Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima



Сторінка10/15
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.33 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Ґаздуство Пудкарпатя
меже 1918 м и 1938 м годами


Переміну державности по первуй світовуй войнї Пудкарпатя пережило як ачий майхудобнїйшый реґіон сериднё-восточної Европы. Без сомнівку, пиля землеписно-ґаздуськых даности причинов сёму было двастолїтоє колоніальноє ґаздованя фамілії Шенборнув на сюй части Раковціёвого маєтку, простором 2 531 км2 (такой 440 000 катастровых голдув), вадь 70% жупы Береґ, котру дустали за воєнну контрібуцію. Приблизно таку поміру мали и корунні маєткы у жупах Унґ и Мараморош, де ґаздованя вели дакус інтензивнїйше, айбо тоже в первум рядї позерали на прямый хосен. Ани мункачськый єпископ Юрій Фірцак и зачата володов так прузвана «верховинська акція» — за што сьме горі споминали — не встигли радікально змінити положиня за пувдруга десятьлїтия до первої світової войны. Забийство Едмунда Еґана, провадаря акції, котрый тужив зробити из пудкарпатської Верьховины «русинську Швайцарію» сесе сімбол, што сімболізує безнадїйность месіяшськых пудьять.

И у низиннум, Мадярами обыванум пасмі не было положиня намного лїпшоє. Пиля порунаної недостачі землї, заубсталости промысла, торговля у пасмі слабо розвивала ся, по збудованю желїзної дорогы она перейшла у многофункціональні реґіональні центры, што стали ближе ид центру державы.

По мирнуй лагодї, аж бы крайня дустала была бажену автономію, могла бы была лїпше ся концентровати на сесї задачі. Удсутство же автономії привело сесю майдалеку уд Прагы и майзаубсталу провінцію у щи гуршоє положиня. Факты свідчат, же волода чехословацька частёв и не мала наміриня дашто міняти.

Чехословацькый Народный Сойм щи 16. апріля 1919 го года прияв закон за роздїл землї. Наміриня володы было практично розбити мадярськоє пограничноє пасмо. У Пудкарпатю 35 000 населникув дустали зимлю, майбулше при Тисї на тых частях маєткув мадярськых сериднїх и великых ґаздув, котрі нова границя удрізала уд основных їх земиль! Пиля того значні телекы дустали чиські урядникы и проміненты прочиськых партій. Сяк роздїлили 4 538 га. Мадярськоє обывательство дустало 3 голды пиля Батёва — на теметув!

Булшу часть латіфундії Шенборна продали фірмі Латориця из франко-белґейськым капіталом. Мараморошська доменія Телекіюв трафила на довголїту аренду малтійському рыцарьському чину. Промысел не розвивав ся. У ґаздустві подїл промысла быв лем 2,2%. Правительство лем транспорт, будованя дорог відїло важным, жебы мож застачати сыровину про чиськый промысел. Уд 1920 до 1933 го года вубудовали 570 км дорог, из того 170 км асфалтовых, 129 мостув, из того 114 желїзобетонных и желїзных.

Мож порозуміти, чом кріза 1929-1933 го май чажко поразила сесю ґаздусько заубсталу крайню. Офіційна статістика говорит за 110 000 безроботных. У даякых конарях ґаздуства платня ся покуртала на 40% дотогдышної.

Світ онь 1932 го года дузнав ся за траґічноє положиня Пудкарпатя, коли туй походили Лудвик Рен, Джордж Гамілтон, и коли Золтан Фабрій написав Леґенду голода. Мадярська и русинська опозіція, вшелияк, уже скорше давала знати за біду и понагляла на помуч. На припоруку русинської автономної партії на яри 1929 го года секретарь партії Иван Бровдій сходив Верьховину и написав захоломшуючый репортаж, даючи на позур світу и америцькому русинству, же верховинські жителї без помочи фізично пропадут. Єдинственый чоловік, што вуйграв на верховинськум голодї быв Щерецькый, предсїдник аґрарної партії: из аґрарної помочи застачив своюй дївцї пувдругаміліонноє віно.

Чехословацькоє політичноє и ґаздуськоє везирьство добрі знало сесї факты. Податкы списув 1930 го года вказуют, же Пудкарпатя было в Европі май заубстала теріторія, положиня ёго застыло на уровни XVIII. столїтия. Напрекур тому Прага не жебы спомогла сись реґіон, ай колоніальнов данёвов діскрімінаціёв лем дале погуршила положиня. Прекрасні вина из Береговсько-Мужіёвського відика, подобні токайськым, могли трафити на торгы лем на условиях у пять раз гуршых порунано из ледаякым чиськым квасняком. Подобноє знеугодниня чинило ся при добываню и зачаточнум убрабляню дерева. Як и все у подобных случаях власть находила винного за вшитко намісто того, жебы відїла свої ґаздусько-політичні злочины. Иван Олбрахт у своих пудкарпатськых творах, што мали великый успів, на ганьбу чехословацькуй володї нарисовав не дуже онадный образ из того часу.


Віра и культура у Пудкарпатськуй Руси
у межевоєнный час


Чехословацькі властї были дуже непринадїяні, же напрекур худобности и усвідоменуй антімадярськуй пропаґандї, Русины щи все из носталґеёв споминают на давну володу, на вольні переходы бокорашув, жинцюв по Мадярськуй Низинї, на маріяповчські одпусты. Уже сьме споминали скорше, же Прага ся держала прінціпа «роздїли и пануй», коли пуддержовала політично-языкові змаганя, што были даликі уд тутишного жительства.

Сесе давало ся чути у каждоденности, у практицї культурного живота. Зачим пропаґанда, нашепкуюча за тысячолїтоє притолочиня, вказала ся не ефективна, зачали уддїёвати на формованя народного усвідоминя через віру и школу. Пиля года 1920 зачала ся истинна гонитва на цирьков. Прага змагала ся доказати, же церькуна унія лем Австріянам и Мадярам на хосен была, и русинському народу вернути ся треба ид вірї предкув.

Волода сюды загнала бывшых чиськых леґіонарюв из білоґардістського корпуса (сформованого у Росії из воєнноплїнных и через Далекый Восток (!) вернутого у Европу), из котрых многі привели из собов православных руськых жун. Православні были и руські тай украинські немеші, інтеліґенты, што утїкали перед булшевізмом, офіцеры. У многых селах пругнали попув, які входили бывші мадярські семінарії, а на їх місто дали батюшок, што ледвы знали читати-писати. Образованїйшых попув привели из Сербії(!). Лем сяк могло ся стати, же щи у дисять лїт перед тым єдно-двотысячна пудкарпатська православія, за куртый час ся розмогла на 120 000 вірникув.

Вєдно из тым вірну традіціям ґрекокатолицьку цирьков удсували у позадину. Єпископа Антонія Папа чиські властї зняли из поста, пак казали из державы. Намісто нёго сята столиця йменовала Петра ґебея, пуд водительством котрого, хоть и в чажкых условиях, айбо вшорило ся положиня цирьковли и попуства. По ёго смерти, што настала 1931 го года у чоло мукачовської єпархії став капітулськый вікарій Александер Стойка, котрый по єднум годї быв сяченый на єпископа. Єпископ Стойка быв своим вірникам правый отиць, приміром, орґанізовав так прузвану ‘паскову акцію’ при котруй за многі годы худобні русинські родины дуставали білый хлїб и паску на Великдень. Сись, відїло бы ся, невеликый ґест дустав поправдї своє значиня, коли у пражськум парламентї вказали тот камнянотвердый ощипок, котрый їв на каждый динь худобный верьховинськый люд, што не відїв пшеницї, а даколи ани тенґерицї. На полю віры и нравув Александер Стойка змагав ся до кунця представляти тот стрем, котрый пудкарпатські Русины вубрали собі три столїтия перед тым.

Майбулшый панславістськый пропаґатор быв єден буковинськый еміґрант, Іларіон Цурканович, што основав печатню, орґанізовав руську партію, котру содержали на свої гроші Чехы, и як представитель тої партії став ся пуслаником пражського парламента. В Ужгородї содержали руськый інтернат про русинські дїти из худобных родин, де воспитовали їх руські еміґранты — у панславістськум духови. Сесе поколїниє, мож порозуміти, уже рунодушноє было ид Мадярам и судьбі Дунайського пріча.

1923 го года образовало ся культурноє общество Александра Духновича, котроє хоть и не стояло на службі панславістськым ідеям, айбо продовжовало великоруськый языково-літературный стрем из другої половкы XIX. столїтия. Зробило велику культурну роботу, мало 30 000 членув и держало свуй Народный Дом в Ужгородї. Уд 1928. до 1933 го года вудавало свуй літературный часопис Карпатскій Свт. Предсїдником общества быв Євменій Сабов, секретарём за довжый час др. Степан Фенцик. Меже членами были спозначні люде пудкарпатського культурного и політичного живота. Ид сёму треба додати, же и політично опозіційні русинські автономістські партії пуддержовали русофілську культурну політику общества Духновича. Главна причина тота была, же стояли перед новов, дотогды непознатов опасностёв.

Се быв тоже из помочов еміґрантув укріпившый ся великоукраинськый стрем, што сопротив руському у меншинї быв, айбо аґресивностёв своёв скоро добыв собі політичну власть на Пудкарпатю. (Сякоє 1917 го года відїли сьме у Санкт-Петербурґу!) Украинськый стрем брав собі щи опаснїйшоє поле уд церькуного про напад: змагав ся здобыти школство. У первум рядї зачали пропаґацію меже інтеліґенціёв, меже учителями. Привнадили ид собі Авґустина Волошина, діректора ужгородської учительської препарандії, пак трафили у їх рукы ужгородська и береговська ґімназії, ужгородська мужська и жунська учительська препарандія (туй Волошин всалашив украинськых монашок), мукачовська торгова академія, сивлюшська, иршавська, бычковська, раховська горожанкы итд. Сесь стрем укріпляв ся у пражськум украинськум всеучилищу, в украинськых студентськых издружинях и на розличных высокых школах.

Меже украинськыма еміґрантами май познатым быв др. Панькевич, ґімназійный професор, што сопротив дотогдышнуй ґраматиці руського стрема вудав свою украинську ґраматику. Измеже представителюв русинського обывательства ид ним ся приключили окрем Волошина (што 1920 го и 1923 го года вудав руські ґраматикы, у котрых были и русинські елементы!) Юлій Ревай, главный інспектор школ, браты Бращайкы, адвокаты, Авґустин Штефан, діректор торгової академії и ґренджа-Донськый, майславнїйшый їх поет. Духовна остова украинського стрема, общество Просвіта, подобно свому конкуренту, обществу Духновича, основало філії по цїлуй Пудкарпатськуй Руси: на 1938 й гуд мали 250 читалень и 8 філій. При читалнях давали и театральні представиня. И хоровых ґруп было над сто.

Пиля заостреної языкової перекы чиські уряды 1937 го года провели у школах референдум меже учителями и родичами. Результат быв нечеканый. Напрекур єднакуй субвенції побідных 70% дустав ‘руськый’ стрем, котрый содержав и русинські елементы. Украинська ґраматика дустала неповных 15% голосув. Многым было вшитко єдно. Державні уряды рішеня не прияли, вшитко и дале завісїло уд містных політичных сил, в общественум животї, вшелияк, украинськый стрем, котрый по возьєдининю мадярського пасма перенюс свуй центер до Хуста, указовав булшу аґресивность.

Што ся тыче ґаздусько-техничної базы культуры, меже двома світовыма войнами было на Пудкарпатськуй Руси 35 печатень. Из сих булшина (20) фунґовали на основі державного таріфа, айбо часть на торговых основах. Технично были заубсталі и даликі уд уровня печатень будапештськых вадь чиськых земиль. Лем у трёх булшых варошах, Ужгородї, Мукачові и Берегові были наборні машины, инде наберали руками.

Кажда печатня заінтересована была вудавати свою новинку, бо лем так могла дустати доходок уд рекламы. Як уже спомянули сьме, печатнї зависимі были уд партій вадь цирьковли. Чехословацькыма властями основані и содержані были Державна печатня (Státni tiskarna), Школна помуч, Слобода. Из сих перва єднозначно представляла державні інтересы, у другуй быв силный комуністичный вплыв, а тритя была базов Чехословацької Соціалдемократичної Партії.

Ґрекокатолицькі церькуні и славянські книгы и часописы вудавала печатня акціового общества Уніо и печатня чина С. Василія Великого.

Жидуська (їдіш) была ужгородська печатня Мойше ґеліша. Окрем сёго жидуськый капітал быв у многых независимых и фунґуючых на торговых основах печатнях.

Мядярські публикації вуробляли у вшиткых печатнях Пудкарпатської Руси. Печатня Дюлы Фелдешія, котра уже у предишні десятьлїтия значну роль зайграла в удавательськум промыслї, вудавала заруно мадярські, русинські и церьковнославянські вуданя. У печатни Вікторія вухожовали Карпатськый Мадярськый Вістник и Жидуська Народна Новинка, у печатни Уніо АО — русинського духа ґрекокатолицькоє Убзираня и Мадярськый ґазда.

Нуканя пресы было на чудо богатоє. 1927 го года, приміром, на Пудкарпатськуй Руси появляло ся 59 періодик. Из того 22 мадярські, 10 руськых, 5 жидуськых, 4 чиські, 2 украинські, єдна русинсько-мадярська, єдна мадярсько-руська, єдна чисько-русько-мадярська, дві чисько-русинські.

Независимо уд языкової и політичної перекы появили ся хосинні изглядованя, у первум рядї из історії и містної історії. Роботы из історії Русинув, порозумителноє дїло, дотыкали ся й історії Мадярув, и наспак. Никаючи на локалізацію, очевидно, же не личность автора туй опредїляюча, ай тогды можеме говорити за містну фахову науку, коли тема зглядованя єднозначно яже го ид реґіону.

Мадярськый научник на еміґрації, Андор Шаш, бывшый участник кружка Двадцятый Вік, 1928 го года написав невелику моноґрафію Из прошлости вароша Мункач. Ищи май значуща ёго робота 1927 го года Архів прівілеґованого вароша Мункач, 1376-1850, яка нараз и моноґрафія и зборник документув, што и нынї представляє собов цїнноє жерело містної історії.

Изглядователь збирькы музея Легоцького, герешный учитель и археолоґ, Ёвжеф Янкович 1931 го года вудав у Мукачові доднись назаступної важности книгу Пудкарпатська Русь в преісторії. Вуимлят ся трёма вуданями за межевоєнный час книга Іренея Кондратовича Исторія Подкарпатско Руси для народа, котру автор написав про школы. Серьёзноє языкознательськоє и літературноє дїятельство розвивав Александер Илницькый, єпископськый радник, член капітулы. 1924 го года орґанізовав в Ужгородї Центральну Вірозащитну Канцеларню, котрої вуданя здобыли велику популярность меже русинськым обывательством. Степан Гладоник познатый у тум часї своим зберательством русинськых співанок.

Не никаючи на вплыв языково побаламученого положиня на творчу культуру, появило ся порунано много такых робот, што независимо уд языка змагали ся представити русинські реалії. Русинськый народ не творив ся на языкові перекы, ай своим, за столїтия вузрівшым языком и дале говорив. Варто удцітовати туй єдну зазначку Тівадара Ортутая, вузначного ґрекокатолицького дїятеля, дотычно польськых исписув 1931 го года: пудля них на восточных відиках пиля 3 250 000 Украинцюв и 1 138 000 Білорусув 1 219 000 Русинами ся приголосили.

Сись факт варта мати на позорї поязано из етноґенезом, за што сьме говорили у зачатку, айбо треба уважати и на щи май прінціпіальноє туй усвідоминя ідентітета, язык и основану на нюм культуру. На жаль, у межевоєнный час булшина пудкарпатськых русинськых, украинськых и руськых писателюв учинили ся начинём у руках політичных ґруп. Александер Маркуш, ґренджа-Донськый, Лука Демян, Юлій Боршош-Кумятськый на єднум боцї, Еміл Балецькый, Ёсиф Жупан, Андрій Патрус-Карпатськый на другум. Силно окремит ся измеже сих обох шорув Федор Потушняк, надзвычайно здалый, переимливый на модерні европейські літературні повіяня молодый пісник, котрый появив ся у тридцятых годах из своима вершами, а изгодя став ся славный як фолклоріст.

Наслїдство булшої части з них убстало ся лем фактом історії літературы. Куртоє культуро- и літературотворчоє пробалованя было пудьятоє у періодї, што настав по кунцю чехословацької добы.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка