Здатність "вникати в секрет дитинства", знати, любити дитину і вміти служити їй "згідно із законами вищої справедливості", за переконанням М. Монтессорі - головна місія педагога.




Тези


М. Монтессорі про розвиток дитини

Завдання дорослих

1


Середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її ін­дивідуальним темпом, розкрити її внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності

Створення педагогом і батьками предметно-просторового середовища, надання дитині засобів для саморозвитку та розкриття правил їхнього використання

2

Дитинство є не просто періодом життя, а іншим полюсом природи людини... Дорослий залежить від дитини настільки, наскільки дити­на залежить від нього

Дорослий має бути еталонним зраз­ком для дитини і навчитися сприймати дитину як маленьку, але Людину з її власним "Я"

3

Дитина вступає до світу, щоб відновити людство..., ще до народження має в собі духовний зародок - модель власного пси­хічного розвитку

Мають враховувати індивідуальні особливості та вроджені задатки

4

У розвитку дитини важливу роль відіграє всотуючий розум - здатність дитини вчитися, прагнення до навчання

Дорослі мають створити для дитини таке середовище, в якому вона могла б знайти все необхідне й корисне для свого розвитку, отримати різно-манітні сенсорні (чуттєві) враження, "всмоктати" правильну мову, соціально прийнятні способи емоційного реагування, раціональної діяльності з предметами, зразки позитивної соціальної поведінки

5

Сенситивні періоди особливої сприйнятливості дитини до кон­кретних аспектів навколишнього середовища

Підготувати навколишнє середовище, засоби навчання, яких дитина об'єктивно потребує на конкретний момент
Центральне місце в педагогічній технології М. Монтессорі належить дидактичному матеріалові, що є важливим засобом становлення фізичних і психічних функцій дитини, розвитку її творчості, уваги, волі, навчання письма та елементарної математики. Головну його цінність М. Монтессорі вбачала у сприянні впорядкуванню попереднього досвіду дитини. Матеріал не лише ознайомлює дитину з предметами та їх ознаками (якостями), а й дає їй змогу самостійно працювати, міркувати, помилятись і виправляти помилки, зосереджувати увагу на зробленому, порівнювати. Монтессорі-матеріали основані на концепції активної особистості, яка розмірковує і спілкується, розвивається у процесі вільної діяльності. Робота з Монтессорі-матеріалами дає дітям змогу самостійно визначати помилки, усувати їх, відновлюючи порушений порядок. Ці матеріали мають різний ступінь складності. Дитина займається з кожним із них стільки, скільки їй цікаво, а згодом приступає до складнішого. Самодіяльність, вільний вибір матеріалу, вдосконалення методів роботи сприяють розвитку організаційних можливостей дитини. Дидактичний матеріал Монтессорі опосередковано готує дитину до майбутнього учіння. Користування Монтессорі-матеріалами доцільно підпорядковувати таким основним правилам:

  1. діти мають ставитися до матеріалів із повагою;

  2. використовувати матеріали охайно і свідомо;

  3. для виконання певної вправи дитина має взяти всі необхідні матері­али, а закінчивши вправу, повернути їх на місце у первинному вигляді;

  4. дитина має право користуватися матеріалом самостійно, без участі інших дітей і педагога.

Важлива роль при цьому належить презентації (основному урокові) -демонстрації дитині правильного використання нового матеріалу. Мета презентації полягає не лише в ознайомленні з основними якостями і застосуванням матеріалу, а й у створенні для педагога можливостей більше дізнатися про дитину та її внутрішній розвиток. Педагогіка М. Монтессорі має глибоко продуману і добре відпрацьовану технологію. Саморозвитку дитини дошкільного віку допомагають через диференційовану систему матеріалів, що належать до таких навчальних розділів: матеріали для вправ у повсякденному житті та вироблення навичок соціальної поведінки; матеріали для вправ на розвиток сенсорики; матеріали для вправ на розвиток мовлення, навичок письма, читання, математичних уявлень; матеріали для вправ із розділу "Космічне виховання". Така різноманітність матеріалів породжує необхідність встановлення чіткої послідовності їхньої презентації.
6.“Український дитячий садок”. Спадщина Софії Русової. Вченою обґрунтовано умови гармонійного виховання у ДНЗ: виховання повинно бути індивідуальним, пристосованим до природи дитини, національним, відповідати соціально-культурним вимогам часу, вільним, незалежним від тих чи інших урядових вимог, вибудовуватись на ґрунті громадської організації. Принципами побудови українського ДНЗ повинні бути: гуманізм, демократизм, науковість, національний дух. Їх реалізація забезпечуватиме етнізацію особистості, входження дитини у духовний світ і традиційне життя українського народу, плекання національної та загальнолюдської культури. У книзі «Дошкільне виховання» (1918 р.) Софія Русова узагальнила матеріали лекторської роботи. В ній викладені теоретичні міркування і критичний аналіз поглядів педагогів минулого та сучасників на виховання дитини дошкільного віку. Софія Русова доводить важливість і необхідність виховання дитини дошкільного віку. У час започаткування суспільного дошкільного виховання її аргументи були вкрай актуальними. Адже не всі ще розуміли, що характер дитини формується в ранньому віці, що вчасно треба створювати умови для розвитку її здібностей. Зважаючи на вікові особливості дошкільнят, Софія Русова ставить питання про єдність родинного й суспільного виховання. Умови дитячого садка мають бути наближені до умов рідної домівки. Щоб дитина легко адаптувалася, вихователька має бути така ж близька, як рідна маги, і до того ж добре фахово-підготовлена. Що ж найважливіше у вихованні: тіло, почуття чи розум, - ставить питання Софія Русова. Однозначної відповіді бути не може. Тому основним завданням вона вважає пробудження в дитини охоти до самонавчання.

Софія Русова ставить і цілком по-сучасному розв'язує проблему за-гальнолюдського у вихованні. Виховуючи дитину, слід зважати на її соціальні особливості, психологічну індивідуальність; культурно-етнографічні ознаки її оточення. Національне виховання формує цілісну особистість. Міцнішою вважається та нація, яка найповніше використовує у вихованні свої національні скарби. Софія Русова знаходить органічну єдність між національною та загальнолюдського культурою і вважає таку єдність концептуальною основою виховання. Вона формулює основні принципи національного виховання гармонійної людини, громадянина:

• індивідуальність, пристосованість до природи дитини;

• відповідність особливостям і потребам своєї країни, нації;

• відповідність соціально-культурним вимогам часу;

• єдність суспільного і родинного виховання;



• благочинність, моральність.

У наступних розділах книги ці положення конкретизуються. Визначаються зміст і методика сенсорного виховання, дитячої гри, ручної праці, розвитку мови, формування математичних уявлень, морального та естетичного виховання. Це теоретично обґрунтований матеріал з критичним аналізом і водночас цінні практичні поради, які не втратили свого значення й сьогодні В окремому розділі Софія Русова обґрунтовує вимоги до підготовки виховательки: до її зовнішності, культури, освіти, здатності до роботи з малими дітьми. Щоб виховати у дітей національну свідомість, самосвідомість, самоповагу і гідність, вона має знати народне життя і бути свідомою вихованих протягом віків ідеалів народу. Лише така вихователька може викликати у дітей палку любов до рідного краю, роздмухати ту іскру, яка жевріє в їхніх душах. Цим питанням присвячено розділ «Український дитячий садок». На думку Софії Русової, садок треба організовувати на наукових засадах. Він має бути пройнятий національ ним духом нашого народу, закладатися на цілком національному ґрунті. Творчі сили дитини найкраще збуджувати також національним матеріалом. У садку має лунати рідна мова й пісня. Саме такі садки дадуть українському народу свідомих, чесних громадян, які здобудуть йому світлу долю. Ідеї загальнолюдського та національного виховання в українському дитячому садку були надзвичайно актуальними в час становлення суспільного дошкільного виховання та УНР. Нове життя здобули ці ідеї й праці Софії Русової в наш час, коли відроджуються національна культура, національні пріоритети України. Книга також містить практичні поради щодо виховання у дитячому садку, вірші, оповідання, казки, пісеньки з нотами, вибрані твори кращих українських письменників. Йдеться про організацію трудового виховання: ліплення, вишивання, малювання, плетіння. Використані і предметні лекції. Є орієнтовна програма роботи з дітьми. Проте авторка застерігає, що ні в якому дитячому садку не може бути й не потрібно сталої програми, бо всі заняття мають відповідати інтересові (сучасному) і настроєві дітей. Навчання в дитячому садку узгоджується з порою року, тобто залежить від того матеріалу, який дає природа. Книга «Нові методи дошкільного виховання» (Прага, 1927) є посібником для слухачів курсів садівниць. Висвітлює питання професійної освіти. Садівниця перш за все має добре знати дитину, її фізичний та духовний стан, виявляти як неврівноважених чи відсталих дітей, так і обдарованих, викликати відповідно віку інтереси в дитини. Для вивчення дитини пропонується спеціальна санітарна карта, детально аналізуються типи темпераменту дитини. Успішність роботи вихователя забезпечує висока професійна й загальна освіта, матеріальна незалежність, повні політичні права, належна пошана в суспільстві. Софія Русова обґрунтовує кваліфікаційні вимоги до садівниць: передусім вони повинні любити дітей, мати чуйне серце, відповідально виконувати свої обов'язки, бути фізично здоровими, мати спокійну вдачу, вміти співати народні пісні, малювати, знати літературу - рідну і світову, вміти знайти і встановити спільне між домівкою дитини і дитячою установою. Вона ставила вимоги ще до абітурієнтів, щоб на навчання не потрапили випадкові люди. Педагог повинен володіти літературною мовою, а крім того, знати діалекти місцевості, де працює. Крім теоретичних знань, вважала Софія Русова, вихователю необхідна практика роботи з дітьми. Саме в практиці виробляються певні навички педагогічної професії. Важливим питанням є розвиток органів чуття («змислів») дитини. Тут вирішується два завдання - зробити органи чуття чутливішими й працездатнішими, а також сформувати свідоме ставлення дитини до праці, вправ, стимулювати дитячу творчість. Чимало уваги приділяється практичній дитячій грі. Софія Русова дає класифікацію ігор, яка фактично відповідає нинішній:

• прості руханки;

• ігри, що випливають з інстинкту наслідування;

• театр ляльок, лялькові вистави.



Вона розглядає гру як засіб виховання. Звідси й вимоги до керування грою. Перш за все вихователь повинен знати специфіку ігор дітей різного віку, знати народні ігри. Софія Русова вказує на поступовий перехід па певному етапі розвитку гри до праці. Працю вона поділяє на фізичну й розумову. Чимале значення надає праці з різними матеріалами, господарській, самообслуговуванню, праці в саду. Водночас Софія Русова ручну працю поділяє за певними напрямами: загальнокорисна (прибирання, догляд за рослинами чи тваринами); естетично-декоративна, або ілюстративна; психологічна, або соціальна (діти намічають тему праці, деталізують її, планують). Отже, фізичне й розумове навчання нероздільні. Навчання арифметики і грамоти має проводитися в природному зв'язку з іншими заняттями. Софія Русова наполягала на спілкуванні з дитиною лише її рідною мовою. Шанувала знання діалекту, попереджала, щоб не відлучати від «хатньої» мови дитину, бо саме в діалекті - дух народу, філологічна суть мови, її образність, краса. Ознайомлення з довкіллям (предметні лекції) — це перша енциклопедія дитини. Питання виховання Софія Русова розглядає в органічній єдності з навчанням. Зокрема, рекомендує вчити моральності так само, як будь-чого іншого. Розробляє перелік інтелектуальних і соціальних «доброчинностей та культурних звичок», які важливо виховувати у дошкіль-ників. Серед засобів морального виховання вона виокремлювала національні, які використовувалися народом споконвіку: легенди, казки, народні пісні, вірші тощо. Це виховує у дитини чуття власного народу, обов'язку перед ним, патріотизм. Дитячий садок вона розглядала як установу не лише педагогічну, а й соціально-національну. Його призначення ширше, ніж підготовка до школи і полягає у вихованні людини, свідомого громадянина своєї країни.
7.Спадщина Василя Сухомлинського. Спадщина Василя Сухомлинського надзвичайно багатогранна, та в центрі його уваги передусім - дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності. Проектування людини він вважає найголовнішим у педагогічній роботі. Методика такого проектування передбачає системи розвивального навчання, самостійність і самобутність життя дитини, її право на щастя, яке може дати родина, школа, найближче оточення. Учіння має бути радістю, а не тягарем. Виховання дитини Василь Сухомлинський розглядав у контексті різноманітних видів діяльності (інтелектуальної, трудової, моральної, естетичної, фізичної), спрямованої на всебічний розвиток особистості. Основу виховання мають становити народна педагогіка та загальнолюдські цінності - добро, совість, честь, обов'язок, гідність. Чи не найважливішим засобом виховання Василь Сухомлинський вважав мистецтво спілкування педагога з дітьми. Людяність, душевність спілкування - ключ, що відкриває дитячі та юнацькі серця. Саме завдяки такому спілкуванню діти довіряються педагогу як старшому доброму пораднику, другу. «Учитель - це передусім жива людина, яка входить до світу пізнання, творчості, людських взаємин». Василь Сухомлинський запропонував чимало оригінальних методів, прийомів, форм навчання та виховання, спрямованих на розвиток творчих, розумових та фізичних здібностей. Зокрема, впровадив у практику «уроки мислення» серед природи, які проходили в атмосфері співробітництва й творчості. Ці уроки він називав подорожами до джерела живої думки. Прагнення зрозуміти побачене спонукало встановлювати причинно - наслідкові зв'язки, пробуджуючи дитячу думку. Розроблена Сухомлинським система занять передбачала розвиток творчої думки. Чільне місце в ній відводилося самостійному складанню казок, маленьких творів, доповідей, математичних задач, вивченню окремих тем. Домашні завдання педагог вважав необхідними, але часу на них має витрачатися менше, ніж на дозвілля учня. Своєрідно й творчо Василь Сухомлинський використовував казку у вихованні дошкільнят і молодших школярів. «Через казку, фантазію, гру, через неповторну людську творчість -вірна дорога до серця дитини», - наголошував він. Глибокі за своїм змістом казки Василя Сухомлинського - як свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. На його уроках діти самі складали казки, в яких їхня буйна фантазія поєднувалася з глибоким моральним змістом. У Павлиській школі було обладнано кімнату казок. Морально- психологічний аспект перевірки якості засвоєння матеріалу передбачав оцінку не лише знань, а й наполегливості дитини у подоланні труднощів. Оцінка, на думку педагога, має бути позитивним стимулом навчання і ніколи не використовуватись для покарання. Улюблений предмет та вчитель, який його читає, має бути в кожного учня, зазначав Василь Сухомлинський. З цього предмета він краще за інших вчиться, читає додаткову літературу чи отримує окремі завдання від учителя. Це розвиває інтерес до знань, таланти, створює інте-лектуальний фон класу. Книга й робота з нею - найнеобхідніше в учінні. Дітей треба навчати вибирати книгу, читати й перечитувати її. Читання - це віконце, крізь яке діти бачать і пізнають себе. Найрадіснішим у школі Василя Сухомлинського було свято книги.

Як елемент розумової культури, який має розвивальне значення, Василь Сухомлинський розглядав шахи. На його переконання, треба зацікавити дітей грою в шахи, вводити її в життя школи.



Трудове виховання Василь Сухомлинський розглядає як гармонію трьох понять: треба, важко і прекрасно. Виховання в праці - це перш за все прищеплення любові до праці, зближення розумової і фізичної праці. Праця має згуртовувати дитячий колектив, бути посильною і радісною, до неї можна залучати дітей різного віку. Вони повинні бачити кінцевий результат, радіти йому, відчувати, що їхня праця - це частина праці дорослих. Старшим дітям треба давати більше самостійності та ініціативи - це підвищує їхню відповідальність за зроблене. Великого значення надавав Василь Сухомлинський природі як виховному засобу. «Я прагнув до того, щоб перед тим як відкрити першу книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої в світі книги - книги природи», - наголошував педагог. - «... Кожна мандрівка в природу - урок мислення, урок розвитку розуму». Чимало праць Василь Сухомлинський присвятив ролі слова та особистості вчителя для дитини і сформулював вимоги до нього. Він радив учителю не робити насильства над душею людини, уважно придивлятися до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, нахилів. Основну увагу педагог приділяв становленню особистості, формуванню громадянських переконань, розвитку індивідуальності в умовах суспільного колективного виховання. Дитячий колектив Василь Сухомлинський розглядає не традиційно для свого часу. Так, у праці «Виховання колективізму у школярів» духовне життя колективу визначають індивідуальний внесок кожного вихованця та взаємовплив колективу й індивідуумів. Усі праці Василя Сухомлинського пройняті гуманним ставленням до дитини, пошаною до її особистості, розумінням її інтересів, почуттів, позиції. У книзі «Серце віддаю дітям» він писав: «Дитячий світ - це особливий світ. Діти живуть своїми уявленнями про добро й зло, честь і безчестя, людську гідність. ...Я завжди вважав за необхідне стати в деякій мірі дитиною. Тільки за цієї умови діти не будуть дивитися на вас як на людину, що випадково потрапила за ворота їхнього казкового світу і якій байдуже, що діється всередині цього світу».

У своїх роботах педагог чимало уваги приділяв вихованню наймолодших дітей, першокласників і тих, що вступають до школи. Роки дитинства - дошкільний і молодший шкільний вік - відіграють важливу роль у формуванні особистості, вважав він. Це не підготовка до майбутнього, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя, і від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшлодо її розуму і серця з навколишнього світу, від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк. У дошкільному і молодшому шкільному віці формується характер, мова людини, мислення. Можливо, все те, що приходить до розуму й серця дитини з книжки, з підручника, з уроку, саме тому й приходить, що поряд з книжкою - навколишній світ, в якому малюк робить свої перші нелегкі кроки від народження до того моменту, коли він сам зможе розгорнути і прочитати книжку: «Навчання — це лише єдина пелюстка тієї квітки, яка називається вихованням. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, які створюють красу квітки». У дитинстві починається тривалий процес пізнання - і розумом, і серцем - тих якостей і цінностей, що лежать в основі моралі. Василь Сухомлинський вважав, що треба виховувати високоосвічених, працелюбних, наполегливих людей, готових долати не менші труднощі, ніж долали їхні батьки, діди, прадіди. Чим більше коло знань має опанувати дитина, тим більше треба зважати на природу людського організму в період бурхливого розвитку і становлення особистості. Процес пізнання навколишньої дійсності є неодмінним емоційним стимулом думки для дитини дошкільного і молодшого шкільного віку. Істина, в якій узагальнюються предмети і явища навколишнього світу, стає особистим переконанням дитини тоді, коли вона одухотворюється яскравими образами, що впливають па почуття. Тому важливо, щоб перші наукові істини дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки була краса й невичерпна складність природних явищ, щоб дитину поступово вводили в світ суспільних відносин, праці. Людина була і завжди буде дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватись для прилучення до багатств духовної культури. Саме в природі джерело дитячого розуму. Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати. Треба також знати індивідуальні особливості здоров'я кожної дитини - без цього не можна нормально вчити. «Розумове виховання далеко не те саме, що набування знань. Хоча воно неможливе без освіти, як зелений листок неможливий без сонячного проміння, однак виховання розуму не молена ототожнювати з освітою, як зелений листок - із сонцем». Тому вивчення внутрішнього духовного світу дітей, особливо їхнього мислення, Василь Сухомлинський вважав одним з найважливіших завдань учителя. Дитина мислить образами. Чим яскравіші в її уявленні ці картини, тим глибше осмислює вона закономірності природи: «Клітини дитячого мозку настільки ніжні, настільки чутливо реагують на об'єкти сприймання, що нормально працювати вони можуть лише за умови, коли об'єктом сприймання, осмислення є образ, що його можна бачити, чути, до якого можна доторкнутися. Переключення думки, яка є сутністю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною або наочний, або ж настільки яскраво створений словесний образ, що дитина немов би бачить, чує, відчуває на дотик те, про що розповідають». Якщо ізолювати дитину від природи, якщо з перших днів навчання вона сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. Розповіді вихователів - обов'язкова умова повноцінного розумового розвитку дитини, її багатого духовного життя. Вони повинні бути яскравими, образними, стислими. «Впливайте на почуття, уяву, фантазію дітей, відкривайте віконце в безмежний світ поступово, не розчиняйте його відразу навстіж, не перетворюйте на широкі двері, - радить Василь Сухомлинський вихователям. - ...Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще, й ще раз повернутися до того, про що вона діз налася». Розумове виховання як одна з найважливіших ланок системи виховання, за Сухомлинським, передбачає: набування знань і формування наукового світогляду; розвиток пізнавальних і творчих здібностей; вироблення культури розумової праці; розвивання інтересу і потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці. Але процес набування знань і якісне їх поглиблення будуть фактором розумового виховання лише тоді, коли знання стануть особистими переконаннями, духовним багатством людини, що позначається на ідейній спрямованості її життя, на її праці, суспільній активності, інтересах. Формування світогляду - це серцевина розумового виховання. Яскрава самобутня думка видатного педагога, виважена в особистій практичній учительській та виховній роботі, віднесена до теоретичних узагальнень, послужила розвитку демократичних та гуманістичних засад у педагогіці. Спадщина Василя Сухомлинського є цінним внеском у вітчизняну та світову скарбницю педагогічної думки.

Технологія раннього навчання читання МиколиЗайцева.

Концептуальні засади, зміст та особливості технології. (За кн.: /• М. Дичківська. Інноваційні педагогічні технології. - Київ: Академвидав, 2004. - 352 с. - С. 191-194.)

Комплекс оригінальних методичних прийомів технології М. Зайцева базований на відкриттях і теоретичних узагальненнях про психічні особли­вості розвитку людини видатних учених-фізіологів Івана Сєченова (1829- 1905), Івана Павлова (1849-1936), Олексія Ухтомського (1875-1942), невропатолога, психіатра, психолога Володимира Бєхтєрєва (1857-1927), психолога Олексія Лєонтьєва (1903-1979). Спостереження, відкриття й узагальнення І. Сєченова практично втілені у педагогічних технологіях М. Зайцева. У них сенсорний потік подрібнений на своєрідні "кванти інформації", операції з якими супроводжують ритмічні рухи з періодичними моторно-емоційними акцентами. З орієнтацією на цей принцип М. Зайцев створив відповідні навчальні посібники.



Основні засади технологи М. Зайцева.

  • Діти цілком звільнені від регламентованої поведінки. Навпаки, їхня навчальна діяльність насичена цікавими ігровими ситуаціями з елементами змагання. У процесі таких занять вони відчувають неабияку радість від досягнутих результатів навчання.

  • Стійкі позитивні емоції сприяють нормалізації та активізації всіх функціональних систем організму дитини, а отже, її здоров'ю.

  • Ритмізація діяльності, що під час навчання грамоти виявляється в ритмічних звукових подразненнях, ритмічних рухових відповідях дітей, у дозованих за певним правилом моторно-емоційних акцентах, у ритмічних рухах кисті дитини, має, крім навчального, великий оздоровлювальний ефект.

  • Технологія навчання читання, котру розробив М. Зайцев, використо­вує типово дитячий засіб пізнання світу - кубики, яким великого значення надавали Я. А. Коменський, Ф. Фребель.

Принциповим положенням технології є одночасний розвиток мовлення дітей із навчанням їх читання. За такого підходу читання розглядають не як передумову "прискореного розвитку", а як процес оволодіння новою мовною реальністю - письмовим мовленням. Опоненти М. Зайцева критикують його за намагання навчити читати дітей у надто ранньому віці, не аргументуючи таких міркувань.

  • Реалізація цієї технології не вириває дитину з контексту її природного буття, не створює для неї нездоланних бар'єрів. Навчання читання поєднують із грою, співом. Наприклад, склади діти запам'ятовують від. бувається у формі коротких складових пісеньок (їх використовують як фонетичну розминку і супроводжують рухами).

  • У задіюванні всіх видів пам'яті: звукової, моторної, зорової, кінестетичної (просторово-рухової) - враховують вікові психологічні особливості дітей.

  • Психофізіологічні засади технології М. Зайцева основані на визнанні неабияких можливостей дошкільного віку в сприйманні й засвоєнні на чуттєвій основі знань про навколишній світ. їх автор враховував те, що для повноцінного формування особистості потрібно задіяти всі органи чуття, забезпечити належний розвиток відчуттів і сприймань як головних для дитини способів пізнання предметів і явищ. Наприклад, безмежні можливості зору, слуху, нюху, тактильного (на дотик) сприймання потрібно використовувати в навчанні саме тоді, коли вони формуються і розвиваються як головні чинники пізнання дитиною світу. Адже навіть у дитини, яка народилася здоровою, неуважність батьків і педагогів до розвитку чуттєвих способів пізнання може спричинити серйозні проблеми розумового і морального розвитку. Людина зі сформованими відчуттями і вмінням сприймати вільно орієнтується в навколишньому світі, самостійна, впевнена у своїй діяльності, у стосунках з іншими людьми.

Особливості змісту педагогічної технології М. Зайцева. Технології раннього навчання спрямовані на опанування грамоти і математичний розвиток дітей.Технологія навчання грамоти пропонує оригінальний шлях до читання через письмо (від письма кубиками - до читання). Гра-посібник "Кубики Зайцева" містить 52 картонки, що їх можна легко скласти в кубики, три таблиці та методичні коментарі. Кубики поділяють за різними критеріями:

  • за кольоровими ознаками (колір, поєднання кольорів, одно-, дво-буквені склади з літерами трьох кольорів). За кольором кубики розпізнають, послуговуючись такою схемою: "золотий" - жовтий, "залізний" - сірий, "дерев'яний" - світло-коричневий, білий. За поєднанням кольорів: "залізно-золотий", "дерев'яно-золотий", "залізно-дерев'яний";

  • за об'ємом кубики поділяють на великі й маленькі, великі подвійні (склеєні один з одним), маленькі подвійні;

  • за звучанням наповнювача (кубики Зайцева, що звучать): "золоті", "залізні", "дерев'яні", "залізно-дерев'яні", нема звуку;

- за вібрацією наповнювача, яка сприймається пальцями руки, що тримає кубик;

  • за вагою;

  • за поєднаннями ознак.

М. Зайцев розглядав склад як "мускульне зусилля мовного апарату, що усвідомлюється", кожну букву саму собою, кожну букву на позначення приголосного звука з наступною, яка позначає голосний, або кожну, що передає приголосний із м'яким знаком. Склади розташовують у таблиці, зіставляючи і співвідносячи їх за дзвінкістю, глухістю, твердістю, м'якістю.

Читати за кубиками М. Зайцева навчають у три етапи:

1. Ознайомлення з кубиками і таблицями, вивчення складів. Його метою є ознайомлення дітей із кубиками і таблицями, навчання їх розрізняти кубики за кольором та звучанням, називати склади на кубиках, знаходити і називати склади в таблицях. Кожному кубикові відповідає стовпчик або рядок у таблицях. Після роботи з кубиками діти за допомогою указки відшукують у таблицях потрібні сполучення. У пошуках одного вони встигають перебрати і запам'ятати десятки сполучень. Блискуча систематизація допомагає пізнати принцип подібності, алгоритми пошуку. На цьому етапі діти виконують такі ігрові вправи:


  1. Відгадай, який кубик звучить.

  2. Добери до маленького великий кубик.

  3. Побудуй башточку чи паротяг.

  4. Знайди на своєму кубику букву золотого кубика і назви склад.

  5. Знайди кубик, який я назвала.

  6. Якого кубика не стало?

  7. Що змінилося?

Коли називають "ім'я" та "прізвище" кубика, склади промовляють: хором; дитина, до якої апелює педагог; по черзі (наприклад, л—ла—ло—лу— ли—ле). Далі настає черга для ігор "Знайди на картках слово, складене з кубиків", "Склади з кубиків слово, написане на картці", "Знайди на картці своє ім'я серед інших", "Склади з кубиків назву до картки", "Складове лото" (з використанням карток із зображенням тварин і неповним підписом на картці та карток із складом, якого не вистачає).

На таблицях зображені ті самі кубики, але в розгорнутому вигляді. Вихователь указкою показує слова, а діти порівнюють їх із тим словом, що вже викладене кубиками. З опорою на такі таблиці трирічний малюк легко вивчає до сотні складів і складових пісеньок. Таке проспівування є чудовою "гімнастикою для розуму" й сприяє коригуванню звуковимови. Дітям подобається супроводжувати пісеньки грайливими рухами рук, плесканням у долоні, притупуваннями, за сигналом вихователя робити паузи співати тихіше чи голосніше, швидше чи повільніше. Дуже важливо, щоб усі склади, які є в українській мові, діти проспівували. Це допомагає зробити для них читання легким і зрозумілим.



  1. Читання одного слова. Дітям, які вже вміють викладати з кубиків різні слова, пропонують так звані складові картки (склади написані яскравим великим шрифтом). На цьому етапі ускладнюють й ігри. Вони вже по­требують не тільки зацікавленості дітей, а й їхньої самоорганізації. Граючи в ігри "Здогадайся, де твоє ім'я", "Назви іграшку по-іншому", "Знайди слово навпаки" тощо, діти самостійно викладають прості речення, визначають і ставлять наголос у словах, розділові знаки у реченнях. Читання слів із карток супроводжують спеціальними завданнями, спрямованими на розвиток мовлення, пам'яті та кмітливості. До того ж, діти швидко навчаються читати цілими словами.

  2. Читання тексту, ігри-тексти з кубиками. Цей етап передбачає закріплення вміння дітей упевнено читати окремі слова, читати слова у реченнях і відтворювати суть прочитаного. Дітям пропонують ігри з картками, ігри-головоломки з кубиками і роботу з текстом: "Добери потрібний колір", "Добери потрібне слово", "Який предмет я загадала?", "Знайди продовження слова" та ін. Так, у грі "Схожий-несхожий" використовують картки зі словами: м'яч, куля, троянда, ромашка, сонечко, хрущ, лисиця, вовк, трактор, вантажівка. Вихователь описує предмети, наприклад: "Дві квітки. Одна з білими пелюстками і жовтою серединою. Друга з рожевими пелюстками і колючками. Одна квітка садова, друга - польова". Діти мають порівнювати їх, знаходячи спільні й відмінні ознаки, впізнавати за описом, знаходити відповідь серед карток. Після того, як діти навчаться читати невеликі тексти (прислів'я, приказки, скоромовки, лічилки тощо), вони опановують читання текстів із книжок з великим шрифтом і яскравими, виразними ілюстраціями. Вихователь читає вголос, а діти стежать за текстом очима і читають внутрішнім голосом. На цьому етапі вихователеві важливо дбати про освітлення кімнати, навчити дітей правильно сидіти під час читання тощо.

Отже, розвивального ефекту технології навчання читання досягають завдяки складовому, а не фонемному принципу навчання; поєднанню на­вчання зі співами; використанню всіх видів пам'яті; максимальному вико­ристанню наочності. Технологія М. Зайцева кардинально відрізняється від традиційних ме­тодик розвитку мовлення дітей. Вона засвідчила свою високу результативність, а також можливість застосування не лише в освітніх закладах, а й у домашніх умовах.

Технологія фізичного виховання дітей дошкільного віку Миколи Єфименка. Концептуальні засади, зміст та особливості технології.

(За кн.: І. М. Дичківська. Інноваційні педагогічні технології. - Київ; Академвидав, 2004. - 352 с. - С. 233-237).

Технологія фізичного виховання спрямована на розвиток і оздоровлення дітей. її автор, український педагог-новатор Микола Єфименко, вивчав цю проблему впродовж двадцяти років і має своє, відмінне від загальноприйнятого, розуміння суті фізичного виховання здорових дітей та дітей з відхиленнями у розвитку. Технологія фізичного виховання дітей Миколи Єфименка "Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей" розрахована на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Автор назвав її ще "тотальним ігровим методом", втіливши у цих словах своє педагогічне кредо "грати щодня, грати постійно, грати завжди". Ґрунтується ця технологія на таких десяти положеннях:



  1. Йти за логікою природи (педагогіка має бути природною).

  1. Фізичне виховання дітей необхідно здійснювати по спіралі, нове поєднуючи з відомим.

  2. Педагогічний спідометр, або так звані загальнорозвивальні вправи (добирати підготовчу частину заняття — уроку згідно з "еволюційною гім­настикою").

  1. Поділ заняття на три частини за фізіологічною суттю.

  1. Театр фізичного виховання дітей (граючи — оздоровлювати, граючи — виховувати, граючи — розвивати, граючи — навчати).

  2. Позитивна, світла енергія радості й задоволення (фізичне виховання має заряджати дітей позитивними емоціями).

  1. Руховий портрет дитини "малює" методика ігрового тестування.

  2. Створи тренажери сам!

  3. Здоров'я здорових потребує профілактики та корекції.

10.Через рухи та гру - до виховання Людини майбутнього.

У системі фізичного виховання дітей М. Єфименко виокремив такі основні рухові режими: плавальний, лежачий, повзальний, сидячий, стоя­чий, ходьбовий, лазальний, біговий, стрибковий. їх назви свідчать про те, яким основним рухам надають перевагу на конкретному занятті."Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей" дотримується принципу "двох засад у педагогіці", що передбачає різні підходи до організації роботи з дівчатками та хлопчиками.

У педагогічній технології "Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей" як формі фізичної активності дітей застосовують горизонтальний пластичний балет ("пластик-шоу"), що обґрунтовував її автор. Найважливішими в ньому є музичність, хореографічність, естетичність. У відчутті музики і музичному самовираженні М. Єфименко передбачає такі етапи:

а) рухово-танцювальна наслідувальна діяльність (робити те, що робить педагог, наслідуючи його рухи);

б) частково-наслідувальна рухова танцювальна діяльність (діти
частково наслідують вихователя, а також імпровізують);

в) вільний стиль (цілковите музичне і пластичне самовираження дітей


відповідно до музичної композиції).

Слово "горизонтальний" у назві пластичного балету означає дотримання сформульованого автором технології першого принципу - "йти за логікою природи". Відповідно до нього розроблено всі пози в програмах "пластик-шоу":



  • вправи у позі лежачи на спині;

  • вправи у позі лежачи на животі;

  • вправи у позі лежачи на боці;

  • вправи у перевертаннях зі спини на живіт і навпаки;

  • вправи у позі сидячи та ін.

Усі рухи у "пластик-шоу" мають бути плавними, м'якими, пластичними. Вправи виконують під відповідну музику, з використанням елементів хореографії, яка є естетичною складовою рухової активності дітей (музичний супровід - на вибір інструктора з фізичного виховання та музкерівника).

Горизонтальний пластичний балет як новий синтетичний напрям у фізичному вихованні дітей поєднує все позитивне, що є у художній гімнастиці, аеробіці, балеті, брейку, шейпінгу, акробатиці, музичних заняттях. Він успішно замінює комплекс гімнастики пробудження. Скорочені його програми можна використовувати як фізкультурні хвилинки, фізкультурні паузи, фізкультурні розваги і свята.

Особливості роботи за технологією М. Єфименка. Педагог, який вирішив працювати за технологією Єфименка, має насамперед продумати ігрову тему, на основі якої відбуватиметься його ігрова взаємодія з дітьми.

Технологія "Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей" розрахована на проведення всіх чи кількох занять як однієї великої тематичної гри (ВТГ), тобто макрогри. Схематично завдання будь-якої гри міститься у формулюванні її теми, що педагогові потрібно обов'язково враховувати.

Сюжет гри має не суперечити першому положенню авторської системи фізичного виховання, що рекомендує будь-яку рухову діяльність дітей по­чинати з лежачих, тобто горизонтальних (розвантажувальних), положень із поступовою вертикалізацією поз і ритмів руху до прямоходіння, повза­ння, бігу, підстрибувань, стрибків. Вдалий добір макроігор є передумовою того, що заняття з фізичної культури будуть захопливими для дітей, матимуть очікуваний ефект. Педагог може розіграти зі своїми вихованцями будь-яку тему, казку, ситуацію, дотримуючись при цьому формул природного рухового розвитку дітей. В основі ігор можуть бути історичні, географічні, етнографічні сюжети, характерні для тієї місцевості, де впроваджують технологію. У реалізації педагогічної технології "Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей" велике значення в процесі фізичного виховання має створення образів, що їх розігрують діти. Це дає змогу позитивно впливати на їхнє мовленнєве спілкування. Як переконаний прихильник асоціативної педагогіки, ґрунтованої на пробуджених у дітей під час гри асоціаціях,

М. Єфименко доводить, що справжня педагогіка має базуватися на мінімумі тренажерів, але на максимумі образів. Це допомагає дітям бачити те, чого насправді нема, або те, що вони хотіли б бачити під час гри-заняття.

Тема макрогри має бути підпорядкована певній меті й відповідати певному руховому режимові. Кожне заняття доцільно творити як спектакль фізичного виховання, розробляти його звуко-музичний супровід, а педагог - домагатися, щоб у дітей було якомога більше улюблених занять-спектаклів. У гри-заняття з фізичної культури є багато спільного з театральним спектаклем. З огляду на це М. Єфименко впровадив у теорію і практику фізичного виховання дітей поняття "театр фізичного виховання", харак­теризуючи споріднені поняття (заняття - спектакль, педагог - режисер, конспект заняття - сценарій, зал - сцена, діти - актори, вправи - ролі та ін.).

План-конспект роботи педагога за цією технологією може мати будь-яку форму, головне, щоб вона була зручною для педагога. Оптимальною формою плану-конспекту зарекомендував себе сценарій заняття. Він може мати такі основні позиції:



  • назва фізкультурної сюжетної гри-спектаклю;

  • вказівка на домінуючий на занятті руховий режим;

  • обладнання і графічне оформлення;

  • відповідне розташування обладнання в залі, визначення місця педагога, дітей, їхні переміщення, система безпеки та ін.; короткий виклад сюжету;

  • нумерація ігрових вправ відповідно до задуманого сюжету.


10.Технологія психолого-педагогічного проектування (п3 технологія). Концептуальні засади, зміст та особливості технології.

(Теоретико-методичний виклад цього матеріалу здійснено за книгою Піроженко Т. Особистість дошкільника. Перспектива розвитку Науково-методичний посібник. - Тернопіль: Мандрівець, 2010.)

Технологія психолого-педагогічного проектування взаємодії дорослого з дитиною (Технологія П3) з позиції визначення соціальної технології освіти розглядає спосіб здійснення освітньої діяльності на основі раціонального розчленування на процедури та операції з їхньою подальшою координацією і синхронізацією вибору оптимальних засобів та методів виконання. З цього погляду технологія освітньої діяльності є багатовимірним процесом організованої взаємодії Педагога і Вихованця у відповідних психолого-педагогічних умовах. Це керований процес із проектованим результатом. Розглядаючи технологію освітньо-виховної роботи з дітьми як багатоскладовий процес, ми підкреслюємо взаємозалежність усіх її скла­дових, де кожна з них працює на результат. Зміна елементів та складових технології можлива лише за умови дотримання основного критерію оцінки її ефективності - рівня розвитку дітей. Ця технологія органічно пов'язана зі змістом державних стандартів дошкільної освіти. Технологія психолого-педагогічного проектування взаємодії дорослого з дитиною на етапі її впровадження у навчальних дошкільних експериментальних закладах отримала назву "Радість розвитку", тобто, -як зазначає автор - розробник технології, - радість розвитку всіх учасників освітнього процесу - дітей, батьків, педагогів, фахівців управління дошкільною освітою. Технологія П3 спрямована на створення умов повноцінного життя та життєдіяльності дитини. її головне гасло :- "У злагоді й радощах шукати добрі справи".

Технологія П3, насичена традиціями ігрової культури, створює розвивальне середовище, завдяки якому дитина пізнає довкілля, розуміє цілісність світу й усвідомлює себе в ньому, розвиваючись як свідома істота.

Мета проектної технології - наповнення життя дитини сенсом, формування її осмисленої, цілеспрямованої продуктивної взаємодії зі світом людей, природи, техніки та різними галузями знань про довкілля, формування культури поведінки у різних видах життєдіяльності.

Значення і роль психолого-педагогічного проектування виховного про­су зумовлене тим, що воно слугує єднальною ланкою між теорією і практикою виховного процесу. Особистісно орієнтована технологія П3 базована на трьох основних позиціях:

1.Прийняти кожну дитину такою, якою вона є, і полюбити . Підтримати кожного вихованця в труднощах адаптації і розвитку.

2.Допомогти відчути себе предметом зацікавленості та симпатії. Дати змогу пізнати насолоду спільної радості й прикрощів, співзвучності та співпереживання.

3.Пізнати сильні й слабкі сторони кожного вихованця, базуючись на знаннях про їхні вікові та індивідуальні особливості.

Технологія П3:


  • . Дає дитині змогу стати суб'єктом (активним учасником) навчально-виховного процесу, а отже, і власного розвитку.

  • . Сприяє створенню таких психолого-педагогічних умов, за яких спокій­на, розкомплексована дитина прагне в чомусь виявити себе з кращого боку.

  • Враховує дитячі інтереси і потреби, їхній досвід та рівень знань, умінь і навичок у різних видах діяльності.

Щоб технологія запрацювала, необхідно дібрати такі форми роботи з дітьми, які б дали малюкам:

  1. Право вибрати: назву, місце, час, мету спільного проекту.

  2. Змогу:

  • самостійно відшукати партнерів і засоби, необхідні для реалізації проекту;

  • випробувати свої сили, зіставивши їх із бажаннями;

  • практично застосувати набуті знання й навички не колись, у далекому майбутньому, а сьогодні, що є запорукою їхнього успішного засвоєння; реалізувати природне прагнення активно виявляти своє ставлення до предмета розмови.

Етапи психолого-педагогічного проектування (П3).

Мотиваційний. Цей етап позитивно-емоційний, особистісно значущий для кожної дитини. Його час не обмежений. Педагог сам орієнтується, коли перейти до наступного етапу. Гасло. Можна все зробити, якщо захотіти.

Мета: викликати у дітей бажання створити спільний проект (задум); визначити завдання, зміст та форми діяльності, спрямовані на його реалізацію.

Завдання педагога: застосувати мотивацію, що перетворить педагогічну задачу в прагнення, бажання дітей, "увімкне" їхню внутрішню активність; мотиваційний етап має бути під час кожного виду діяльності.

Інформаційний. На цьому етапі триває збагачення знань дітей, розширення, поглиблення та надання їм нової інформації. Інформаційний етап триває доти поки діти не набудуть достатнього рівня знань і будуть готові до репродуктивного етапу.

Гасло. Не кажи "не вмію", а кажи - "навчуся".

Мета: сформувати систему знань, умінь, навичок, необхідних для реалізації спільного проекту, проявів творчості й фантазії. Завдання педагога: розпалити вогонь пізнання; формувати вміння дітей вчитися здобувати знання шляхом самостійних пошуків у різних інформаційних джерелах.

Репродуктивний. На цьому етапі застосовують усі знання, що діти набули впродовж попереднього інформаційного етапу. Знання відтворюють на практиці. Гасло. Це ж просто! У тебе вийде. Той, хто впевнений у собі, у своїх силах, багато чого може зробити для себе і для людей.

Мета: дати вихованцям змогу не колись, у далекому майбутньому, а сьогодні практично застосовувати набуті на інформаційному етапі знання, вміння і навички, добираючи серед них необхідні для вирішення нових,нестандартних ситуацій, що виникають у процесі реалізації цього спільного проекту.

Завдання педагога:



  1. Допомогти кожному вихованцеві випробувати свої можливості, зі­ставивши їх із бажаннями; викликати відчуття впевненості у своїх силах, приймаючи будь-які результати дитячої діяльності з радістю і гордістю (особливо у несміливих, невпевнених у собі дітей).

  2. Створити умови, за яких у дітей виникатиме потреба регулювати свою поведінку відповідно до отриманих уявлень про морально-етичні еталони загальнолюдської поведінки.

  3. Відстежити динаміку розвитку кожної окремої дитини порівняно з її особистими попередніми досягненнями.

Узагальнення, аналіз і систематизація отриманих знань. На цьому етапі проводять контрольні (комплексні) заняття або інші форми діяльності, до яких включено найважливіший зміст знань та навичок, що пов'язані з тематикою усього циклу з реалізації творчого спільного задуму. Гасло:Мудрим ніхто не народивсь, а навчився.

Мета: узагальнити і систематизувати знання, вміння і навички, що їх набули діти впродовж попередніх етапів.

Завдання педагога: з'ясувати, чи відбулися зміни в розвитку кожного вихованця, проаналізувавши й зіставивши результати контрольно-діагностичних зрізів, спостережень та дитячі роботи з даними, одержаними при вхідній діагностиці.

Творчий етап. Він є найважливішим серед усіх інших етапів взаємодії дорослих та дітей і має специфічні завдання для дорослих - навчитися бути "співзвучним" творчій атмосфері групи дітей, навчитися не лише керувати, а насамперед, підтримувати активність інших, сприяти свідомому виборові дітьми культурних, змістовно наповнених форм творчої взаємодії.

Гасло. Не бійся мріяти і фантазувати.

Мета: реалізувати спільний творчий задум, до якого готувалися на чотирьох попередніх етапах. Наповнити процес його втілення спалахом позитивних емоцій. Придумувати, творити у процесі різних видів діяльності

Завдання педагога: вірити у творчий потенціал, здібності кожного вихованця; створити сприятливу атмосферу для їхнього розвитку; заохочувати до оригінальних ідей дітей, батьків, інших працівників.

Рефлексивно-оцінювальний етап. На цьому етапі відбувається "подорож у часі" в зворотному порядку. Основне завдання - сформувати у дитини вміння оцінювати саму себе, свої досягнення, надбання, діяльність упродовж розгортання задуму, а також вміння бачити і цінувати інших людей, своїх однолітків, формування ціннісного ставлення до спільної взаємодії з людьми.

Гасло. Помічаємо і радіємо найменшим успіхам кожного. Мета: усвідомити набутий за попередніх п'ять етапів досвід; порадіти своїм і чужим успіхам.

Завдання педагога:



  1. Осмислити й оцінити як власні дії, так і дії дітей, провести само­аналіз.

  2. Вибрати найефективніші методи і прийоми для досягнення мети, що відстежували на всіх етапах.

  3. Розвивати в дітей уміння оцінювати самих себе і свою діяльність за попередніх п'ять етапів.

Особливості роботи за технологією

  1. Педагог має створити таку мотивацію, що "вмикала" б внутрішню активність кожної дитини ("Я хочу...").

  2. Добір такого "сюрпризного" моменту, який би заінтригував дітей, викликав підвищений інтерес.

  1. Педагогічний процес не має протікати монотонно.

  2. Створення "дерева бажань".

  1. Педагогові доцільно заготувати низку фраз для адекватної реакції на різні делікатні випадки:

  • Це цікава думка, але чи стосується вона теми нашої розмови?

  • Я залюбки вислухаю тебе після заняття.

  • Давайте повернемося до теми (предмету) нашої розмови.

  • Ти розкажеш мені на вушко (на вулиці).




  1. Формулювати короткі запитання, що стимулюватимуть розгорнуту відповідь і спрямовуватимуть думки та зусилля дітей у потрібне русло. Наприклад:

  • За яких умов можна це зробити?

  • Яким ви це уявляєте?

  • Як реалізувати задум Андрія?

  • Як інакше можна розв'язати цю проблему?

  • Чим цікава Наталина пропозиція?

  • Що буде, якщо?..

  • Що необхідно для впровадження Олексієвої ідеї?

  • Ваша думка про пропозицію Максима.

  • Як вам мій задум?

  1. Педагог має запам'ятати такі правила: не дублювати, не засуджувати, не критикувати, не коментувати, не ігнорувати жодного висловлювання дитини.

Орієнтовні форми взаємодії з дітьми:

Дослідно-пошукова робота. Дослідницький фартух. У ньому можуть бути як різної складності завдання, так і можливі варіанти їх вирішення. Діти добирають можливі варіанти вирішення й аргументують їх.

Стіл довідок. Кожен малюк, якому складно вирішити своє завдання, може підійти і знайти на цьому столі різні підказки, потрібну інформацію, можливі варіанти тощо.

Скринька сюрпризів (чи відкриттів). Вихователь відкриває скриньку, і діти отримують сюрприз, якщо успішно впоралися із завданнями. Цей прийом ефективний для заохочення колективного рішення і вболівання одне за одного.

Екскурсія за межі дитячого садка для збагачення вражень.

"Спільнота допитливих" (чомусиків, які постійно чимось цікав­ляться).Ефективно діє в групах, є діти, які хочуть, наприклад, навчитися читати.

Крісло оповідача (казкаря). У такому кріслі діти розповідають усе, що придумали разом з батьками.

Піраміда запитань. Будують із кубиків піраміду, ставлячи запитання. Потім розбирають піраміду, відповідаючи на них.

Тренінги з розвитку навичок. Як ухвалити колективне рішення; як звільнитися від тиску з боку однолітків; як конструктивно розв'язати конфлікт за допомогою переговорів, третьої особи - арбітра.

Групова та індивідуальна психо-корекційна робота з формування

навичок саморегуляції й аутотренінгу, позитивного мислення.

Трибуна "Мої права". Ознайомлення з Декларацією прав дитини. Вправляння у вмінні цивілізовано їх захищати.

Гра в парах "Зашифруй -відгадай". Приємний сюрприз (відповідний подарунок, захований у шафі, під подушкою тощо).

"Детектив". Пригадати, що робив упродовж дня один з товаришів. З'ясувати, чи готові ми до свята.

Доручення на завтра. Поспостерігати, хто вранці в якому настрої прийде. Тих, хто у поганому, - розвеселити. (Як ти це робитимеш, придумай удома з рідними.)

Умисні помилки вихователя. Цей прийом допомагає розвивати в дітей увагу-як довільну, так і мимовільну. Зміна статусу вихователя на роль дитини.

Плани на завтра. Чим займатимемося завтра? Що для цього треба? Хто що робитиме?

Види і типи занять. За потреби можна гнучко змінювати розклад занять, використовуючи такі види занять:

а) комплексні - взаємопов'язані частини, підпорядковані єдиній меті,
доповнюють одна одну;

б) тематичні - все заняття підпорядковане одній темі;

в) домінантні- акцент на одному виді діяльності, інші - допоміжні;

г) сюжетно-домінантні - ігрові дії, підпорядковані сюжетові;

ґ) інтегровані - різні види діяльності дітей зосереджені навколо якоїсь ідеї,

проблеми.

Простота технології психолого-педагогічного проектування взаємодії сприяє тому, щоб дати цей інструментарій усім, охочим. Об'єктивно в цій пропозиції технології П3 виводять на рівень активного усвідомлення основну потребу людини - мислити, емоційно аналізувати власний досвід, переводити на рівень творчості свої зростаючі можливості, тобто реалізувати потребу в саморозвитку та самоактуалізації.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка