Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка3/20
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

УДК 371.21.51

І.В.Трубник,

аспірант


(Слов’янський державний

педагогічний університет)


ПРОФЕСІЙНО-ЕКОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ

ВИХОВАТЕЛЯ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
Вищий навчальний заклад має готувати людину, органічно адаптовану до життя у світі різноманітних зв’язків – від контактів із найближчим оточенням до глобальних зв’язків, людину, здатну застосовувати нові знання в практичній діяльності.

Серед стратегічних завдань вищої освіти в Україні найголовнішими є такі: 1) готувати розвинену, самостійну, самодостатню особистість, яка б керувалася у житті власними переконаннями і самостійним свідомим аналізом; 2) готувати людину, здатну сприймати зміни, творити їх, розцінювати змінність як органічну складову власного способу життя; 3) вчити самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, виробити у студента життєво важливі для нього компетенції [1].

Як стратегічний орієнтир провідні ВНЗ країни обирають компетентнісний підхід до процесу професійної підготовки.

Освіта, яка спрямована на формування компетентності, претендує на фундаментальність, звернення до загальнолюдських цінностей, особистісного сенсу, поліфункціональність, яка пов’язана зі здатністю особистості вирішувати завдання різного рівня та в різних сферах; міждисциплінарність.

Компетентнісний підхід відрізняється від знаннєвого, який був традиційним протягом тривалого часу для вищої освіти, тим, що студент повинен не просто знати та пам’ятати, а набути власного досвіду застосування знань для розв’язання практичних завдань.

Поняття “професійна педагогічна компетентність” розглядається у працях багатьох науковців (Н.Гавриш, О.Гура, В.Кравцов, Н.Креденець, А.Маркова, М.Михайличенко, В.Радил, В.Сластьонін). Проблема підготовки педагогів до ознайомлення дітей з природою та їх екологічного виховання була у різні часи предметом вивчення таких дослідників, як Т.Анісімова, Г.Бєлєнька, Т.Вайда, Н.Кот, І.Котенєва, Н.Лисенко, С.Ніколаєва, З.Плохій, С.Совгіра, О.Чернікова, Т.Чистякова, Н.Яришева, Н.Ясінська та ін. Але ця проблема й нині залишається актуальною. Нове екологічне мислення дітей не може розвивати педагог, екологічна свідомість якого нерозвинена, у якого переважає антропоцентризм у судженнях, ціннісні пріоритети екологічної освіти не сформовані, а рівень екологічної культури недостатній.

Наше дослідження допоможе обґрунтувати сутність, зміст, показники та рівні професійно-екологічної компетентності майбутнього вихователя як показника ефективності його професійної підготовки, а також визначити і теоретично обґрунтувати умови, що забезпечують якісну підготовку студентів факультету дошкільного виховання до здійснення екологічної освіти та виховання.

Мета етапу дослідження, якому присвячено цю статтю: дати визначення понять “професійна педагогічна компетентність”, “еколого-професійна компетентність вихователя дітей дошкільного віку” та охарактеризувати їх компоненти.

Компетентність – це інтелектуальний та особистісно зумовлений досвід соціально професійної діяльності людини, що спирається на рівень фундаментальних та спеціальних професійних знань [2].

А.Чорноштан визначає професійну компетентність як складну інтегративну структуру, яка виступає визначальною характеристикою особистості фахівця і якісно проявляється у виборі оптимального розв’язку професійного завдання з числа можливих [9].

А.Маркова визначила наступні види професійної компетентності: спеціальна – оволодіння безпосередньо професійною діяльністю; соціальна – оволодіння навичками співробітництва; особистісна – оволодіння прийомами особистісного самовираження та саморозвитку; індивідуальна – розвиток індивідуальності в рамках професії [5].

Т.Стефанівська, розмірковуючи про підготовку спеціаліста нової формації, виділяє три рівноцінні сторони педагогічної діяльності: виховну, навчальну та дослідницьку. При цьому як провідні якості виділяє коадаптаційну майстерність, мобільність та дослідницьку компетентність [7].

Наукова лабораторія кафедри дошкільної та початкової освіти Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка розробила модель професійно компетентного фахівця з дошкільної та початкової освіти: компетентність у сфері самостійної наукової та навчальної діяльності; компетентність у сфері суспільних стосунків; компетентність у сфері професійної діяльності [2].

Отже, сучасні вчені розглядають професійну педагогічну компетентність як інтегральну характеристику, яка визначає здатність розв’язувати професійні проблеми та типові професійні завдання, що виникають в реальних ситуаціях професійної педагогічної діяльності, з використанням знань, професійного та життєвого досвіду.

Визначаючи поняття “професійної компетентності вихователя дітей дошкільного віку”, ми виходили з таких положень: 1) у центрі виховного процесу знаходиться особистість вихователя; 2) вихователь – висококультурна людина, з високим рівнем розвитку особистісних цінностей; 3) вихователь – приклад для наслідування, він має демонструвати бажані зразки емоційних переживань та доцільної поведінки; 4) вихователь – організатор дитячої діяльності та безпосередній її учасник.

Отже, готовність майбутнього вихователя до професійної діяльності – це складне структурно-динамічне утворення, яке характеризується певним рівнем спеціальних теоретичних, практичних та мотиваційних цінностей, які набули значення особистісного смислу та виступають мотивами професійної діяльності та поведінки.

Мотиваційна готовність виступає у формі психічного, активно діючого стану особистості, як складна система інтегративних властивостей особистості. Характеристиками мотиваційної, вольової, емоційної сфери виступають мотиви, мета, завдання, відношення, ціннісні орієнтації, психологічні позиції; професійні домагання, професійна самооцінка, самоусвідомлення себе як професіонала; психічний та емоційний стани; задоволеність працею, її процесом та результатом.

Н.Клименко виділяє внутрішні та зовнішні мотиви навчальної діяльності студентів. Під “внутрішніми” мотивами дослідник розуміє ті, які виникли завдяки змісту та процесу навчання у ВНЗ (професійні та власне пізнавальні мотиви), а “зовнішні” залежать від чинників, які лежать поза навчальною діяльністю (широкі соціальні мотиви; вузько-особистісні мотиви, орієнтовані на досягнення успіху та на запобігання невдачам) [3].

Показниками теоретичної готовності майбутнього педагога до професійної діяльності, безумовно, є філософсько-методологічні, соціально-педагогічні, психологічні та організаційно-методичні знання основ цієї діяльності. Ці знання виступають основою спрямованої діяльності педагога і в процесі вузівської підготовки студента повинні трансформуватися в систему професійних умінь, а саме:

1. Філософсько-методологічні: знання філософії сучасної освіти; педагогічна термінологія: уявлення про основні поняття педагогічної науки і співвідношення цих понять між собою; оволодіння методами отримання, обробки та використання педагогічної інформації; діалектичний підхід до педагогічних явищ; системний підхід до побудови педагогічних процесів та явищ; знання про структуру та зміст педагогічної діяльності; про структуру особистості і колективу; здатність знаходити, аналізувати та описувати протиріччя, рушійні сили, фактори і умови в навчально-виховних процесах; нові педагогічні позиції, які визначають послідовність педагогічних пріоритетів.

2. Соціально-педагогічні: постійна орієнтація на соціальний прогрес, на врахування прогресивних змін в суспільстві; максимальна опора на потенціал педагогічної науки, нове педагогічне мислення; зв’язок теорії з практикою, науковий аналіз досвіду, впровадження нових ідей та концепцій у навчанні і вихованні; творче використання передового педагогічного досвіду, інновацій; критичне переосмислення набутого досвіду, практики; безперервне самовдосконалення своєї педагогічної майстерності.

3. Психологічні: знання загальної, вікової та соціальної психології, фізіології та гігієни дітей; установка майбутнього педагога на професійне самовдосконалення; знання і використання психологічних закономірностей навчання та виховання; оволодіння основами педагогічної психології, психодіагностики, психокорекції тощо.

4. Організаційно-методична підготовка будується на таких позиціях: Як аналізувати науково-педагогічну літературу? Які фактори і умови необхідно створити і використовувати при організації педагогічної діяльності? Які критерії ефективності педагогічної діяльності обрати? [8].

Практична готовність майбутнього педагога до професійної діяльності проявляється через відповідні уміння, які мають свою специфіку. Характеристиками операціональної сфери виступають психологічні знання про професію; психологічні дії, способи, уміння, навички; професійні здібності, відкритість до професійного зростання; професійне мислення, творчість; професійний саморозвиток.

Орієнтуючись на вищевизначені компоненти професійної компетентності майбутнього вихователя, ми трактуємо екологічну компетентність як складову загальної професійної компетенції в тій частині, яка стосується педагогічної допомоги дітям в гармонізації стосунків із природним довкіллям, виховання екокультурної особистості дошкільника.

В освітньо-кваліфікаційній характеристиці фахівця зі спеціальності 6.010100 “Дошкільне виховання” подається тільки перелік дисциплін, знаннями з яких має оволодіти майбутній фахівець, та перелік умінь, які він повинен набути у процесі навчання. За таким загальним переліком важко визначити вимоги до особистісного зростання майбутнього фахівця дошкільної освіти під час навчання у ВНЗ.

Н.Лисенко еколого-педагогічну культуру педагога розглядає як інтегративне утворення, в якому виділяє конструктивно-проективний (проектування педагогічної діяльності, прогнозування змісту знань, самоосвіта педагога, вивчення стану практичного досвіду, частотність педагогічних і режимних процесів екологічної спрямованості, проектування роботи з батьками та громадськістю); комунікативний (вивчення способів і змісту впливу на дітей, вміння встановлювати взаємини і будувати спілкування з вихованцями, утвердження демократичного способу життя як норми, формування мотиваційного компонента екологічної діяльності), організаторський (уміння організовувати різноманітні види діяльності дітей у природі, цілепокладальні, проектувальні, оцінювання педагогічного явища), гностичний (уміння добирати прийоми стимулювання діяльності дітей, оперативного аналізу й фіксацій здобутих результатів, їх обговорення з елементами дискусії й альтернативи, оволодіння рідною мовою, усвідомлення емоційного фактору в формуванні екологічної свідомості) компоненти і стрижневим компонентом визнає сформованість переконань про необхідність екологічного виховання дітей дошкільного віку, усвідомлення його мети та завдань, оскільки саме переконання сприяють формуванню на відповідному рівні професійних знань, педагогічних здібностей, фахової майстерності, наукового стилю мислення, уміння прогнозувати та планувати результати своєї діяльності, потреба у безперервності самоосвіти та самовиховання [4, с.364-365].

С.Сисоєва, Л.Козак в моделі екологічної компетентності майбутнього вихователя визначають мотиваційний, когнітивний, емоційно-вольовий, креативний та комунікативний компоненти [6, с.134].

Мотиваційний компонент відбиває соціально-моральну позицію майбутнього вихователя по відношенню до проблем екологічної освіти. Мотиваційний компонент проявляється в інтересі та потребі підвищувати рівень екологічної освіти, відповідальності за якість підготовки до роботи з дітьми та результати їх екологічної освіти.

Серед названих компонентів професійної екологічної підготовки майбутніх вихователів провідну роль ми відводимо мотиваційному, оскільки вважаємо, що саме розвинені екологічні мотиви виступають стимулами для активної пізнавальної діяльності у сфері природи, для методичної підготовки до роботи з дітьми, для участі у природоохоронній діяльності та дотримання правил екологічно доцільної поведінки у сфері природи. Тому на формуванні мотиваційної екологічної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти ми і зосередили увагу в своєму дослідженні.

Рівень сформованості мотиваційного компонента готовності ми визначали за такими критеріями: 1) сформованість ціннісного особистісного ставлення до навколишньої природи; 2) сформованість усвідомлення необхідності природознавчих знань та умінь професійної діяльності вихователя; 3) сформованість прагнення застосовувати здобуті знання і вміння у педагогічній діяльності та потреби професійного самовдосконалення через розширення природознавчих знань.

Діагностичні обстеження та спостереження за різними видами діяльності студентів у навчальному процесі доводять, що існує зв'язок між загальною професійною спрямованістю студентів та розвитком мотиваційної складової екологічної компетентності. Так, визначилася група студентів (близько 15%), які мали високі показники в обох вищевказаних сферах. Але наші припущення, що студенти з високим рівнем загальної професійної спрямованості будуть мати високі показники з екологічної підготовки, не завжди виправдовувалися. Так, виокремлювалася група студентів, які свідомо ставилися до майбутньої професії, але не надавали важливого значення екологічному вихованню дітей (10%); інші – не виказували великого бажання працювати з дітьми, але демонстрували велику любов до природи, цікавість до екологічних проблем. І ці студенти у процесі вивчення дисципліни досягали високих показників екологічної компетентності та проявляли високий рівень розвитку мотиваційної сфери (20%). А також залишилися студенти, які мали середні (35%) та низькі (20%) показники з обох сфер. Ці особливості розвитку мотиваційної сфери студентів необхідно враховувати під час організації навчального процесу.

Таким чином, в екологічній компетентності майбутніх вихователів можна визначити мотиваційний, когнітивний, емоційно-вольовий, креативний та комунікативний компоненти. Удосконалення процесу формування цих компонентів потребує подальшого пошуку.
ЛІТЕРАТУРА

1. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В.Г.Кременя. Авторський колектив: М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, В.Д.Шинкарук, В.В.Грубінко, І.І.Бабин. – Тернопіль, 2004. – 384 с.

2. Гавриш Н.В. Болонські освітні ініціативи щодо професійної підготовки з дошкільної та початкової освіти // Освіта Донбасу. – 2005. – №4 (111). – С. 5-7.

3. Клименко Н.О. Формування мотивів навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів гуманітарного профілю: Дис. ... канд. пед. наук. – Запоріжжя, 2004. – 120 с.

4. Лисенко Н.В. Теорія і методика формування еколого-педагогічної культури вихователя дітей дошкільного закладу в системі вищої педагогічної освіти України: Дис. ... докт. пед. наук. – Івано-Франківськ, 1996. – 200 с.

5. Маркова А.К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте: Пособие для учителя. – М.: Просвещение, 1983. – 96 с.

6. Сисоєва С.О., Козак Л.В. Професійна підготовка майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів у педагогічному коледжі: особистісно-орієнтована технологія навчання природознавства: Навч.-мет. посібник. – К.: Міленіум, 2006. – 320 с.

7. Стефановская Т.А. Технология обучения педагогике в вузе: Методическое пособие. – М., 2000. – 272 с.

8. Тарасова С.И. Определение содержания подготовки педагога к профессиональной деятельности // Труды Всероссийской научно-практической конференции “Образование для ХХІ века: доступность, эффективность, качество”. – Ч.1. – М., 2002. – С. 390-394.

9. Чорноштан А.Г. Професійна підготовка майбутнього вчителя фізичного виховання на основі модульно-рейтингової технології навчання: Автореф. дис. …канд. пед. наук. – Луганськ, 2002. – 20 с.



УДК 372.32

Г.І.Григоренко,

кандидат педагогічних наук, доцент,



Р.П.Жадан,

кандидат економічних наук, доцент

(Запорізький обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти)


ФОРМУВАННЯ БЕРЕЖЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДОВКІЛЛЯ В ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Становлення соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні не можливе без кардинальних змін в економічній освіті. Першочергове завдання такої освіти – підготовка учнів до життя в сучасних умовах. Економічна освіта школярів в Україні знаходиться на стадії становлення, оскільки до 2001 року “Економіка” у школі як обов’язковий предмет не вивчалась. Разом з тим, варіативна частина навчального плану дозволяє у багатьох школах успішно викладати цю дисципліну, починаючи з першого класу.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що вже у віці 5-7 років діти успішно засвоюють певні економічні поняття: вибір, товар, гроші, ціна та інші. Світовий досвід також доводить, що найівжливішим чинником ефективності економічної освіти є її неперервність, результативність якої забезпечується її поетапністю.

Дошкільне виховання є перша ланка в системі безперервної освіти. У сучасній концепції освіти підкреслюється особливе значення дошкільного віку в формуванні і розвитку унікальної особистості дитини. Саме на цьому етапі закладаються основи особистої культури, забезпечується засвоєння первинних соціокультурних правил і норм.

Вимоги суспільства зробили проблему економічної освіти актуальною стосовно дошкільного віку, оскільки малюк стикається з такими економічними категоріями, як товари, праця, гроші тощо. тому дуже важливо починати економічну освіту в дошкільному віці, бо саме тут діти опановують первісний досвід залучення до світу економічної дійсності, осягають ази ставлення до довкілля.

Сучасний економічний стан нашого суспільства вимагає виховання у людей бережливого ставлення до народного надбання, матеріальних цінностей; навчання економного, раціонального використання природних багатств.

Бережливість – це показник загальної культури людини. Він свідчить про вміння піклуватися про членів своєї сім’ї, про речі, які їх оточують, про себе, свій дім, село чи місто, про свою Батьківщину. Відомо, що дошкільники не можуть створювати соціально-значущі цінності, ось чому і зміст роботи з економічної освіти полягає в тому, щоб прищепити дітям свідоме ставлення до того, що зробили й роблять для них дорослі, привернути увагу до праці дорослих, бо саме завдяки їй створений “предметний світ, який облагороджує життя” (С.Козлова).

У дошкільних освітніх закладах проблема економічної освіти дітей стала нині однією з найактуальніших. Спостерігаючи за ігровою діяльністю дітей, аналізуючи питання, які вони ставлять, ми стикаємося з тим, що старших дошкільників цікавлять дуже серйозні проблеми, пов’язані з економічним змістом. Інтерес дітей дошкільного віку до економіки зумовлений проникненням економіки в усі сфери життєдіяльності людей і насамперед в сімейний побут, де дитина на кожному кроці стикається з економічними проблемами, які обговорюються у родині.

Мета статті – проаналізувати рівень підготовки вихователів дошкільних навчальних закладів до впровадження в практику роботи методики формування у дітей бережливого ставлення до довкілля.

У працях педагогів, соціологів, економістів бережливість визначається як одна з якостей особистості людини. Доведено, що бережливість трактується як ощадливе витрачання, використання чого-небудь, ощадливість, економність.

Бережливість – це моральна якість, яка характеризує дбайливе ставлення людей до матеріальних та духовних благ, до власності [3, с.59]. Питання економічного виховання займали одне з перших місць у педагогічній системі А.Макаренка. У праці “Сімейне господарство” він зазначає, що кожна дитина повинна вирости не тільки хорошим, чесним працівником, але й добрим господарем. Для цього дитину обов’язково треба залучати до господарства. А.Макаренко пояснює, якими шляхами можна виховувати у дітей бережливість, турботливість, відповідальність: через знайомство з працею дорослих, формування знань про те, звідки беруться гроші, що таке праця. Бережливість А.Макаренко розглядає як особливий вияв турботи, яка потім проявляється в корисних навичках.

Бережливість має виявлятись не тільки у ставленні до речей своєї сім’ї, але й інших людей, а особливо до суспільних товарів та послуг. “Тому ніколи не дозволяйте дитині, – зазначає А.Макаренко, – недбало ставитися до речей на вулиці, в театрі, у парку” [4, с.391].

У теорії дошкільної педагогіки найбільш значущим у розробці питань виховання бережливості є дослідження Р.Жуковської. Нею доведена необхідність взаємозв’язку між формуванням у дітей уявлень про речі як результат праці людини, відповідальністю за їх цілість та вмінням доглядати за речами, утримувати їх у порядку. Р.Жуковська на підставі вивчення особливостей прояву бережливості у дітей трьох-п’яти років наводить такі дані: з 50 дітей лише у 20 виховано цю якість, у 10 – вона розвинута зовсім. 20 дітей виявляють бережливість у сукупності з егоїзмом і жадібністю. Автор вважає за необхідне з дитячих років виховувати у дітей правильне ставлення до суспільного надбання, праці, її результату. Особливо підкреслюється вплив способу життя родини на ставлення дітей до особистого та суспільного надбання [2, с.159].

Нові можливості для розвитку у дошкільників прагнення до економії та бережливості розкриває на сучасному етапі зв’язок з економічною освітою. Вивчення економіки дозволяє дітям зрозуміти сутність трудового процесу: певні речі виготовлені руками людей за допомогою машин, станків або інших приладів. Усе це потребує використання різноманітних ресурсів: трудових, природних, капітальних. Діти вже усвідомлюють, що всі ресурси обмежені, тому потрібно дуже ретельно розмірковувати і вирішувати, як їх краще використовувати, щоб отримати більшу кількість продукції для задоволення потреб людей.

Тому в роботах сучасних дослідників (Н.Грама, А.Шатова, І.Сасова та інші) такі базисні характеристики особистості, як бережливість, економність, працелюбність вважаються звичайним стилем, манерою поведінки і ставлення до предметного світу. “Тобто, мова йде про такий стиль поведінки, який виправданий з позицій економічної доцільності – зміст звички підкоряється базисним якостям будь-якої економічної діяльності. Якщо його не формувати своєчасно, то можуть проявитися негативні якості в поведінці дітей – недбальство, неохайність, байдужість до пошкоджених речей, книг, іграшок, матеріалів, до ігор та занять” [7, с.62-63].

Н.Грама, вивчаючи умови діяльності дошкільного закладу, виділяє головні чинники, які сприяють вихованню економічної культури як дітей, так і співробітників. До них автор відносить: турботу про збереження будівель, будинків, майданчиків, приведення їх у порядок, участь у поповненні наочних посібників та їх збереження; збільшення тривалості використання іграшок та різного матеріалу; турботу про економне використання води, електроенергії; організація (раціональна) господарсько-побутової, ручної самообслуговуючої та навчальної праці дітей; турбота про охорону довкілля у місцях, які розташовані біля дошкільного закладу (на вулиці, біля дому), культура поведінки; бережливе ставлення до іграшок, книг, посібників через виконання конкретних завдань, що спонукають до самостійного дотримання встановлених у суспільстві правил: організація діяльності в атмосфері доброзичливих взаємин, які проявляються через шанобливе ставлення до людей, тварин та рослин [5, с.5].

Аналіз сучасних досліджень дозволив визначити показники сформованості у дітей бережливого ставлення до довкілля: початкове усвідомлення дитиною того, що в кожну річ вкладена праця людини; використання речей у відповідності з їх функціональним призначенням; наявність навичок догляду за ними, своєчасне приведення речей у порядок з допомогою дорослих; небайдуже ставлення до фактів пошкодження.

Оскільки всі ресурси обмежені, бережливе ставлення до довкілля є головною умовою задоволення потреб дитини в майбутньому.

Першим етапом в економічній освіті І.Сасова вважає емоційне сприйняття дітьми дошкільного віку економічних явищ. У цей період родина і дошкільний заклад життєвим устроєм покликані виховувати у дітей дбайливе, хазяйновите ставлення джо особистого та суспільного надбання, повагу до праці у всіх її виявах, навчити обґрунтовувати свої потреби і оцінювати власні можливості їх задоволення [6, с.12].

Про необхідність формування у дітей дошкільного віку бережливого ставлення до довкілля свідчать дані опитування студентів і батьків. Так, зміст уявлень студентів про елементарну економічну грамотність найповніше представлений поняттям “бережливість”, менш переконливо – параметром раціональності в усіх його проявах. Батьки вихованців мету економічної освіти вбачають у вихованні бережливості, економності та працездатності. У ході дослідження ми вивчали стан роботи над цією проблемою у ДНЗ, розуміння вихователями значення якостей бережливості й економності.

На першому етапі підготовки педагогів було проведено анкетування, співбесіди, аналіз педагогічної документації. У процесі дослідження було обстежено 100 вихователів.

Нами була розроблена анкета, яка включала в себе такі питання: 1. Який зміст Ви вкладаєте в поняття “бережливість”? 2. Чи вважаєте за потрібне виховувати у дошкільників навички бережливості та економності? 3. Які, на Ваш погляд, головні умови виховання в дітей бережливості та економності? 4. Який зміст Ви вкладаєте в поняття “бережливе ставлення до речей”? 5. За якими ознаками Ви можете визначити бережливе ставлення дитини до власної речі?

У результаті аналізу даних анкетування з’ясувалося, що 58% вихователів розуміють бережливість як бережливе ставлення до речей, 12% – до книжок, ігор, іграшок, 14% – до людей, 8% – до навколишнього світу, 4% залишили питання без відповіді, 4% відповіли, що бережливість – це вміння берегти те, що тебе оточує.

На запитання про необхідність виховання у дошкільників навичок бережливості стверджувальну відповідь дали 100% вихователів.

Відповідаючи на запитання «Які головні умови виховання бережливості та економності у дітей дошкільного віку?”, 44% вихователів назвали приклад дорослих, 13% – заняття, 12% – читання художньої літератури, гру, стільки ж відсотків вихователів назвали “створення ситуацій”, 4% – бесіди, 4% респондентів не дали відповіді.

У відповіді на запитання щодо бережливого ставлення до речей 11% вважають, що це – “правильне використання речей”, 67% – “не рвати, не ламати речі”, “доглядати за речами” – 16%, 2% залишили запитання без відповіді.

Як бачимо, основна частина опитуваних розуміють бережливість як бережливе ставлення до речей, майже у сім разів менше – (8%) до довкілля, трохи більше – 12% вихователів розуміють бережливість як бережливе ставлення до книжок, ігор, іграшок.

Усі розуміють важливість виховання в дітей навичок бережливості та економності, а головною умовою вважають приклад дорослих, однак ніхто з опитаних не наголошує на необхідності зв’язку ДНЗ з родиною. Таким чином, більшість вихователів не дають конкретної відповіді, не розкривають особливості поняття “бережливість”. На запитання “За якими ознаками Ви можете визначити бережливе ставлення дитини до власної речі?”вихователі називають акуратне, дбайливе ставлення до речей – 52%, як дитина береже одяг – 21%, як відноситься до іграшки – 12%, не дає дітям гратися, береже іграшку – 12%.

Аналіз відповідей вихователів свідчить про поверховість їхніх знань з означеного питання. Це спонукало нас до пошуку, розробки та апробації методів формування у дітей дошкільного віку економного та бережливого ставлення до довкілля. Тому другий етап експериментальної роботи передбачає проведення спеціального практикуму, спрямованого на піднесення рівня економічної культури педагогів.

Отже, враховуючи результати першого етапу дослідження, подальша наша робота буде спрямована на забезпечення високого рівня професійної компетентності педагогів, що є запорукою методично грамотного управління процесом формування у дітей старшого дошкільного віку бережливого ставлення.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка