Бердянськ 2006 (06) ббк 74я5



Сторінка2/12
Дата конвертації09.03.2016
Розмір3.93 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Л.Ю.Москальова,


кандидат педагогічних наук

(Мелітопольський державний

педагогічний університет)

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЗМІСТУ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Сьогодні проблема морального виховання набуває все більшої актуальності. В умовах дегуманізації суспільних відносин, підкорення їх потребам ринку, девальвації й релятивізації моральних цінностей, утрати виховних ідеалів, відчуження людей один від одного важливим є пошук ефективних форм, методів та засобів морального виховання студентської молоді.

Нині перед національною системою виховання в нашій державі постають якісно нові завдання, що вимагають практичного перетворення системи освіти. З огляду на це сучасні вчені наголошують на необхідності формування в особистості загальнолюдських моральних якостей. Саме тому метою даного дослідження є розгляд змісту морального виховання особистості в сучасних умовах розвитку суспільства.

Наукова проблема морального виховання змістовно спирається на поняття “мораль”, “моральність”. Для того щоб окреслити головний зміст процесу морального виховання, потрібно звернутись до вітчизняної традиції тлумачення цього поняття. Поняття “мораль” і “моральність” (від лат. mor, moris – норов, вдача, звичаї) як сукупність норм поведінки, спілкування та взаємин, що прийняті в соціумі, мають фундаментальне значення для теорії морального виховання. Мораль є однією з форм суспільної свідомості, системою уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, норм, що регулюють діяльність людей. За висловом О.Павловської, мораль є сукупністю цінностей, що орієнтують людей у практичних відносинах. Це ідеали, норми, принципи, погляди на добро й зло, на сенс життя, на гідність, на честь, на всю систему відносин особистісного і суспільного [10, с.12]. На думку І.Беха, моральність є “формою суспільної свідомості відносно двох сфер – світу людей і світу речей – може виступати і як суб'єкт-суб'єктне, і як суб'єкт-об'єктне ставлення” [1, с.8]. Тому, в нашому визначенні, моральність несе в собі моральні цінності й ідеали, що відображають рівень розвитку окремої людини й народу в цілому. Будучи ядром особистості, моральність визначає характер життєвої позиції людини й результати її діяльності.

Моральне виховання особистості в сучасних умовах розвитку суспільства – проблема, що хвилює вчених різних галузей наук. Аналіз і порівняння тлумачення терміна “моральне виховання” в зарубіжними та вітчизняними вченими показав, що незважаючи на спільні елементи в розумінні його існують відмінності.

Термін “моральне виховання” в зарубіжних працях трактується як “moral development” (моральний розвиток) або “moral education” (моральна освіта). Проте провідні сучасні науковці України доходять висновку, що таке визначення не відбиває всієї складності проблеми морального виховання, обмежує її лише оволодінням знаннями про сутність моралі, уявленням про моральні цінності [6, с.29]. Термін “моральне виховання” в педагогічній науці є широковживаним, але не має “чіткої визначеності”, на що вказував І.Бех. Так, учений пояснював, що виховну технологію ототожнюють з виховними методами, а введення цього поняття вважають даниною моді.

Аналізуючи методологічні основи проблеми морального виховання особистості, ми звертали увагу на сукупність вихідних філософських, педагогічних, етичних та естетичних ідей, що знайшли прояв у основних тенденціях щодо трактування сутності морального виховання: антропоцентричної, теоцентричної, соціоцентричної. Таку класифікацію ми знаходимо у О.Вишневського та В.Білоусової. На думку О.Вишневського, антропоцентрична тенденція ґрунтується на системі вартостей віри в Людину – без Бога [3, с.81]; теоцентрична тенденція характеризується вірою в існування Вищого Абсолюта, “що втілює ідеал Добра” [3, с.80]; особливість соціоцентричної тенденції в моральному вихованні полягає в тому, що вона спирається на “замовлення вождів”, відповідно до потреб ідеології, та визначається суспільними умовами, нормами й принципами, що формуються або є прийнятими в даному суспільстві [3, с.90].

Цієї ж думки дотримується В.Білоусова, яка також поділяє різні підходи до систем виховання й визначає три тенденції: антропоцентричну (“базові цінності цього виховання – самореалізація, автономність, користь, щирість, індивідуальність” [2, с.38-39], соціоцентричну (“найвищою цінністю виступає людство в цілому” [2, с.38]) та тенденцію, що спирається на релігійні виховні традиції (основні цінності – “християнське милосердя, довіра, терпимість, мужність, скромність”) [2, с.157].

Представники антропоцентричної тенденції відстоюють думку щодо абсолютної цінності особистості. Виправдовуючи природні риси характеру людини, вони надають священне забарвлення її бажанням, почуттям, прагненням. Ідея гуманізму, що виникла на основі язичеських навчань давніх народів, містицизму та окультизму набула великого значення в європейському менталітеті епохи Відродження, а згодом – у різних педагогічних і філософських системах персоналістичного, екзистенціального й теософського змісту. Крайнім вираженням цієї тенденції було ствердження егоїзму, гедонізму, прагматизму, цинізму, індивідуалізму, вседозволеності [7, с.172].

Представники теоцентричної тенденції розуміли людину як об'єкт вищої Божественної любові. Особистість вимагала права на індивідуальність, і при цьому її виховання мало спиратися на принцип любові й поважне ставлення до інших. У цьому випадку моральне виховання особистості обумовлювало створення соціокультурного ідеалу, що мало такі моральні якості, як милосердя, терпіння, цнотливість, лагідність, смиренність тощо. “Сутність морального виховання, – писав О.Вишневський, – полягає в тому, що людина утверджує в собі свою природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі та в навколишньому житті. Це виховання зорієнтоване на засвоєння людиною абсолютних вічних норм співжиття, які носять універсальний, вселюдський характер і являють собою необхідний елемент людяності” [3, с.89-90].

Учені, які працювали в соціоцентричному напрямі, вимагали від особистості служіння колективу, повного підпорядкування вимогам моральних норм навколишнього суспільства, де вища цінність – соціум. Негативним аспектом даної тенденції виступав корпоративізм, коли сенс життя зв'язувався зі спільністю поглядів приватних інтересів обмеженої групи людей, де місце морального виховання особистості посідає ідеологія.

Проблема морального виховання особистості є предметом психологічних і педагогічних досліджень. Тому ми розглядаємо моральне виховання особистості в педагогічному й психологічному аспектах. О.Вишневський, підкреслюючи значущість морального виховання для демократизації українського суспільства, вказував, що шлях до успіху в сучасному українському вихованні веде тільки через моральне відродження, й практичне завдання вихователя полягає в удосконаленні того середовища, в якому живе вихованець (стосунків у сім’ї, школі, інституті; змісту освіти; методів навчання тощо), а також в “демонструванні” власного ставлення до світу (до фактів, подій, людей, літературних образів, історичних постатей тощо). Учений вказував, що потрібно намагатися вчасно надати вихованцеві моральну допомогу своєю порадою та прикладом [3, с.105-106].

Б.Чижевський, характеризуючи національну систему виховання в умовах державотворчого процесу в Україні, вказував, що моральне виховання особистості має базуватися на поєднанні освіти й національної культури, де вся система виховання розглядалася як гарант демократичності суспільного устрою та державотворення й слугувала ефективним засобом, за допомогою якого держава й попередні покоління мали можливість формувати людей за своїми аналогами. Побудова ж демократичного суспільства, на думку вченого, має базуватися на національній ідеї, любові до Вітчизни, класичній культурі й спрямовуватися в площині Я-концепції особистості, творчої особистості, громадянина, патріота України [14, с.82].

М.Стельмахович, досліджуючи виховні цінності підростаючого покоління в Україні, підкреслював, що система освіти повинна виховувати високоморальну особистість на засадах національних надбань:


“... Мудрість нашого народу йде від діда-прадіда, вітця-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба й світлого сонця, матінки-природи, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почуттів і переживань, кришталевої чесності й людяності, світлої духовності, сердечної любові до дітей, духу Матері-України” [11, с.131].

В.Білоусова розглядала моральне виховання як спеціально організовану міжособистісну взаємодію педагога з вихованцем на основі норм і принципів гуманізму. Під гуманізацією виховання педагог розуміла олюднення відносин, що забезпечить морально-емоційну атмосферу взаємного розуміння, поваги й турботи про іншого, безкорисливого ставлення до кожної особистості не як до засобу досягнення власних інтересів, а як до мети. “У цьому випадку, – підкреслювала педагог, – інший сприймається як вища життєва цінність, викликаючи адекватне сприйняттю ставлення до себе” [2, с.187].

Здійснивши аналіз останніх досліджень, ми дійшли висновку, що термін “моральне виховання” розглядається як: “суспільне явище, що підпорядковується законам суспільного розвитку” [8, с.5]; “процес, специфічні функції якого здійснюються за своїми власними правилами та закономірностями” [8, с.5]; “цілеспрямований уплив старшого покоління на молодше з метою вироблення в нього стійких моральних якостей” [5, с.7]; “стрижень гармонійного розвитку особистості” [12, с.7]; “форма трансформації досвіду й сфера реалізації людської моральної культури” [13, с.104]; “корекція поведінки, виправлення бажань i почуттів, культивування чеснот на рівні мотивів діяльності” [4, с.6]; “виховання моральних якостей, вироблення умінь i навичок моральної поведінки, формування гуманних взаємин” [9, с.1-2].

Моральне виховання особистості має на меті формування моральної вихованості, яка передбачає систему моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів, норм. Завдання морального виховання ми визначили як процес трансформації суспільно значущих норм, принципів, регулюючих взаємовідносини, загальнолюдські моральні цінності в індивідуальні якості й формування на цій основі відповідних моральних якостей.

На основі логіко-семантичного й лінгвістичного аналізу нами було визначено близько ста моральних понять, які характеризують шукані якості. Наприклад, благородство, старанність, смирення, делікатність, піклування, шанобливість, скромність, лагідність і т.п. У зв’язку з цим відзначимо, що О.Вишневський включав перелік специфічної групи вартостей, серед яких ми виділили моральні якості особистості, що покликані підвищити рівень моральної вихованості: доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, любов, прощення, великодушність, мудрість, самовідповідальність, вірність, толерантність, гостинність, відкритість, мужність, героїзм, злагода, рішучість, доброзичливість, правдомовність, оптимізм, поміркованість, лагідність, урівноваженість, терплячість, старанність, ініціативність, працьовитість, самостійність, шляхетність, ощадливість [3, с.110-112].

Слід відзначити, що визначення акцентують увагу лише на одному соціальному аспекті виховання. На наш погляд, педагогічні завдання морального виховання не можна обмежувати простим переліком моральних якостей. Ізольовані, абстрактно взяті, вони не здатні слугувати безпосередньою метою морального виховання особистості, тому що ці якості набувають свого розкриття лише в контексті цілісної особистості.

Таким чином, на основі теоретичного аналізу праць сучасних українських учених-педагогів ми визначили моральне виховання особистості як складний динамічний процес, що забезпечується безперервним зростанням якісних змін особистості до рівня, який відповідає потребам сучасного суспільства. Як цілеспрямований процес, він оптимально дієвий, коли організується вихователем з урахуванням взаємодії суб'єктивних і об'єктивних чинників і здійснюється в процесі моральної діяльності, яка спрямовується на утвердження моральних принципів, норм, що регулюють моральні відносини.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бех И.Д. Психологические основы нравственного развития личности: Автореф. д-ра психол.наук (19.00.07). – К., 1992. – 43 с.

2. Білоусова В.О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи: Монографія. – К.: ІЗМН, 1997. – 192 с.

3. Вишневський О. Концепція демократизації українського виховання // Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 78-122.

4. Карагодiн В.М. Проблема морального виховання у педагогічній думці IV–XI ст: Автореф. дис.канд.пед.н., (13.00.01) / Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника. – Івано-Франківськ, 1997. – 18 с.

5. Ковальчук I.В. Моральне виховання учнів українських шкіл Буковини (друга половина XIX–початок XX ст.): Автореф. ... дис. канд. пед. н. (13.00.01) / Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника. – Івано-Франківськ, 2001. – 21 с.

6. Красовицький М. Моральне виховання учнів у теорії і практиці американської школи (досвід і проблеми) // Рідна школа. – 1998. – №4(821). – С. 29-52.

7. Лосева В.К., Семенов Э. Культурно-типологическая целостность представлений о человеке как микрокосме // Некоторые проблемы исследований современной культуры. – М.: НИИ Культуры, 1987. – С. 163-179.

8. Матвієнко О.В. Моральне виховання молодших школярів у позаурочній та позашкільній діяльності / Автореф. ... дис. канд. пед. н. (13.00.01.) / Національний пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. – К., 1999. – 20 с.

9. Молодиченко Н.А. Психолого-педагогічна підготовка майбутнього вчителя іноземної мови до морального виховання підлітків: Автореф. ... дис. канд. пед. н (13.00.04) / Ін-т Вищої Освіти АПН України. – К., 2002. – 23 с.

10. Павловская О.А. Нравственность. Личность. Трудовой коллектив / Под. ред. А.И.Голованова. – Минск: Навука і тэхніка, 1991. – 96 с.

11. Стельмахович М.Г. Виховні цінності традиційної української родини // Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. / За заг. ред. О.В.Сухомлинської та ін. – К., 1997. – С. 129-132.

12. Степаненко Л.М. Моральне виховання учнів початкових класів шкіл-інтернатів засобами народної педагогіки: Автореф. ... дис. канд. пед. н. (13.00.01) / Ін-т проблем виховання АПН України. – К., 1999. – 19 с.

13. Чернуха А.М., Сухомойленко О.П. Виховання як спосіб формування та реалізації моральної культури людини // Проблеми філософії. Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Культура, світогляд, гуманізм. – К.: Либідь, 1991. – Вип. 87. – С. 104-111.

14. Чижевський Б.Г. Актуальні проблеми побудови національної системи виховання в умовах державотворчого процесу в Україні // Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. /За заг. ред. О.В.Сухомлинської та ін. – К., 1997. – С. 79-83.

УДК 378.035

М.О.Желуденко,

викладач


(Національний авіаційний

університет, м.Київ)


ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ОСНОВА ВИХОВАННЯ ВІЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ
У контексті сучасних тенденцій щодо більшого демократизму й прозорості в освіті варто зазначити, що свобода й відповідальність є найважливішими ознаками демократії. Окрім того, вони виступають тими загальнолюдськими цінностями, які об’єднують різні педагогічні системи.

У ХХІ столітті відповідальність стає основною моральною цінністю, яка розповсюджується на всі сфери й аспекти приватного, суспільного й політичного життя, охоплює масштаби всієї планети та спрямована в майбутнє. Від розвитку цього почуття залежить напрямок розвитку цивілізації й існування людства взагалі. Відповідальність висувається на перший план таких наук, як педагогіка, психологія, філософія, аксіологія і т.д. Вітчизняні педагоги ─ О.Сухомлинська, Т.Левченко, О.Савченко, І.Бех ─ говорять про необхідність формування особистості на основі загальнолюдських моральних цінностей, серед яких вагоме місце посідає відповідальність, а тому спрямовують зусилля на виховання вільної гармонійної особистості, здатної відповідально ставитися до життя, навчання, діяльності, природи, сім’ї, здоров’я тощо.

Проте для категорійного обґрунтування поняття відповідальності варто звернутися до філософських концепцій, оскільки філософські категорії виступають призмою, крізь яку людина сприймає навколишній світ. Великої уваги й значущості відповідальності як одній з найвищих цінностей надавали В.Віндельбанд, Г.Гегель, Г.Герц, Г.Йонас, Ж.-Ж.Руссо, Л.Фейєрбах, І.Кант, Е.Фромм. Г.Герц уважав, що свобода й відповідальність об’єднують активні суспільні дії людей в єдине ціле. Відповідальність – це вимога до людини, яка полягає в здатності передбачати результати власного вибору, об’єктивно оцінювати свої дії та аналізувати їх. Для відповідальності велике значення має вибір як основа дії, від якого залежить розвиток особистості. Моральний вибір і відповідальність є проявом свободи в тому випадку, коли служать суспільному прогресу [3, с.46].

Е.Фромм у своїй книзі “Человек для самого себя” підкреслює необхідність відповідальності за власне існування [4, с.42]. За Е.Фроммом, відповідальність співвідноситься з такими гуманістичними цінностями, як турбота, любов, повага, свобода. Він розрізняє поняття “відповідальність” і “обов’язок”, проводячи паралель з авторитарною та гуманістичною совістю. Таким чином, відповідальність має позитивний відтінок і є категорією свободи, а обов’язок ─ категорією несвободи [4, с.376].

Як і будь-яка інша категорія, відповідальність має свою мету, засіб та значення. Так, наприклад, за В.Віндельбандом, існує правова відповідальність, яку утворює синтез двох елементарних форм відповідальності. У такому випадку кінцевою метою є особистість, котра проявляється шляхом виконання правового мінімуму чи норми, яка являє собою значення відповідальності та дотримання якої держава вимагає від своїх громадян. Конкретною практичною метою є виконання цієї правової норми, досягнути яку можна шляхом покладання відповідальності, що є необхідною умовою формування моральної особистості. В.Віндельбанд уводить поняття “право відповідальності”, яке полягає в тому, щоб здійснювати за допомогою відповідальності моральні норми [1]. Кожна норма має свою певну цінність, тому відповідальність має різні ступені, але конкретно визначити їх неможливо.

В.Віндельбанд виділяє самовідповідальність совісті як окрему форму відповідальності, що дозволяє пізнати себе як особистість. Він трактує її як відповідальність людини перед власною моральною та релігійною свідомістю та називає “найпіднесенішою формою покладання відповідальності”. Самосвідомість або самовідповідальність совісті ─ це внутрішній процес покарання чи нагороди. І хоча ці почуття, з одного боку, можна вважати протилежними, з іншого боку, вони мають деякі спільні риси, наприклад, спрямованість у майбутнє. Якщо йдеться про внутрішню моральну нагороду, то вона є стимулом для подальшого самовдосконалення, а моральне покарання потребує перетворення внутрішньої сутності людини [1, с.192]. Важливим є те, що в обох випадках ці процеси ─ позитивна та негативна форми покладання відповідальності ─ стимулюють розвиток моральних якостей, які роблять людину морально зрілою та розвиненою.

Значного поширення проблема визначення відповідальності як найголовнішої цінності технологічної цивілізації набула у працях німецько-американського філософа Г.Йонаса, науково-філософський доробок якого має величезний вплив на свідомість нашого часу. За Г.Йонасом, відповідальність – категорія, спрямована в майбутнє та проголошена найвищою моральною цінністю XXI століття. Важливість і актуальність поглядів Г.Йонаса полягає в тому, що він брав за основу сучасну цивілізацію й сучасні умови та враховував найбільші досягнення науки й техніки, а також місце людини в системі “людина-техніка-технологічна цивілізація”.

Сама відповідальність, оскільки вона пронизує всі сфери життя від особистої до політичної, є дуже громіздким поняттям. Тому у визначенні відповідальності слід ураховувати два чинники, які доповнюють один одного і є інтегруючими складовими етики загалом. Такими чинниками є об’єктивний, який має справу з розумом, і суб’єктивний, пов’язаний із почуттям [2, c.133]. Г.Йонас виділяє різні типи відповідальності, які найбільшою мірою поширені в суспільстві: природна та штучна (договірна); горизонтальна та вертикальна; легальна та моральна; відповідальність “за” та “перед”.

1. Відповідальність поділяється на природну та штучну в залежності від фактора, який викликає її виникнення. Природна – це така відповідальність, що виникає природним шляхом, вона є безперечна, постійна та незалежна від попередньої згоди. Прикладом такої відповідальності є батьківська відповідальність, оскільки їй притаманні всі перелічені властивості. Договірна відповідальність визначається змістом, попередньою домовленістю, часом, завданням, дорученням, компетенцією, наприклад, доручення службовця. Прийняття такої відповідальності містить у собі елемент вибору, від якого можна відмовитись [2, c.147].

2. Прикладом “вертикальної” відповідальності може бути відповідальність батьків за дітей, яка за своїм суб’єктом є всеосяжною, тобто поширюється на все, що потребує піклування.

3. Легальна – це відповідальність, яка встановлена на рівні закону, тобто зовнішня. Моральна – це внутрішні почуття (відчуття провини, покаяння, готовність до спокутування провини), які супроводжують суб’єкт учинку. Відмінність між цими поняттями найкраще відображається у відмінності між цивільним і кримінальним правом, у дивергентному розвитку яких були розмежовані спершу ототожнені поняття спокутування (через відповідальність) і покарання (за провину). Проте спільним є те, що “відповідальність” пов’язується зі скоєним учинком і обумовлює відповідальну дію фактично ззовні [2, c.143]. Це стосується й природи, яка має свої вимоги до людини. Відносини між людьми повинні мати моральне підґрунтя, тобто ґрунтуватися на моральній, а не на легальній відповідальності. Тут прослідковується паралель з Е.Фроммом, коли він говорив про відповідальність та обов’язок. Те, що Г.Йонас називає моральною та легальною відповідальністю, за Е.Фроммом, є авторитарною та гуманістичною совістю.

4. Відповідальність “за” та відповідальність “перед” є також важливими різновидами відповідальності, які зумовлені лексичним значенням самого слова. Слово “відповідальність” (Verantwortung) має в німецькій мові два взаємопов’язаних значення (те ж саме відбувається і в українській мові): відповідальність “за” щось чи когось та відповідальність “перед” кимось. Перше передбачає відповідальність людини за власні вчинки, за наслідки своєї діяльності, відповідальність за когось, задля чогось. Друге значення – відповідальність перед кимось: іншими людьми, суспільством, Богом. Для Г.Йонаса відповідальність “за” є більш важливою порівняно з відповідальністю “перед”. Архетипом такої відповідальності є відповідальність за дитину, яка не може відстоювати та захищати власні права. Безпомічна дитина є архетипом сущого, де перетинаються буття й належність: дитина повинна бути. Тому Г.Йонас звертається до відповідальності, яка викликана не формальним законом, а почуттям відповідальності [2, c.383].

Поряд з цими існують ще два типи відповідальності – батьківська та політична (державна), які заслуговують особливого розгляду та аналізу. Батьківська відповідальність виступає першоджерелом усіх проявів відповідальності [2, c.157]. З одного боку, обидва види передують усім іншим відомим проявам відповідальності, з іншого боку, вони поєднують між собою всі можливі види та прояви відповідальності. Ті якості та особливості, що властиві цим видам, найяскравіше відображають суть власне поняття “відповідальність”. Існують три основні елементи, які, на думку Г.Йонаса, не лише розкривають зміст, спільність та відмінність батьківської та політичної відповідальності, а й узагальнюють спільне стосовно існування щастя людської істоти ─ “всеосяжність”, “безперервність”, “майбутнє”. Розглядати ці елементи слід саме в такому порядку, тому що кожен наступний елемент є логічним продовженням попереднього.

Всеосяжність обов’язків виявляється через обидва види відповідальності: батьківську та політичну, які розповсюджуються на все буття їхніх об’єктів і охоплюють усі інтереси та потреби від буденних до найвищих. Так, батьки несуть відповідальність за дитину, яка є предметом усієї відповідальності. Спочатку це відповідальність за фізичний розвиток дитини. Потім уже вони займаються духовним розвитком усіх здібностей дитини та її вихованням. Під вихованням розуміються здібності, поведінка, взаємини з навколишнім середовищем, характер та знання, розвитку яких треба сприяти й певною мірою, зокрема на початковому етапі, контролювати їх для того, щоб виховувати в дитині бажання вчитися, здобувати нову інформацію та задоволення від навчання. Батьківська відповідальність є всеосяжною, її зміст ─ це буття дитини як цілого (als Ganzes) та піклування про її благо. Відповідальність у тому значенні, в якому вона тут розглядається, має за мету можливе щастя дитини. Ідеться не лише про буття, а й про краще буття. У цьому полягає спільність батьківської та політичної відповідальності. Цікавим є той факт, що в давнину володаря країни називали “Цар-батюшка”. Державний діяч, політик, президент держави, уряд під час свого правління підпорядковуються одній спільній меті: всеосяжній відповідальності за благо свого народу, тобто піклування про загальне суспільне благо [2, c.156-158].

Особливу увагу Г.Йонас звертає на виховання. Унаслідок всеосяжності свого предмета переплітаються й доповнюють одна одну найприватніша та найсуспільніша сфери буття. Через виховання дитина входить у суспільство, світ інших людей, знайомиться з новим середовищем, тобто її життя вже виходить за межі суто родинних стосунків. Спочатку індивід засвоює мову, потім суспільні цінності, норми, правила поведінки й у такий спосіб стає членом більшої спільноти. Сфера приватного життя вже починає охоплювати й громадське. Інакше кажучи, “громадянин” є метою виховання, він не формується лише зусиллями держави, оскільки є частиною батьківської відповідальності. Цей факт має зворотний бік. Держава має відповідати та піклуватися про виховання дітей, а батьки виховують їх для держави. Держава здійснює вплив на формування своїх громадян через різні установи й заклади, що знаходяться під її компетенцією та наглядом. Таким чином здійснюється політика у сфері виховання. Окрім того, державні установи можуть контролювати процес виховання й за необхідності втручатися в нього, наприклад, коли треба захистити дітей від своїх батьків, примусити їх до виконання батьківських обов’язків чи позбавити батьківських прав, надати особливу допомогу, якщо батьки не в змозі це зробити. Все більше й більше батьківська відповідальність переноситься на державну. Відбувається трансформація й перехід одного виду відповідальності в інший [2, c.158-159].

Важливим елементом, характерним для батьківської та політичної відповідальності, Г.Йонас уважає безперервність, яка є логічним наслідком, продовженням всеосяжності. Оскільки життя предмета відповідальності не припиняється, ані батьки, ані уряд не мають права давати собі в цій справі відпочинок. Дуже важливою в цьому ракурсі є вимога забезпечення безперервності існування. Всеосяжність та безперервність відповідальності дуже тісно переплітаються одна з одною. У такому випадку політична відповідальність має більш розширений часовий простір, який сягає далеко в минуле та охоплює майбутнє.

Відповідальність має справу з майбутнім. Кожного дня люди турбуються про те, яким буде наступний день, що треба зробити. Але коли йдеться про відповідальність та майбутнє, то тут уже вирішального значення набувають зовсім інші виміри. Майбутнє усього існуючого стає спільним предметом усіх окремих дій відповідальності, які завжди опікуються саме ближнім. Це сфера майбутнього передбачення, інше є непередбачуваним унаслідок багатьох причин, серед яких основними є невідомі об’єктивні обставини, спонтанність та свобода життя [2, c.162-165].

Отже, “принцип відповідальності”, проголошений Г.Йонасом основним моральним імперативом майбутнього, має бути покладений в основу етики майбутнього й стати для кожного його власною філософією життя. Основна ідея такої філософії полягає у відповідальності перед майбутніми поколіннями за наслідки власної діяльності заради збереження життя, природи й буття. Досягти такого рівня відповідальності, коли наслідки кожного вчинку матимуть у свідомості проекцію на майбутнє, здається можливим через виховання, перш за все, самовідповідальності та вимогливості до себе. У свою чергу це впливатиме на свідомий вибір поведінки і, як наслідок, на світосприйняття й світогляд.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка