Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка8/20
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.67 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20

Виходячи з результатів проведеного дослідження, можна стверджувати, що систематичне застосування дихальних вправ на уроках фізкультури і виконання їх учнями в режимі дня сприяє формуванню у дітей міцних навичок довільного регулювання диханням, навчанню їх погоджувати темп і амплітуду виконаних рухів з ритмом і глибиною дихання при виконанні фізичних вправ і в процесі праці. Під впливом цілеспрямованного тренування функціональні можливості зовнішнього дихання розширюються, кисневі режими стають ефективнішими, отже, поліпшується розумова і фізична працездатність дітей.


ЛІТЕРАТУРА

1. Ермолаев О.Б., Сергиенко В.П. Основы дыхания (Новое в жизни, науке, технике. Серия “Физкультура и спорт”, № 1). – М.: Знание, 1991. – 196 с.

2. Качашкин В.М. Фізичне виховання в початковій школі. – М.: Просвіта, 1982. – 128 с.

3. Кузнецова Т.Д., Левитский П.М., Язловецкий В.С. Дыхательные упражнения в физическом воспитании. – Киев: Здоровье, 1989. – 136 с.

4. Огієнко Т.М. Основи здоров’я. – Харків: Країна мрій, 2003. – 224 с.

5. Ротейберг Р. Дитяча енциклопедія здоров’я. – М.: Фізкультура і спорт, 1996. – 188 с.

6. Хухлаєва Д.В. Теорія і методика фізичного виховання дітей. – К.: Вища школа, 1980. – 268 с.

УДК 378.147.2:796.412

С.Ю.Путров,

викладач


(Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова),



Л.П.Сущенко,

доктор педагогічних наук, професор

(Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова)


ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЗДОРОВЯЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ
Сучасний розвиток українського суспільства, який обумовив зміну освітніх і наукових парадигм, сприяв переосмисленню ролі і функцій фізичної культури студентів як здоров’язберігаючої системи, яка забезпечує формування особистого потенціалу студентської молоді. Як зазначає В.І.Григор’єв, функції фізичної культури в нових умовах виходять за традиційні межі формування фізичних якостей і навчання рухових дій, стаючи соціальним чинником відтворення одного з елементів продуктивних сил – трудових ресурсів [3, с.54]. Її соціокультурна структура є тією, що самоорганізовується у межах цілого, яке твориться суспільством і середовищем функціонування, виникає і розвивається залежно від цілого комплексу компонентів умов життєдіяльності.

При розробці здоров’язберігаючих освітніх технологій спостерігаються істотні відмінності в діючих програмах. В.Бондін, аналізуючи існуючі здоров’язберігаючі освітні технології, зазначає, що в одних програмах має місце домінування основ медичних знань (Е.Вайнер, 1993), в інших – відображаються проблеми сім’ї і здорового способу життя (Л.Панкова, 1994), а в третіх (Г.Зайців, В.Колбанов, М.Колесникова, 1994) – міститься комплекс знань з психофізіологічних і педагогічних основ здоров’я людини [1, с.15]. Аналізуючи інші підходи до проблем здоров’я людини, автори (М.Амосов, Я.Бендет, 1989; Г.Апанасенко, Л.Попова, 2000; І.Брехман, 1990; Е.Вайнер, 2002; В.Дубровській, 2001; Е.Казін, Н.Блінова, Н.Літвінова, 2000; В.Колбанов, 2000; Н.Куїнджі, 2001; В.Марков, 2001; В.Петрушин, Н.Петрушина, 2002) зазначають, що опубліковані праці і рекомендації, які містяться в них, не сприяють ефективному формуванню культури здоров’я у населення [1, с.15]. Це положення пов’язане з різними чинниками і, в першу чергу, з відсутністю теорії і методології здоров’я.

Мета дослідження – визначити основні аспекти здоров’язберігаючих освітніх технологій у фізичному вихованні студентів технічних університетів.

Теоретичний аналіз педагогічної літератури та літератури з фізичної культури свідчить, що при обґрунтуванні впливу соціокультурних, соціально-економічних і організаційно-правових чинників на статус і функції фізичної культури, специфіку її розвитку в індикативних блоках ресурсного, інформаційного і кадрового забезпечення, слід враховувати: 1) визначення інноваційного статусу фізичної культури в нових умовах, включаючи її повноваження, функції, гарантії і відповідальність; 2) розрахунок порогових значень кризовості соціально-економічного і ресурсного забезпечення, що детермінує стійкість фізичної культури до впливу зовнішніх чинників; 3) кваліметрічну оцінку потенційних можливостей розвитку фізичної культури в системі вищої професійної освіти; 4) діагностику передкризового і кризового станів фізичної культури, включаючи виявлення причинно-наслідкових зв’язків і визначення індикативних діагностичних блоків; 5) розробку комплексних заходів щодо профілактики кризи; 6) обґрунтування системи моніторингу ефективності розвитку фізичної культури, включаючи визначення критеріїв ефективності [3, с.55].

З’ясуємо зміст поняття “фізичне виховання”. У “Енциклопедичному словнику фізичної культури та спорту” це поняття тлумачиться як один із видів виховання в цілому, організований процес всебічного розвитку фізичних здібностей, формування та удосконалення життєво важливих рухових навичок та умінь людини. У словнику зазначається, що фізичне виховання підпорядковується загальним закономірностям суспільного розвитку, залежить від матеріальних умов життя та всієї культури суспільства, змінюється з кожним новим історичним періодом розвитку суспільства, набуваючи більшого значення у суспільному житті.

В “Українському педагогічному словнику”, автором якого є С.Гончаренко, фізичне виховання розглядається як частина загального виховання; соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров’я й загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та умінь. Ю.Васьков визначає фізичне виховання як формування певної системи ставлення школярів до власного здоров’я, як соціальну цінність, розуміння необхідності їх розвитку та вдосконалення, формування системи ставлення до цінностей фізичної культури, до знань і вмінь. Ми розглядаємо поняття “фізичне виховання” відповідно до тлумачення, запропонованого Б.Шияном, який визначає фізичне виховання як педагогічний процес, спрямований на фізичне й духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього життя 4, с.35. Б.Шиян стверджує, що “фізичне виховання здійснюється для одержання бажаних адаптаційних змін у стані учнів. Але якщо розглядати у цьому процесі лише ті зміни, що відбуваються в організмі, а не в особистості загалом, то це може призвести до викривленого, надто вузького розуміння фізичного виховання” 4, с.35.

Як особливу соціальну групу, вказує О.Утишева, студентство характеризує його статус і соціальні функції, зокрема:

1. Підготовка до професійної діяльності. Ця функція виникла з існування розподілу праці відповідно до потреб суспільства. В той же час вона забезпечувала відтворювання соціальної структури суспільства.

2. Інша специфічна межа полягала в тому, що студенти походять з різних соціальних прошарків і достатньо велика частина їх під час навчання у вищому навчальному закладі переходить з однієї статусної групи в іншу (мається на увазі вертикальна мобільність).

3. Особливий характер діяльності  навчання як специфічна форма засвоєння знань у певній галузі науки, а також у накопиченні спеціальних знань і навичок для конкретної професії.

4. Специфічний спосіб життя, що визначається специфічними соціальними функціями.

Деякі вчені (В.Бондін, К.Габрієлян, С.Грімблат) присвятили особливу увагу здоров’язберігаючим технологіям, які застосовуються у вищій школі. Так, В.Бондін розглядав здоров’язберігаючі технології в системі вищої педагогічної освіти, К.Габрієлян – особливості навчання основ здоров’язбереження в неспеціалізованому вищому навальному закладі, С.Грімблат – здоров’язберігаючі технології в підготовці фахівців.

Основною особливістю застосування здоров’язберігаючих технологій у технічному університеті є розробка науково-методичних підходів, які вирішують двоєдине завдання: навчання самозбережувальної поведінки і активації мотиваційної складової в перспективі неперервності освіти. Засоби і методи розв’язання поставлених проблем можуть бути суто педагогічними. Як зазначають К.Габриєлян, Б.Єрмолаєв та І.Кутателадзе, вирішальним напрямом здоров’язберігаючої освіти є наукове обґрунтування медико-біологічних, психологічних і соціальних механізмів, у тому числі і філософських аспектів відомих, історично апробованих і нових систем оздоровчої фізичної культури, наприклад, циклічної аеробіки і аеробіки в залі, шейпінгу, бодібілдингу, калланетіки, ушу, йоги, спортивних ігор і єдиноборства [2, с.42]. Залучення студентів технічних університетів до системи оздоровчої фізичної культури ініціює підвищення інформованості в питаннях потенційних складових здорового способу життя: системи харчування, психорегуляції, засобів діагностики, контролю і самоконтролю тих, хто займаються і, як наслідок, підвищення частки власних зусиль у формуванні індивідуального здоров’я. Автори зазначають, що сама по собі цінність здоров’я має не фундаментальний, а інструментальний характер [2, с.43]. Здоров’я часто є додатковим життєвим ресурсом, засобом для досягнення інших, більш значущих цілей. Турбота про здоров’я стає елементом іміджу процвітаючих, серйозних ділових людей, якісною характеристикою будь-якого професіонала. Разом з тим цінність здоров’я в уявленнях молодої генерації підвищилася, але не стала фактом свідомості, залишилася на рівні моди: реальна самозбережувальна поведінка не зазнала істотних змін.

У констатувальному експерименті респондентами виступали студенти Донецького національного технічного університету (ДНТУ), Запорізького національного технічного університету (ЗНТУ), Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” (НТУ“ХПІ”).

Дані анкетування показали, що із 128 студентів першого курсу ЗНТУ лише 21,78% респондентів мають спортивні розряди. 25,78% студентів віддають перевагу навчальній програмі з фізичного виховання оздоровчої спрямованості; 18,75% – професійно-прикладної спрямованості; 55,47% – спортивної спрямованості. Мотиву фізичного вдосконалення надають перевагу 35,16% опитаних студентів першого курсу ЗНТУ, мотиву дружньої солідарності – 8,59%, мотиву необхідності відвідування занять – 10,16%, мотиву суперництва – 10,94%, мотиву наслідування – 3,91%, мотиву намагання досягти спортивних результатів – 16,41%, процесуальному мотиву – 0,78%, ігровому мотиву – 13,28%, мотиву комфортності – 0,77% .

Дані анкетування показали, що із 65 студентів першого курсу ДНТУ лише 7,69% респондентів мають спортивні розряди. 27,69% студентів віддають перевагу навчальній програмі з фізичного виховання оздоровчої спрямованості; 44,62% – професійно-прикладної спрямованості; 27,69% – спортивної спрямованості. Мотиву фізичного вдосконалення надають перевагу 7,69% опитаних студентів, мотиву дружньої солідарності – 6,15%, мотиву необхідності відвідування занять – 44,62%, мотиву суперництва – 12,31%, мотиву наслідування – 7,69%, мотиву намагання досягти спортивних результатів – 13,85%, процесуальному мотиву – 4,62%, ігровому мотиву – 3,08%, мотиву комфортності – 0,00% студентів.

Результати анкетування свідчать, що із 47 студентів першого курсу НТУХПІ лише 27,66% респондентів мають спортивні розряди. 44,68% студентів віддають перевагу навчальній програмі з фізичного виховання оздоровчої спрямованості; 34,04% – професійно-прикладної спрямованості; 21,28% – спортивної спрямованості. Мотиву фізичного вдосконалення надають перевагу 46,81% опитаних студентів, мотиву дружньої солідарності – 6,38%, мотиву необхідності відвідування занять – 6,38% , мотиву суперництва – 12,77%.

Таблиця 1

Показник кількості студентів перших курсів

технічних університетів України, опитаних щодо

спрямованості навчальної програми з фізичного виховання (%)

п/п

Спрямованість навчальної програми


ЗНТУ

128 чол.


ДНТУ

65 чол.


НТУХПІ

47 чол.


1.

Оздоровча

25,78

27,69

44,68

2.

Професійно-прикладна

18,75

44,62

34,04

3.

Спортивна

55,47

27,69

21,28

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка