Андрій Кокотюха Аномальна зона



Сторінка10/12
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.3 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Частина 3

МІЖ ДВОХ СВІТІВ


1

Вiсiмнадцять.

Вiсiмнадцять мертвих тiл.

Вiсiмнадцять трупiв, дванадцять чоловiчих, шiсть жiночих. Навiть при наявностi слiдiв розкладу на частинi їхнiх облич, все ж таки всi вiсiмнадцять були придатнi для iдентифiкацiї.

Чоловiки рiзного вiку — вiд тридцяти до сiмдесяти семи. Жiнки в основному старшi, мiж п’ятдесятьма та вiсiмдесятьма роками.

Коли пiдмога наспiла, стало зовсiм темно. Але хата-трупарня палала, тож нiхто не блукав. За цей час поранений Бражник зумiв обережно, аби так само не провалитись крiзь стелю, спуститися з горища, дiстатися до непритомного Пузиря, закувати Колю в його ж наручники i навiть дотягнути його до мiсця основної драми.

Капiтана застали бiля його машини. Рана виявилася хоч i серйозною, та не настiльки, аби зовсiм позбавити його можливостi рухатися. Якось дотягнувся до автомобiля, забрався всередину — там була аптечка. Вiн не знав, що кавалерiя вже на пiдходi…

У наступних оперативно-слiдчих дiях капiтан участi не брав.

Хтось перев’язав його. Потiм — знеболюючий укол, пiсля якого Сергiй нарештi дозволив собi знепритомнiти: дала про себе знати втрата кровi. Лiкарi з’явилися десь за годину, героя дня довезли в лiкарню, куди примчала дружина i де вiн прийшов до тями пiд ранок. Тодi ж дiзнався вiд Кiри подробицi.

2

Власне тодi, з самого ранку, Березовська ще сама нiчого не знала.

Бо спочатку, як вона дiзналася, гасили пожежу. Потiм поставили до вiдома начальство рiзного калiбру. Зовсiм пiд вечiр новина долетiла до Києва, в головне мiлiцейське управлiння. Звiдти надiйшла команда, якої, в принципi, всi й чекали: до ранку жодних активних дiй у Пiдлiсному не починати.

По-перше — вже нiч, там нема електрики, пiд свiтлом автомобiльних фар будь-яка робота подiбного масштабу марна, отже, на мiсцi пригоди залишити посилений пост охорони i чекати свiтанку.

По-друге, треба узгодити дiї мiлiцiї з мiнiстерством з надзвичайних ситуацiй, бо зони вiдчуження — їхня парафiя.

По-третє, мiсцевi правоохоронцi повиннi розiбратися, в чиїй компетенцiї подiбна справа. Заодно визначитись, як так сталося, що один працiвник мiлiцiї опинився в зонi вiдчуження без жодного на те дозволу. Взагалi — чому опер житомирського мiського карного розшуку потрапив на чужу територiю i почав там стрiлянину.

Ще: чому капiтан Бражник застосував зброю, причому — навiть не табельну, а якийсь лiвий пiстолет.

Нарештi, яким боком у цю iсторiю вплутався iнший працiвник мiлiцiї, чому офiцери стрiляли один в одного, чому один поранений, другий — скалiчений.

Словом, усi, хто повинен був контролювати ситуацiю, але не зробив цього i профукав її, на восьму годину наступного ранку повиннi були настрочити щонайменше кiлограм пояснювальних записок.

Сергiй зовсiм не здивувався, що Кiра виявилась нiяк не причетною до всього, що почалося. Застреленого рудого бiйця доправили в морг, двох уцiлiлих — Головного та обгорiлого — завезли в обласну лiкарню, поклали в окремi палати, поставили бiля них охорону, а допитували їх iншi люди. Бо жодна зi справ, якими займалась слiдча прокуратури Березовська, пригоди в Пiдлiсному не стосувалася. Формально Кiра могла займатись замахом на життя Вiктора Шамрая, але, перейнята пошуками Бражника, вона навiть не встигла таку справу порушити. Тому про всi зiзнання тiєї ночi вона дiзналася лише в загальних рисах та й то — пiд ранок.

Саме тодi в Пiдлiсному почали витягати з льоху мертвi тiла.

Вже по обiдi про цих людей з’являлися першi вiдомостi. А до вечора, коли житомирська мiлiцiя отримала фотокартки всiх вiсiмнадцяти, з мертвої точки зрушило вiдразу вiсiмнадцять справ про зникнення самотнiх людей, котрi або стояли на облiку в наркологiчному чи психоневрологiчному диспансерi, або просто мали проблеми з психiкою чи алкоголем.



3

Влiтку минулого року пiшла з дому i не повернулася мешканка Новоград-Волинського району, сiмдесятирiчна самотня бабуся Валентина Миколаївна Гороховець.

За два мiсяцi до того над нею взяв опiку благодiйний фонд «Надiя», головний офiс якого зареєстрований у Києвi. Згiдно з документами, її невеличкий сiльський будиночок переходив на баланс фонду, якщо протягом року жiнку не знаходили. Старенька жила сама i поступово впадала в маразм. Фонд, взявшись опiкуватись її долею, налагодив регулярне медичне обслуговування: до старої три рази на тиждень навiдувалися медсестра i соцiальний працiвник. Сусiди пiдтверджували це. Так само пiдтверджували: бабця могла пiти кудись свiт за очi, особливо — влiтку. Її знаходили або в довколишньому лiсi, або по дорозi в сусiднє село, або, в кращому випадку, — на околицi рiдного.

Психiчно хворi та алкоголiки вiд того часу почали зникати в рiзних мiстах та селах областi. Лише в самому Житомирi таких, серед загального числа зниклих, виявилося шестеро. Як правило, то були мешканцi околиць. Зазвичай нiкого, хто б доглядав за ними, не було.

Чотири зникнення пов’язанi з дiяльнiстю фонду «Надiя». П’ятьох опiкала релiгiйна органiзацiя «Добра громада», офiс якої знаходився в примiськiй зонi Житомира. Семеро передали свою нерухомiсть благодiйнiй органiзацiї «Шанс». Двоє були якимось чином пов’язанi з товариством «Самаритянин».

Останнiй, старенький iнвалiд Микола Васильович Сумчатов, кудись зник цiєї недiлi, тридцятого листопада. Про це дiзналися лише вранцi п’ятого грудня. Тiло мертвого iнвалiда лежало найближче до дверей льоху. Це на нього першого наткнувся Бражник. А ще ранiше, у понедiлок, Вiктор Шамрай став випадковим свiдком поховання цього трупа.

Блукаючи по Пiдлiсному та вишукуючи прикмети аномальної зони чи iншi паранормальнi явища, якi б пояснили випадок з Тамарою Томiлiною, вiн раптом побачив, як у Пiдлiсне заїжджає джип. Вiктор швиденько заховався, причому — неподалiк вiд хати-трупарнi. Звiсно, прибула трiйця побачила його машину i це їх неабияк стривожило. Це стало зрозумiло з їхньої розмови. Та все ж таки трiйця вирiшила завершити спочатку свою справу, а тодi шукати того цiкавого, який приїхав сюди.

Потiм двоє вивантажили з машини загорнутий у мiшковину довгастий пакунок, який чомусь вiдразу видався Шамраєвi трупом. Третiй, старший за вiком, вiдчинив вхiд до погреба. Коли трiйця зникла всерединi, Шамрай не витримав — кинувся тiкати. Побiг до машини стрiмголов, забувши про обережнiсть.

Помiтили. Наздогнали. Чимось вдарили по потилицi. Вдарили електрошокером. Далi Вiктор нiчого не пам’ятає. Куди подiлася машина, до того ж — чужа, досi не може сказати.

Ось цю iсторiю почув вiд Вiктора лiкар. Вiн тут же передзвонив Березовськiй, розповiвши заодно про слiд вiд уколу i беладонну, а Кiра зробила вже свої висновки.



4

— Ну, i що там у них тепер? — поцiкавився Сергiй.

За добу вiн остаточно прийшов до тями i навiть поривався встати. Та лiкар категорично заборонив, дружина пiдняла скандал, а пiсля вiзиту начальника розшуку, тобто — його безпосереднього начальника, i пiсля всього, сказаного ним, Бражник помiняв своє ставлення до ситуацiї. Тепер йому не було куди поспiшати i Сергiй вирiшив, користуючись збiгом обставин, дозволити собi вперше за багато рокiв трошки похворiти. Окрему палату в нього поки що нiхто не забирав, та вiн сам наполiг, аби до нього пiдселили товариша, з яким можна хоча б у карти рiзатися чи просто терти за життя. В суботу нiхто нiкого нiкуди не переводив, тож до понедiлка Сергiй хоч як лишався у палатi сам.

— Тепер розкручують справу по повнiй. Хто герой, поки що не знаю. Але не я. I вже точно не ти, — Кiра сумно посмiхнулась.

— Слава Богу, знаєш? Я краще свiдком пройду. Враховуючи масштаб iсторiї, найближчим часом вiд мене взагалi вiдчепляться. Курево принесла, до речi?

— Тобi не можна, до речi, — Березовська строго склала губи в рiвну лiнiю.

— Нехай так, — легко погодився Сергiй. — Вiд цигарок теж треба вiдпочивати. Кажеш, Пузир розколовся першим?

— Менi так сказали. Я ж при цьому не була. Обоє тих, кого ти пострiляв, пiшли у глибоку вiдмову. Пiсля того, як Пузир твiй…

— Не мiй…

— Гаразд, нехай просто Пузир. Отже, пiсля того як Пузир, прочухавшись у лiкарнi, оцiнив ситуацiю, вiн вирiшив сам, добровiльно спiвпрацювати зi слiдством. Як менi казали, цiлу годину цей Коля говорив, мов з кулемета стрiляв. Показали його зiзнання тим двом, вони теж довго не ламалися. Тепер, здається, повиннi в’язати верхiвку цiєї пiрамiди. Якщо вже не пов’язали.

— У чому ж там справа? Хоча, вчора менi сказали, що все це — зниклi безвiсти самотнi хворi люди. Мене цiкавлять лише деталi. Суть зрозумiла: спочатку їх гарненько обробляли, потiм — складали вiдповiднi папери, нарештi — вбивали i вивозили в Пiдлiсне. Вгадав?

— Вгадав, — кивнула Березовська, взяла апельсин з тумбочки, почала його чистити. — Придумав таку схему один мiсцевий аферист. Його коханка мала доступ до iнформацiї про офiцiйно зареєстрованих шизикiв та алкашiв. Лишалось вирахувати, за ким з них нiхто не заплаче i чию нерухомiсть або земельну дiлянку можна з часом прибрати до рук. Знайшлись люди, якi зареєстрували на пiдставних осiб кiлька липових релiгiйних та благодiйницьких органiзацiй. Мiж iншим, подiбнi кидки — лише частина їхньої дiяльностi, там зараз тiльки починають крутити. Звичайно, за всiма цими конторами стояла одна людина. Потiм через певне агентство з нерухомостi нiчиє житло або нiчия земля реалiзовувалися за цiнами, трошки нижчими вiд ринкових. Втрати невеликi, зате швидкий прибуток гарантовано. Ну, сам розумiєш, там не одна схема. Але кiгтик загруз — всiй пташцi капець.

Договоривши, Кiра розламала вже очищений апельсин навпiл, простягнула половинку Сергiєвi, другу поклала собi на колiна, обтерла руки вiд липкого соку сiрим лiкарняним рушником.

— Вiтамiн, — вона кивнула на апельсин.

— Дякую, — Бражник двома прийомами розправився зi своєю половиною фрукта, обтер мокрi вiд соку губи тильним боком долонi. — Яким робом там Пузир?

— Все, що вiн говорить, треба сприймати з поправкою та дiлити на два. Хоча б тому, що вiн у всiх своїх бiдах на тещу киває. Мовляв, вона змусила, вона штовхнула на слизьке. Та справдi, в цiй iсторiї багато народу мiж собою пов’язано. «Санта-Барбара» вiдпочиває.

— Ти дивилася «Санта-Барбару»? — щиро здивувався Сергiй.

— Дуже давно це було. Якi ще є розваги у самотньої жiнки? Особливо тодi, коли «Санта-Барбара» — єдине, що рятувало вiд депресiї. I все, закрили тему. Бачила десяток серiй, тому уявляю собi… Значить, так. Отой рудий, застрелений Пузирем у голову, виявився родичем близької подруги Миколиної тещi. Невiдомо за яким чортом вiн почав шукати виходи на мiлiцiю, котра охороняє зону вiдчуження. Обмовився: є, мовляв, можливiсть непогано пiдробити. Ну, подруга — тещi, теща — зятя за горiшки. Давай, зятьок, не лови ґав, крутись як iншi люди, бо i так з тiєї охорони нiчого не маєш… Зрозумiло, свiдкiв розмови рудого з Пузирем не було. Як вони знайшли спiльну мову i про що домовились — не знаю. Думаю, пiзнiше це спливе… Результат важливiший: як найкраще мiсце для того, аби щось кудись заховати Коля Пузир назвав Пiдлiсне. Кажуть, тепер божиться: про трупи нiчого не знав. Коли дiзнався, пiзно було пити «Боржомi». Вже по саму макiвку у справi.

— Хто знає, — Бражник стенув плечима i поморщився — поранений бiк заболiв. — Може, так насправдi й було. За що Колi бабки платили?

— За мiлiцейське прикриття. Теоретично всiх, хто їде в зону, фiксують. Данi про них доповiдають по iнстанцiях. Там же купа порушень можлива, сама розумiєш… А Пузир їхнього джипа не помiчав. Ще з напарником своїм дещицею лiвого приробiтку дiлився. Чому цiй братвi не простiше було десь закопувати трупи, а звозити їх у мертве село i скидати там до купи, поняття не маю.

— Я теж, до речi. Тiльки ж…

— Та знаю, знаю, тебе в курс справ глибоко не вводили. Думаю, подробиць ми однаково не тепер дiзнаємось. Але ось таким чином рiк протягнули. Потiм Коля дiзнається з преси, яку сам же передплачує тещi: Пiдлiсне — аномальна зона. Навiть кореспондентiв туди понесло. Вiн, звичайно, маякнув про небезпеку. А йому: нехай поки так буде, нову точку треба шукати. Якби не випадок з дiдом Сумчатовим, якби не потреба термiново утилiзувати його труп, не наткнулися б могильники та Шамрай один на одного. Далi…

— Знаю, — жестом зупинив Бражник. — Вiрнiше, не знаю, а здогадуюсь. Коля в курсi, що тут — аномальна зона. Зникнути журналiст не повинен, це не хворий на голову дiдок. Але треба спробувати обставити все, мов по писаному. Ним же, Шамраєм, писаному. Не знаю, де могильники роздобули потрiбний препарат, хай слiдство займається, роботи там до наступної Паски, якщо не далi. Та вони шандарахнули Вiтю шокером, вкотили йому укол, ще й по кумполу приголубили. Потiм Пузир зiграв, наче Шамрай з повiтря виринув. А машину вони заховали. Потiм продадуть або на запчастини пустять — у цiєї братiї навряд чи щось пропаде.

— Помилка, — клацнула пальцями Кiра. — Все ж таки машину вони втопили. Кiнцi в воду.

— Ну i нехай, — безболiсно визнав свiй прорахунок Бражник. — Суть не в тому. Ясно, що Вiтя колись до тями прийде. За цей час могильникiв слiд прохолоне. Знайдуть трупи — погано. Тому потрiбна пожежа, хороша. Так що не в одних нас, Кiро Антонiвно, були напряги з часом. А тут ще я намалювався на обрiї, Коля i маякнув своїм: проблеми. Вiрно?

— Десь так. Кажу ж тобi — я на допитi Пузиря присутньою не була. В цiлому вгадав.

— Для чого вони хотiли мене гасити? Адже зникнення мента небезпечнiше за зникнення журналюги.

— Коли вже могильники, як ти їх називаєш, почали спiвати пiд протокол, хтось пояснив: головне — спалити хату i трупи з нею. Чому в мертвому селi бiля спаленої хати вбили працiвника мiлiцiї — загадка, яку довго нiхто не зможе розгадати. Ну, скаже Вiктор про труп у льосi. Чий труп? Хто його привiз? Чи один там був труп? На кого взагалi нарвався капiтан Бражник? Якого чорта лисого вiн, тобто ти, шукав у Пiдлiсному? Бачиш, запитань без вiдповiдей було б дуже багато. Ти поламав їм усю малину. Пузир, до речi, все це бачив. Зрозумiв — рудий його точно здасть. Набрався нахабства i пiшов на зачистку сам. Так, принаймнi, менi розказували. Так що все…

— Все?

Капiтан Бражник знав слiдчу Березовську давно. Йому не сподобався її тон. Точнiше — iнтонацiї, з якими вона промовила оте «все».



— Ну…

— А без «ну», Кiро… Антонiвно?

— Ну… Майже все. Є нюанси.

5

— Ось подивiться, Тамаро. Вам знайомий хтось iз цих людей?

— А… Вони що… Мертвi?

— Мертвий тiльки оцей. Але, вибачте за подробицю, йому куля розтрощила голову, проте обличчя придатне для впiзнання. Ось цi двоє живi. Їх заарештовано, сядуть вони надовго. Можете смiливо впiзнавати.

— Нi… Не можу. Нiкого з них не бачила.

— Так… Уважнiше. Ще раз, i уважнiше, Тамаро.

— Нiкого з них я ранiше не бачила.

— Значить, тiєї ночi, коли ви приїхали в Пiдлiсне, ви там не зустрiлися з ними? Ось ця хата знайома вам?

— Вона… горiла?

— Горiла. Ось бiльш загальний вигляд. Бачили її?

— Нi. Я взагалi нiчого не бачила. Був пiзнiй вечiр. Там темно. Я заїхала в село — фари вимкнулися. Згасли чомусь. Вийшла з машини, пройшла вперед кiлька крокiв. Усе, далi було вранiшнє шосе.

— Цi люди могли в той час бути в Пiдлiсному.

— Нехай так. Тiльки я нiкого не бачила. Темно. Осiння нiч. Слухайте, не знаю я їх. Заберiть вiд мене цi гидкi фотки, страшно…

6

Кiра бесiдувала з Томою Томiлiною без протоколу. У неї навiть фотографiй тих «могильщикiв» нема — нi живих, нi мертвого.

Березовська просто прийшла до дiвчини, яку до того часу ще не виписали, i запитала, кого чи що вона бачила тiєї ночi в селi Пiдлiсному. Хто напав на неї, хто ударив по головi, хто вколов укол.

Тамара щиро не розумiла, про що йдеться. На вiдмiну вiд Шамрая, вона дотепер не могла згадати всього. В неї досi лишились, як вона сама казала, натемно стертими з пам’ятi цiлi днi.

До того ж, слiдiв уколiв на її руках i на тiлi взагалi не виявили. А часу не так багато пройшло, лише вiсiм днiв. У кровi теж немає нiчого пiдозрiлого. Лишається гематома, але дiвчина вперто твердить: нiхто її по головi не бив.

Бiльш того: визнавши напад на Вiктора Шамрая, могильщики чомусь уперто вiдмовлялися впiзнавати Тамару. Того дня, i особливо того вечора, коли зникла Тома, кожен з них мав незаперечне алiбi. Вся компанiя вiдтягувалася в саунi з дiвчатами, святкуючи день народження рудого. Дiвчат мiлiцiя вирахувала. Вони пiдтвердили. Пiдтвердили слова могильщикiв i в самiй саунi. Звiсно, в свiтлi масштабу злочину, який тiльки почали розкручувати, алiбi пiдозрюванi могли купити.

Проте одна з дiвчат виявилася «барабаном» одного з приятелiв Бражника, опера з убивчого вiддiлу. А опер своєму агентовi вiрив. Отже, в нiч зникнення Тамари Томiлiної в Пiдлiсному нiкого з могильщикiв там близько не було.

Навiть Пузир тодi не чергував.

Дiвчина вперто стоїть на своєму. Значить, несподiване зникнення i так само несподiвана поява Тамари в так званiй аномальнiй зонi не має жодного вiдношення до iсторiї з вiсiмнадцятьма трупами та нападом на Шамрая. Виглядає на те, що так воно i є.

Значить, повертаємось до аномальної зони. I паралельних свiтiв.

Таким чином виходить: випадок з Тамарою — щось зовсiм iнше. З тим треба окремо розбиратись. Очевидно, знову доведеться звертатися за консультацiєю до ображеного в кращих почуттях професора Торбаса…

7

Бiлява дiвчина модельної зовнiшностi пообiцяла з телеекрану змiну погоди, iстотнi похолодання, першi справдi зимовi морози.

Кiрi стало холодно вже вiд самих обiцянок. Вона пошукала i знайшла на диванi пульт, поклацавши, знайшла якийсь музичний канал, вимкнула звук. Тепер перед нею лише миготiли рухомi картинки, змiст яких був вiдiрваний вiд реального життя. Дiвчата з довгими ногами в шкiряних жилетках танцювали з неграми серед футуристичних декорацiй. Їх змiнювали прилизанi хлопчики в бiлих сорочках, розстебнутих до пупа. Хлопцi мовчки вiдкривали i закривали роти на фонi декорацiй епохи росiйського класицизму. Наступна картинка: модельного хлопчину ззаду палко цiлує дiвчина в чорнiй перуцi, та губи нацiленi на шию, з розкритого рота визирають iкла прекрасної упирицi.

Нехай.


Коли Кiра хотiла зiбратися з думками, калейдоскоп необов’язкових картинок завжди допомагав у цьому. Вона навiть засинала пiд телевiзор, точнiше — пiд мовчазне блимання екрану. Якщо вимкнути звук, дуже добре розумiєш, наскiльки життя в телевiзорi нагадує людськi уявлення про паралельнi свiти.

Вимкнувши велике свiтло, Кiра включила настiльну лампу, припасовану в головах софи, котра правила самотнiй жiнцi за лiжко. Потiм поставила стареньке крiсло боком до телевiзора i розташувала його так, аби, сидячи в крiслi, можна було покласти ноги на софу. Закутавшись у сiрий махровий халат, вона вмостилася так, як їй завжди було зручно: вiдкинула голову на спинку крiсла, повернулась до мовчазного телеекрану.

За кiлька хвилин Кiра Березовська опинилася серед своїх думок, далеко вiд нутрощiв власної квартири.

Починати завжди треба вiд самого початку. Банальна iстина, та дiєвiсть цього методу збирати думки докупи i розкладати промiжнi висновки по поличках ще нiхто не вiдмiняв. Значить, з чого все почалося…

Секундочку. Що «все»? Про яке «все» треба подумати тепер? Про вiсiмнадцять трупiв, знайдених у Пiдлiсному, про те, чому їх вирiшили звезти туди, а не закопати десь ближче, чи про те, як Сергiй Бражник знайшов цi трупи?

Навiть слово «як» сюди не пiдходить. «Чому» таки краще.

Опер Бражник знайшов таємне кладовище в мертвому селi, бо вирiшив подивитись на власнi очi, що там могло статися з журналiстом Шамраєм. Якби вони з Сергiєм аж так не поспiшали i мали бiльше часу, їхати в Пiдлiсне йому самому не було б нагальної потреби. Прийшовши до тями, Шамрай тут же повiдав би про свою пригоду.

Але часу було обмаль. I Бражник вирушив обстежувати так звану аномальну зону.

Так. Чого Сергiя понесло туди? Бо саме в аномальнiй зонi з Вiктором трапився дивний випадок. I неясно було тодi, є в цiй iсторiї кримiнал чи нема.

А чому в Пiдлiсне поперся Вiтя Шамрай? Професiйна цiкавiсть: кiлькома днями ранiше в тiй самiй мiсцевостi щось дивне сталося з Тамарою Томiлiною. Вiн про це писав, аномальна зона, в якiй зникають люди, не давала цiкавому журналiстовi спокою.

Березовська знову повернулась у реальнiсть своєї напiвтемної квартири. Кiлька хвилин мовчки дивилася на миготiння музичних клiпiв на екранi. Потерла пальцями скронi. Зняла окуляри. Склепила повiки.

Отже, все почалося насправдi не з Вiктора Шамрая, а з Тамари Томiлiної.

Ось тут будь-яка логiка зникає. Чим ближче до початку цiєї дивної iсторiї подумки пересувалася Кiра, тим бiльше вона нагадувала жiнцi телевiзiйнi вiдеоклiпи. У кожному з них наступний кадр жодним чином не пов’язаний з попереднiм або пов’язаний досить опосередковано. Та водночас всi цi розрiзненi й не схожi один на один кадрики все ж таки складаються в якусь цiлiсну iсторiю.

Але поки що в Кiринiй уявi картинки купи не тримаються.

Картинка перша: в жовтнi вбивають банкiра Григорiя Пiддубного. Є всi пiдстави пiдозрювати в причетностi до вбивства Дениса Ковалевського, вiн же — Акула Ден, вiдомий розробник та реалiзатор кримiнальних схем. З доказовою базою iснує проблема, хоча люди в цьому напрямi i без жодної надiї зачепитися вперто працюють.

Картинка друга: поки невiдомо, яку роль в убивствi Пiддубного грає його коханка та утриманка Тамара Томiлiна. За всiма ознаками, дiвчинi невигiдно вбивати свого благодiйника. Тим паче, що, здається, їхнi стосунки трималися не лише на сексi, там начебто було мiсце й для кохання. Якщо, звiсно, банкiр здатен когось покохати. Хоча в справах сердечних Кiра Антонiвна Березовська не розбиралася зовсiм, тому вирiшила поки не заходити на незвiдану територiю. Для неї все, пов’язане з iнтимним життям, давно вже стало паралельним свiтом.

Картинка третя: Тамара Томiлiна, яка проходить по справi Пiддубного чи то свiдком, чи то пiдозрюваним, чи то потерпiлою, зустрiчається з журналiстом Вiктором Шамраєм i розповiдає йому iсторiю про паранормальнi явища в покинутому два з гаком десятки рокiв тому селi Пiдлiсному. Нiбито вона, Тамара, вiдчуває з цiєю мiсцевiстю дивний зв’язок. Вiд таких заяв вiдгонить божевiльнею, i медики, мiж iншим, з подiбним твердженням погоджуються. Яким би боком Тома не була причетна до вбивства Пiддубного, навiть коли вона не мала до наглої смертi коханця жодного вiдношення, однаково дiвчина мусила пережити стрес, наслiдком якого мiг стати нервовий та навiть психiчний розлад. Стрес мiг загострити хворобу чи патологiю, яка була в Тамари завжди, але тiльки тепер, унаслiдок шоку, почала проявлятись. Так, нагадала собi Кiра, говорять лiкарi, яких вона опитувала. I, позначила вона окремо, зустрiч iз Шамраєм вiдбулась у Тамари за кiлька тижнiв пiсля вбивства. Тодi ж спливла описана потiм у газетi iсторiя про аномальну зону. Пiдтвердження цього нiбито отримане пiд час спецiальних дослiджень.

Картинка четверта: Вiктор Шамрай — теж людина з бiографiєю. Пiсля випадку, що мав для нього лихi наслiдки, хлопець вирiшив назавжди вiдокремити себе вiд реального свiту. Тому й займається рiзною чортiвнею. Отже, iнтерес до аномальної зони у нього професiйний, нiчого особистого.

Картинка п’ята: виявляється, до викрадення i пресування Шамрая чотири роки тому був якимось незрозумiлим чином причетний або сам Акула Ден, або хтось iз його людей. До вбивства Пiддубного теж може бути причетний Акула Ден, ось тiльки до цiєї справи жодним боком неможливо причепити Шамрая.

Картинка шоста: Тамара зривається i зникає в Пiдлiсному. Принаймнi, так говорить вона. Згодом її знаходять за дивних обставин. Вона в результатi своїх потойбiчних мандрiв частково втратила пам’ять. Часткова амнезiя теж можлива, кажуть лiкарi, тiльки у випадку з Томiлiною жодних видимих причин для втрати пам’ятi, як то — слiдiв сильних ударiв по головi, введення хiмiчних препаратiв абощо, медики не знайшли.

Картинка сьома: намагаючись з’ясувати, що сталося з iмовiрним фiгурантом у справi Пiддубного, вони з Бражником знайомляться з Шамраєм. Досить скоро з ним скоївся аналогiчний випадок, бо журналiст пiшов по слiдах своєї героїнi. По слiдах Шамрая, своєю чергою, пiшов Сергiй, i обидва, зайшовши в так звану аномальну зону, зовсiм несподiвано посприяли розкриттю чи не найгучнiшого у цьому столiттi злочину. Який, правда, жодним чином неможливо пов’язати з убивством банкiра.

Березовська знову розплющила очi.

Ось тепер з усiх цих кадрiв треба постаратися злiпити цiлiсну картину. Якщо вдасться, звичайно.

Знову вдягнувши окуляри, пiдвiвшись i засунувши ноги в пухнастi старомоднi капцi, Кiра неквапом пройшла на кухню — заварити собi чаю з шипшини та ромашки. Вона намагалась не купувати готовi фасованi пакетики. Купувала окремо сухi шипшиновi плоди, окремо — ромашковий збiр, запарювала сумiш окропом i настоювала пiвгодини, аби потiм акуратно зцiдити настiй у великий кухоль, долити трошки гарячої води i, не кваплячись, випити. Сам процес приготування концентрував її, зосереджував: адже тут треба докласти трошки зусиль i зовсiм не можна поспiшати.

Розмiрено виконуючи знайомi та звичнi вже етапи приготування оздоровчого напою, Кiра намагалася зрозумiти, де саме вона не додумала. Якої картинки не вистачає. Над чим нi вона, нi хто iнший ще не думали як слiд, або не думали зовсiм.

Поставивши на газ трилiтровий емальований чайник — електричних чомусь не сприймала — Березовська сiла на табуретку i почала одну з найбiльш невдячних та довготривалих справ у свiтi: чекати, поки чайник закипить. Води налила небагато, ледь менше лiтра, аби швидше. Та однаково треба чекати i нудитись.

Чого ж не вистачає цiй iсторiї? Або: що тут зайве?

Вiсiмнадцять трупiв у Пiдлiсному. На них та їхнiх могильщикiв i Вiктор, i Бражник наткнулися випадково. Наткнулися, бо Сергiй хотiв розiбратись не лише в тому, що трапилося з Шамраєм, а й у тому, що сталося з Тамарою.

О’кей, трупи — це iнша iсторiя. Кiра звелiла собi зупинитися на цьому i не думати в тому напрямi. Там, слава Богу, вже черга стоїть з охочих подумати, прославитися чи хоча б замалюватись на фонi розкриття такого масштабного як для Житомирщини злочину. Значить, їм iз Сергiєм лишається справа Пiддубного, зовсiм безнадiйна за всiєї, здавалося б, простоти та очевидностi. Хоча навряд чи в свiтлi того, що сталося в життi Бражника цими днями, вiн зможе офiцiйно довести цю справу до кiнця, та про це — теж потiм.

Думай, Антонiвно, думай.

Будь-яке розслiдування лише тодi успiшне, коли слiдство має максимум iнформацiї по всiх ключових фiгурах. Навiть бiльше: Вiтя Шамрай, стороння людина, та про нього вдалося стiльки всього зiбрати…

Є докладна бiографiя жертви, Григорiя Пiддубного.

Є цiле досьє на Дениса Ковалевського.

Є вiдомостi про Антона Коновалова, охоронця Акули Дена. Їх досить для того, аби мати пiдстави пiдозрювати у скоєннi вбивства.

Є вiдомостi про…

СТОП!!!

Чайник закипiв, голосно та зухвало свиснувши.



Кiра Березовська вiдчула помилку. Раз вiдчула, значить — знайшла.

Збiгавши в кiмнату за телефоном, вона зробила кiлька дзвiнкiв, вибачилась за пiзнiй час, запитала дещо, лише пiсля того почала заварювати ромашку з шипшиною. Так чи так треба чекати, поки їй хтось вiдповiсть.



1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка