Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік



Сторінка1/10
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.13 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

ОБЛАСНА


УНІВЕРСАЛЬНА

НАУКОВА

БІБЛІОТЕКА

МОЄ ПРИДНІПРОВ’Я
КАЛЕНДАР ПАМ’ЯТНИХ ДАТ ОБЛАСТІ

НА 2006 РІК

ДНІПРОПЕТРОВСЬК

2005
ВІД УПОРЯДНИКА

Календар «Моє Придніпров’я» – методико-бібліографічне видання, яке містить хронологічний перелік знаменних і пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, а також текстові довідки до ювілейних чи особливо цікавих дат. Кожна дата супроводжується бібліографічними джерелами, від одного-двох і більше. Рекомендаційні бібліографічні списки упорядковані в логічній та хронологічній послідовності.

Календар видається щорічно, починаючи з 1972 року.

Мета покажчика – допомагати бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям у поширенні знань з історії рідного краю, популяризації імен діячів науки, культури, мистецтва, пов’язаних із Дніпропетровщиною в сучасних та історичних межах.

Користуючись матеріалами календаря, можна відзначити пам’ятні дати, оформити книжкову виставку, організувати перегляди літератури, підготувати масові заходи тощо.

Якщо запропонованих матеріалів недостатньо, рекомендуємо звернутись через міжбібліотечний абонемент (МБА) чи безпосередньо до відділу краєзнавчої літератури та бібліографії обласної наукової бібліотеки. Працівники відділу підготують необхідні добірки, зроблять ксерокопії (остання послуга платна).

Усі матеріали в календарі розташовані в хронологічній послідовності, текстові довідки окремо не виділяються.

Усі дати дано за друкованими джерелами. При виявленні помилок в датах просимо звертатись із зауваженнями за адресою: Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 18, ІІІ поверх, відділ краєзнавчої літератури та бібліографії, телефонами: 47-45-37, 47-45-36.

При передруку чи використанні матеріалів календаря у пресі чи на Інтернет-сайтах обов’язково посилатись на джерело із зазначенням повного бібліографічного опису.

Дирекція ДОУНБ щиро дякує авторам за надані матеріали, а також закликає до співпраці усіх зацікавлених.


Наші автори:
Максим Едуардович Кавун, кандидат історичних наук, доцент ДНУ.

Ігор Олександрович Кочергін, кандидат історичних наук, доцент НГУ.

* * *
Розляглися степи

на всі сторони,

Відкричали в степу

чорні ворони.

Подніпровські сади

стали білими.

І летять журавлі

над могилами.
Де шукати мені

долі кращої,

Крім землі, де лежать

мої пращури?

Земле рідна моя,

краю зоряний!

Твої щедрі поля

серцем зорані.


Борис Мозолевський


ХРОНІКА ПАМ’ЯТНИХ ДАТ І ПОДІЙ

* * *


Не все колишнє, хоч би як хотілося,

в своїй душі заколишу.

Дивлюся на вишневу гілочку,

схилилась аж до споришу...
Неначебто зустрічний потяг –

пролинули мої літа.

І „так” було,

було й „не так”,

багато сподівавсь на потім.



Дивлюсь тверезіше тепер:

Попереду часу – не море.

А невідоме хвилі горне.

Чатує зірко, мов орел...



Олесь Завгородній

ЗИМА
СІЧЕНЬ
* * *

Напухнатила білого безу зима,



запахущого безу, що ловко так пахне морозом.

Дитинча на санчатах по тінях бузкових ялозить.

А бузкова задума неждано приходить сама.

Соловейком між кетягів білих затьохкав дзвінок,

сипонули школярики, хвацькі такі й голосисті.

Оберемками любо зачерпувать грона росисті,

серед білого безу іти у веселий танок.

Чи була ця зима, що наснилась мені весняною?

Чи пашіли морози розквітлим білявим бузком?

Пам’ять світиться тихо. Я про це розповім вам весною,

коли квітень гілки мого безу заліпить сніжком...

Наталка Нікуліна

8 січня 1931 р. – у с. Андріївка Бердянського району Запорізької області народився Костянтин Іванович Чеканьов, заслужений художник України. 1956 року закінчив Дніпропетровське художнє училище, а 1962 – Харківський художній інститут. 1968 р. прийнятий до Спілки художників СРСР. Працював в галузі станкової і монументальної скульптури. Серед його основних станкових творів: „Агроном”, „Моряк”, „Полудень”, „Комбайнер В.П.Сорокін”, „Портрет матері”, „Герой Радянського Союзу генерал-майор В.Г.Пушкін”, серед монументальної скульптури –пам’ятникі студентам і викладачам вузів, загиблим у роки війни (у співавторстві з В.Щедровою та А.Ситником), пам’ятники М.Янгелю, Г.Петровському, Е.Лисенко та інші. Художник багато разів брав участь у різноманітних виставках, 1980 р. одержав Почесну грамоту Президії ВР УРСР. Помер у березні 2000 р. (75 років від дня народження).
Література:

Чеканев Константин Иванович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 198-201.



9 січня 1931 р. – у м. Єнакієвому на Донбасі народився Ігор Петрович Пуппо, поет, журналіст, член Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України. 1954 р. він закінчив історико-філологічний факультет ДДУ, працював кореспондентом ТАРС у Казахстані, а згодом повернувся до Дніпропетровська. Працював у молодіжних газетах, 1971 року очолив відділ літератури та мистецтва в редакції газети “Днепр вечерний”, керував ним багато років.

Друкуватися почав ще в студентські роки, перша його книжка поезій „Степь золотая” побачила світ 1957 року, 1963 року молодого поета прийняли до Спілки письменників. Сьогодні у Ігоря Пуппо понад десяток збірок та книг оповідань, на його вірші написано пісні. Ігор Петрович лауреат комсомольської премії ім. Г. Петровського. (75 років від дня народження).


Література:

Пуппо И.П. Постижение: Стихи.– Днепропетровск: Промінь, 1981.– 94 с.

Пуппо И.П. Во имя чего я живу: Стихотворения.– К.: Дніпро, 1983.– 158 с.

Пуппо И.П. Звёзды на рейде: Рассказы.– Днепропетровск: Промінь, 1986.– 108 с.

Пуппо И.П. Ступня на лопатках: Фельетоны, стихотворения, поэмы.– Днепропетровск: Проминь, 1990.– 64 с.

Пуппо И.П. Первые цветы в мае: Стихи.– Днепропетровск: 1995.

Пуппо И.П. Я гляжу со своей колокольни: Злые стихи и поэмы.– Днепропетровск: Южная Пальмира, 1998.– 106 с.

* * *


Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф.Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 295-327.

Про І.Пуппо – С. 302.

Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров’я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 11-12.



9 січня 1936 р. – Криворізький коксохімічний завод видав першу продукцію (70 років події).
Література:

Новик Л.И., Кан Д.И. Кривой Рог: Путеводитель-справочник.– Днепропетровск: Промінь, 1986.– С. 71-72.



12 січня 1936 р. – у м. Дніпропетровську організовано спортивне товариство Придніпровської залізниці “Локомотив” Воно утворилось на базі існуючого в 1919-1924 роках клубу “Тверезість”, який знаходився на Червоній Чечелівці на території Дніпропетровського тепловозоремонтного заводу. Одним із його завдань було проведення спортивної роботи та організація фізкультурного руху. З часом при клубі побудували водну станцію та стадіон, можливості для занять спортом розширились, виникла потреба в організації товариства.

Емблемою товариства було обрано зображення локомотиву, що стрімко летить уперед і символізує собою невпинний рух. Символіка ця, беззаперечно виправдала себе, за сімдесят років існування товариство виховало чимало майстрів спорту, чемпіонів, щорічно проводяться чемпіонати з шести видів спорту. Успішних результатів досягають футбольна команда, важкоатлети, шахісти. Керівництво вагоноремонтного заводу постійно піклується про розвиток товариства “Локомотив”. (70 років події).


Література:

Локомотив идет без остановок // Наше місто.– 1996.– 2 берез.



17 січня 1901 р. – у с. Кам’янці неподалік від Катеринослава народився Григорій Данилович Епік, український письменник. Його батько працював на лісопильнях, на заводі “Шодуар”. Робітником почав своє трудове життя й Григорій, брав участь у громадянській війні на боці більшовиків, був поранений.

1921 року він став слухачем курсів при Полтавській губнаросвіті, по закінченню курсів працював там же, був редактором місцевої комсомольської газети “Червоний юнак”, став помітною фігурою в політичному і громадському житті полтавської молоді, писав вірші та оповідання.

1924 року Г.Епік переїхав до Харкова, де став одним з керівників письменницької організації “Плуг”, редактором журналу “Молодий Більшовик”. Він продовжував учитися, вступив до Інституту червоної професури на кафедру історії України. Через два роки вийшов з “Плугу” і вступив до письменницької організації – Вапліте.

У грудні 1934 року Епіка заарештували й відправили на Соловки, де й розстріляли у 1937 році. Лише через багато років він був реабілітований посмертно.

Григорій Епік працював у різних жанрах – поезії, прозі, драматургії, кінодраматургії. В 20-х роках вийшли його збірки віршів “Червона кобза” та оповідань “На зломі” і “В снігах”, в 1930 році надруковано книгу оповідань “Том сатири”. Найбільш політичним і визначним твором письменника є роман “Перша весна”, виданий 1931 року, написаний по живих, гарячих слідах бурхливої, пронизаної гострими соціальними конфліктами сільської дійсності. Другий і останній роман Григорія Епіка “Петро Ромен” (1932), написаний у відповідь на заклик комсомолу створити позитивний образ молодого робітника. Критика і сам автор оцінили як слабкий і невдалий.

За часом творчий шлях Григорія Епіка тривав недовго, трохи більше десяти років. Життя його урвалось рано, талант не встиг розвинутись на повну силу. В своїх книгах письменник залишив свою бентежну молодість і душу романтика. (105 років від дня народження).



Література:

Епік Г. Твори / Вступ. ст. О.Килимника.– К., 1958.– 600с.

Епік Г. Перша весна: Роман.– К.: Дніпро, 1971.– 339с.

Епік Г.Д. “Роменова абетка” з Соловків.– К.: Веселка, 1993.– 30с.

* * *

Чабан М. Очима брата // Чабан М.П. Січеслав у серці: Нариси / Книга пам’яті.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С.73-80; Також: З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І.Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С.138-145.



* * *

Епік Григорій Данилович (нар. 17.01.1901-1937) // Моє Придніпров’я: Календар пам’ятних дат області на 2001 рік: Бібліограф. покажчик.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2000.– С. 77-78.



22 січня 1906 р. – у м. Катеринославі народилась Есфір Михайлівна Емден (справжнє прізвище – Коссая), дитяча письменниця. 1923 року вона вступила до Вищого літературно-художнього інституту ім. В.Брюсова, згодом навчалася в Ленінградському університеті. Після закінчення навчання працювала в дитячому відділі Держвидаву.

1928 року в дитячому журналі „Искорка” було опубліковано її перше оповідання. Згодом вона видала книжки: „Весенний марш”, „Солнце”, „День”, „Школьный год Марины Петровой”, „Приключения маленького актера”, „Дом с волшебными окнами”. Померла письменниця 1961 року (100 років від дня народження).


Література:

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1986 рік: Бібліографічний покажчик.– Дніпропетровськ, 1985.– С. 15-16.



22 січня 1911 р. – в сел. Лоцманська Кам’янка (тепер в межах м. Дніпропетровська) народився Григорій Микитович Омельченко, лоцман, працівник освіти, громадський діяч, один із засновників дніпропетровської організації Народного руху України. (95 років від дня народження).

Лоцману Дніпрових порогів

Григорієві Микитовичу Омельченку
Плекав Дніпро в дитинстві свого сина,

В бурхливих водах долю гартував, –

Не все звитяжцю віддала Вкраїна,

Хоч їй він сили всі свої віддав.

Цькували долю знавіснілі люди

І кидали в засніжені краї...

Не скарживсь, не коривсь:

„По вашому не буде!

Я повернувсь на прамісця свої,

І розповім історію лоцманів

І вільний дух їх внукам передам,

Аби народ позбувся всіх кайданів

І більше щоб ніколи не страждав!...”

Два велетні живуть у одночасі –

Сідий Славутич й лоцман-ветеран,

В своїй зажурі і в своїй окрасі,

В рубцях незгойних і болючих ран...

Два велетні дарують людям радість,

Святе добро і все, що Бог послав...

Вітаєм щиро і просим лише малість:

Аби Всевишній 100 Вам ще додав

Анатолій Поповський

Григорій Микитович народився в лоцманській сім’ї. З шести років він привчався до хліборобської праці, рибальства та лоцманського ремесла, набирався сили та звитяги, переймав досвід життя у мудрих досвідчених односельчан. Дев’ятнадцятилітнім він став отаманом плота, а в 21 рік – помічником лоцмана. З 1929 року, після того, як його земельний наділ, що дістався від предків, відібрала влада, Григорій Микитович пішов працювати у колгосп, а після закінчення вечірньої школи вступив на підготовчі курси до Інституту професійної освіти, згодом перейшов на соціально-економічний факультет Дніпропетровського університету. 1937 року закінчив геолого-географічний факультет Харківського університету, працював учителем географії та астрономії в середніх школах і сільськогосподарському інституті м. Мелітополя, лектором обласного лекторію м. Запоріжжя.

Григорій Микитович пройшов шляхами Великої Вітчизняної війни від початку до кінця, був офіцером-артилеристом, отримав контузію, а після закінчення війни ще рік служив в окупаційних військах на території Австрії, Угорщини, Болгарії. Після повернення з армії Григорій Омельченко працював директором педагогічного училища.

Голод 1946 року, смерть тисяч людей, в тому числі й дітей, настільки вразили його, що Григорій Микитович написав про це листа до ЦК КПРС. Відповідь отримав дуже швидко – як „ворог народу” був засуджений по ст. 54-10 на 10 років. Пройшов табори у Сибіру, на Амгуні, Амурі та Сахаліні, дивом, а швидше завдяки мужності, фізичній витривалості залишився живим. Реабілітацію „за відсутністю складу злочину” отримав тільки у 1961 році.

Після того ще працював вчителем географії та астрономії, директором школи, але був звільнений за те, що учням сказав: “Мазепа ніколи не був зрадником України”.

Григорій Микитович ніколи не був байдужим до долі України, та найбільша його активність припала на 70-90-ті роки, коли вже був на пенсії. З 1970 року у школах №107 і №135 він постійно проводив з учнями цікаві уроки рідної природи, мужності, народознавства. У товаристві “Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка Григорій Омельченко мав посвідченням №1, був також одним із засновників дніпропетровської організації Народного руху України, членом Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих, в якому його обрали заступником голови обласної організації.

З ініціативи Григорія Микитовича у 107-й школі та дитячому садочку № 270 Лоцманської Кам’янки з виховання й навчання дітей російською мовою перейшли на українську. У рідному селищі він створив музей дніпровських лоцманів і майже до останніх днів свого життя проводив там лекції та екскурсії. Любив розповідати, як ще у юності бачив Дмитра Яворницького коли той спілкувався з лоцманами.

Григорій Омельченко написав і видав книгу „Спогади лоцмана порогів Дніпрових”, згодом у дещо зміненому вигляді вона була перевидана під назвою “Дніпрові лицарі”. Також в місцевих газетах та львівському журналі “Дзвін” (1993, №№ 7-9) друкувалися окремі уривки зі спогадів просвітянина. Не раз вони звучали по обласному радіо в передачах “На полі слова”, які вела Наталка Нікуліна. За свою благородну роботу в справі відродження української духовності: видання спогадів про лоцманів, створення музею цієї мужньої професії Григорій Омельченко удостоєний звання лауреата премії імені Дмитра Яворницького.

Невсипущий, невтомний лоцман, просвітник помер на 92 році життя, 28 лютого 2002 року. Тіло його поховали на старовинному лоцманському цвинтарі, а душа, мабуть, відлетіла за пороги. У спадок залишились книги, десятки статей у періодиці, унікальний музей.


Література:

Омельченко Г.М. Спогади лоцмана порогів Дніпрових.– Дніпропетровськ: Січ, 1998.– 159 с.

Омельченко Г.М. Дніпрові лицарі.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.– 184 с.

Омельченко Г. Степи України. Весняний степ нашого краю: Поетичні есе // Січеславщина: Краєзнавчий альманах. Вип. 4. Скарби придніпровського степу / За ред. Г.К.Швидько.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2002.– С. 52-60.


* * *

Омельченко Г. Крізь сталінські табори смерті / Підготував М.Чабан // Прапор юності.– 1989.– 10, 13, 15, 20, 22 черв.; Також: Зона.– 1998.– № 13.– С. 20-45.

* * *

Швидько Г.К. Останній лоцман – лауреат літературної премії // Південна Україна XVIII-XIX століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету. Вип. 4 (5).– Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 1999.– С. 296-297.



Поповський А. 90 років від дня нароження Омельченка Григорія Микитовича (нар. 22.01.1911) // Моє Придніпров’я. Календар знаменних дат області на 2001 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2000.– С. 79-81.

Чабан М. Душа відлетіла за пороги // Січеславщина: Краєзнавчий альманах. Вип.4. Скарби придніпровського степу / За ред. Г.К.Швидько.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2002.– С. 61-62.



31 січня 1876 р. – народився Олександр Миколайович Динник, видатний вчений, академік АН СРСР і АН УРСР, заслужений діяч науки і техніки, професор катеринославських (дніпропетровських) вузів. Помер 22 вересня 1950 року. (130 років від дня народження).
Народився Олександр Миколайович 31 січня 1876 року (саме ця дата вважається найбільш вірогідною) у місті Ставрополі в сім’ї учителя. Після закінчення місцевої гімназії 1895 року він вступив на фізико-математичний факультет Новоросійського (Одеського) університету, звідки згодом перевівся до Київського університету. 1900 року він закінчив університет і почав працювати в Київському політехнічному інституті.

1911 року О.М.Динника обрано професором механіки Донського політехнічного інституту, а у 1913 році – професором Катеринославського гірничого інституту, де він пропрацював до 1930 року. З 1930 по 1941 роки – у Дніпропетровському металургійному інституті.

Працюючи в цих вузах, вчений найтіснішим чином був зв’язаний із гірничою і металургійною промисловістю нашої країни, для якої він особисто і його школа виконали багато практично корисних науково-дослідних робіт.

Ще в часи студентства Олександр Миколайович виконав роботу в галузі експериментальної фізики, яка була відзначена золотою медаллю та премією імені Пирогова. Наступна значна робота вченого була присвячена дослідженням в галузі удару пружних тіл, відкриття в цій галузі мали піонерський характер і набагато випередили зарубіжні дослідження. Під керівництвом вченого виконувались дослідження для центрального аеродинамічного інституту, Кузнецькбуду, Грознафти, заводів Воронежа, Харкова тощо.

Одночасно з широкою та різноманітною науково-дослідницькою роботою О.М.Динник проводить велику педагогічну діяльність. Створений за його ініціативою при гірничому інституті науково-технічний гурток став справжньою школою, в якій навчались і стали на шлях творчої наукової діяльності багато майбутніх видатних механіків. 1930 року, коли із структури гірничого інституту виділився металургійний інститут, гурток було реорганізовано в постійно діючий семінар кафедр будівельної механіки металургійного інституту і університету.

Семінар швидко став центром наукової думки міста з питань прикладної механіки і математики, число його учасників доходило до 80 чоловік. Поряд з проблемами будівельної механіки і теорії пружності тут розглядали роботи з гідромеханіки, аеродинаміки, математики. Протягом 11 років понад 80 учасників семінару захистили кандидатські і докторські дисертації.

Заслужений діяч науки і техніки, академік О.М.Динник є одним з найвидатніших механіків нашої країни. Він широко відомий своїми численними науковими роботами в галузі прикладної математики, фізики, механіки, опору матеріалів і теорії пружності. Інженер, магістр механіки, ад’юнкт прикладної механіки, магістр прикладної математики, професор, доктор технічних наук, дійсний член Академії наук СРСР і Академії наук УРСР — ось перелік ступенів та звань, присвоєних цьому видатному вченому.

Всі дослідження О.М.Динника строго наукові, експериментально перевірені й широко впроваджені в інженерну практику. Напевно, це пояснюється тим, що він вдало поєднав в собі теоретика, експериментатора та інженера.

За 28 років своєї наукової і педагогічної діяльності у вузах Дніпропетровська О.М.Динник створив міцний творчий колектив наукових працівників, який виховав у своїх рядах багатьох вчених, які продовжили самостійну роботу у вузах Дніпропетровська, Києва, Москви та інших міст.

Серед учнів Олександра Миколайовича можна назвати професора Дніпропетровського транспортного інституту А.Ш.Локшина, дійсного члена АН УРСР професора Г.М.Савіна.

Смерть О.М.Динника 22 вересня 1950 року стала тяжкою втратою для української науки. Похований Олександр Миколайович у Києві, а у Дніпропетровську його ім’я залишилось в літописах двох найбільших вузів, в пам’яті його колишніх учнів.
Література:

Известия Екатеринославского горного института имени т. Артема-Сергеева. Юбилейный выпуск 1899-1924г. 1-я ч. официальная.– Екатеринослав, 1924.– 251с.



О Диннике А.Н. — С. 58, 62; Библиография — С.73.

Днепропетровский горный институт им. Артема 1899-1949.- Днепропетровск, 1949.– 100с.



О Диннике А.Н. — С. 47, 62, 79, 80.

Миронов М.Р. Діяльність видатних вітчизняних учених у Дніпропетровську.– К.: Держтехвидав України, 1951.– 106с.



Про Динника О.М. — С. 9, 16, 21, 39, 61, 65, 78-84.

Днепропетровский горный институт: Исторический очерк: В 2 кн. / Днепропетр. горн. ин-т. Сост.: А.А.Ренгевич, И.П.Гаркуша, Н.Я.Биличенко и др.; Под ред. А.А.Ренгевича, М.П.Теселько.– М.: Недра, 1990.– Кн.1: История и развитие (1899-1989).– 345с. : ил.



О Диннике А.Н. — С. 21, 43, 55, 145, 173, 180, 189, 190, 192, 237, 238, 239, 324, 326, 327,

330.
Дніпропетровський гірничий інститут. Історичний нарис: У 2 кн. / Укл.: Г.Г.Півняк, О.О.Ренгевич, К.Ф.Тяпкін та ін.– К. : Техніка, 1995.– Кн.2 : Кафедри (1899-1992).– 408с. (Мова рос.).

Про Динника О.М. — С. 320, 321, 322, 323, 324, 325, 326, 328.

125 років від дня народження Динника Олександра Миколайовича (1876-1950) // Моє Придніпров’я. Календар знаменних дат області на 2001 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2000.– С. 82-84.

* * *

Динник Олександр Миколайович // УРЕС : В 3-х т. / Редкол.: А.В.Кудрицький та ін.– 2-е вид.– К. : Голов. ред. УРЕ, 1986.– Т.1.– С.516.



Динник Олександр Миколайович // УРЕ.– К.– Т.4.– С.170.

ЛЮТИЙ
* * *

Рябих снігів передранкова

невиразність.

І вишняковий дух – із димарів,

бруньки беріз

Лоскоче.

Земля в чеканні вся. Ось-ось

нестримна радість

Засемафорить

Зеленим вогником-листочком!

Володимир Грипас

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка