Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка14/20
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.67 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20

ЛІТЕРАТУРА

1. Дубровинская Н.В., Фарбер Д.А., Безруких М.М. Психофизиология ребенка: Психофизиологические основы детской валеологии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд., доп. – М.: Изд-во Московского психолого-социального ин-та, 2005. – 496 с.

2. Лебедченко С.Ю. Формирование культуры здоровья будущего учителя в процессе профессиональной подготовки: Автореф. дис. ... канд. пед. Наук. – В., 2000. – 21 с.

3. Нестеренко В.В. Підготовка майбутніх педагогів до виховання у дошкільників навичок здорового способу життя: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. – О., 2003. – 23 с.

4. Никифоров Г.С. Психология здоровья: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2003. – 607 с.

5. П’ясецька Н.А. Формування валеологічної культури майбутніх учителів у вищих закладах освіти І-ІІ рівнів акредитації: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. – К., 2004. – 23 с.

6. Тригуб Н.А. Формирование валеологической культуры педагога: Автореф. дисс. ... канд. пед. наук. – Каз., 1999. – 24 с.

УДК 378.16:793.31+796.411

Т.І.Сердюк,

аспірантка

(Національний педагогічний

університет ім. М.П.Драгоманова)


ХОРЕОГРАФІЧНА ПІДГОТОВКА

в СИСТЕМІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ
Національна державна комплексна програма естетичного виховання звертає особливу увагу на необхідність розробки спеціальних програм втілення естетичних начал у фізичну культуру та спорт [8, с.31]. Одним із засобів як естетичного, так і фізичного виховання є хореографічне мистецтво. Хореографічне мистецтво є невід’ємною частиною духовної культури, має власний духовно-естетичний, художній та виховний потенціал. Заняття хореографією є ефективним засобом формування особистості, тому що базуються на принципі гармонійного поєднання інтелектуального, духовного та фізичного розвитку.

Останнім часом хореографія стала складовою підготовки спортсменів у багатьох видах спорту, яка виховує культуру рухів, удосконалює фізичну підготовленість, допомагає у вивченні координації рухів усіх частин тіла, розвиває артистичність і музикальність спортсменів. Вона, як відомо, давно органічно ввійшла до складу спортивної і художньої гімнастики, акробатики, спортивних танців, фігурного катання, стрибків у воду, синхронного плавання тощо.

Мета нашої статті: розкрити особливості хореографічної підготовки в системі фізичної культури та складнокоординованих видах спорту та обґрунтувати значущість різних видів хореографічного мистецтва в удосконаленні технічної та фізичної підготовки спортсменів.

Вивчаючи нечисленні роботи з даної проблеми, нами виявлені дослідження, присвячені питанням хореографічної підготовки у фізичній культурі та різних видах спорту: фізичній культурі (В.Бочкарьов, В.Кручінін, К.Купер, В.Сосіна), спортивній гімнастиці (С.Борисенко, З.Вербова, Ф.Морель, Л.Савельєва), художній гімнастиці (І.Єресько, Н.Каравацька, Л.Карпенко, Т.Лисицька, Т.Ротерс), фігурному катанні (А.Гандельсман, Ю.Ладигіна, О.Мішин, Л.Пахомова, В.Рижкін, Є.Чайковська), синхронному плаванні (М.Максимова).

Хореографія протягом усього становлення фізичної культури була нерозривно пов’язана з нею.

Багато представників національних систем фізичного виховання включали елементи хореографії в заняття фізичною культурою. Так, засновник шведської гімнастики П.Лінг вказував на необхідність використання танцювальних рухів і називав цю галузь естетичною гімнастикою [1; 10].

Американський фахівець з фізичної культури Кеннет Купер [5] вважає, що завдяки танцювальним рухам, відбувається стимуляція серцевої та дихальної діяльності організму, отже, збільшується споживання кисню.

Представники французької школи Ж.Компаньйон, М.Томе, Ф.Аморос розглядали хореографію як один з компонентів фізичного виховання, який сприяє упорядкуванню діяльності нервової системи, формує поставу, розвиває м’язовий апарат. До засобів фізичного виховання вони відносили танці, елементарні (вільні) вправи, супроводжувані музикою і співом.

В.Кручинін [4] пропонує на уроках фізичного виховання включати в кожне заняття ритмічні танцювальні вправи (біг під оплески, під музику, стрибки відповідно до характеру музики, проплескування долонями ритмічних малюнків музики).

В.Завадич [3], досліджуючи вплив хореографічних елементів в ритмічній гімнастиці на культуру рухів, говорить, що танцювальні рухи, узгоджені з ритмом музики, сприяють ефективному заняттю ритмічною гімнастикою, підвищують функціональні можливості серцево-судинної системи, викликають відчуття радості, підвищують емоційний стан людини, загальну культуру поведінки, а також сприяють успішному формуванню естетичних почуттів.

Підготовка спортсменів у різних видах спорту засобами хореографії базується головним чином на класичній основі, але також включає елементи народного, історико-побутового, бального танців і танців сучасного напрямку (джаз-танець, модерн-танець).

Як відзначає Т.Лисицька [6], хореографічна підготовка в гімнастиці є лише частиною навчально-тренувального процесу і має бути взаємозалежна з іншими видами підготовки гімнасток. У різних видах спорту умови і характер рухової діяльності не однакові, тому що в кожному з них вирішуються свої спеціальні завдання, тому й вимоги до хореографічної підготовки теж різні.

Хореографічна розминка в гімнастиці проводиться під відповідний музичний супровід. Гімнастки організовано виконують цілий комплекс спеціальних вправ класичного танцю, акробатики та художньої гімнастики, враховуючи вимоги школи класичного танцю. В результаті спільної роботи хореографа й акомпаніатора гімнастки демонструють різноманітні за стилем і характером вільні вправи. Завдяки використанню хореографічних елементів, виконання спортсменок відрізняється значно ширшим діапазоном рухових навичок, оригінальністю композиційної побудови, єдністю стилістичних засобів та відпрацюванням з художньої і технічної сторони виконання. Таким чином, точність, визначеність технічних прийомів, форма і добірність танцювальних рухів, їх виразність і музикальність збагатили гімнастичні засоби. Завдяки тому, що хореографічні вправи виконуються з музичним супроводом, у спортсменів виховуються музикальність і ритмічність – якості, без яких неможливо виконання складних вправ [7, с.3-6].

У дослідженнях Т.Лисицької [6] запропоновані засоби, що застосовуються на уроках хореографії в гімнастиці. Основний їх зміст складають: рухи класичного, народного і бального танців; пластичні рухи, вільні від канонів класичного танцю; ритміка, що вчить уміння погоджувати свої дії з музикою; пантоміма, що є невід’ємною частиною виразності рухів.

Основою хореографії в гімнастиці є класичний танець. Класичний танець повсюдно визнаний одним з головних виразних засобів сучасного балету. Він являє собою чітко вироблену систему рухів, у якій немає нічого випадкового, нічого зайвого.

У класичному екзерсисі різнобічно розвивається мускулатура ніг, їх виворотність, крок, plie, постановка корпусу, координація рухів. У результаті щоденного тренування фігура спортсмена стає підтягнутою, виробляються стійкість і вміння правильно розподіляти вагу тіла на двох і одній нозі.

Ефективність впливу елементів класичного танцю залежить від правильної техніки виконання. Якщо вправа виконується технічно неграмотно, то “коефіцієнт корисної дії” зменшується [6]. Вправи класичного танцю в спортивній гімнастиці можуть виконуватися біля опори, на середині, на гімнастичній колоді.

Т.Лисицька відзначає, що рухи екзерсису біля палки є основним засобом хореографічної підготовки на етапі добору та початкової підготовки спортсменів, потім по мірі засвоєння складних вправ вони починають нести додаткову функцію.

До основних вправ хореографії відносяться рухи, розучування яких пов’язане з формуванням складної рухової навички, розвитком спеціальних фізичних якостей. До них, на думку Т.Лисицької, відносяться рівновага, повороти, стрибки.

У системі хореографічної підготовки в гімнастиці використовуються народні танці, що допомагають розкрити індивідуальність спортсменки, розвинути в неї свободу рухів, безпосередність, легкість. Це російські, українські, білоруські, молдавські, а також іспанські та латиноамериканські мелодії.

У гімнастиці, для розвитку танцювальності, виразності гімнасток, виховання культури рухів застосовуються і бальні танці. Вони входять до складу вільних вправ, композицій на колоді, із предметами. Це танці ХІХ століття – вальс, полька, мазурка, полонез, а також ХХ століття – танго, фокстрот, самба, ча-ча-ча тощо.

На основі вдосконалення хореографічної підготовки підвищується виконавська майстерність гімнасток. Пріоритет спортивної гімнастики обумовлений не тільки високою технічною майстерністю виконання, але й особливою естетичністю, що спостерігається у виступах спортсменок. І це, насамперед, пов’язано з широким використанням у тренувальному процесі мистецтва хореографії. Саме застосування танцювальних елементів у гімнастиці дозволило підвищити рівень виконавської майстерності гімнасток.

Результати дослідження І.Єресько [2] свідчать про багатогранний вплив хореографії. Більшість респондентів віддають перевагу важливості даного виду підготовки для вправ на колоді та вільних вправ, підкреслюючи значущість елементів хореографії для опорного стрибка та вправ на різновисотних брусах. Вони відзначають, що хореографія виступає як засіб формування гімнастичного стилю, динамічної постави, точності рухів.

Зміна вимог до змісту та труднощів вправ у бік виключення елементів ризику гімнастичного характеру на користь включення хореографічних елементів помітно вплинула на співвідношення кількості хореографічних та гімнастичних елементів: зниження кількості гімнастичних й акробатичних елементів і збільшення кількості хореографічних. Проаналізувавши зміст композицій у довільних вправах і на колоді за відеоматеріалами змагань, вчена дійшла висновку, що зміст хореографічних елементів у довільних вправах і на колоді займає пріоритетне місце (72%), стосовно елементів акробатики (24%) та гімнастики (4%). Це свідчить про значущість елементів хореографії, що входять до спеціально-фізичної та технічної підготовки спортсменок.

Відмінна риса художньої гімнастики – емоційна виразність рухів, безпосередній зв’язок з музикою й елементами танців. Органічне поєднання рухів з музикою обумовлює танцювальний характер вправ і додає їм цілісності, злитості і яскравої динамічної структури [9].

На сучасному етапі розвитку фігурного катання хореографія є складовою частиною підготовки спортсменів. Низка учених (А.Гандельсман, Є.Матвєєва, А.Мішин, Є.Чайковська) вважає, що основою розвитку художньої підготовки фігуриста є хореографія в самому об’ємному понятті, з використанням різноманітних засобів, таких, як екзерсис класичного, народно-сценічного, сучасного танців, а також джаз-модерн танцю і пантоміми.

Використання елементів хореографії в навчально-тренувальному процесі підвищує якість підготовки фігуристів, дозволяє вирішити певні загальні та спеціальні завдання. Заняття хореографією сприяють всебічному й гармонійному розвитку фігуриста, оволодінню ним комплексом рухових навичок, що сприяють підвищенню і розширенню координаційних можливостей спортсмена, підвищенню рівня розвитку фізичних якостей (гнучкості, швидкості, сили, витривалості, стрибучості, виворотності тощо), виправленню наявних фізичних недоліків (сутулості, клишоногості, перекосу плечей тощо), розвитку індивідуальності, танцювальності, пластичності, виразності та культури рухів. Хореографічні вправи допомагають фігуристам не тільки розвинути чуття ритму, танцювальність, артистичність, але й створюють міцну основу для творчої роботи над довільними або показовими танцями.

У процесі хореографічної підготовки до довільного катання використовують різні вправи, що вдосконалюють чуття ритму, пластику і виразність рухів, необхідні пози для довільного катання, розвивають музикальність. При цьому вдосконалюється виконання комбінацій кроків у різних ритмах, розучуються різні пози при обертаннях і проводиться тренування в обертаннях з використанням імітаційних вправ. Положення на півпальцях у фігурному катанні нема, але під час тренувань у залі фігуристи використовують рухи на півпальцях для зміцнення гомілковостопного суглоба.

Вивчаючи особливості уроку хореографії в підготовці юних фігуристів, слід зазначити, що рухи класичного танцю вивчають по першій, другій, четвертій і п’ятій позиціях, причому друга і четверта позиції більш всього використовуються у фігурному катанні, і найбільшого ефекту виконання потрібно жадати від учня саме в цих позиціях.

У фігурному катанні велика увага приділяється танцювальних вправам, що складаються з різних рухів з використанням характерних і сучасних танців. Саме ці вправи виробляють плавність, широту і пластичність жесту, ритмічність у рухах ніг; розвивають виразність.

В останні роки бажання створювати на льоду сучасні образи підвищила інтерес до пластики. Для її вивчення використовують різні форми уроків: диско-розминка, джаз-клас, аеробіка, сучасні бальні танці тощо. При цьому заняття сучасними бальними танцями проводяться як обов’язкові в багатьох танцювальних групах.

Хореографічна підготовка також є невід’ємною частиною тренувального процесу в синхронному плаванні. Вона є одним з основних засобів роботи над композицією, оскільки допомагає виховувати в спортсменів граціозність, танцювальність, відчуття краси свого тіла та правильних рухів, художній смак. Синхронне плавання вимагає високої загальної фізичної підготовки, сили ніг, спини, гарної розтяжки, а також еластичності м’язів, що забезпечують заняття хореографією.

Засобами хореографічної підготовки в синхронному плаванні є: класичний танець (екзерсис біля палки, середина, стрибки й обертальні елементи); народний танець (розучування етюдів різних народів світу); сучасний танець.

Класична хореографія в синхронному плаванні особливо важлива на початкових етапах підготовки – для постановки корпусу і вироблення правильної постави, зміцнення опорно-рухового апарату, розвитку ритмічних і музичних здібностей.

На етапі поглибленої спортивної спеціалізації відбувається ознайомлення з характерним танцем, елементами гімнастичного й акробатичного стилів.

На всіх етапах хореографічної підготовки особлива увага приділяється спеціальному розтягуванню м’язів й збільшенню ступеня свободи м’язово-зв’язкового апарату, що досягається партерними вправами, вправами біля палки та на середині залу. Своєрідність занять народним і сучасним танцями полягає в постановці етюдів для розвитку рухової виразності спортсменок. Хореографія в синхронному плаванні має провідне значення у підготовці спортсмена. Освоєння спортсменом основ хореографії допомагає не тільки в постановці програми, але й у передачі художнього образу, вдосконаленні технічної й фізичної підготовленості, загальної координації рухів.

Таким чином, дослідивши особливості хореографічної підготовки у фізичній культурі та складнокоординованих видах спорту, зробимо такі висновки: 1) хореографічна підготовка є невід’ємною частиною тренувального процесу у видах спорту, пов’язаних з мистецтвом руху; 2) за допомогою хореографії вирішується цілий комплекс завдань, пов’язаних з підготовкою спортсмена: а) всебічний і гармонійний розвиток спортсмена; б) загальне виховання рухової культури; в) удосконалення технічної і фізичної підготовленості; г) підвищення рівня розвитку фізичних якостей (гнучкості, швидкості, сили, витривалості); розширення координаційних можливостей; формування постави, удосконалення виворотності, стрибучості; д) виховання естетичних і творчих здібностей спортсменів; розвиток індивідуальності, танцювальності, пластичності, виразності і культури рухів; артистичності виконання спортивних програм; 3) хореографія є одним із засобів створення композиційних програм спортсменів у різних видах спорту.
ЛІТЕРАТУРА

1. Дюпперон Г.А. Теория физической культуры. – СПб.: Время, 1930. – 620 с.

2. Ересько И. Методика совершенствования тренировочного процесса танцоров 7-9 лет на основе использования средств хореографии: Дисс. … канд. пед. наук: 13.00.04. – Хабаровск, 2005. – 189 с.

3. Завадич В. Формування культури рухів у дівчат старших класів (на матеріалі уроків ритмічної гімнастики): Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. – Луганськ, 1997. – 195 с.

4. Кручинин В.А., Бочкарев В.А. Определение чувства ритма // Физическая культура в школе. – 1974. – №12. – С. 18-19.

5. Купер К. Новая аэробика. – М.: ФиС, 1979. – 125 с.

6. Лисицкая Т.С. Ритм + пластика. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 160 с.

7. Морель Ф. Хореография в спорте. – М.: Физкультура и спорт, 1971. – 111 с.

8. Національна державна комплексна програма естетичного виховання (Проект) / Укладач І.А.Зязюн, О.М.Семашко. – К., 1994. – 64 с.

9. Ротерс Т.Т. Музыкально-ритмическое воспитание и художественная гимнастика. – М.: Просвещение, 1989. – 175 с.

10. Сосина В.Ю. Азбука ритмической гимнастики. – К.: Здоровье, 1986. – 64 с.

УДК 378.147.796

М.Є.Мішечкіна,

старший викладач

(Бердянський державний

педагогічний університет)


ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ

ЯК ОСОБИСТІСНА РИСА СТУДЕНТА-СПОРТСМЕНА
Сучасним суспільством все більше уваги приділяється впевненості в собі і визнається, що навички впевненої поведінки та спілкування є такими ж значущими, як і професійна підготовка майбутнього спеціаліста у цілому. Виробити внутрішній стан стійкості та психологічної захищеності надзвичайно важливо для кожного, оскільки тільки впевнена у своїх силах людина може діяти ефективно, керувати власною поведінкою, а не перетворюватись у маріонетку. Відсутність впевненості в собі, навпаки, знижує ефективність комунікативних процесів та може призвести до розвитку невротичних станів.

Проблема впевненості в собі привертала увагу вчених з кінця ХІХ століття. ЇЇ вивченням займались такі зарубіжні дослідники, як А.Адлер, Р.Альберті, Дж,Вольпе, Ф.Зімбардо та багато інших. Серед вітчизняних вчених, які досліджували зазначену проблему, можна назвати Б.Ананьєва, В.Гарбузова, Г.Прихожан, В.Ромека, О.Серебрякову та інших.

Упевненість в собі, як і багато інших якостей особистості, формується під впливом зовнішніх та внутрішніх умов. До зовнішніх відносяться особливості батьківського та шкільного виховання, вплив референтних груп, національно-культурні та інші чинники. До внутрішніх – установки, цінності, базові потреби особистості, стратегії самооцінювання, вміння ставити цілі та здатність до подолання перешкод на шляху досягнення мети.

Однак, часто особистісні якості людини такі, що не дозволяють їй використовувати сили та засоби, які дають освіта та життєвий досвід. Отже, проблема впевненості у собі не вирішується лише надбанням знань, умінь та інших професійних якостей. Процес формування впевненості у собі має свій специфічний механізм, свої передумови та динаміку.

Згідно з теорією Е.Еріксона, завдання людини студентського віку полягає у поєднанні усіх знань про себе, в усвідомленні свого минулого та майбутнього. Характерні ж для цього віку конфлікти ідентичності, слабкість Я-концепції, яка супроводжується сумнівами, соціальною боязкістю, апатією, перешкоджають розвитку впевненості в собі. Ось чому вказаний віковий період особливо важливий у формуванні зазначеної якості.

У деяких напрямках сучасної психолого-педагогічної науки впевненість у собі входить до блоку особистісних рис. Визначені її функції у системі міжособистісних стосунків, описана структура та умови її розвитку в онтогенезі, розроблені тренінги та методики її корекції. Разом з тим недостатньо розкрито особливості змісту та умови формування цієї якості у студента-спортсмена в процесі занять фізичною культурою та його професійної підготовки.

Існує загальне розуміння важливості проблеми впевненості у спорті, яка полягає в тому, що для виховання вольових якостей у процесі занять фізичною культурою зазначена якість особистості дуже важлива. Ця риса, поряд із дисциплінованістю та цілеспрямованістю, належить до групи загальних вольових якостей, які мають відношення до всіх видів спортивної діяльності (А.Артішенко, І.Бех, Ю.Горбунов, Ф.Івщенко, П.Рудик).

Цікавим для нашого дослідження є визначення впевненості, запропоноване М.Левітовим. На його думку, це психічний стан, складний за своєю структурою. У ньому є компоненти пізнавальні, емоційні та вольові. При впевненості зазвичай виступає ясний, об’єктивний погляд на стан справи, чітке розуміння завдання, а іноді і засобів його досягнення [2]. Автором дається аналіз вольової структури характеру, яка містить його активність, організованість і стійкість. Під активністю характеру він розуміє прояв таких вольових якостей, як рішучість, сміливість, ініціативність, а під організованістю – витриманість, самоконтроль та впевненість [3].

Є.Смаглій запропонував системно-структурну модель прояву та формування психічного стану впевненості у спортсменів, що дозволяє планувати та успішно здійснювати підготовку молоді до подальшого життя засобами фізичної культури. Теоретично значущим у дослідженні є висновок, що критичність та негативні переживання є необхідними компонентами у цілісних психічних механізмах організації стану впевненості в екстремальних ситуаціях під час спортивних змагань. Автор, досліджуючи феномен упевненості в собі, вважає, що існує п’ять підходів до його вивчення: в одному випадку впевненість розуміється як емоційно-вольова властивість, у другому – як результат знань, досвіду прогнозування подій, у третьому – як функціональна психофізіологічна готовність, у четвертому – як фактор мотивації, у п’ятому – як стан і якість особистості. Він аналізує стан впевненості як такий, що сприяє успішній діяльності завдяки позитивному передбаченню її майбутніх результатів. У структуру такого стану, на його думку, входить прогнозування вірогідності способу досягнення мети при взаємодії когнітивної, регулятивної та комунікативної підсистем [7].

Цікавими для нас є дослідження О.Дашкевич та М.Санаї, які пов’язували впевненість у собі з адекватною самооцінкою спортсменів і розглядали її як фактор готовності до досягнення високого результату. Регулююча функція адекватної самооцінки проявляється, на їхню думку, в активності рухових операцій, високій мобілізації психомоторних функцій при виконанні завдань, які вимагають точності та швидкості.

Науковці акцентують увагу на тому, що спортсмен, який претендує на високий спортивний результат, має адекватно оцінювати хід виконання фізкультурних елементів і своєчасно вносити необхідні корекції. Для забезпечення підготовленості студента-спортсмена до відповідальних змагань та професійної діяльності необхідно вивчити стійкість особистісної самооцінки як складової впевненості в собі. Дослідження дали уявлення про механізм самооцінки, який складається, перш за все, на основі вивчення кореляційних зв’язків її окремих показників зі спортивною результативністю. Авторами доведено, що з підвищенням майстерності та набуттям тренувального досвіду підвищується рівень сформованості образу дій, поінформованість про вимоги до оцінки виконаної спортивної програми, і, врешті-решт, упевненості в собі. Показово, що спортсмени високої кваліфікації, які найбільш точно оцінюють власну майстерність, ставлять високі та реальні цілі, характеризуються високою упевненістю в собі.

Від оцінки своїх досягнень та невдач залежить майбутнє людини, постановка нею нових цілей та перспектив. Взаємозв’язок упевненості в собі та результатів діяльності досліджувався Т.Корчагіною та Ю.Орловим. Головний висновок учених полягає в тому, що впевненість є суттєвим чинником навчальної діяльності. Студенти, які успішно оволодівають навчальними дисциплінами, активно беруть участь у практичних заняттях, набуваючи практичного досвіду, разом з тим здобувають впевненість у собі. На думку авторів, вони мають більш високі оцінки, авторитет серед студентів академічної групи або спортивної команди, більш задоволені процесом навчання [6].

У спортивній психології досліджувався зв’язок упевненості спортсмена в успішному виступі з його орієнтацією на себе або завдання та спортивними досягненнями. Так, доведено, що у разі високої спортивної упевненості орієнтація на завдання не має значення для досягнення високих показників. Виявлені розбіжності між ознаками спортивної упевненості та спортивними результатами у групах, сформованих за цільовою орієнтацією, та встановлено, що студенти з високими показниками спортивної впевненості більш орієнтовані на мету, ніж спортсмени з низькими результатами.

У своєму дослідженні ми виходили з того, що особистість є не пасивним продуктом соціального середовища, а формується в результаті власної активної діяльності. Тільки завдяки діяльності, на думку П.Чисхольма, розвивається впевненість у собі. Автор вважає, що така риса невід’ємно пов’язана з психологічною зрілістю особистості та не залежить від її віку. Зріла людина, на його думку, є такою, що здатна подолати свою невпевненість, сміливо дивитись у реальність. Серед чинників, що сприяють розвитку впевненості, автором називаються самоконтроль, емоційна стійкість, високий професіоналізм, самодисципліна, достатньо висока самооцінка, почуття власної гідності. На жаль, автором не пропонуються конкретні рекомендації з формування у студента-спортсмена впевненості в собі [8].

В.Розанова розглядає впевненість в собі як чинник, що визначає задоволеність роботою. Посилаючись на Е.Берна, Е.Фромма, А.Маслоу та інших психологів, вона відзначає, що тільки впевнена особистість може одержувати задоволення від результатів власної діяльності. Досягнення певного успіху невпевненим у собі суб’єктом переживається як доказ власної значущості. А недоліки у діяльності сприймаються ним як проекція на особистісні якості, що призводить до втрати віри у себе. Після досягнення результатів невпевнена людина знову починає відчувати свою безпорадність, що дезорганізує її подальшу діяльність та погіршує емоційний стан.

На важливість упевненості в собі вказує у своїй роботі Л.Рендулич. І хоча його праця присвячена управлінню військами, деякі з умов підвищення впевненості в собі певною мірою можуть бути використані нами при вивченні зазначеної проблеми стосовно студентів-спортсментів. Серед таких умов автором називаються свобода дій при здійсненні та прийнятті будь-яких рішень, наявність досвіду діяльності, чітко сформульований план майбутніх дій, тверда воля до здійснення прийнятого рішення, вміння адекватно оцінювати власні сили та можливості [5].

Подібні висновки ми знаходимо у інших авторів. Так, Т.Коно визначає чинники, які впливають на формування впевненості в собі. До них автор відносить швидке прийняття дій, чіткість у формуванні цілей та установок, готовність враховувати думку інших, терпимість до неуспіхів та поразок.

Варто зауважити, що проблема впевненості у спорті вивчається у сукупності з такими феноменами, як тривожність, сором’язливість, невпевненість, агресивність. Так, М.Орбах розкриває взаємозв’язок упевненості в собі з тривожністю та вплив останньої на спортивні досягнення. Головна мета дослідження полягає у визначенні умов, за яких когнітивна тривожність здійснює позитивний вплив на успішність виступу під час спортивних змагань. Одержані дані показали, що спортсмени з високою впевненістю в собі виступають з успіхом, незважаючи на тривожність.

І.Ладанов зазначає, що сором’язлива людина знаходиться у полоні власних комплексів, боїться бути відстороненою, постійно відчуває невпевненість в собі, почувається незручно у спілкуванні з оточуючими, тому уникає соціальних контактів. Для позбавлення негативних наслідків сором’язливості особистість має працювати над собою. Ця робота починається з усвідомлення своїх достоїнств та недоліків, подолання стереотипів, які заважають ефективній взаємодії з іншими. Для реалізації прагнень особистості у подоланні власних недоліків необхідно створювати певне середовище і розвивати культуру референтної групи, до складу якої входить студент-спортсмен, де б підтримувалися впевнені форми поведінки.

У працях М.Вудкока та Д.Френсіса впевненість у собі розглядається як проблема комунікативного характеру. Згідно з твердженнями дослідників, це якість людей, які демонструють чіткі та сміливі дії. Впевнена людина почувається сильнішою за рахунок енергії, що звільняється, у результаті чого оздоровлюються стосунки з оточуючими, покращується процес прийняття рішень, з’являється можливість виявити себе. У якості чинників, які перешкоджають прояву та розвиткові впевненості, авторами називаються недостатність практики, особливості виховання у сім’ї, невміння виявляти власні почуття та несформовані навички самопрезентації.

Формуванню таких навичок сприяє переконаність у тому, що кожна людина з моменту її народження має право виявляти власні думки, погляди, бажання та почуття, розпоряджатися власним часом та тілом. Впевнена в собі людина не терпить посягань на свої права, не виявляє недоречної агресивності. Натомість, невпевнена у собі людина не вимагає поваги до власних прав та дозволяє іншим порушувати їх, що пояснюється неусвідомленою відсутністю самоповаги. Агресивна особистість вимагає для себе прав, які належать іншим, прагне домінувати у будь-якому випадку (З.Хост)

Відсутність впевненості в собі пов’язується з фізичними недоліками. Так, А.Адлер вважає, що через дефекти у розвитку тілесних органів людина починає переживати почуття власної неповноцінності. Але, на думку автора, кожному властиве це почуття, яке не є психічним розладом, а стимулює нормальні прагнення та здоровий розвиток. Патологічним воно стає тоді, коли в людині перемагає почуття неадекватності, а це гальмує корисну активність, робить особистість депресивною та не здатною до розвитку [1].

Деякі автори вважають, що необхідною складовою впевненості є переживання власної ефективності, тобто, віра у самоефективність. Тільки самодостатня людина з високими морально-вольовими якостями, на думку Г.Любимової та Л.Мітіної, може досягти високих результатів та поваги оточуючих. Серед особистісних якостей, що впливають на проблеми професійного та особистісного самовизначення студентів-спортсменів, дослідниками називається впевненість у собі. Зазначену якість автори пов’язують з високою самооцінкою, позитивним ставленням до життя та вмінням ризикувати [4].

Отже, аналіз літератури показує, що проблема впевненості в собі як особистісної риси студента-спортсмена є актуальною, але знання з цієї проблеми недостатньо систематизовані. Розглянуті дослідження свідчать про те, що упевненість не є вродженою рисою особистості, яка виникає сама по собі. ЇЇ формування – довготривалий процес, особливо інтенсивний під час навчання у ВНЗ та професійного становлення. Це шлях до самореалізації, але досягти її можливо лише через постійне прагнення до саморозвитку та самоосвіти. Крім того, впевнений у собі студент-спортсмен, який володіє навичками впевненої поведінки, виявляється більш успішним у навчальній та майбутній професійній діяльності, більш захищеним від стресових ситуацій та впливів соціального середовища, має авторитет серед інших, що збільшує можливість його ефективної взаємодії з оточуючими.

Оскільки не вдалося виявити більш-менш чітких рекомендацій з формування впевненості в собі у студентів-спортсменів в період їхньої професійної підготовки у вищих навчальних закладах, ця проблема потребує, на нашу думку, подальшого вивчення.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка