Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5



Сторінка9/20
Дата конвертації08.03.2016
Розмір3.67 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20

Аналіз даних таблиці 1 свідчить, що найвищий показник кількості студентів, які віддають перевагу навчальній програмі з фізичного виховання оздоровчої спрямованості, має Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут” (відповідно – 44,68% студентів). Найвищий показник кількості студентів, які віддають перевагу навчальній програмі професійно-прикладної спрямованості, має Донецький національний технічний університет (відповідно – 44,62% студентів).


Таблиця 2


Показник кількості студентів перших курсів технічних університетів України, опитаних щодо мотивів занять фізичним вихованням (%)

п/п


Мотив

ЗНТУ

128 чол.


ДНТУ

65 чол.


НТУХПІ

47 чол.





Фізичного вдосконалення

35,16

7,69

46,81




Дружньої солідарності

8,59

6,15

6,38




Необхідності відвідування занять

10,16

44,62

6,38




Суперництва

10,94

12,31

12,77




Наслідування

3,91

7,69

0,00




Намагання досягти спортивних результатів

16,41

13,85

14,89




Процесуальний

0,78

4,62

2,13




Ігровий

13,28

3,08

6,38




Комфортний

0,77

0,00

4,26

Результати анкетування, подані у таблиці 2, свідчать про те, що найвищий показник кількості студентів, які віддають перевагу мотиву фізичного вдосконалення, має Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут” (відповідно – 46,81% студентів). Найвищий показник кількості студентів, які віддають перевагу мотиву необхідності відвідування занять, має Донецький національний технічний університет (відповідно – 44,62% студентів). Найвищі показники кількості студентів, які віддають перевагу мотивам намагання досягти спортивних результатів та ігровому, має Запорізький національний технічний університет (відповідно – 16,41% і 13,28% студентів).

Отже, можна констатувати той факт, що з позицій сьогодення здоров’язберігаючі освітні технології сприяють підвищенню якості педагогічного процесу, його модифікації, гнучкості і толерантності до різних видів і організаційних форм фізкультурно-спортивної діяльності студентів.

Програма навчання студентів основ здоров’язбереження, формування культури самозбереження, виховання активності щодо здоров’я є відкритим, творчим процесом, який обмежується ціннісними орієнтирами суспільства і домінуючими світоглядними установками. Він визначається рівнем розвитку сучасних систем оздоровчої фізичної культури, кинезіологічних технологій і низкою суб’єктивних чинників, зокрема, взаємозв’язком культивованих систем оздоровчої фізичної культури та індивідуальних особливостей особистості студента, кваліфікацією викладачів технічних університетів.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бондин В.И. Здоровьесберегающие технологии в системе высшего педагогического образования // Теория и практика физической культуры. – 2004. – №10. – С. 15-18.

2. Габриелян К.Г., Ермолаев Б.В., Кутателадзе И.О. Особенности обучения основам здоровьесбережения в неспециализированном вузе // Теория и практика физической культуры. – 2004. – №11. – С. 42-43.

3. Григорьев В.И. Кризис физической культуры студентов и пути его преодоления // Теория и практика физической культуры. – 2004. – №2. – С. 54-61.

4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Тернопіль: Богдан, 2001. – Ч. 1. – 272 с.

УДК 796.42

Є.В.Зубов,

старший викладач

(Бердянський державний

педагогічний університет)


ФОРМУВАННЯ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ГОТОВНОСТІ ДО ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З БІГУ
Фахівець з фізичного виховання та спорту повинен уміло користуватися всім арсеналом різноманітних методів та методик сучасної педагогіки і психології під час вирішення практичних завдань. Легка атлетика широко представлена у програмах фізичного виховання учнів і молоді, в планах підготовки з різних видів спорту, в професійній підготовці. Учитель фізичної культури має володіти професійними знаннями з методики навчання і тренування у легкій атлетиці, вміти застосовувати ці знання у своїй професійній діяльності. Під час вивчення дисципліни “Легка атлетика з методикою викладання” студенти отримують різнобічну підготовку з усіх напрямків майбутньої фахової діяльності. Основна мета навчального модуля з “Легкої атлетики з методикою викладання” – формування професійно-педагогічних знань, умінь та навичок, необхідних для майбутньої роботи вчителя фізичної культури, ознайомлення з різними засобами і методами легкої атлетики та застосування їх на практиці з різними верствами населення. На практичних заняттях студенти опановують техніку окремих видів легкої атлетики і техніку виконання підготовчих і спеціальних вправ. Основним їх змістом є: стрибки, багатоскоки, метання, біг на короткі і середні дистанції на принципах багатоборної підготовки і розвитку необхідних швидкісно-силових якостей. Однією з форм організації навчального процесу у ВНЗ в сучасних умовах є самостійна практична підготовка до професійної діяльності, яка разом з теоретичною підготовкою створює підґрунтя для повноцінної професійної освіти. Практична самостійна підготовка спрямована на формування та закріплення системи навичок.

Для успішного їх виконання майбутні вчителі фізкультури не тільки повинні володіти на достатньому рівні теоретичними знаннями і вміннями в галузі фізичної культури, а й мати хороше здоров’я, високу працездатність і відповідну фізичну, спортивно-технічну підготовку [3, с.112]. Найбільш вагомий внесок у формування професійних навичок майбутнього фахівця з фізичної культури вносить така універсальна фізична підготовленість, як швидкісно-силова. За визначенням теоретиків фізичного виховання (Ю.Верхошанський, Н.Озолін та ін.), це здатність підтримувати необхідні силові характеристики рухової дії, що стосуються насамперед інтенсивності динаміки та форми в оптимальних режимах. У сучасному спорті швидкісно-силові здібності набувають особливого значення. Таку ж важливу роль відіграє і спеціальна фізична підготовка студентської молоді під час занять фізичними вправами. Завдання спеціальної фізичної підготовки полягає насамперед в інтенсифікації режиму роботи організму в умовах тренування, щоб наблизитись чи навіть перевершити ті функціональні параметри моторики, що характерні для змагальної діяльності (Ю.Верхошанський, 1988). Як свідчать наші спостереження, до початку педагогічної практики на 3-4 курсах більшості студентів вдається сформувати зазначені якості. Але водночас майбутнім педагогам доводиться долати численні труднощі, до яких вони не завжди адекватно підготовлені. Одна з них – це те, що більшість студентів не може оволодіти технікою легкоатлетичних вправ насамперед через недостатній рівень їх швидкісно-силової підготовленості.

Ефективність і цілеспрямованість розвитку швидкісно-силових якостей досягаються тоді, коли сам спортсмен знає конкретні характеристики своїх рухів при виконанні змагальної вправи й орієнтується на них при виборі і виконанні спеціальних вправ. У цьому випадку можна індивідуально дібрати засоби, що відповідають специфіці виявлених спортсменом якостей в основній змагальній вправі.

Проблема пошуку шляхів оптимального співвідношення кількісних і якісних параметрів технічної і фізичної підготовки спортсменів з метою підвищення рівня досягнень в окремих видах спорту завжди привертала увагу дослідників (Ю.Верхошанський, В.Дьячков, Л.Матвеєв, Н.Озолін, Б.Платонов, В.Філін та інші). Сучасна спортивна практика переконливо демонструє виняткові фізичні можливості людини, які водночас співвідносяться зі складною технікою. При цьому особливо варто підкреслити, що фізичні якості знаходяться в прямій відповідності з вольовими, що виявляється в здатності атлета як розвивати ці якості, так і реалізовувати їх, мобілізувати власні сили й енергію на досягнення чітко поставленої мети [6, с.346]. Зрозуміло, що такий напрямок не може бути прийнятим в. системі професійної підготовки вчителя фізичної культури, де провідним завданням сьогодні є озброєння студентів знаннями, підвищення їх працездатності та фізичної підготовленості, практичне засвоєння спеціальних навичок з техніки виконання фізичних вправ.

За таких умов постановки завдань, якісні показники техніки фізичних вправ, такі, як темп, ритм, періодичність напруження і скорочення м’язів, амплітуда і напрямок відповідних рухів, які так необхідні для ефективного прискореного зростання основних фізичних якостей, залишаються найбільш проблемними в підготовці студентів. У науковій і методичній літературі спостерігаються, на нашу думку, однобічний розгляд взагалі цього питання, відсутність комплексного підходу, що є основою направленого удосконалення сили, швидкості, витривалості, гнучкості й спритності [2; 4; 5]. Крім цього, потрібно зазначити відсутність єдиної думки щодо реалізації основного принципу фізичної підготовки – чергування навантаження й відпочинку у вибірковому розвитку фізичних здібностей .

Мета дослідження – експериментально обґрунтувати: по-перше, ефективність дії на кінцевий результат в залежності від рівня досконалості техніки рухів у бігових вправах і швидкісно-силової підготовленості студентів; по-друге, пошук оптимального співвідношення кількісних параметрів технічної і фізичної підготовленості.

Під час проведення практичних занять з легкої атлетики впродовж навчального року нами було проведено дослідження визначення кількісних та якісних параметрів при навчанні техніки бігу і ступеня їх впливу на кінцевий результат спеціальної підготовки студентів. Методи дослідження – педагогічні спостереження і педагогічний експеримент – обов’язкове додержання правильної структури рухів під час виконання фізичних вправ. У процесі розвитку та вдосконалення як фізичних якостей, так і рухових навичок застосовувалися такі методи: перервні (повторний, перемінний, інтервальний, круговий) і безупинні (рівномірний і перемінний). У швидкісно-силовій підготовці широко застосовувався повторний метод із двома варіантами динамічних дозованих зусиль, що викликали необхідний прояв максимальних зусиль при виконанні спеціальних бігових і стрибкових вправ. При удосконаленні в техніці, і особливо при побудові нового ритму рухів ефективним може бути методичний прийом, коли окремі елементи чи змагальну вправу в цілому виконують у сполученні навантажених чи полегшених умов зі звичайними. Наприклад, біг з побіжним вітром в обидва боки, біг у опори, метання снарядів різної ваги, обтяження на різні частини тіла (манжети, пояси) у сполученні зі звичайними умовами. У цих випадках використовується ефект післядії, реакція “свіжих слідів” при виконанні основної змагальної вправи [2; 6; 7]. Організація проведення занять під час навчання і тренування, особливо для сполучення удосконалення в техніці бігу та розвитку витривалості, сили й інших фізичних якостей, використовувався метод колового тренування. Воно передбачало виконання серії з
6-12 різних вправ із заданим відпочинком між ними, 3-5-разове повторення цієї серії з великим інтервалом відпочинку для відновлення. Під час експерименту спрямованість на комплексний розвиток фізичних якостей здійснювалась за допомогою спеціальних вправ з розділу “Біг на короткі і середні дистанції”, які виконувались за екстенсивно-повторним методом. Залежно від рівня підготовленості спортсмена і методів тренування використовувалися змагальні, спеціально-підготовчі і загально-підготовчі вправи у визначених співвідношеннях.

При навчанні техніки рухів і її удосконаленні використовувалися методи виконання вправ вроздріб і в цілому, з поясненням, аналізом і самоаналізом, показом, демонстрацією і самостійними завданнями студентам. На відміну від інших видів легкої атлетики, основами техніки бігу володіють усі студенти. Біг, на перший погляд, це досить прості рухи, але вони життєво необхідні і мають велике гігієнічне та освітньо-виховне значення. Під час бігу одностороння фаза руху ногою чергується з фазою польоту, вертикальні коливання загального центру маси тіла більші, ніж під час ходьби. У бігу беруть участь ті ж м’язові групи, що й при ходьбі, проте амплітуда і частота рухів значно більші й вимагають сильнішого напруження. [5, с.155]. Найбільше навантаження припадає на ноги. Активна динамічна робота під час бігу позитивно впливає на діяльність серцево-судинної і дихальної систем та поліпшує обмін речовин. Фізіологічне навантаження регулюється тривалістю, темпом бігу, чергуванням ходьби й бігу.



Спеціальні види бігу відрізняються від однойменних видів ходьби наявністю фази польоту та більшою динамічністю рухів. Але це не спрощує, а ускладнює завдання навчання, тому що усунути окремі сформовані помилки буває складніше, ніж освоїти нові рухові навички [1; 4; 5; 6; 7]. Насамперед необхідно добре ознайомитися з особливостями бігу кожного, що займається, визначити недоліки і причини їхнього виникнення. Студентам пропонується пробігти кілька разів відрізки 60-100 м з різною швидкістю. Бувають випадки, коли вони демонструють гарний, природний біг, що не вимагає майже ніяких коректив. Значно частіше в тих, що займаються виявляється ціла низка недоліків. Найбільш типовими з них є: 1) недостатній винос стегна махової ноги вперед і нагору, відсутність активного просування таза вперед; 2) зменшується довжина кроку і виникають помилки в постановці ноги на доріжку через недостатню силу м’язів живота, передньої поверхні стегна, повздошно-поясничного м’яза і неправильне виконання сформованої навички. Для усунення цього недоліку рекомендуються вправи для розвитку сили відповідних м'язових груп: підйом стегном різних обтяжень, біг з високим підніманням стегна та ін. Для освоєння руху рекомендуються такі вправи: а) спираючись на опору прямими руками, прийняти кут нахилу тулуба 55-70°, передня нога, що стоїть, зігнута в колінному суглобі , інша нога випрямлена, відведена назад і злегка торкається носком ґрунту; вивести уперед відставлену ногу, згинаючи її в колінному суглобі з одночасним виведенням таза і випрямленням опорної ноги; вправа виконується в повільному, а потім середньому темпі; б) ходьба з неглибокими випадами й активним виведенням таза і коліна вперед; вправа виконується в повільному темпі; в) ходьба з високим підніманням стегна; одночасно з підйомом стегна за рахунок активного просування таза нагору виконується стрибок на опорній нозі на 1-1,5 м; вправа виконується в середньому темпі; г) біг із прискоренням через набивні м’ячі, покладені на доріжці (відстань між набивними м'ячами поступово зростає і доходить до величини нормального бігового кроку); 3) неповне відштовхування. Нога не цілком розгинається в колінному і гомілковостопному суглобах. Зменшуються довжина кроків і швидкість бігу. Для усунення помилки рекомендується виконувати вправи для розвитку сили ніг, стрибкові вправи, біг у гору; 4) надмірне закидання гомілки назад після відштовхування. У результаті ускладнюється винос стегна і порушується ритм бігу. Помилку дозволяє виправити наступна вправа: стоячи боком до опори, імітувати рух ноги при бігу – стегно ноги, що знаходилося далі від опори, піднімається догори, одночасно підтягуються гомілка і стопа, що потім загрібаючим рухом опускається на доріжку; розслаблена стопа виконує коловий рух, злегка торкається ґрунту передньою частиною стопи біля опорної ноги; 5) постановка ноги на доріжку перед проекцією ЗЦВ на п’яту. У бігу на середні і довгі дистанції помилкою є напружений біг на носках без опускання ноги на всю стопу в момент вертикалі. При такій постановці ноги збільшуються гальмуючі сили. Помилки усуваються шляхом бігу босоніж по трав’яному чи піщаному ґрунті, бігу з акцентом над піднімання нагору передньої частини стопи при її постановці на ґрунт, біг в гору; 6) неправильна постановка стоп (біг по двох рівнобіжних лініях, розведення носків назовні), у результаті чого виникає зайве розгойдування тулуба. Для усунення помилки рекомендується біг на відрізках 50-100 м по прямій лінії з точною постановкою стоп; біг у “коридорі” з натягнутими на рівні пліч бігуна мотузками. Вправи виконуються в середньому, а потім у швидкому темпі; 7) збільшений нахил тулуба чи згинання його в тазостегновому суглобі, що утруднює підйом стегна, викликає зайву напругу м’язів спини і плечового пояса. Помилкою є відсутність необхідного нахилу відхилення тулуба назад. Це не дозволяє правильно виконати відштовхування, викликає скорочення довжини . Щоб уникнути цього, виконується біг у повільному і середньому темпі з трохи відведеними назад плечима з палкою, покладеною за спину, через зігнуті в ліктях руки, використовується повторне пробігання різних відрізків під наглядом викладача. Крім того, до початку бігу необхідно стежити за правильною поставою.

Щоб усунути помилки при бігу, рекомендується імітація рухів рук на місці перед дзеркалом у темпі з великою амплітудою, що поступово прискорюється. Спочатку доцільно виконувати рухи, взявшись за мотузку чи скакалку, покладену на плечі. Зайва м’язова напруженість при бігу призводить до зниження швидкості і швидкого стомлення. Для того щоб уникнути цього, варто виконувати вправи на розслаблення, біг з “вимиканням”. Після зростання швидкості бігу спортсмен злегка акцентує виконання відштовхування в сполученні з підйомом стегна і миттєво розслаблює ногу при опусканні її на доріжку. Рекомендовано використовувати вправи: а) біг із прискоренням на відрізках від 60 до 120 м (нарощування швидкості необхідно припиняти у випадку появи помилки в техніці руху); б) біг “накатом”: набравши максимальну швидкість, “вимикнутися” і бігти, докладаючи мінімум зусиль, до повної зупинки. Вправа служить своєрідним критерієм оцінки техніки бігу. Спортсмени, що володіють гарною технікою, пробігають 40-50 м після “вимикання” зусиль. У бігунів, що мають істотні недоліки в техніці, зупинка настає через 20-30м. В міру усунення недоліків з техніки бігу по прямій приступають до навчання бігу в повороті. З цією метою виконується біг із прискореннями по віражах з різним радіусом. Варто поступово зменшувати радіус, створюючи підвищені труднощі. Необхідно також навчитися вибігати з віражу на пряму без втрати швидкості; в) з положення стоячи, той, хто займається, плавно збільшує нахил тулуба вперед і швидко починає біг у той момент, коли відчує, що більше не в змозі утримуватися на місці; виконання стартового розгону з положення з опорою на одну руку; біг з високого старту по відмітках з поступовим нарощуванням довжини кроків; г) спеціальні вправи бігуна: дріботливий біг, біг, високо піднімаючи стегна, біг стрибками з ноги на ногу (30-50 м), біг зі зміною темпу (20-30 м х 2 -3 рази), біг з прискоренням на 60-80 м з бігом по інерції на 30-50 м; д) біг з прискоренням по прямій, на відрізках 60-80 м із швидкістю, наближеною до максимальної на вході в поворот, виході з повороту; е) перемінний біг на відрізку 200 м 50/50 м з високою швидкістю і по інерції до середньої.

Як свідчить практика, під час виконання підготовчих і спеціальних вправ ми спостерігаємо у студентів недосконалу рухову культуру, що виявляється в порушенні постави, обмеженні рухливості в суглобах і хребті, нерівномірному розвитку сили м’язів, у розподілі м’язових зусиль, недостатній координації рухів тощо. Доцільно під час самостійних занять студентів постійно звертати увагу на техніку бігу. Кожний студент, знаючи свої слабкі та сильні сторони у технічній і фізичній підготовленості та орієнтуючись на завдання, зазначені в програмі, зможе легко дібрати ті вправи, які йому потрібні.

У контрольній групі на розвиток основних фізичних якостей виділялась однакова кількість часу, тоді як в експериментальній групі заняття мали акцентоване спрямування на вдосконалення в техніці бігу різними варіантами (варіативний метод). Наприклад: м’який біг виконується так само, як і м’який крок, з мінімальними коливаннями по вертикалі; перекатний біг виконується еластичними поштовхами з невеликими коливальними рухами по вертикалі; гострий біг виконується з незначним просуванням вперед внаслідок випрямлення поштовхової ноги у фазі польоту і різким та гострим згинанням вільної ноги вперед; широкий біг виконується енергійними поштовхами із значним просуванням вперед та невеликим нахилом тулуба. В польоті поштовхова нога випрямляється, а вільна згинається вперед. У фазі польоту приймається положення випаду; пружний біг виконується почерговими вертикальними поштовхами з дуже незначним просуванням вперед у фазі польоту ноги і тулуб випрямлені; біг кроком виконується почерговими сильними поштовхами однієї і махом іншої прямої ноги. Це стрибки кроком, які чергуються один з одним, біг з підніманням прямих ніг вперед, назад та в сторону, біг схресним кроком вперед та в сторону, біг, який чергується зі стрибками і танцювальними кроками. Крім вищеназваних видів бігу, використовується біг із закиданням гомілок назад, біг, високо піднімаючи стегна, біг на прямих ногах, біг стрибками. Всі ці вправи в залежності від підготовленості виконуються з різною амплітудою, темпом, зміною ритму, на різній довжині відрізків бігу.

Для корекції педагогічного впливу у фізичній і технічній підготовці студентів використовувалися методи візуальної оцінки і тестування. Оцінка рівня фізичної і технічної підготовленості студентів у контрольній та експериментальній групах здійснювалась за підсумками модульно-рейтингового контролю, які передбачають виконання студентами комплексів фізичних вправ і визначалися як середньо арифметичне за формулою: Ri=R/n,с.п., де Ri – підсумкова рейтингова оцінка за виконання студентом комплексу фізичних вправ; R с.п. – оцінка за результатами тестування окремої фізичної вправи; n,с.п. – кількість фізичних вправ, які входять до комплексу спеціальної підготовки даного розділу (теми). Умови виконання тестів: на виконання фізичної вправи із комплексу спеціальної підготовки дається 3 спроби, враховується краща з них.

Оцінювання технічної підготовленості студентів під час виконання бігових вправ здійснювалося за трибальною шкалою, де оцінка “3” виставлялася, якщо вправа була виконана згідно з ритмоструктурою рухів правильно, без напруги; “2”, якщо вправа виконана за структурою та динамікою рухів правильно, але не зовсім розкуто; спостерігалася дещо зайва або недостатня амплітуда; “1” , якщо вправа виконана, але з 1-2 порушеннями в окремих фазах рухів.

Аналіз отриманих результатів і експертної оцінки показав, що в експериментальній групі відбулися значні позитивні зрушення у фізичній підготовленості учнів та поліпшились всі її показники. Переконливою була оцінка експериментальної групи, де візуальна оцінка техніки виконання бігових вправ була досить високою, а ознаки порушень майже вдвічі стали малопомітними або зникли зовсім.

У результаті проведеного дослідження виявлено, що під час виконання спеціальних вправ з метою удосконалення в техніці бігу треба особливо уважно слідкувати за координацією рухів, за своєчасним та активним включенням і виключенням м’язів – згиначів і розгиначів стегна, гомілки, ступні. Намагатися більш ефективно використовувати час занять. Наприклад, в інтервалах відпочинку виконувати вправи, які потребують менших фізичних зусиль (вправи на розтягування і розслаблення м’язів), або іншого напрямку (опрацювання техніки будь-якого руху або розучування нового). У процесі фізичного виховання формувати в студентів аналітичне ставлення до техніки виконання фізичних вправ (загально- і спеціально-підготовчих).



1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка