Андраш Ш. Бенедек Русины, gens fidelissima Сосїды добрі и вшелиякі S. Benedek András a ruszinok, gens fidelissima



Сторінка9/15
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.33 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15

Пудкарпатя и судьба русинського народа
уд 1918 го года


На теріторіях обываных Русинами лем по стровуй революції33 образовали ся орґаны самоуправы — на удлуку уд Румынув, Горватув, Сербув и Словакув, котрі орґанізовали Народні Рады скорше. 9 го новембра 1918 го года в Ужгородї створила ся 35-членна Мадярсько-Русинська Народна Рада, котра ся держала прінціпа теріторіяльної цїлости. По єї думцї «зато мусай было створити народні рады, обы вшитко русинство згорнуло ся в єден табур и так могло противостати Украинцям, Румынам, и Товтам, котрі хочут го анексовати.» Предсїдник Народної Рады быв Сімеон Сабов, а секретарь — Авґустин Волошин. 21 го новембра ид ним ся приключила мараморошська Русинська Рада, а 5 го децембра 22 села жупы Уґоча. Лем пряшовська Народна Рада была часточно пуд чехословацькым вплывом. Каролїёва волода 15 го децембра 1918 го года пуд числом Х. вудала народный закон, котрым опредїлила теріторію Руської Крайны величинов 17 945 км, што включала повну теріторію жуп Унґ, Береґ, Мараморош и Уґоча, з тым и мадярські и румынські села тых жуп, но не включала русинські відикы Земплина, Шаріша, Спіша. Уточниня границь автономії удклали надале. Силов сёго закона опредїлена крайня мала 1910 го года 848 428 обывателюв, из того 356 067 Русинув и 267 091 Мадяра, 94 273 Румынув, 93 047 Нїмцюв, 37 950 Словакув. Кладучи у границї нынїшної Закарпатської области з того было 602 774 душ обывательства, из них 334 755 Русинув (сеж дуже близко до предешного числа), 184 789 Мадярув, 63 561 Нїмець, 11 460 Румынув, 6 344 (!) Словакы. Иншых народности было ниже 200 душ.

У смыслї Х. народного закона у Будапештї створили міністерію Руської Крайны, на чоло котрої йменовали Ореста Сабова, бывшого володного комісаря у дїлах Русинув. У мукачовськуй столици у чоло крайнянського уряда поклали Авґустина Штефана.

У часї франко-чехословацької окупації Верьховины демаркаційна лінія тягла ся через жупу Унґ на теріторії нынїшної Словакії коло Ваян. Тогды щи Томаш ґаріґ Масарик и Едвард Бенеш по силї тайного договора 1916 го года населеноє Русинами Пудкарпатя из варошами Мукачовом и Ужгородом удносили ид Руськуй сферї інтереса. Республика Рад, лишивши закон Каролїя у прінціпі нерушаным, наміряла ся Руську Крайну доповнити русинськыма теріторіями Земплина и Шаріша.

По упадку Росії и завединю булшевицького режіма, по конзултаціях из союзниками и на куртый час повсталов Украинськов Республиков зачала Прага збруйный и політичный гарц за добытя Русинії. Про сесе вухусновали и Народну Раду вувандровалых Угро-Русув у Америцї, котра на скрентонськум ‘конґресї’ пуддержала жаданя, жебы Пудкарпатя ‘из широкыма правами автономії’ приключили ид Чехословакії. Дякуючи сёму на паріжськум мирнум догваряню представляв Русинув Григорій Жаткович, юрідичный радник Дженерал Мторза. Народні Рады Пудкарпатя — котрі нико на мирнум догваряню не представляв — уже по румынсько-чехословацькуй окупації, у часї заведеної при нюй штатарії часточно щедрыма обіцянками прихылили на приятя пражськых планув. Реалізації чехословацькых планув у многум помуг украинофілськый стрем, провадарь котрого Авґустин Волошин тогды и у слїдучых десятьлїтиях проводив дволичну політику.

У септембрї 1919 го года по сен-жерменському договору Русинію приключили ид Чехословакії из тым, же на сюй теріторії має ся вубудовати широка автономія про Русинув. Мирный договор границю меже Словакіёв и Русиніёв опредїлив по ріцї Уг и по желїзнуй дорозї Чоп-Ужгород, май посунувши демаркаційну лінію на нехосен Русинув. Из нынїшного Пудкарпатя щи 11 сел бы мало припасти Словакії.

Тогды пуд чехословацьку власть трафило заселеноє Мадярами пасмо уздовж желїзничної лінії Чоп-Батёво-Неветлен, жебы успокоити інтересы Малої Антанты у прямум желїзничнум споиню. Пудкарпатська Русь мала тогды теріторію 12 656 км22, обывательство пудля первых чехословацькых исписув у фебруарї 1921 го года — 604 593 душі. Из 11 унґськыма селами, што приключили ид Словакії — 612 442 душі. Рузня майже у 8 000 люди, вуимши 500 душ, сесе Мадяры были. Уд сих исписув зачавши, кидь хочеме знати, кулько было мадярського жительства, треба собі помагати історичнов демоґрафіёв. Бо при первуй республицї у число самостойных народностий зачали раховати Жидув, што дотуль были роздїлині меже мадярську и нїмицьку народность. Кой Жид ся голосив ид мадярськуй народности, власть санкціоновала, же муг трафити до темницї за окламство. Часть Циґанув, што тоже як самостойна народность фіґуровали, записали Мадярами. Усвідоменоє фалшованя было и при записї мадярськых ґрекокатоликув, у первум рядї у селах Батар, Неветлен, Чепа, што и до днись жива практика! У варошах все є часть обывательства из нестабільнов народностнов відомов, се характерно по вшиткуй Верьховинї. За число репатріантув мож лем ганути.

Сесе вшитко взявши на позур, можеме поникати на числа тогдышных исписув на Пудкарпатськуй Руси, што вказуют нам: 372 278 Русинув и 103 690 Мадярув. Лем піціцьку статістичну хыбу вчиниме, кидь ид Мадярам додаме 7 217 душ из неопредїленов народностёв. Число Жидув у тот час — 80 117, Нїмцюв — менше ги 10 000 душ. Число Чехув и Словакув, заповнивших адміністративні посты, приблизило ся ид 20 000. Румынув, які фіґуровали у рубрицї инші, рахуючи пудля податок по румынськых селах — было пуд 11 000 душ. Исписы 1931 го года вказали: 446 478 Русинув; 116 975 Мадярув; 34 700 Чехословакув; 91 845 Жидув; 12 778 Нїмцюв; такой 12 000 Румынув. Паде до вока число чужоземных повґарюв: 16 558 душ.

Політичный розвуй Пудкарпатської Руси
за первої чехословацької республикы


Первый ґубернатор прикапчаної ид Чехословакії Русинії, котра дустала офіційну назву Пудкарпатська Русь, быв Иван Брейха. По ёго куртум адміністрованю уд апріля 1920 го года ґубернатором став ся делеґованый из Дітройта Григорій Жаткович. Ун, правда, видячи, же Прага ничраз не намірят ся осуществити автономістичні точкы мирної лагоды (приведеня у живот самоуправы, искликаня Сойма, вузначиня границї русинської теріторії), уже по єднум годї удступив ся из поста и попиловав ся вернути до Соєдиненых Штатув Америкы. Наступникы ёго, Антоній Бескід и Константин Грабарь, были вірні сповнителї чехословацької політикы, тым май, же їх контроловали пудґубернаторы чиської народности (Еренфелд, Рссыпал и Мезник). Майдовже пудґубернатором быв Рссыпал, котрый пиля інтересув чехословацькых без всякых завад застачав и інтересы свої аґрарної партії. Неопредїлена ілюзія автономії жила до 1928 го года, коли вступило у силу роздїлиня на провінції и Пудкарпатя стало ся єднов из провінцій республикы.

У Европі перву чехословацьку республику знали як остову демократії. Зуправдї, містні самоуправы вуберали ся, а закон о меншинськых языках установлёвав 20% границю дїля меншин, высше котрої могли будовати свуй культурный живот. Статістичні вукривиня, прото, у многых поселищах сесе чинили невозможным, май паде до вока примір Ужгорода, де уд 1930 го года упало число мадярського обывательства пуд крітичні 20%.

Зманіпулованость исписув потвержуют и податкы державных и містных уберанок. При зачатках республикы створила ся структура партій. Айбо на партії вплывала и языкова роздїленость общества, котра ся тягла уд половкы XIX. столїтия. Тоты пудкарпатцї, што себе держали Русинами, стоячи за ідею автономії, хотїли быти у Мадярщинї. Руськый стрем стояв на позіціях панславізма, а украинофілы, пуд вплывом еміґрантув, збіглых из совітської бировани, брали себе за часть великоукраинської нації.

Русины мадярофілської лінії згорнули ся довкола Автономного Земледїлського Союза, котрый меже двома світовыми войнами основав Иван Куртяк, а по ёго смерти провадив Андрій Бровдій. Ид ним мож причислити Мадярсько-Русинську Політичну Партію и Автономну Соціалдемократичну Партію. Руська Народна Автономна Партія, у чолї из Степаном Фенциком як никаючи на язык, так и на віру (православну) уд русинського стрема ся розлучала, автономізм исповідовала лем формально, як політичный маневр.

Меже руськыма партіями треба щи спомянути Руську Робочу Партію и Руськоє Народноє Здружиня. Вєдно з тым партії власти, Аґрарна Партія и Чиська Народна Соціалістична Партія, мали руські секції.

Великоукраинськый стем представляла майсилнїйше ведена Авґустином Волошином Народна Христіанська Партія, айбо туй щи мусай назвати Партію Украинськых Соціалдемократув и Партію Украинськых селян.

Пудля наставы Комінтерна комуністична партія містноє русинськоє обывательство держала Украинцями. Комуністична Партія Пудкарпатської Руси мала притум и много сторонникув меже Мадярами и Жидами. Уд них было што у 1919 м, што у 1939 м майбулше, по-по три пусланикы до пражського парламента.

Меже мадярськыма партіями Пудкарпатської Руси значну роль заграла Краинська Христіансько-соціалістична Партія, Мадярська Народна Партія, што уд 1936 го года золляли ся у Мадярську Зьєдинену Партію, Краинська Партія Мадярськых Друбных ґаздув, Пудкарпатська Партія Правa, основана 1920 года др. Ендре Корлатом. Сесї партії голосили прінціп теріторіальної цїлости, меже політичныма средствами їх, вшелияк, было много застарілого, унаслїдовали из середины XIX. столїтия свою затятость: «пережиєме!» Сесе, природно, онь по другуй світовуй войнї зробило ся докус непрятливым. Што ся тыче національної політикы, и русинськый стрем сімпатизовав из Мадярами, хоть все силнїйше дуставав властный народностный нбуй. Комуністы мали імунітет сопротив національным проблемам, хыбаль дись-колись на росказ изгорі стали на бук єдного ци другого національного двиганя из тактичных наміринь. Руські и украинські партії шпотали оборону русинськых и мадярськых інтересув. Се злажовало ся з інтересами Прагы, котра свою навдяченость казала и серьёзнов державнов пудпоров.

На кунци 30 х лїт пиля вонкашнополітичных причин ипен невшореность національного вопроса привела Чехословакію ид крізї и роспаду. Бенеш ищи й у своюм ужгородськум ступиню 1934 го года говорив, же Пудкарпатськуй Руси дати автономію у тот час все щи пскоро и не треба было, бо, по ёго думцї, лем Мадярам и Жидам бы на хосен пуйшла. Уд 1936 го года автономичні партії значно розмогли ся и все твердїйше воёвали не лем за май высокый статус як части державы, но и за самоуправу, у чум Прагу беспокоила возможность будучого приключиня ид Мадярщинї, зато удтяговали и дали автономію лем за пару тыжнюв до того часу, коли Мадярщина возьєдинила пасмо, населеное Мадярами.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка