Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік



Сторінка4/10
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Література:

Грибок Дмитрий Константинович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 60-61.



6 травня 1941 р. – у с. Богданівці Дніпропетровської області народився Володимир Павлович Небоженко, заслужений художник України. 1965 року закінчив Дніпропетровське художнє училище, 1972 року – Київський державний художній інститут. Відомий у галузі станкової і монументальної скульптури. 1974 року прийнятий до Спілки художників України. (65 років від дня народження).

Література:

Небоженко Владимир Павлович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С.128-129.



18 травня 1901 р. – у м. Катеринославі почало діяти Наукове товариство. Ініціаторами його створення виступили науковці В.Курилов, М.Биков та інші. (105 років від дня створення).
Ініціатива створення Наукового товариства належала представникам професорсько-викладацького складу Вищого гірничого училища і дістала широку підтримку серед інтелігентських кіл Катеринослава. Підтримав це починання і губернатор граф Ф.Е.Келлер, людина високоосвічена і культурна, що невтомно піклувалась інтересами краю.

4 квітня 1901 року (за н. ст.) було затверджено Статут товариства. У ньому зазначалось, що воно має сприяти розвитку наукових знань серед широких верств населення. Девізами стали знамениті вислови: “Знання – це сила” та “Знати, щоб передбачати, передбачати, щоб діяти”.

18 травня 1901 року Катеринославське наукове товариство було офіційно затверджене, а через три дні у приміщенні Вищого гірничого училища, яке знаходилось тоді у Потьомкінському Палаці (нині – Палац студентів) відбулось перше зібрання членів товариства. Директор училища С.М.Сучков тепло привітав учасників зібрання, побажав успіхів у науковій і просвітницькій діяльності, висловив надію, що співробітництво між гірничим училищем та товариством науковців не припиниться і в майбутньому. На цьому організаційному засіданні головою товариства було обрано ординарного професора гірничого училища В.В.Курилова, заступником – директора Санкт-Петербурзького Міжнародного банку, кандидата права В.І.Карпова. Секретарем став присяжний повірений С.І.Гальперін. До складу правління увійшли: викладач жіночої гімназії і комерційного училища Й.Ф.Алдирев, присяжний повірений О.М.Олександров, викладач реального училища І.Я.Акинфієв, екстраординарний професор гірничого училища Я.І.Грдина, викладач цього ж навчального закладу В.Є.Загулін та завідуючий залізничним училищем М.В.Чехов.

На момент заснування товариство налічувало 143 чоловіки, до кінця року кількість його членів досягла 251 чоловіка. Параграф 5-й Статуту передбачав входження до товариства осіб незалежно від їх статі, звань, соціального стану, віровизнання. Майже чверть членів товариства складали жінки. За фахом переважали викладачі навчальних закладів, урядові службовці, лікарі. Були літератори, правники, інженери, військові. У списку членів Катеринославського наукового товариства за станом на 24 лютого 1902 року значаться імена губернатора графа Ф.Е.Келлера та його дружини, віце-губернатора В.В.Князева, уповноваженого міністра землеробства М.П.Заломанова, начальника Гірничого управління Південної Росії І.І.Зеленцова, голови губернської земської управи М.В.Родзянка. Всі вони були рядовими членами товариства.

Протягом першого року на засіданнях декілька разів піднімалось питання про створення ботанічного саду з природничо-історичним і археологічним музеями при ньому. На пропозицію графа Ф.Е.Келлера основою створення музеїв могла слугувати виставка музею О.М.Поля. До числа організаційних заходів товариства належать і проекти заснування у Катеринославі наукової бібліотеки і читальні – автор О.І.Ільїн та магнітної і метеорологічної станції – автор В.В.Курилов.

За перший рік проведено два урочистих засідання: присвячене святкуванню 80-літнього ювілею визначного вченого і політичного діяча професора Р.Вірхова та урочисте засідання пам’яті великого російського поета О.С.Пушкіна. Воно закінчилось концертом, кошти від якого передали на встановлення у Катеринославі пам’ятника поетові. У цьому ж році розпочалась підготовка до проведення святкування ювілеїв М.В.Гоголя і В.О.Жуковського, а також видатного французького вченого-хіміка М.Бертело.

Усього ж протягом першого року діяльності наукового товариства проведено 20 засідань, на яких зачитано 27 доповідей. Засідання відбувались по суботах, як правило, у приміщенні гірничого училища, починались о 20, 21 годині вечора, закінчувались інколи далеко за північ. Крім постійних членів товариства на них були присутні сторонні особи. Велись протоколи, які згодом друкувались разом із доповідями і звітами про діяльність товариства. Постійним редактором цих видань був активний член товариства редактор катеринославського часопису “Днепровская молва” М.В.Биков.

З кожним роком діяльність Катеринославського наукового товариства ширилась і розросталась. Згодом у його межах утворились різні секції і комісії. На початку 1902 року утворилась історична секція, яка через деякий час виділилась у Катеринославську архівну комісію. Діяли художня і музична комісії

Турботами Наукового товариства створено у Катеринославі музей, відкрито Міську бібліотеку, художню галерею, благодійну їдальню, організовано цикл народних читань і лекцій. Товариство взяло активну участь у проведенні 1905 року у Катеринославі XIII Всеросійського археологічного з’їзду.

Наукове товариство підтримувало тісні зв’язки з такими ж товариствами, окремими вченими за межами Катеринославщини. Тематика наукових досліджень не обмежувалась вузькими місцевими потребами, але в практичній діяльності інтереси краю стояли на чільному місці протягом майже п’ятнадцятилітнього існування товариства.

Діяльність його поступово згасла у зв’язку з подіями першої світової війни та подальшими суспільно-політичними катаклізмами.
Література:

Драна О.М. Наукові товариства Катеринослава другої половини XIX-початку XX ст. // Скарбниця ріднокраю: Зб. матеріалів наук.-практ. конф.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1993.– С. 60-63.

Савчук В.С. Д.І.Яворницький і катеринославське наукове товариство // Регіональне і загальне в історії: Тези міжнар. наук. конф., присвяч. 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького (листопад 1995).– Дніпропетровськ: Пороги, 1995.– С. 6-8.

Абросимова С.В. Журба О.І. Хранителі історичної пам’яті. Катеринославське історичне товариство на початку XX століття // Борисфен.– 1991.– № 2.– С. 11.



21 травня 1936 р. – у с. Цвітоха Славутського району на Хмельниччині народився Іван Васильович Рибицький, поет, член Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України. Закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював в редакціях газет, в республіканському видавництві „Промінь”. 1972 року був прийнятий до Спілки письменників. (70 років від дня народження).
Література:

Рибицький І. В. Вишнева задума: Поезії.– К.: Молодь, 1974.– 52 с.

Рибицький І. Свідок весни: Поезії / Худож. К. Чернишов.– Дніпропетровськ: Промінь, 1981.– 63 с.

Рибицький І. В. Луни близькі і далекі: Поезії.– К.: Рад. исьменник, 1983.– 102 с.

Рибицький І. Співають треті півні на селі: [Вірші] // Антологія поезії Придніпров’я / Під загальн. ред. В.Коржа / Упоряд. В.Савченко.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 280-285.

* * *


Рыбицкий Иван Васильевич // Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 78-79.

Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров’я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 20-21.



24 травня 1911 р. – у м. Катеринославі народився Юрій Володимирович Корецький, український поет і перекладач. Загинув 1941 року в боях за Київ. (95 років від дня народження).
Література:

Корецький Юрій Володимирович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т. 2.– С. 151.



27 травня 1841 р. – в с. Боровківці на Катеринославщині народився Андрій Іванович Крупій, український поет-сатирик. Помер 1948 року. (135 років від дня народження).
Література:

Крупій Андрій Іванович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т. 2.– С. 202.



27 травня 1876 р. – у с. Царичанці на Катеринославщині народився Костянтин Григорович Воблий, український економіст, статистик, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, віце-президент АН УРСР (1928-1930). Помер 1947 р. (130 років від дня народження).

Наш видатний земляк К.Г.Воблий народився в мальовничому і славному селі Царичанці, яке тоді входило до складу Полтавської губернії. Як син священика, він вчився в бурсі, семінарії, Київській духовній академії. Але вирішив присвятити себе світській діяльності, економічним наукам. 1900 р. К.Воблий став студентом юридичного факультету Дерптського університету, а через рік з матеріальних міркувань перевівся до Варшавського університету.

У 1904 р. зі званням кандидата права і золотою медаллю К.Г.Воблий закінчив Варшавський університет і залишився при кафедрі політичної економії для підготовки до професорського звання. Незабаром зміг перебратися до Києва, де, отримавши звання приват-доцента, став читати в Київському університеті курс політичної економії. 1909 року молодий вчений захистив міністерську, а у 1911 р. – докторську дисертації і був призначений ординарним професором по кафедрі статистики. Одночасно читав лекції в Київському комерційному інституті (у 1917-1919 рр. був його директором) та на Вищих жіночих курсах.

Восени 1918 р. була створена Українська Академія Наук на чолі з В.І.Вернадським, і в наступному році К.Г.Воблий був обраний її дійсним членом по кафедрі прикладної економіки. На початку 20-х років вчений очолював в АН значну роботу з вивчення торгівлі Польщі і Росії до I імперіалістичної війни. Ці дослідження були прямо пов’язані з Україною, обстоювали необхідність розвитку в Україні текстильної промисловості.

У 1928 р. К.Г.Воблого обрали віце-президентом Академії Наук. На той час він був одним із провідних вчених-економістів, мав не одну сотню опублікованих наукових праць. Він очолював так званий “історичний напрямок” економічної думки в Україні, сам написав і видав 3 томи з історії розвитку цукрової промисловості України, заохочував до історичних досліджень інших вчених-економістів. Звернення до подібної тематики виявилося “шкідливим” в умовах розгорнутої партійно-державної кампанії проти української науки і культури.

1930 р. вченого позбавили посади віце-президента, а наступного року в Академії Наук була розгорнута критика його праць. К.Г.Воблий мусив „визнати” історичний метод, котрим користувався, як непридатний і прийняти єдиним вірним методом наукового дослідження – діалектичний. 4-й том його дослідження “Історія цукрово-бурякової промисловості на Україні” було викреслено з видавничого плану.

Протягом 30-х рр. Костянтин Григорович очолював в Академії Наук Комісію для вивчення народного господарства України, керував семінаром з цієї ж проблематики, читав лекції у вузах Києва. Саме тоді він захопився проблемою Великого Дніпра: опублікував у різних газетах і часописах Києва, Москви, Мінська статті, виступав з доповідями, організував навесні 1933 р. Всесоюзну конференцію.

Ще однією сферою наукових інтересів ученого було дослідження промислових будівельних матеріалів, зокрема облицювального каменю, який широко використовувався в монументальному будівництві Києва, Харкова, Мінська, Москви та інших міст. З’явилася ціла низка його статей з цієї проблематики: “Українські самоцвіти”, “Промислове використання самоцвітів України”, “Лабрадори УРСР і їх промислове використання” тощо.

У 1939 р. академік очолив сектор економічної географії Інституту економіки АН УРСР, разом з групою молодих співробітників Інституту написав велику працю з економічної географії України. Напередодні війни він закінчив багаторічну наукову роботу під назвою “Организация труда научного работника (методика и техника)”, яка згодом двічі була перевидана. Неодноразово перевидавалися й інші його праці.

За завданням Держплану академік К.Г.Воблий брав участь у встановленні кордону Західної України (1939 р.). У роки війни вчений разом з академічною установою перебував в евакуації в Уфі, займався там дослідженням господарства Башкирії. З 1943 по 1947 рр. К.Г.Воблий очолював Інститут економіки АН УРСР. Він опублікував понад тисячі праць, був удостоєний високого звання Заслуженого діяча науки УРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Перебуваючи в Уфі під час евакуації, вчений захворів на малокрів’я, від якого й помер скоро по закінченню війни 12 вересня 1947 року.
Література:

Костянтин Григорович Воблий / Вступ. стаття Д.Ф.Вірника, І.А.Кугукала: Бібліографія / Склав О.Г.Ровнер.– К.: Наук. думка, 1968.– 77 с.

Полонська-Василенко Н.Д. Українська Академія Наук: Нарис історії.– К.: Наук. думка, 1993.– С.75.

Швидько Г.К. Орільський талант // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 122-126.

* * *

Воблий Костянтин Григорович // УРЕС.– 2-ге вид.– К., 1986.– Т.1.– С. 321.



29 травня 1901 р. – у м. Павлограді на Катеринославщині народився Кирило Дмитрович Синельников, вчений-фізик, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, лауреат державної премії СРСР. Помер 1966 р. (105 років від дня народження).
Література:

Синельников Кирило Дмитрович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т. 3.– С. 210.


ЛІТО
* * *

Літо прозоре у плід наливається,



Літо опівдні говорить грозою,

В райдугу серце моє надивляється

І виповнюється красою
Думалось вчора якось вечорово,

Ластівка тихо у сон відлітала,

Прагла крильми у повітря до когось

Й не діставала, бо спала...
Ластівчин сон і моє засинання...

Тиша хіба метеором стривожиться.

Зустріч з тобою, неначе прощання,

Літо зорею у серце прозориться.
Григорій Маловик

ЧЕРВЕНЬ
Літо

Синьогриво, зеленокопито

Вилітав – аж думи переймали,

Вилітав – співати і кропити! –

Із-за травня, із-за перевалу.

І зозулі озивались лунко,

Гублячи кохання по криницях,

Червоніли перші поцілунки,

І кортіло вишням вчервониться.

Ой, далеко до раїв баштанних,

До пожеж – холодних і солодких:

Ще з’їдять хлоп’ята сотий жданик,

Ще в курчат ні пір’я, ні колодки.

Грози ще, мов огірки, зелені;

У громів не вгрубли ще горлянки –

На пругкім червневому знамені

Ще нема зів’ялості ні плямки.

Ще ранкова зірка – ой, красуне! –

Відкидає червеня зальоти,

Ще на кручі карий гай басує,

А млинам не снилося ще молоти.

Змовкли школи, та щебечуть гнізда,

Заскрипіла молода оскома,

І півні бадьоро, мов горністи,

Ще скликають врожаї до кола.

Михайло Чхан

5 червня 1806 р. – слобода Новогригорівка на Катеринославщині отримала статус повітового міста і була перейменована у Верхньодніпровськ. (200 років від дня перейменування).
Література:

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область.– К., 1977.– С. 190.

Перлина над Дніпром. Верхньодніпровську – 225 років: Наук.-популяр. Видання.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2004.– 144 с.

8 червня 1946 р. – у Дніпропетровську вперше в повоєнний час відкрився парк імені Чкалова. Він був майже повністю знищений, зруйнованою була й Мала Сталінська залізниця, відома пізніше під назвою “Дитяча”. Відновлення парку почалося майже відразу після визволення міста.

У день відкриття о сьомій вечора тут розпочалися народні гуляння, грав духовий оркестр, на танцювальному майданчику закружляли пари. На естраді виконувались номери художньої самодіяльності: хорові, вокальні балетні.

Зі свята вже далеко за північ городян розвозили чергові трамваї.
Література:

Літопис піввіку / Підготував І.Трало // Дніпро вечірній.– 1972.– 27 груд.


9 червня 1731 р. – в селищі Нові Кодаки народився Микита Леонтійович Корж, запорозький козак, який описав Запорозьку Січ і заснування міста Катеринослава. (275 років від дня народження).

Запорожець Микита Корж для нас особа майже легендарна. І все-таки це – цілком реальна людина, один з літописців нашого краю. Його свідченнями про Запорозьку Січ, звичаї, закони, обряди запорожців, про розвиток поселень на території сучасного Дніпропетровська тощо користувались такі відомі історики як Аполлон Скальковський, Дмитро Яворницький, перший український письменник Придніпров’я Адріан Кащенко, користуються й сьогоднішні історики, етнографи, краєзнавці, письменники.

Микита Леонтійович Корж уродженець селища Нові Кодаки, народився 9 червня (30 травня за ст. ст.) 1731 року в козацькій родині. До семи років він прожив при своїх батьках, а потім хлопчика узяв на виховання на Січ його хрещений батько, військовий осавул Яків Качалов. Така форма виховання хлопчиків була досить популярна і поширена в тогочасній Україні. Саме тоді Микита одержав прізвисько “Корж”, як раніше його батько був прозваний „Таран”.

Микита Корж прожив довге життя. Частину його прожив разом з товаришем Лазарем Глобою на місці теперішнього парку ім. Шевченка, який вони разом насадили. Він був свідком зруйнування Січі царським військом, бачив, як проїжджала нашими землями російська цариця, змушений був покинути власне обійстя з незібраним врожаєм, по якому на його очах робили розмітку для будування палацу намісника краю князя Потьомкіна. Разом з дружиною Микита Корж виростив одинадцятеро дітей, до глибокої старості зберіг ясний розум і добру пам’ять, вів активне громадське життя.

Помер Микита Леонтійович Корж у жовтні 1835 року, застудившись під час збору пожертв на будівництво церкви.

Книгу “Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа” уперше видав відомий краєзнавець архієпископ Гавриїл (Розанов) у 1842 році. Це – спогади самого запорожця, з яким колись спілкувався Гавриїл. Невеличка книжечка несе в собі безліч цікавої інформації і донині є цінним джерелом з історії Дніпропетровська і краю.


Література:

Устное повествование бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа.– Одесса, 1842.– Репринт. Прилож. К газ. „Собор”.– Днепропетровск, 1991.– 60 с.

* * *

Корж М.Л. // УРЕ.– Т. VII.– С. 237.



Микита Леонтійович Корж // Катеринослав-Дніпропетровськ: 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид. 2-ге.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 11-12.

* * *


Журба О.І. „Устное повествование Н.Л.Коржа” в романтичному науковому дискурсі: нові підходи до проблеми авторства тексту // Гуманітар. журнал.– 2002.– № 2.– С. 13-17.
9 червня 1951 р. – у с. Олександрівка Буринського району Сумської області. народився Валерій Іванович Ковтуненко, поет. Закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Працював актором, керівником творчого об’єднання телефільмів „Воля” при Дніпропетровському Державному телерадіомовному об’єднанні, директором обласного центру народної творчості. Директор та художній керівник Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім.Т.Г. Шевченка. З 1992 року член Дніпропетровської організації Національної Спілки письменників України. Заслужений артист України. Дипломант премії ім. Д. Яворницького. (55 років від дня народження).
Література:

Ковтуненко В.І. Пісня іволги: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1986.– 39 с.

Ковтуненко В.І. Шанс: Поезії, пісні.– Дніпропетровськ: Січ, 1991.– 46 с.

Ковтуненко В.І. Сповідальна ніч: Поезії.– Дніпропетровськ: Січ, 1991.– 47 с.

* * *

Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 295-326.



Про В.Ковтуненка – С. 318.

* * *


Валерій Ковтуненко // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г. Давидюк, Л.Г. Кореневич, В.П. Павловська.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1996.– С. 129.

Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров’я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 44-45.



10 червня 1861 р. – народився Іван Якович Акинфієв, вчений-флорист, ботаніко-географ. Протягом багатьох років вивчав флору Катеринославської губернії (155 років від дня народження).
Іван Якович Акинфієв – видатний представник

біологічної науки, ім’я якого увійшло до

“Енциклопедії українознавства”. Попри це широкому

колу мешканців нашого краю ім’я вченого та його

діяльність ще маловідомі.

Народився Іван Акинфієв 10 червня 1851 року в с.

Донському Ставропольської губернії, дитячі роки його

проминули на станиці Батуринській серед степової

природи. За бажанням батьків він закінчив духовне

училище, потім духовну семінарію, але відмовився від

прийняття духовного сану, бо мав надзвичайний потяг до природничих наук. У 1874 р. він вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського (Одеського) університету, тоді ж почав займатися ботанічними дослідженнями.

Після закінчення університету, починаючи з 1880 р., І.Я.Акинфієв працює у Катеринославі (Дніпропетровську), де до нього прийшла слава, як до відомого вченого – географо-ботаніка, флориста, педагога та громадського діяча. Все своє життя надалі Іван Якович пов’язав з Україною, в першу чергу Катеринославом.

І.Я.Акинфієв, першим в Україн, почав систематичні фенологічні дослідження. Його майже сорокарічні біокліматичні спостереження стали величезним внеском у вивчення біоклімату України. Його ґрунтовні праці “Очерк флоры г. Екатеринослава” і “Растительность Екатеринослава в конце первого столетия его существования” побудовані на всебічному вивченні близько 1120 видів рослин.

Чудовий гербарій Катеринославської флори, який було зібрано І.Я.Акинфієвим, на Всеросійській художньо-промисловій виставці у Нижньому Новгороді (1896) одержав одну з найвищих нагород – орден св. Анни другого ступеню. Цей же гербарій з додатком наукових праць вченого отримав на Всесвітній виставці в Парижі у 1900 р. Велику срібну медаль.

Окрему сторінку життя І.Я.Акинфієва становить його педагогічна діяльність. Він був прихильником активного вивчення природи, одним з основоположників шкільної екскурсійної справи в Україні, широко використовував позитивний вплив спілкування дітей з природою з метою їх виховання. У цьому він був безпосереднім попередником В.О.Сухомлинського. За його ініціативою в с. Паньківка поблизу Катеринослава було засновано першу в Україні літню дитячу колонію (прообраз сучасних таборів відпочинку для дітей).

Іван Акинфієв відомий і своєю активною громадською, культурницькою діяльністю. Він був одним із засновником вищих педагогічних курсів у Катеринославі, Вищого педагогічного інституту, Катеринославського наукового товариства.

Уперше в Україні І.Я.Акинфієв заснував у періодичній пресі розділ “Хроника погоды и природы”, який надалі редагував до кінця свого життя. Він створив перший в Україні квітковий календар, багато праць приділяв екологічним питанням, впливу людської діяльності на рослинний світ, зробив опис рідкісних видів рослин південно-східної України, багато з яких занесено зараз у “Червону книгу”.

Виховав І.Я.Акинфієв і відомих пізніше вчених. Його учнями були ботаніки-флористи О.А.Гроссгейм (академік АН СРСР) та Ф.М.Олексієнко, який був удостоєний у 1903 р. однієї з найвищих нагород у ботаніці – ювілейної медалі академіка Бера. І.Я.Акинфієв залишив також цілу низку спогадів про представників катеринославської інтелігенції. Визнанням його наукової та педагогічної діяльності було обрання членом Харківського, Новоросійського (Одеського), Московського товариства дослідників природи, Московського педагогічного товариства, нагороди на Всеросійських Всесвітніх та інших виставках тощо.

Помер І.Я.Акинфієв 2 серпня 1919 р., похований у Дніпропетровську.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка