Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima



Сторінка5/15
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.33 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Сімбол русинської общности —
ґрекокатолицька цирьков


Як бы сьме не оцїнёвали ґенез русинства, документально потверженым є факт, же перва віра сёго масива славянського жительства была поязана из восточнов цирьковлёв. Вопрос віросповіданя ранного славянського жительства не стоит, бо сеся ‘лїсна’ погранично-стражна людность независимо уд етноса уполы поганська была. Попы, котрі при дворї Ержії Локєтек23 были и котрі знали казати и по славянськы, приналежали ид чину домініканув, они могли быти вандрувныма казателями, айбо и місіонарями.

Русинські привандровалцї, частёв орґанізовані, частёв поокреме приходячі, лем якмай рідко привели из собов школованого попа. Телек, на котрум пуп сїдав, часто дустав ятя испуд дани. У каждум панстві тото ся иншак рішало, но часто наслїдовати такый телек не мож было. Кажда община пудля свої можности будовала молебницю вадь цирьков, на дакулькых містах были они значущої архітектурної цїнности.

У прінціпі приселникы належали пуд юрісдікцію тої єпархії, из котрої прийшли были, айбо на практицї здаленость, непрохудні дорогы и не на послїднум містї писані и неписані законы володы нової державы сесе чинили невозможным. Первыма церькуныма центрами русинства монастырї были. Много їх ся появило у Марамороши и Береґу, меже первыма из первых учинив ся по часї мункачськый василіянськый монастырь на горї Чернек. Сись монастырь быв при майважнїйшум пануючум центрї крайнї, мункачськум замкови и, видав, при ёго пудпераню, гожиню стало реальностёв, же монастырь росширив свуй авторітет на вшитку крайню и по часї из нёго вчинила ся єпархія.

Образованя єпархії, як тулькоє иншоє у русинськуй історії овито фатёлом многых леґенд. Меже нима тоту, же Теодор Коріатович, як суверенный пан крайнї основав монастырь, сміло можеме удверечи. Можеме ся согласити и з тым, ож єпархія не єдным конкретным фундаційным листом ся установила, ай як результат розвоёвого процеса. Се бы ся злагожовало и з тым, же листины сперву споминают протогумена лем як гумена мункачського монастыря, а онь уд середины XІV. столїтия называют себе ведучі монастыря єпископами. Александер Бонкало тоту точку кладе на 1439 й гуд, Антоній Годинка на 1458 й, а Тівадар Легоцькый щи скорше, у 1880 х годах, называв 1491 й гуд. Меже сима точками яло бы прияти волїй перву, бо она появила ся по майсвіжых податках. Александер Бонкало у моноґрафії Русины называт первого гумена монастыря, отця Лукача, котрый у лїтах 1439-1445 сповняв єпископські довжностї.

Юрісдікція єпископа мункачського была тогды дуже слаба. Законодательство державы у тот час росколну восточну цирьков не признавало за руноправну. Власть монастырського гумена все ограничовало доброє вадь злоє удношиня пана мункачського замка. Майпаче, у добі Бетленовуй, пак Раковціёвых, сежто у цїле довгум часї, капітан мункачського замка ґелшейськый24 Янош Баліны зайграв величезну роль у судьбі єпархії. На зачатку и мараморошські попы не ладили признати вирьхность мункачського гумена, ай передняком своим гумена грушовського монастыря держали. Положиня сільського попуства было тогды правно и матеріяльно небізувноє.

Уже на зачатку XV. столїтия были пробы споити дві цирьковли. Польські ґрекокатоликы 1595 го года споили ся з Рімом. Сим попуство їх дустало вшиткі прівілеґії, якым ся тішили рімокатолицькі попы. Дєрдь Гомонай Друґет, видячи нещастноє положиня славянського попуства краины, пуддержовав ідею унії. По довгых приготовинях, 1646 го года прийшов шор на унґварську унію, котров прилучили ся попы спішські, шарішські, земплинські, унґські ид Ріму. Попуство Береґа и Марамороша, зачим ардялські князї унії ся сперали, до года 1745 убставало у православнуй вірї. При сёму Русины мали двох єпископув, єдного ґрековосточного, а другого ґрекокатолицького. (Майлюбопытно, же при сюй двуйнистости даколи оба єпископы были єднов особов, точнїйше стояли у чолї обох важнїйшых монастырюв!)

По унії ґрекокатолицьку цирьков пудрядили яґерському єпископу. Школованя попув орґанізовали у яґерї и Нодьсомбатї (Тирнаві), у рімокатолицькых семінаріях. Изгодя дуставшоє туй дуже серьёзну пудготовку попуство стало главнов силов у змаганях против яґерської вирьхностї. Бо такой за уніёв рушила ся тверда вуйнянитва за вирьхность над ґрекокатоликами, жиючыма на южных обочах Карпат. Ледвы што минуло два десятилїтия по унґварськуй унії, як єпископ хелмськый появив ся у Рімі (фактично на просьбу сына Софії Баторій, Ференца Раковція І., великоможного пановника мункачсько-чинадїёвського и маковицького панств), жебы и в інтересї укріпиня правосилы свої єпархії домагав ся назначиня такого єпископа у Мункач, котрый бы не быв пудряденый яґеру, а через нёго Естерыому. Рім удклав рішиня и запросив свого віденського нунція, через котрого дустав контрарґументацію мадярського прімаша, де говорило ся за спонтаноє основаня мункачської єпархії.

Сята столиця стала перед особішнов и доста поплетенов церьковно-правнов проблемов. Первым дїлом ся мало рішити, ко має право назначиня єпископа. Сесе муг быти

а) князь ардялськый, як основатель, а также за обычаёвым правом и практиков того часу;

б) за тым же обычаёвым правом и практиков княжый дом Раковціёвых, як пановник тамошных обывателюв;

в) цісарь за правом мадярськых королюв;

г) русинськый митрополіт, зачим и другых уніятськых єпископув ун вусячує;

д) сама сята столиця.

Послїднї дві возможностї, вшелияк удпадают, бо вусячовати єпископа цирьковли латинського обряда може лем тот, ко ид тому обряду належит, и сята столиця уд добы Сятого Іштвана не мішат ся у назначиня єпископув у Мадярськуй Краинї. Не менше чажкоє звіданя было, же по удбывшум ся назначиню ко вусятит мункачського єпископа. Россужиня Ріма соломоново было: не рішают нич, ай из того вуходят, ож и не є такої єпархії, сяк у поспис мадярськых єпархій, составеный 1701 го года мункачська не трафила. Се причина тому, же в історії крайнї зачала ся єдна чажка доба, коли єпархію справовали самозвані єпископы, покликані привандровалі єпископы, адміністраторы из имглавов юрісдікціёв, при тум у практиці убстала двуйнистость єпархії, бо велику часть Марамороша и Береґа мав пудрядену собі росколный єпископ. Характерноє про сись час положиня, што было 1648 го года: на западных відиках крайнї єпископ Липницькый сповняв єпископські довжностї, у Сукмарї и Заповчу — Монастелі, у столичнум монастыри на місто упокоившого ся тогды росколного Зийкана вубрали Метода, котрого признавав и пановник князь Текелій. Хоть Метод дав ся вусятити молдавськым (росколным) митрополітом, из уніятами держав добрі взаймины. Айбо скоро ся вказало, же сёго мало, бо быв безвідомый, неукый и што немаловажно, не знав ся из людьми сходити. Не минути было засяг прімаша и цісаря. Познатый у мадярськуй історії из немайлїпшого боку кардінал Колонич25 привюг из Ріма Де Камеліса, родака ґрицького острова Хіос, дуставшого таліанськоє образованя, и 1689 го года ёго назначили у чоло мункачської єпархії. Сяк на практицї родив ся прецедент, же пудля нсновы кардінала король назначив мункачського єпископа и тот дале пуд вирьхностёв яґера убстав ся. Тогды, вшелияк, се была лем пуста тітула, бо вшиткі хусны, котрі на основі обычаёвого права мав до того монастырь, на тот час уже забрали были.



Майже уд зачатку мункачські єпископы вирьхность яґера сперечали. Усвідоменов ся стала сеся розопря меже годами 1742-1766, коли єпископы, апостолські намістникы Михаил Ольшавськый и Іоан Брадач стали у чоло сёго двиганя. На успів прийшли онь из помочов Марії Теризії, котра просила Рім, обы канонізовав єпархію. 1771 го года вусятили первого повноправного мункачського єпископа, Іоана Брадача, што и до того сповняв довжностї єпископа. Через два годы, по ёго смерти, став у чолї єпархії Андрій Бачинськый, великанська творча постава из никаня церьковно-правного, культурного и ґаздуського. У часї ёго тридцятьлїтого дїятельства резіденція перейшла у роспущеный єзуітськый колеґіум (1775-76), рішили ся у повнуй мірї правні и ґаздуські проблемы єпархії и зачав ся розвуй русинського языка и культуры. Андрій Бачинськый майзначуща русинська постава добы просвітенства. Вуводив ся из немешської фамілії галичського коріня. Отиць му быв сященик у Бенятинї унґської жупы. Андрій Бачинськый учив ся первиць у єзуітськум колеґіумі в Унґварї, пак вуходив теолоґію и філозофію у Нодьсомбатї. По вусячиню довжый час служив у Гайдудороґу, удты уже каноником трафив до Відня як представитель ґрекокатолицької цирьковли. Дякуючи вдатнуй роботї вубрали го 1772 го года єдноголосо на мункачського єпископа. 1777 го года дустав тітулу дїйного тайного радника. Яко первый из мункачськых єпископув исподобив ся стати членом вирьхнёї коморы парламента. Уд 1780 го года и до смерти (1809) жив и робив в Унґварї. У послїдні годы ёго єпископованя унґварська семінарія цїлком перейшла на латину. Про цирьков заслужив ся вуданём біблії и катехізма и дуже много зробив, жебы сформовав ся функціональный у широкых сферах русинськый язык. Ёго многосторонні інтересы вказує тото, же 1804 го года Єнськоє общество мінералоґії вубрало го своим членом. Лишив потомкам неоцїниму 9000-томову бібліотеку, котра доступна была всїм інтересантам. Ёго наступникы были вірні народу и цирьковли, в добі возрожиня и революції роздїляли долю мадярського народа, а в майсмутных часах ґаздуського упадку, як видиме, были вдухновителями и сторонниками верховинської акції.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка