Андрій Кокотюха Зоопарк, або Діти до 16



Сторінка9/9
Дата конвертації21.02.2016
Розмір1.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

notes

Примітки
Путівник по «Зоопарку»


1

ПТУ — професійно-технічне училище, де разом із робітничою професією молодим людям давали повну середню освіту. В побутових розмовах абревіатура ПТУ частіше тлумачилася як «помоги тупому устроиться». Престижність навчання в ПТУ зводилася навіть не до «нуля», а до «мінус одиниці». Незалежно від того, що пропаганда ПТУ велася всіма радянськими засобами масової інформації. Неофіційно вважалося, що в ПТУ йдуть так звані «важкі підлітки», а випускники ПТУ — потенційні покидьки суспільства або взагалі малолітні злочинці. Для багатьох ПТУ були навіть засобами збагачення: відомі випадки, коли педагоги брали з батьків потенційних иетеушників хабарі, аби їхіііх дітей залишили в школі й не виганяли після восьмого класу. До речі, тодішній восьмий клас середньої школи відповідає теперішньому дев'ятому. (Тут і далі див. коментарі в кінці тексту «Путівник по Зоопарку» — А.К.)



2

«Я вас любіл, бо я дебіл» — учням радянських шкіл, незалежно від того, в якій із радянських республік вони вчилися, прищеплювалася любов до творчості російського поета Олександра Пушкіна. Влаштовувалися «пушкінські уроки», «пушкінські читання», портрети Пушкіна займали чільне місце в так званих «кабінетах літератури» — класах, де нібито все влаштовано для більш комфортного вивчання цього предмету. Саме тому рядки Пушкіна періодично перекручувалися на вульгарний манір. Це був підсвідомий протест проти роздутого культу Пушкіна. В даному випадку наводиться вульгаризований варіант строфи Пушкіна «Я вас любил, любовь еще, быть может…», якою козиряли всі без винятку радянські педагоги, коли вели мову про духовність.



3

«П’ять» (5) — вищий бал оцінки знань у радянській школі. Найвищий — «п’ять із плюсом» (5+) виставлявся рідко, але той, кому його виставляли, автоматично зараховувався до «надій школи». Відповідно найнижчим балом була «одиниця» (1), яку так само виставляли нечасто. В основному практикувалися «двійки» (2), без «плюсів» і «мінусів». «Одиниця» вважалася ганебною і навіть принизливою оцінкою і означала не стільки рівень знань, скільки особисте ставлення педагога до того чи іншого учня.



4

«Чекіст» — у прямому значенні цього слова — співробітник ЧК, «чрезвычайной комиссии», першого карального органу Радянської Влади. «Чекістами» називали співробітників КДБ, так, до речі, називають сьогодні працівників російської ФСБ та української СБУ. Перші чекісти відрізнялися жорстокістю, саме вони підтримували диктатуру пролетаріату. В даному випадку класний керівник Макогона, Литовченка і Тихого отримав таке прізвище саме через замашки диктатора.



5

«…купленому в Монголії» — радянські спеціалісти мали змогу якийсь час вербуватися на роботу в соціалістичні країни, де таких спеціалістів не вистачало. Зокрема, багато з них працювали в братській Монголії, багато — в країнах Азії та Африки. Заробітки там були на порядок вище, а товарів широкого вжитку — на порядок більше.



6

«Вожик» — білоруський сатиричний журнал, виходить білоруською мовою. У'радянські часи широко продавався в кіосках «Союздрук» насамперед у регіонах, котрі територіально межують із Білорусією, і був дуже популярним. Так само продавалися сатиричні журнали соціалістичних країн Східної Європи: польські, болгарські, німецькі (НДР).



7

Дін Рід — американський співак, борець за мир та комуністичні ідеали, улюбленець як діячів радянської пропаганди, так і рядових громадян. Емігрував у НДР, гастролював по БАМу, знімався у фільмах про пригноблених індіанців (як правило, грав захисника їхніх прав), одружився з німецькою акторкою Ренатою Блюме. Наприкінці 80-х трагічно загинув — потонув у озері при загадкових обставинах.



8

«Колючка» — сатирична шкільна стінгазета. Назва була типовою для подібних стінівок у більшості радянських шкіл. Як правило, мала вигляд аркуша ватману, на якому малювали карикатури на прогульників, «двієчників», хуліганів.



9

«Хорошист» — той, хто вчиться не менше, ніж на «чотири» (4). Можуть бути «п'ятірки», але в основному цей учень знає всі предмети на «добре» («хорошо»).



10

«Фізрук» — вчитель фізкультури в школах, формально такі педагоги називалися не вчителями, а «керівниками фізичної підготовки» («руководителями физической подготовки»).



11

«…либу затягнула» — посміхнулася.



12

«Фестивальний» — бісквітний торт із масляним кремом, вироблявся і продавався переважно в Києві. Вважався дефіцитним, але все ж таки потрапляв на прилавки частіше, ніж «Київський» і «Дніпровський». Торт «Фестивальний» вважався в 80-ті роки минулого століття пристойним десертом святкового столу, гіршим за «Київський», але кращим за «Празький».



13

«…збірник італійців» — записаний на магнітофонну касету збірник пісень популярних співаків італійської естради, пік моди на яку в СРСР припав саме на середину 80-х років. Серед них — Адріано Челентано, Тото Кутуньо, Джанні Моранді, «Ріккі&Повері», Альбано і Раміна Пауер, Рікардо Фольї, Пуппо.



14

«Загранка» — закордонні рейси, в які ходили моряки радянського цивільного флоту. Робота вважалася престижною через можливість купувати закордонні речі й мати вдома іноземну валюту.



15

«…на Анжеліку» — цикл французьких фільмів, знятих у 60-ті роки, за мотивами творів Анн і Серж Голон про авантюрні та любовні пригоди білявої маркізи Анжеліки. В радянському прокаті їх почали показувати наприкінці 70-х років, але основні покази припали на середину 80-х. Через наявність у фільмі любовних сцен, хоча й досить цнотливих, вони мали вікове обмеження «до 16 років». Крім того, у прокаті фільми йшли зі значними купюрами. В актрису Мішель Мерсьє, яка грала Анжеліку, закохувалися підлітки, бачачи в ній жіночий ідеал.



16

«Порнушні карти» — кустарним способом зроблені карти, на яких були зображені голі жінки в різних позах та з різними формами. Як правило, це перефотографовані чорно-білі картинки, призначені не стільки для гри, скільки для розглядання на уроках. Популярна розвага школярів радянських шкіл — бо інша еротична продукція їм була просто недоступна.



17

«Літра» — скорочена назва шкільного предмету «література». Аналогічно «фізкультура» скорочувалася як «фізра».



18

«Воєнка» — скорочена назва предмету «військова підготовка». Його зобов'язані були вчити в радянських школах також і дівчата.



19

«Основи комуністичної моралі» — предмет, який викладали в радянських школах у 80-ті роки вчителі фізики, літератури, історії, природознавства — словом усі, кому потрібні були додаткові години. Повна назва — «Основи комуністичної моралі і права». З цього предмету навіть існував тоненький підручник, але ніхто до пуття не знав, що тут треба викладати. Тому уроки як правило перетворювалися на обговорення вічної теми «Що таке добре, що таке погано, і чому нас не любить Америка». В старших класах на зміну цьому предметові прийшов предмет «Суспільствознавство». Ефект той самий.



20

«Сен-Сімон» — діяч Французької буржуазної революції.



21

«…ясний Арафат» — словосполучення, часто вживане замість відверто непристойного «ясний хер». Перероблене з імені та прізвища відомого політика Ясіра Арафата.



22

«…наче в Гімлера в „Сімнадцяти миттєвостях весни“» — роль керівника СС Генріха Гімлера в популярному радянському серіалі виконував актор Микола Прокопович. Йому по ролі одягли пенсне, яке постійно блимало скельцями, що підсилювало характеристику цього персонажа і цієї особистості як ката-інтелігента. Відомо, що окуляри — відзнака інтелігентної людини.



23

«Хай мене пробачить Міністр освіти!» — тут відтворено реальний епізод, котрий мав місце насправді. Вчитель математики з такими словами викинув із класу «двієчника», який не слухав якоїсь там теореми. Його мати написала скаргу, але педрада вирішила не вживати жодних заходів — цього учня ніхто не любив, учителі мали до нього купу претензій. У принципі, цей приклад підтверджує практику застосовування вчителями до учнів у радянських школах фізичної сили під час уроків.



24

«Четвертак» — радянська купюра вартістю 25 карбованців. Мала фіолетовий колір.



25

«Сумка-діжка» — настільки модна, наскільки ж незручна сумка у формі діжки на шлейці через плече. З нею заборонялося навіть один час ходити до школи через непристосованість до носіння підручників. Зате не мати її було верхом легковажності.



26

«Совок» — розмовна іронічна принизлива назва Радянського Союзу (скорочено від російського слова «советский»).



27

«Інвалідський пайок» — інваліди та учасники Великої Вітчизняної війни в СРСР мали пільги, серед яких — можливість раз на місяць купувати дефіцитні продукти харчування в так званих спеціалізованих відділах чи магазинах. Їх ще називали «спасибі Гітлеру». Там можна було купити гречку, цукор, шпроти, копчену ковбасу та інші товари, не доступні звичайним радянським людям.



28

ВДНГ — виставка досягнень народного господарства в Києві. Тепер — Міжнародний виставковий центр.



29

Музей Леніна — триповерховий будинок у Києві, задля побудови якого знищили частину історичної Володимирської гірки. На всіх поверхах розташовувалися експонати, пов'язані з життям та діяльністю Володимира Ілліча Леніна, натхненника пролетарської революції, першого керівника радянської держави. Його перенесли на те місце в 1982 році. До того часу музей розташовувався в колишньому будинку Центральної Ради, тепер — Будинку вчителя в Києві. Зараз у музеї Леніна — культурний центр «Український дім». Куди поділися численні експонати — невідомо. Особливість ситуації в тому, що сам Ленін ніколи в Києві не був, це доведений історичний факт.



30

«Лікарська», «Останкінська» популярні в СРСР, зокрема — в УРСР сорти вареної ковбаси. В середині 80-х стали дефіцитними.



31

БАМ — Байкало-Амурська залізнична магістраль, «культове» радянське будівництво на півночі Росії. Грандіозний проект поглинув купу грошей, в результаті визнаний неефективним. На БАМ масово вербувалися люди з метою заробити — заробітки там були справді високі.



32

«Комсомол» — єдина в Радянському Союзі комуністична молодіжна організація, членами якої, на відміну від КПРС, зобов'язані були стати всі хлопці та дівчата віком після 14 років. Головне — обов'язкова сплата комсомольських внесків, через що комсомол вважався дуже багатою організацією. З комсомольців вийшли нинішні керівники урядових і комерційних структур.



33

«Комсомольська» — тепер станція «Чернігівська».



34

«Каштан» — київське морозиво, пломбир у шоколадній глазурі. Улюблене морозиво киян і гостей столиці у 80-ті роки. За ним постійно стояли величезні черги. Вважалося в певний період дефіцитним.



35

«П'ятак» — монета вартістю п'ять копійок; стільки коштував проїзд у метрополітені за радянських часів.



36

«Американський поплавок» — вищий пілотаж пірнання: під водою пірнальник знімає труси і вистромляє з води голий зад.



37

«Чурбан» — він же «чурка», «чурбанетон». Азіат або людина з азійськими рисами зовнішності.



38

«Байкал» — безалкогольний напій у СРСР. Вважався «нашою відповіддю» пепсі-колі.



39

«Кінопанорама» — дуже популярна в СРСР телепрограма, присвячена кіно. Особливо її любили через те, що в ній частенько і докладно розповідали про кіно французьке, американське, італійське та індійське. В різні часи її вели Олексій Каплер, Ельдар Рязанов, Даль Орлов та інші.



40

«Човник» — оптово-роздрібний торговець, який закуповує товар переважно у Польщі та Туреччині, мотаючись туди-сюди по кілька разів на тиждень.



41

«Конторських» — «контора» — розмовна назва КДБ — Комітету державної безпеки. Зараз «конторою» по старій пам'яті називають СБУ.



42

«Лімітниці» — жінки, які приїжджали у великі міста з глибокої периферії працювати на важкій непрестижній роботі. Теоретично у великих містах прописатися без наявності житла було практично неможливо, але для таких працівників зберігався ліміт на прописку. Їх прописували на койці в гуртожитку. За порушення численних правил, серед яких — заборона на народження дитини, лімітної прописки позбавляли. З часом лімітну прописку міняли на постійну, але — в тому самому гуртожитку. Чоловіки, відповідно, називалися «лімітниками».



43

«Бульвар Леніна» — тепер Чоколівський бульвар.



44



«Дідівщина» — стосунки в армії (і не тільки в радянській) між тими, хто відслужив більше, та новобранцями. Ті, хто служить довше, називаються «дідами», новобранці іменуються «салабонами». Вони за неписаними законами перуть «дідам» онучі і шкарпетки, застеляють їм ліжка, підшивають підкомірці, виконують іншу чорну роботу. Якщо слов'янин опинявся на службі в Казахстані чи, скажімо, на Кавказі, до дідівщини звичайної додавалася дідівщина етнічна. Те ж саме навпаки — коли узбек або вірменин потрапляли служити в Україну чи Росію, вони відразу ставали окремими об’єктами знущань. Рятували тільки міцні земляцькі стосунки як в одному, так і в іншому випадку.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка