Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5



Сторінка8/16
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.52 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар А.Д., Кобзар Б.С. Навчально-виховна робота в школах-інтернатах і групах подовженого дня. – К.: Вища школа, 1985. – 303 с.

2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

3. Коротов В. Самоуправление школьников. – М.: Просвещение, 1981. – 208 с.

4. Макаренко А. Педагогические сочинения: В 5 т. – М., 1998. – Т. 5. – 568 с.

5. Приходько М. Педагогические основы ученического самоуправления. – М.: Просвещение, 1990. – 126 с.

6. Учнівське самоуправління в школі: сьогодні і завтра: Книга для учителя / Л.Гордін. – К.: Рад.шк.,1989. – 334 с.

УДК 378.315:811.111

І.О.Баранцова,

аспірантка

(Мелітопольський державний

педагогічний університет)


ВИЩА ОСВІТА В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРИ
Перед педагогічною наукою України гостро стоїть питання реформування освіти в напрямі гуманізації навчання, формування особистості, розвитку й раціонального використання потенційних можливостей освітньої системи. Універсальна функція освіти – передача молодим поколінням соціокультурного досвіду людства, загальнолюдських та національних культурних цінностей.

Пріоритетні напрямки державної політики щодо розвитку освіти зазначені в “Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті”. Одним з них є інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів: “Держава повинна забезпечувати виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється, виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу” [4, с.4].

Отже, на рівні нормативних документів стратегічна мета освіти визнається як засвоєння та примноження культури її вихованців. Відтворення суспільства відбувається через оволодіння наступними поколіннями культурними цінностями, створеними людством. Освіта виступає посередником у цій важливій для життя суспільства справі. Таким чином, культура і освіта органічно пов’язані між собою. На цьому зв’язку ґрунтується процес оволодіння особистістю системою національних і загальнолюдських цінностей, усвідомлення толерантного ставлення до культурних відмінностей і вироблення стійкої позиції щодо самореалізації у культуротворенні.

У цей час проблема міжкультурного навчання студентської молоді набула особливої актуальності для національної освіти. Орієнтованість вищої освіти на культурний розвиток особистості може сприяти включенню національної культури в глобальне культурне середовище без нівеляції, знеособлення етнокультурної самобутності.

Складність, багатоаспектність і взаємозалежність проблеми зв’язку культури і освіти, що визначають характер практичних інновацій у педагогічному процесі вищих навчальних закладів, вимагає нових ідей і підходів, нового алгоритму процедур навчання і виховання, що реалізуються в річищі діалогу культур, тобто нових педагогічних технологій.

Молодь чутлива до інновацій і проблем осучаснення змісту навчання. Тому за допомогою певних змін у парадигмі освіти можна забезпечити оптимальне безконфліктне взаємопроникнення національного і світового культурних середовищ – культурну інтеграцію.

Аналіз розвитку освіти саме в контексті гуманістичної, культуровідповідної парадигми був предметом дослідження відомих учених С.Гессена, П.Наторпа, М.Пирогова, М.Реріха, М.Грушевського та інших. Їх праці сприяли усвідомленню органічної єдності культури й освіти, продукуванню ідей, пов’язаних з осмисленням нових реалій суспільного розвитку. До таких належить і ідея культуровідповідної освіти.

Філософському і методологічному осмисленню проблем становлення світового культурного простору, розумінню суті толерантної міжкультурної взаємодії і підготовки до неї за допомогою освіти приділяли увагу багато вітчизняних і зарубіжних дослідників – М.Бахтін, В.Біблер, Є.Верещагін, Л.Виготській, В.Давидов, М.Данілевській, Л.Коробейникова, В.Костомаров, В.Лекторський, В.Макаєв, Ю.Пассов, Є.Тарасов, В.Слободчиков, І.Халєєва, Т.Цвєткова, Ф. де Соссюр, О.Хеффе, Р.Хенві, О.Шпенглер та інші.

Серед українських науковців окремі аспекти міжкультурної освіти досліджували В.Баркасі, М.Баяновська, Л.Голік, Т.Грабовська, І.Зязюн, В.Каврайський, М.Красовицький, О.Кузнецова, Г.Онкович, А.Подольський, О.Сухомлинська, І.Тараненко, Г.Філіпчук, Б.Чижевський та інші.

Отже, поняття “культура” давно набуло статусу наукової категорії. Вона виступає надійним джерелом інформаційного забезпечення життєдіяльності суспільства, а освіта є тим надійним засобом, через який передається набутий культурний досвід. Таким чином, освіта виконує фундаментальну місію – це введення особистості до світу культури на різних етапах її життя.

У результаті аналізу наукових джерел виявлені основні концепції освіти в контексті культури. Вони знаходять своє визнання у педагогічних дослідженнях, міжнародних документах, пов’язаних з проблемами культури і освіти. Разом з тим у сучасній освіті практично відсутні педагогічні технології, які використовуються для культурного розвитку особистості в межах викладання гуманітарних дисциплін у вищих навчальних закладах. Саме в період студентського життя особистість засвоює значну частину світової культури, яка збагачує її духовний світ, допомагає краще усвідомити свою власну національну культуру. “Як кожна особистість, щоб усвідомити себе, має шукати своє відображення в іншому “Я”, так і кожна культура, кожне суспільство набуває здатності усвідомлювати себе, притаманні йому явища та процеси, свої недоліки та перевагу, міру свого розвитку та недосконалості лише порівняно з іншою культурою, іншим суспільством” [3, с.17].

Саме бачення стану сучасної вищої освіти, її невідповідності вимогам суспільства стосовно культурного розвитку пояснює прагнення дослідити наукову проблему, суть якої є виявлення глибинного зв’язку між культурою і освітою, звернення до культури як до основи освіти. Це відкриває перспективу, можливість глибшого філософського, культурно-історичного, науково-педагогічного обґрунтування навчально-виховної діяльності у вищому навчальному закладі. Спрямованість сучасного суспільства на культурний розвиток людини, її духовного світу щодалі стає вагомішим напрямом. Орієнтація на особистість та її розвиток є домінантою сучасної освіти. Отже, можна стверджувати, що цілі сучасного суспільства збігаються зі стратегічними цілями освіти. Ця спільна мета може бути сформульована як досягнення такого рівня культурного розвитку окремої особистості й суспільства в цілому, який відповідає національним інтересам.

Аналізуючи визначені проблеми сучасної вищої освіти, можна сформулювати завдання цієї статті, а саме: розглянути вищу освіту в контексті культури, тобто як засіб залучення студентів до різних культур з метою формування загальнокультурної свідомості, яка дозволяє тісно взаємодіяти з представниками різних країн і народів і інтегруватися у світовий і загальноєвропейський культурно-освітній простір. Нові освітні програми нададуть можливість розширення кордонів світобачення, можливість усвідомлення відносності думок і суджень, а також критичного підходу до пануючих у суспільстві уявлень. Викладач у цьому випадку виступає як зразок, демонструє раціональне й відкрите мислення, але не відмовляючись від власної позиції.

Дослідження показало, що найважливішою метою культуровідповідної освіти є формування міжкультурно орієнтованої особистості, здатної до розуміння культури іншого народу і позитивного до неї ставлення, осмислення її крізь призму власної культури. Така особистість існує одночасно в двох культурних вимірах, убираючи в себе цінності рідної культури і тієї культури, яка вивчається. Вона здатна швидко пристосовуватися до іншого культурного середовища й адекватно, ефективно функціонувати в його умовах. Вона змінюється на когнітивному рівні, розширюючи горизонти власної свідомості за рахунок включення до неї іншої картини світу за допомогою вивчення творів культури – мови, літератури, кінематографа, побутових реалій і т.д.

Педагогічний аспект культуровідповідної освіти ґрунтується на порівнянні. Щоб бути готовим сприймати чужу культуру, студент спочатку усвідомлює себе представником рідної культури. Як показало дослідження, при зіставленні культур і менталітетів студент піддає рефлексії власну культуру, а потім намагається прийняти точку зору культури, яка вивчається, і побачити світ очима носія іншого типу мислення, інших цінностей і стереотипів. Результатом внутрішнього діалогу образів різних культур у межах свідомості студента стає інтеркультура як сукупність пізнавальних засобів і знань про власну і чужу культуру.

Як сказано раніше, культура виступає джерелом інформаційного забезпечення життєдіяльності суспільства, передаючи не лише набутий досвід, а й можливість вибору програм культурної діяльності. Для передачі цієї необхідної соціальної інформації створюється інститут освіти. Через нього культура найповніше реалізує свої основні функції – інформаційну, адаптивну, комунікативну, інтегративну, соціалізаційну [1, с.6]. Таким чином, культуровідповідна освіта має комплексний характер, включаючи декілька складових, які є результатом реалізації основних функцій культури, а саме: когнітивну, практичну і аксіологічну. Ці складові взаємопов’язані і взаємозумовлені.

Когнітивна складова є результатом реалізації інформаційної і адаптивної функцій. Вона передбачає знання реалій власної і чужої культури, а також уміння адекватно реагувати на зміну культурного середовища і пристосовуватися до нього. Практична складова є результатом реалізації комунікативної функції культури. Вона передбачає вміння співвідносити мовні засоби з нормами мовленнєвої поведінки залежно від ситуації, що склалася.

Аксіологічна складова включає особистісні якості і ціннісні передумови, серед яких можна виділити комунікабельність, самостійність, міжкультурну толерантність, емпатію, здатність до співробітництва, досягнення компромісів, діалогічного мислення, стійкість до стресів, а також ціннісні орієнтири особистості, мотивування, які сприяють її включенню до діалогу культур: мотиваційна готовність до самовдосконалення; прагнення до ефективного спілкування без етнічних і мовних кордонів; визнання рівноправ’я культур; оцінка власної культури і культури, що вивчається, не з позицій зверхності або приниження значущості, а з точки зору множинності перспектив; уміння адекватно оцінювати культурні відмінності і толерантно сприймати інтеграцію культур. Усі ці якості має людина, здатна до міжкультурного співіснування в суспільстві. Таким чином, аксіологічна складова з’являється в результаті реалізації інтегративної і соціалізаційної функцій культури.

Культуровідповідна освіта в рамках вищого навчального закладу передбачає переміщення особистості з одного етнокультурного контексту в інший. Студенти проходять від стадії заперечення культурних розходжень до стадії прийняття, адаптації й інтеграції, на якій особистість виробляє емпатію до носіїв чужої культури, оволодіває навичками міжкультурної взаємодії. Щоб пізнати народи, треба пізнати їх культуру, а це означає пізнати національні особливості їх життя, а також уміти сприймати найкраще в культурі народів світу і цим збагачувати власну культуру. Потенційні можливості для цього закладені майже в усіх навчальних дисциплінах, насамперед гуманітарного профілю. Особлива роль належить історії, літературі та іноземним мовам, якщо їх вивченню надати справжньої культурологічної спрямованості.

“Культура – це ґрунт, на якому виростає творчість. Справжні інновації можливі лише за умови, що вони є продуктом культури. Це повною мірою стосується інноваційних процесів в освіті. Не менш важливим завданням є збереження культурного спадку. Творчість спрямована не лише на створення нового, але й на утримання уже відомого, яке має бути перетворене, адаптоване до нових обставин” [1, с.37].

Як зазначають культурологи А.Кармін та О.Новікова, творчість є ланкою, що з’єднує сьогоднішню культуру із завтрашньою [2, с.340]. Культурний розвиток особистості в глобальному сенсі – це своєрідний, тривалий і безперервний творчий процес, який часто має прихований, віртуальний характер. Виразність, інформаційна та емоційна насиченість елементів культури простежується в освітньому просторі кожного уроку будь-якої навчальної дисципліни, а також у позанавчальній діяльності сучасного вищого навчального закладу. Побачити унікальність культурних проявів, навчити цінувати їх своєрідність допомагає викладач, який сам володіє міжкультурною грамотністю і вміє використовувати її для продуктивної взаємодії зі студентами і носіями іншої культури за допомогою спеціально розроблених педагогічних технологій.

Отже, навчальні програми з гуманітарних дисциплін будуть культуровідповідними, якщо їх зміст відповідатиме таким вимогам, як урахування специфіки інтересів студентів, розвиток їх творчих здібностей, ініціативи, критичного мислення, соціальної відповідальності, а також потреби й навичок самоосвіти, прищеплення поваги до носіїв іншої культури та виховання толерантного ставлення до представників іншої культури, орієнтація на збереження та розвиток інтелектуального потенціалу української нації в контексті загальнолюдських цінностей. Таким чином, у процесі навчання буде створено об’єктивні передумови для формування гуманістичної культури майбутніх фахівців.


ЛІТЕРАТУРА

1. Болгаріна В.С. Культурологічний підхід до управління школою. – Харків: Видавнича група “Основа”, 2006. – 107 с.

2. Каруин А.С., Новикова Е.С. Культурология. – СПб.: Питер, 2004. – 366 с.

3. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. – К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. – 146 с.

4. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. – К.: Шкільний світ, 2001. – 15 с.

УДК 378.937+378.14

Ю.О.Музика,

аспірантка

(Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського, м. Одеса)
СТАНДАРТИ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

У КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ
У сучасному світі, який увійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається в загальному контексті інтеграції до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої й науково-технічної інтеграції визначено: впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці; поширення власних культурних і науково-технічних здобутків.

Рішення про приєднання України до Болонського процесу ухвалено 19 травня 2005 року на конференції міністрів освіти країн Європи, яка проходила в норвезькому місті Берген. З метою реалізації завдань педагогічного експерименту наказом Міністерства освіти і науки України від 23 січня 2004 року за №49 затверджено Програму дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки на 2004-2005 роки.

Аналіз останніх досліджень свідчить про підвищений інтерес до зазначеної проблеми. Н.Бишевець, Л.Богачук розглядають основні положення Болонської угоди й аналізують перспективи входження України в єдиний Європейський простір [6]; І.Бабін, Я.Болюбаш, В.Грубінко, М.Степко, В.Шинкарук досліджують основні етапи формування та впровадження принципів Болонського процесу, завдання та шляхи адаптації вищої освіти України в європейський освітній і науковий простір [7]; В.Журавський, М.Згуровський вивчають Болонський процес та головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти [9]; Б.Клименко, Є.Сокол, М.Степко, Л.Товажнянський розглядають цикли, ступені, кредити у контексті Болонської декларації. В.Андрущенко., В.Бех, Ю.Малиновський визначили тенденції, проблеми та перспективи Болонського процесу [3].

Метою нашої статті є розгляд стандартів вищої педагогічної освіти в контексті Болонської декларації й уточнення таких понять, як “європейська система передачі кредиту”, “кредит”, “модуль”, “модульна система”.

Болонською конвенцією закріплено шість основних принципів навчального процесу: 1) введення двоциклового навчання: додипломного та післядипломного; 2) запровадження системи кредитів на основі Європейської системи перезарахування кредитів (ЕСТS); 3) контроль якості освіти; 4) розширення мобільності; 5) забезпечення працевлаштування випускників; 6) забезпечення привабливості європейської системи освіти.

Додипломний цикл передбачає одержання першого академічного ступеня (бакалавр). При цьому тривалість навчання на додипломному циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Успішне завершення першого циклу відкриває доступ до другого циклу – післядипломного. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

ЕСТS обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (кредитів). Вона зменшує навантаження на студентів, оскільки за умов її впровадження відсутні сесії. Система не передбачає обов’язкового семестрового екзамену для всіх студентів. Протягом навчального семестру студенти складають два модульні контролі під час тижнів, вільних від аудиторних занять, а їх знання оцінюються за 100-бальною шкалою. Студенти, які за результатами модульних контролів здобули з конкретних навчальних дисциплін не менше від встановленої мінімальної кількості балів, атестуються з цих дисциплін із виставленням їм державної семестрової оцінки (“відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”) відповідно до шкали переведення. Студенти, які атестовані з оцінкою “незадовільно”, зобов'язані складати семестрові екзамени. Семестрові екзамени можуть також складати студенти, які бажають покращити оцінку, отриману за результатами модульних контролів. Оцінювання знань на екзаменах здійснюється у 100-бальній шкалі з наступним переведенням у державну оцінку.

Контроль якості освіти передбачається здійснювати акредитаційними агентствами, незалежними від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що здобули випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти. Передбачається розширення мобільності студентів, викладацького складу та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом, зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Що таке ЕСТS? Як діє ЕСТS? ЕСТS (European Credit Transfer System) – Європейська система передачі кредиту, система взаємозаліків результатів навчання. ЕСТS – це децентралізована система академічного визнання результатів навчання, заснована на принципі обопільної довіри між ВНЗ, що беруть у ній участь. Для того щоб реалізувати цей принцип, ЕСТS встановлює кілька правил: доступність інформації про пропоновані ВНЗ курси; досягнення угод між вузами, що відправляють і приймають студентів; використання балів ЕСТS для визначення завантаженості студентів навчальною роботою. За кожним курсом кожне з навчальних підрозділів університету (факультети, кафедри) при описі пропонованих ними курсів навчальних дисциплін установлює для них бали ЕСТS. Бали ЕСТS називають кредитами.

Одним з основних структурних елементів ЕСТS є навчальний кредит, що являє собою одиницю виміру виконаної студентом роботи. Остання містить у собі години, призначені не тільки для аудиторної, але й самостійної роботи, а також ураховує в годинах проміжні й фінальні форми звітності. Зазначений у навчальному кредиті обсяг роботи студента містить у собі: лекції; семінарські й практичні заняття; консультації (тьюторіали); контрольні роботи; реферати, есе; контрольовану самостійну роботу студента; іспити й інші форми оцінювання тощо.

У кредитах оцінюються: обов’язкові дисципліни; факультативні курси; робота над проектом, курсовою (дипломною) роботою; навчальна (виробнича) практика; інші форми навчальної діяльності, заплановані навчальним планом. Таким чином, кредит забезпечує можливість контролю повного обсягу навантаження студента. При розгорнутій системі елективних курсів (курсів на вибір) система кредитів дозволяє відслідковувати виконання кожним студентом програми для одержання академічного ступеня. Кредити дають можливість кількісно охарактеризувати кожну навчальну дисципліну так, щоб закінчений академічний рік визначався певною їхньою сумою за академічні курси. Так, у рамках ECТS академічний рік дорівнює 60 кредитам.

Модуль навчального плану – це структурний елемент навчання, гнучкий за методами навчання, рівнем самостійності, темпом учбово-пізнавальної діяльності студента й варіативний за змістом. Модульна система – система організації навчального процесу в рамках бакалаврської підготовки, розрахованої на 4 роки (240 кредитів, 4 модулі).

Модуль А – модуль загальноуніверситетських обов’язкових дисциплін – (головним чином 1-2 курси) включає 7 обов'язкових дисциплін загальним обсягом в 40 кредитів. Це – загальноуніверситетська освіта. Даний розділ програми забезпечує універсальність освіти. У нього входять дисципліни, обов'язкові для вивчення на всіх факультетах університету, незалежно від їхнього профілю. У їхнє число включені: дві іноземні мови, інформатика, філософія, економічна теорія, основи права (із правами людини), вступ до латинської мови й класичної культури.

Модуль В – модуль загальноуніверситетських обов’язкових курсів, що сполучаються з елективними курсами, – включає 20 кредитів і містить 4 блоки загальнонаукових дисциплін (блок гуманітарних дисциплін, блок природничо-наукових дисциплін, блок соціально-політичних дисциплін, блок дисциплін з релігії, культури й мистецтва).

За кожним із цих блоків студент повинен, крім однієї обов’язкової дисципліни, вибрати додаткові дисципліни, рівні за обсягом зазначеній в розділі кількості кредитів. Таким чином, елективність у цьому модулі навчального плану поширюється не на групу дисциплін, а на дисципліни в рамках групи. Конструювання поданого модуля здійснюється через адаптацію наявних національних стандартів до реальних можливостей і потреб університету. Важливим при вивченні дисциплін Модуля В є оволодіння не тільки змістом того або іншого предмета групи, але й навичками пошуку й обробки інформації на прикладі поданої дисципліни. Так, якщо вибір здійснюється між політологією й соціологією в рамках соціально-політичного блоку, важлива не сама по собі соціологічна або політологічна інформація, а навчання навичкам соціально-політичного аналізу. Це також означає, що програма кожної дисципліни в даному блоці буде містити відомості й поняття, загальні для поданої групи.

Модуль С – модуль професійних (спеціальних) дисциплін – (3-4 курси, частково 1-2 курси) обсягом 160 кредитів. Зміст даного модуля визначається факультетами університету й може включати як обов'язкові дисципліни, так і дисципліни на вибір. Дисципліни, включені в модуль, викладаються в основному на 3-4 курсах бакалаврської підготовки. Курси на вибір можуть пропонуватися або загальним списком (вибери 5 будь-яких з 15 запропонованих), або групами (у кожній із запропонованих п’яти груп по три дисципліни вибери одну). У першому випадку студент одержує більш широкі можливості для самостійного “режисирування” власної освіти, у другому – процес його вибору стає більш керованим. Рівноцінність елективних курсів обумовлюється кількістю кредитів, яка повинна бути однаковою при здійсненні вибору.

Модуль Д – модуль додаткових дисциплін – (3-4 курси) припускає одержання кількості, що залишилась, кредитів з дисциплін на вибір вузу або студентів. Модуль Д також є загальуніверситетським у тому розумінні, що перелік курсів на вибір формується всіма факультетами й кафедрами університету. Ці дисципліни дозволяють студентові самостійно завершити “дизайн” власної освіти. Варто враховувати також, що четвертий блок має складатися не довільно (“кому що подобається”), а так, щоб логічно завершити освіту, здобуту на перших трьох курсах.

Кредитна технологія – це освітня технологія, що підвищує рівень самоосвіти й творчості студентів на основі знань індивідуальних особливостей, реалізації принципу виборності освітньої траєкторії в межах суворої регламентації навчального процесу й обліку обсягу знань у вигляді кредитів. Кредит – це уніфікована одиниця виміру обсягу навчальної роботи студента. Один кредит дорівнює 54 годинам загального навчального навантаження в тиждень, з них 18 годин – аудиторні заняття, 36 годин самостійна робота студента.

Впровадження кредитної технології дозволяє вирішувати такі завдання: 1) реалізація нової освітньої технології, що дозволяє вибирати студентам індивідуальну оптимальну траєкторію навчання; 2) створення умов конвертованості студентів України у міжнародному освітньому просторі й на ринку праці; 3) задоволення потреби особистості в сфері професійної освіти, створення умов для реалізації принципу індивідуалізації й диференціації процесу навчання у вищих навчальних закладах; 4) урахування світових тенденцій, системність, послідовність, модульності навчальної діяльності студентів і варіативність навчальних програм. Мобільне й гнучке планування навчального процесу, установлення міждисциплінарних еквівалентів освіти, оптимального співвідношення аудиторної й самостійної роботи.

У своєму дослідженні ми зробили спробу проаналізувати стандарти вищої педагогічної освіти у контексті Болонської декларації та уточнити такі поняття, як “європейська система передачі кредиту”, “кредит”, “модуль”, “модульна система”. Перспективу подальшого дослідження ми вбачаємо в розгляді побудови навчального процесу за вимогами кредитно-модульної системи.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка